До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Констатація про націю

Констатація про націю

Нещодавно просторами «всесвітнього павутиння» прогримів грандіозний el-scandal: приблизно 6 березня ВВХ**ло нагородило Михайла Жванецького орденом «За заслуги перед Отечеством» III ступеню. В зв'язку з 85-річчям відомого сатирика, що припало на 6 березня 2019 року.

На цю подію реагувати відверто не хотілося, насамперед, тому, що зазначений el-scandal мав усі ознаки політичного гайпу — отже, бурхливим виверженням лайна намагалися прикрити щось інше. Причому значно важливіше… Всім, хто запитував мою думку, я пояснював персонально: Михайло Жванецький як був "дежурным по стране", так ним і залишився. От тільки країна, по який з 2002 року регулярно «чергував» Жванецький, називається «Радянський Союз» — навіть не сучасна Російська Федерація… Такої країни на мапі зараз не існує. Спроби запустити проект «СРСР-2.0» апріорі приречені на невдачу.

Якщо ж Жванецький нафантазував, нібито «чергує» по Російській Федерації… Ну що ж, громадянин Ізраїлю і житель Москви має право брати у ВВХ**ла що завгодно! То його проблеми. Я ж давно втомився рахувати, хто з відомих «совків» отримав чергове брязкальце чи висловився на користь «навіженої бензоколонки»: Задорнов, Баталов, Табаков, Гафт… і хто там ще… Все одно вони дохнуть як мухи: Задорнов, Баталов, Табаков… Гафт і Жванецький ще ні?! Ну, то вони на черзі. Й якщо хочуть невідворотно попсувати карму незадовго перед смертю — це їхні проблеми.

А те, що Жванецький — одесит?.. Та який він, в біса, одесит! Був та й здох. І фіг з ним.

Але все ж таки був один дуже цікавий момент в усьому тому гайпі. Момент, вартий всілякої нашої уваги. Я просто вичікував, коли ж гайп вщухне, щоб винести найцікавіше на люди у вже спокійній обстановці — бо любителі інтернет-срачів вже перемкнулися на інші теми. Отже, цитую опозиційне видання Каспаров.РУ, матеріал "Казус Жванецкого" (мовою оригіналу — вибачте, це щоб нічого не перекрутити; виділення напівжирним червоним — мої):


А на Михаиле Жванецком спросу и ответственности больше, чем на других, более рядовых деятелях культуры, не только потому, что он сатирик и живой классик, совесть нации, слову которого внимают миллионы, но и потому, что он родом из Украины. Об этом очень точно и по делу написал Иван Симочкин в комментариях на просторах фейсбука:

«Я не сторонник бегать за дедом и осыпать его проклятиями, бог с ним, получил и получил, скатертью дорога. Но есть один принципиальный момент, отличающий этот случай от всех подобных. Если бы Жванецкий был киргизским писателем или монгольским, можно было бы списать на то, что он „далек от этих проблем“, но он одессит (пусть бывший)! Он украинец. Его родину топчет сапог оккупанта, его земляков из Одессы убито сотни — по приказу Путина.

Для одессита, для украинца поступок Жванецкого не просто „постыден“, он невозможен в принципе, он недопустим.

А дело все в том, что Жванецкий давно уже перестал быть одесситом и стал обычным москвичом, россиянином. И, как подавляющее большинство россиян, его волнует Украина примерно так же, как Сирия или Венесуэла. Никак не волнует. Он живет в своем русском мире, где родное ему государство оценило его большой вклад. Оно ему родное, понимаешь? Он не украинец.

Это не преступление. Но уже не интересно. Россиянин Жванецкий — это жалкое зрелище».


А тепер зверніть увагу на мої виділення напівжирним червоним.

Як воно вам — га?!

Іван Сімочкін — це московський активіст, автор трьох десятків статей на «Обозревателе». Й ось цей активіст Іван Сімочкін на Фейсбуці тричі (!) поминає, а видання Каспаров.РУ цитує його допис про те, чи є Михайло Жванецький… українцем?! Повторюю спеціально для тих, хто не второпав:

  • … але він одесит (нехай колишній)! Він українець.
  • … для українця вчинок Жванецького...
  • Він не українець.

Замисліться, що це означає. Назвати етнічного єврея, уродження "інтернаціональної" Одеси, громадянина Ізраїлю, жителя Москви і «чергового по країні» СРСР/СРСР-2.0/РФ саме українцем, а не кимсь іншим, можна лише в одному випадку: 

Якщо справді народилася українська політична нація!

У всіх інших варіантах будь-які мудрування на тему, є Жванецький українцем чи не є, виглядають вбого, ницо, жалюгідно і просто смішно!..

Тим паче, це очевидно збоку — з Москви, звідки дописує активіст Іван Сімочкін. І з просторів всесвітньої мережі, де випускається опозиційний бюлетень Каспаров.РУ.

А кому це не видно… не очевидно?! Насамперед, нам. За рахунок того, що ми перебуваємо в самому процесі створення й консолідації української політичної нації. Вона (ця сама нація) скрізь довкола нас. Кожен з нас є часточкою цієї нації. Ми, так би мовити, перебуваємо в потоці — отож і не здатні збагнути, на якій стадії перебуває процес ось буквально зараз. 

Щоб зробити подібну констатацію, треба відійти убік. Вийти з потоку. Поглянути на перебіг процесу ззовні. Власне, саме такий погляд у стороннього спостерігача — московського активіста. От тому не ми, а він і констатував: 

  • українська політична нація існує;
  • вона має певні ознаки, що дозволяють або не дозволяють віднести ту чи іншу персону до цієї політичної нації;
  • Михайло Жванецький незалежно від його етнічної приналежності, політичних уподобань, громадянства і того, що він там про себе думає й говорить, своїм теперішнім вчинком раз і назавжди викреслив себе з лав української політичної нації.

Все! Відтепер навпроти імені Михайла Жванецького, немов проти мітки літака іншої країни на екрані локатора, раз і назавжди з'явилася мітка «Чужий». А хто «чужий» — той не йде з нами, бо він йде лісом куди захоче. Це його вільний вибір. Був, але весь вийшов. А куди вийшов?.. Починаючи з березня 2019 року — фіолетово. Вільному — воля...

Отак...

Ну, а щоб завершити наш матеріал на мажорній ноті — наприкінці скажу про ще одну констатацію — на цей раз від Сергія Притули. Читаю на Корупції.СОМ свіжий матеріал “Ви плюєте на їхні могили”: Притула терміново звернувся до українців. Мою увагу привернув наступна пара абзаців наприкінці:



«Я закликатиму молодь іти на вибори хоча б тому, що усвідомлюю: молодь не проголосує за тих, хто завмер в очікуванні реваншу. Молодь не проголосує за колишніх „регіоналів“ і „комуністів“. І це вже буде добре. А з іншими ми, дасть Бог, шляхом контролю громадянського суспільства якось дамо раду, – закликав Притула.

За його словами, неважливо хто це буде: нині діючий президент, тьотя, яка говорить українською гірше, аніж ота в.о. міністра, на яку вона „наїжджає“, полковник, який не воював, співак, який колись міг бути корисним країні, але написав заяву про складання депутатських повноважень, чи гуморист, Не бачу тих, кого б ми не подужали.


Можна заперечити, що Притула — це всього лише шоумен… Такий самий, як Зеленський — тільки з іншим „знаком“. і тим не менш...

Знаєте, в світлі зовнішньої констатації того факту, що українська політична нація сформувалася, слова Притули вселяють оптимізм. Євромайдан скінчився — це безперечний факт. Можна досхочу сперечатися, програв він чи ні, а також які цілі досягнуті, а які тупо проігноровані. Це все питання дискусійні.

Важливо інше: справді, хто б з претендентів зараз не переміг — але новонародженій (і вже навіть констатованій ззовні) українській політичній нації зараз доведеться вступити в роботу. Незалежно від конкретної персоналії переможця президентських перегонів. і нехай з поточними помилками і втратами, але все ж досягти віковічної мети українського народу: розбудувати оту саму „державу для людей“ — а не бути „людською отарою“ для чергової банди „вовків при владі“.

Все найцікавіше у нас тільки починається!..

+2
152
RSS
16:29
+2
Про найважливіший (з моєї точки зору) урок нещодавнього гайпу… _соромлюсь
19:16
+2
Жванецький жив за принципом: і вашим, і нашим. І це тривало доти, поки він не визначився, що він не з Україною . Помітив, друже, усе ти точно.
Мене цікавить не стільки сама персона Жванецького, скільки констатація з Москви: українська політична нація існує, такою є об'єктивна реальність, від якої нікуди подітися.
_чудово
Адже ще 5 років тому, коли на Євромайдані гриміло гасло «Слава нації — смерть ворогам!», а з-за парєбріка неслися перелякані зойки про «возрождение на Украине фашизма», доводилося пояснювати мало не через одного: новий час вдихнув у старе гасло новий сенс! Тепер гасло означає: «Слава [українській політичній] нації — смерть ворогам [української політичної нації]». За парєбріком істерично хихотіли й лише потирали долоні: "Ну-ну, давай, давай! Ми ще подивимось на спектакль, коли представники так званої української політичної нації влаштують Український Райх, а ти приповзеш до нас рятуватися". Але минуло 5 років. Ніякого «Українського Райху» як не було, так і немає. А за парєбріком несподівано констатували: українська політична нація таки справді народилася!
Якщо чесно, я про Жванецького вже давно нічого не чула, думала, що певно помер. А тут такий сюрприз.
А українська нація народилася на Майдані і росте собі по-тихеньку. Вже на ніжки спинатися почала й тьопає що раз то впевненіше. Ще трошки і ввійде у стадію «Я-сам».

Випадкові Дописи