До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Настенька і Марфушенька: дві грані розщепленої ідентичності

Настенька і Марфушенька: дві грані розщепленої ідентичності
Джерело матеріалу:

Конфлікт соціального й індивідуального у внутрішньоособистісній динаміці розгортається між «Треба» і «Хочу»


Проблеми виникають тоді, коли хтось починає вважати, що День цінніший від Ночі...

У кожному з нас є і Настенька, і Марфушенька. Вони як день і ніч. І правда в тому, що вони обидві цінні й необхідні, що у кожного часу доби є свої важливі функції, що не виключають, а доповнюють одна одну. Проблеми виникають тоді, коли хтось починає вважати, що День цінніший від Ночі або ж навпаки.

У психотерапевтичній практиці часто доводиться мати справу з прикладами незінтегрованої ідентичності в особистості клієнтів. В цьому випадку можна спостерігати відсутність цілісності й гармонії в їхньому Я-образі.

Критеріями цього можуть виступати:

  • Категоричність щодо себе та інших людей;
  • Принциповість, дотримання жорстких правил;
  • Яскраво виражене оціночне мислення: поганий — хороший, добрий — злий, свій — чужий...
  • Полярність суджень: або-або.

Такого роду особливості людини позбавляють її творчого пристосування, створюють труднощі у відносинах з іншими людьми і з самою собою.

Типовим прикладом описуваного феномена може служити заперечення і неприйняття в собі та в інших якихось якостей або почуттів. Неприйняття себе і неприйняття інших — процеси взаємозалежні. Однак простіше неприйнятне в собі можна помітити через ставлення до інших: «У своєму оці колоди не розгледіти...» 

При цьому неприйнятні власні сторони особистості проектуються на інших людей, і людина починає негативно включатися на них.

У терапевтичній роботі з такого роду клієнтами у них поступово починає вимальовуватися неприйнятна, відкидана частина Я, якої клієнт намагається всіляко позбутися: «Я не такий / не така!» 

Наявність такої заперечуваної частини Я забирає у людини велику кількість енергії — її доводиться ретельно приховувати як від інших, так і від себе. Однак, відкинута частина Я вимагає «справедливості» й хоче бути представлена в Я-образі. Вона періодично «проривається на сцену», мститься [наявному] Я.

На мій погляд, прояви даного феномена можна вдало поспостерігати в казці «Морозко».

У казці на прикладі двох героїнь-дівчат — Настеньки й Марфушеньки — ми зустрічаємося з двома полярними Я-образами, для наочності представленими в різних персонажах. У реальному житті такого роду конфлікт часто міститься в окремій людині.

Розглянемо психологічний зміст і умови формування Я-ідентичності цих казкових персонажів.

  • Умови розвитку

Вони принципово різні.

Настенька живе з мачухою та рідним батьком. Батько, судячи з опису — людина слабка, яка не має права голосу в своїй родині. Мачуха навпаки — жінка сильна і владна. Умови життя Настусі, м'яко кажучи, неблагополучні.


— Всі знають, як за мачухою жити: перевернешся — бита і недовернешся — бита.

З матір'ю в родині традиційно пов'язана функція безумовної любові. Батько ж відповідає за любов умовну. У казці ми бачимо, як через літературний прийом посилення мати виявляється «перетвореною» в мачуху, тим самим акцентується неможливість отримати дитиною безумовну любов.

Зовсім інші умови розвитку у Марфушеньки. Вона живе зі своєю рідною матір'ю і в повній мірі насичується безумовною любов'ю та безумовним прийняттям.


— А рідна дочка що не зробить — за все голублять по голівці: розумниця.


Відносно ж батька і можливостей отримувати умовну любов, у них схожа ситуація. Батько, через свою слабку позицію в сім'ї, цю функцію виконати не може.

  • Умовна і безумовна любов

У популярній психологічній літературі останнім часом можна зустріти багато текстів, присвячених важливості в житті людини любові безумовної. І я теж не заперечуватиму це твердження, що стало вже практично аксіомою.

Безумовну любов в особистісному розвитку дійсно вкрай складно переоцінити. Вона є тим фундаментом особистості, на якому надбудовуються всі наступні її конструкції. Безумовна любов є основою самоприйняття, самолюбві, самоповаги, самооцінки, самопідтримки і багатьох інших важливих само-, навколо яких будується базова вітальна ідентичність — Я є!

З іншого боку, значення любові умовної також не можна недооцінювати.

У питаннях значущості-цінності безумовної-умовної любові важливою є вілповідність, доречність виду батьківської любові тим завданням, які вирішує дитина-людина в своєму індивідуальному розвитку.

У перші роки, як я вже говорив вище, коли формується вітальна ідентичність, любов безумовна є тим живильним бульйоном, в якому закладається основа індивідуальної ідентичності, основа Я, самості, Я-концепції. Це глибинне відчуття: Я є, Я такий, який Я є, Я маю на це право і право на свої хочу!

Однак особистість не обмежується лише індивідуальною ідентичністю та Я-концепцією. Особистості апріорі притаманна також ідентичність соціальна, основу якої становить концепція Іншого.

А ось поява в свідомості Іншого — це вже функція любові умовної. Тут уже в житті дитини з'являється Треба! І це дуже важлива умова розвитку особистості. Умовна любов запускає децентричні тенденції в розвитку особистості, руйнуючи первинно сформований его-центризм — Я в центрі, Інші обертаються навколо мене! Мало того, що в моєму всесвіті крім Я з'являється Інший, не-Я! Я перестає, до всього іншого, ще й бути центром цієї системи, навколо якого обертаються всі інші не-Я. Цю подію в житті дитини за важливістю можна порівняти з переходом людства з геоцентричної позиції побудови всесвіту (Земля в центрі), на геліоцентричну (Сонце в центрі, Земля обертається навколо нього).

Логіка індивідуального розвитку така, що на зміну безумовній любові приходить любов умовна. І безумовна любов у відносинах батько-дитина послідовно змінюється любов'ю умовною. Це зовсім не означає, що безумовна любов повністю йде з відносин батько-дитина. Вона залишається як основа безумовного прийняття дитини в базових питаннях її існування, залишається тим тлом, яке дозволяє дитині переживати цінність свого Я. Але на перший план у відносинах виходить любов умовна, що дозволяє індивідуальній людині бути ще й людиною соціальною.

Однак повернемося до наших казкових героїв.

  • Моделі поведінки

Настенька в описуваній казковій сім'ї виявляється позбавленою безумовної любові й безумовного прийняття, і її вітальна ідентичність (Я є, Я такий, який Я є, Я маю на це право і право на свої хочу!) не сформована. Саме її існування безпосередньо пов'язане з волею інших людей. Виживання в такого роду ситуації можливе лише шляхом відмови від власного Я, що вона і демонструє у зустрічі з Іншим — в казці це Морозко.


Дівчина сидить під ялиною, тремтить, озноб її пробирає. Раптом чує — неподалік Морозко по ялинках потріскує, з ялинки на ялинку пострибує, поклацує. Опинився на тій ялинці, під якою дівчина сидить, і зверху її питає:
— Чи тепло тобі, дівчино?
— Тепло, Морозушко, тепло, батюшко.
Морозко став нижче спускатися, сильніше потріскує, поклацує:
— Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна?
Вона трохи дух переводить:
— Тепло, Морозушко, тепло, батюшко.
Морозко ще нижче спустився, сильніше затріщав, сильніше заклацав:
— Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна? Чи тепло тобі, лапочко?
Дівиця костеніти стала, трохи язиком ворушить:
— Ой, тепло, голубчику Морозушко!


Настенька в даному епізоді демонструє повну відсутність чутливості до себе, яка поширюється також і на тілесні відчуття. За допомогою вбивання в собі будь-яких проявів психічного життя (психологічна смерть) вона забезпечує можливість фізичного виживання у вкрай токсичному, неприйнятному середовищі. Психічна анестезія тут виступає як захист проти фізичного знищення. Відомий вислів Достоєвського «Тварина я тремтяча або право маю?» — в разі Настусі має однозначну відповідь.

Зовсім по-іншому поводиться в аналогічній ситуації інша героїня казки — Марфушенька.


Дочка старої сидить, зубами клацає.
А Морозко по лісу потріскує, з ялинки на ялинку перестрибує, поклацує, на бабину дочку поглядає:
— Чи тепло тобі, дівчино?
А вона йому:
— Ой, студено! Не рипи, не тріщи, Морозко…
Морозко став нижче спускатися, більше потріскувати, поклацувати.
— Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна?
— Ой, руки, ноги відмерзли! Іди, Морозко...
Ще нижче спустився Морозко, сильніше заморозив, затріщав, заклацав:
— Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна?
— Ой, зовсім застудив! Згинь, пропади, клятий Морозко!


Марфушенька демонструє хорошу фізичну і психічну чутливість. У неї все добре з особистими межами і з агресією, необхідною для їхнього захисту. Її тілесні й поведінкові реакції цілком адекватні тій ситуації, в якій вона опинилася. Чого їй бракує, то це соціального й емоційного інтелекту для того, щоб «прочитати» ситуацію, яка в казці є своєрідним випробуванням на лояльність до Іншого і соціуму.

  • Наслідки

Настенька, проявивши повну нечутливість до себе і максимальну лояльність до Іншого, в результаті виявляється щедро винагородженою.


Поїхав старий до лісу, доїжджає до того місця, — під великою ялиною сидить його дочка, весела, рум'яна, в соболиній шубі, вся в золоті, в сріблі, і поруч — короб з багатими дарунками.


Адже вона вміє «читати» те, що хочуть від неї інші. Воно й не дивно, оскільки це умова її виживання. Вона успішно пройшла випробування соціуму на лояльність і «отримала квиток» в подальше життя. Але таке життя без присутності в ній Я навряд чи буде сповнене радістю.

Для Марфушеньки ж її чутливість до себе і центрованість на своїх почуттях коштувала їй життя.


Зарипіли ворота, стара кинулася зустрічати дочку. Рогожу відвернула, а дочка лежить в санях мертва.


Суспільство жорстко, а часом і жорстоко реагує на тих, хто не хоче приймати його правила.

На прикладі моделей поведінки двох казкових персонажів ми зустрічаємося з конфліктом в особистості індивідуального й соціального. Соціальне і психологічне послання образу персонажів не збігаються.

  • Соціальне послання звучить так: Відмовся від себе, будь лояльний суспільству — і будеш жити та користуватися його благами.
  • Суть же психологічного послання в наступному: Якщо будеш нечутливим до потреб свого Я, то це призведе до психологічної смерті та психосоматики.

В образі Настусі ця суперечливість вирішена на користь соціального послання через відмову від індивідуального. У Марфушеньки вищевказане протиріччя між індивідуальним і соціальним вирішено на користь індивідуального.

Якщо ж брати внутрішньоособистісну динаміку та розглядати казкові образи Настеньки і Марфушенькя як частини однієї особистості, то конфлікт розгорається між «Треба» (соціальне в мені) і «Хочу» (індивідуальне в мені).

Настенька «робить» свій вибір на користь «Треба». Безумовно, образ Настеньки є соціально схвалюваним. Завдання будь-якої соціальної системи — сформувати зручного для цієї системи елемента. Казка також виконує, до всіх інших, ще й соціальне замовлення. І тут соціальне послання казки є домінуючим.

Не дивно, що в казці міститься явна оцінка поведінки героїнь з конкретними вказівками на його можливі наслідки. Суспільство за допомогою «казок» буквально програмує особистість на відмову від індивідуального в собі: Треба бути таким-то... 

  • Крайнощі небезпечні

Однак в реальному житті явний акцент на індивідуальне «Хочу» так само небезпечний для особистості, як і надмірна фіксація на соціальному. Акцент на індивідуальному зміцнює людину в егоцентричній позиції й не дає можливості появи в її психічному просторі Іншого, Не-Я. Це загрожує виникненню у неї соціопатичних установок з нездатністю до емпатії, прихильності й любові.

Стратегії в терапії з акцентом на індивідуальному, типу: «Хочу і Буду!» — підходять далеко не для всіх клієнтів, а лише для невротично організованих особистісних структур, де голос «Я Хочу» тоне в стрункому багатоголосся «Тобі Треба! Ти повинен!»

  • На шляху до інтеграції

У кожному з нас є і Настенька, і Марфушенька. Вони як день і ніч. І правда в тому, що вони обидві цінні й необхідні, що у кожного часу доби є свої важливі функції, що не виключають, а доповнюють одна одну. Проблеми виникають тоді, коли хтось починає вважати, що День цінніший від Ночі або ж навпаки.

Схожа ситуація виникає і щодо частин своєї особистості, коли якась частина єдиної системи виявляється чомусь суб'єктивно ціннішою, більш значущою від іншої, наприклад: "Інтелект важливіший від почуттів!" Це справедливо і щодо якихось окремих якостей Я або почуттів. Причому одні й ті ж якості у різних людей можуть бути як бажаними, так і відкинутими. Зокрема, наприклад, агресивність у різних людей може бути як цінною якістю, так і небажаною, що не приймається.

Цілісність особистості стає можливою за рахунок інтеграції всіх її частин в єдиний Я-образ. У психотерапії ця мета реалізується за допомогою наступних послідовних завдань:

  • Зустріч зі своєю тіньової, або неприйнятною стороною особистості
  • Знайомство з нею
  • Опрацювання інтроектів або травм розвитку, які сформували дезінтеграцію ідентичності. Цей крок має свою специфіку в залежності від того, з чим ми маємо справу — з травмою або інтроектами
  • Пошук в неприйнятній частині ресурсів для Я
  • Інтеграція відкинутих якостей в нову цілісну Я-ідентичність

Супер-завдання тут в тому, щоб якщо вже не прийняти, то хоча б терпиміше ставитися до своєї неприйнятної частини Я. Ні Настенька, ані Марфушенька не є цілісними, гармонійними особистостями, оскільки вони жорстко фіксовані на полюсах соціального або індивідуального. Їхня особистісна ідентичність хоч і стабільна, але одногранна.

Любіть себе! А інші підтягнуться.

Геннадій Малейчук

+1
194
RSS
23:51 (відредаговано)
+2
Неодноразово доводилося читати, що після перегляду радянського к/ф «Морозко» (1964 рік) американці чомусь поголовно жахаються:



Причому скільки я не вчитувався в пояснення американців — не міг зрозуміти геть нічого! То «ожилий Гриб-Боровик» їх лякає, то «живі дерева», то Баба-Яга… Але чому?!
_наляканий
Чому ті ж американці спокійно відносяться до ентів у «Володарі перснів»?! А хіба Баба-Яга страшніша від орків і гоблінів?..
_наляканий

Й лише ознайомившись з даним матеріалом, я нарешті все зрозумів! Річ у тім, що в західній культурі індивідуальність людини є безсумнівною цінністю — і це не підлягає сумнівам! А що бачимо як в к/ф «Морозко», так і в народній казці, що лежить в основі фільму?! Яскрава індивідуалістка Марфушенька, яка повною мірою усвідомлює свою цінність як для себе, так і для світу — абсолютно і беззаперечно програє: в казці замерзає на смерть, в кінострічці дістає у посаг від Морозка трійку свиней та скриню з воронами. Натомість Настенька, яка себе не цінує абсолютно (аж до самозречення!) дістає всі можливі казкові «бонуси»: різноманітні подарунки від Морозка і красеня-нареченого на додачу.
_вибачаюсь

От саме це й бентежить американців! Бо з їхньої точки зору, казка «Морозко» навіює дітям абсолютно фальшиві цінності — коли індивідуалізм карається, а самозречення винагороджується.
15:40
+2
Так, пригадую сересерні часи: там всіляко заохочувалася відмова від себе і навіть самопожертва на користь колективу. А я бунтував проти цього шалено ще школярем.
15:42
+2
О, Тимуре, а я тебе Вітаю із СОТИМ МІНІДОПИСОМ!
_ура Красно дякую, друже!!! _ура

Випадкові Дописи