До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Жіноча жертовність родом з дитинства

Жіноча жертовність родом з дитинства
Джерело матеріалу:

Виникле в дитинстві витіснене почуття провини тягнеться за людиною все її життя, стає рисою характеру. Такі люди не можуть сказати «ні», допомагають іншим на шкоду собі, перетворюючи шляхетний вчинок на безглуздь — їхня допомога надмірна, надокучлива і часом викликає неприйняття тих, кому адресована. А оскільки людина набуває комплексу провини в такому віці, коли вона ще не може осмислити власні емоції, то і, подорослішавши, вона не усвідомлює справжньої причини своєї поведінки


Вперше про жіночу жертовність заговорила американський психоаналітик Карен Хорні, яка починала свої дослідження в Європі й під час приходу до влади нацистів емігрувала до США. Намагаючись зрозуміти цей феномен, вона дійшла висновку, що в його основі лежить несвідоме витіснене почуття провини. 

Причини жіночої жертовності

Розберемося в суті подібної поведінки на прикладі. Якась жінка робить в сім'ї більше, ніж може подужати, і більше, ніж це необхідно. Вона всю себе присвячує дому, ніде не вчиться, не працює, лише пере, прасує, прибирає. І при цьому постійно дорікає чоловікові за те, що той не цінує її дійсно каторжну працю. Якщо запитати, чому вона стала рабинею дому, вона знайде безліч цілком раціональних на перший погляд пояснень. Вона скаже, що не продовжила своєї освіти тому, що спочатку були маленькими діти, хтось мав з ними сидіти вдома. А коли діти підросли, сім'я в'їхала в іншу квартиру, і обсяг хатніх робіт збільшився.

На перший погляд, пояснення цілком правдоподібні й логічні, і, кажучи так, жінка не лукавить, вона дійсно переконана, що такі причини її фанатичної праці на благо сім'ї. Але є глибинний механізм цього явища, що змушує її постійно приносити себе в жертву.

Запускається він ще в дитинстві, виникаючи зазвичай в сім'ї, де матір так само беззавітно трудиться для сім'ї, але при цьому авторитарна і пригнічує оточуючих. Повністю викладаючись заради дітей, вона постійно докоряє їм за кожну провину. У відповідь в маленькій людині виникає спонтанне почуття ворожості. Воно може проявитися природно: дитина кидає іграшку або кричить. І якщо матір зрозуміє і прийме її гнів правильно та покаже малюкові, що помітила його роздратування, психологічно розвиток дитини піде в потрібному руслі.

Але часом дитина не усвідомлює своєї ворожості. На відміну від дорослих, вона не обтяжена морально-етичними нормами і потребує безумовного прийняття: вона любить батьків, а ті люблять її. Несвідомо дитина відчуває, що не можна відчувати злість щодо матері, найулюбленішої, найближчої суті. В такому випадку в її душі ворожість витісняється почуттям провини. Відбувається це за наступною схемою: «Я не люблю свою матір, вона погана. Але так бути не повинно, матір не можна не любити, вона найкраща в світі. Отже, погана я».

Почуттям витісненої провини можна пояснити так званий «синдром відмінника», коли дитина виснажує себе, прагнучи вчитися тільки на п'ятірки. Оскільки їй бракує здібностей, вона готує уроки часом до першої години, до другої години ночі й плаче, отримавши четвірку. Цією виснажливою ретельністю вона намагається заслужити любов матері, яка колись викликала в ній неусвідомлене почуття провини. І хоча матір вже не вимагає відмінних оцінок, дитина не може позбутися прихованого почуття провини перед нею і прагне досягти неможливого.

Надзвичайно важко визначити ту межу, починаючи з якої психологічний тиск матері стає надмірним, приводячи до відчуття провини. Психіка людей різна. Скажімо, у однієї з двох сестер, що зазнали однакового психологічного пресингу матері, розвинеться почуття провини, а в іншої цього не станеться, поріг її чутливості вищий.

Виникле в дитинстві витіснене почуття провини тягнеться за людиною все її життя, стає рисою характеру. Такі люди не можуть сказати «ні», допомагають іншим на шкоду собі, перетворюючи шляхетний вчинок на безглуздь — їхня допомога надмірна, надокучлива і часом викликає неприйняття тих, кому адресована. А оскільки людина набуває комплексу провини в такому віці, коли вона ще не може осмислити власні емоції, то і, подорослішавши, вона не усвідомлює справжньої причини своєї поведінки.

Між тим, протестувавши себе, можна визначити, чи є у вас цей комплекс. Існує три ознаки наявності витісненої провини.

  • Перша [ознака] — ригідність (стійкість) повторень дій, їхній нав'язливий характер.

«Я не можу лягти спати, — каже якась жінка, — якщо посуд брудний. Я валитимуся з ніг від втоми після робочого дня і домашніх справ, але перемию весь посуд. Без мене цього ніхто не зробить». І вона дійсно дотримується цього правила щодня, в якому б стані не перебувала, перетворюючи звичайну роботу по дому в самокатування, в якийсь обов'язок, який вона неодмінно має виконати.

  • Друга ознака — деяка нереальність того, що відбувається.

Виявляється вона в надмірній зацикленості на домашньому господарстві, в синдромі "ідеальної матері, ідеальної дружини", коли жінка з повною переконаністю заявляє, що їй ніколи викроїти дві-три години на тиждень, щоб сходити в спортзал, в бібліотеку. Безсумнівно, це не відповідає істині. Істина ж полягає в тому, що ця жінка не дозволяє собі самореалізуватися, їй необхідно постійно жертвувати своїм здоров'ям, часом, інтересами.

  • Третя ознака — вимога подяки.

Постійне бажання чути від близьких слова вдячності також свідчить про глибинне почуття провини. Коли жінка раз у раз з докором звертається до рідних: «Я все для вас зробила, все вам віддала, а ви...» і не чує у відповідь подяки — отже, її зусилля по наведенню порядку в домі їм не потрібні, її дії викликані комплексом провини. Справжня любов не вимагає подяки.

Що ж необхідно зробити для того, щоб позбутися почуття витісненої провини?

Перш за все, зупинитися і подумати, чи так вам бракує часу для відпочинку і розваг. Піти в театр, в сауну, до подруг. Тоді домашні самі знайдуть час, щоб випрати, вимити посуд, прибрати в квартирі. І ви, не вимагаючи від них подяки, почуєте слова, в яких звучатиме вдячність і любов.

На жаль, найчастіше самостійно змінити лінію своєї поведінки жінці не вдається. А якщо і вдається, то нерідко відчуття провини не зникає. Намагаючись заново вибудувати своє життя, можна в результаті отримати ще більші проблеми. Тому найкраще звернутися до психолога, який виявить коріння комплексу і разом з пацієнткою пройде тернистий шлях позбавлення навіяної їй колись в дитинстві провини.

Кричевська Т.В.


Розмовляла Ольга Анчарова

+2
165
RSS
23:19
+2
Це не тільки жінкам притаманно…
12:23 (відредаговано)
+2
Комплекс задавненої провини. А що ж, так воно і є. Наша мати намагалася розподілити роботу між нами-братами. І таке здавалося нам справедливим.
Роботу в сім'ї потрібно виконувати, а розподілену між різними членами сім'ї роботу виконувати легше. Тут річ в іншому: різні покоління живуть в різних умовах, а відповідно і в сім'ях дідів-бабусь, батьків і дітей можуть (більш того — мусять!) діяти різні закони і правила. І зовсім не обов'язково тягнути всі (!) правила з батьківської сім'ї в сім'ю дітей.
_не_знаю
От я, наприклад, пригадую, скільки зусиль моїй Олені вартувало, щоб запровадити в нашому сімействі традицію машинного прання! Ми жили разом з батьками, і мама весь час сварила Олену за те, що «в цьому сімействі є традиція — прати руками!»
_подумай
Я розумію, звідки це йшло: перші радянські пральні машини були недосконалими, тому рвали білизну й часто ламалися. В підсумку прав вручну я, тато жахливо матюкався на всю квартиру, мама влаштовувала «мозкомийку» мені й скандал Олені… Коротше, всі «розважалися» на свій манер кожен. Аж поки ми не купили пральну машину-«малютку», яка встановлювалася в ванну. Звісно, тато матюкався цілий місяць, мама шпетила нас за «марнотратство» і за «порушення сімейних традицій». До того ж, довелося переходити на нові, трохи дорожчі пральні порошки… Але поступово батьки переконалися, що сучасні пральні машини білизну не псують, а життя значно полегшують.
_ура
І вже наступну — велику пральну машину купувала мама! І машину цю ми навіть на нову квартиру привезли — бо це був фірмовий «Indesit», який працював багато-багато років просто ідеально… А на новій квартирі мама тепер життя не уявляє без пральної машини! І вона давно забула, як кричала Олені: «В цьому сімействі є традиція — прати руками!!!»
_сміюсь
Це лише один приклад — а їх насправді дуже багато!

Випадкові Дописи