До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: Не все буде, як хочеш (3, 04.19)

Анатолій ВИСОТА: Не все буде, як хочеш (3, 04.19)

(За романом Колін Маккалоу «Дотик»)

Людина народжується, живе, старіє і помирає. Душа її скидає тлінне тіло, щоб з часом одягнутися в нове для нового життя, для нового уроку на Землі. А от якою буде доля нової людини? А відомо ж, що «у кожного своя доля і свій шлях широкий». Прослідкувати життєвий шлях кожної людини, мабуть, неможливо. А от долі деяких людей добровільно беруться описати письменники у своїх творах. Ясно, що в книжках герої мають як оригінальні характери, так і типові. Ясно, що письменники мають нуртуючу уяву і читачам здається, що все вони напридумували. Але не все так просто. Не кожен письменник здогадується, ЗВІДКИ в його уяві появляється образ героя, обстановка й людське оточення і весь його життєвий шлях? А він може бути таким оригінальним і авантюрним, як от в Александра Кінроса із вказаного вище роману.
Роман «Дотик» знавці вважають любовним й історичним романом. 

Я його витяг з інтернету і у планшетному форматі, він має 948 сторінок, а в книжковому вийде десь до 500 сторінок – досить об’ємний твір. Днів за десять я його охоче й прочитав. Давайте разом довідаємося, як це в далекій Австралії появилося місто Кінрос.

       У Шотландії 
Є там і досі графство і місто Кінрос. Оповідь починається з 1872 року, коли батько сімейства Джеймс Драмонд – пресвітер місцевої церкви, каже своїй молодшій дочці Елізабет, якій 16 літ, що вона мусить поїхати в Австралію, в Новий Південний Уельс і стати дружиною свого брата у других Александра. Своє прохання той підкріпив, переславши дядьку тисячу фунтів і пообіцявши дати ще три тисячі після одруження. Це велика на той час сума, якщо дядько Джеймс витратив, збираючи по шилінгу, на похорон свого брата – Александрового батька, аж 5 фунтів. Джеймс ненавидів свого племінника, бо вважав його байстрюком і неприкаяним підмайстром котляра, який вештається по домах розпусти. Але ж такі великі гроші… І Елізабет пливе на край світу на вітрильнику до тої невідомої Австралії.

       Александр 
Вийшла вона на пристань у Сіднеї і присіла на валізу, умліваючи у своєму вовняному платті від австралійської спеки, а в Шотландії була ж зима. Її душив сморід, бо всі каналізаційні стоки із 200-тисячного міста зливалися у затоку. До дівчини підійшов молодий чоловік – ну прямо диявол: гостра борода, очі втоплені і прямо світяться, густющі чорні брови.
А десять років тому він мав 15 років, коли вночі утік з Кінроса. До того за ним умлівали дівчата і навіть жінки, бо юнак ходив так впевнено і гордо, ніби йому належала вся Земля. У Глазго він став до роботи у якійсь майстерні по ремонту парових двигунів. Там юний Александр навчився клепати котли і ремонтувати парові двигуни. Але не залишився там, а подався аж в Америку, бо там почалася золота лихоманка. Від природи роботящий: кому дров нарубати, кому город скопати, і доброзичливий, хлопець за рік таки добрався через всю Америку до Сан-Франціско. Але старателі, підібравши розсипне золото, вже покидали ті землі.
Прочитавши про технологічні подробиці добування золота, я спочатку подумав, що автор роману чоловік. Насправді це австралійка Колін Маккалоу 

(1937-2015 роки і ось скромна могила для її тіла 

), А й справді, чи багато людей знають, що золото виходить на поверхню із надр Землі у кварцевих жилах? З часом той диоксид кремнію дробиться водою і вітром та розноситься піском і дрібним камінням струмками і річками. Старателі відмивають той пісок та глину, а важчі золотинки осідають. І на тону золотовмісного піску є 5-15 г золота.
Александр мав чуття на золото, як людина відчуває золоту коронку у роті. Разом із двома геологами вони почали шукати кварцеву жилу і таки знайшли. Із покинутої і розбитої техніки Александр зумів відновити паровий двигун, дробарки і кульові млини. Там кварцева порода перетиралася на порох і змішувалася з водою і ртуттю. Ртуть розчиняла золото і утворювалася амальгама, в якій було до 50% золота.
Як не просили товариші, але Александр таки їх покинув – його манили невідомі й далекі краї. У ящику з інструментами він зробив подвійне дно і зумів у ньому привезти в Англію більше 20-ти кілограмів золота. На той час, а це були 1860-ті роки, відкрили золото і в Австралії і невдовзі шотландець-непосида опинився там. На той час він взяв собі нове прізвище Кінрос.
Блукаючи землями Нового Південного Уельсу, Александр натрапив на річку і гору, з-під якої вона витікала. Чуття його не підвело: розгорнув баговиння, а в прозорій водичці замерехтіло золото. Там не було ні душі. Чоловік спочатку купив землю разом з річкою і горою, заплативши 16 тисяч фунтів – земля та, як іскри вся Австралія, належала тоді британській короні. У великій таємниці Александр найняв 20 робітників-китайців, які обгородили ту землю і побудували хату – такі були умови купівлі тієї землі. За характером китайці виконували всяку важку роботу з радістю. Вони ж і намили перше розсипне золото і були вражені його кількістю. Згодом шахти в горі давали золото тонами.
Отой шотландець заглядав у майбутнє і бачив на місці тої дикої землі квітуче місто із назвою Кінрос.

        Рубі Кастеван 
Побачивши горду жінку-красуню Рубі із двома ямочками на щоках, Александр закохався в ту щасливу власницю готелю. І їхня любов була взаємною. Лиш згодом він дізнався про жахливу долю цієї дочки каторжанки і батька-п’яниці. В 11 років дівчинку Рубі зґвалтував рідний брат. Згодом вона пішла по руках і опинилася коло старого багатія, якого збуджувала, як колись Моніка Левінські Клінтона. Зате після смерті старого отримала 15 тисяч фунтів, за які й купила готель, а потім організувала при ньому й бордель. Згодом Рубі закохалася в китайського принца-мандарина і народила від нього сина Лі. Коли сину було 10 років, вона відправила його на багаторічне навчання й виховання в Англію. Александр наполіг, але з великою неохотою вона переїхала в Кінрос і збудувала там новий готель, але вже без борделю.

       Життя на горі 
Ще до приїзду в Кінрос у Сіднеї і подалі від смердючої затоки Елізабет і Александра звінчали у церкві. Наступного дня Алесандр не стримався і без ніякої підготовки, незважаючи на тверду і холодну ніби колоду під собою, запліднив свою юну дружину, чим спротивився їй на все життя. Гарний просторий будинок для родини Александр збудував на горі, куди треба було підійматися у вагонетці або зміїними стежками. Незважаючи на таку ізоляцію від міста, Елізабет таки познайомилася з Рубі і коханка та дружина Александра, на диво, подружилися.
Жахливий токсикоз і тяжкою була перша вагітність в Елізабет. Александр дуже сподівався мати сина-спакоємця, але родилася дівчинка і вона була схожою на батька, мов викапана. Її назвали Елеонорою або скорочено Нелл. Вчені акушери казали, що при другій вагітності Елізабет може вмерти, але Александру так хотілося мати сина. При других пологах породілі допомагала Рубі і засиніле немовля запищало лише через 5 хвилин після появи на світ. Це була теж дівчинка, але дуже гарна, бо схожа на маму. Малу назвали Анною.
Маленька Нелл у 8 місяців пішла, а в 9 місяців вже й заговорила. Якось у свої півтора рочки вона видерлася на батькові коліна і, заглядаючи в очі, сказала:
«Із Анною щось не так!». «А чого ти так думаш?». «Бо вона закочує очі і вони зирять то туди, то сюди». Отак Александр довідався, що друга його дочка росте недорозвиненою. Вона лиш у два роки навчилася тримати голівку й сидіти, а зробила перший крок у 5 рочків. Зате була гарненькою і весь час усміхалася. Потім Анна навчилася розпізнавати оточуючих і кожне нове вивчене слово було щастям насамперед для її няньки-китайки. Анна знала півсотні слів, з яких лише троє було дієсловами.
Оте своє життя на горі з нелюбом-чоловіком Елізабет сприймала, як покарання, яке вона мусить відбути на Землі.

        Нещастя з Анною
Недоумкувата дівчина любила ховатися в саду, а потім і в лісі. Вона викинула свою ганчір’яну ляльку і вже в свої тринадцять років стала заглядатися на чоловіків. Якось нянька доповіла Елізабет, що її дочка вже не має місячних. Мати жахнулася, побачивши, і помітний живіт і округлість всього тіла дочки.
Викликаний із Сіднея акушер констатував чотиримісячну вагітність. Він розпитав дівчину, що вона робила у лісі, коли втікала з дому. Та радо пояснила, і знявши підштаники, лягла горілиць і розкинула ноги. Побачивши це, Єлізабет знепритомніла, а нянька-китайка поклялася знайти і покарати негідника. Шукало його і все місто, але марно і Александр подумав собі, що це міг бути якийсь мандрівний торговець.
У будинку на горі стали готуватися до пологів Анни. В окремій кімнаті в заскленій шафі були вже напоготові марля, вата, опій, хлороформ та виблискуючі інструменти.

       Покарання негідника 
Нянька-китайка вважала Анну ніби своєю дочкою, а тому вирішила сама пошукати кривдника Анни. Вона на тиждень відпросилася в місто і на другий день помітила, що до господині, в якої вона ночувала, прийшов майстер Сем, щоб пофарбувати стіни будинку. З ним був і великий собака. «Робер! Робер!» — погукала собаку господиня, кинувши йому кістку. Нянька підозрівала кожного. «Сем? Та ніколи! Він навіть і на жінок не дивиться – такий цнотливий!» — заперечила господиня. «Та Сем і мухи не обідить! Він жодної вечірньої служби не пропускає!» — сказав кінроський священник.
Отак ні з чим нянька й повернулася на гору додому. Анна була вже на восьмому місяці вагітності і важко сиділа в саду на траві, перебираючи різнобарвні троянди. Аж тут через сад навскоси йшов садівник із собакою. «Робер! Робер!» — радо загукала Анна. Собака підійшов, колихнув хвостом і лизнув дівочу руку. Нянька стрепенулася і запитала в садівника, як звати його пса? «Фундо!» — відповів садівник.
В окремому сараї була кімната-в’язниця, де на вікнах були грати, а стіни зсередини були обкладені солом’яними матрасами, бо там колись тримали збожеволілого. Нянька ретельно все оглянула і принесла у ту кімнату спиртівку, чашки, бинт, опій, хлороформу трошки і нитку з голкою. В неї був план заманити того Сема на гору.
Під обід вона одяглась виклично і опустилася вагонеткою в місто. Сем вже завершував фарбувати будинок. І господиня десь пішла. Спокусливі погляди, жести і, лапнувши, Сем помітив, що китайка без трусів. «Тільки не тут!». «А де? Давай увечері в мене коло дамби!». «Ні! На горі коло дому нікого не буває! Там є сарай і червоні двері. Сьогодні перед вечором!». «Побачимо!».
Сем піднявся на гору зміїними стежками. У дворі нікого. Ось і червоні двері. У кімнаті китайка була майже голою. Вона сказала, що за традицією має бути спочатку чайна церемонія і налила жовтого паруючого чаю у дві чашки. Сем випив і приліг на ліжко, розстібаючи штани дерев’яніючими пальцями. Китайка переконалася, що сон той міцний і поклала кілька шарів марлі на його лице і стала капати хлороформ. Сем стрепенувся, обм’як і відключився намертво. Нянька прив’язала ременями його руки й ноги до ліжка. А тоді взяла голку й нитку і, піднявши повіко, швидко пришила його до брови. Те ж зробила і з другим оком.
Вже було темно, коли Сем очумався. Не зміг ворухнутися, а дівчина стояла над ним з ножем. «Я не винний! Вона сама цього хотіла!». Китайка відрізала йому геніталії і член та поклала на груди чоловіку. Він дивився на все це й повільно вмирав до ранку від кровотечі.
Китайка сама здалася поліції. Її арештували і судили. Дівчина до кінця стояла на тому, що це вона так помстилася кривднику Анни. Її повісили, а тіло спалили. У Кінросі на кладовищі прах китайки прикопали в могилі Сема, якого половина міста вважала невинним.

       Александрова онука
Анна не розуміла, що з нею відбувається, як вівця або корова. Без акушерів вона б не розродилася, але пологи минули швидко і на світ появилася світловолоса дівчинка. Коли Анні показали немовля, вона закричала: «Doll! Doll! (Лялька! Лялька!). Тому Александр і назвав свою онуку Доллі. Анна охоче годувала свою дочку груддю, бо для неї це було грою. Так минуло два роки і Анні ця гра надоїла і вона свою ляльку кидала, встигай лиш підхоплювати. Її сестра Нелл була дуже розумною, вона з батьком ходила і в шахту, і коло парових двигунів і Александр мріяв, що передасть усе своє господарство старшій дочці, яка мала вивчитися на гірничого інженера. Нелл прозірливо попередила рідних, що треба розлучити Анну з малям, бо вона його уб’є. Не вірили доти, аж поки недоумкувата не зламала руку своїй дочці. Анні влаштували приватний і ретельний догляд аж в Сіднеї, а Доллі стала вважати Елізабет своєю мамою, а Александра батьком. Вона росла, як і всі здорові діти.

       Лі Кастеван 
Минули роки і Лі – син Рубі, вивчився в тій приватній і престижній школі в Англії, а потім був першим і серед студентів Оксфорда. Високий і кремезний юнак був бездоганно вихований і навчений. За китайським звичаєм він носив косу. Побачивши його в Кінросі, Елізабет, згорьована і заморожена жінка, боялася собі признатися, що закохалася. Лі теж таївся із своїм коханням до неї. Анна хворіла і померла від епілепсії в свій 21 рік. Тіло поховали на горі коло саду й Елізабет не прийшла на похорон. Лиш увечері поклала на могилу троянди. Вона пішла у ліс все далі, не розбираючи, де стежка. Коли кинулися, що нема хазяйки дому, навколо вже бушувала гроза. Її шукали десятки кінросців, а знайшов Лі коло озерця. Там вони й поєдналися тілом, бо вже давно були з’єднані їхні душі. Відтоді Елізабет прямо розцвіла – ось що робить кохання.

       Розв'язка.
Лі дуже поважав Александра і все розповів йому. А посивілий чоловік вже про це здогадувався. Ще раніше він написав заповіт, в якому були дивні слова про частку свого багатства для дітей Елізабет, Він, мабуть, зрозумів, що все його багатство і все місто Кінрос не варте посмішки і щастя своєї дружини. А тому ухвалив звільнити Елізабет від себе. Він здійснив самогубство, підірвавши породу в тунелі №1, але воно виглядало, як нещасливий випадок. Його тіло накрили тисячі тон граніту – вічна могила. Елізабет та Лі одружилися і щаслива жінка без ніякого токсикозу народила двійню – хлопчика й дівчинку. А в Кінросі жителі замінили керосинові лампи і газові рожки на електоролампочки. Появилися перші авто з двигунами внутрішнього згорання і Лі вже думав, як замінити парові двигуни на електромотори. У 1901 році із шести колоній утворився Австралійський Союз. Але все це було вже без Александра.

       Ну і що ж?
Александр задумав стати дуже багатим і незалежним від інших. І це йому майже вдалося. А от другу його мрію: утворити щасливу родину і передати своє багатство синам-спадкоємцям не вдалося купити навіть за тони золота. Схоже, що доля кожного з нас планується так, щоб мрії і бажання збувалися частково, а якщо й збувалися, то приводили до великих трагедійних випробувань. Життя Александра Кінроса цьому є доказом. То як же мені жити, щоб такого уникати? А треба, щоб мої стосунки з людьми були переважно доброзичливими.

  Хай же буде! 

+5
222
RSS
10:29
+4
Може комусь із світочан і буде корисним прочитати цей допис.
13:41 (відредаговано)
+2
А й справді, чи багато людей знають, що золото виходить на поверхню із надр Землі у кварцевих жилах? З часом той диоксид кремнію дробиться водою і вітром та розноситься піском і дрібним камінням струмками і річками. Старателі відмивають той пісок та глину, а важчі золотинки осідають. І на тону золотовмісного піску є 5-15 г золота.

Тю! А що тут нового?..

UPD. До речі, ось стоп-кадри з к/ф «Золото Маккени» (США, 1969 рік). Звісно, це декорація… Однак зблизька кварцева жила показана доволі достовірно:

13:44 (відредаговано)
+2
Ртуть розчиняла золото і утворювалася амальгама, в якій було до 50% золота.

_подумай А оце вже прямий шлях або до божевільні, або на цвинтар! _подумай

UPD. Недарма Капелюшник в казці Льюїса Керола був божевільним:


Або згадай, скільки майстрів золотих справ загинуло на будівництві Ісакіївського собору в Санкт-Петербурзі…
06:34
+2
Багато чули про таку смертельну отруту, як ціанід калію (KCN). Так от ціанід натрію (NaCN) — водний розчин, теж використовували в Австралії для добування золота замість ртуті. Хтось радіє блиску золота, не знаючи, скільки людей загинули задля цього.
14:06
+2
Єдине, чого я не розумію — то це що робить цей матеріал в розділі блогів?!
_зупиняю
Ось обкладинки книги — як українська, так і російська:

Чому б цей матеріал не презентувати в розділі "Книги"?! Що в ньому такого «статейного», «бложного»?! Основне — це переповідання змісту книги. Коротенька сила (розділ «Ну і що ж?») — це «приший кобилі хвіст», суті «переповіді» не змінює. Отже, матеріал… просто не в своєму розділі вміщено!
_не_знаю
14:37
+2
P.S. До речі, що це за квіточки на заставці?! _здивований

Квіточки
Такі в Австралії ростуть на околицях міста Кінрос?! _здивований

Я б іншу заставку зробив — наприклад, отаку:

18:43
+3
Шкода, друже, що ти не зрозумів задуму цього допису. А він у заголовку.
Авжеж не зрозумів! 90% матеріалу — це твій переказ книги «Дотик»: 13'162 знаки з 14'544 знаків загальної кількості… Отож я і зробив висновок, що твоя мета — переказати в довільній формі роман, який тобі сподобався.
_вибачаюсь
Інакше навіщо тобі було витрачати 90% зусиль на переказ?! Бо 10% вступу + сили — це виглядає як «приший кобилі хвіст». Це всього лише оформлення переказу…
_вибачаюсь
То яка ж була мета?! Довести, що не все стається так, як хочеш?! То в епоху турбулентності інакше бути й не може! Тому зараз складати «лінійні» плани — це безглуздо. Але в такому разі цій думці мало бути присвячено десь 2/3 обсягу матеріалу, а не 1/10…
05:18
+3
Епоха турбулентності? Так це ж з усіх сил і хочуть доказати дослідники-матеріалісти. Мовляв, що не відбувається серед людей — все випадково. Насправді, мабуть, таки є ПЛАН, який і здійснює Божественна Ієрархія (БІ) на Землі. Доказом цього і є життя Александра+, описане в романі ДОТИК.
Ти невірно зрозумів. Епоха турбулентності зовсім не означає, що всі події відбуваються випадково. Просто зараз життя ускладнилося настільки, що як на конкретну людину, так і на групи людей (окремі суспільні групи, прошарки, нації й народи в цілому) діє значно більша кількість різнопланових факторів, ніж колись у давнину. Тому планувати щось тепер значно складніше, ніж колись — бо доводиться враховувати значно більшу кількість змінних факторів. От і все…
19:15
+2
_чудово О!!! Тепер заставка нормальна — прапор Австралії! _чудово
21:54
+4
Цікава історія. Чомусь так буває що в успішних, багатих, обдарованих, навіть геніальних людей в дітях ці якості, як правило, не повторюються. Вважаю що ця тема заслуговує на ретельне дослідження соціологами, аналіз і оприлюднення висновків. Кажуть що між успішними і обдарованими людьми більше вихідців із села ніж з міста. Це теж, на мій погляд, цікава тема для досліджень. Можна було б замахнутись і на дисертацію. І може дослідження цих питань могло би принести і якусь користь.
22:57
+3
Питання про планування власного життя. Щоб воно було безпечним і комфортним. Щоб народилися здорові і саме твої нащадки++. Хтось скаже: в мене таке не вийшло, бо не було достатніх ресурсів. А от був би ярд доларів і отоді б я розвернувся! Так от на прикладі життя Александра Кінроса я показав, що навіть при наявності необмежених ресурсів такі плани не були реалізовані.
Хтось скаже: в мене таке не вийшло, бо не було достатніх ресурсів. А от був би ярд доларів і отоді б я розвернувся!

Є знаменита приказка: «Поганому танцюристу яєчка заважають».
_сміюсь _сміюсь _сміюсь
Якось в УСПП на початку 2010-х я почув виступ одного відомого російського «грошового лантуха», який сказав наступне:
— Мені та навіть моїм дітям для забезпечення більш-менш нормального рівня життя насправді вистачить $20-30 млн, не більше. Але всі гроші, що я маю понад ці $20-30 млн, мені потрібні для того, щоб охороняти оцю недоторкану суму...
_стежу
Розумієш, в чім річ?! Починаючи з певного порогового рівня, все нові й нові гроші «працюють на себе» в буквальному сенсі цього слова. На себе, а не на власника грошей… Тому $100 млн чи $1 млрд, чи навіть $10 млрд — особливого значення не має. Хоч би $1 трлн — байдуже!!! Там вже «гроші працюють самі на себе»… Отже, той, хто просторікує в стилі «от був би ярд доларів і отоді б я розвернувся!» — це поганий танцюрист, якому заважають яєчка. Бо він просто не тямить, що верзе…
_дідько
04:22
+4
Я трохи про інше. Чоловіки прагнуть, щоб САМЕ ВІД НИХ були діти в родинах. Бо серед людей не завжди так виходить. Десь я читав, що в Україні до 40% дітей народжується не від офіційних батьків. Александр сам був одним із них. І вирішив підстрахуватися. Що ж вийшло? Яких він отримав дітей? Яке мав родинне нещастя! ЗВЕРХУ йому відповіли: ти хочеш саме так? Дивись же, що виходить від твоїх хотєлок!
А-а-а, он ти про що!..
_сміюсь
Ну, знаєш!.. Тут достатньо було прочитати вступ до арабського казкового циклу «Тисяча й одна ніч», щоб зрозуміти: це не від чоловіка залежить, а від жінки. Бо якщо тільки жінка захоче, то знайде спосіб «підманути-підвести». Й нічого чоловік не вдіє.
_вибачаюсь

Десь я читав, що в Україні до 40% дітей народжується не від офіційних батьків.

Пхе! Це ще сяк-так. В тваринному світі ситуація значно гірша. Цитую "Трактат про кохання" Анатолія Протопопова:

У морських котиків 1/6 всіх самців запліднюють 5/6 всіх самок, інші змушені робити вигляд, що не дуже-то і треба… Ще різкіші диспропорції спостерігаються у морських левів, де 4% самців забезпечують 88% спарювань! Така картина типова для всіх стадних тварин. Серед самок тварин, які живуть парами, особливо серед птахів, поширена звичка запліднюватись до створення пари (сім'ї), а буває, що і після, але від іншого самця, причому нерідко на очах у «законного чоловіка». Тобто пара утворюється немов для ведення господарства, а запліднення нерідко відбувається за цілком стадними законами. Крім того, самців зазвичай народжується трохи більше, ніж самиць (і тим більше, чим гірше живеться виду!). Все це залишає простір для вибору навіть у строго парних тварин.

Нагадаю, що людина — це дуже соціалізована «потвора». А отже, з точки зору етології, 40% дітей, народжених від чужого батька — це ще дуже й дуже порядно. Ось що таке закони цивілізації!..
P.S. До того ж, не варто забувати про піраміду Маслоу (насправді Маслова — бо він був емігрантом), якій на Світочі присвячено декілька публікацій.
Піраміда Маслоу
Що розуміється під фразою: «Питання про планування власного життя. Щоб воно було безпечним і комфортним. Щоб народилися здорові і саме твої нащадки++»? Ключовими є підкреслені слова «безпечним і комфортним» — на піраміді Маслоу це 1-2 рівні. Це всього лише базові рівні!!! Бо вже третій рівень — «приналежність і любов» $1 млрд не забезпечить…
_соромлюсь
Адже справжню любов, справжнє кохання за гроші не купиш. Сраколизтво — так! Прекрасний секс з розкішною «телицею» — так!!! Але це не любов і не кохання…
_соромлюсь
Так само $1 млрд не забезпечить приналежність, наприклад, до духовної еліти нації. Стати провідним митцем, якого б запам'ятали наступні покоління, за гроші неможливо.
_соромлюсь
Так само $1 млрд не забезпечить потреби рівнів, вищих від 3-го… Тут потрібні зовсім, зовсім інші ресурси!..
15:53
+2
_крутий Моєю підсумковою відповіддю тобі хай буде матеріал "Як підстрахуватися від жіночої зради". _крутий
20:03
+3
Зараз подивлюся.
22:21
+4
Дякую за допис.
Так, не все твориться як нам хочеться!
Останнім часом намагаюсь уникати усіляких писаних трагедій.
01:08 (відредаговано)
+2
Ти написав в коментарі:

Насправді, і я показую на небо, визначення батька-матері дитини, тобто майбутнього нового тіла для душі, залежить від БІ — тих, хто організовує і супроводжує процес навчання -вдосконалення луш на Землі. Про це якраз і свідчить життєва історія із роману ДОТИК

Якщо так — давай по порядку…

Александр задумав стати дуже багатим і незалежним від інших. І це йому майже вдалося.

Ну так, він попіклувався, щоб повною мірою реалізуватися на 1-2 (базових) рівнях піраміди Маслоу. Оскільки рівні найнижчі — досягти цього найлегше. Отже, програму-мінімум Александр Кінрос виконав. Безперечно.

А от другу його мрію: утворити щасливу родину і передати своє багатство синам-спадкоємцям не вдалося купити навіть за тони золота.

«Щаслива родина» — це 3-4 (середні) рівні піраміди Маслоу. Досягти цього важче. І принаймні тими методами, якими діяв Александр Кінрос, подібні цілі не досягаються. Найперша його помилка, що потягла за собою решту помилок — неналежне ставлення до дружини. Роману я не читав, отож мені важко судити про деталі. Однак з поданого тобою опису я роблю висновок: герой роману намагався виглядати в очах дружини більш високоранговим, ніж був насправді — а це безнадійне намагання! Результатом стали безнадійно зіпсовані подружні стосунки. Після такого про «щасливу родину» можна забути.
_не_знаю
Хоча, якщо чесно, то з опису його поведінки я не бачу, що він мріяв про «щасливу родину». Бо такими, з дозволу сказати, методами її не будують…

От в чому я не сумніваюся — то це в бажанні Александра Кінроса мати сина-спадкоємця! Отут все закономірно: діставши в своє розпорядження «живий напівавтомат для розмноження з додатковими господарськими опціями» (себто, дружину), він взявся за «розмноження». Але…
_не_знаю
В другій половині ХІХ століття природничі науки були вже достатньо розвиненими, щоб Александр Кінрос міг зрозуміти: народження хлопчиків та дівчат — суто стохастична опція «живого напівавтомату для розмноження з додатковими господарськими опціями» (себто, дружини). Інакше кажучи, певні чоловіки, весь час підкидаючи монетку, мають талант раз за разом викидати або лише «орла», або лише «решку». Таке нехай рідко, але стається. Й оце вже справді залежить від «Божественної ієрархії» (в твоїй термінології). Отже, якщо він і тут щось «запланував»… То я сумніваюся в його розумових здібностях!

Схоже, що доля кожного з нас планується так, щоб мрії і бажання збувалися частково, а якщо й збувалися, то приводили до великих трагедійних випробувань. Життя Александра Кінроса цьому є доказом.

Не думаю. «Божественна ієрархія» (в твоїй термінології) ставить перед людиною досяжні цілі в тому обсязі, в якому людина здатна їх досягнути. Недосяжних цілей перед людиною звище не ставлять!!! ресурси дають такі, щоб досягти поставлених цілей…
_ура
Інша річ, що людина може невірно зрозуміти поставлені перед нею в житті цілі! Вона починає прагнути чогось іншого — для неї не запланованого. Це спричиняє протидію «Божественної ієрархії» (в твоїй термінології) — отут і починаються проблеми в житті…
_дідько
Наприклад, я не виключаю, що «Божественна ієрархія» (в твоїй термінології) справді поставила перед Александром Кінросом завдання — «утворити щасливу родину». Адже якщо у нього з'явилася подібна думка, то… виключати цього не можна. Однак в такому разі він мав би бачити в дружині не «живий напівавтомат для розмноження з додатковими господарськими опціями», а… повноцінну людину, в усьому собі рівну… й можливо навіть, в чомусь кращу і талановитішу від нього самого!.. Не торкатимусь царини суспільних прав — для другої половини ХІХ ст. усвідомлювати рівноправність в усьому чоловіків та жінок було б ще занадто радикально. Але визнати суто людську рівність (якщо не кращість) дружини він би міг — однак це завдання (якщо воно стояло) було провалене. Звідси всі інші негаразди.

То як же мені жити, щоб такого уникати? А треба, щоб мої стосунки з людьми були переважно доброзичливими.

Ні, друже мій!!! Ні… «Переважно доброзичливими стосунками» ти життєвих проблем не уникнеш. Чому?!
_здивований _зупиняю _здивований
Все надто просто: «переважно доброзичливі стосунки» з іншими членами ієрархії намагаються встановити… «омега-чоловіки»!!! Іншими словами кажучи — суспільні лузери. Все просто: «омега-чоловіки» самі по собі мають мінімум можливостей, але склавши свої зусилля разом (за рахунок «адитивності рангових потенціалів») — вони можуть хоч якось обстоювати свої інтереси…
_зупиняю
Але якщо ти демонструватимеш свою доброзичливість всім і кожному — неодмінно знайдеться якийсь «альфа-чоловік», котрий захоче тебе «попресувати», тим самим «поставивши на належне лузеру місце». Згадай, як вчинив з тобою К. на ресурсі НО… З його подачі тебе почали цькувати й викинули з ресурсу, до заснування якого ти долучився! При цьому ніяк не компенсувавши тобі напрацьовані чесно гали… Що, хіба не так було?! Ось тобі й доброзичливість…
_крутий
До речі, раджу перечитати в світлі сказаного мою давню статтю "Вовки-одинаки". Десь там, здається, я писав, що аналогічну «доброзичливість» можуть демонструвати не тільки «омега-чоловіки», але й низькопримАтивні «альфа-чоловіки», які вважають за краще не входити в жодні ієрархії. В аналогічних ситуаціях на них також можуть почати «наїжджати» суто помилково — вирішивши, що вони є лузерами, яких варто поставити на місце… І що конфлікти з «вовками-одинаками» можуть погано завершуватися для тих, хто «наїжджає».
_сміюсь
Отже, в будь-якому разі не варто сподіватися, що встановлюючи з людьми «переважно доброзичливі стосунки», ти уникнеш проблем. Навпаки, треба бути готовим, що для певної категорії людей така манера поведінки стане «свистком», за яким почнеться ієрархічна атака на тебе.
07:12
+3
Друже Тимуре, роман ДОТИК є історичним, тобто в ньому описані реальні роки і люди в Австралії. В ньому описана реальна життєва історія. Александр Кінрос був альфа-самцем (у твоїй термінології), який міг запалити людей на подвиги. За ним умлівали дівчата й жінки. Він зміг побудувати в дикій Австралії квітуче місто, проклав дороги і залізниці, збудував вугільні копальні. Чоловік реально ЗМІГ змінити життя тисяч людей до кращого. І БІ мабуть у цьому йому сприяла. Життя його пішло шкереберть, коли він задумав «дрібничку»: народити синів-спадкоємців усього його ДОБРА. Щоб це зробити, він організовує приїзд із своєї батьківщини Шотландії своєї далекої родички — незайманої дівчини. Вона мала стати автоматом-матір'ю його синів. І ось тут БІ вказала йому: будуть інші тіла для душ. А для інших урок: не чиніть як Александр.
За ним умлівали дівчата й жінки.

Щоб це зробити, він організовує приїзд із своєї батьківщини Шотландії своєї далекої родички — незайманої дівчини. Вона мала стати автоматом-матір'ю його синів.

Тут очевидна суперечливість. «Альфа-чоловік» повинен мати за собою шлейф жінок, які за ним умлівають — це вірно. Але водночас, «альфа-чоловік» не сумніватиметься, що матір його дітей зраджуватиме з іншим чоловіком!!! Якщо ж цей «пунктик» турбував Александра Кінроса (а він його очевидно турбував) — то в цьому «пунктику» у нього була якась червоточинка. Наприклад, він міг вважати, що «шлейф» з умлілих жінок та дівчат — це наслідок його багатства. А отже, Александр Кінрос не почувався до кінця «альфа-чоловіком». Це був, скажімо так, середньоранговий/середньостатусний чоловік, який досяг позиції «альфа-домінанта» завдяки шаленому багатству. Якщо так — тоді він справді міг сумніватися, що втративши все своє золото, він заразом збереже відданість дружини-матері його синів.
_не_знаю
Це єдине можливе пояснення. До речі, тоді виглядає логічним, чому він переїхав в Австралію: адже в межах Британської імперії ХІХ століття Австралія була справжніми задвірками! Туди ж протягом тривалого часу засилали каторжників. «Австралійська англійська» й досі є дуже специфічною: з точки зору корінних англійців, це приблизно те саме, що для нас «блатна фєня».
_сміюсь
Отже, переїхавши до Австралії, Александр Кінрос почувався «альфа-лідером». Водночас, він чудово розумів, що на корінній імперській території — десь в Англії, Шотландії чи Вельсі його постать поблякне на тлі корінної імперської аристократії.
_наляканий
До речі!!! О-о-о, нарешті я здогадався… Ну так, Александр Кінрос «виписав» собі дружину з Шотландії — з корінної імперської території!!! Отже, хоча дівчина була незайманою, проте вона, як корінна шотландка, мала поняття й уявлення, яким має бути справжній англійський аристократ, а не австралійський скоробагатько… Отож усвідомлення саме цієї обставини й породжували сумніви Александра Кінроса! Бо він чудово розумів: якщо виїде за межі австралійських «задвірків» — він миттю втратить позицію «альфа-лідера» на тлі будь-якого зачуханого англійського аристократа…
_дідько
От звідки його «червоточинка», ось чому він так поводився з дружиною!..
06:39 (відредаговано)
+2
Та ні, друже. Ніякої червоточинки. Королева Англії нагородила його званням ЛОРДА і імперські альфасамці визнавали його рівним собі. Навіть шукали дружби з Кінросом і прихильності. Ти шукаєш пояснення тому, що життя Александра пішло шкереберть, якимись пірамідами Маслоу+, а воно явно є наслідком впливу з інших світів.
Людина є унікальною в тому сенсі, що Творець наділив її свободою волі, свободою вибору.
_ангел
Янголи позбавлені свободи вибору, вони мусять коритися Тому, Хто їх посилає, мусять виконувати отриманий наказ. Бо янголи створені, як виконавці.
_ангел
Тварини, птахи, риби… навіть найменші комашки… навіть мікроорганізми поводяться у відповідності до більш-менш складних інстинктивних програм поведінки, обумовлених на генетичному рівні.
_дідько
А з людиною не так! Людину про щось попросиш (або щось людині накажеш) — людина одразу постає перед вибором: робити чи ні?.. коритися чи ні?..
_дідько
Саме тому я й шукаю те, про що ти сказав:

Ти шукаєш пояснення тому, що життя Александра пішло шкереберть, якимись пірамідами Маслоу+

Бо я намагаюся намацати оту душевну червоточинку, отой спусковий механізм, отой тригер, який перевернув шкереберть життя Александра Кінроса. Бо людина — це не янгол і не тварина! Тому підпавши під «вплив інших світів», цей чоловік все одно мав вибір: зробити так чи не так?!
_засмучений
А чому він повівся так, а не інакше?! Оце я й намагаюся зрозуміти! Це для тебе, друже, все просто: на Александра Кінроса, бачте, вплинули з інших світів — ну, він і піддався… А для мене все значно складніше, бо я хочу зрозуміти, які механізми в його душі спрацювали, що він тому впливу піддався?! Бо так, результат його вибору очевидний — але це всього лише результат вибору… А от яким є прихований від сторонніх очей механізм вибору?! От що цікаво…
10:35
+3
Цікавий історичний роман, а от цікаво, чи багато людей знає, як видобувається золото? Я наприклад перший раз почула про такий видобуток золота. І насправді не все відбувається у житті так, як ми цього хочемо, або як плануємо.
наприклад перший раз почула про такий видобуток золота.

_стежу А про видобуток золота з морської води чули?.. _стежу
12:18 (відредаговано)
+2
Дякую тобі, Яро, за коментар. Золото блищить і його реально мало. Гадаю, що більшість людей знає, що золото добувають вимиванням золотинок водою із піску та глини. За інші способи знають одиниці або такі енциклопедисти, як наш друг Тимур. Про те, що не можна планувати дітонародження у «спосіб Александра», бо життя піде шкереберть, знають, мабуть, теж лише одиниці.
Золото блищить і його реально мало.

_підморгую Я тут невеличку здвоєну статтю розмістив з цього приводу… _підморгую
21:11
+2
Дякую, друже. Прочитаю
07:12
+2
Друже Тимуре, пояснюю ще раз. Александр Кінрос насправді був великим чоловіком. І мав він кохану жінку Рубі Кастеван, з якою поєднувався і тілом, і душею. А от дітей не хотів мати від неї, бо вона була дочкою каторжан. Він хотів в Австралії продовжити шотландську чистопородну лінію. Це було щось схоже на те, як царі вибирали собі жінок. Наслідок такого підходу: царські династії вироджуються. Таке ж сталося із Александром Кінросом. Я це помітив і спробував короткими реченнями, які ти охрестив зневажливо, як пришийкобиліхвіст, донести світочанам. Колін Маккалоу у своєму романі докладно показала, а я здогадувався про це раніше, що люди можуть займатися БЕЗНАКАЗАНО багато чим, та тільки не плануванням дітонародження. Люди народжують лише тіла своїх дітей, а за якістю нових дітей слідкує БІ. І, на жаль, ніякі людські видумки-пояснення-теорії про примативність, альфа-самців, піраміди Маслову++ не здатні переконливо показати, чому іноді життя людей, як от в Александра, йде шкереберть.
мав він кохану жінку Рубі Кастеван, з якою поєднувався і тілом, і душею. А от дітей не хотів мати від неї, бо вона була дочкою каторжан. Він хотів в Австралії продовжити шотландську чистопородну лінію. Це було щось схоже на те, як царі вибирали собі жінок.

Знов-таки це свідчить про комплекс неповноцінності, що мав Александр Кінрос! Він не хотів паруватися з дочкою політкаторжан? Прагнув мати дітей від чистокровної шотландської аристократки? Ти напрочуд точно висловився:

Це було щось схоже на те, як царі вибирали собі жінок.

Саме так: це було "щось схоже"!!! Він розумів, що є австралійським скоробагатьком, англійським лордом у першому поколінні. Він не відчував за плечима багатьох поколінь шляхетних предків — звідси й проблема… Тому він намагався мавпувати поведінку лордів, а не поводитися природно.
07:22
+2
А до побажання собі ж у переважно доброзичливому ставленні до людей можу додати: усвідомлено виконуючи своє призначення на землі, ретельно роби свою справу і час-від-часу поглядай на НЕБО, куди, додому-додому, знову відправишся.
Наскільки я змогла зрозуміти з переказу книжки і всієї дискусії, Александр Кінрос мав «зачепленість» за своє чистокровне походження і надмір гордині у попередньому житті, тому в цьому житті народився поза шлюбом. Якби він це усвідомив вчасно, то мав би щасливу багатодітну сім'ю з Рубі Кастеван. Але так не сталося.
В цьому житті його гординя і зачепленість за чистокровність лише посилилися, він поставив їх вище кохання. В результаті, законна дружина спершу народила дівчинку, здорову й розумну. Але Александра це нічого не навчило, тому друга дитина народилася з розумовою відсталістю. Це теж не змінило його, як і народження онуки поза шлюбом від розумово відсталої молодшої доньки.
І тільки усвідомлення, що його заморожена чистокровна законна дружина по-справжньому закохалася, звільнило Александра від цієї зачепленості. Тому його самогубство в цій ситуації не можна вважати гріхом, бо воно звільнило шлях до кохання іншим людям, тим, кого він любив, але не вмів цього виразити.
А от за гроші, золото і владу в Александра зачепленості не було, тому він легко й швидко розбагатів, збудував ціле місто і навіть став лордом. Він не боявся все це втратити.
21:35 (відредаговано)
+2
Дякую, Дзвінко, за розуміння. Ти правильно все пояснюєш, бо грунтуєшся на позиції багаторазовості втілень у розвитку душі. Кожне нове тіло планується заздалегідь і його виготовлення лише частково покладається на батька і матір дитини. Александр запланував собі чистопородних синів, які успадкували б його багатство. А такі тіла-діти, досконалі вже від народження , для навчання душ для справжніх УЗГОДЖУВАЧІВ-УЧИТЕЛІВ були не потрібні. Ось звідки шкеребертне життя Александра.
Ну, чому ж? Міг народитися і син розумово відсталим. Але Александр змінив прізвище, він відмовився від власного батька, хай і незаконного. А це вже гріх проти роду. Тому синів у нього бути не могло ні за яких умов.
20:12
+2
Дякую, прочитала і дуже вразило!

Випадкові Дописи