До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Як один пост випадково змінив світ

Як один пост випадково змінив світ
Джерело матеріалу:

Добра казка. А може і не казка ...

Все почалося з того, що Оля вирішила пожартувати. Вона написала в фейсбуці:

«Знаменитий астролог Рошфор Номах оголосив, що 2016 рік стане щасливим лише для того, хто встигне до 24 грудня цього року купити будь-які дві речі. Але одну з них обов'язково подарувати незнайомцю. Причому обидві речі повинні бути рівноцінними».

Оля жила, та й живе в обласному центрі, в місті промислової печалі і горілки з присмаком алюмінію. Ніякого астролога Номаха ніколи не було, Оля його придумала заради забави і від нудьги.

І через півтори години забула про свій жарт.

Підкоряючись всесвітньому закону стежок, що розходяться, пост Олі дійшов до московської студентки Ксенії. Та дурепою зовсім не була, але повірила в Рошфора Номаха і його пророкування. Яка ж дівчина трохи не дурнішає в грудні?

І Ксенія поспішила в великий магазин, той, що біля метро, весь блискучий і гарячий. Ксенія купила симпатичненький светр — собі і ще один, теж гарненький, — незрозуміло кому. Дівчина-касир, яка складала светри і трохи косила лівим оком, запитала: «Обидва вам?» Ксенія відповіла:

— Ні, другий в подарунок, ви хіба не чули про пророкування Номаха? І повторила слова Даші з далекого обласного центру.

Це повідомлення зацікавило не тільки касирку, а й інших дівчат з черги.

Касирка стала упаковувати подарунковий светр, а п'ятеро дівчат і один тридцятирічний хлопець зі стрижкою Гурвинек засміялися:

«І кому ж ти подаруєш цей светр з прекрасним кольоровим візерунком?»

Ксенія вже тримала в руках свій светр без адреси і швидко знайшлася: «А ось їй!» І повернула пакет касирці. Та здригнулася, ніби їй знову погрожували звільнити, як уже було два рази за цей день.

— Беріть! — зажадала Ксенія — Номах наказав!

Касирка Люба, яка напередодні віддала всю зарплату за кімнату в комуналці на Ангарській вулиці, притиснула пакет зі светром до себе.

І засміялася.

Ксенія, пританцьовуючи хіп-хоп, вирушила робити арт-манікюр в салон «Пальчики як хлопчики». Вона знала, що попереду у неї чисте щастя, зустріч з прекрасним принцем, швидше за все з Вищої школи економіки, і далеко попереду, крізь вечірній туман, навіть розрізняла смутні обриси майбутнього альпійського шале. Про що ще мріяти під московським снігом блондинці з п'ятьма бузковими пасмами і підручником французької в сумці?

А п'ять дівчат і хлопець-Гурвинек кинулися назад, до полиць і рейок. Дорогою вони встигли написати в фейсбуці про Номаха, а юнак, якого насправді звали Данило, зажадав від усіх своїх 2834 друзів негайно йти і виконувати вказівку Рошфора, а «не сидіти в своїх кав'ярнях, давлячись тірамісу, обговорюючи ціни на нафту».

Сам Данило вже купив собі аляску, оторочену хутром тайванської білочки, тепер він стояв перед рейкою з Алясками, болісно підраховував неабиякий збиток від другої покупки, але подолати страх перед астрологічним велінням Номаха не міг. Сказано: рівноцінну річ.

Шапочкою з акрилу не відкупишся. І купив другу аляску, оторочену хутром в'єтнамської білочки.

Данило вийшов на вулицю з похмурим обличчям. Кому і як він подарує цю другу аляску? Де шукати цього незнайомця? І чи не буде Данило виглядати повним дурнем? Цілком резонні думки для молодої людини з томиком Бродського в одній великій кишені і біографією Троцького — в іншій.

Так він в задумі доїхав до ресторану «Блок. Дванадцять», куди увійшов з безглуздим пакетом і приєднався до компанії друзів, які відзначали важливе свято — Рублевий Спас.

Друзям Данило розповів про покупку, про пророкування і про свої терзання. У відповідь на це  галерист, який сидів на чолі столу, на прізвисько Муся допив свою горілку, схопив пакет і вибіг на мороз, навіть не накинувши пальто з верблюжої вовни.

Решта поспішили за ним, в тому числі й співробітники медіакомпанії Dead News, які чекали на Мусю в сусідньому залі, з повним комплектом відеоапаратури, тверезі і злі. Вони давно полювали за Мусею, який вів безладне соціальне життя, в надії, що стануть свідками якоїсь божевільної витівки на зразок танцю з пральним порошком або знімуть його в обіймах нової актриси, замість кинутої ним Лілі Додо.

А Муся біг провулками Остоженки, несучи перед собою священний пакет. І раптом завмер біля під'їзду, куди входив рознощик піци.

Той був в легкій курточці і тремтів від вітру з Москви-ріки.

«Стояти!» — крикнув Муся. Рознощик від жаху впустив всю стопку картонних коробок на безжалісний асфальт, а кореспонденти компанії Dead News націлили камери.

Муся вручив хлопчині пакет з аляскою і зажадав надіти негайно.

Поки той, давлячись хутром в'єтнамської білочки, одягав куртку, Муся підкликав Данила і пояснив рознощику, кому треба дякувати за цей подарунок. Після чого розвернувся на італійських підборах і дав короткий, але смачний коментар для каналу Dead News.

Вже через півгодини ця новина виблискувала на сайті каналу.

Ще через десять хвилин вона побігла стрічками агентств, але сюжет з п'яним Мусею був пропущений, а теги виглядали пружно і зухвало:

«Свято-Номах-пророкування-щастя».

Авдотья Анатоліївна, дружина міністра соціальної рівності Російської Федерації, почула про пророкування якраз в Парижі, в ювелірному магазині Hartier, де купувала смарагдове кольє для новорічної вечірки. Їй подзвонила подружка, голова фонду «Любов і бідність», і повідомила «новину», яку дізналася від няні дітей, брат якої прочитав інформацію про Номаха на iPad.

Авдотья Анатоліївна схилилася над вітриною, продавщиці, асистентки і охоронці повторили її рух, так що все це нагадало легкий молебень. Але у Авдотьї Анатоліївни виникли сумніви: ось так взяти і купити інше кольє? Віддати його клошару?

Маячня. Але з іншого боку, сам Номах вимагає. І свою лиху долю на наступний рік теж хотілося умилостивити. Вона зателефонувала чоловікові, той якраз проводив екстрену нараду з порятунку від холодів жителів сибірського села Великі Сахарки.

Йому було не до дурниць, і він гаркнув: «Купуй швидше, а то інші куплять!»

Так Авдотья Анатоліївна придбала ще й рубінове кольє. Вона їхала в машині веселими паризькими вулицями, розмірковуючи: «Кому тут його подарувати?».

Їй швидко набридла вся ця затія, вона вже лаялася на себе, Номаха і найбільше на водія-індуса. І нарешті побачила стареньку з п'ятьма собаками, яка стояла з табличкою французькою:

«Мої маленькі друзі голодують». Авдотья Анатоліївна, щоб її жест був особливо ефектний, одягла кольє на найменшу собачку, Зізі. Вручила старенькій сертифікат справжності, чек, дарчу, розповіла про Номаха і покотила.

Старенька, яка була дочкою російських емігрантів, які втекли на останньому хирлявому пароплаві до Константинополя, знала: в цьому житті може бути що завгодно. До того ж щиро вірила в астрологію і в свою щасливу зірку. Під час Другої світової німці, відступаючи з Парижа, засудили її, зовсім юну, до розстрілу за ймовірний зв'язок з Опором, і коли вже вели по довгому коридору, раптом надійшов наказ: відпустити.

Виявляється, перед офіцером гестапо встигла замовити слово її чарівна подружка Зізі, яка розважала окупантів пісеньками. На честь подружки, яка давно померла в Бразилії, і була названа собачка.

Коротше, бабуся прийняла кольє як цілком природний дар, вінець її довгого, дивного і цікавого життя, до кінця якого вона втратила все, крім блиску в очах. Але далеко старенька не пішла, до неї вже поспішали нетерплячі арабські підлітки. Вони зірвали кольє з Зізі і кинулися геть.

Ех, погано знали підлітки російську стареньку, що співала в юності арії з «Аїди» і «Травіати». Графиня заголосила так, що примчали одразу три поліцейські машини.

В дільниці старенька все пояснила, поліцейські навіть з'їздили в магазин, причепитися не було до чого. І вже через дві години, в чорному атласному платті, прикрашеному рубіновим кольє, графиня сиділа в студії загальнонаціонального французького каналу і розповідала про своє життя і про кольє, яке так нагадало їй те, фамільне, що продала мама на блошиному ринку в 1942 році.

Оскільки графиня з юності була вигадницею, вона з ходу додала до біографії невідомого астролога Номаха дуже симпатичні деталі. Глядачі негайно повірили і побігли в магазини — покращувати свою долю. За ними кинулися громадяни всієї Європи, потім Північної і Південної Америки. Пізніше всіх дійшло до китайців, але зате там закликав націю врятуватися за порадою давнього вчителя на ім'я Но-мах сам глава Комуністичної партії.

… А Оля з алюмінієвого міста вийшла на вулицю подихати свіжим вечірнім бензолом. Перед собою вона котила інвалідну коляску, де вже рік сиділа її старша сестра Таня. Ще зовсім недавно Таня працювала вчителькою математики. І раптом стала слабнути.

У неї діагностували важку хворобу, яка неспішно, але впевнено руйнувала організм Тані, немов закреслюючи день за днем клітинки в її «зошиті». І вже залишалася всього пара сторінок.

Лікарі чесно сказали Олі, що жити сестрі буквально три місяці.

Так, теоретично можлива операція в Німеччині — за гроші, які коштував, мабуть, весь район Олі й Тані, з урахуванням клаптика неба над ним. Загалом, не було навіть сенсу це обговорювати.

І кожен вечір Оля викочувала коляску, щоб сестра могла помилуватися на людей і могутні труби їхнього комбінату, що випускали жовтий дим.

Перед сестрами раптом загальмував автомобіль чарівної марки, яких в місті було всього два: у мера і губернатора.

З нього вийшов чоловік в темному костюмі і бордовій краватці.

Він не представився, але тепер Ольга і Тетяна думають, що саме так виглядає сучасний підтягнутий ангел.

За годину до цього Ангел зі своїми китайськими партнерами купив контрольний пакет акцій місцевого комбінату. І був ну якщо не щасливий, то цілком задоволений. І тут один з друзів-китайців отримав СМС від дочки — про передбачення Номаха і про те, що мільярд китайців збожеволів, бігаючи по магазинах, де вже вивішені червоні плакати «Купи два — другий віддай!»

Китаєць передав зміст СМС своєму російському партнеру з побажанням прислухатися до Номаха.

Партнер задумався: «Я купив пакет акцій… Навіть якщо я раптом куплю ще один, не зможу ж я його подарувати, це нісенітниця!»

Побачивши за вікном автомобіля Олю і Таню по шляху в аеропорт, Ангел раптом вирішив, що робити. Так він і сказав дівчатам: «Я не можу подарувати вам рівноцінну річ, вибачте, це за межами бізнес-логіки.

Але, сподіваюся, я можу подарувати щось ще?» Що і зробив.

Так, він подарував річ, яка, можливо, коштує дешевше контрольного пакета акцій або навіть светра з візерунком, а можливо, не варта взагалі нічого, бо ніхто, навіть наймудріший китайський мудрець, не зможе оцінити її ніколи. Він подарував вмираючій Тані життя. Замкнув цим химерний, як новорічний серпантин, сюжет, який почався в обласному центрі з безглуздого жарту однієї дівчинки, яка вирішила просто порадувати друзів, і завершився там же. А то, що підключився весь довірливий світ, — так хіба це погано?

+3
206
RSS
22:42
+2
Це ж треба! Ви це опублікували майже синхронно з тим, що опублікував я
23:48 (відредаговано)
+2
Він подарував вмираючій Тані життя. Замкнув цим химерний, як новорічний серпантин, сюжет, який почався в обласному центрі з безглуздого жарту однієї дівчинки, яка вирішила просто порадувати друзів, і завершився там же. А то, що підключився весь довірливий світ, — так хіба це погано?

Нормальна історія.
_троянда
За одним виключенням…
_соромлюсь
Весь сюжет розвивається в парадигмі так званого споживчого суспільства, де зразками для наслідування є успішні «альфа-чоловіки» й «альфа-жінки», які можуть купити будь-що в подвійній кількості та подарувати другу річ (рівноцінну першій) незнайомцеві. Отже, на «пророцтві астролога Рошфора Номаха» неабияк збагатилися… всі торгівці всього світу!
_вибачаюсь
За межі цієї парадигми історія виходить лише на останньому кроці: «Ангел зі своїми китайськими партнерами купив контрольний пакет акцій місцевого комбінату» — отож не маючи змоги купити другий контрольний пакет акцій такої ж компанії, він дарує життя Тані… В мистецтві такий прийом називається "роялем в кущах" чи, в латинському оригіналі — "Deus ex machina". Не всі автори вважають його чесним, тому не всі використовують… Але краще так, ніж ніяк: нехай хоч на останньому кроці буде врятовано бодай одне життя замість купівлі мільйону не дуже-то потрібних речей!..
_ангел _ангел _ангел
03:43 (відредаговано)
+2
Гарна історія й написана винахідливо: виглядав, як підтягнутий ангел. Суть: хочеш щастя — зроби добро іншому. Оскільки тут більше про жінок, то й автор історії, мабуть, жінка? На жаль, все це схоже на помах чарівної палички.
На сайті, з якого я переклала цю казкову історію, нема дати публікації, але найстаріші коментарі написані 17 тижнів тому. Отже її написали напередодні Різдва й Нового року. І в сюжеті також вгадується святково-новорічний період, хоч прямо про це не сказано. А в такий час усі хочуть хоч трішкиЧуда.
Пан Анатолій правильно підмітив основну думку — для щастя потрібно ділитися. Це головний посил. А оскільки сучасні люди живуть з думками лише про матеріальне, то й діляться вони теж лише матеріальним.
А дівчинка Оля послала в Світ нематеріальний імпульс добра і отримала нематеріальну відповідь. Тому тут все логічно.
Пам'ятаєте уривок з Євангелія, коли Ісус прийшов в гості до двох сестер? Одна метушилася, на стіл накривала, а друга сіла біля Ісуса й слухала Його повчання.
Пан Тимур певно зможе відшукати точну цитату.
І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одного села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його. А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла. Господь же промовив у відповідь їй: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї...

(Лук. 10:38-42)
О, точно ця. Дякую.
Згадався старий радянський мультик.

Випадкові Дописи