УВАГА! Сайт буде працювати до 11.04.2021. Якщо тут є якісь важливі для вас публікації, будь ласка, збережіть їх собі, або перенесіть на інший сайт до вище вказаної дати.

Ці загадкові "баккуроти"

Ці загадкові "баккуроти"

Якщо хтось не помітив природного ходу речей, то зараз весна. Буквально вчора був не тільки день голосування в другому турі президентських виборів, але й Вербна неділя. Наступної неділі буде Великдень. А це означає, що в масовій свідомості настає щорічне загострення цікавості до роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». 


Ясна річ, на наших теренах Булгакова не надто поважають. Ще б пак: хоча і вроджений киянин — проте імперець, антиукраїнець… Все це зрозуміло. Тим не менш, масова свідомість — це масова свідомість, не враховувати її прояви, звісно, можна… проте це вилізе боком.

Сказане стосується «Майстра і Маргарити» повною мірою, а тим паче — у передвеликодній період. Парадокс в тому, що далекі від релігійної проблематики обивателі зазвичай з захопленням вигукують: «Ох, до чого це високодуховна річ!.. До чого боголюбивим є цей роман!.. Скільки людей через нього навернулися до Бога!.. Прекрасно, все там прекрасно».

Подібні дифірамби можуть співати тільки «совки» в третьому-четвертому колінах, які від дідів і прадідів «варилися» під пресом системи радянських каральних органів й нічого кращого в житті просто не бачили. Бо насправді в роботі над романом Булгаков спирався на одне з апокрифічних Євангелій, та й інші його джерела аж надто великої довіри не викликають. Дуже чітко це можна помітити на прикладі однієї цитати з розділу 26 «Погреб». Далі цитую:


Левій понишпорив у пазусі й витяг сувій пергаменту. Пілат узяв його, розгорнув, розстелив між вогнями і, щулячи очі, почав вивчати малорозбірливі чорнильні знаки. Важко було збагнути ці кострубаті рядки, і Пілат морщився та прихилявся до самого пергаменту, водив пальцем рядками. Йому пощастило-таки розібрати, що записане є безладною низкою якихось висловів, якихось дат, господарських записів і поетичних уривків. Дещо Пілат прочитав: «Смерті немає… Вчора ми їли солодкі весняні баккуроти...»


Оті «солодкі весняні баккуроти» — що воно таке?! Виявляється, то є одна з найбільших загадок роману «Майстер і Маргарита»! Це не моя вигадка, це так і є. Проілюструю сказане словами Юрія Вяземського — професора МГІМО (!) й письменника, автора й ведучого програми «Розумники й розумниці». Один зі своїх романів він так і назвав — «Сладкие весенние баккуроты». Ось його пояснення «Российской газете» з приводу вибору такої назви (цитую мовою оригіналу):

Когда Понтий Пилат открывает пергамент Левия Матвея, то он читает: «Смерти нет… Вчера мы ели сладкие весенние баккуроты». Я долго пытался найти в словарях, что же это за баккуроты такие, — не нашел. Потом, погрузившись в историю Евангелия, в одном из толкований нашел, что это — фиги-скороспелки.

Повторюю: на відміну від мене — українського письменника всього лише з вищою технічною (а ніякою не гуманітарною) освітою, це спосіб дій професора МГІМО — одного з провідних російських вишів. Що він зробив, аби встановити значення слова «баккуроти»?!

  • Насамперед — пішов шукати по словниках.
  • Коли словникові пошуки результатів не дали — занурився в історію Євангелій... 
  • І в одному з тлумачень Євангелій (!!!) нарешті відшукав, що «баккуроти» — це «фіги-скороспілки».

А закопатися глибше, ніж в історію Євангелій, добродій навіть не подумав… Внаслідок таких дій сталося, як в тому прислів'ї: «Чую, де дзвін, але не знаю, де він».

Насправді причина непорозумінь з «солодкими весняними баккуротами» закладена вже в самому булгаковському тексті. Це очевидно для того, хто знає бодай основи давньоєврейської мови. Або сучасного івриту, побудованого на її фундаменті.

Адже очевидно, що слово «баккурот» — це вже множина жіночого роду! В однині це слово мало би звучати «баккура». Так само, як назва одного з осінніх єврейських свят «Суккот» — це множина жіночого роду, що традиційно перекладається як «Кущі». Однина від цього слова — «сукка» (з наголосом на останньому складі), що перекладається як «курінь [з зеленого гілля]». Річ у тім, що в пам'ять тривалого блукання Синайською пустелею, під час якого померли майже всі євреї, які вийшли з давньоєгипетського рабства, кожної осені сучасні євреї споруджують отакі курені з «дірявими» дахами — з такими, щоб через них обов'язково просвічувало небо. В такому курені бажано прожити 8 днів, якщо ж такого не дозволяє холодний клімат — в курені хоча б снідають, обідають і вечеряють. Один з найрозповсюдженіших і загальнодоступних матеріалів для спорудження святкових куренів — це гілки дерев. Звідси назва отакого «зеленого» куреня в однині — «сукка», і свята в множині — «Суккот».

Отже, можна не сумніватися, що «баккурот» — це вже слово жіночого роду в множині, яке б в однині мало звучати як «баккура». А що таке булгаківське «баккуроти»?! Ніщо інше, як штучна надлишкова мовна конструкція — «множина від множини». Іноді таке зустрічається, коли за переклади творів іноземних авторів беруться недолугі перекладачі. Тоді на основі іспанського слова "гаучо" (іспанське gaucho, португальське gaúcho), що означає скотаря, переважно південноамериканського, і множини від нього — «гаучос» конструюються абсолютно протиприродні «гаучоси», які й запускаються на сторінки перекладених творів. Аналогічна історія сталася з романом Віктора Гюго «Людина, яка сміється»: на сторінках перекладу з'явилися «компрачикоси» — так перекладачі назвали скупників дітей, які спотворювали їхню зовнішність і потім продавали в якості живих забавок. Хоча в іспанському оригіналі "компрачикос" (comprachicos) — це вже слово в множині, яке в однині має звучати як «компрачико». Отже, «компрачикоси» — це штучна надлишкова мовна конструкція, «множина від множини».

Повертаючись до «солодких весняних баккуротів», можна таким чином констатувати, що Михайло Булгаков не до кінця розібрався з етимологією слів «баккура» та «баккурот», тому й утворив ще й штучні «баккуроти». Чому аж цілий професор МГІМО не запідозрив цього?! Хтозна… Але для мене очевидно, що допустивши в свій роман штучну мовну конструкцію типу «множина в множині» — «баккуроти», автор тексту міг взагалі спотворити оригінальне давньоєврейське слово. От саме тому шукати його в словниках — марно! Шукати треба схоже слово, а не «баккурот» чи «баккура»...

Інша річ, що Булгаков міг спотворити давньоєврейське слово… навмисно! Адже хто це читає?! Прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат! Його знання місцевої мови могло ледь-ледь вистачити на те, щоб «важко збагнути ці кострубаті рядки», щоб ідентифікувати «малорозбірливі чорнильні знаки»...

До речі, варто врахувати й те, що за часів Ісуса Христа давньоєврейською мовою вже тільки молилися, тоді як в побуті розмовляли нині мертвою арамейською мовою, а всі записи важливих текстів (як-от Євангелій, наприклад) велися давньогрецькою. Таким чином, супутник Йєшуа га-Ноцрі — його вірний учень Левій Матвій міг вести свої «малодозбірливі» чорнильні нотатки… арамейською мовою! Тоді як прокуратор Понтій Пілат намагався прочитати це давньоєврейською. От вам і ще одне джерело спотворення для «солодких весняних баккуротів» — тепер вже навмисне, яке б наочно відображало тогочасну ситуацію в окупованій римлянами Іудеї. 

А якщо все так і є, тоді ні слова «баккурот», ані «баккура» в будь-яких словниках бути не може за визначенням. Бо це — явно штучна булгаківська конструкція. Навмисна чи ненавмисна — питання спірне… Однак з «баккуротами» все зрозуміло: потрібно шукати не це слово, а схоже на нього! І не в Євагнеліях, а глибше — в Старому Заповіті, в ТаНаХу. Або в Торі.

І знаєте… таке слово і справді є: "бікурім" ("біккурім") — так звані «первинки», що згадуються в Повторенні Закону (Дварім — це п'ята книга єврейської Тори); аналогічну назву має останній трактат Мішни — частини єврейського Усного Закону, з часом викладеного у вигляді Талмуду. Щоб не мучити читачів зайвими подробицями, скажу лише, що «бікурім»/«біккурім» — це найкращі, без найменших недоліків перші плоди нового врожаю, що приносилися в давньоєврейський Храм і віддавалися жерцям-когенам та левітам. Не кожен єврей мав право відбирати та/або приносити «бікурім»/«біккурім» до Храму. Так само не від будь-яких «дарів землі» вони відбиралися, а лише від:

  • пшениці
  • ячменю
  • маслин
  • винограду
  • інжиру
  • фініків
  • гранатів

Таким чином, наприклад, від згадуваних в Біблії яблук, або від цитрусових (лимони, апельсини) «бікурім»/«біккурім» не відбиралися й не приносилися в Храм за визначенням — бо вони не входили до переліку «семи плодів землі». І в усякому разі, це не «фіги-скороспілки». До швидкості достигання фігових плодів (інжиру) це поняття не має жодного стосунку, де професор МГІМО розкопав подібну дурню — таїна за сімома печатками.

Передостаннє, на що варто звернути увагу — то це на те, що слово «бікурім»/«біккурім» є множиною чоловічого (а не жіночого, як у Булгакова!) роду. Розрізнити роди слів дуже просто: в давньоєврейській "-ім" — це закінчення для множини чоловічого роду, "-от" — для множини жіночого роду. Є свої закінчення для складних слів (що складаються з двох частин і пишуться через дефіс), але то інша історія...

Й нарешті останнє зауваження, що стосується вже суті булгаковської фрази: «Вчора ми їли солодкі весняні баккуроти». Якщо згадати, що в романі «Майстер і Маргарита» її записав Левій Матвій — колишній митар, теперішній єдиний учень Йєшуа га-Ноцрі, то постать останнього постає, м'яко кажучи, в дуже непривабливому вигляді. Чому?! Та тому, що «бікурім»/«біккурім» приносилися до Храму й віддавалися жерцям-когенам і левітам. Ні Йєшуа га-Ноцрі, ані Левій Матвій не належали ні до перших, ані до других. З тексту роману випливає, що вони — волоцюги. Звідки ж вони взяли «бікурім»/«біккурім» для того, щоб з'їсти?! Єдине можливе поняття — поцупили… Робіть висновки про моральність «великого вчителя» Йєшуа га-Ноцрі в інтерпретації Михайла Булгакова.

От саме тому мені й дивно, як можна називати роман «Майстер і Маргарита» — «високодуховним» і «боголюбивим». Тим паче незрозуміло, до якого «бога» можна прийти через цей текст, якщо Йєшуа га-Ноцрі (а це перелицьований автором Ісус Христос) є тривіальним злодюжкою...

+1
391
RSS
18:43
+1
_не_знаю Ось до чого складно іноді працювати з Біблією! Навіть професори МГІМО іноді починають городити відверту дурню… _не_знаю

Випадкові Дописи