До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Прототип Піноккіо

Прототип Піноккіо
Джерело матеріалу:

У 2001 році група американських археологів проводила розкопки у Флоренції, проходячи повз церковне кладовище, виявили поховання якогосьЛоренціні. На могильній плиті було зазначено, що він відомий під псевдонімом Карло Коллоді і що це автор знаменитої у всьому світі казки «Пригоди Піноккіо». В печалі постоявши на могилі письменника, археологи продовжили свій шлях. Але раптом, один з учених гукнув інших: Дивіться, який смішний збіг, зовсім поруч з прахом Коллоді спочиває Піноккіо! ...

На могильній плиті Піноккіо Санчеса значилося, що він з'явився на світ в 1790 році, а не стало його в 1834-му. Значить, дорослий Піноккіо Санчес теоретично міг спілкуватися з дитиною Лоренціні.

Ексгумація

То невже у дерев'яного героя знаменитої дитячої казки був справжній прототип? Малоймовірно. Ця загадка здалася археологам настільки цікавою і важливою, що вони, на шкоду основній роботі, приступили до розслідування. Але ниточки, за яку можна було б ухопитися, не знаходилося.

Американці вирішили, що треба або припинити марні пошуки, або домогтися від італійської влади дозволу на ексгумацію Санчеса. У відповідь на запит археологів італійці поцікавилися: а яким чином останки тіла Піноккіо допоможуть встановити істину?

Виразно пояснити це археологи були не здатні, адже слово «інтуїція» для чиновників будь-якої країни — порожній звук.

Не має сенсу описувати зусилля, які вченим довелося докласти, щоб досягти бажаного — це дуже довга історія. Головне, що право на ексгумацію вони врешті-решт отримали.

Тіло витягли з могили і піддали експертизі.

Дерев'яний прототип

Інтуїція американців не підвела. Виявилося, що імовірний прототип дерев'яного чоловічка і сам виявився в значній мірі… дерев'яним. В крайньому випадку, замість ніг у нього були дерев'яні протези, а на місці носа красувалася дерев'яна вставка.

На одному з напіврозвалених протезів виявилося клеймо з ініціалами майстра Карло Бестульджі.

Неказковий-Піноккіо

Тепер справи у археологів пішли веселіше. По-перше, у них самих з'явився стимул для подальших пошуків істини, а по-друге, знахідку оцінили й італійці, які тепер з вдячністю допомагали дослідникам.

Керівництво Флоренції було зацікавлене в тому, щоб в списку туристичних принад з'явився черговий, та ще й такий незвичайний пункт. Спільними американо-італійськими зусиллями вдалося знайти церковні записи, в яких розповідалося про Піноккіо.

Доля солдата

Виявляється, Піноккіо був карликом. Але це не завадило призвати його в армію, де Санчес відслужив 15 років.

Малий зріст не звільняв Піноккіо від тягот солдатських буднів. Одного разу під час навчань в горах, коли інші воїни легко перестрибували перешкоди, коротконогий Санчес зірвався зі скелі, переламавши собі нижні кінцівки і роздробивши ніс.

Піноккіо вижив, але залишився без обох ніг. Крім того, замість носової перегородки у колишнього солдата красувалася тепер дерев'яна вставка. Чудовий майстер Карло Бестульджі ще більше «одерев'янив» його, виготовивши протези.

Після повернення Санчеса з армії нікого з рідних у нього вже не залишилося. Піноккіо навчився майстерно користуватися протезами, але працювати все одно не міг. Отримані при демобілізації гроші скінчилися, і тепер Піноккіо голодував. Жалісливі сусіди його підгодовували, але й самі вони не завжди могли похвалитися достатком. Тому іноді нещасний лягав спати на порожній шлунок.

І ось одного разу Санчес відправився на ринок, де сподівався вимолити у торговок хоч якусь їжу. Там його помітив господар одного з балаганів. Він відразу вирішив, що карлик, та ще й інвалід, може виявитися в його справах дуже корисним. Господар пообіцяв Піноккіо, що якщо той опанує кілька нехитрих трюків, то він візьме його до себе на роботу. Піноккіо з радістю на це погодився. З тих пір він виступав на ярмарках і в балаганах і до самої смерті більше не голодував.

А смерть маленького чоловічка настала не в результаті важкого захворювання, а через те, що Санчес зробив серйозну помилку під час виконання одного зі своїх трюків і розбився.

І все ж, незважаючи на ім'я та «дерев'яність» Піноккіо, ще не можна було беззастережно стверджувати, що Санчес — прототип знаменитого казкового хлопчика. У ланцюзі цих доказів явно не вистачало останньої ланки. Але більше ніяких документів, в яких згадувався б Піноккіо, знайти не вдавалося.

Недосвященик

Тоді дослідники вирішили уважніше придивитися до особистості Карло Лоренціні-Коллоді. І мати, і батько Карло прислужували в одному з флорентійських будинків. Працювали вони дуже багато, адже їм потрібно було утримувати десятьох дітей.

Свого старшого сина Карло батьки віддали вчитися в семінарію. Закінчивши цей навчальний заклад, юний Лоренціні священиком так і не став. Він почав писати статті й оповідання для газет і журналів. Коли зрозумів, що може заробляти цим, почав видавати власний сатиричний журнал.

У 1850 році випустив роман, відгуки про який були дуже несхвальними. Розуміючи, що на його прізвище у критиків тепер довго буде алергія, Лоренціні вирішив взяти псевдонім Коллоді. Так називалося селище, в якому народилася його мати.

Популярність прийшла до Карло в 1856 році, коли вийшов друком його роман «Пар». Але світовою знаменитістю Коллоді став після написання ним «Пригод Піноккіо».

Помер Карло Коллоді у Флоренції. Сталася ця сумна подія 26 жовтня 1890 року. Поховали письменника на кладовищі при церкві Сан-Мініато-аль-Монте. Саме там американські археологи і знайшли дві могили, про які йшла мова на початку нашої розповіді.

Сюрприз

Американці почали досконально вивчати життя і роботи Коллоді. Дійшло до рукописів, листів і інших паперів, що залишилися після нього. Але ніякого натяку на знайомство з самим Піноккіо, або хоча б з його долею, знайдено не було. Вчені вирішили пошукати нащадків тих, від кого письменник отримував кореспонденцію. Хто знає, можливо, він викладав комусь цю хвилюючу його інформацію.

Одного разу в готель до американців прийшов кореспондент місцевої газети, який запропонував написати статтю про прототип Піноккіо. Вчені погодилися поговорити з журналістом, але попросили його нічого поки не публікувати. Вони обіцяли, якщо їх пошуки увінчаються успіхом, повідомити йому про це першому. Журналіст дав слово їхнє прохання виконати, і все ж через три дні стаття в газеті з'явилася.

У кореспондента, який проштрафився, ще й вистачило нахабства через деякий час заявитися в готельний номер дослідників. При цьому італієць нітрохи не був збентежений, а навпаки, широко посміхався:

— Упевнений, ви негайно зміните гнів на милість. Адже я до вас з сюрпризом, та ще й з яким!

Журналіст витягнув з кишені листа, якого негайно зачитав:

«Я нащадок кузини Карло Лоренцини. У нашому роду не прийнято знищувати листи, тому що ми вважаємо їх істинною документальною історією. Збереглася і пошта, яку надсилав Коллоді. Прочитавши статтю, я зрозумів — те, що вчені шукають, знаходиться у мене.

Я людина немолода, самому мені вибиратися з дому важко, а тому чекаю їх у себе вдома. Передайте їм, будь ласка, мій лист».

Докази

На це запрошення археологи відгукнулися негайно. На жаль, від потрібного їм листа залишився тільки пожовклий клаптик. Але зате який:

«… оя дорога кузина, ти питаєш мене про найближчі плани. У минулому посланні я повідомляв тобі про цю нещасну і дуже мужню людину — Піноккіо Санчеса. Дуже хочу про нього написати. Спочатку думав створити серйозний роман. Але чомусь почав робити казку для дітей. Чому казку, сам не розумію. Адже життя Піноккіо було трагічним, а не казковим. У що це врешті-решт виллється, не знаю.

До речі, ти обіця… »

Що обіцяла кузина своєму братові, дослідники так і не дізналися. Але в руках у вчених було щось набагато більш цікаве — підтвердження їх гіпотези. Залишалося останнє — зробити аналіз паперу та звірити почерк зі збереженими рукописами письменника.

Аналіз показав: папір, на якому написано послання, — сучасник Карло Коллоді, і лист, безсумнівно, накреслено його рукою. Тепер уже ні в кого не було сумнівів: так, дійсно, багатостраждальний Піноккіо Санчес і є прототип одного з найпопулярніших на нашій планеті літературних героїв.

+3
116
RSS
15:09 (відредаговано)
+1
Колись я про це саме готував статтю ще для паперового тижневика «Політика і культура (ПіК)» — десь в 2002 чи 2003 році…
_вибачаюсь
UPD. Тільки на той час відомостей було менше: лише про могили Карло Коллоді та Піноккіо Санчеса. А про подальше розслідування — себто, про лист письменника своїй кузині, — ще не повідомлялося. Оце для мене нове, дякую!
19:49 (відредаговано)
+1
До речі, на заставці не Піноккіо, а Буратіно. У них є деякі принципові відмінності, тому картинка видається не зовсім адекватною…
Картинка була у додатку до допису на Фейсбуці. То я не стала шукати справжнього Піноккіо.
Зрозуміло. Просто повторюю, що між ними є низка відмінностей, з яких дві найважливіші полягають в наступному:
абсолютно різна життєва мета (Піноккіо прагне перетворитися з дерев'яної ляльки на живого хлопчика; Буратіно хоче розбагатіти в будь-який спосіб до такого стану, щоб і собі почуватися заможним, і татусеві Карло накидати приємних «бонусів»);
абсолютно різна поведінка дерев'яного носа (у Піноккіо ніс слугував своєрідним "індикатором неправдивості" — бо відростав, коли він брехав; ніс Буратіно лишався індиферентним до його поведінки загалом і до неправдивості зокрема).
Це не кажучи про менш суттєві речі… Отож не слід плутати цих двох персонажів.
На Фейсбуці історію цю розмістила Ольга Широченко (Olga Shirochenko). Вона ствереджує, що народилася в Самарканді, а живе у Вашингтоні. Якщо все так і є… Ну що ж, зрозуміло: у розлученої баришні дика ностальгія за СРСР — отож вона й наліпила картинку Буратіно на матеріал про Піноккіо!
_вибачаюсь
До речі, я наш фільм «Буратіно» теж дуже люблю, хоч за СРСР не ностальгую.
А казку про Піноккіо треба перечитати, геть сюжет забувся.
Який із двох?! «Пригоди Буратіно» 1975 року?



Чи «Золотий ключик» 1939 року?


1975 року. Пригоди Буратіно. Там музика краща.
13:11
+2
Цікаво таки!

Випадкові Дописи