До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Український характер

Український характер

Прес-конференція в АПУ

«Друже Тимуре, а чому українці сотні років не гнобили поляків та москвинів, а дозволили гнобити себе»,запитав мене Анатолій Висота. Подібне запитання я вже чув. Тільки ставилося воно значно ширше… Звучало це наступним чином:

«Пане Кушнарьов, у мене наступне запитання. Спочатку на наших теренах володарювали варяги, потім татари, потім литовці, потім поляки, потім москалі, потім більшовики, потім німці і знов більшовики. А зараз у нас при владі жиди. Коли ж нарешті в Україні володарюватимуть українці?»

Таке запитав голову Адміністрації президента України Євгена Кушнарьова під час чергової щотижневої прес-конференції в АПУ кореспондент М. газети «Вечірній Київ». Сталося це чи то влітку, чи восени 1997 року. Запитання було суто риторичним, бо не стосувалося конкретної діяльності тодішнього президента Леоніда Кучми. Проте було озвучено саме так, як я його відтворив. Очевидно, тим самим журналіст М. хотів просто досадити главі АПУ, бо ці слова можна було витлумачити як: «А чи не єврей ви, пане Кушнарьов?! А чи не єврей наш президент Леонід Кучма?.. А прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко?..»

Проте сама по собі постановка запитання видавалася надто глобальною, щоб я пропустив його повз вуха. Бо якщо сприймати слова відомого журналіста «Вечірки» за чисту монету, справді виходила якась дивина: є народ поміж інших народів, який повсякчасно хтось гнобить; народ сам по собі хороший, добрий і нешкідливий — і ясна річ, саме через це потерпає від всіх перелічених гнобителів. Від варягів і татар. Від литовців і поляків. Від москалів і більшовиків. Від німців і жидів… Є над чим замислитися!

І все ж...

Щось мені нагадувала змальована картина — тільки от що саме?!

Думав я думав… І раптом зрозумів...

Шия під головою

Ну звісно ж, це був епізод з відомої казки про те, як кмітливий мужик ділив поміж членами вередливого сімейства смажену гуску, не забувши в фіналі й себе! Батькові сімейства він віддав голову — бо батько вивищується над усіма, немов голова над тілом. А матері сімейства віддав шию — бо люди кажуть, що шия знаходиться під головою, й куди шия захоче, туди й голова обертається. Були ще двоє синів і дві дочки, проте нас цікавлять саме батьки...

Бо ось воно: шия під головою!!! Зі слів добродія випливало, що українці — це своєрідна «шия», над якою час від часу змінюються «голови». Одна за одною, одна за одною… Осідлали їх варяги — українці покрутилися-повертілися, й варяги «злетіли» в небуття. Натомість прийшли татаро-монголи. Далі були послідовно литовці, поляки, москалі, більшовики з німцями й жиди. Всіх їх українці терпіли, терпіли, аж доки не починали крутитися так, що чергова «голова» злітала. Але жодну з «голів» вони не гнобили — просто скидали. Однак тіло без голови не є функціональним, тому на місце скинутої «голови» над українською «шиєю» швиденько вивищувалася нова голова — причому знов-таки чужа!..

Перепрошую, але це все аж надто нагадує стиль поведінки перебірливої жінки, яка все не може підібрати собі гідного чоловіка! З черговою «головою» попервах у «шиї» нібито все добре… Однак коли з часом «голова» починає дедалі більше «борзіти», то «шия» як крутнеться!.. І знов. І знов. І знов...

Найцікавіше, що почалося все з варягів. З князя Олега Віщого — який був, власне, конунгом Хельгом (Ольгердом). З князя Ігоря Старого — власне, Інгвара. З княгині Ольги Святої — власне, Хельги. З князя Святослава Хороброго — власне, Свентітслейва. З князя Володимира Великого — власне, Вольдемара. З князя Ярослава Мудрого — власне, Йоріцлейва.

Пам'ятаєте трагедію Шекспіра «Гамлет, принц Данський»? Як там головний герой жалівся над черепом старого блазня? «Poor Yorick!» — здається, так?! Отож шекспірівський «Йорік» — це коротка форма скандинавського імені «Йоріцлейв». Який на наших теренах став Ярославом Мудрим. Який мав дружину Інгігерду, яка навіть тутешньою (староукраїнською, себто) мовою не володіла.

Інгігерда… Герда… «Кай і Герда» — казка Андерсена. Знов-таки Скандинавія! Варяги...

Варяги — найперші загарбники

Пушкінська «Пісня про віщого Олега» ґрунтується на конфлікті волхва і князя. Чому ж вони конфліктують?! Чому волхв наврочив Олегові передчасну смерть «від коня», а не довге щасливе життя?! Бо вони є ворогами! Бо варязький конунг Хельг (Ольгерд) уособлює історично перших загарбників — варягів, а волхв — представник поневоленого народу, який із застосуванням магічних засобів «програмує» поневолювача на наглу смерть.

Минуло понад століття, настав час володарювання Ярослава-Йоріцлейва — але володарі-варяги все ще не зрослися з підкореним народом. Так, саме з підкореним!!! Бо літописна формула, якою князя «запрошували» на престол: «Прийди і володій нами!» — насправді сповнена фальші. Це літописна формула, а літописи писалися так, щоб догодити князям-варягам, князям-загарбникам. А якщо подивитися на речі реалістично, то князь всівся на престол, оточив себе дружинниками й челядниками — спробуй-но не «запросити» його на володіння! Вмить в порубі опинишся...

Але повернімося до Ярослава-Йоріцлейва. Чим він уславився? З-поміж іншого — кодексом законів "Руська Правда". Зокрема, там було закріплене й лествичне право — особлива система наслідування княжого престолу, поширена в Київській Русі. Всі князі Рюриковичі вважалися братами (родичами) та співвласниками всієї країни. Тому старший в роду сидів в Києві, наступні за значенням у менших містах. Жінки до спадкоємства не допускалися. Княжили в такому порядку:

  • старший брат
  • молодші брати по порядку
  • сини старшого брата (за старшинством)
  • сини наступних братів (за старшинством)
  • онуки, правнуки в тій же послідовності і т.ін.

Хоча… Якщо чесно, то цю систему Ярослав-Йоріцлейв запозичив… скажімо так, у східних народів. Принаймні саме удільно-лествичну систему у тюрків в VI-VIII століттях  досліджував такий авторитет, як Лев Гумільов. Погодьтеся, встановити систему права, коли «всі брати та їхні діти чоловічої статі є співвласниками всієї країни», могли тільки чужинці-загарбники! Таким чином, руські князі не «приростали» до певної території, не відчували відповідальності за її розвиток і процвітання. Бо завтра ситуація змінювалася, й вони переїжджали княжити над іншим містом.

Але якщо давньоруські князі з династії Рюриковичів і справді були загарбниками, то літописна формула «Прийди і володій нами!» була… фірмовим рецептом виживання українців під варязькими зайдами!!! Як бачите, про це я написав далеко не сьогодні, а зрозумів ще раніше.

Жіночий початок

Але якщо варяги Рюриковичі були історично першими загарбниками, які відіграли роль змінної «голови» над українською «шиєю», то що ж було до них?!

Згідно з літописними відомостями, конунг Хельг (він же — князь Олег Віщий) вбив київського князя Аскольда. Переважна більшість дослідників вважає, що Аскольд насправді був дрібним варязьким володарем Хьокскульдом, й усунувши його з життя, конунг Хельг просто утвердив на київському князівському престолі іншого варяга — малолітнього Інгвара, сина Рюрика. 

Однак мені більше до вподоби теорія видатного вченого Михайла Брайчевського, згідно з якою Аскольд був останнім князем з династії Києвичів. Оце й була та сама «голова», знесена загарбниками-варягами й максимально рідна українській «шиї». Трагедія українців полягає в тому, що вони вже понад тисячу років шукають заміну цій «голові» й ніяк не знайдуть.

Ну гаразд, але ж легендарний князь Кий жив у V столітті. А що ж було на українських (тодішніх полянських) землях ще раніше?! Якщо заглибитися у вир часу, натрапимо на енеолітичну Трипільську культуру. Я неодноразово і з великою вдячністю згадував у своїх дописах архітектора Анатолія Ігнащенка. Однім з його дітищ є будівля Київського обласного археологічного музею в Трипіллі. 

Разом з Анатолієм Федоровичем я побував у цьому музеї ще на стадії будівництва. Ми піднімалися на дах будівлі, обходили всі зали з експозиціями на стадії монтажу, побували навіть в музейних запасниках. А коли відкрився Історико-археологічний музей «Прадавня Аратта — Україна», Анатолій Федорович возив мене і туди також.

Нарешті, Анатолій Ігнащенко є автором вельми своєрідного пам'ятника "Стіл згоди" в Кам'янці-Подільському, що являє собою 8-метровий залізобетонний диск — символічні жорна історії, увінчані короною Поділля з сімома розташованими по периметру дикими каменями. Композиція символізує 7 культур (українці, поляки, литовці, росіяни, євреї, вірмени, турки), які залишили значний слід в історії та архітектурному обличчі давнього міста Кам'янця.

Бачите поле довкола «Стола злагоди»? То воно оране-переоране колгоспниками вздовж і впоперек. А якщо пройтися по свіжозораній ріллі, то легко можна назбирати… величезну кількість черепків трипільської кераміки!!! Анатолій Федорович возив туди мене з дочкою, коли «Стіл злагоди» тільки планувався до встановлення. Ми там ходили, Люся ті трипільські черепки негайно кинулася збирати. Потім почала викидати «нецікаві» та збирати тільки ті, на яких були або малюнки, або ж відбитки пальців давніх майстрів-гончарів. Або ж уламки фігурок… І назбирала цілий лантух!.. Що ж до Ігнащенка, то з назбираних черепків він зробив пару інсталяцій, що висіли у нього вдома:

Отже, я не тільки бачив експонати Трипільської культури з музейних запасників, але й потримав в руках безліч натуральних уламків трипільської кераміки. Тому з усією відповідальністю заявляю: Трипільська культура наскрізь просякнута культом жінки! Й потужний жіночий початок, пронесений трипільцями через тисячоліття, нікуди не дівся — він дістався у спадок українцям!!! Бо як сказав у своєму інтерв'ю Михайло Відейко:"… культура зникла, але люди залишились".

От завдяки наскрізній «жіночості» українського менталітету й української культури має місце дивний феномен тривалої терпимості низки змінних «голів» над українською «шиєю»!

Чоловік для жінки, або Китаєць Вася

Коли моя дружина Олена ще працювала на харківську фірму, то неодноразово їздила тули у справах. Зокрема, у справах фірми побувала й на знаменитій "Барабашовці" — найбільшому промислово-речовому ринку України. Одного разу там мав місце наступний комічний випадок.

Щоб з'ясувати ціни на китайську сантехніку (яка складає потужну конкуренцію продукції вітчизняних виробників), Олена підійшла до якогось контейнера, де торгував китаєць, і завела з ним розмову. З контрагентами вона, природно, розмовляє ввічливо… Як раптом з контейнера вилетіла здоровезна баба, гримнула на китайця: «Васю, а ну пішов!!!» — після чого китаєць слухняно чкурнув до контейнера. Що ж до баби, то адміністративно-матюкальною мовою вона почала пояснювати Олені, що нєх*й роззявати хавальник на чужого китайця, що Вася — китаєць цієї баби і щоб Олена п**дувала нах*й подалі, інакше...

Ледь-ледь дружина її заспокоїла. Тоді баба й поділилася своїм «бабським щастям»: мовляв, китаєць Вася — ідеальний чоловік! Охайний, дисциплінований. Не п'є, не курить, в азартні ігри не грає, «наліво» не бігає. Зранку до пізньої ночі торгує на «Барабашовці». Жінку не б'є, завжди сумирний і лагідний. Ось він — ідеал!!! Та за такого хоч у вогонь, хоч у воду!!! А що косоокий?.. Ну то й що?! Зате обслуговує сексуально, як того захоче жінка, а не як йому заманеться...

Навряд чи я міг б підшукати кращий приклад ідеальної матріархальної сім'ї, ніж ота невідома харківська торгівка з «Барабашовки» та її китаєць Вася. Якщо ж сім'я є «коміркою суспільства», то спробуємо розповсюдити правила отакої матріархальної сім'ї на всю спільноту — й отримаємо нарешті відповідь на поставлене на початку запитання: чому протягом історії українців гнобили поляки й москвини — але не навпаки?! 

Та просто тому, що гноблення — це «чоловічий» (силовий) метод впливу на інородців! Жінка ж воліє діяти в інший спосіб — м'яко, лагідно й ласкаво. Вона зовсім не проти, щоб над нею в стояв інородець. Якщо він охайний та лагідний, сумирний та ввічливий, якщо не п'є, не палить, не гуляє з коханками, якщо сумлінно працює й задовольняє в усіх аспектах — чому б не погодитися на «чужорідну голову»?! Хай собі буде...

Тільки одна біда: «чужорідна голова» з часом починає сприймати українську «шию» як слабку й аморфну, а тому починає гнобити і гнобить дедалі сильніше. Велика помилка!!! Бо коли терпець у «шиї» уривається — вона крутнеться так, що «голова» злітає шкереберть.

Єдине, чого хоче українська «шия» — то це сидіти на території, де зосереджені 25% світових чорноземів. Чому?! Бо тут лозину в суху землю ткни — дерево виросте! Бо щоб голодувати на таких чорноземах, треба дуже й дуже постаратися. Отож від давніх-давен, як прийшли на ці чорноземи трипільці, так жінки і сказали своїм чоловікам: все, годі подорожувати — живемо тут! Оскільки в матріархальному суспільстві головними є жінки — так і вчинили… А далі які б народи не приходили на українські землі, які б не завойовували місце на українській «шиї» — байдуже: доки все більш-менш терпимо — українці терплять, але як щось не так піде… О-о-о, тоді начувайся!!! Бабин бунт — річ жахлива: коли жінки кричать — гармати мовчать… В разі потреби мирні жінки легко перетворюються на войовничих амазонок, про яких складали захоплені легенди навіть такі затяті вояки, як давні греки.

Але повертаючись до риторичного запитання журналіста М., адресованого Євгену Кушнарьову, спробуємо все ж таки зрозуміти, коли ж нарешті в Україні володарюватимуть українці? Або перефразуємо запитання наступним чином: чому в періоди, коли з української «шиї» злітає чужорідна «голова», натомість ніяк не може утвердитися своя — українська?! Насправді все дуже просто пояснити, якщо звернутися до аналогії з сімейною пірамідою. Легко можна побачити, що ідеальний «китаєць Вася» — це аж ніяк не «альфа-лідер», а навпаки «омега-лузер» сімейної ієрархії. «Альфою» при матріархаті є жінка, чоловік же стає ідеальним виконавцем, підпорядкованим їй. 

Такий чоловік ідеальний, як на нього не поглянь. Окрім одного аспекту: він «не чіпляє» жінку за живе! Якщо він весь аж такий позитивний — то за що чіплятися жіночому погляду?! Отож бо! Ковзне поглядом по ідеалу, не помітить і піде далі...

Візьмемо навіть оту епічну бабу-торгівку з «Барабашовки»: кого вона собі знайшла — «свого» українця чи «чужого» китайця?! Відповідь надто очевидна: «чужого»! А що, хіба «своїх» ідеальних нема?! Мабуть що є. Охайні, чесні, порядні, лагідні, без поганих звичок, тверезі. От тільки погляд ковзає по них не зупиняючись! А зупиняється на китайці Васі. Чому?! Бо він «чужий» — ось в чому його родзинка! Тому з ідеальним китайцем Васею цікаво. А ідеального українця Васю така жінка навіть не помітить. Бо він — свій український «омега-лузер». Він займає в сімейній ієрархії позицію жінки. А жінка з жінкою — це… Перепрошую, але це протиприродно.

А що в характері українських чоловіків виразно промальовуються «жіночі» риси — це не моя вигадка. В одному з документальних фільмів про Україну за часів ІІ Світової війни цитувалася секретна доповідна записка німецької окупаційної адміністрації. В цьому документі містяться нарікання, що українцям притаманні… суто жіночі риси характеру! Через це, мовляв, варто подумати над прищеплюванням українцям хоча б крихітної дещиці інших рис. Мабуть, малася на увазі сувора «нордичність».


UPD1.  Сказане в попередньому абзаці я написав по пам'яті. Але вже вивісивши матеріал в блог, все ж таки розшукав цей фільм! Називається він «Війна. Український рахунок» (2002). Фільм третій. Хронометраж цитати — починаючи з (15:03)

Цілком таємно. Оперативне зведення за травень [1942 року]

Настрої населення України є проблемою, що має значення не тільки для самої України, але і для ведення війни взагалі. Немає жодного сумніву у тому, що українці повинні співпрацювати з нами, аби зібрати і вивезти до Німеччини весь потрібний нам врожай. Поширена думка, що українці нібито ледачі, здебільшого не підтверджується. Можна навіть припустити, що такі чутки розповсюджує червона пропаганда навмисно, аби спонукати нас відмовитись від праці місцевого населення на добробут Німеччини. Населенню України притаманні так звані жіночі риси характеру. Вочевидь, треба прищепити ще й інші. Враховуючи їхню поступливість і потребу в залякуванні, це легко буде зробити.


Коли я почув це, то подумав було: німці щось наплутали. Однак зовсім невдовзі — в «нульових» життя несподівано підтвердило зворотне: над політичним обрієм України стрімко зійшла зірка Віктора Ющенка! Я стояв біля нього в парламентських кулуарах, коли Віктор Андрійович заявив журналістам: «Я вже дійшов до біологічної межі своїх можливостей». Це заява прем'єр-міністра територіально найбільшої країни Європи, ага! Для державного діяча будь-якої цивілізованої країни подібна заява обернулася б негайною політичною смертю. Але це сталося в Україні, тому через кілька років «біологічно вичерпаний» прем'єр-міністр став… президентом і загалом улюбленцем всього «помаранчевого» електорату!

А далі… В повній відповідності з викладеним вище, «всенародна любов» до нещасного, постраждалого від ворожої отрути, слабкого, подеколи істеричного, артистичного, витонченого любителя мистецтва і старовини Віктора Андрійовича тривала недовго. Й завершив він президентську кар'єру всього лише з 5% рейтингом на виборах 2009-2010 років. Втім, Юлія Тимошенко обігнала його за популярністю значно раніше. Інакше й бути не може в матріархальному суспільстві.

Ну, а чому ж у підсумку переміг Віктор Янукович?! Бо Юлія Володимирівна — вона «своя»… ну-у-у, типу, «своя» українка, тоді як Віктор Федорович — це був явний «чужак». А «чужаки» краще «чіпляють» — отож і став президентом.


UPD2. Важливе доповнення — дайджест мого коментаря:

1. «Жіночість» характеру зовсім не означає «миролюбність». Це засвідчують історичні приклади Жанни Д'Арк або «залізної леді» Маргарет Тетчер, єврейських дівчат, які служать в ЦаХаЛі, чи наших героїчних українок, які відзначилися в АТО/ООС.

2. Я зовсім не стверджую, що маючи «жіночий» характер, українські чоловіки не можуть перемагати ворогів з «чоловічим» характером. Можуть, ще й як! Але перемогти у битві — це одне, виграти війну — дещо інше, а скористатися плодами перемог на свою користь — зовсім третє… Всі історичні перемоги українського народу дуже швидко розсипалися на порох. Через що?! Через сварки й інтриги. Через кучкування суспільства на озлоблені одна на одну групки. Через істеричне «фффсьопропало» і тотальний «хохлосрач»… Ось в чому яскраво проявляється «жіночість» українського характеру!!!


UPD3. Ще одне яскраве свідчення матріархальності українського суспільства (а отже, «жіночості» національного характеру) було виявлене в одній дискусії (здається, ще на НО) між мною та другом Анатолієм. Не пам'ятаю, хто написав — але таки написав: аж до кінця XVIII століття (!) на українських теренах зустрічалися випадки укладання шлюбу, коли майбутня невістка сваталася безпосередньо до матері наміченого нею нареченого. Якщо дві жінки доходили згоди, то чоловік не мав права відкараскатися від одруження — хоча «сватання» відбувалося фактично за його спиною.


UPD4. Втім, «жіночість» національного характеру українців налаштовує на оптимізм. Справді, починаючи з другої половини ХХ століття, людство покінчило з епохою Модерну й увійшло в епоху Постмодерну. Очевидно, що свого піку світовий Постмодерн вже досягнув і потроху пішов на спад. Більш того, Глобалізація людства, як відображення Постмодерну в сфері політики, вже пройшла свій перший етап, зазнала невдачі й почала задкувати… Тим не менш, фахівці з міжнародної політики погоджуються, що другий етап Глобалізації може розпочатися в період 2030-2040 років. Отже, зовсім ігнорувати ці процеси не годиться. А враховуючи, що як Постмодерн, так і Глобалізація — це «жіночий» дискурс, то для України зі специфічним національним характером народу нинішня доба, очевидно, відкриває неабиякі шанси на успіх.

+3
190
RSS
13:24
+2
Ну от, це і є обіцяна мною думка!
18:44 (відредаговано)
+2
Дякую, Тимуре, за оперативність. Отже твоє пояснення багатосотлітньої бездержавності українців криється у національному характері: чоловіки мають жіночий миролюбний характер. ( Висновок загалом правильний). Але не у всьому і не завжди.Якби це було так, то не було б переможного звільнення від поляків у часи ХМЕЛЬНИЧЧИНИ.
19:38 (відредаговано)
+2
Перепрошую, але ти неуважно прочитав мій матеріал:

Тільки одна біда: «чужорідна голова» з часом починає сприймати українську «шию» як слабку й аморфну, а тому починає гнобити і гнобить дедалі сильніше. Велика помилка!!! Бо коли терпець у «шиї» уривається — вона крутнеться так, що «голова» злітає шкереберть.

доки все більш-менш терпимо — українці терплять, але як щось не так піде… О-о-о, тоді начувайся!!! Бабин бунт — річ жахлива: коли жінки кричать — гармати мовчать… В разі потреби мирні жінки легко перетворюються на войовничих амазонок, про яких складали захоплені легенди навіть такі затяті вояки, як давні греки.

Зрозумій, друже, наступне:
1. «Жіночість» характеру зовсім не означає «миролюбність». Це засвідчують історичні приклади Жанни Д'Арк, яка очолювала французьке військо під час Столітньої війни з англійцями або «залізної леді» Маргарет Тетчер, яка розв'язала війну за Фолклендські острови. Коли треба, жінка може стати вояком і перевершити в люті й безжальності чоловіка. Або згадай єврейських дівчат, які служать в ЦаХаЛі. Чи наших героїчних українок, які відзначилися в АТО/ООС.
2. Я зовсім не стверджую, що маючи «жіночий» характер, українські чоловіки не можуть перемагати ворогів з «чоловічим» характером. Можуть, ще й як! Але перемогти у битві — це одне, виграти війну — дещо інше, а скористатися плодами перемог на свою користь — зовсім третє…
— Богдан Хмельницький помер в 1657 році. Вже наприкінці його життя поляки почали сепаратно, за спинами козаків домовлятися з московитами в стратегічних питаннях. А зі смертю Богдана Хмельницького загалом почалася Руїна.
— Українська Революція 1917 року досягла апофеозу в день Злуки у січні 1919 року. Але вже наприкінці 1919 року УНР та ЗУНР побили горщики. А потім поляки придушили ЗУНР, більшовики — УНР…
— Наприкінці 2004 року після «третього туру» виборів перемогла Помаранчева революція. На початку 2005 року «помаранчевий» уряд Юлії Тимошенко розпочав урядувати… Але вже у вересні 2005 року Ющенко відправив цей уряд у відставку з оцінкою діяльності «2».
_шкодую
Розумієш?! Всі історичні перемоги українського народу дуже швидко розсипалися на порох. Через що?! Через сварки й інтриги. Через кучкування суспільства на озлоблені одна на одну групки. Через істеричне «фффсьопропало» і тотальний «хохлосрач»… Ось в чому яскраво проявляється «жіночість» українського характеру!!! Зрозумів?..

Дайджест з цього важливого коментаря виніс в текст в якості доповнення.
19:56
+2
Зробив пару доповнень до тексту, одне з них звучить наступним чином:

Ще одне яскраве свідчення матріархальності українського суспільства (а отже, «жіночості» національного характеру) було виявлене в одній дискусії (здається, ще на НО) між мною та другом Анатолієм. Не пам'ятаю, хто написав — але таки написав: аж до кінця XVIII століття (!) на українських теренах зустрічалися випадки укладання шлюбу, коли майбутня невістка сваталася безпосередньо до матері наміченого нею нареченого. Якщо дві жінки доходили згоди, то чоловік не мав права відкараскатися від одруження — хоча «сватання» відбувалося фактично за його спиною.
Цікаві висновки з усієї нашої історії. Народ з жіночим характером.
Якби це лише я сказав — то було б одне. Але оскільки про те саме доповідали в Берлін німці, які працювати безпосередньо з українським населенням на завойованих територіях ще навесні 1942 року — це вже трохи інше, погодьтеся! Бо ті німці явно не були дурнями, які нічого не тямили в психології…
_не_знаю
Втім, я попереджав, що «мій погляд на речі в 95% випадків надто нестандартний». Отже, сприймайте або не сприймайте — але я так бачу…
22:07
+2
Додав ще одне — вже четверте оновлення тексту:

Втім, «жіночість» національного характеру українців налаштовує на оптимізм. Справді, починаючи з другої половини ХХ століття, ​людство покінчило з епохою Модерну й увійшло в епоху Постмодерну. Очевидно, що свого піку світовий Постмодерн вже досягнув і потроху пішов на спад. Більш того, Глобалізація людства, як відображення Постмодерну в сфері політики, вже пройшла свій перший етап, зазнала невдачі й почала задкувати… Тим не менш, фахівці з міжнародної політики погоджуються, що другий етап Глобалізації може розпочатися в період 2030-2040 років. Отже, зовсім ігнорувати ці процеси не годиться. А враховуючи, що як Постмодерн, так і Глобалізація — це «жіночий» дискурс, то для України зі специфічним національним характером народу нинішня доба, очевидно, відкриває неабиякі шанси на успіх.
02:32
+2
Є про що подумати. І не лише мені. Сподіваюся, що друг Микола прочитає все це теж уважно. Дякую, друже Тимуре.
_чудово Якщо я написав текст, над яким варто замислитися — це вже добре! _чудово
13:02
+2
А що значить галахічний єврей Тимур? Водночас обачний і мудрий українець Тимур.
16:02 (відредаговано)
+2
Галаха, за визначенням — це:

Збірна назва нормативної частини юдаїзму, що регламентує практичні дії єврея.

Якщо пояснювати на пальцях — рабинське розпорядження стосовно усталеної практики. Штибу «стій там, йди сюди».
_добре
Зокрема, в середині XVII століття в результаті Національно-визвольної війни українського народу постраждали єврейські громади на території Речі Посполитої. Підсумок першому етапу підбили Зборівські статті (серпень 1649 року):

7. Жиди державцями, відкупниками й закупниками християн і жителями не повинні бути в українських містах, де козаки мають свої полки.

Отже, відповідно до п.7 Зборівських статей, єврейські громади мали полишити всю територію новоутвореної Гетьманщини, щоб євреї не були «жителями… в українських містах». Так і сталося.

Коли ж вигнанці нарешті сяк-так влаштувалися на нових місцях і спробували оцінити свій поточний стан, то виявили, зокрема, наступну річ. Велика кількість єврейських жінок і дівчат пережили зґвалтування, внаслідок чого народилася велика кількість немовлят від невідомих, але явно неєврейських батьків. Яким мав бути їхній статус і права? А отже, яке майбутнє на них чекало? А їхніх матерів?..

В принципі, цих дітей можна було прирівняти до мамзерів:

Мамзер — дитина, що народилася у єврейської жінки в результаті зв'язку, забороненого безпосередньою вказівкою Тори, який суворо карається, наприклад, внаслідок інцесту або добровільного позашлюбного зв'язку заміжньої жінки.

Однак тут була проблема: єврейські жінки й дівчата чинили спротив ґвалтівникам, які чинили наругу і розорювали їхні штетли, а тому такі зв'язки не могли бути визнані добровільними. Цього не визнав би жоден рабин і жоден єврейський (читай: рабинський) суд. Отже, народжені немовлята явно не підпадали під статус мамзерів.
_не_знаю
З іншого боку, багато кого просто вбили. Отже, громади прагнули відновити свою чисельність… А тут масово народжуються діти з невизначеним статусом! Вихід був очевидним: визначити законодавчо статус таких немовлят!
_добре
Скінчилося все тим, що в середині XVII століття була видана галаха (рабинське розпорядження), яка проголошувала: визнати статус немовлят, народжених єврейськими жінками й дівчатами від невідомих батьків не внаслідок добровільного позашлюбного зв'язку, рівним статусу дітей, народжених в законному шлюбі від законних чоловіків. Через це досягалися одразу дві мети: (1) визначався статус цих немовлят, які повністю урівнювалися в правах із законними дітьми, та (2) чисельно відновлювалися громади, які зазнали значних втрат.
_добре
Отож першими «галахічними євреями» стали діти, народжені жінками й дівчатами в громадах, вигнаних з територій Речі Посполитої, на яких внаслідок описаних подій утворилася Гетьманщина. При цьому малося на увазі, звісно, що матері таких дітей пережили сексуальну наругу проти своєї волі.

В подальшому ця галаха була визнана настільки корисною, що її сферу дії розширили. Тому з часом поняття «галахічний єврей» поширилося на всіх дітей, народжених єврейськими жінками в змішаних шлюбах незалежно від національної/етнічної приналежності батька.

* * *
UPD. Причина була в тому, що популярності набирав «світський» шлюб, зареєстрований в державних органах влади без релігійної церемонії. Наприклад, у Французькій Республіці на початку ХХ століття (а можливо й раніше — і в ХІХ столітті, й наприкінці XVIII століття, після Великої Французької революції) шлюб реєструвався в мерії незалежно від конфесійної приналежності нареченого та нареченої. Не беруся стверджувати, але підозрюю, що аналогічна ситуація мала місце в ряді країн Європи після серії буржуазно-демократичних революцій 1848-1850 років. Одним з наслідків була ліквідація там меж осідлості й асиміляція євреїв. Штетли і гетто зникали, кількість змішаних шлюбів зростала. В такій ситуації поняття «галахічні євреї» набуло нового змісту.
* * *

Зокрема, конкретно щодо мене. У мене мама — єврейка, тато — українець, але їхній шлюб укладений законно (відповідно до чинного законодавства держави проживання — Української РСР станом на 1962 рік). Це означає, що в єврейському середовищі я вважаюсь повноцінним євреєм і маю такі самі права, як і будь-хто інший, у кого і мама, і тато — 100-відсоткові євреї.

Звісно, на побутовому рівні на мене можуть дивитися косо, з недовірою. І на побутовому рівні я з подібним ставленням стикався. Однак з офіційної точки зору, зі мною, як з "євреєм по мамі", все гаразд і жодних претензій.
21:22 (відредаговано)
+2
Дякую, Тимуре, за таке докладне роз'яснення. З нього випливає, що євреї дуже серйозно ставилися до походження своїх дітей. Українцям би так самоідентифікуватися і значно раніше мали б ми самостійну державу. А в радянські часи в паспорті твоєму що було написано в графі національність?
Євреї взагалі до всіх проблем ставляться дуже серйозно. Просто це короткий коментар, тому я навіть не зробив короткого переліку проблем, які виникли в єврейських громадах, вигнаних козаками під час Хмельниччини з території Речі Посполитої навіть лише в одному описаному аспекті. Бо якби все докладно розписати — вийшла би огромезна стаття…
_вибачаюсь
Власне, багато хто не може читати Біблію саме через те, що вона під зав'язку натоптана подібними питаннями і водночас прикладами їхнього вирішення. Чи порушень і наслідків, які ці порушення тягнуть за собою.

З нього випливає, що євреї дуже серйозно ставилися до походження своїх дітей.

Не тільки своїх дітей, але й походження кожного єврея! Почитай Книгу Буття, гл.5: вона вся присвячена переліку, у кого з перших людей, від Адама починаючи, хто з дітей народився. Не стану наводити інших прикладів зі Старого Заповіту, але там є й інші приклади родоводів.
_добре
В Новому Заповіті бачимо те саме:
Євангеліє від Матвія, гл.1 — родовід Ісуса Христа до Авраама;
Євангеліє від Луки, гл.3 — родовід Ісуса Христа аж до Адама.
Знов-таки, багато хто не може читати Євангелія через подібні «дрібниці». Насправді ж доки існував Храм, всі родоводи всіх євреїв зберігалися там. І будь-хто міг прийти до Храму і перевірити відповідні записи — саме тому євангеліст Матвій і навів родовід Ісуса, щоб ніхто не сумнівався: Він таки походить з дому царя Давида! А потім те саме зробив євангеліст Лука…
_добре
Це беззаперечні біблійні приклади того, з якою серйозністю євреї ставилися до родоводів і походження. До того ж, через це вирішувалося багато інших питань.
А в радянські часи в паспорті твоєму зо було написано в графі національність?

Українець, ясна річ!
07:25
+2
То ти себе відчуваєш галахічним євреєм чи українцем?
Українцем єврейського походження.
21:26
+2
А ще в своєму попередньому коменті виправ помилку: ..але їхній шлюб укЛадений законно...
Дякую, виправив!
21:54
+3
«7. Жиди державцями, відкупниками й закупниками християн і жителями не повинні бути в українських містах, де козаки мають свої полки».

Тут варто згадати про причини виникнення такого пункту, які викладені в Історії Русів Георгія Кониського (Москва, 1846, український переклад Івана Драча, Київ, Український письменник, 1991). Цитую уривки:
«Церкви не згодних на Унію парафіян, віддано Жидам в аренду і визначено за всіляку у них відправу грошову плату від одного до п’яти талярів, а за хрещення немовлят та похорон – від одного до чотирьох золотих. Жиди, яко непримиренні вороги християнства, тії світові побродяги і притча в людстві, з захопленням взялися за таке надійне для них гидкоприбутництво і негайно ключі церковні та мотузки дзвіничні відібрали собі до корчем. При всякій потребі християнській мусить титар йти до Жида, торгуватися з ним і, по важливості відправи, платити за неї і випрохати ключі; а Жид при тому, насміявшись досхочу з Богослужби християнської і облаявши все, християнами шановане, називаючи його поганським, або, по-їхньому, Гойським, наказував титареві повертати йому ключі під присягою, що нічого про запас не буде відправлено».(стор. 80)
Після надзвичайно жорстокої страти поляками Гетьмана Остряниці (вибраний 1638 році) і його полковників, поляки поширили терор на всю Україну і чинили (цитую) «… всіх родів безчинства, насильства, грабунки і тиранства, що перевищували всілякі поняття та описи. Вони, поміж іншим, декілька разів повторювали вчинені у Варшаві лютості над нещасними Малоросіянами, кілька разів варили в казанах і спалювали на жару дітей їхніх на очах батьків, заподіюючи самим батькам найлютіші тортури. Нарешті, пограбувавши всі церкви, віддали їх в оренду Жидам, котрі зі срібла церковного поробили собі посуд та убрання, а ризи та стихарі перешили на спідниці Жидівкам; а тії перед Християнами вихвалялись, виставляючи нагрудники та спідниці, на яких видні були знаки нашитих хрестів, ними зірваних». (стор.97)
Варто також пояснити слово «державець»
Держа́вець або державця — феодал у Литовському великому князівстві, шляхетській Польщі у XV–XVIII ст., що довічно або протягом певного часу користувався державними земельними маєтностями. Державцем міг бути магнат, шляхтич або представник козацької старшинської верхівки, якого литовський великокнязівський або польсько-королівський уряди нагороджували за службу маєтностями. За правним статусом маєтності державця були близькими до рангових маєтностей на Лівобережній Україні. Користуючись прибутками з маєтності, державець не мав права маєтність продавати, дарувати, заповідати, закладати за борги. На Лівобережній Україні державці були позбавлені маєтностей після вигнання польсько-королівських загарбників на початку визвольної війни Українського народу 1648—1659 рр.; на Правобережній Україні — після її приєднання до Російської держави у кінці XVIII ст.
Державець був тимчасовим власником та керівником державних маєтків у Великому князівстві Литовському, яких до XVIII ст. називали намісниками та тіунами. Такий уряд, «державство» часто давалося як «юрґельт» (пенсія).
Відкупники і закупники – це лихварі.
Лихварство — це надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при погашенні боргу.
З перших сторіч християнства церква ревно слідкувала, аби дух наживи не руйнував християнську мораль. Вважалося великим гріхом брати відсотки за позичені гроші, жорстко переслідувала це і держава. Лихварство каралось смертю.
У Середньовіччя християнська церква заборонила зовсім позичку грошей під проценти. Мусульманська релігія також карала за такі фінансові операції. Цей принцип, що стосувався спочатку тільки осіб духовного звання, поширився в XII—XIII ст. і на світських людей. Проте заборона зовсім не торкалася євреїв, які не належали ні до християнської, ні до мусульманської релігій. Навпаки, промисел, заказаний іншим, вільно переходив до рук євреїв, яким не забороняв його юдаїзм. У цьому значенні слід розуміти слова Енгельса, який писав: «Діти Ізраїлю залишались весь час аристократією серед віруючих і обрізаних»
Англійські королі Альфред, потім Едвард Конфесор, Джон забирали за лихварство майно, спадкоємців позбавляли спадщини. Покійника-лихваря заборонялось ховати за християнським звичаєм, на християнському цвинтарі. У XIV столітті за короля Джемса І лихварство вважалось таким же злочином, як і вбивство, каралось смертю.
У 1609 році парламент Англії узаконив відсотки, а згодом король Вільям ІІІ був поставлений у такі умови, що парламент навіть дав дозвіл єврейській родині Ротшільдів заснувати Англійський банк з правом друкувати гроші. Ротшільди стали засновниками банків в Англії, Пруссії, Франції, Іспанії, Голландії, США. Красномовна цитата Амшела Ротшільда: «Дайте мені право карбувати гроші і я начхав на всі закони».
У Росії лихварство дозволили у 1747 році зі ставкою не більше 6 %.
Аналізуючи все вище приведене, постає питання, чи не в цьому причина появи такого пункту у Зборівських трактатах?
Так, зрозуміло, в цьому.
_ображений
З подачі християнської церкви, польські пани лишали для євреїв доволі вузькі «коридори можливостей» заробити гроші. Якщо не займатися лихварством, відкупом, орендою — то як заробити гроші?! Євреям, наприклад, дозволялося тримати шинки — ну, то це споювання місцевого населення!.. Або можна було зайнятися гендлярством — знов-таки, професія не дуже шанована.
_шкодую
А щоб займатися всім іншим, треба було перемінити віру, відмовитися від свого світогляду і зайнятися, з точки зору юдаїзму — ідолопоклонством. Якщо ж зберігати вірність Всемогутньому і заповітам прабатьків — то на вибір лишалися виключно «недостойні» професії. А гроші заробляти треба! Бо що окреме єврейське поселення — штетл, що міське гетто самостійними «державами в державі» не були. Зокрема, в штетлах і гетто не карбувалися монети — їх треба було заробити в неєврейському світі та принести в громаду. Отож євреї й заробляли гроші, на чому їм дозволялося заробляти.
_шкодую
Звісно, з позицій сьогодення зрозуміло, що ті середньовічні євреї перегинали палицю, поводилися вкрай неетично — за що в підсумку й відгребли… Однак це зрозуміло лише з позицій сьогодення, а в XVII столітті все виглядало по-іншому. Єврейські громади існували в язичницькому світі, від якого замикалися в штетлах або в гетто за межами осідлості. На українських землях язичники ділилися на два великих прошарки:
— язичники, які вклонялися в храмах (названих «костелами») статуям, панували в суспільстві та в разі чого могли навіть захистити євреїв;
— язичники, які вклонялися в храмах (названих «церквами») мальованим дошкам, займали в суспільстві нижчі щаблі, їх можна було хіба що експлуатувати собі на користь з милостивого дозволу панів-«католиків».

Таке ставлення до нижчих прошарків пани-«католики» лише заохочували: вони самі зневажливо називали нижчі верства «схизматиками» й не ставили ні в що. Отож пан-«католик» скаже комусь з євреїв: бери в оренду «схизматичну» церкву, роби що хочеш, стягуй платно за що забажаєш — тільки мені віддавай таку-то суму, решту забирай собі. Що ж зробить єврей, у якого є дружина й діти та якому треба якось заробити?! Може, почне розбиратися, в чому полягає віра «схизматична», в чому «католицька», яка між ними різниця й як вони співвідносяться з його власною вірою?! Чи він почне з'ясовувати, хто є корінним народом, який жив на українських землях від давніх давен: пани-«католики» (поляки) чи селяни-«схизматики» (українці)?! Та українці ж самі постійно корилися полякам! Як же їх було не експлуатувати?..
_не_знаю
По суті, Хмельниччина стала історично першим потужним доказом, який довів місцевим євреям, хто на українських землях справжній господар. Бо всі попередні козацько-селянські повстання, починаючи з повстання Криштофа Косинського наприкінці XVI століття, виглядали, швидше, бунтами голоти проти панства. А до того євреї заробляли, як могли, в залишених ним «коридорах можливостей».
01:48 (відредаговано)
+2
До речі, кидається в око певна демонстративність, відзначена в поведінці євреїв ось тут:

Нарешті, пограбувавши всі церкви, віддали їх в оренду Жидам, котрі зі срібла церковного поробили собі посуд та убрання, а ризи та стихарі перешили на спідниці Жидівкам; а тії перед Християнами вихвалялись, виставляючи нагрудники та спідниці, на яких видні були знаки нашитих хрестів, ними зірваних.

По-перше, щодо церковного убрання. Коли імператор Тит Флавій Веспасіан в 70 році зруйнував єврейський Другий Храм, то храмове убрання було конфісковане й вивезене загарбниками в Рим. Цей момент був увічнений навіть на тріумфальній арці імператора Тита:

З Біблії відомо, що те саме мало місце і при захопленні та руйнуванні ще Першого Храму. Отже, якщо польські пани пограбували православні церкви й віддали церковне срібло євреям, то невже вони будуть на нього дивитися й молитися?! Чи може, повернуть пограбованим селянам-«схизматикам»?! Логічно припустити, що євреї вчинять так само, як вчиняли з їхніми святинями: зроблять посуд та убрання для себе. Можливо, навіть для своїх синагог… Іновірці-язичники євреїв не щадили — з якої ласки євреям щадити язичників?..
По-друге, щодо перешивання риз та стихарів. З тексту виплаває, що єврейські жінки навмисно виставляли на загал ті місця тканини, звідки були зірвані нашиті хрести. То це ж німий докір: мовляв, дивіться, язичники! Ви вклоняєтеся хресту, але щоб образити вашого Бога, достатньо зірвати ваш хрест — і ваш Бог зазнає приниження! А ми молимося Незримому Всемогутньому, Його неможливо образити, знищуючи ті чи інші символи. Тому наша віра краща й досконаліша — ось вам наочна демонстрація!..
Не треба забувати, що в часи Середньовіччя релігійні диспути іноді проходили, скажімо так, в жорсткому форматі. Наприклад, диспути між християнами та юдеями час від часу завершувалися насильницьким хрещенням останніх. Тому євреї час від часу мстилися християнам за утискання своєї віри, як могли. А розбиратися, чим панівні поляки-католики відрізнялися від експлуатованих селян-українців?.. Для середньовічних євреїв що ті, що інші були язичниками, недостойними пильної уваги.
11:47
+3
Багато думок, за допомогою яких ви стараєтесь виправдати жахливу поведінку євреїв. Я ж привів цитати з "Історії Русів", яку вивчав Шевченко і провідні історики минулих століть і сучасності, тільки для того, щоб пояснити причини протистояння і появи такого пункту у Зборівських трактатах. Євреї ніколи не підтримували українців, і завжди при всіх режимах підтримували «властьимущих». На жаль…
Я нікого не намагаюся виправдати, я лише пояснюю, що євреям не лишали іншого виходу, от і все. Причини появи такого пункту в Зборівських статтях я знаю та розумію і без Вас. І погоджуюся з причиною їхньої появи. Автоцитата:

Так, зрозуміло, в цьому.
_ображений

Що іще Вам треба?
Євреї ніколи не підтримували українців, і завжди при всіх режимах підтримували «властьимущих». На жаль…

А тут вже Ви кажете неправду.
08:28
+2
У вас виходить як у Крилова:«Да виноват уж тем, что хочеться мне кушать».
Пане Миколо! Зі зрозумілої причини я у Вас винен апріорі.
_вибачаюсь
Втім, іншого я й не очікував — бо недарма запитував друга Анатолія:

Тому й запитую: ти точно хочеш почути мою відповідь?!

Ясна річ, я — «хижий вовк», Ви — «жертва моєї агресії»…
_вибачаюсь
Раджу почитати мою давню публікацію про т.зв. "трикутник Карпмана". Отож я завжди зупиняю подібні «блукання в трьох соснах», оскільки «жертва» завжди полюбляє ставати «рятівником», а найкращий вихід з ситуації — самому напасти на «агресора»… Я на такі речі надивився ого-го скільки!
17:57
+2
Не приписуйте мені зайвого. Хіба я вас звинувачую за діяння євреїв у 16 столітті? Повторюсь: я лише привів цитати щоб пояснити причину появи 7п. Зборівських угод. Бо без цих пояснень ( а ви не потрудились цього зробити) цей пункт, з висоти сьогоднішнього дня, виглядає не демократичним, м'яко кажучи. Він був вирваний і оприлюднений без контексту і пояснень. А це — маніпуляція. Бо будь-яка необізнана в тому історичному часі людина, прочитавши цей пункт без пояснень, вигукне: «Ох і звірі ті українці, ті козаки, їхні полковники і гетьмани!» І зразу ж косо подивиться на українця, який стоїть поруч нього. Тому пропоную всім старатись бути об'єктивними: коли сказав «А» то треба не забути сказати і «Б».
І до чого тут ваша персона (хижий вовк), коли мова йде про євреїв 16 століття?
18:46 (відредаговано)
+2
Пане Миколо! Я тому не пояснював п.7 Зборівських статей, що вони ніяк не стосуються матеріалу «Український характер». От жодним чином не стосуються! На жаргоні завсідників мережі це все називається «флуд» — від англ. flood («повінь», «заливати»).
_вибачаюсь
Почалося з того, що друг Анатолій в коментарі спитав:

А що значить галахічний єврей Тимур?

Я це вже давно й неодноразово пояснював, проте друг Анатолій має таку звичку: аби пожвавити обговорення якогось матеріалу — перепитувати одне й те саме знов і знов. Знаючи за ним таку звичку, я не став уточнювати, а навіщо він це запитує, а просто пояснив, що таке «галаха» + історію виникнення поняття «галахічний єврей».
В свою чергу, поява рабинської галахи про дітей, масово народжених єврейськими дівчатами й жінками після зґвалтування невідомими чоловіками-неєвреями (козаками й повсталими селянами) під час Хмельниччини, прямо пов'язана з п.7 Зборівських статей. Знов-таки, я все це пояснював не тільки другу Анатолію, але й усім відвідувачам «Народного оглядача» ще тоді, коли ми там були. Можливо. це пам'ятають і можуть підтвердити не тільки друг Анатолій, але також Дзвінка Сопілкарка та Доброслав: бо свого часу нас усіх виперли саме з НО…
_крутий
Зверніть увагу: до цього моменту включно я говорив з другом Анатолієм, а не з Вами! Він в темі. Просто вирішив пожвавити дискусію, наскільки я його знаю… Ну, то навіщо мені флудити?! Навіщо розгорнуто пояснювати йому те, що вже давно пояснювалося?! От тому я й не робив цього… Тим паче, це все не стосується теми мого основного допису!..
_здивований
Як раптом з'являєтеся Ви та пишете розлогий коментар… Природно, я розцінив його як флуд з Вашого боку! Бо друг Анатолій попросив Вас висловитися по суті матеріалу — Ви ж натомість вчепилися в одне-єдине місце одного коментаря, що стосується п.7 Зборівських статей і має значення з історичної точки зору… То Ви хочете флудом займатися?! Гаразд — на Ваш коментар я відповів двома коментарями! Як бачите, я теж флудити вмію… Ви моїми вміннями задоволені? ОК, поїхали далі.
_сміюсь

І до чого тут ваша персона (хижий вовк), коли мова йде про євреїв 16 століття?

Як це «до чого»?! Цитую Ваші слова:

У вас виходить як у Крилова:«Да виноват уж тем, что хочеться мне кушать».

Не флудьте (себто, висловлюйтесь по суті матеріалу), не переходьте на особистості, не вмикайте «жертву» — і ми з Вами чудово полагодимо!..
23:48
+3
Я і словом не втрутився би у вашу з Анатолієм дискусію по цій, зовсім не цікавій для мене, темі, як не встряю і в інші. Повторюсь: я лише привів цитати щоб пояснити причину появи 7п. Зборівських угод. Бо без цих пояснень ( а ви не потрудились цього зробити) цей пункт, з висоти сьогоднішнього дня, виглядає не демократичним, м'яко кажучи. Він був вирваний і оприлюднений без контексту і пояснень. А це — маніпуляція. Бо будь-яка необізнана в тому історичному часі людина, прочитавши цей пункт без пояснень, вигукне: «Ох і звірі ті українці, ті козаки, їхні полковники і гетьмани!» І зразу ж косо подивиться на українця, який стоїть поруч нього. Флуд був вимушений — я захищав честь свого народу, своїх пра-прабатьків. І якщо буде крайньо необхідно, принципово, то я знову не промовчу, не зважаючи на те флуд це чи не флуд. Тому прошу віднестись до цього з розумінням. Дякую!
Добродію! Я розумію Ваше упереджене ставлення до мене. Воно повністю пояснює, чому Ви старанно вишукуєте у мене маніпуляції там, де їх нема і бути не може, а потім з ентузіазмом Дон Кіхота кидаєтесь воювати не просто з вітряками, а з вітряками не існуючими, Вами ж вигаданими. Що ж, лишається побажати Вам успіхів у цій боротьбі…
_зупиняю
Хіба що одну річ пораджу Вам наостанок. Ваш коментар №17721 має обсяг близько 5000 знаків — це тягне на пристойний матеріал. Отож наступного разу замість того, щоб флудити в коментарях, напишіть краще окремий матеріал на тему, яка Вас зачепила за живе! У Вас же в блозі виділена спеціальна тека "Історія", там є матеріал "Україна і Польща. Причини протистояння.". Чому б Вам замість всього цього флуду не написати окремий матеріал про історію появи п.7 Зборівських статей?! Бо Ваш коментар №17721 швидко загубиться, натомість стаття в теці "Історія" залишиться на видноті.
09:58
+2
Будемо раді почути правду.
05:59 (відредаговано)
+2
Друже Миколо, ти так і не висловився по суті. Цей допис має назву УКРАЇНСЬКИЙ ХАРАКТЕР. Тимур пояснив те, що українці не панували над сусідами поляками і московитами оцим:
1. Жіночністю характеру нашої нації.
2. Потребою «шиї» нашої нації управляти собою іноземної «голови». Ти раніше в коментарі до свого допису про Рожнів вже відповів, що серед українців не було єдності. Це так. Але ця поведінка є наслідком певних рис національного характеру. Отож чекаю твоїх пояснень, а потім і сам висловлюся.
11:56
+3
Видавати думку одного німця, нациста, який всі народи вважав нижчою расою, за незаперечну істину вважаю недоречним. Тому дискутувати на цю тему не маю бажання.
12:45 (відредаговано)
+2
Це твое право друже. Про спроможність українців до державотворення я вже якось писав: svitoch.in.ua/652-anatoliy-vysota-pislyasvyatni-rozdumy-2-09-2017-r.html
Був у нас історик Микола Чмихов, який зробив історико-астрономічне відкриття про оновлення етносів на нашій землі. Суть його в тому, що через кожні 532 роки (=сонячно-місячному циклу) в Україні появляється новий етнос. Материнський етнос запліднюється стороннім батьківським етносом. У 1400-якомусь році (з 1483 року!) старіючий материнський етнос русичів запліднився батьківським етносом литовського лицарства і утворився новий етнос козаків. З 2015 р. Народжується на наших очах новий український етнос, який ще не має назви. При цьому зістарений материнський етнос козаків запліднюється українською діаспорою, яка повертається. Я дивуюся прозірливості друга Тимура, який, мабуть же не знаючи про відкриття Чмихова, пояснив цей складний процес етнотворення простим і дохідливим прикладом про шию і голову.
14:59 (відредаговано)
+3
«Німець каже: ви моголи,
Моголи, моголи,
Золотого Тамерлана
Онучата голі».(Т. Шевченко)
Якийсь Чмихов твердить що «зістарений материнський етнос козаків запліднюється українською діаспорою, яка повертається». Де ти бачив ту діаспору, яка повертається? Навпаки — мільйони виїжджають. Повна дурня! І ти це пропагуєш, як незаперечну істину. Приклад про шию і голову мене також не переконав. А от про обгрунтування причин появи такого пункту у Зборівських трактатах, підтверджених приведеними мною історичними цитатами, ти не сказав ні слова. І звинувачуєш мене що я не «висловився по суті». Якщо ти вважаєш висловлювання одного нациста і нікому не відомого Чмихова за суть — то мені дуже сумно…
15:26 (відредаговано)
+2
Я дивуюся прозірливості друга Тимура, який, мабуть же не знаючи про відкриття Чмихова, пояснив цей складний процес етнотворення простим і дохідливим прикладом про шию і голову.

Щойно переглянув твою позаторішню статтю "Анатолій ВИСОТА: Післясвятні роздуми (2, 09.2017 р.)". Справді, про Миколу Чмихова ти писав позаторік:

Історик Микола Чмихов зробив історико-астрономічне відкриття, яке належно ще не оцінене. Суть його в тому, що через кожні 532 роки (місячно-сонячний цикл) на території України старий етнос (материнський) змінюється новим завдяки заплідненню материнського етносу стороннім батьківським етносом. Так, занепалий материнський етнос АНТІВ (419-951 р.р. н.е.) був запліднений батьківським етносом варягів з утворенням нового етносу РУСИЧІВ (951-1483). Далі занепалий материнський етнос РУСИЧІВ був запліднений у 1483 р. батьківським етносом литовського лицарства і утворився новий етнос КОЗАКІВ (1483-2015).
Етнос РУСИЧІВ утворив свою державу Київську Русь, а етнос козаків мав кілька короткочасних протодержавних утворень: Гетьманат Хмельницького (1648-1657); лівобережні Гетьманати (Мазепа+), УНР (1917-1918); Держава Україна (1918) (Скоропадський); і УРСР (1919-1991).

Я багато чого тримаю в голові, але про ці два абзаци відверто забув — вибачай!
_вибачаюсь
В будь-якому разі, висновок про «українську шию і чужорідну голову» я зробив ще в 1997 році, а підтвердження своїм висновкам отримав при перегляді д/ф «Війна. Український рахунок» на початку «нульових». І це було значно раніше, ніж я дізнався від тебе про теорію Миколи Чмихова.
12:53 (відредаговано)
+2
Уповільнене державотворення українцями я ще пояснюю глибинною нехіттю і відразою до пролиття своєї і чужої крові. От хай цю насильницьку брудну роботу зробить за нас хтось інший. Але тут нічого не зробиш: ці риси Національного характеру постійно закладає нам БІ.
15:27
+3
Уважніше прочитай мої публікації про боротьбу ОУН з поляками, німцями, москалями, а також "Історію Русів", і може ти тоді зрозумієш скільки своєї і чужої крові пролито Українцями за свою землю і волю. І може ти тоді не будеш так зневажливо говорити про своїх одноплемінників. Може…
Це також можна віднести до «жіночих» рис українського національного характеру.
_соромлюсь
Знов-таки, я не кажу, що жінка не може воювати і проливати кров. У разі потреби може, ще й як! Але виношуючи, народжуючи і вирощуючи дітей, жінка цінує життя так, як не цінує чоловік. Тому кровопролиття для неї в будь-якому вигляді — це «брудна робота», яку жінка при першій-ліпшій нагоді делегує чоловікові.
_вибачаюсь
Отож відзначена тобою «глибинна нехіть до пролиття своєї і чужої крові» — це справді «жіноча» риса характеру!
18:34
+2
Друже Миколо, Микола Чмихов тому й невідомий, що його підступно вбили на злеті. Зрозумій, що процес етнотворення за рахунок взаємодії материнсько етносу з батьківським триває 532 роки. Почитай уважно мою публікацію ПІСЛЯСВЯТНІ РОЗДУМИ. Там я посилаюся і на історичні джерела. Це для тебе нове, незрозуміле і природньо, що ти його заперечуєш. Але ж перед нами є факт: українцям важко дається державотворення . І ми це намагаємось пояснити.
22:50
+3
Знову повторюсь:«Якийсь Чмихов твердить що «зістарений материнський етнос козаків запліднюється українською діаспорою, яка повертається». Де ти бачив ту діаспору, яка повертається? Навпаки — мільйони виїжджають. Повна дурня! І ти це пропагуєш, як незаперечну істину».
" українцям важко дається державотворення. І ми це намагаємось пояснити". То пояснюйте аргументами, фактами, а не брехнею що українська діаспора повертається і будемо чекати коли вона запліднить заново український етнос. Нас давно уже запліднили москалі: вас почали запліднювати 365 років тому (2019-1654), а нас — 80 років тому (2019-1939). І досягли у цьому помітних, часом мені здається — незворотніх, успіхів. Нас зробили різними, нас роз'єднали, нас пересварили, нас зробили ворогами.

«Це для тебе нове, незрозуміле і природньо, що ти його заперечуєш».

Якщо ви так високо піднялись, що можете пояснити українцям їхні труднощі в державотворенні,
то може ви і скажете що робити? Від цього було би користі більше…
04:06 (відредаговано)
+2
Друже Миколо, суспільні процеси дуже інерційні і довготривалі. Вони діють не на раз-два. Це не просто, як зайти і вийти з кімнати. Я читаю уважно все, що ти пишеш, починаючи з капітальної твоєї краєзнавчої праці «Рожнів і рожнівчани». Прочитай же і ти уважно хоч мою статтю ПІСЛЯСВЯТНІ РОЗДУМИ. Щоб тобі було легше, ще роблю посилання на неї: svitoch.in.ua/652-anatoliy-vysota-pislyasvyatni-rozdumy-2-09-2017-r.html І без окулярів видно, що післямайданна Україна інша. Народжується нова етнос-нація, яка матиме іншу назву. На нашій землі були анти, потім русичі, потім козаки-українці. А тепер ми стаємо ще іншими українцями. Це тисячолітній процес. І прапор у нас має стати жовто-блакитним з синьо-жовтого. Цього ще не розуміють не тільки 73% нетерплячих українців, а й 25 (15)% обачних українців. Тому все ще попереду, друже…
08:53
+2
Відома теорія містиків: достатньо перевернути прапор — і все переміниться на добре. І інша: не треба бути таким «нетерпеливим», треба бути «обачним». Чекати до безконечності, поки бариги все розграбують до краю. А ти подивися на Китай, на границі з яким я служив у 1968-70 роках. Вони тоді поїли всіх ворон і горобців. А де вони зараз? І прапор не перевертали — перевернули систему, розстріляли 10 тисяч корупціонерів і сотні тисяч ув'язнили. А сьогодні вони дивують світ. А статтю я твою читав.
Відома теорія містиків: достатньо перевернути прапор — і все переміниться на добре.

Не знаю, чи ви, пане Миколо, дивилися інавгурацію, я дивилася. Так от, помітила цікаву річ. Усі офіційні державні прапори були правильні, сииній — зверху, жовтий — знизу, а на вулиці люди тримали перевернуті — жовтим зверху. Думаю це дуже символічно.
Погоджуюся з вами, пане Анатолію, на Майдані-14 народилася нова українська нація. Вона ще не має імені, ще не заявила про себе, але вона вже є. І батьківським сім'ям для неї дійсно стали українські заробітчани, ті, хто вміє заробляти гроші. Але не ті, що виїхали на чужину і забули про Батьківщину, навіть згадувати про неї не хочуть, не то, щоб назад, додому вертатися. А ті, які їздять на заробітки на кілька місяців, пів року, рік, і щоразу повертаються, бо тут залишились, батьки і діти. Це ті, які в 90-ті човникували. Це ті, які ризикуючи всім, відкривають бізнес в Україні, і на важко зароблені гроші зважуються поїхати відпочити за кордон. Вони всі бачили контраст між нашим життям і життям в Європі. Це всі ті активні, кого пан Тимур називає середнім класом. На Майдані їх було 10% від загальної маси населення України, зараз уже 25%, наш «золотий четвертак». А щоб країна почала жити добре, їх має бути 40-45% від загальної кількості населення.
На Майдані їх було 10% від загальної маси населення України, зараз уже 25%, наш «золотий четвертак».

Ні, реально все ж таки зараз 15%:

15 відсотків
Давайте все-таки будемо реалістами… _чудово

А щоб країна почала жити добре, їх має бути 40-45% від загальної кількості населення.

А от не треба!.. Вже навіть 5% достатньо для того, щоб розвернути країну в напрямі перетворень, стверджує ДЗТУ. 10% достатньо, щоб зробити Євромайдан — і це «подвійні 5%». А якщо зараз 15% — то це «потрійні 5%»!!!
_ура _ура _ура
Розумієте?! Вже тричі достатньо!!!
Тому коли середній клас досягне реальних 25%, коли буде реальний «золотий четвертак», а не номінальний — от цього точно з головою вистачить!
Вже навіть 5% достатньо для того, щоб розвернути країну в напрямі перетворень,

Розвернутися на місці, ще не означає дійти до мети.
І я таки вважаю, що активних у нас все-таки 25%. Просто частина з них має жіночий характер і не хоче воювати, не ходить до жодної церкви навіть на Паску, і говорить російською. Вони теж українці, і ніколи не дозволять приєднати свою країну до Росії, чи повернути її в СРСР.
01:47
+2
Дякую тобі, Дзвінко, за розуміння. Друже Миколо, от ніколи не помічав за Тимуром зневажливого ставлення до українців. Навпаки, кожному він намагається допомогти. Щодо твоєї з ним суперечки. Її справді можна було б винести в окремий допис, який би ти зробив на основі того коменту про п.7 Зборівських статей. Погодься, це слушна Тимурова порада. Пригадай, ми обговорювали твій черговий допис і я запитав, чому це українці не панували над поляками і москвинами?. Тимур відповів на це питання окремим дописом УКРАЇНСЬКИЙ ХАРАКТЕР. Після твоєї відмови висловитися по суті дещо я написав, але мої пояснення виявилися для тебе «дурнею». Ясно, що відкриття Миколи Чмихова про 532 роки українського етнотворення для офіціозу є гіпотезою, а для тебе просто «дурнею». Що ж, ти маєш право і на таку оцінку.
02:20 (відредаговано)
+1
Дякую за підтримку, друже Анатолію!
_чудово
Що ж до моєї пропозиції пану Миколі зробити окремий матеріал про п.7 Зборівських статей та/або українсько-єврейські відносини…
_соромлюсь
Тут все просто! Я на Світочі вже 3 з гаком років — але ще за кілька місяців до моєї появи тут (а саме 02.10.2015) в «Групі розвитку сайту» був оприлюднений матеріал "Легкий спосіб створювати публікації". Він невеличкий, отож беру на себе сміливість передрукувати його повністю:

Шановні користувачі, хочу звернути вашу увагу на один дуже простий спосіб створювати нові публікації.
В нас часто виникали досить палкі дискусії. І там можна було зустріти коментарі на 3-4 абзаци. Причому такі коментарі переважно пишуться швидко, тому що складаються з думок і емоцій, які виникли при прочитанні коментарів інших людей.
Якщо такі великі коментарі є відповіддю на одне запитання співрозмовника, або думкою користувача про публікацію, пропоную виносити їх в окремий пост. В такому випадку Вашу думку зможе прочитати набагато більше людей і в нас збільшиться активність на сайті.
Щоб створити такий пост потрібно тільки придумати для нього назву, щоб винести її в заголовок і на початку публікації вказати, що даний допис є відповіддю на такий-то коментар іншого користувача.
Для того, щоб вставити посилання на коментар, який надихнув Вас на цей пост, потрібно взнати його точну адресу. Для цього треба над коментарем клікнути по символу "#". Тоді в адресному полі вашого браузера з'явиться точна адреса обраного коментаря. Виглядає вона приблизно так: svitoch.in.ua/12-stvoryuemo-pravyla-saitu.html#comment_187
Тому на початку вашої публікації напишіть «Публікація є відповіддю на цей коментар», і до слів «цей коментар» додайте потрібне посилання через кнопку вставки посилання.
І під коментарем іншого користувача, який надихнув Вас на публікацію, обов'язково вкажіть посилання на ваш пост, щоб було зрозуміло, що він є продовженням дискусії.

Погодься, пан Микола хоч зараз може створити таким чином новий матеріал на основі власного коментаря! Він просто не зазирав до "Групи розвитку сайту", от і все! Тому я й підказав йому, як чинити краще.
_вибачаюсь
Інша річ, що коментар до тексту — це все ж таки коментар. Основна думка все одно міститься в тексті, коментар же розглядає якийсь окремий його нюанс… Тому якщо все робити як слід — в якості «тіла» матеріалу використати коментар можна. Але при цьому доведеться писати вріз (він же — «лід»/«підводка»), придумати назву матеріалу, а також кінцівку. Іноді буває так, що в «тіло» статті аж просяться підзаголовки! А якщо почалася редактура — початковий коментар вже перекроюється кардинально…
_ні
Тому перш ніж писати коментар-пояснення, я зазвичай оцінюю його можливий обсяг, а також обсяг супутньої інформації, можливих перехресних посилань, додаткових внутрішніх ілюстрацій… І якщо всього цього виходить чимало — пишу окремий розгорнутий матеріал-відповідь, а не короткий коментар. І хоча на це витрачається час, проте ця робота не є даремною: адже таким чином я вдосконалюю власну систему знань! А викладення своїх думок в письмовій формі дозволяє відточити формулювання, що в свою чергу дозволяє виступати в дискусіях аргументовано й переконливо.
_танцюю
Отож справді буває краще відповісти на якесь нібито незначне запитанням розгорнутим матеріалом, а не відбутися незначущим коментарем. Власде, до цього і зводиться моя порада шановному пану Миколі.
02:07
+2
Щодо твоєї, друже Миколо, із другом Тимуром суперечки про євреїв , то скажу таке. Ти мав право пояснити, чому появився п.7 ЗБОРІВСЬКИХ СТАТЕЙ. Коли була Хмельниччина, то євреї від справедливої помсти тікали разом з польським обозом. А по суті суперечки скажу таке. Люди різні і народи різні. Євреї є народом-вигнанцем, який протягом тисячоліть зберігав і зберіг свою ідентичність. У цьому нам, українцям, варто повчитися у євреїв. Протягом століть цей народ виганяли з Іспанії, Франції, Англії+. Виганяли з Київської Русі і навіть з України. Московити для євреїв утворили межу осідлості. Але там, де євреї асимілювалися, їм жилося заможніше. От у нашому Красному є Вихрести і Вихристьонки. Живуть, як і всі красняни, голосували, хто за Порошенка, а більше за Зеленського. А в українських бідах винні переважно ми, українці самі. І далі стоїть питання: чому українці не панували над поляками, москвинами, євреями+?
22:57 (відредаговано)
+2
Популярний опис долі єврейства мені не сповістив нічого нового.
«Але там, де євреї асимілювалися, їм жилося заможніше». То що, їм треба асимілюватися? І далі: " Живуть, як і всі красняни" То живеться заможніше, чи як всім краснянам? Це так, до слова.

Повторюсь втретє: «Чмихов твердить що «зістарений материнський етнос козаків запліднюється українською діаспорою, яка повертається». Де ти бачив ту діаспору, яка повертається? Навпаки — мільйони виїжджають. Повна дурня!» Якщо це не дурня, то покажи мені ту діаспору, яка повертається.

І ти ні слова не сказав про мою теорію запліднення українського етносу: «Нас давно уже запліднили москалі: вас почали запліднювати 365 років тому (2019-1654), а нас — 80 років тому (2019-1939). І досягли у цьому помітних, часом мені здається — не зворотніх, успіхів. Нас зробили різними, нас роз'єднали, нас пересварили, нас зробили ворогами». Реальний і незаперечний заплідник, на відміну від не існуючої придуманої діаспори, яка не повертається.
По цьому питанню корисніше подискутувати на відміну від питань, пропонованих тобою, які не мають і не можуть мати відповіді. Бо історія не має умовного часу.
03:14 (відредаговано)
+2
Друже Миколо, тобі вже гарно відповіла Дзвінка: хтось виїжджає, а хтось і повертається . Бо це процес, який розвивається у часі, у часі! Процес етнотворення за Чмиховим я розумію так. На 1483 р. материнський етнос русичів-українців дійшов повного занепаду. Тоді ж почалося його запліднення литовським рицарством -новим батьківським етносом. Новоутворений етнос козаків-українців досяг максимуму на час Хмельниччини (1648-1657 рр.), тобто майже через 200 років після початку процесу. Потім розпочався процес занепаду, звичайно ж, і ти тут маєш рацію під впливом поляків, потім і москвинів. Часи срср — це повний занепад материнського етносу козаків-українців. Від 2015 р. розпочався новий процес 532-річного етнотворення. Просто на наших очах після Майданів! Було кілька хвиль української діаспори. На прикладі твоєї ж книги видно, як поверталася (частково!) ця діаспора у Рожніа і як змінювалося життя у селі (Народні Доми, нові церкви+). Просто наслідок виборів-19 тебе шокував, бо програла Юля-цяця (разом з Петя-какою). Ти побачив у цьому трагедію, а інші (Тимур+) — нові можливості етнотворення (золотий четвертак). Піднімімо, друзі, голову, розпрямте рамена — все ще попереду!
09:56
+2
«На прикладі твоєї ж книги видно, як поверталася (частково!) ця діаспора у Рожнів». Нічого подібного. Це — заробітчани. Діаспора — це ті, які виїхали назавжди і там живуть. А вона не повертається.
І чому ти, вже вдруге, ні слова не сказав про мою теорію запліднення українського етносу: «Нас давно уже запліднили москалі: вас почали запліднювати 365 років тому (2019-1654), а нас — 80 років тому (2019-1939). І досягли у цьому помітних, часом мені здається — не зворотніх, успіхів. Нас зробили різними, нас роз'єднали, нас пересварили, нас зробили ворогами». Реальний і незаперечний заплідник, на відміну від не існуючої придуманої діаспори, яка не повертається.
«На прикладі твоєї ж книги видно, як поверталася (частково!) ця діаспора у Рожнів». Нічого подібного. Це — заробітчани. Діаспора — це ті, які виїхали назавжди і там живуть. А вона не повертається.

Ну от, пане Миколо, наш новий Президент у своїй першій промові запросив усіх українців повертатися на Батьківщину. Він їм надаватиме українське громадянство автоматично.
13:24 (відредаговано)
+3
Які розлогі коментарі!
У мене є запитання до Вас пане Тимуре, а єврейський народ за характером також має «жіночу» натуру? Бо мені так здається, що жінка має більший вплив у євреїв
А щодо жіночих рис чи чоловічих у народах- то це щось цільне, як 1 (одиниця), що намагається зберегтись такою за Щоб не сталося
_ура +100500 _ура
_браво Нарешті!!! _браво
Вже 10 днів матеріал мій висить на Світочі, доволі жваво обговорюється, а я все чекаю, коли ж бодай хтось додумається спитати про це?! І ось воно — сталося:

пане Тимуре, а єврейський народ за характером також має «жіночу» натуру? Бо мені так здається, що жінка має білий вплив у євреїв

От тільки я б написав не «білий» вплив, а «білЬШий».
_соромлюсь
А якщо по суті запитання — то так! Звісно, ззовні все виглядає з точністю до навпаки, але насправді єврейський народ має настільки потужну «шию», що народному характеру також притаманно багато «жіночих» рис. Інакше й бути не може, якщо у євреїв прабатьків менше, ніж праматерів: Авраам, Ісак та Яков-Ізраїль (3) проти Сари, Ребеки, Рахілі та Лії (4). Без цього не було б галахи про дітей, народжених єврейськими матерями від батьків невідомого етнічного походження, загального навчання писемності всіх дітей незалежно від статі, обов'язкової служби в нинішньому ізраїльському ЦаХаЛі не тільки юнаків, але і 100% дівчат та багатьох інших речей.
_вибачаюсь
І до речі, це ще один вагомий привід для українців вивчити єврейський досвід відновлення держави Ізраїль буквально з небуття. Звісно, сліпо копіювати цей досвід не потрібно — тим не менш, деякі цікаві речі можна було б і запозичити.
18:07
+3
Дякую за відповідь, виправила опечатку
17:42
+3
Друже Миколо, ти звернув увагу на важливу річ: 300-річний вприв московитів на козацький етнос. Але цей вплив зі знаком мінус і він призвів не до розквіту, а до виродження. Український етнос за 532 роки проходить стадії розквіту і занепаду. Історик Чмихов звернув увагу на вплив стороннього батьківського етносу на ослаблений материнський етнос українців, що приводить до розквіту. А наш сучасник Микола Гушул помічає вплив стороннього етносу на ще сильний материнський етнос, що призводить його до ослаблення і занепаду. Що ми й спостерігали донедавна (заселення наших земель і русифікація +). У часи русичів до занепаду призвели, мабуть, хозари. Дякую, друже за твій вклад у розвиток ідей Миколи Чмихова!
У часи русичів до занепаду призвели, мабуть, хозари.

Мабуть, половці. Ті самі, на яких ходив походом князь Ігор.
_дідько
В ХІ-ХІІІ століттях тривав процес конвергенції половців і русичів, причому перший етнос розчинявся в другому з цікавими наслідками. Наведу декілька з них:
— князь Андрій Боголюбський, який розорив Київ, пограбував Вишгород і вивіз звідти до Владіміра-на-Клязьмі ікону Вишгородської Богоматері (відому тепер як ікона Володимирської Богоматері) був на 3/4 половцем: адже його матір'ю була дочка половецького хана Аепи Осеневича, а бабусею з боку батька Юрія Довгорукого — теж половчанка, друга дружина Володимира Мономаха (в хрещенні — Єфимія);
— руські князі потрапили «під роздачу» монгольських загарбників через те, що в битві на Калці в 1223 році вони виступили разом з половецькими ханами на заклик останніх. Князі Мстислав Удатний і Мстислав Старий керували русько-половецьким військом і битву програли… Але річ у тім, що до того у монголів не було особливих претензій до русичів, а своєю зухвалістю князі порушили своєрідний монгольський «кодекс честі», тож піддягали найсуворішому покаранню — їхні землі мали бути спустошені… Звідси така жорстокість монголів хана Батия, виявлена в 1239-1240 роках, зокрема при штурмі Києва.
_шкодую
Отже, хоча половецький етнос розчинявся в руському, це принесло на землі Давньої Русі великі біди.
20:01
+2
Не потрібно робити мене спільником ідей Миколи Чмихова. Я вважаю їх помилковими, тому і так грубо обізвав їх. А от 365-річний вплив москалів на українську націю вважаю катастрофічним. І свідченням тому є події на Донеччині. Без цього впливу вони були би не можливими. На Західній Україні, де цей вплив не такий великий, такі події відбутися не могли б. Тому всім треба працювати над цим питанням на всіх рівнях, в першу чергу — на побутовому, що нам усім доступне. Для ілюстрації приведу такий приклад: вчився у нашій групі в інституті Микола Омельянів, який народився у селі (здається Христинівці) Маньківського району, Черкаської області (був у нього дома), а також Михайло Шевців із Львівщини. Так от чомусь цього Шевціва у відомості на отримання стипендії завжди друкували Щевцов, і він кожний раз цю помилку виправляв ручкою. А Омельянів друкували без помилок, але він щоразу виправляв прізвище на Ємельянов. От не хотілося йому бути потомком Омельяна — хотілося йому бути хоч трошки ближче до «русского Ємєлі». От тобі реальний приклад запліднення українського етносу москалями. На противагу ідеї Чмихова про запліднення українського етносу українською діаспорою, яка не повертається і ніколи не повернеться. Чудес не буде. Власними зусиллями треба зміцнювати свій народ, свою державу, як це зробили інші народи. В цьому наше майбутнє.
20:06 (відредаговано)
+2
Що ж до хозарів, то остання літописна згадка про них датується 1079 роком. Отже, в ХІ столітті Хозарський каганат тривіально зник.
_вибачаюсь
А тому пояснювати хозарським впливом наростання міжусобиць в Давній Русі в ХІІ столітті, а тим паче її розгром монголами в ХІІІ стлотті не варто: ніякої Великої Хозарії в ті часи давно вже не було. Натомість були половці, які переймали від русичів культуру, традиції, які родичалися з ними і нащадки яких ставали історично відомими правителями-князями Руських земель і Заліських колоній (майбутніх земель Московського царства)!
02:12
+2
Щодо негативного впливу половців на етнос русичів-українців, то мабуть так воно й було, друже Тимуре.
02:05 (відредаговано)
+2
Друже Миколо, ти продовжуєш наполягати на тому, що ідеї Миколи Чмихова є повною дурнею. Для довідки. Народився Микола Чмихов у Слов'янську. Археолог, доктор історичних наук, професор Могилянки. Загинув у 1994 році у віці 41 рік — на злеті. От що цікаво: ідеї Чмихова ти відкидаєш, а ними ж і користуєшся, пояснюючи наш занепад заплідненням українського етносу московитським. Хтось бачить історичні процеси на рівні арифметики, хтось — на рівні алгебри , а хтось на рівні вищої математики. Останнє притаманне таким ученим, як Вернадський+ та Микола Чмихов. Це математичне порівняння стосується як вчених, так і читачів-споживачів праць тих вчених. Кожному своє… Змалечку кожна людина виробляє для себе картину світу. І до 60-80 літ ця картина є гранітно усталеною. Хтось і нині абсолютно переконаний, що Сонце ходить навколо Землі, бо бачить це щодня. Такому хоч кіл на голові теши. А хтось у свої 80 літ, побачивши коливання маятника Фуко, і поспостерігавши за цими коливаннями15-20 хвилин, раптом починає сумніватися в своєму гранітному переконанні, що Сонце ходить навколо Землі. Така людина починає допускати, що Земля обертається навколо власної осі, що і є причиною зміни дня ніччю. Саме такі люди здатні все життя вчитися і вдосконалюватися.
14:13
+1
Я привів реальний приклад впливу (запліднення) москалів на українську націю. І вважаю що з цим впливом треба боротися всіма силами. Ти ж, друже, разом з Чмиховим нереальними теоретизуваннями пропонуєш чекати нереального оновлення етносу діаспорою, яка ніколи не повернеться. Ви пропонуєте чекати чудес і нічого не робити. А це шкідливо.

Випадкові Дописи