До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Минуле й сучасне Покутського села.Частина 20.

Минуле й сучасне Покутського села.Частина 20.

ВОНИ БОРОЛИСЯ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ

Тепер настав час згадати поіменно всіх тих рожнівчан, які боролися за волю України і загинули або ж були репресовані.

Згадаємо поіменно рожнівчан – бійців Української Повстанської Армії, але спочатку наведемо текст присяги, яку приймали всі, хто вступав у їхні лави:

П Р И С Я Г А

ВОЯКА УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

Затверджена УГВР і введена наказом ГВШ, ч. 7,

з 19.07.1944.

«Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Проводом Народу Українського:

Боротись за повне визволення усіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.

Буду чесним, дисциплінованим і революційно ­пильним воїном.

Буду виконувати всі накази зверхників.

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.

Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї.

Коли я порушу або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної революції і спаде на мене зневага Українського народу».

Нижченаведений перелік вояків УПА може виявитися неповним і згодом може бути доповнений.

Андрійчук Василь Михайлович – Сагайдачний, 1923 р.н., кущовий провідник, загинув у с. Рожнові 4 вересня 1950 року в бою з військами НКВС, на місці загибелі 16.05.2000 року побудована і осв’ячена каплиця.

Андрійчук Дмитро Іванович – Чорнота, 1923 р.н., кущовий інформатор, загинув у с.Рожнові у 1947 році.

Андрійчук Василь Петрович – Дунай, 1926 р.н., стрілець кущової боївки.

Атаманюк Василь Юрійович, 1925 р.н., стрілець кущової боївки, легалізувався останнім із рожнівських повстанців у 1964 році, був у підпіллі 14 років, помер у Рожнові 27 травня 1993 року.

Ватаманюк Григорій Танасійович – Хміль, легалізувався у 1947 році, був засуджений на 10 років ув’язнення, помер у Рожнові в 1969 році.

Данилюк Василь Федорович – Водопад, 1926 р.н., стрілець кущової боївки, загинув у селі Джурів Снятинського району.

Жмендак Григорій Васильович – Смілий, 1914 р.н., стрілець служби безпеки, засуджений на 25 років, помер у 1977 році в с. Рожполе Снятинського району.

Захарук Омелян Тимофійович – відомостей про нього не маємо.

Зізік Марко Іванович – Чоботар, 1923 р.н., стрілець кущової боївки, родом з Буковини, був одружений у Рожнові, швець, помер у Рожнові.

Кифорук Василь Данилович – Читар, 1921 р.н., учитель, референт окружного проводу, засуджений на 25 років, помер у м. Косові в 1999 році.

Кондрук Петро Федорович – Чуприна, Дзвін, 1926 р.н., стрілець кущової боївки, референт пропаганди, загинув у Рожнові в 1948 році.

Лукинчук Василь Васильович – Срібний, 1924 р.н., стрілець кущової боївки, народився в с. Барвінків Верховинського району, легалізувався в 1945 році.

Мацко Григорій Захарійович – Добрий, 1922 р.н., стрілець кущової боївки, помер у Рожнові від тифу в 1947 році.

Мицкан Петро Михайлович – Стукач, Садич, 1922 р.н., керівник кущової боївки с. Новоселиці, загинув 1947 року в с. Вікна на Городенківщині.

Михнюк Олена Тимофіївна – Зена, Вишня, 1926 р.н., друкарка Коломийського окружного проводу ОУН­УПА, провідниця Українського Червоного Хреста (УЧХ) Печенізського району, дружина окружного провідника Бориса, потрапила в засідку військ НКВС у с. Вербовець Косівського району і застрелилась 11 липня 1950 року.

Михнюк Юрій Миколайович – Дойна, 1927 р.н., після повернення з Німеччини пішов в УПА, засуджений на 25 років.

Пасічняк Микола Михайлович – Арсен, референт Коломийського районного проводу пропаганди ОУН, уродженець с. Смодне, загинув у Рожнові 18.01.1950 року Зарікою. На місці загибелі установлений пам’ятний хрест.

Пилип’юк Наталія Василівна – Подолянка, Марина, 1923 р.н., дочка Василя Пилип’юка. Прибула в 1943 році зі Східної України в Рожнів до родини, звідси пішла в Жаб’є, вступила в лави УПА, працювала друкаркою Косівсько­Жаб’ївського проводу, загинула на Буковині весною 1947 року при виконанні доручення проводу.

Пінко Дмитро Іванович – Лемик, 1921 р.н., член референтури СБ Коломийського округу ­проводу, у 1943 р. був призваний у дивізію СС «Галичина», пізніше пішов в УПА. Загинув у бою з військами МВС 27 жовтня 1950 року в с. Спас Коломийського району і тут же й похований в урочищі Городище.

Порчук Микола Юрійович – Діброва, 1900 р.н., стрілець кущової боївки.

Порчук Дмитро Григорович – Малий, 1924 р.н., стрілець кущової боївки «Відважного», загинув 20 квітня 1947 року у с. Вербівці Городенківського району.

Равлюк Віктор Миколайович, 1923 р.н., стрілець кущової боївки СБ, засуджений на 10 років, помер у Рожнові. Родом з Городенківщини, був одружений з Кричун Катериною, яка за зв’язки з УПА також була засуджена на 10 років.

Радиш Іван Григорович – Хома, 1927 р.н., стрілець кущової боївки, легалізувався, був засуджений за пограбування, яке нібито вчинив, ідучи в шахту на роботу.

Радиш Степан Данилович – Сизий, 1924 р.н. (28 червня), заступник референта пропаганди Коломийського окружного проводу ОУН, здійснював художнє оформлення повстанської газети «За волю», загинув у бою з військами МВС у с. Спас Коломийського району 27 жовтня 1946 року в дворі Юрія Сорича.

Рижко Петро Іванович – Крутій, 1928 р.н., стрілець кущової боївки, засуджений на 10 років ув’язнення. Після повернення в Рожнів захворів на туберкульоз і помер.

Сахро Василь Прокопович – Трипета, 1926 р.н., стрілець кущової боївки, легалізувався у 1948 році, живе в Рожнові.

Строїч Іван Михайлович, 1920 р.н., (28.06), учитель, член ОУН, розстріляний німцями у Старій Ягольниці біля Чорткова Тернопільської області

Тарабаса Пилип Федорович – відомостей про нього не маємо.

Томей Петро Васильвич – Римар, Соломон, 1922 р.н., командир кущової боївки, загинув у бою з військами НКВС у с. Хімчин Косівського району, там же й похований.

Томей Григорій Дмитрович, 1925 р.н., вояк боївки «Відважного», заарештований 30.05.1947 року, засуджений військовим трибуналом області 20.06.1947 року на 10 років позбавлення волі та 5 років позбавлення громадянських прав (10+5) з конфіскацією майна. Загинув у тюрмі 22.12.1947 року, реабілітований 23.09.1993 року.

Томей Дмитро Васильович – Ярема, 1909 р.н., охоронець кущової боївки ОУН, загинув у квітні 1949 року в Рожнові.

Фенко Петро Миколайович – Наливайко, 1923 р.н., стрілець кущової боївки, схоплений у Рожнові в хаті Гавуки, засуджений на 25 років, після ув’язнення жив у Дніпропетровську, помер у 2001 році.

Цицак Петро Васильович – Рубан, 1925 р.н., пропагандист окружної референтури, консультант УПА, схоплений на Свят­вечір, 6 січня 1945 року після поранення, засуджений на 25 років, після ув’язнення жив у Косові, там і помер.

Щербань Василь Павлович – Горобець, 1913 р.н., стрілець кущової боївки СБ, засуджений на 10 років, помер у Рожнові 1999 року.

Щербань Марія Петрівна – Квітка, 1925 р.н., воячка УПА – санітарка, засуджена військовим трибуналом Станіславської області на 10 років з конфіскацією майна, загинула в тюрмі 20.05.1952 року, реабілітована 23.09.1993 року.

Щербань Федір Максимович – Лозовий, 1920 р.н., стрілець кущової боївки, легалізувався у 1946 року, помер у Рожнові (Стебліцька).

Юрах Анна Юріївна – Сміла, 1925 р.н., друкарка кущового проводу УПА на Коломийщині.

Юрах Василь Михайлович – Чорний, 1921 р.н., член ОУН, розстріляний німцями в Старій Ягольниці.

Звернемо увагу на те, що майже всі вони були молоді. Коли ставали вояками УПА, їм не було ще й 20 років від народження. Нарівні з хлопцями воювали й дівчата. Ще більша кількість дівчат була зв’язковими, станичними, членами Українського Червоного Хреста (УЧХ), провідницями.

Рожнівчани, що були засуджені за приналежність або
сприяння у боротьбі ОУН-­УПА з поневолювачами

Прізвище, ім’я та по батькові, псевдонім Рік народ­ження Рік арешту Термін ув’язнення Примітки
1. Андрійчук Василь Петрович 1926 1949 5
2. Андрійчук Ганна Петрівна 1926 1949 10+5
3. Андрійчук Григорій Петрович 1918 1950 25+5
4. Андрійчук Марія Степанівна 1922 1947 7
5. Андрійчук Петро Пилипович 1891 1949 10+3
6. Андрусяк Юрій Петрович 1927 1949 10+5
7. Бажанський Йосип Антонович 1931 1947 10
8. Бідолах Василь Миколайович 1900 1950 25+5
9. Бідолах Марія Юріївна 1902 1950 10
10. Бойко Дмитро Павлович 1902 1950 10 помер у 1952 р. у Тайшеті
11. Борук Іван Іванович 1914 1950 10
12. Борук Микола Дмитрович 1893 1950 10
13. Борук Петро Олексійович 1915 1950 10
14. Борук Юрій Миколайович 1927 1949 10+3
15. Будз Федір Іванович 1900 1950 25+5 помер у неволі
16. Будзул Федір Іванович 1903 1947 25 помер у 1949 р. у Карабаху
17. Ватаманюк Василь Миколайович 1907 1950 10
18. Ватаманюк Василь Танасійович 1908 1948 10
19. Ватаманюк Григорій Танасійович 1911 1947 10
20. Ватаманюк Марія Миколаївна 1928 1950 10
21. Ватаманюк Параска Гаврилівна 1905 1950 10 померла у 1953 р. у Тайшеті
22. Ватаманюк Степан Михайлович 1923 1950 10
23. Глітняк Андрій Андрійович – Січ 1920 1947 10+5
24. Гуцуляк Микола Юрійович 1923 1950 10
25. Ґушул Василь Маркович 1906 1950 10
26. Ґушул Володимир Антонович – Сизий 1918 1940 розстріляний у тюрмі
27. Ґушул Ірина Григорівна 1910 1950 10
28. Ґушул Федір Миколайович 1901 1950 25+5
29. Данилюк Василь Дмитрович 1922 1949 25+5
30. Дутчак Іван Прокопович 1908 1949 10+5 помер у 1950 р. у тюрмі
31. Жмендак Григорій Васильович – Чайка 1913 1945 10+5
32. Захарук Омелян Тимофійович 1927 1947 10
33. Зізік Марко Іванович 1923 1950 25
34. Кифорук Василь Данилович 1921 1950 25
35. Кифорук Ганна Онуфріївна 1905 1950 10 померла в 1950 р.
36. Кифорук Михайло Андрійович 1901 1948 10
37. Козак Петро Іванович 1915 1948 10
38. Козак Юрій Юрійович 1923 1950 10
39. Кондрук Петро Федорович 1926 1944 10
40. Красовський Андрій Ілліч 1904 1939 розстріляний у 1942 р.
41. Кричун Анна Василівна 1925 1948 10
42. Кричун Данило Дмитрович 1898 1950 10
43. Кричун Марія Дмитрівна 1925 1948 10
44. Кричун Олена Дмитрівна 1927 1948 10
45. Крутоголов Петро Іванович 1907 1948 8
46. Крутофіст Василь Гнатович 1922 1950 10
47. Кушнір Микола Микитович 1915 1948 10
48. Маковська Олена Миколаївна 1895 1950 10 померла у 1950 р.
49. Матейчук Роман Іванович 1919 1940 розстріляний у 1940 р.
50. Мацко Захарій Григорович 1891 1945 10
51. Мацко Олена Дмитрівна 1926 1948 25+5
52. Мацюк Василь Миколайович 1898 1946 10
53. Мельник Микола Михайлович 1924 1949 10
54. Михнюк Юрій Миколайович 1927 1950 25
55. Мицкан Григорій Петрович 1900 1945 10
56. Мицкан Дмитро Дмитрович 1930 1948 10
57. Мицкан Петро Дмитрович 1930 1948 10
58. Никифоряк Василь Дмитрович 1926 1950 10
59. Никифоряк Ганна Дмитрівна 1914 1950 10
60. Никифоряк Дмитро 1888 1950 10
61. Никифоряк Іван Маркович 1916 1947 10+5
62. Онуфрійчук Дмитро Данилович 1930 1948 10
63. Онуфрійчук Микола Данилович 1921 1950 10
64. Палійчук Василина Дмитрівна 1902 1950 10
65. Паранчич Василь Андрійович 1931 1949 7
66. Пилип’юк Василь 1884 1937 Розстр. НКВС у Києві в 1937 р.
67. Повшук Василь Миколайович 1919 1950 25+5
68. Погребенник Григорій Прокопович 1900 1950 помер під час слідства
69. Погребенник Дмитро Мартинович 1910 1945 розстріляний у 1945р.
70. Погребенник Ірина Григорівна 1910 1950 25+10
71. Погребенник Омелян Юрійович 1925 1950 25
72. Погребенник Параска Тихонівна 1896 1950 10+5
73. Погребенник Петро Васильович 1928 1948 10
74. Порчук Марія Онуфріївна – Ксеня 1924 1947 10+5
75. Порчук Михайло Петрович 1920 1941 10+5 розстріл замінений на ув’язн.
76. Порчук Петро Констянтинович 1907 1946 10
77. Проданюк Микола Іванович 1910 1947 10+5
78. Равлюк Віктор Миколайович 1923 1946 10
79. Равлюк Катерина Михайлівна 1925 1946 10
80. Радиш Анна Степанівна 1925 1949
81. Радиш Василь Петрович 1927 1946 25
82. Радиш Григорій Миколайович – Тиміш 1931 1948 10
83. Радиш Катерина Дмитрівна 1926 1946 10+5
84. Радиш Марія Миколаївна 1930 1950 10
85. Радиш Михайло Миколайович 1927 1944 10
86. Радиш Михайло
87. Радиш Олекса Петрович 1902 1945 10
88. Радиш Олена Степанівна 1923 1949 25+5
89. Радиш Семен Федорович 1882 1946 помер під час слідства
90. Рижко Василь Іванович 1921 1940 10+5 розстріл замінений на ув’язн.
91. Рижко Марія Василівна 1900 1949 25+5 померла в Тайшеті
92. Рижко Петро Дмитрович 1903 1949 25+5 помер у неволі
93. Рижко Петро Іванович 1928 1950 25
94. Рижко Семен Васильович 1907 1946 10
95. Рижко Степан Дмитрович 1903 1949 25+5
96. Сахро Григорій Миколайович 1891 1949 помер у неволі
97. Сорохан Іван Васильович 1902 1950 25+5
98. Сорохан Іван Дмитрович 1913 1950 10
99. Сорохан Ірина Танасіївна 1913 1950 25+5
100. Сорохан Марія Іванівна 1910 1947 10
101. Сорохан Оксана Іванівна 1910 1950 10
102. Ставанський Євстафій Йосипович 1905 1947 10+5 помер у неволі
103. Старух Іван Петрович 1932 1949 10+5
104. Старух Петро Йосипович 1889 1949 10+3 помер у неволі
105. Стеф’юк Василь Миколайович – Лис 1931 1950 25+5
106. Стеф’юк Марія Онуфріївна 1928 1950 25+5
107. Стеф’юк Наталія Олексіївна 1925 1947 10
108. Стефуранчин Андрій Андрійович 1916 1948 10
109. Стефуранчин Ірина Андріївна 1921 1947 5
110. Строїч Ганна Григорівна 1927 1950 10
111. Строїч Ганна Олексіївна – Одарка 1927 1948 10
112. Строїч Іван Михайлович 1924 1942 розстріляний німцями у
Ст. Ягольниці
113. Строїч Остафій Миколайович 1885 1947 10
114. Струць Василь Остапович 1932 1950 25+5 помер у неволі
115. Тарабас Ірина Петрівна 1925 1946 10+5
116. Тарабаса Григорій Пилипович 1930 1948 10
117. Тарабаса Федір Дмитрович 1928 1948 10
118. Томей Василь Гнатович 1898 1949 10 помер у Хабаровську
119 Томей Григорій Дмитрович, вояк УПА 1925 1947 10+5 помер у неволі
120. Томей Марія Федорівна 1902 1954 10
121. Томей Петро Дмитрович 1927 1948 25+5
122. Томей Степан Гнатович 1920 1942 розстріляний нацистами у
Ст. Ягольниці
123. Фенко Дмитро Миколайович 1893 1950 25+5
124. Фенко Микола Іванович 1911 1947
125. Фенко Михайло Гнатович 1931 1950 25+5
126. Фенко Петро Іванович 1922 1947 25
127. Хань Андрій Петрович невідомий 1937 Розстріляний НКВС у Києві в 1937 р.
128. Цицак Петро Васильович 1925 1945 20+5
129. Черчук Ганна Хомівна 1900 1950 10
130. Черчук Леонід Олексійович 1932 1950 10+5
131. Чурко Анна Федорівна 1896 1950 померла в неволі
132. Чурко Олена Федорівна 1928 1950 померла в неволі
133. Щербань Василь Григорович 1924 1944 10
134. Щербань Василь Павлович 1913 1950 25
135. Щербань Василь 10 рік народження невідомий
136. Щербань Танасій 1896 10
137. Щербань Федір Максимович 1908 1947 10
138. Юрах Василь Михайлович 1922 1941 10+5 розстріляний нацистами у
Ст. Ягольниці
139. Юрах Катерина Іллівна 1930 1949 10
140. Ясінська Наталія Олексіївна – Стріла 1928 1948 10

Вражаючий список, чи не так? Із нього видно, що часом ув’язнювали цілими сім’ями. Звернімо увагу ще й на те, що четверта частина засуджених – жінки. Цей факт, на мій погляд, не робить честі ні радянським воякам, ні радянським правоохоронним органам. Може виявитися, що ці списки не є остаточними і можуть у майбутньому бути доповнені.

До списку репресованих, мабуть, треба віднести і ту вражаючу кількість людей, яких виселили у Сибір, Казахстан та інші місця на спецпоселення, оскільки як причину висилки завжди вказували тільки одне – сприяння бандерівцям. Як уже сказано, з Рожнова було виселено у Сибір понад 130 родин. Не менше було виселено людей у східні області України при переселенні хуторів. До них, мабуть, варто долучити і тих, яких насильно німці забрали на примусові роботи до Німеччини, хоч політичного підтексту тут не було. За свідченнями старожилів, таких у Рожнові було більше 300. Установлено прізвища 144 осіб, в тому числі чоловіків – 101, а жінок (в основному дівчат) – 43. І взагалі невідомо, до якої категорії відносити людей, яких знаходили застреленими з невідомих причин або тих, які раптом пропадали безвісти

Тепер наведемо дані, які опублікував Кириченко Борис Йосипович, кандидат економічних наук, доктор філософії, професор, член Спілки журналістів України у своїй книзі «Неспішні роздуми».

«Найбільшу кількість бойовиків (40 тисяч) мали (ОУН і УПА – авт.) у 1944 році… В ході звільнення західних областей від окупантів засобом боротьби з національно-­визвольним рухом став призов місцевого населення у Червону Армію. Секретар Рівненського обкому КП(б)У В.Бегма запропонував М.Хрущову «здійснити поголовну мобілізацію чоловіків від 17 до 50 років життя в області й відправити подалі в тил східних областей, де їх розсортувати: частину до армії, а частину – в робочі батальйони». Ідея була прийнята Хрущовим і Сталіним.

На початку 1945 року НКВС провів у сільській місцевості західних областей облік населення віком від 15 років. Родичів осіб, точне місце знаходження яких не встановлено, попередили під розписку: якщо ці особи не з’являться до органів радянської влади, вони вважатимуться учасниками банд і до їхніх родичів будуть застосовані репресії, аж до арешту й виселення.

Ця акція виявилася ефективною. В Тернопільській області, наприклад, зареєстрували 486 тисяч родин. Виявилося, що 1267 громадян перебувають на нелегальному становищі. 872 родини виселили у віддалені райони СРСР…

У другій половині 1945 року спільними зусиллями внутрішніх військ, органів НКВС, НКДБ, армійських з’єднань і контррозвідки, винищувальних батальйонів було встановлено тотальний контроль над кожним районом…

Силові радянські органи стали проникати в підпільні організації для розшифровки зв’язків, компроментації командного складу. Ця тактика особливо поширилась після призначення у 1949 році міністром державної безпеки України М. Ковальчука, який працював на високих посадах у військовій контррозвідці СМЕРШ. Крім того, створювалися спеціальні або агентурно-­бойові групи, які під виглядом повстанців і підпільників грабували і розстрілювали людей, палили садиби, знищували худобу, ґвалтували жінок… (маємо підтвердження таких дій і в Рожнові. Однієї ночі у селі згоріло 10 хат і загинуло більше 10 жителів села. Хати горіли почергово з проміжком у часі починаючи з одного кінця села, пересуваючись до другого. При цьому у селі було дві землянки з військовими, військовий гарнізон на території школи, близько 30 стрибків і протидії цій акції з їхньої сторони ніхто не зробив. Дивним було ще й те, що хати палили не стрибків і урядовців, які допомагали радянській владі, а далеких їх родичів. У нас по сусідству у хаті заживо спалили одиноку жінку похилого віку Калину Бойко, яка була дуже далека від політики. Пізніше стало відомо, що такі акції проводила створена КДБ і переодягнена в однострої повстанців група майора Захарова з тою метою, щоби викликати спротив жителів повстанцям УПА.

Наприкінці 1949 року у тривале відрядження до Львова на чолі бригади з майже семи сотень відбірних оперативників прибув досвідчений агент радянської таємної розвідки Судоплатов для пошуку і нейтралізації оунівської верхівки. Шухевича вистежили і знищили 5 березня 1950 року біля села Білогорща неподалік Львова. Незабаром подібна доля спіткала Кравчука, Литвинчука і Федуна. А 23 травня 1954 року полонили тяжко пораненого останнього голову генерального секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР), голову проводу ОУН в Україні і головнокомандуючого УПА Василя Кука.

 Василь Кук і Віктор Ющенко, 2002 рік

Обезголовлена ОУН припинила існування на території України. Але, побоюючись жорстокої розправи, сотні втягнутих у боротьбу людей ще довго переховувалися у лісових схронах, таємно навідуючись до рідних домівок темними ночами…

Розгалужена радянська таємна розвідка невпинно встановлювала місцеперебування оунівської еміграції і організовувала її ліквідацію. Агент КДБ Сташинський 15 жовтня 1959 року у Мюнхені бризнув із спеціального пістолета в обличчя Степана Бандери зарядом синильної кислоти, яка викликає миттєвий серцевий напад. Його причини не можуть встановити навіть висококласні фахівці. Про останню мить життя головного провідника ОУН розповів сам убивця, кавалер орденів Леніна і Бойового Червоного Прапора, який, остерігаючись розправи енкавеесівців, не повернувся в СРСР і отримав політичний притулок на Заході. Він пам’ятав про завершення кар’єри свого шефа, начальника служби диверсій і терору Міністерства державної безпеки Павла Судоплатова, якого після смертельного вироку Берії засудили за злочинні досліди, які проводилися із людьми при виготовленні спеціальної зброї для терористів.

Трагічна доля не оминула всю велику родину Бандер. У травні 1941 року енкаведисти розстріляли сестер Марту і Оксану, в липні – батька Андрія Михайловича. Братів Олександра і Василя закатували фашисти в концтаборі Аушвіц­-Освенцім. Богдан пропав безвісти 1943 року. У 1942 році гестапівці розстріляли брата дружини Левка Опарівського, а у 1944 році боївка Армії Людової вбила його тещу Юлію Опарівську.

Із західних областей людські втрати такі.… радянською владою за підозрою в націоналізмі до Сибіру депортовано 1 080 000 осіб, або майже кожного десятого жителя. Облік страчених згорів у полум’ї війни.

На самісінькому її початку гітлерівські окупанти видали циркуляр, за яким «всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені, як грабіжники». Тільки в першу облаву потрапило 1500 чоловік. Наступні жертви не рахувались.

Після визволення Червоною Армією у 1944 році західних земель мобілізували всіх чоловіків віком від 17 до 50 років і відправили на схід, де розсортували: частину – в діючу армію, решту – в робочі батальйони. До закінчення війни у 1945 році у віддалені регіони СРСР було вислано 31 817 осіб, пов’язаних із підпіллям. А за 1945—1947 роки – ще понад 100 тисяч людей.

Всього за 1944—1956 роки знищено 155 108 та заарештовано 103 866 підпільників, 87 756 з яких засуджені.

З радянського боку в ході боротьби з націоналістами за 1944—1953 роки загинуло 30 676 осіб. В тому числі: співробітників МДБ – 687, МВС – 1864, військовослужбовців – 3199, бійців винищувальних батальйонів – 2590, депутатів ВР УРСР – 2, голів облвиконкомів – 1, міськвиконкомів – 8, райвиконкомів – 32, селищних рад – 1454, інших радянських працівників – 1235, секретарів обкомів – 1, міськкомів – 2, райкомів – 44, інших партійних функціонерів – 160, голів колгоспів – 314, колгоспників і селян – 15 355, робітників – 676, представників інтелігенції – 1931, дітей, старих, домогосподарок – 860.

Це холодна правда. Але правдою є і те, що за кожну жертву бандерівці поплатилися життям п’ятьох бойовиків, і ще трьох влада запроторила у в’язниці.

Коли на початку весни 1943 року німці дізналися, що українська допоміжна поліція є законспірованою структурою опору і стали її роззброювати, провід ОУН(Б) видав наказ, щоб поліцаї перебралися з казарм на заздалегідь підготовлені лісові бази і склали ядро Української Повстанської Армії (за хронікою Василя Мацюка рожнівська українська поліція пішла в УПА 23 березня 1943 року (за рік до приходу Радянської Армії — авт.). Звільнені місця окупаційна адміністрація укомплектувала поляками, зіштовхнувши українців і поляків для пом’якшення опору на національному підґрунті. Та ще у партизанські загони Ковпака, Сабурова, Федорова, Медведєва було мобілізовано не менше 5 тисяч місцевих поляків, в яких стосунки з оунівцями склалися, м’яко кажучи, не найкращі. Детонатор спрацював… Українськими бойовиками було спалено понад 170 польських сіл, а польськими – понад 150 українських з незліченними жертвами мирних селян з обох сторін.

Вірогідно, труднощі у становленні України починаються з того, що унітарну державу доводиться кроїти з кількох мозаїчних клаптиків: ополяченого заходу, обрусілого сходу, інтернаціонального півдня, православного, католицького, іудейського і мусульманського віросповідання, соціалістичної і капіталістичної доктрин, які в усі часи більше конфліктували, ніж ладнали. Недавня офіційна політика залишила багато кривд, які повільно забуваються нині сущими і спалахують проявами докорів, зверхності чи зневаги.

Ймовірно, така напруга триватиме, допоки не оголиться і не всохне коріння, що її живить. У глибинах непорозумінь між громадянами сходу і заходу України тліють головешки ідеологій комунізму і націоналізму. Нещадна боротьба між ними палала у 1939—1954 роках, коли переконливим аргументом вважався влучний постріл у опонента. Могильні гроби, ниючі рани, відгомін жахів братовбивства і тюремних поневірянь тримаються у людській пам’яті. Тримаються аж надто міцно. Бо давно замирились євреї і німці, які у ті буремні роки ліквідовували євреїв як націю. Діловими партнерами і союзниками стали японці й американці, незважаючи на те, що ті у роки війни скидали на голови японців атомні бомби. А українські онуки силкуються продовжувати затіяну дідами­прадідами бійку, невиразно усвідомлюючи, з чого вона почалася».

У 1991 році в Рожнові споруджено й освячено могилу-пам'ятник рожнівчанам, які боролися і загинули за волю України. Вічна і світла їм пам’ять! Споруджували могилу під керівництвом Строїча Василя Федоровича і Кричуна Василя Дмитровича.

Рожнівські ветерани біля могили-пам'ятника борцям за волю України

Тепер згадаємо поіменно тих 239 рожнівчан, які були призвані в Радянську Армію (загальна кількість призваних нам не відома) і загинули на фронтах війни (в книзі приведені дані про рік народження, національність, ким призваний, звання, дату і місце загибелі і де похований. В даному уривку цей перелік опустимо).

+2
81
RSS
03:58
+1
Прочитав усе до останнього слова. Дякую, друже Миколо. Вражає ПРИСЯГА ВОЇНА УПА. Добре було б порівняти її з ПРИСЯГОЮ воїна ЗСУ. Наведені факти боротьби українців-рожнівчан за волю України є доказом того, що Незалежність України таки не звалилася нам з неба.
04:02
+1
То чому ж, друже, українці не можуть замиритися між собою, як німці та євреї?
22:27 (відредаговано)
+3
Німці та євреї, друже Анатолію, давно вже мають свої незалежні держави. Їм нічого ділити, нічого сперечатися або ворогувати. Це як дві сім'ї, які живуть поруч і ні одну ні другу не цікавить як живе сусід.Хоч між ними колись був скандал.
Інша справа в Україні. Ми ще будуємо державу. І вона у нас, Україна, одна. І якою вона повинна бути погляди різні, часом навіть протилежні, часом — ворожі. І цінності, і герої у нас поки-що різні. Тому замирення може статися тільки тоді, коли перелічені фактори стануть спільними. А цього, аналізуючи результати виборів, чекати ще довго…
00:27 (відредаговано)
+1
Перепрошую, що вгрузаю, але…

Німці та євреї, друже Анатолію, давно вже мають свої незалежні держави.

Залишимо німців осторонь, розглянемо євреїв. Держава Ізраїль була проголошена 14 травня 1948 року — ось точка відліку. Цьогоріч незалежній Україні виповниться 28 років — здається, так?.. Тепер порахуємо.
1948 + 28 = 1976
Чого досягнув Ізраїль станом на 1976 рік?! Ну, хоча б у воєнній сфері…
1. 14 травня 1948 року офіційно проголошено про створення держави Ізраїль, а вже наступного дня армії 5 арабських держав атакували ізраїльтян — почалась Перша арабо-ізраїльська війна 1948-49 років, результатом якої стали 6,7 тис. км² території Палестинської арабської держави на користь Ізраїлю.
2. 1949 року ізраїльська армія захопила південний Негев.
3. 1951 року ізраїльська армія захопила північ Синайського півострова.
4. 1955 року ізраїльська армія провела кілька військових рейдів проти Сирії.
5. За підтримки Франції та Великої Британії 1956-57 року Ізраїль захопив Синайський півострів до Суецького каналу та Сектор Гази.
6. У 1965-66 вторглись до Західного берега ріки Йордан.
7. У результаті шестиденної війни 1967 року Ізраїль захопив Західний берег річки Йордан, сирійські Голанські висоти та знову єгипетський Синайський півострів.
8. 1969 року в зоні Суецького каналу відбулась війна на виснаження.
9. 1970 року Ізраїль напав на Єгипет.
10. У 1973-74 роках відбулась Друга арабо-ізраїльська війна.
_стежу
Я закцентувався на війні тому, що в Україні зараз це найбільш гостре й болісне питання. А міг би повести мову про економіку, промисловість, сільське господарство, будівництво, медицину, науку, освіту тощо… Наприклад, в згаданій вище пустелі (!!!) Негев, захопленій в 1949 році, євреї налагодили сільське господарство, й тепер та земля розквітла в буквальному сенсі:

Але якщо повернутися до перелічених воєн, то США були союзниками Ізраїлю далеко не завжди. Наприклад, під час шестиденної війни 1967 року в США діяло ембарго на постачання озброєнь до Ізраїлю. Єдина країна, яка продавала туди зброю — то була Франція. Але ніяких військових інструкторів та нічого іншого — тільки продаж зброї… Тим не менш, за епічні 6 днів Ізраїль самотужки (!!!) розгромив цілу коаліцію арабських держав, перебуваючи в їхньому оточенні з трьох боків.
_стежу
Це сталося в 1967 році — тоді Ізраїлю було 19 років. А що в Україні сталося на 19-му році незалежності?! Януковича привели до влади й продовжили договір з Росією щодо перебування ЧФ РФ в Севастополі?.. Зате скрізь мир і благолєпіє… Й міністри оборони армію розпродували, як могли…
05:26
+1
Вражає!
Якщо так — треба переймати позитивний досвід та адаптувати до українських умов. Що заважає зробити це?..
12:19
Цілком з Вами згідний. Тому і проголосувала більшість навіть не так за Зеленського, як проти Порошенка. Бо його діяльність, як і попердників, була направлена, в першу чергу, на пограбування країни. І шкода що багато людей, в тому числі і ви з Анатолієм його захищали і підтримували. Тепер якщо його партію виберуть ще і в Парламент, то Зеленському будуть непереливки. Особливо якщо він не знайде в собі мужності зразу ж, на перших порах, посадити 5-10 осіб найодіозніших. Бо ж бачите що творить Порошенко в останні дні з призначеннями своїх — він готується до «смертельної схватки».
05:26
+1
Друже Миколо, знайшов я переслані тобою світлини, де ви співали месу сі-бемоль. Дякую. Гарно виглядаєте. От ще б почути ваші співи…
12:21
У травні вийде диск, опублікую.

Випадкові Дописи