До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Свіжий погляд

Свіжий погляд
Джерело матеріалу:

Відірвавшись на тиждень від спостереження й аналізу подій в Україні та світі, врешті-решт вдалося отримати подібність відстороненого погляду на те, що постало перед нами через цей самий тиждень. З приводу України, її майбутнього і всього, що з цим пов'язано, ми докладно поговоримо сьогодні-завтра. Для цього потрібні точні формулювання, а отож — беремо невеликий тайм-аут просто через те, що може вийти щось на кшталт програми або начерку до програми дій.

З іншого боку, знов бурхливо обговорюється загравання Трампа з Путіним, і це викликає у когось огиду, у когось — нерозуміння. Але всі міркування шикуються приблизно в одну лінію, відрізняючись лише в своїй оціночній частини. Перерва дала змогу поглянути на ситуацію з іншого боку, і ось що з цього вийшло.


Отже, майже всі коментатори і критики того, що робить Трамп, а особливо — полярні, за своїми оцінками, сходяться в тому, що Трамп — слабкий президент. Набагато слабкіший від усіх тих, що були до нього, і хтось вважає це ганьбою, а хтось покаранням американців за благодушність (до речі, як і у нас).

Відверто кажучи, ми теж схиляємося до такої оцінки, оскільки всі різкі й часто — непослідовні рухи Трампа говорять про те, що він щосили хоче здаватися сильним. Проте сильному чоловікові не потрібно здаватися таким. Він усвідомлює свою силу і не вимагає актів самоствердження або просто — демонстрації сили для того, щоб в це повірили оточуючі. Сила або є, або її нема. Якщо її нема, то вся поведінка суб'єкта буде спрямована на досягнення саме цієї, а не якоїсь іншої, суспільно корисної мети.

Між станами «бути сильним» і «здаватися сильним» — лежить прірва. Слабак самостверджуватиметься і здійснюватиме вчинки, шкідливі в усіх відношеннях, крім імітації сили. А все це йде від страху здатися слабким або не надто розумним. Страх змушує опускати всіх, хто сильніший і розумніший, нижче себе і таким чином — підніматися над усіма. Путін, Сталін та інша погань — яскравий тому приклад.

Послідовністю своїх дій Трамп демонструє саме ці симптоми. У свої вже зовсім немолоді роки його накрив синдром мачо, як це сталося і з Путіним, з Лукашенко чи з диктатором Туркменістану. Кожен з них намагається показати себе крутим і для цього — скаче на коні, грає в хокей або робить якісь інші речі, що демонструються публіці. Все це компенсує страх, що живе всередині та базується на слабкості й невпевненості.

На наш погляд, це легко читається в поведінці Трампа, і цього не могли не помітити американські політичні гросмейстери, а тим паче — від консервативної, республіканської партії. Маючи в своїй обоймі справді потужні фігури, яким давно не потрібно самоствердження й які спокійні в своїй силі, республіканці висунули в президенти Трампа. І ось в цьому самому місці виникає запитання, напевно пропущене багатьма: чому або навіщо висунули саме Трампа?

Більшість спостерігачів сходяться на думці про те, що політична система США дала збій або принаймні, одночасно спрацювала низка обставин, які дали кумулятивний ефект, і Штати отримали [саме] такого президента. Але ми вирішили, що є й інше пояснення цього феномену. Воно залишилося поза увагою спостерігачів або ми такого просто не зустрічали.

Просто припустимо, що особисті й ділові якості Трампа і навіть його сумнівні зв'язки як в політичному, так і в особистому плані спочатку враховувалися тими людьми, які рухали його в перше крісло країни. Можливо, саме на цьому етапі Штатам потрібен був саме такий президент для того, щоб внести якісь кардинальні зміни, які міг би і не зробити сильний президент. Або навіть не так: зробити — але не в повному обсязі чи не тими засобами, які потрібні в даний момент.

Практично з першого дня свого перебування при владі Трамп змушений відмиватися від всього того, у що він встиг забруднитися за роки, які передують президентської каденції. Це змусило його бути дуже компромісним з різних питань, а твердість він виявив там, де це більш нікому не було потрібно, крім його самого, наприклад — стіна на кордоні з Мексикою.

Але [досягнення] якої ж мети могло потребувати обрання президента саме з такими властивостями і слабкостями? Для цього варто згадати про те, що після розвалу совка армія та оборонка США спочатку завмерли або якось підвисли, після чого почалося поступове скорочення збройних сил і оборонного бюджету. Почали закриватися цілі програми і напрями досліджень.

Власне кажучи, це був об'єктивний процес, оскільки очевидний супротивник по «холодній війні» перестав існувати. Для платника податків було приблизно зрозуміло, чому треба тримати величезний оборонний бюджет, оскільки совок періодично давав цьому стимули і пояснення. Корея, В'єтнам, Афганістан і купа воєн меншого калібру легко демонстрували супротивника, і боротьба з комунізмом виправдовувала всі ці зусилля.

Але в 1991 році ця мотивація зникла, і збройні сили пішли під прес. Просто зазначимо, що скорочення дійшло до такої межі, що з Європи були виведені всі війська і техніка. Крім того, оборонка увійшла в період стагнації, ледь допилюючи розробки, започатковані раніше, і які було шкода кидати майже на фініші. Згадаймо долю знаменитого винищувача п'ятого покоління F-22, який безуспішно намагаються повторити або вийти на паритет його можливостей РФ і Китай. У Москві та Пекіні просто зараз би погодилися з'їсти свої капці за те, щоб дістати можливість виробляти такий самий літак і клепали б його сотнями, витісняючи мотлох попередніх поколінь. Натомість Штати, вже запустивши його в серію, зупинили виробництво, не випустивши навіть двох сотень машин.

Практично в стоп пішли розробки бронетехніки й нових кораблів, що розтягнуло термін зміни поколінь озброєнь. Між іншим, під ніж пішла і космічна програма, і зрештою, НАСА вперше з початку епохи пілотованої космонавтики залишилася без власної космічної системи, здатної доправити людей на орбіту.

І все було б нічого, але з середини нульових РФ (а особливо Китай) почали посилено нарощувати міць своїх збройних сил. При цьому, обидві країни вважалися дружніми, і такі їхні дії було важко конвертувати в привід для відновлення власних оборонних програм і збройних сил. Для цього треба було показати й обґрунтувати загрозу національним інтересам і безпеці США.

Отут і виник зашморг, що став потихеньку душити оборону США. Єдиною реальною загрозою, яка могла стати основою приросту фінансування оборони, виявилася загроза тероризму. І під знаком цієї загрози майже півтора десятиліття йшов розвиток збройних сил, які заточувалися саме для боротьби з тероризмом. Цей вид оборонного будівництва вимагає інших сил і засобів, ніж тоді, коли загроза виходить від регулярної армії іншої держави.

Все це призвело до небезпечної трансформації ЗС Штатів до такої міри, що в якийсь момент там усвідомили: якщо щось не змінити кардинально, то в найближчий час РФ, а особливо — Китай, обійдуть США за військовою потужністю. В цьому разі наріжний камінь оборонної доктрини США у вигляді можливості ведення бойових дій на двох театрах військових дій одночасно — втратить будь-який сенс, а сама оборона — позбудеться необхідного ступеню надійності.

Все зайшло настільки далеко, що довелося змінювати частину оборонної доктрини і концепції безпеки як такої, а разом з цим — переглядати перелік пріоритетних напрямів розвитку збройних сил, зміщуючи акценти з антитерористичних сил і засобів на все, що потрібно для війни з потужною регулярною армією супротивника.

І тут проявився ефект пружини. Після чверті століття ігнорування цих питань проблем накопичилося дуже багато і в усіх напрямах одразу. Треба було запускати виробництво нових літаків (як винищувачів, так і стратегічних бомбардувальників), вже потрібні нові есмінці, авіаносці та крейсери, аж волає необхідність переозброєння сухопутних військ, зокрема — новою бронетехнікою й артилерією.

Те ж саме стосується ракетної техніки, і насамперед — пілотованого сегмента космічної програми, що завжди було сферою інтересів військових. Загалом, все виявилося потрібним тут і зараз, а головне — одночасно.

Як відомо, «розумник» Обама ігнорував цю тему до останнього дня своєї другої каденції, вважаючи за краще замітати сміття під килимок. Він виявився рекордсменом щодо невирішених проблем як зовнішньополітичних, так і суто внутрішнього характеру. Але дорікнути його в цьому — навряд чи вийде. Прагматизм вимагає послідовності дій для ухвалення глобальних рішень. Спочатку треба класифікувати загрозу. Потім — сформулювати її офіційну частину і донести до публіки, після цього — розробити шляхи парирування цієї загрози і тільки після цього — починати рахувати, чого і скільки потрібно, і відповідно — скільки це коштуватиме.

Тут штука в тому, що йдеться про повне переформатування концепції застосування збройних сил, а тому — запускається програма на найближчі 20-30, а може й більше років, а суми фінансування обчислюються трильйонами доларів.

Якщо все це робити за класичною схемою, то лише розгойдування цього процесу займе декілька років, а практичні дії — ще більше. Однак, ситуація вже вимагала термінового вирішення й одразу в усіх напрямах. Після чверті століття відносної розслабленості треба було переходити до програми фундаментальної мілітаризації.

Тобто, не йшлося про те, щоб просто збільшити замовлення на літаки, танки, кораблі й ракети, а перейти до принципово нових систем озброєння, оскільки все наявне більшою мірою заточене під антитерор, а це вже не актуально, коли РФ посилено ліпить нові ракети, а Китай, крім ракет — відливає кораблі як булочник в буланжері.

У свою чергу, це положення вимагає високотехнологічних виробів, які на крок, два або три мають випереджати супротивника просто тому, що той ще не має подібних технологій, а це, безумовно, підвищує вартість нових зразків техніки. Достатньо згадати вартість серійного F-35, есмінця нового класу Zumwalt чи авіаносця D.Ford, щоб зрозуміти, про що тут йдеться.

Скажімо так, для класичного президента США швидко зробити такий розворот практично нереально. Так[им чином] він гарантовано поховає свою репутацію навіть при тому, що віддалені наслідки його діяльності носитимуть суто позитивний характер. Але тут і зараз він отримає таку порцію критики, що просто змушений буде тиснути на гальмо.

І ось в цій ситуації, Трамп виявився ідеальним варіантом для військових, ВПК і загалом — верхнього ешелону влади США. Про його репутацію вже просто нема сенсу вести мову, та він це і сам прекрасно розуміє. Йому на відкуп дали елементи фетишу і самоствердження, де він їздить, немов бульдозер, але основні аспекти державної політики йдуть паралельно, і в них він не надто вгрузає — чого достатньо для того, щоб американські військові та промисловці швидко запустили необхідні програми.

Штати почали прокачувати м'язи в темпі, який їм навіть не снився років п'ять тому, і вже помітний прогрес за всіма ключовими напрямами. Поки президент США демонструє незрозумілу поведінку і дивну риторику при спілкуванні з Путіним і Сі Цзіньпіном, військові та промисловці посилено працюють над переозброєнням армії, авіації та флоту саме тим, що має швидко і надійно вивести з ладу саме армії РФ і Китаю.

Це тим паче вдало виходить з огляду на те, що ВПК однозначно підтримав Трампа на виборах і тепер він змушений надати їм карт-бланш, яким ті й користуються повною мірою.

Загалом, кут зору, під яким дивишся на ту чи іншу подію або процес, може змінити враження про нього на прямо протилежне, і це стосується не тільки США.

Автор — Anti-Colorados

+2
130
RSS
06:03
+2
Це другий майже поспіль матеріал, яким мене дуже потішила «Лінія Оборони» — бо його можна перекласти для широкого ознайомлення й вивісити на Світочі. Гідно написано! Й головне, в незвичному для «ЛО» ключі.
_чудово
07:42
+2
Сильна стаття. Я давно спостерігаю за Anti-Colorados, ом на сайті ОБОЗРЕВАТЕЛЬ. Він послідовний україноцентрист.
Я знаю. Просто він пише переважно на мілітарну тематику — а це не відповідає «світоглядно-розважальному» спрямуванню Світоча.
_вибачаюсь
А цей його матеріал має світоглядний характер, бо описує механізм роботи вищого керівництва передової держави цивілізованого світу. Отож і переклав.

Випадкові Дописи