До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Симон-Петро

Симон-Петро
Джерело матеріалу:

Сьогодні ми маємо дебют ще одного автора з лав наших читачів, а вірніше – авторки. Принаймні, псевдонім вказує на жіночу стать, то хай так і буде. Отже зустрічаємо – Ярина Роз’ятрена.



Как и по всей стране, у нас в редакции «ЛО» продолжаются бурные обсуждения текущей ситуации. На одно из таких обсуждений к нам в гости заглянула довольно молодая (а может, просто моложавая?..) женщина, назвавшаяся Яриной Разъятренной. Ее пламенный спич показался нам довольно любопытным, поэтому публикуем его с сохранением стилистики ораторши.

Революційний цикл

От дивлюсь я на вас, і так і хочеться сказати: ох і дурні ж ви всі!!!

Як це у когось було?! У Райкіна?! А хто він такий, отой ваш Райкін?.. Ага-а-а, он воно що… Ну-у-у, в будь-якому разі, це сталося ще до мого народження і в совку. Ні-ні, не подумайте чогось, історія мене цікавить! Ще й як цікавить. От тільки історія України, а не того вашого Се-Се-Се-Ру. І це я вам зараз довести спробую.

Навіщо?.. Як це — навіщо! Бо «золотий четвертак», який за Пороха проголосував, щось весь похнюплений ходить. Не можуть зрозуміти, сердеги, що сталося. Між тим, усе просто та очевидно. Очевидно настільки, що навіть я своїм бабським розумом усе розумію. Чого ж не розумієте ви — хлопці?! Ну, отож послухайте мене…

Що там у нас відбувалося в 2013-2014 роках, яка історична подія? Так, Євромайдан. А ще як він називався?.. Так, Революцією Гідності. Хто там іззаді єхидствує про негідність?! Я тобі, собацюро!.. Так-так, хлопці, намніть йому боки як слід, хай знає… Отже, суть тих подій — РЕВОЛЮЦІЯ. Хто не зрозумів, спеціально повторюю по складах: РЕ-ВО-ЛЮ-ЦІ-Я!..

Але не встигла ще завершитися Олімпіада-2014, як сусідня навіжена бензоколонка розпочала проти нас агресію. Отже, революцію треба було зупиняти — бо треба було з навіженою бензоколонкою воювати. А революція й війна — то є речі погано сумісні в одній державі. Й якщо революцію вчасно не спинити, то можна програти державу.

А що зупиняє революцію?! Вірно, її надійно зупиняє контрреволюція. Хто не зрозумів, спеціально повторюю по складах: КОНТР-РЕ-ВО-ЛЮ-ЦІ-Я!.. Отож із вбивства Сашка Білого у нас в Україні й розпочалася натуральна контрреволюція. Відтоді ми зав’язали з перетвореннями революційними — тобто, з надто різкими. Коли руйнуємо старий світ до основи… до фундаменту… і навіть глибше. А на руїнах старого світу з революційною швидкістю зводимо щось нове, до того незнане світом. В умовах зовнішньої агресії так діяти не можна — бо на революційний… Та ні, вже не на Майдан — на революційний будмайданчик швиденько припреться навіжена бензоколонка і все повипалює напалмом. А тоді що робити накажете?..

Отож і сталася наша українська контрреволюція, і Порошенко став її президентом. Ну так, президентом контрреволюції — а чого тут такого?! Контрреволюція армію відновлювала, агресію бензоколонки зупиняла, міжнародних союзників для України шукала, нові підприємства під час війни відкривала, з МВФ домовлялася, томос для УПЦ здобувала… І таке інше. Чим погано?! Хто там позаду каже, що погано?!

Ні-ні, хлопці, «темну» йому влаштовувати не требв. Бо він таки має рацію, хоч не має кулемета: контрреволюція теж має свої обмеження — інакше б вона не була сама собою! Контрреволюція не може, наприклад, з корупцією боротися. Або повичищати з країни всю ворожу сволоту, щоб усе блищало, як собачі яйця!.. Для цього вже не контрреволюція потрібна, а диктатура. Хай навіть м’яка, «оксамитова» — але диктатура… Повторюю для особливо тупоголових: ДИК-ТА-ТУ-РА!!!

От в цьому і полягає глибинна суть поточного моменту, яку я спробую пояснити на історичному матеріалі.

Прощавай, Симоне!.. Здоров був, Симоне!..

Хто сказав, що мене не цікавить історія?! Для особливо тупоголових повторюю: цікавить ще й як!!! Тільки не історія того вашого Се-Се-Се-Ру, а історія України.

Отож сталося все у 1917 році — під час Української Революції. Хто тоді прийшов до влади? Вірно: Центральна Рада на чолі з Грушевським. Ну, що там уряди були на чолі то з Винниченком, то з Голубовичем — то воно діло таке… Скажіть краще, хто там у Центральній Раді був першим Генеральним секретарем військових справ?

Та який ще Брежнєв?! Який Хрущов?! А Сталін тут до чого?! А тим паче Горбачов… Нащо ви мені генсеків Це-Ка Ка-Пе-еР-еС тицяєте?! З якої це ласки якщо генсек, то одразу ж Це-Ка Ка-Пе-еР-еС неодмінно??? Я ще раз запитую по-доброму: хто був у нашій Українській Центральній Раді першим Генсеком військових справ? Що, невже не знаєте?..

Хто сказав «Петлюра»?! Ти сказав?! Ага-а-а!!! Молодець, візьми пиріжок з полиці, обдмухай пил і поклади на місце. Або піпідастром обмети… Якщо хтось не зрозумів — це у мене жарт гумору такий. І про піпідастр, і про пиріжок також.

Що таке піпідастр?!

Сам ти той піпідастр, про який подумав, придурка кавалок!!! А от якби ти попрацював покоївкою десь в Італії, наприклад, то знав би тоді, що таке піпідастр… Хлопці, от йому саме треба влаштувати «темну» — бо не заспокоїться ніяк!.. Ну, тепер гаразд.

Отже, повернімося до Петлюри: саме він і став найпершим від часу заснування цієї посади Генсеком військових справ Української Центральної Ради. Першим військовим генсеком Української Революції, якщо можна так висловитися.

А далі що було, пам’ятаєте? Центральна Рада наївно вважала, що російські більшовики їх не чіпатимуть. Що з ними буде мир, дружба, жуйка. Оскільки ж військовий генсек Української Революції діяв аж надто рішучо в порівнянні з іншими, то особисто голова українського уряду Винниченко назвав його головним винуватцем конфлікту з російським Раднаркомом. Тоді Петлюра подав у відставку. Й хоча він ще очолив Гайдамацький кіш Слобідської України та особисто керував, наприклад, штурмом київського «Арсеналу», проте з лав українських урядовців вилетів.

Далі сталася українська контрреволюція — так званий квітневий переворот 1918 року, прихід до влади гетьмана Скоропадського, відновлення прав крупних землевласників за підтримки Німеччини. І таке інше.

А далі що було? Хто сказав, що «Директорія»?! Правильно, лапусику! Молодчинка! Так, візьми з полиці пиріжок, змахни піпідастром пил і… А чому з «піпідастра» знов не регочете?! Ага-а-а, вже встигли погуглити!.. Ну що ж, молодці.

Але вертаймося до Директорії. Хто там був головним директором?! Звісно, що жарт! Хто очолював Директорію?! Спочатку Винниченко, а потім — Петлюра, який був на той момент головним отаманом УНР! Саме він і залишився найвідомішим очільником Директорії. Після смерті Петлюри його змінив Лівицький, однак це сталося вже у вигнанні або, нашою мовою кажучи — в екзилі. Ваша ж редакція нещодавно на могилу Петлюри квіти покладала… Ну так, так…

Але скажіть мені от що: Директорія — що воно таке?! От саме це і є «диктатура по-українськи»!!! Нехай м’яка, нехай оксамитова — але диктатура. Для особливо тупоголових повторюю: Директорія — це наша ДИК-ТА-ТУ-РА!.. Тепер зрозуміли, до чого тут Порошенко?..

Як, навіть після всього сказаного не зрозуміли?! Ну, ви ж і гальмуєте!..

Прощавай, Петре!.. Здоров був, Петре?..

Тоді скажіть, як звали згаданого в Біблії апостола Петра?

Та облиште ви, ніяку віру я не пропагую! Просто треба знати якісь елементарні речі — от хоч би походження імен…

«Педро»?! Хто сказав, що «Педро»?! Сам ти Педро!..

«Симон»?.. А це хто сказав?! Ні-ні, ти правий: по-справжньому його Симоном звали, а «Петро» давньогрецькою означає «камінь», це прізвисько дав своєму апостолу сам Ісус. Чого-чого?! Пиріжок на полиці?.. Ні-ні, ти можеш одразу за випивкою бігти, а піпідастром хай Педро займається. Ти ж збігай в супермаркет, зайди в алкогольний відділ, подивись на пляшки й назад біжи. Це у мене гумор такий, ага…

Але давайте не відволікатися. Отже, ми щойно встановили, що апостола Петра насправді звали Симоном. Тоді чому б не приустити, що за часів Першої Української Республіки видатну роль в політиці зіграє якийсь Симон? Далі була Друга Українська Республіка — У-еР-еС-еР, вона мене не цікавить. Тепер маємо Третю Українську Республіку — отож тепер має відзначитися вже не Симон і навіть не Семен… І навіть не Семен Семенович Горбунков, як підказують мені з заднього ряду всякі несвідомі любителі радянських кумедій. Ні, Петро має відзначитися, Петро!!! Розумієте?!

Оскільки ж усе на світі повторюється, то як Симон Петлюра прийшов в українську політику спочатку військовим генсеком Української Революції, а вже потім головним директором… ой — тобто, диктатором!.. Ну, коротше, головою Директорії він прийшов удруге. Так само і Петро Порошенко має прийти двічі: спочатку президентом, а потім…

Так до цього ж я і веду!!! А ви що, хіба тільки зараз і зрозуміли?! Ну, ви й гальма, одначе!..

Та не ворожу я на кавовій гущі! Ах, це ви в «ЛО» не ворожите?.. А я й не примушую. Просто давайте співставимо факти. Прості факти.

Настільки масштабні операції, як другий прихід до влади, навряд чи можна проводити без спецслужб, хіба не так? Авжеж, так. А тепер згадайте спецоперацію СБУ із «загибеллю» журналіста-втікача Аркадія Бабченка. Чого-чого?! Зарубіжні колеги були розлючені?.. Це офіційно. Неофіційно ж визнали високий рівень роботи СБУ. В будь-якому разі, ця спецоперація дозволила з’ясувати, хто зрадіє «вбивству», а хто поспівчуває його «жертві». Всі розкрили карти — от в чому сенс! Беремо це на замітку.

Далі, запустили пробну кульку щодо самого Порошенка. Коли?.. Як це — коли?! А пригадайте-но, як під кінець минулого року російський пошуковик Яндекс раптом став повідомляти, посилаючись на англомовну Вікі-сторінку, що Порох помер 11 грудня 2018 року! Ну так, все це тривало недовго — але лише тому, що момент був напружений. Якщо не забули ще, то з 26 листопада по 26 грудня в кількох регіонах України діяв воєнний стан — тут не до зникнень головнокомандувача… Тим не менш, реакцію деяких продажних ЗМІ на фейкову новину про «смерть Пороха» перевірили і висновки зробили.

А далі почалися вибори. Не стану хизуватися — я не належу ні до ближнього оточення Порошенка, ні до його прес-служби, ані до кола довірених осіб на минулих виборах не належала. Тому не можу сказати напевно, коли виник цей план. Але що він виник заздалегідь, а не спонтанно, то це точно! Згадайте, ви в «ЛО» самі писали, що незадовго до завершення першого туру люди Пороха згорнули агітацію. Звідси висновок: отже, в його виборчому штабі сподівалися на виграш ще в першому турі! Так?!

А от і ні: в його виборчому штабі сподівалися на вихід до другого туру… і на програш в ньому!!! Сто років тому у Центральної Ради владу перехопив гетьман Скоропадський — фактично для того, щоб Петлюра повернувся м’яким «оксамитовим» диктатором на чолі Директорії. Так само зараз хтось мав перехопити владу у Порошенка, щоб він повернувся вдруге м’яким «оксамитовим» диктатором, який придушить українську контрреволюцію! В тому сенсі, що нарешті повідрубує руки й пересаджає контрреволюціонерів та решту корупціонерів. Оскільки війна на Донбасі вже давно увійшла в позиційну стадію, можна подумати і про таке.

Ось тому-то після поразки в другому турі виборів Порох і виглядав спокійним та впевненим. Це тому, що саме на програш він і розраховував! І найліпшим його результатом був «золотий четвертак», або 15 відсотків населення України. Ось він — «ректифікований» результат виборів! Це ті, хто піде з ним до кінця, на кого можна буде спертися під час запровадження новітньої Директорії. Коли саме, питаєте?.. Він же сам чітко дав зрозуміти: «Через рік — то через рік!..»

Саме стільки часу потрібно тим, хто з найрізноманітніших причин проголосував за Зеленського, оговталися й зажадали «твердої руки» у верхах. Бо зараз Україну почнуть активно торсати й розхитувати, хто тільки може. Коломойський ще тільки примірюється, а Філарет вже почав. А хіба ж Вовка-Х*йло дарма російські паспорти в ОРДЛО роздає?! Тому почнуть розхитувати й розтягувати, почнуть неодмінно! Зеленський спробує зобразити «тверду руку», та у нього нічого не вийде. От тоді й повернеться Порох, щоб урятувати Україну. Через рік — то через рік!..

Американці?! Ні-ні, вони не будуть проти встановлення нової Директорії. Звісно, суто формально вони з цього приводу поохкають. Й офіційно висловлять превеликий жаль… Але що вони зможуть вдіяти, якщо переляканий «лохторат» Зеленського сам зажадає «твердої руки»?! Порох їм знайомий, головне для них — дотримуватися домовленостей. А домовлятися з президентом чи з диктатором — діло десяте… Головне, щоб корупцію вичистив «твердою рукою» й не дав Україну розхитати остаточно. Якось так.

Що-що?! Хто там в задньому ряду про «ворожіння на кавовій гущі» продовжує казати, га?! Ах, ви всі це кажете… Ну що ж, через рік побачимо! Через рік — то через рік. Коли настане період нової української Директорії. Як завжди — оксамитової. Тим не менш… Через рік побачимо. А поки що лишаюся щиро ваша,

Ярина Роз’ятрена

+2
115
RSS
14:30
+2
Свіжа перепублікація з «Лінії оборони». На цей раз майже весь оригінал написаний українською мовою — отож обійшлося без перекладання. _чудово
17:07 (відредаговано)
+2
А що, можливий і такий варіант розвитку подій. Московія все робитиме для зростання хаосу. Молодий і недосвідчений президент вагатиметься. Виборці розчаровуватимуться у ньому. Московія спробує відчахнути Херсонщину разом з Каховкою. Ось тоді й настане пора Директорії -2. Друг Микола мабуть не повірить у такий розвиток подій.
Нюууу… Це всього лише варіант!
Ось тому-то після поразки в другому турі виборів Порох і виглядав спокійним та впевненим. Це тому, що саме на програш він і розраховував! І найліпшим його результатом був «золотий четвертак», або 15 відсотків населення України. Ось він — «ректифікований» результат виборів! Це ті, хто піде з ним до кінця, на кого можна буде спертися під час запровадження новітньої Директорії.

Не знаю, де авторка побачила спокійного і впевненого Пороха, але його конвульсивні дії після програшу в другому турі, гарантовано викреслили мене зі списків «золотого четвертака».
Якби він реально готувався передавати владу, то не призначав би корумпованих суддів, не робив би перестановки в армії, на самому фронті, не дозволив би Філарету мутити воду в церкві. І він би сам примусив ВР призначити інавгурацію наступника якнайшвидше. А так виглядає, що це сам Порох найбільше розхитує ситуацію в Україні. Зараз він все більше стає схожим на малого бешкетника, якого зловили на краджці цукерок, і він намагається відвернути від себе увагу, щоб втекти.

Випадкові Дописи