До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Олена КІЛЯЧУС: СПОВІДЬ КОЗІЯНКИ (част.2)

Олена КІЛЯЧУС: СПОВІДЬ КОЗІЯНКИ (част.2)

((ВР:  Цю сповідь матері Наталії-Таши Казанець запам'ятала її дочка Олена Кілячус  (Казанець) 

А першу частину СПОВІДІ… можна прочитати тут: svitoch.in.ua/1522-olena-kilyachus-spovid-koziyanky-chast-1.html

      Віщування збулося
Ташка (в 9 років), а Сашка (в 7 років) пішли до школи. Галька, провчившись в школі 4 роки, залишила навчання і в 14 років почала працювати в Києві. Це було нормою: діти в такому віці вже шукали заробіток поза селом. Весною 1939 року Галя ходила щоранку пішки з Козіївки до Трипілля ((ВР: а це відстань до 10 км!, а до Халеп’я, де була пристань, то і всі 15!), щоб сісти на пароплав та доїхати до Києва. Це був єдиний спосіб потрапити до столиці. Ходила вона лугом, насолоджуючись вітром і польовими квітами. 


       Але.... Але, одного страшного дня по дорозі її перестрів нелюд, дуже побив, проломив черепа, вчинив наругу і кинув серед поля в густу траву помирати. На щастя, Галю знайшли чужі люди і довезли кіньми до Олександрівської лікарні в Києві, що коло Бесарабки.
Люди розпитували по селах, чия то може бути дівчина, вістка дійшла і в Козіївку до Олени. В лікарні Галя пробула майже півроку, була дуже слаба, перенесла декілька операцій на голові, їй зшивали черепа. Відвідуючи понівечену та непритомну дочку, Олена їздила до лікарні тим самим шляхом: пішки до Трипілля, пароплавом до Києва, а потім знову пішки ходила від Дніпра (Труханів острів), де був причал, до Бесарабки в лікарню.
Одного разу, проходячи під Печерським мостом, її заплакану побачив старий віщун, що жив під тим мостом. Всі кияни його знали, бо він був місцевим безхатьком та віщуном і до нього багато людей ходили за порадою. ((ВР: згодом Олена згадає, що в того віщуна було родиме п’ятно на правій щоці і тому його прозивали «Мічений». Сам він родом із Харківщини і, подорожуючи Україною, на старість добрався до Києва). Він її зупинив і спитав: (діалог дослівний, як казала мама):
— Чому ти плачеш, дитино?
— Побили мою дочку, проломили черепа і вона помирає.
— Не плач, дитино, твої діти тебе переживуть. Всі твої будуть живі і ти нікого ховати не будеш. А от тебе з чоловіком поховають в одну могилу, бо ви помрете в один день.
— Але хіба таке можливо? В нас так не ховають.
— Йди, дитино, не плач. В тебе все буде добре!
Слова старця справдилися. Галя потроху почала приходити до тями, але все життя страждала на болі в голові. Інколи вони були настільки нестерпними, що треба було лягати до лікарні. Вона ніколи більше не працювала, бо стала інвалідом. ((ВР: козіяни твердять, що Галина Казанець шила на машинці і потроху працювала в колгоспі).
У селі почало більше народжуватися хлопчиків. Є таке повір`я: старі люди кажуть, якщо в якійсь місцевості народжується хлопців більше, а дівчат менше – бути війні. Так сталося і у Ташчиній родині: у тітки Федори народився син Михайло, у дядька Данила — Леонід, у дядька Івана — Григорій. На той час Таша закінчила третій клас школи і це був її останній рік навчання.
Та незабаром прийшло іще одне нещастя — війна з німецькими окупантами. 


      Але... Але вона й раніше часто чула від батька слово «німці», і завжди думала, що вони добрі люди, бо її дід Павло (або Пауль) Казанець (батько батька) був німцем, знав німецьку мову і навчав її своїх дітей. Ташка пам`ятає, як вони з батьком Мартином та дідом Павлом кіньми їздили на ярмарок. Тоді дід подарував онукам блакитні стрічки у коси. Пауль потрапив в Україну невідомо як і взяв за дружину українку (навіть не пам`ятаю, як її звали, здається Марія), побудувався в Козіївці, дав життя чотирьом дітям: Мартину, Івану, Парасці і Данилу. Похований в Козіївці, помер перед війною, але коли і як помер невідомо. Він так і не дізнається, що його нація прийде на цю землю, щоб убити синів та невістку.


Ще одне Але... (мабуть найстрашніше).
Але літом 1941 року коли Ташка та Сашка на пагорбах за селом пасли корів, почалося бомбардування села з повітря. Німецькі бомби і снаряди з літаків сипалися на хати. ((ВР: насправді, як твердять красняни, ніяких німців із літаками не було. З лівого берега Дніпра Козіївку і Красне обстрілювала Красна Армія з далекобійних потужних гармат. Це було найвірогідніше в серпні-1941 р., коли німці окупували все Правобережжя від Києва і до Херсона). З пагорбів було дуже добре видно, де гриміли вибухи. Ташка зрозуміла, що на її подвір`ї відбувається щось страшне. Коли бомбардування скінчилося, вона чимдуж побігла з пасовища додому, волаючи “Мамочко!!!!.”. На півдорозі її зупинила тітка Федора, забрала до своєї домівки і заборонила повертатися додому. Чому не можна було йти додому тітка не пояснювала.
Тоді Таша ще не знала, що батька вже нема. Мартин був у хліві біля корови, коли туди попав снаряд. Олена поралася у дворі, їй відірвало ноги до колін. Галя була в хаті, це і врятувало її життя. Хату хоч і зруйнувало, але стіни захистили Галю від осколків снарядів. Вивезли Мартина і Олену з двору майже одночасно. Олену поклали на підводу і повезли до Обухова у лікарню ((ВР: і не в Обухів, що ближче, бо до нього всього 4 км, а в далеку Германівку), а Мартина понесли на кладовище у яслах для худоби. Їх знайшли у хліві і використали замість домовини. Галя та Саша були на кладовищі, а Ташу тітка Федора зачинила у хаті і веліла доглядати за меншими дітьми — Надією, Ольгою та Михайлом. Того страшного дня Таша носила на руках і бавила Михайла. Виглядала у вікно в напрямку свого дому, забавляла сестер та братика, і не знала, що більше ніколи не побачить батьків.
Допоки копали яму та ховали Мартина, в село повернулася підвода з Оленою, яка померла по дорозі від втрати крові. Підвода повезла безноге тіло Олени на кладовище. Знову почали падати снаряди, люди налякалися і ніхто не захотів копати іще одну яму. Олену поклали на груди чоловіка, похапцем засипали могилу і кинулись тікати. Так і здійснилося віщування печерського старця: Олена дітей не поховала, померла з чоловіком в один день і спочиває разом з ним в одній могилі. ((ВР: Запам’ятаймо, що влітку 1941 року дівчині Ташці було 13 років. Ось їхня спільна могила в Козіївці і напис на хресті). 

((ВР: від поважного віку краснян я дізнався, що того ж дня влітку 1941 року від обстрілів Красної армії з далекобійних гармати із лівого берега Дніпра постраждали і красняни. У нашому Красному на моїй вулиці Новоселиці у родині Івана Чорного (прозиваного Ковалем, бо мав дома кузню) від розривів снарядів убило його матір і сина. Обох їх поховали в садку коло хати. У дворі того Івана Коваля був ще й млин ручний. Туди моя мати і баба ходили молоти жито, а я малим був з ними. Помітивши хрести у садку, запитав, хто там похований. Мені сказали, що там поховані рідні дядька Коваля, яких вбило у війну).

+4
142
RSS
07:55
+3
Отже це вже друга частина спогадів Олени Кілячус. Читайте, світочани, і коментуйте.
11:16
+4
Стискається серце і важко читати… Мені приємно, що козіяни пам«ятають мою тітку Галину. Я й не знала, що вона також шила ма машинці. І я зрозуміла, що Ви, пане Анатолію, ще у когось розпитували про страшні події 1941 року, бо є уточнення, які для мене новина. Ще є люди, які щось пам»ятають? Ви їх відшукали? Дякую.
На світлині Саша Голубенко — 10 років (дочка Федори, після одруження Олександра Акимівна Чорна — дружина Миколи Ничипоровича Чорного) і Таша Казанець — 14 років.
15:35
+3
Ой, Оленко, дякую тобі за світлину Таші і Саші. Я її розміщу в тексті, як і валізу, яку зробив дід Степан для онуки. Але це буде в наступній част.3 СПОВІДІ КОЗІЯНКИ.
15:39
+3
А про Гальку і Ташу мені розповідала сусідка Ніна Корнієнко (в дівоцтві Голубенко) 1942 р.н. Їхня хата була в Козіївці під горою Куличкою. Ніна обох дівчат знала, особливо Гальку, яка постійно жила в Козіївці.
19:32
+3
Вкінці тексту я додав власний спогад про побитих і похованих у Красному. Це найвірогідніше сталося того ж дня, коли в Козіївці убили матір і батька Таши.
11:18 (відредаговано)
+3
Мабуть так. Страшний день був для багатьох, навіть на цвинтар не повезли… поховали в садку.
Пане, Анатолію, ви додаєте, що мою бабку Олену повезли в Германівку, от тільки не розумію чому, адже дійсно, що Обухів ближче. Тепер і я пригадую, що то була Германівка. Цікаво чому вона так називається? Може пов«язана з німцями (бо Германія ж). І ще цікаво мені про водяний млин дізнатися щось. Читаю в Вашій книзі про нього і Ви згадували млина в дописі про гробки. Мій дід Павло Казанець мав якісь зв»язок з тим млином, десь там поряд жив. Буду в Красному, обов«язково поїду на ту греблю, подивитися де колись стояв млин.
11:39
+2
Оленко, чому повезли в Германівку? Бо там була, мабуть, хірургія. А чому так село називається? От це точно, що не від Германії. Для нас та країна здавна мала назву Німеччина. Може від слова Герма? Раніше села ще називалися від імені пана. Може колись там панував Герман?
11:46 (відредаговано)
+3
Щодо ставка і млина, якими володіли Козіївські євреї. На проводах Василь Бояр — я вас знайомив, розповідав, що ваш прадід працював при тому млині. І взимку приносив додому із ставка мішок мерзлої риби. А от ім'я того прадіда чи то Корній Бояр, чи то Павло Казанець . Я дав п.Василю свій телефона номер, але він мені ще не дзвонив, щоб я міг уточнити.
13:54
+5
Війна — це завжди горе, біда, нещастя. І ніхто з простих людей не хоче воювати. Починають війни політики через свої невиправдані амбіції, марнославство і матеріальні вигоди. Сьогодні Президент підтвердив своє бажання закінчити війну, без втрати при цьому територій. Задача майже не реальна, як на мій погляд. Але, перші рішучі кроки Президента дають надію на реальні зміни — і це вже дуже добре. Хоч щось буде мінятися і, будемо надіятись, на краще.
Сьогодні Президент підтвердив своє бажання закінчити війну, без втрати при цьому територій. Задача майже не реальна, як на мій погляд.

Помиляєтесь, завдання є реальним на 100%. Московський сценарій припинення війни на Донбасі передбачає включення ОРДЛО до складу України з особливим статусом, входження депутатів від ОРДЛО після нових виборів до ВРУ з новим — особливим статусом, відновлення постраждалих регіонів коштом України тощо. Таким чином, територіальна цілісність України (за винятком Криму) відновлюється, накладені на РФ санкції знімаються, і всі задоволені…
_нудно
Коротше, ВВХ**ло перемогло.
22:26
+2
Московський сценарій всім відомий. Але ж Зеленський сказав без втрати при цьому територій. Ваш варіант (за винятком Криму) Президентом озвучений не був. Він такого не говорив. Тому я і написав що задача майже не реальна.
Божечки, який же Ви довірливий, пане Миколо! _не_знаю Ну гаразд. Вірте Зелі, якщо хочете. Воля Ваша.
15:18
+2
Я не розумію такого. Зе-Президент розпустив Верховну Раду, але з умовою, щоб вона ще попрацювала 2 місяці. Якийсь умовний розпуск. Та чи хіба так можна?
Цього поцика зрозуміти важко.
Від моменту розпуску починається передвиборча кампанія, яка триває 60 днів. Весь цей час уже розпущена Рада має працювати, приймати поточні рішення.
А коли Зеля розпустив Верховну Раду?!
Де Указ президента України про розпуск Верховної Ради?!
Нема такого Указу!!!
Є лише заява з голосу про розпуск Верховної Ради!!!
_дідько _дідько _дідько
Отже, цей поцик заявив з трибуни ВРУ під час інавгурації, що розпускає Верховну Раду — але ні де-факто, ані де-юре вона не розпущена!!! Це лише робота на публіку, не більше!..
_вибачаюсь
22:51
+3
Очевидно, що Указ буде. А Верховна Рада повинна працювати до закінчення виборів нової Верховної Ради, як і Кабінет Міністрів — до формування нового Кабінету Міністрів. Це стосується і всіх інших державних інституцій. Так що катастрофи бути не повинно. А з саботажниками чи противниками буде те, що сталося з очільниками силових відомств, якщо не гірше. Прогнозую, що дуже скоро велика частина чесних державних діячів і політиків, яким надоїли ці ворюги, підтримають Зеленського і допоможуть йому.
Указ є — ну що ж, Гарант Конституції Зеленський почав свою діяльність на посаді преЗЕдента з потоптання Конституції України…
_браво _браво _браво
Аплодую! Лишається дочекатись, оскаржать цей його Указ чи ні.
22:21 (відредаговано)
+3
Це мені нагадує анекдот про Іллю Муромця та Солов'я Розбійника.
_сміюсь
Як доїхав Ілля Муромець до придоріжного каменя, а там напис:
«Ліворуч поїдеш — смерть свою знайдеш, праворуч поїдеш — нікуди не приїдеш, а прямо поїдеш — п*дерасом станеш!»
Ілля Муромець розлютився, пришпорив Сивку-Бурку, вперед поскакав. Доскакав до семи дубів, на яких, пригнувши верхівки, сидів Соловей Розбійник. Витягнув богатир лук, натягнув тятиву, пустив стрілу гостру — влетіла стріла Солов'ю в ліве око, вилетіла у праве вухо. Гепнувся Соловей Розбійник з семи дубів об сиру землю та й простогнав:
«Ох, і п*дерас же ти, Ілля Муромець!..»
_сильно_сміюсь
Приблизно те саме і з Зелею: від голослівної заяви про розпуск ВРУ до самого розпуску — ще аж цілий крок у відповідний Указ Президента.
Але видати такий Указ він не може — бо 17 травня «НФ» вийшов з коаліції — а отже, ВРУ має час до 17 червня на переформатування коаліції, а в період з 17 травня до 17 червня Президент не має права розпускати ВРУ. В тому числі сьогодні — 20 травня… А якщо він такий Указ видасть, то народні депутати оскаржать його в суді, як антиконституційний.
_вибачаюсь
А це — перший внесок Зелі в скарбничку власного імпічменту…
05:35
+3
З промови Зе у ВР видно, що він обнулює спадкоємність: ВСЕ, що робилося раніше, погане. Він зробить все, щоб українці не плакали. Це заяви політика-підлітка. Однак скажу, що я підтримаю всякі досягнення Зе, які зміцнять нашу державу. От оцифрує Україну, досягне електронного голосування — молодець!
От оцифрує Україну, досягне електронного голосування — молодець!

Молодцем він буде, тільки якщо підбере тямущого проукраїнського очільника СБУ. В іншому разі, замість українців масово голосуватимуть «боти» з пригожинських «ферм», а ми будемо думати, що то є український vox populi…
_шкодую _шкодую _шкодую

Випадкові Дописи