До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Олена КІЛЯЧУС: СПОВІДЬ КОЗІЯНКИ (част.5)

Олена КІЛЯЧУС: СПОВІДЬ КОЗІЯНКИ (част.5)

((ВР: це продовження допису СПОВІДЬ КОЗІЯНКИ, яку спочатку запам'ятала, а потім і записала зі слів матері Наталії Казанець її донька Олена Кілячус 

Попередню част.4 можна прочитати тут: https://svitoch.in.ua/1556-olena-kilyachus-spovid-...

        Не робота, а рай

Пізніше Таша влаштувалася завгоспом до Спілки письменників України. Не робота, а рай, не те що раніше (цілодобово в яслах, без сну, з немовлятами; біля гарячої печі; з віником та шваброю, бігаючи довжелезними коридорами державної установи). Нова робота їй здавалася райською, адже сама атмосфера була спокійною і творчою. Старовинні та ошатні стіни установи вимагали поводитися гідно. Письменники та поети були вельми виховані: вітаючись з жінками, цілували їм руку. Така вишукана поведінка була нормою. Спілкувалися між собою виключно українською мовою, обмінювалися книжками з власними автографами, і це вражало. Таким чином Таша почала збирати свою маленьку бібліотеку, включаючи і подаровані авторами книжки, Їй подобалося читати, хоч на це не було часу, адже на вихідних їздила в Козіївку, до сестри на город.
Таша трохи оговталась: цікава робота, людські умови проживання, нові друзі та враження, в оточенні цікавих книжок і творчої інтелігенції. 

((ВР: це Таша Казанець з тих років, мабуть, коли вона працювала завгоспом у Спілці письменників України).

Та ще й на додаток до Києва переїхала дочка тітки Федори, молодша з її сестер — Оля, яка вийшла заміж за високого та привабливого хлопця Миколу Чураченка з села Дмитровичі, що на Обухівщині. Згодом Оля народила біляву дівчинку Наталю і оселилась у центрі міста по вул. Хрещатик. Таша працювала поряд на вул. Банковій, 2. ((ВР: Ця вулиця в радянські часи носила, мабуть, ім'я Орджонікідзе). Ось цей будинок  СПУ — колишній маєток Лібермана: 

П`ять хвилин пішки і Таша з Олею могли бачитись і згадувати дитинство, або разом їздити до Козіївки. Саша раніше стала дружиною і мамою, побравшись з Миколою Чорним, і проживала в Красному. Народивши двох синів, Саша, хоч і мала сім`ю та двох дітей, господарство, роботу в колгоспі, забігала до мами в Козіївку, допомагала Галі, коли Таша була в Києві.

+3
103
RSS
09:14
+4
Зовсім коротенький допис, бо тут описано, як налагоджувалося життя Таши у Києві.
10:18
+3
_стежу О-о-о-о, то вона, либонь, бачила, як «Еней» розмальовували!.. _стежу
10:20
+4
А що ти маєш на увазі, пишучи про ЕНЕЙ?
11:51 (відредаговано)
+3
О-о-о-о, друже мій!..
_здивований
«Еней» — це було таке літературне кафе, що розташовувалося в підвалі Будинку літераторів на вул.Банковій, №2. Простіше — в підвалі НСПУ. Там стіни були вкриті фресками на тему «Енеїди», виконаними самим Анатолієм Базилевичем! Уяви: ти заходиш в підвальне кафе — а там на стінах…



І далеко ходити письменникам не треба — всього лише у підвал з двору, з окремого входу… Отож після будь-яких презентацій та інших літературних акцій письменники спускалися «обмити» успіх в «Еней». Хтось із «грандів» демонстрував бармену членський квиток і робив замовлення на всю компанію. Я так і не знаю, чи давали по членському квитку НСПУ знижки, чи без нього загалом не обслуговували… Коли якось спробував сам витягнути свій квиток, один з «грандів» цикнув на мене:
— Сиди! — і зробив замовлення сам…
Скільки в тому «Енеї» було випито!..
_пиячимо _пиячимо _пиячимо
Але на певному етапі спілчанської еволюції «Еней» тривіально продали. Роблячи ремонт, новий власник без жодних сумнівів знищив фрески Базилевича. Отож тепер ніхто з письменників до кафешки навіть не зазирає — бо боляче бачити «нове обличчя» цього закладу, абсолютно чуже і незнайоме…
_шкодую _шкодую _шкодую
То я мав на увазі, що Таша була завгоспом Спілки письменників саме тоді, коли Базилевич розмальовував «Еней»...
13:40
+3
Чи бачила, чи не бачила, процес розмалювання, хто зна? Але точно, відвідувала кафе щоб перекусити під час перерви. Я також пам«ятаю тих намальованих „дядьків в червоних штанях“, і натой час я їх всіх вважала Котогорошками, та Івасиками-Телесикам. Бо, звісно ж, не могла знати про Енеїду. А ще там стільці були також розмальовані. На них були зображені червоні ягоди, чи то калина, чи то горбина, щось таке. І ще біл»ярдний стіл, навкруги якого відкидні стільці.
13:48
+4
Отже, Оленко, ти як і Тимур, причетна до Спілки Письменників України. І були ви в тому красивому 2-поверховому будинку не раз. А я всього може двічі-тричі. Раз, пригадую, ми там студентами заколядували письменникам. І було це, здається, в 1968 р. Друг Микола може про це теж згадає
17:45
+4
Це була зустріч 1968 року. Бо восени цього року я вже служив на посаді начальника зв'язку танкового батальйону на китайському кордоні. А приміщення Спілки справді унікальне за своїм зовнішнім і внутрішнім інтер'єром. Щомісяця я там буваю на засіданні секції публіцистів, і час від часу проявляється тиск на керівництво Спілки через податкову, через непомірні плати по договору оренди землі і т. п. Частину майна вже «відтяпали». Як поведе себе нова влада — побачимо. Приміщення Спілки у центрі Києва — «лакомий кусочок». Якщо він дістанеться сучасним бізнесменам — ця історична пам'ятка пропаде.
21:24
+2
Дякую, друже Миколо, що відгукнувся. Тепер уже видно, що нас є четверо світочан, які бували у будинку СПУ-НСПУ: письменники Тимур Литовченко і Микола Гушул як письменники, я — колядником, а для авторки допису Олени Кілячус — маленької — це був другий рідний дім.
23:27
+3
Дякую за допис.
А СПУ все ще на Банковій?
А куди ж вона подінеться?! Як після Української революції 1917 року у Семена Лібермана конфіскували його особняк, так він і стоїть собі досі. Спілка письменників УРСР переїхала сюди з 1953 року, тепер це Національна Спілка письменників України. Хто ж вижене національну спілку звідти???
06:06
+2
А Зе-команда?
А-а-а… що «А Зе-команда»?! _здивований Що ти маєш на увазі?..
12:54
+2
Маленькі диктатори особливо жорстокі і мстиві. А Зе-команда постарається викохати диктатора. Він почне з реституції і цей розкішний палац повернеться спадкоємцям Лібермана.
Якщо тільки вони лишилися і якщо зберегли документи на право власності. _вибачаюсь
А от щодо реституції — тут з багатьох причин треба готуватися, насамперед, Західній Україні.
_не_знаю
Що ж до Зе-команди, то це не зовсім так: реституція конфіскованої власності — це одна з вимог на шляху України до євроінтеграції. Тут нічого не вдієш: або повертаємо незаконно конфісковану власність тим нащадками, які можуть документально довести своє право власності на конфісковану нерухомість — або не просуваємося в ЄС…
14:14 (відредаговано)
+3
У прибалтійських країнах повернули косфісковане майно їхнім власникам. І це демократичні країни. А документи треба берегти. А євреї за тисячі років поневірянь навчилися це робити. Так що Жир… ще може дочекатися повернення йому дідової фабрики в Україні. А ось Олена Кілячус не пам'ятала ім'я свого прадіда і дякувала, що Василь Бояр їй підказав і вона написала на хресті Бояр Корній. Це було недавно на Проводах-19:
Це ще диво, що Олена народилися… В наступній публікації (част. 6) прочитаєте про це.
Ой, та скільки там тих євреїв!.. Польські та австрійські пани володіли значно більшою маєтністю. Особливо в Західній Україні.
08:15
+3
Розмістив світлину Наталії Казанець, коли вона, мабуть, працювала завгоспом в СПУ.
10:55 (відредаговано)
+3
До речі, панове, в будинок СПУ можна птрапити з екскурсійною групою. Є такий сайт "Киев мой любимый", де можна записатися на екскурсію. Вартість 130 гр, гід розповідає багато цікавого, але лише російською мовою. Там майже нічого не змінілося, ті ж самі меблі, тільки вже пошарпані, тіж самі світильники, але з іншими плафонами, нема вже бюсту Леніна, та закритий вхід на терассу, та в сад. Тепер там ресторан панує. Бібліотеку перенесли в іншу кімнату, а бібліотечну кімнату трохи спаскудили, розділивши її за допомогою ДВП на декілька окремих маленьких кабінетів. Добре що це зробили за допомогою ДВП, яке можна в будь який час прибрати та відновити величність колишньої бібліотеки.
Справді, є така екскурсія. _чудово
11:39
+2
Оленко, і тобі було не жаль викинути 130 гривень? А скільки тривала екскурсія?
На знання гроші не «викидають». Знання, інформація — це взагалі найцінніша в світі річ!
00:20
+3
Так, пане Тимуре, підтримую. Гроші можна загубити, часто вони знецінюються, тощо. А знання — то найцінніше. Інколи вони даються важко, іноді дорого, але ж потім, як іх легко носити в голові, і користуватися.

23:49
+3
Пане Анатолію, відверто кажучи, мені не жаль, я б і більше заплатила. Поперше — ще раз побачити місце де пройшло дитинство, подруге — частина грошей від проведення екскурсій перераховується на рахунок СПУ на утримання будинку. Екскурсія триває 2 години, розповідь йде про початок будівництва, сім«ю Ліберманів, їхня історія, відвідується кожна кімната. Вони настільки чудові, оті кімнати, що можна родивлятися різьбу, ліпнину, плитку на грубках годинами.
А на тій екскурсії розповідали, що в кімнати, де тепер кабігет голови Київської організації НСПУ, колись була розсувна стеля?..
_заспокоюю
01:29
+3
Так, розповідали. Це ж такий цікавий факт. Ту кімнату гід називала як найсокровенніша кімната Суккот.
О-о-о-о!!! _чудово Я так розумію, гід вирізняється глибинним розумінням предмету, про який розповідала! _чудово
20:45 (відредаговано)
+2
Прочитав про свято Суккот. В перекладі це КУРЕНІ. Смисл його в тому, щоб нагадати євреям, що колись їхні предки жили в куренях у пустелі. Теперішній курінь влаштовується так, щоб через нього було видно небо і зорі. Якщо в палаці Лібермана в одній з кімнат є розсувна стеля, то неба не побачиш. Мусить бути ще й розсувний дах. Дізнався, що цьогорічне свято Суккот триватиме 7 днів з 10 по 17 жовтня 2019 р…
Якщо в палаці Лібермана в одній з кімнат є розсувна стеля, то неба не побачиш. Мусить бути ще й розсувний дах.

Там і стеля розсувалася, і дах. Отож сукку (той самий курінь) ставили просто в кімнаті (а вона на другому поверсі) й на час сніданку, обіду й вечері розсували стелю (з дахом) — і кімната опинялася «просто неба»!..
_стежу
Це вже наступні власники-розпорядники будинку спочатку занедбали, а потім і демонтували всі ті механізми. І там вже давно нічого не розсувається…

Випадкові Дописи