До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Ми заводимо дітей, а не діти нас

Ми заводимо дітей, а не діти нас
Джерело матеріалу:

Для дитини важливо, чи хоче батько з нею бути, чи радий цій можливості — або вважає дитину тягарем і чекає тільки шансу «відв'язатися».


Батьківство — це про відносини, а не про розпорядок дня

Мене теорія прив'язаності заворожує тим, що дозволяє зрозуміти, як виходить, що з крихітної істоти, яка абсолютно залежна, абсолютно не може про себе подбати, не має ніякої свободи вибору, виростає самостійна людина, що володіє складною психікою, цінностями, моральністю, величезною кількістю автономії. Як таємні коліщатка крутяться, як переливається щось між внутрішніми колбочками, що турбота батьків перетворюється на самостійність?

Теорія прив'язаності говорить про те, наскільки важливий для дитини дорослий, але вона ніде не стверджує, що для дорослого важлива тільки дитина. Вона вчить ставитися до дитини як до цінності, але не пропонує батька вважати лише засобом.

Відповідно до теорії прив'язаності, дорослий приводить дитину в світ, обіцяючи їй свою любов, захист і турботу — але не задоволення всіх бажань і повну відсутність неприємних переживань.

Ви маєте право жити своє життя, а дитина повинна до вашого способу жити пристосуватися. Саме на це працюють її інстинкти, її потужна програма поведінки слідування — бути зі своїм дорослим, орієнтуватися на нього, вважати хорошим і правильним все, що вважає хорошим і правильним дорослий, жити в його будинку, їсти його їжу, говорити на його мові, вести його спосіб життя.

При цьому ви маєте право йти у справах, а ваша дитина має право через це засмучуватися. І ви не повинні залишатися вдома, щоб вона не засмучувалася, як і вона не зобов'язана робити вигляд, що її це влаштовує.

Ви маєте право заводити нових дітей, а дитина має право ревнувати до них. Ви не зобов'язані відмовляти собі в розширенні сім'ї, щоб вона могла лишатися єдиною, але й дитина не зобов'язана робити вигляд, що їй все подобається.

Ви маєте право розлучитися з чоловіком, а дитина має право страждати через це. Ви не зобов'язані жити в осоружному шлюбі, щоб дитина не страждала, але і вона не зобов'язана ковтати свої почуття.

Ви маєте право змінити місце проживання і спосіб життя, і дитина має право протестувати і нудьгувати за звичним. Ви не зобов'язані відмовлятися від своїх планів і цілей, щоб забезпечити дитині незмінність, але і вона не зобов'язана робити вигляд, що для неї це просто.

Так це влаштовано. Ми заводимо дітей, а не діти нас. Ми живемо своє життя, їм доводиться пристосовуватися, як колись ми пристосовувалися до життя своїх батьків. Наші батьки переїжджали, міняли роботи, убожіли і багатіли, народжували нових дітей, розлучалися й одружилися. Деякі з цих змін ми згадуємо з радістю, інші — з болем, треті були спочатку жахливими, але потім виявилося, що багато чого нам дали. Але в цілому ми впоралися. Природа оснастила людських дитинчат достатньою гнучкістю, щоб їм було під силу адаптуватися майже до всього. У яких тільки умовах не ростуть діти, з якими тільки колотнечами не стикаються сім'ї. Іноді ви не можете обирати, іноді обираєте — так чи інакше, поки дитина мала, вона до вас прив'язана і слідуватиме по життєвому шляху разом з вами, які б повороти і байраки на ньому не зустрічалися.

Ви маєте право жити так, як вважаєте за потрібне або як дозволяють обставини, діти мають право бути незадоволеними, але як батько, ви зобов'язані допомогти їм адаптуватися. Щоб байраки і повороти проходили для дитини м'якше, а якщо стане несила — щоб вона могла поплакати у вас на руках і не почути у відповідь «як тобі не соромно», «все це заради тебе» або «нам і без твого ниття нудно».

Теорія прив'язаності вимагає від батька бути з дитиною — не в тому сенсі, що фізично бути невідлучно і підпорядкувати їй своє життя, а в тому, щоб бути з нею в постійному емоційному зв'язку, щоб вона знала, що вона є у вас, а ви у неї, щоб почуватися любою і прийнятою. І ніхто не знає точно, скільки саме годин на день для цього необхідно, і на скільки точно днів можна розлучитися, щоб не порушити зв'язок. Не існує універсального рецепта. Можна сидіти з дитиною вдома все її дитинство, займаючись тільки нею, але хороших відносин не створити. А можна виховувати її рідкісними листами з в'язниці, як доводилося свого часу багатьом нашим співгромадянам, і дати їй почуття любові й тепла на всю решту життя.

Бути батьком — це й означає весь час піклуватися про те, щоб зберігати відносини, в яких би обставинах ви і дитина не опинилися. Для дитини важливіше, чи хоче батько з нею бути, чи радий цій можливості — або вважає дитину тягарем і чекає тільки шансу «відв'язатися». Дитині важливо знати, що якщо серйозно знадобиться — батько відкладе заради неї всі справи, але їй не потрібно, щоб ніяких справ, окрім неї, зовсім не було. Впевненість в тому, що ти важливий, потрібний і любий важливіша, ніж кількість проведених разом годин. Теорія прив'язаності говорить про відносини, а не про розпорядок дня.

Дорослий, який почувається заручником при дитині, нещасною жертвою, принесеною на вівтар батьківства, не зможе вибудувати добру прихильність. Адже прихильність — це відносини дорослого, домінантної турботливої особи, й дитини, особи залежної і довірливої. Дорослий має бути сильним і вільним, має бути господарем самого себе і свого життя — тільки тоді дитині буде поруч з ним спокійно.

Людмила Петрановська,
«Selfmama. Лайфхак для працюючої мами»

+3
109
RSS
17:25
+3
На жаль, про саму по собі «теорію прив'язаності» в матеріалі сказано дуже мало. Тут йдеться про висновки з цієї теорії…
22:17
+3
А мені здається, що ми повинні розуміти дітей, а не діти нас. Бо ми вже були дитиною, і знаєнаємо, як це боятися якихось дрібниць, як це хотіти чогось того, що не можна. А дитина, ще не була дорослою людиною, їй важко зрозуміти доросле життя: чому батьки сваряться, чому розлучаються, чому переїзжають, чому нервують, стомлюються. Звичайно, що дорослий не повинен відмовлятися від своїх планів, але треба спочатку дитину підготувати, поговорити, пояснити зрозумілими для дитини словами. Щоб вона хоч якось второпала, чому дорослі так поводяться, що це не тому що її не люблять. Що дитина повина пристосуватися до обставин. Спілкуватися з дитиною, це і є емоційний зв«язок.
18:41
+2
Підтримую Олену і авторку статті: головне для дитини-, що вона ТРЕБА батьку й матері!
09:59
+1
Мене завжди трохи шокує вислів «завести дитину»!
Я розумію «завести кішку», «завести собаку»…
Таким був оригінальний заголовок… _вибачаюсь

Випадкові Дописи