До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Олена КІЛЯЧУС: СПОВІДЬ КОЗІЯНКИ (част.8)

Олена  КІЛЯЧУС: СПОВІДЬ КОЗІЯНКИ (част.8)

((ВР: це остання восьма частина спогадів Наталії (Таши) Казанець, які запам'ятала, а потім і записала її донька Олена Кілячус  

Попередню част.7 можна прочитати тут: https://svitoch.in.ua/1594-olena-kilyachus-spovid-...


        Дитячими ніжками

Дитина і робота. Таша розривалася навпіл. Треба було одночасно бути у двох місцях, але це не вдавалося. Тоді влаштувала Оленку до дитячого садочка, але... 

Але, траплялося частенько затримуватися на роботі, та й дорога додому займала більше години, бо далеко, і маленька Олена чекала до тих пір, доки весь персонал садочка розходився по домівках, а залишалась лише няня, яка мала увечері прибирати приміщення. Олена сиділа на порозі дитсадка і чекала на маму. Іноді її забирали сусіди, іноді Галя навідувалась до сестри та забирала малу. А пізніше, коли Олена підросла і могла дотягтися руками до замка дверей, Таша навчила дочку відчиняти та зачиняти двері і чіпляла дитині на груди ключ на мотузці. Олена одягалася і йшла в садочок сама. Увечері вихователі відпускали її саму додому, коли в групі з дітей не залишалося нікого. Дякуючи долі, садочок розташовувався в тому ж будинку, де жила Таша,.Коди малій можна було йти додому з садочка, то треба було лише зайти в сусіднє парадне і піднятися пішки на четвертий поверх (ліфтом користуватись дитині було категорично заборонено), відчинити двері і чекати на маму з роботи. 


Дитина підростала, Таша забула про рани на серці, але... 

Але одного дня до квартири навідалися неочікувані гості. Це були товариші Миколи Білинчука по роботі. Микола раптом згадав про Ташу і малу доньку. А сталося це тоді, коли йому на будівництві в результаті нещасного випадку зламало хребта. Микола довго лежав нікому не потрібний у лікарні з паралізованою нижньою частиною тіла. Таша відповіла: ”Коли здоровий був — не згадував. Я йому не потрібна була, коли був здоровим, йому не потрібна була й дитина, то навіщо він нам лежачий, везіть його до люблячої мамки”. Мамка на той час вже залишила цей світ. Очевидно, її сподівання на молоду невістку не справдилися, і Микола залишився сам. Мабуть є якась сила, що таки змушує платити за нікчемні вчинки. Через шість місяців після візиту парламентерів Таші принесли ще одну звістку — тридцятирічний Микола помер у муках в мамчиній хаті. Він відішов, так і не побачивши своєї доньки.


Скоро дитині до школи, але Галя ставала все слабшою і потребувала більшої уваги. А Таші до Обухова автобусом, а далі пішки з дитиною через Красне в Козіївку. Малій Оленці не хотілося йти спекою, але їй пропонували іти спочатку до криниці, щоб води напитися, потім до місточка, щоб віночок кинути у річку, а там вже й тітчину хату видно. Так і добиралися удвох кожні вихідні. Одного дня стався у Галі напад головного болю, який вона не пережила і не побачила який чудовий червоний шкільний портфель отримала Олена в подарунок від Олі. А це ось першокласниця Оленка з мамою у 1972 році: 

Таша поховала сестру, продала хату і залишила роботу в Спілці письменників. 

Почала працювати в типографії, яка знаходилася поруч з її будинком. Робота була важча, але... 

Але Таша завжди була поряд з домівкою, а дитина була доглянута і не вешталась по сусідах. 


Одного разу, перебуваючи на кладовищі, Таша лягла на могилу батьків і заголосила: “Рідненькі мої, як же мені без вас всіх важко...” На кладовищі не було нікого, тільки перелякана Оленка стояла і дивилася на маму. (Тепер, я розумію, чому вона так кричала — їй треба було виплакатися).


Потім Таша зустріла ще одне кохання, яке було досить тривалим, хоча й не легким. Але воно дало змогу зрозуміти, що вона гарна жінка і варта того, щоб її любили. Володимир Павличев працював водієм у Спілці письменників. Деякий час вони жили разом, потім розходилися, і знову зустрічалися. Намагалися створити сім`ю, але... 

Але не виходило, бо Володимир полюбляв чарочку, і, на жаль, продав більшість Ташиних книжок з автографами авторів. Чарка й була причиною розставань. Останній раз вони побачилися, коли Ташиній онучці Каті (назвали її як Ташину бабку Катерину) виповнився рік. 

Отут Таша у свої 56 років тримає свою онучку Катю, якій всього місяць. 

Таша знала, що Володимир її досі кохає.


Приблизно через півтора року після смерті мами, а це сталося у 2009 році, мені наснилося, що вона разом з Володимиром. Мати сказала: “Нарешті я виходжу заміж”. Думаю, що “там” вони таки разом, бо за життя мама заслужила і на щастя, і на любов.

Січень – березень 2019 року

+5
136
RSS
12:09
+4
Подаю останню восьму частину СПОГАДІВ КОЗІЯНКИ. Вона загалом світла, не зважаючи на деякі колючості життя. Читайте, світочани, і коментуйте, будьте ласкаві!
00:34
+4
Безмежно дякую Вам, пане Анатолію, за публікацію. Дякую Григорію Коваль за те що він "ініціював" написання цих спогадів (правда в деяких місцях, в оригіналі, мої висловлювання були більш різкі, а він їх очевидно «пом»якшив"). Дякую читачам за коментарі. Завдяки вам всім, я поринула в новий світ — світ СВІТОЧУ. Для мене — це приємна подія. Може й дійсно, скористуюсь Вашою порадою, та якось підготую власний допис, бо в голові безліч цікавих ідей.
Публікуйте! Чекаємо…
13:20
+3
Через шість місяців після візиту парламентарів

… парламентЕрів…

Володимир полюбляв чарочку

Водій?! Який постійно за кермом?.. _здивований Нічого собі…
20:32
+4
Так, водій. Він називав п«ятницю — днем водія. Тобто день, коли після роботи дозволяв собі чарку, дві, три. Четверта та п»ята чарка — були в суботу, шоста — в неділю. Якщо чарок було забагато, брав лікарняний на понеділок, бо його мати була медсестрою в Олександрівській лікарні, й «допомагала». Згодом він втратив ту роботу. Й якийсь час не працював, а потайки продавав мамину бібліотеку, там було дуже багато книжок з подарунковими надписами від автора. Ті безцінні книжки були пропиті.
14:28
+4
Вже й виправив, Тимуре, описку, помічену тобою в слові «парламентАрів». Дякую. Про долю Миколи Білинчука — батька нашої Олени Кілячус. Він відмовився від майбутньої дитини, від дівчини, яку тяжко скривдив, і життя його пішло наперекосяк. Каліцтво, нерухомість і смерть у 30 років. Його покликанням (призначенням) у житті, мабуть, було: домомогти Таші із родинним життям. Допоміг би, то й жив щасливо, маючи дітей і онуків. Не вгадав Білинчук свого призначення у житті, от воно й було обірване передчасно та ще й у муках.
20:38
+3
Це єдина світлина з того періоду. День коли мені придбали нову шкільну форму, і я її зразу ж вдягнула, шоб покружляти перед дзеркалом. Серпень 1972 року.
10:48 (відредаговано)
+2
На цій світлині Таша з місячною онукою. Таші 56 років. Онучка для неї була найбільшою радістю в житті.
16:02
+4
Кожна життєва історія цікава по-своєму. Прочитала всі 8 частин сповіді Олени. Дуже цікаво читалося, у наших предків було важке життя. Нашій молоді в теперішній час живеться добре.
Це зважаючи на те, з чим порівнювати і за якими параметрами.
_не_знаю
Як-то кажуть:
Бывали хуже времена,
Но не было подлей!
©
Комусь легше перенести погані часи, іншим — підлі.
_не_знаю
05:23
+3
Згоден, Тимуре, що тут важливо: з чим порівнювати добробут українців. Якщо порівнювати самих з собою, то зараз життя є найкращим. Якщо порівнювати із світовими стандартами, то висновок: живемо як в Африці. А молоді є з чим порівнювати і тому для неї Україна — ніщо.
23:32
+4
Важка доля багатьох людей і сімей післявоєнного періоду. Можна тільки поспівчувати. Одне втішає — що це все позаду.
15:01
+3
Оленко, дякую за світлини. Вони вже в тексті твого допису.
08:00
+3
Друг Сергій запитував мене про ВИЗНАЧЕННЯ СОЦІОТИПІВ. Я використав наші сайти Гармонія й Аратта, а також 16Personalities:
www.16personalities.com/uk/bezkoshtovnyy-test-na-vyznachennya-osobystosti
Дякую, пане Анатолій!
Хочеться ж знати який і в мене соціотип))
12:58 (відредаговано)
+3
Я встановив, що за соціотипом є етико-сенсорним екстравертом (ЕСЕ). Мене дивує, що це зробила й Олена Каган., назвавши мене «популяризатором». І сталося це десь за рік-два до евакуації мене+ з НО. Друже Сергію, гадаю, що ти інтроверт. А який саме, то в цьому тобі допоможе отой тест 16Percona....s.
Мене дивує, що це зробила й Олена Каган., назвавши мене «популяризатором».

Ну що ж, пані Олена точно поцілила!
_чудово
Молодчинка. У мене вона завжди викликає симпатію.
Так, Дякую! Потихеньку розбираюся))
Дочитав і я до кінця цю непросту життєву істурію.
Дякую, пані Олено, що ви наважилися і написали цю сповідь!
Скажіть, а які відчуття після того як ця історія опублікована в мережі і багато вже людей її прочитало, а прочитає ще більше? Можливо відчуття виконаного боргу, полегшення, чи може навпаки смуток?
00:44
+4
Про мої відчуття, пане Сергію, складно відповісти однозначно. Якщо так склалися обставини, що це опубліковано, то так і мало бути. Адже не дарма всі ці історії, під час розмов з мамою, мені вкладалися в голову впродовж багатьох років. Ймовірно, це все ж таки, відчуття виконаного боргу. Найважливіше те, що це прочитала моя дочка, бо вона про бабусине життя, майже нічого не знала. І впевнена, що читатимуть і онуки.

Випадкові Дописи