Кармічні завдання вашого роду

Кармічні завдання вашого роду

Якщо в одній великій родині зійшлися дідусь, бабуся, мама, тато, дочка і син (і всі подібні), то це однозначно свідчить про те, що в минулому житті вони теж були сім’єю, тільки зв’язки, найшвидше, були іншими.

Чому так виходить? Ваш вчинок – таким чином побудований Всесвіту — поганий або хороший має повернутися Вам же. Тому, Ваші дочки або мамо, тато, брати і дідусі мають перед Вами своєрідний борг, як і Ви перед ними. Мета сім’ї — максимально зблизитися душевно. Створити дуже теплі відносини між усіма членами сім’ї й відпрацювати родову проблему, яка завжди є.

Якими бувають проблеми? Наприклад. Мама груба, дітей не любить. Одна з її дочок теж не любить дітей. Її діти виростають такими самими. Які виховують таких самих. Мета: одній із жінок перервати цю нитку і почати ставитися до дітей по-іншому. Якщо це тривало протягом багатьох поколінь, то самій їй навряд чи вдасться закріпити результат, і закінчуватимуть [розпочате матір’ю] вже діти її. А якщо так склалося: Варя — погана мати, її дочка Галя — погана мати, син Галини (припустимо, Мишко) поганий батько і одружився він на Даші. А у Даші в свою чергу: бабуся — погана мати, мама — погана мати, та й сама Даша дітей не дуже-то [любить], — вибірково дуже. От у цієї сімейної пари — Даші-Мишка і буде дитина (якщо вже два роду з однаковою проблемою зійшлися), яка буде ЗОБОВ’ЯЗАНА відпрацювати програму всього роду, ба навіть двох родів.

Якщо ця дитина виконати дану програму не зможе — весь рід буде покарано. Тобто, кожен з цих Галі, Варі і т.ін. мав виконати це завдання, яке була особистим, але. З огляду на час, що минав, а нові мами ставали такими самими, як їхні власні, це завдання стало родовим і, коли два роди з однаковим завданням зійшлися, вийшло, що новій дитині відведена роль того, хто розгрібає й відпрацьовує борги обох родів. Потом, звісно, їй стане краще, а ці люди все ж вирішуватимуть свої питання, але. Дана дитина виконала роль своєрідного Христа. Тобто, коли чаша можливої негативної програми переповнилася, вона її взяла на себе.

Невелике пояснення. Родові борги зазвичай так чи інакше відпрацьовують усі члени «великої родини». Це не весь рід, але його гілка: сім’я з дітьми і, якщо ці діти виросли, то й їхні сім’ї, якщо підтримується тісний зв’язок. Наприклад, в родині присутнє невміння віддавати любов дітям або існує явна перевага однієї дитини іншою. Потім ці діти будують власні сім’ї, де панує саме такий порядок (причин тому може бути маса).

Причому, це друге покоління створюватиме сім’ю з людьми, які мають таку саму програму. І з дітьми вони так само мають подібну задачу. Чому так відбувається? Через нашу ж інерцію. Ми не можемо, не хочемо відірвати себе від звичної поведінки. Ми звикли в дитинстві отримувати певні емоції від батьків і майже завжди такі ж емоції даруємо своїм дітям, і майже завжди спілкуємося з ними точно так само, як наші батьки поводилися з нами. Навіть якщо в дитинстві дитина каже: «А я не битиму своїх дітей», — то зазвичай він їх виховує так, як його виховували. Я вже говорила, що негативні емоції нам легше культивувати, бо на це не треба [витрачати] зусиль. А найголовніше, чого чекають від нас діти — підтримка і тепло. Це основна наша функція — дати їм це. Але часто ми не справляємося з нею, вважаючи, що ми маємо ще й навчити дитину життю. Що професія пожежника, якої прагне син, непрестижна, що заміж треба виходити за заможного і т.ін. і т.п. А дитина народжується у нас набагато розумнішою і кращою, ніж ми самі.

Оскільки природний відбір — програма глобальна, то наша дитина від одного з батьків бере розум (чий потужніший), від іншого — характер, волю (чиї міцніші) і від предка четвертого, третього або сьомого коліна — паранормальні здібності. Крім того, кожна нова дитина сім’ї відрізнятиметься від попередньої. У генах записується пам’ять про всі накопичені риси, вчинки й емоції батьків на момент зачаття дитини. Саме тому діти однієї сім’ї бувають дуже різними за вдачею і саме тому людину можна порівняти із самонавчальним комп’ютером.

А проблема наша полягає саме в тому, що ми не віримо в розум маленької дитини, та й великої, часто, теж. Ми вважаємо, що ми знаємо краще, як треба було вчинити в тій чи іншій ситуації. Саме на цій недовірі будуються і грунтуються основні кармічні проблеми взаємин діти-батьки. Якщо ж ми навчимося просто любити і довіряти, підтримувати і бути терпимими, то всі завдання можна вирішити з легкістю, бо буде головне — взаєморозуміння, контакт. Це те, до чого кожен з батьків має прагнути. Звертайте увагу на подібні до батьківських проблеми. Саме їх треба вирішувати насамперед, інакше вони у Вас посилюватимуться.

+1
832
RSS
проблема наша полягає саме в тому, що ми не віримо в розум маленької дитини, та й великої, часто, теж. Ми вважаємо, що ми знаємо краще, як треба було вчинити в тій чи іншій ситуації. Саме на цій недовірі будуються і грунтуються основні кармічні проблеми взаємин діти-батьки. Якщо ж ми навчимося просто любити і довіряти, підтримувати і бути терпимими, то всі завдання можна вирішити з легкістю, бо буде головне — взаєморозуміння, контакт. Це те, до чого кожен з батьків має прагнути. Звертайте увагу на подібні до батьківських проблеми. Саме їх треба вирішувати насамперед, інакше вони у Вас посилюватимуться.

Просто батьки сприймають дитину як «чистий аркуш», як зовсім несвідому істоту. Вони не хочуть зрозуміти, що в тілі немовляти до них прийшла стара досвідчена Душа, яка мала вже багато втілень і накопичила свій унікальний досвід вирішення життєвих проблем. Кажуть, що зараз народжуються лише старі Душі, які мають вирішити свої останні завдання на цій планеті.
А як бути з дорослими дітьми?! Недарма ж бо тут написано:
… та й великої, часто, теж...

Зокрема, моя мама й досі намагається мною керувати, немовби немовлям. Себто, абсолютно не змінила лінію поведінки, хоча мені вже 53 роки.
На сам матеріал я звернув увагу через оці слова:
От у цієї сімейної пари — Даші-Мишка і буде дитина (якщо вже два роду з однаковою проблемою зійшлися), яка буде ЗОБОВ’ЯЗАНА відпрацювати програму всього роду, ба навіть двох родів.

Адже я сам, схоже, відпрацював у своєму житті таку собі «програму мовчання» родин як мами, так і батька…

Ризикую знов послатися на надзвичайно влучне спостереження Анатолія Висоти:
Відтоді хлопчик – малолітній борець за справедливість (хоч як дивно це звучить) ухвалив собі, що от він виросте, вивчиться, але все ж розповість усім про те київське лихо.

Коли вийшла книга, родичі з обох боків так і казали мені: ми всі боялися — ти один сказав за всіх нас!
07:52
+2
Друже, це гарна публікація. Дякую! Всі ці відпрацювання: дітей за батьків і дідів, за весь рід — так воно, мабуть, і є. Творець це все ВЛАШТОВУЄ та УЗГОДЖУЄ. Мета: вдосконалити людину до Божого рівня, щоб поповнити Божу ієрархію. Метод: таки навчити жити, ТВОРЯЧИ ДОБРО. Хтось каже, що Земля не Школа, а люди в ній не Учні. Мовляв, через життя людини Творець набуває собі новий досвід. Гадаю, що ця мета є вторинною, бо Творець вже є ДОСКОНАЛИМ. Доброславе, ти не згоден?
07:55
+1
Тимуре, ти і хлопчиком і чоловіком був і є оригінальною, талановитою людиною Мене в тобі вражає високий рівень відвертості і щирості, а ще бажання поділитися своїм досвідом із товаришами. Щиро дякую за те, що ти є!

Випадкові Дописи