До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Минуле й сучасне Покутського села.Частина 29.

Минуле й сучасне Покутського села.Частина 29.

Т Е П Е Р Н А С Д В О Є

Л І Д О Ч К А

Одного разу комітет комсомолу нашого підприємства направив мене в райком комсомолу для участі в рейді з перевірки заводських їдалень. За столом сиділа симпатична дівчина й виписувала посвідчення на право перевірки їдалень. Комплектували по двоє – хлопець і дівчина, враховуючи побажання. Я окинув оком, з якою дівчиною я хотів би щось перевіряти, і розчарувався: вибирати не було з кого, тому з ким мене запишуть, мені було байдуже. Мені не давала спокою думка: «Що це за дівчина сидить за столом?» Інструкторів, навіть бухгалтерів райкому, я знав: такої там не було. Тільки в кінці виписування посвідчень виявилося, що участь у рейді буде брати і та дівчина, що виписувала посвідчення.

Виявилося також, що обидві їдальні, які ми мали перевіряти були розташовані в одному напрямку, тому я запропонував об’єднатися і перевіряти їх разом. Усі погодились. Познайомились. Її звали Лідою

Була рання година, до обіду ще далеко, і я запропонував іти пішки. Зав’язалася розмова. Я розпитував Ліду, де працює, де вчиться, звідки приїхала. Потрохи відставали від наших двох супутників. Вони зупинялись, щоб нас почекати, але й ми тоді зупинялися і ждали, коли вони підуть. Через якийсь час наші супутники все зрозуміли й більше нас не чекали.

До їдальні ми дійшли майже наприкінці обіду, взяли обід, дійшли до каси, виймаємо наші посвідчення й робимо контрольне зважування. Працівники їдальні розгублені, покликали завідуючу, оформляємо протокол. Протокол пише Ліда. Наші супутники диктують вагу, фіксують недоліки. Ліда піднімає свої карі очі на мене і пише тільки те, що скажу я. Це мені сподобалося.

Лідочка

До райкому ми дійшли також пішки. Віддали посвідчення й домовились з Лідою на зустріч. У день першої зустрічі ми пішли у Піонерський парк. Перед нами відкрились Дніпрові далі, щось було схоже з Карпатами – і я заспівав: «Де синії гори, де гори Карпати…» Тепер уже я розказував Ліді про Карпати, про гірські річки й водоспади, про музику й пісні, про звичаї й обряди. В кінці розказав про історико-мистецький клуб, і ми домовились щоп’ятниці зустрічатися в клубі, та й то при можливості, бо Ліда була студенткою-вечірницею, й на зустрічі часу не вистачало.

Тепер треба сказати про те, що в Олі була подруга Валя, з якою вони разом працювали й співали в хорі «Жайворонок». Жила вона недалеко від нас і на правах подруги часто приходила до нас. Мені часто, коли було пізно, доводилось проводити її додому, і з часом у нас зав’язались теплі, дружні стосунки. І тут появилась Ліда. До пори до часу я надіявся, що воно само собою вирішиться, але надії були марними. Треба було приймати рішення. Була літня пора. Валя поїхала у відпустку в село до тітки. Мені полегшало, надіявся за цей час без поспіху визначитися з Лідою.

В цей час із Києва мав від’їжджати додому мій товариш і односельчанин Петро Сергійчук, який був учасником виставки на ВДНГ. Ми надумали влаштувати йому проводи, а я вирішив скористатися випадком і представити Ліду своїм друзям.

Вже закінчувалися приготування, Оля з Лідою дорізали останні салати, коли подзвонили в двері – і на порозі появилася Валя: їй стало нудно в селі і вона повернулася до Києва. Я був у розпачі. Покликав друзів у коридор, пояснив ситуацію й попросив, щоб вони максимально приділяли увагу обом, щоб у мене «не було вибору». Петро зразу ж сказав: «Я Ліду беру на себе, але назавжди». Я погоджувався на все.

Ще коли ми сиділи за столом, було сяк-так. Ліда з Валею обмінювалися вивчаючими поглядами й усміхалися. Але коли ми пішли танцювати, ситуація погіршилася. Хлопці наввипередки запрошували дівчат танцювати, але і я час від часу запрошував то Ліду, то Валю. Коли я запрошував Валю, вона вібрувала, як натягнута струна. Коли я запрошував Ліду, мені здавалося, що світ для неї закінчувався на мені й нікого більше вона не бачила і не хотіла бачити.

Вечірка закінчилася пізно, і нам довелося для гостей ловити таксі. Доки я бігав за таксі, Валя пішла додому. Провела її Оля. Я чекав «серйозної» розмови й думав, що нашим з Валею стосункам кінець, та, на моє здивування, нічого такого не сталося.

Наближався Новий рік. Ми з хором посилено до нього готувалися. Наперебій розказували Валі про те, як цікаво й весело ми зустрічали Новий рік у минулі роки, як щедрували, як нам дякували за це. Ліду запросити я не міг: Валя співала в хорі. Раптом — сюрприз. 31 грудня десь об 10-11 годині ранку появляється в нас Валя й каже, що через годину вона їде в село до тітки. Наші з Олею вмовляння нічого не дали — і вона поїхала. Мене це образило: не надумала ж вона поїхати до тітки в останню мить. Тоді чому не сказала, по-людському, завчасу?

Без всякої надії я вирішив поїхати до Ліди. Було вже по дванадцятій. На квартирі, де вона жила з дівчатами в досить ще молодої господині, варилося і пеклося: готувалися до зустрічі Нового року. Я тихенько сказав Ліді про мету мого візиту. Ліда відповіла не мені, а сказала господині й дівчатам: «Мене не буде до завтра». Що тут почалось! Всі казали, що так не робиться, що про все домовлено, що вона не має гордості і т. д. Не говорячи ні слова, Ліда одягнулася, ми побажали дівчатам і господині щасливого Нового року й пішли.

Як ми щедрували, я вже описував раніше. Ліду я залишив на Олю й Марічку Стеф’юк і тільки декілька раз за вечір підійшов до неї: був занятий всякими організаційними питаннями. Майже до ранку ми святкували. А перед вечором першого січня нам треба було бути біля центральної ялинки: «Жайворонок» там мав виступати зі своєю програмою. Необхідно було трохи поспати й повертатися назад. Ми з Олею запропонували Ліді поїхати з нами додому, трохи відпочити й знову поїхати разом до центральної ялинки. Вона погодилась. Звідти ми поверталися додому також пізно і Ліда знову поїхала з нами. На другий ранок ми з Олею повинні були їхати на Різдво в Карпати. Ми поспішали, залишили Ліді ключ і сказали, що приїдемо тільки після старого Нового року і що вона може «господарювати» в нас, якщо захоче, поки ми приїдемо. Сталося так, що мені треба було повернутися на день раніше від Олі. Приїхав я пізно ввечері. Коли відчинив квартиру, то побачив, що на дивані спить Ліда. Того вечора вечеряли ми перед ранком…

В Е С І Л Л Я У Б Е Р Е З Н Я К А Х

Зустрічались ми з Лідою ще півроку до того, як вирішили одружитися. В тому році вийшов наказ міністра оборони про те, що офіцери запасу, які не служили строкову службу, повинні відслужити 2 роки на офіцерських посадах. До таких належав і я. Всі документи оформили й сказали чекати призиву. Викликати могли в будь-який час, тому ми турбувалися, чи встигнемо відгуляти весілля. Тоді Ліда говорила: «Господи! Кинь гранату на той воєнкомат!»

Весілля в Березняках у Лідиних батьків було призначено на 2 серпня. Ми вирішили зробити його традиційним, з дотриманням місцевих звичаїв і обрядів. Як в давні часи, Ліда з дружками ходила просити на весілля у вінку. Весільний одяг ми з Лідою придумали самі. Я був у вишитій сорочці й чорному костюмі. Ліда мала два наряди. Перший день, коли просила на весілля, Ліда була в кольоровому, як і дружки, вінку, з різнобарвними стрічками, у вишитій сорочці і чорній, з тканими узорами спідничці. Другого дня була в білому з білими стрічками вінку, в білій вишитій сорочці і в білій, з кремовим відтінком, спідничці, яку сама пошила. Щоб це виглядало ансамблем, вирішили вишити внизу над правим коліном таку ж трояндочку, як була на сорочці. Пробувала вишити і Ліда, і її сестра Оленка, але не змогли. Тоді я звільнив їх від тієї роботи й вишив її сам, хоч ніколи до того не вишивав.

Такого весілля Березняки ще не бачили. Ліда з дружками ходила по селу і запрошувала на весілля – таке пам’ятали тільки старші люди. Всі знали, що молода буде не в білій сукні, а в білому вінку, а молодий – у вишитій сорочці. Всі знали, що молодий — «бандерівець», і що приїде багато «бандерівців», і всі хотіли на них подивитись. До цього всього було свято Іллі і всі були вільними.

Мої рідні повинні були приїхати пароплавом ранковим рейсом на пристань Тубельці (сусіднє село). Ми з Лідиним батьком поїхали машиною їх зустрічати. Причалив пароплав. Всі сходять на пристань, а моїх немає. Вже сердито «рявкнув» пароплав – а моїх немає. Мені стало так прикро, що на очі сльози навернулися. Та невже я такий безрідний, що не маю ні роду ні племені, що ніхто не міг приїхати на весілля, що ніхто навіть не попередив, що не зможе приїхати. Раптом вискакує на палубу мій «лабатий» старший брат Михайло, а за ним — одне, друге, третє, четверте, він їх підганяє, появився і тато, їх уже ціла купа… Слава тобі, Господи!

А виявляється, багато з них плили такою великою рікою, як Дніпро, вперше, довго вночі дивилися на зорі і ранком проспали. Під обід ракетою з Києва приїхали мої і Лідині київські друзі. Василь Погребенник захопив кінокамеру і зафіксував нас усіх стрункими, «молодими і красивими».

Весілля у Березняках. Василь Погребенник з дружиною Дарією і ми з Лідою

В обід зібралися гості й почалася весела й незабутня гостина, яка у людини буває тільки раз в житті – весілля. Після щедрого й неквапливого частування гості з Карпат і Києва заспівали. А співати було кому. Більшість мала багаторічний досвід участі в різних хорових колективах і вокальних ансамблях. А коли дійшли до пісні, де співалося:

Через твою шовковую спідницю

Утратив я шаблю і рушницю.

Через твою червоную запаску

Утратив я у гетьмана ласку,

черкащани побачили, що «бандерівці» такі ж українці, як і вони.

Далі пішли танці. Через деякий час я попросив музикантів заграти «Ой Марічко, чичері…», і ми під цю музику пішли затанцювати гуцулку. Круг гуцулки носився то в одну, то в другу сторону, і всіх здивувало те, що в ньому, як молодий, танцював мій майже сімдесятирічний тато і… Ліда (перед тим я з нею попрацював). Це було не очікуваним. Люди жартували й казали, що тепер точно видно, що Ліда вже не наша. Березняки вперше бачили живу гуцулку, а гуцули вперше танцювали гуцулку під… «гармошку». Там було на що подивитися!

На другий день була «Циганщина», але описувати її не будемо: це тема для фольклористичної праці.

Тепер попереду в нас було ще одне весілля – в Карпатах, у Рожнові, яке призначили на 14 вересня. З усіма нашими ми домовились, що в Рожнові про весілля в Березняках ніхто не повинен знати, щоб весілля в Рожнові було «як має бути».

+4
76
RSS
12:06 (відредаговано)
+3
Уявляю, пане Миколо, як гарно у Вас не весіллі співали! Бо було багато учасників хору, з «поставленими» голосами. Мабуть черкащани не тільки гуцульським танцям дивувалися, але і професіональному співу.
18:46
+3
Так воно і було. Тим більше, що на черкащині чомусь співають переважно жінки. Чоловіки рідко підтримують спів. У нас навпаки — ведучу роль грають чоловіки. А хоровий спів у великій пошані ще з часів поширення «Просвіти», яка організовувала у кожному селі свої просвітянські, хорові, драматичні, спортивні, пожежні, рільничі і садівничі гуртки. У селі дуже поважали аматорів-артистів і співаків. Пам'ятаю з дитячих років, як на всяких урочистостях і застіллях ніхто не починав співати, поки не почнуть співаки хору. Бо вони починали у вигідній тональності, і тоді пісня звучала дзвінко і голосно. Традиції хорового співу, на щастя, збереглися і до сьогодення, хоча вплив «ящика для ідіотів» уже помітний і в нас.
12:11
+3
До речі, у нас з чоловіком також було два весілля. Перше в Києві — для моїх родичів. А друге, через два тижні в Бару Вінницької обл, для родичів чоловіка. Мабуть раніше так всі робили, щоб не возити запрошених туди-сюди.
18:56
+4
У нас у ті часи на весіллі були присутні 400-600 осіб. Весілля — це свято для всієї родини, друзів і знайомих. А про тих, які починали подружнє життя без весілля, казали що вони одружилися під плотом.
00:40
+3
Пане Миколо, а що то таке «під плотом»? Ви не могли б пояснити.
Пані Олено! Звертаю Вашу увагу на те, що Академічний тлумачний словник української мови дає наступні значення слова "Пліт":
1. Огорожа, плетена з хворосту.
2. Скріплені в один або декілька рядів колоди для сплаву або для переправи на них по воді.
Гадаю, що вираз «одружитися під плотом» використовує слово «пліт» в першому значенні — це те саме, що український «тин» чи російський «плетень». Тим паче, в зазначеному Академічному тлумачному словнику української мови фіксується наступний усталений вираз:

Скакати (скочити, стрибати, стрибнути і т. ін.) через пліт — те саме, що Скакати (скочити, стрибати, стрибнути і т. ін.) в гречку

Отож «одружитися під плотом» — це те саме, що, в нинішньому розумінні, «почали жити цивільним шлюбом», без всяких зобов'язань одне перед одним. В сенсі, «йшли по дорозі, зляглися під тином — ото й увесь шлюб»…
12:54 (відредаговано)
+3
Про плот для переправи, той що з колод, я знаю. Тільки я не могла зрозуміти, як під ним можна одружитися. А про інше смислове значення цього слова, в сенсі плетень навіть й не здогадувалась. бо це може місцевий діалект. Дякую за пояснення, пане Тимуре.
Не знаю, можливо, це справді діалект… Хоча Академічний (!!!) тлумачний словник української мови не фіксує «Пліт (1)» як діалектизм.
_здивований
З іншого боку, мені також більш звичне поняття не «плоту», а «тину»:
Ой, якби не ті тини
Та й не перелази,
Ходив би я до дівчини
По чотири рази!..

_сміюсь
19:32
+4
Дякую, пане Тимуре, за грунтовне і зрозуміле пояснення. До Вашого пояснення мені додати нічого. Ще раз дякую.
20:43
+3
Пліт — українською, і це не місцевий діалект. Плот — російською (див. Українсько-російський словник).
12:46 (відредаговано)
+3
Ліду пам'ятаю як веселу й чорняву, метку дівчину. Ми усім клубом вітали нашого, як казала Галина Болотова, Микольцю, з гарним вибором.
19:03
+4
Дякую, друже Анатолію, за комплімент. Я бачив у Ліди тільки один недолік — вона була дуже тендітна. Мені здавалося що я ненароком міг би її обняти так, що міг би поламати їй кісточки. Але з часом цей недолік зник…
22:54
+3
А де Ліда вчилася у вечірній час?
20:57
+4
Ліда закінчила економічний факультет, ввесь час працювала економістом на нашому підприємстві і вела всі договори з іншими підприємствами. Згадався єврейський анекдот: «Мала донечка питає: — Мама, мама, а хто був Карл Маркс?
— Економіст, донечко, — відповідає мама.
— Це як наша тьотя Ціля?
— Ні, донечко. Тьотя Ціля — старший економіст.»
Отже, Ліда була — старший економіст.
21:41
+3
Молодець!!!

Випадкові Дописи