До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Піо, мій Піо (перша частина)

Піо, мій Піо (перша частина)

1

— Сеньйор Баффі, Ви повинні прослідкувати за моїм чоловіком. Я впевнена, що в нього є коханка, і я повинна знати хто вона.

Детектив Піо Баффи має 65 років, і вже декілька років займається приватними розслідуваннями. В минулому комісар муніципальної поліції, з тридцятирічним досвідом, що пішов на заслужений відпочинок. Перебуваючи на пенсії мав купу вільного часу, тиняючись туди-сюди містом, через деякий час зрозумів, що для нього, найкращий відпочинок — то робота, зрозумів, що не витерпить бути вдома нічого не роблячи. Таким чином, маючи великий досвід роботи слідчим, вирішив зайнятися приватними розслідуваннями.

Зараз в його маленькому кабінеті знаходиться сеньйора Лучана Гатти. Неймовірно приваблива жінка з хвилястим, каштановим волоссям, яке зібране у пучок, сидить навпроти детектива і дивиться на нього блакитними очима.

— Сеньйора, чому у Вас виникли такі підозри щодо зради Вашого чоловіка?

— Він ніколи не повертається вчасно з роботи.

— Сеньйора, я впевнений, що Ваш чоловік має багато обов’язків по роботі.

— По роботі? Також і в неділю? — кричить Лучана, не стримуючи емоції.

— В неділю? А як він пояснює свою відсутність та пізнє повернення додому?

— Говорить, що відвідує шаховий клуб, басен, ходить на футбольний матч, або зустрічається з товаришем. Але, я відчуваю, що він бреше.

— Відчуваєте?

— Так, відчуваю. Це жіноча інтуїція. Вам, чоловікам, цього не зрозуміти. Я роблю все можливе, щоб підтримувати затишок в нашому будинку, я вдома майже завжди сама, і всі роботи по дому, також роблю сама. Взагалі-то вважаю це досить природно, коли жінка займається кухнею, будинком, та чекає чоловіка з роботи. Вірного чоловіка, підкреслюю. Однак, мій Дієго, тим часом присвячує весь вільний час собі, та власним забаганкам, бреше, що займається спортом та зустрічається з товаришами, в суто чоловічій компанії.

— Ба, хіба ж це погано займатися спортом? Ваш чоловік хоче тримати себе в формі.

— Навіщо? Щоб подобатися іншим жінкам? Я ж його кохаю, таким який він є. Я лише хочу — бачити його частіше, проводити більше часу разом.

— То може він дійсно відвідує шаховий клуб та басейн?

— Саме це, я й хочу знати. І тому мені вкрай необхідна Ваша допомога, як слідчого. Сподіваюсь Ви мені допоможете розкрити правду?

Піо Баффі милується вродою сеньйори Лучани, та й міркує собі: “Якщо ця жінка настільки вродлива, то хотів би я побачити наскільки вродлива та, інша, до якої вештається той Дієго”.

— Добре сеньйора, я беру цю справу. Ви маєте при собі фото Вашого чоловіка?

— Так, звичайно.

Детектив бере олівець, та аркуш паперу, й занотовує відомості, та адресу офісу де працює об’єкт його нової справи. Згортаючи вчетверо аркуш паперу, встає з-за столу, наближається до дверей, щоб попрощатися з вродливою клієнткою. Згорнутий папір кладе в кишеню штанів, ідеально попрасованих, його дружиною Клаудією. Він згадав про свою дружину Клавдію, яка також вдома сама, яка також тримає будинок в належному порядку, і мабуть, так само чекає його повернення з роботи.

— А що ж, я зробив? — сказав собі Піо — Я, вже пенсіонер, маючи можливість більше часу проводити з дружиною, втік до офісу. А вона ж чекає. Треба частіше залишатися з Клаудією, адже час плине, а ми так рідко буваємо разом.

Залишившись наодинці, Піо Баффі згадав, як він вперше побачив свою Клаудію на вечірці в будинку свого товариша. Вона йому сподобалась, тому що, відрізнялася від інших дівчат, які йому здавалися нудними. Дівчина його вразила красою та щирістю. Він був закоханий по самісінькі вуха, хотів одружитися на ній якомога швидше, але Клаудія спочатку планувала закінчити навчання. Після закінчення навчання, вона знову відкладала весілля, бо мала в планах знайти цікаву роботу, хотіла працювати в сфері образотворчого мистецтва. І нарешті, влаштувавшись в студію кінематографії, як декоратор та костюмер, Клаудія відповіла “так” на чергову пропозицію Піо.

Після того, як Піо заспівав у супроводі музик, традиційну, нічну серенаду для своєї надзвичайної нареченої, весілля таки відбулося. Наречений був на сьомому небі від щастя, коли побачив кохану в білому весільному вбранні, яке вона пошила сама. Шлюбна церемонія відбувалася в старій сільській базиліці, в містечку, де мешкав дідусь Піо. Сеньйор Маріо Баффі, заради улюбленого онука, погодився не те, щоб запрошені на весілля гості, витоптали траву та клумби біля його будинку. Отож, саме весілля не було помпезним, запрошені походжали туди-сюди ховаючись від спеки в тіні кипарисів, куштували святковий торт, пили вино, танцювали тарантеллу під музику імпровізованого оркестру, що складався з чотирьох місцевих музикантів-аматорів. 

Під вечір, за традицією, кожен з гостей, на згадку про весілля, отримав подарунок, так звану бомбон’єрку: мереживну торбинку наповнену весільними білими та рожевими цукерками, серед яких кожен з гостей знаходив срібну ювелірну прикрасу.

Подруги Клаудії рвали на собі волосся від заздрощів, що та влаштувалася на цікаву роботу, та ще й перша вийшла заміж.

Два роки по тому, у подружжя народилася донька Тереза. Заради своєї крихітки, Клаудія залишила роботу, якою так пишалася, та повністю присвятила себе сім’ї та вихованню дитини. Піо, маже завжди був відсутній вдома, бо по роду служби в поліції часто мав секретні, термінові й незаплановані відрядження. А Клаудія, щоб не обмежуватися лише домашніми клопотами, будучи творчою людиною, займалась пошиттям одягу для сім’ї та маленьких декоративних речей для дому, подушечок, прихваток, м’яких іграшок, тощо. Для цього вона використовувала всілякі матеріали, які знаходила під рукою: мереживо, нитки, гудзики, шматочки шкіри та тканини. Ця робота креативна, захоплююча та не складна. Лише треба трохи вільного часу та трохи фантазії, і готові милі подарунки для друзів та їхніх дітей. Згодом до неї почали звертатися сусіди та знайомі з проханням пошити ту чи іншу річ, і Клаудія почала створювати одяг на замовлення. Зараз вона має невеличке домашнє ательє, фантазує над ексклюзивним одягом для клієнтів, але все ж таки весь час вдома, сама, щось вишиває, чи шиє в своїй майстерні.

Продовження svitoch.in.ua/1632-pio-miy-pio-druha-chastyna.html

+2
120
RSS
16:33
+3
Чекаю на продовження!
16:36
+3
До речі, я так розумію, це Ваш перший повноформатний допис на Світочі?
_чудово
Та ще й із продовженням!..
00:13
+3
Так, з продовженням.
17:11 (відредаговано)
+3
Оленко, вітаю з першим дописом! Я так розумію, що це твій твір? То це діється в Італії? У нас весільним гостям дарують «шишки» — такі круглі калачі. Кожній сімейній парі по шишці. А в Італії бомбон'єрки? Цікаво!
00:12
+3
Дякую! Так, пане Анатолію, ці вигадані події відбуваються в Італії. І що цікаво, на весіллі гостей частують лише тортом, але натомість кожен гість отримує в тому самому мішечку ювелірну прикрасу. Як мінімум срібло, якщо сім'я заможна — то, й золото.
07:34 (відредаговано)
+3
Це не просто написати щось самостійно. Для цього треба мати порядок в голові і натхнення. От в школі всіх нас вчили писати твори. Коли був вибір, то я писав на вільну тему. А зараз попроси людину в літах написати хочби казку, хочби описати якусь пригоду з життя — хоч убий — не напише! А ти, Оленко, пишеш! І це великий плюс. А коли почала писати? І як це сталося?
От в школі всіх нас вчили писати твори.

Мета отих шкільних «творів» — навчити бидло більш0менш зв'язно і правильно кропати доноси в ЧК/ОДПУ/НКВС/КДБ. Не більше! Бо якщо донос буде складено неграмотно — «особісти» його тривіально не прочитають…
_шкодую
Зрозумій, друже: шкільні твори навіть на вільну тему — це, в будь-якому разі, царина критики! Це оцінювання чогось! Умовно кажучи, радянська школа намагалася масово штампувати зовсім не Пушкінів, а Бєлінських!!! А ти пишеш:

А зараз попроси людину в літах написати хочби казку, хочби описати якусь пригоду з життя — хоч убий — не напише!

Їх ніхто цьому не вчив — в сенсі, казки писати… То чого ж ти хочеш?!
Єдина корисна інформація, яку я виніс зі шкільних уроків літератури — це та, що в класичному випадку сюжет складається з зав'язки, розвитку дії, кульмінації та розв'язки. Ото й усе!!! Але тому, в яких пропорціях ці частини мають бути присутніми в тексті — вже про це ніхто ніякої інформації не давав… До цього довелося доходити самому:




А бувають ще й інші думки щодо пропорцій:



А бувають і сюжети, побудовані за некласичною схемою. Найперший, хто спадає на думку — «татусь Хем» або Ернест Гемінгвей: в його оповіданнях дуже часто немає кульмінації або розв'язки. Якщо ти пишеш в стилі «татуся Хема» — треба знати, чим компенсувати сюжетну недорозвиненість…
_не_знаю
P.S. Раджу перечитати мої матеріали з теки «Мистецтво і література»:
Розмова з духами землі
Творець і його геній
Управління персонажем
Розкрити мушлю
Письменник: хто це такий?

А ще оцей матеріал з теки «Релігійне»:
Про кубик Рубика, Бога і творчість
Можеш прослухати моє відео в трьох частинах "Про художні образи".
_не_знаю
Це все — інформація, необхідна письменникові, як повітря!!! Але до всього цього довелося доходити власним розумом…
_шкодую
От лишень сам спробуй сказати: чув ти щось подібне в школі на уроках літератури чи не чув?! Особисто я не чув нічого такого… Звідси висновок: шкільні уроки літератури — вони зовсім не про літературу!!! Вони про щось інше… Про що саме?! Я написав вище: як грамотно накропати донос в ЧК/ОДПУ/НКВС/КДБ…
_дідько
Ось тобі й уся «література»!
13:09
+3
Підтримую, що ніхто нікого не вчив писати вільно. Завжди була конкретна тема, за рамки якої не «вилізеш», наприклад як ти провів літо, або розповідь про друзів Навіть план на дошці писався, щоб «творили» все по пунктах. Але частіше за все описували враження від прочитаного програмного літературного твору, де також, не пофантазуєш.
13:12
+3
Добре! Почитаю обов'язково.
13:19 (відредаговано)
+2
Навіть план на дошці писався, щоб «творили» все по пунктах.

Отож бо!!!
А мене завжди нудило, коли треба було писати твір «по плану» — навіть шкільний…
_нудно
Тому десь в 60-65% випадків я спочатку писав твір, а потім складав під нього сякий-такий план… Бо на самому початку я уявляю твір як "набір рейперних точок" від початку до кінця тексту:


Це значно відрізняється від якогось там плану…
15:30 (відредаговано)
+3
P.P.S. Ах так! Ще в школі давали поняття про основні літературні жанри:
— прозові (оповідання, повість, новела, роман);
— поетичні (вірш, поема);
— драматургійні (п'єса, кіносценарій).
Втім, вже твори епічного характеру потрапляли в якийсь малозрозумілий «проміжок» між поезією та прозою.
Міфи, легенди, фольклорні пісні, казки, приказки, прислів'я й анекдоти валилися в «купу малу» того, що називалося «народною творчістю».
Про «роман у віршах» говорилося, що цей жанр відкрив Пушкін, написавши "Євгенія Онєгіна" — але що це за загадковий жанр, не розкривалося.
Про «поему в прозі» казали ще менше: її відкрив Гоголь, написавши «Мертві души» — і все…
А от що таке «феєрія»?! Приклад — знамениті «Червоні вітрила» Олександра Гріна… Про це — жодного слова…
Або як бути з літературною казкою?! Теж не дуже зрозуміло…
_не_знаю
Отже, навіть така важлива річ, як жанрова класифікація літератури, в радянській школі подавалася дуже й дуже недбало.
00:36
+3
Цей коментар, мені нагадав про один випадок у школі, про який я вже й забула. В першому класі у нас була вчителька, яка вийшла заміж, і зі свого весілля вона принесла для нас, для дітей, шишку. То дійсно, було печиво, яке дуже схоже на кедрову шишку. Вона розділила ту печеньку на всіх, ми отримали по крихітному шматочку, мабуть розміром з фасолину. Це ж треба! Згадалося!
07:59 (відредаговано)
+3
Ще раз перечитав цю першу частину твого, Оленко, детективу. Молодець! Тема вибрана хороша: розслідування можливої сімейної зради. Це добре, коли автор має гумор і здатен описати це в творі. От дід Баффі погодився, щоб гості на весіллі витоптали траву і клумби . Майстерність автора проявилася і в тому, що у відступі від головної теми описується родина детектива і це зроблено гарно: Клавдія мов на долоні. У творі є описки, які варто виправити, наприклад, слово наодинці. Є смисловий недолік: детектив мав би домовитися про винагороду і про контакт із клієнтом.
12:44 (відредаговано)
+3
Дякую, пане Анатолію за слушні зауваження. Про контракт, я якось і не подумала. А про винагороду то є в наступній частині. І описку я вже виправила. Дякую!
14:21
+3
У всякому випадку ми маємо в особі Олени Кілячус не просто світочанку- коментаторку, не просто авторку дописів, а й письменницю. Отож, Оленко, такі питання:
— коли ти почала писати;
— який був поштовх до цього;
— що ти ще написала крім Піо...?
А я ж недарма підштовхував пані Олену до самостійних публікацій на Світочі!!!
_браво _танцюю _ура _танцюю _браво
А якби не це — так би ніхто тут і не дізнався, що дівчинка, яка зростали в стінах Спілки письменників, теж випробувала гостроту свого пера!..
11:56 (відредаговано)
+3
“Писати” як Ви називаєте, пане Анатолію, або “готувати лексичний матеріал для полегшеного запам’ятовування”, як називаю це я, почала 20 років тому, коли не було гідних підручників для викладання мови. До кожного уроку писала діалоги та вправи. Потім на базі діалогів писалися примітивні розповіді від третьої особи, вживаючи лише знайому для учня лексику. Тобто, доводилося крутити одні й ті самі слова, але в різних оповіданнях, з бажано цікавим сюжетом, щоб не було нудно читати. І так ті діалоги, та розповідь до розповіді ліпилися, розбавляючи граматикою, й утворювався підручник. Кожна тема закінчувалась простим, але довшим оповіданням. А в кінці підручника з тих тематичних оповідань складалося ще одне, вдесятеро більше за об’ємом, на базі знайомої лексики (сюжет змінюватися) І так курс за курсом. Метод багаторазового повторювання одних і тих же слів, спрацював і дає хороші результати. Учень читає переказує та легко розуміє все, й звичайно, радіє з того. Тобто, можна сказати, що це ліпилося використовуючи метод “конструктора ЛЕГО”, як писав пан Тимур svitoch.in.ua/415-upravlinnya-personazhem.htmlв своєму дописі, тільки з деякими лексичними обмеженнями.
А зараз, я просто переписую все українською, додаючи трохи більше “фарб”, бо тут, вже нема ”рамок”.
Піо — це найбільший з усіх творів. Є набагато коротші, але також цікаві.
14:03
+3
Ой, дякую, Оленко. Отже досвід писання-творення текстів у тебе є. Тепер я розумію, чому тобі дався опис СПОГАДІВ МАТЕРІ. Причому в гарному читабельному варіанті. Отже ти вже 20 років учиш бажаючих італійської мови! А як це почалося?

Випадкові Дописи