До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Піо, мій Піо (друга частина)

Піо, мій Піо (друга частина)

Перша частина https://svitoch.in.ua/1628-pio-miy-pio-persha-chas...

2

Через два тижні Піо Баффі телефонує сеньйорі Лучані Гатті, щоб домовитися про зустріч.

— Сеньйора, я готовий повідомити Вам дещо про Вашого чоловіка. Сьогодні ми можемо зустрітися щоб поговорити?

— Я хочу почути правду прямо зараз. Кажіть!

— Ні, сеньйоро, лише при зустрічі.

— Гаразд! Виїжджаю, буду за півгодини.

— Добре, тоді я Вас чекаю. До зустрічі!

Піо очікуючи скорого візиту клієнтки, починає поспіхом прибирати папір, газети, фото, обгортки від цукерок та інше, що створює безлад на його письмовому столі. Складає олівці та ручки в шухляду, наливає свіжої води в карафу, та миє склянку. Згодом чує стук у двері.

— Сеньйоро, проходьте! Води?

— Ні, дякую. Я Вас уважно слухаю, детективе.

— Сеньйоро Гатті, як Ви й казали, Ваш чоловік дійсно веде подвійне життя, та дещо приховує від Вас. Але його секрет, як на мене, трохи дивний.

— Ага! Інтуїція мене не підвела. Мої відчуття підтверджуються. Хто ж вона?

— Щопонеділка, щосереди та щоп’ятниці, після роботи Ваш чоловік проводить дві години в будинку, що не далеко від його офісу, у сеньйори Агата Коломбо.

— Ось воно що! Тобто, розповіді про друзів, шахи та басейн — то все брехня!

— Прикро, але то брехня. Принаймні за час мого спостереження, Дієго не зустрічався з жодним із друзів.

— Ну, що ж, нарешті я почула правду.

— Зачекайте! Я ще не скінчив. Щовівторка та щочетверга, в той самий час, Він навідується до сеньйори Еліда Граппа, що мешкає в старій віллі за містом. А також в неділю, зранку, Ваш чоловік приїжджає на ту віллу.

— Ах! Не може бути! Навіть дві коханки! — істерично кричить Лучана.

— Не нервуйтеся! Заспокойтеся! Я ще не скінчив.

— Що?! Ще якась хвойда?

Лучана відчуває, що їй не вистачає повітря, ком став у горлі, і вона прохрипіла: “Мені зле”.

— Заспокойтеся, сеньйоро! Не переймайтеся так! Бачите, обидві дами поважного віку, мають 75 та 90 років.

— Я не розумію. Що Ви таке кажете? Це жарт?

— Ні-ні, сеньйоро! Дійсно, це самотні жінки, поважного віку. Одна з них навіть дуже знаменита. В минулому славетна балерина.

— На що ви натякаєте? Мій чоловік збоченець?

— Ні, сеньйоро, Ваш чоловік — волонтер асоціації, яка допомагає літнім людям. А от чому він Вам про це не каже — оце для мене загадка. Хоч, я й детектив з досвідом, але така справа у мене вперше. Ви повинні поговорити з ним, та дізнатися причину приховування волонтерської діяльності. Може він стидається посміховищ з боку колег чи товаришів?

— Поговорити? Після такої брехні? Але ж мені… Міг би мені розповісти! Це продовжується вже більше року. Якщо він не може довірити мені такий “секрет”, то як я йому можу довіряти в чомусь іншому? От цікаво, а що ж він там робить упродовж двох годин?

— Прибирає в кімнатах, сеньйоро, купує продукти, супроводжує на прогулянки, тощо. Мені вдалося поспілкуватися з однією з жінок, звичайно ж не пояснюючи мету розмови. Я допоміг сеньйорі Коломбо піднятися сходинками, та й поцікавився хто той красень, що їй купував продукти. Вона виявилася напрочуд говіркою, то й все розповіла, вона його дуже вихваляла. А от у другої його підопічної, я не зміг навіть слова витягти з рота. Але слідкуючи за нею, дізнався що вона дуже полюбляє відвідувати кінні перегони. І Ваш чоловік щонеділі її туди возить на власній автівці.

— Тобто він допомагає по дому стороннім бабцям, возить на кінне видовище?! Ба, а вдома йому огидно навіть пилюку з шафи протерти… Дякую за допомогу, детективе Баффі. Ви свою роботу виконали на відмінно. Ось платня, про яку ми домовлялися, перерахуйте!

— Вам зле? Я викличу таксі, сеньйоро?

— Ні, детективе, не переймайтеся! Хочу пройтися пішки. Рух заспокоює.

Піо з відчуттям виконаної роботи, вирішує зайти в бар навпроти щоб випити улюбленої кави. Він частенько відвідував цей затишний заклад. Бар розташований в напівпідвальному приміщенні, а стіни прикрашені старими світлинами міста. Там десять невеликих столиків в середині, і зовні — літня тераса під парасолями. Бар завжди наповнений ароматом смаженого кавового зерна, яке перемелюють в присутності замовника готуючи смачну каву. Для Піо зустріч з кавою — це завжди приємна подія дня, але цього разу приємні відчуття подвоїлися, тому що детектив побачив за столиком праворуч свого екс колегу — лейтенанта Монтепіні, який набагато молодший, тому й досі продовжує працювати в слідчому відділку.  

— Доброго дня, лейтенанте Монтепіні. Радий зустрічі!

— Доброго дня полковнику. Скільки часу ми не бачились! Сідай! Я пригощаю кавою. За хвилину повернусь.

Монтепіні встає з-за столика та прямує до бармена, щоб взяти кави для свого старшого товариша. Хутко повертається, ставить на стіл філіжанку. Аромат цього напою так і вабить зробити ковточок. Піо з задоволенням сьорбає каву, і починає розповідати своєму колезі обставини дивної справи, яку він щойно закінчив:

— Цього типа звати Дієго Гатті — тобі це ім’я знайоме? Працює в комерційному підприємстві, що продає електротовари для дому.

— Вперше чую. Щось тут не те — реагує на розповідь детектив Монтепіні — який сенс приховувати від дружини волонтерську діяльність, якщо в тебе “рило не в пуху”. Мені, як жонатому чоловіку, як людині зі здоровим глуздом, складно зрозуміти, таку дивну поведінку. Невже його дружина була б проти, допомоги літнім людям? Може б вона його ще й підтримала б в цьому.

— Ну то сімейні справи. Я свою роботу виконав, і з цього взяв ще й урок: треба більше часу проводити з моєю Клаудією. Вона також, майже цілими днями, одна. Принаймні зараз доп’ю каву та йду додому.

— От і добре. А по дорозі ще й квітів купи!

— Звичайно.

— До речі, я також маю дивну справу. Зараз всі магазини в центрі міста в паніці. З’явився якийсь суб’єкт, який щодня краде… Як ти думаєш, що він краде?

— Гроші. Що ж ще!

— Гроші красти в магазині — це не дивина. Цей тип краде одяг. Але одяг той дуже дорогий, вишуканий, відомих брендів, навіть ручної роботи. За останній тиждень було викрадено, ось зачитаю список: чоловічий костюм — 1200 євро, чоловіча сорочка з натурального шовку — 450 євро, краватка — 90 євро, пасок зі шкіри крокодила — 260 євро, куртка чоловіча — 800 євро, парасоля від відомого дизайнера — 395 євро, і останнє — сьогодні з взуттєвого магазину були викрадені черевики ручної роботи з дуже цінної шкіри, вартість цієї пари… Мамма міа! Аж 1890 євро.

— Судячи з усього, цей кримінальний суб’єкт має витончений смак.

— Уявляєш? Станом на сьогодні, викрадено речей чоловічого гардеробу на загальну суму 5085 євро. Куди він так може вдягнутися?

— Монтепіні, куди ще можна так одягатися?! На весілля, на зустріч з високопоставленною особою, або з дуже-дуже заможною жінкою.

— Так, дійсно. Принаймні ми маємо опис речей, можемо орієнтуватися на зріст, статуру, та розмір взуття нашого незвичайного злодія. Залишається лише вдягнути весь склад поліції в елегантні костюми і гасати по всіх модних вечірках та весіллях в пошуках цього типа. Веселеньке розслідування нас очікує. В поліції не вистачить кадрів, щоб відвідувати всі вечірки та весілля країни, навіть, якщо до цього долучити особовий склад дорожніх інспекторів та карабінерів.

— Ну, Монтепіні, пошукай по базі даних. Знаючи статуру чоловіка, можна відібрати

наречених, які підпадають під параметри, та планують шлюб найближчим часом. А якщо це, просто запрошений — все пропало, знайти дуже важко.

— Ну, майже як в казці про Попелюшку! Будемо шукати женихів та заглядати на черевики.

А якщо побачення? Слідкувати за заможними одиначками, чи що? Ото ж бо, любий Піо.

— По правді кажучи, я ніколи не розумів, навіщо люди купують такий дорогий одяг. Невже ти станеш щасливішим, коли витратиш на одяг 5000 євро, замість 500?

— Мені також це складно зрозуміти. Який сенс витрачати більше? Але в даному випадку, одяг був “взятий” задарма.

Продовження. svitoch.in.ua/1639-pio-miy-pio-tretya-chastyna.html

+1
113
RSS
11:28
+3
Пані Олено! Будь ласка, якщо намічається продовження — пишіть наприкінці «Далі буде». Бо я тепер лежу та сушу мізки, очікувати третьої частини чи ні?! Та й загалом, публікації з кількох частин краще пов'язувати взаємними гіперпосиланнями на початку і наприкінці. Наприклад, послідовно, частина за частиною:

Пацючатики (НФ-повість, частина 1)

Пацючатики (НФ-повість, частина 6)

Або з коротким змістом на початку:

Брюссельські майстерні — 2007 (частина 2)
11:35
+3
А загалом, у Вас текст «кульгає» на т.зв. часову неузгодженість: дієслова стоять то в минулому часі, то в теперішньому:

Через два тижні Піо Біффі телефонує сеньйорі Лучані Гатті, щоб домовитися про зустріч.

Дієслово в теперішньому часі. Як раптом, після телефонної розмови:

Піо очікуючи скорого візиту клієнтки, почав поспіхом прибирати папір, газети, фото, обгортки від цукерок та інше, що створювало безлад на його письмовому столі. Склав олівці та ручки в шухляду, налив свіжої води в карафу, та помив склянку. Згодом почув стук у двері.

Всі дієслова пішли в минулому часі! З якої ласки?! ХЙЗ…
_стежу _нудно _стежу

Повірте, часова неузгодженість виглядає дуже негарно! Якщо це зроблено ненавмисно (а я якось не бачу підстав для навмисного використання такого прийому...) — краще поредагувати текст.
18:20
+3
Дякую, пане Тимуре. час узгодила. Щодо Клаудії, то звичайно, я знаю як звучить це ім'я. Але мені здалося, що українському читачеві легше було б читати через «в». Ну що ж, буду притримуватися ідентичності звуків. Вибачте за недосвідченість.
Це право автора, як писати ім'я — «Клавдія» чи «Клаудія». Й я не маю жодного права зазіхати на авторське право, перепрошую за тавтологію… Однак прочитавши «Клавдія», я дійсно одразу ж уявив «нашу Клавку-емігрантку» й почав чекати, коли в тексті спливуть проблеми українських емігрантів в Італії.
_не_знаю
11:42
+3
А ось приклад часової неузгодженості навіть в межах одного абзацу!!! Підкресленням виділені дієслова в теперішньому часі, напівжирним — в минулому:

Піо з відчуттям виконаної роботи, вирішив зайти в бар навпроти щоб випити улюбленої кави. Він частенько відвідує цей затишний заклад. Бар розташований в напівпідвальному приміщенні, а стіни прикрашені старими світлинами міста. Там десять невеликих столиків в середині, і зовні — літня тераса під парасолями. В барі завжди стоїть аромат смажених кавових зерен, які мелють в присутності замовника готуючи смачну каву. Для Піо зустріч з кавою — це завжди приємна подія дня, але цього разу приємні відчуття подвоїлися, тому що детектив побачив за столиком праворуч свого екс колегу — лейтенанта Монтепіні, який набагато молодший, тому й досі працює в слідчому відділку.

Бачите, яка часова мішанина?!
_стежу
От який у ній сенс?! Поясніть, прошу…
_не_знаю
13:25
+3
Друже Тимуре, а от мені цей часовий різнобій зовсім не помітний. Так можна писати і так іноді пишуть. Гадаю, що третя частина буде, буде й десята. Може буде пояснено, чому Піо приховував від дружини своє волонтерство. Справді, Оленко, варто писати, як далі буде, так і посилання на попередню частину. Так, як я це робив, публікуючи твої Спогади козіянки.
Ти цю часову неузгодженість не помітив, бо для тебе головне — як герої діють і як розгортається сюжет. Що ж до форми подачі — ти звертаєш увагу на помилки, обдруківки та русизми. Для мене ж важливі й інші елементи тексту. Зокрема, мої редактори (всі ті, хто редагував мої тексти по часописах і видавництвах) били за часову неузгодженість нещадно! Отож і я звернув на це увагу…
_вибачаюсь
Є в тексті й інші незрозумілі мені моменти, але про них я поки що мовчу…
_вибачаюсь
Наприклад, ім'я дружини Піо Баффі — "Клавдія". Отож я одразу уявив якусь «нашу Клавку-емігрантку» й очікую, буде це українка чи росіянка?! Бо італійку звали б інакше — "Клаудія". Приклад — акторка Клаудія Кардинале. Але я поки що сумирно очікую, ким же виявиться «емігрантка Клавка», не більше…
_соромлюсь
13:30 (відредаговано)
+3
Ага, от ще: доречні світлини до тексту. Як прийнято в Італії спілкуватися, на ТИ чи на ВИ? Бо в Лівані говорять на ТИ, і це було нам незвично. На початку ти, Оленко, пишеш Піо Біффі. А в першій частині було Баффі. Це описка.
18:23
+3
Так, описка. Дякую, що повідомили, пане Анатолію. Зазвичай італійці звертаються на ТИ до знайомих, та на ВИ до незнайомців.
08:13
+3
Оленко, твій Піо легко читається. А тому тебе є за що похвалити. Просто люди звикли, що слідство стикається із труднощами, є кілька версій, фальшивий слід і читач разом із розслідувачем думає і хвилюється. А ти цей процес двотижневого розслідування не показала. Але я помітив інше: Піо задумався над власним життям. Гарні картини його знайомства з нареченою ти показала!
23:05
+3
Текст розкритикований! Ну, хоча б, світлини в нормі — це вже прогрес. _сміюсь
Оце називається «текст розкритикований»?! _здивований
Та облиште, прошу… Це поки що дрібні зауваження по ходу.
_троянда
Сюжет дуже цікавий, текст насичений діалогами (що для української прози — рідкість). Отож давайте продовження!
_цілований
А критичний розбір тексту можна робити, лише маючи перед собою текст в цілому. Я тексту в цілому не читав, тому до критики ще не брався, перепрошую.
_вибачаюсь
08:27
+3
Прочитав ще раз цю частину і помітив, що інтрига зберігається! Чогось же той Баффі не розказує дружині про своє волонтерство? Молодець, Оленко!
20:54
+2
Дякую!
11:33
+3
Друг Анатолій написав:

Просто люди звикли, що слідство стикається із труднощами, є кілька версій, фальшивий слід і читач разом із розслідувачем думає і хвилюється. А ти цей процес двотижневого розслідування не показала.

На мою думку, ти не правий. Достовірно і професійно описати всі перипетії слідства може лише той, хто безпосередньо з ним стикався. Наприклад, чому детективи Олександри Марініної мають шалений успіх?! Бо вона — професіонал в цій царині:

В 1979 году окончила юридический факультет МГУ имени М. В. Ломоносова и получила распределение в Академию МВД СССР. Служебную карьеру начала с должности лаборанта, в 1980 году была назначена на должность научного сотрудника, получила звание лейтенанта милиции. Занималась изучением личности преступника с аномалиями психики, а также преступника, совершившего повторные насильственные преступления.
В 1986 году защитила кандидатскую диссертацию по теме: «Личность осуждённого за насильственные преступления и предупреждение специального рецидива».
С 1987 года занималась анализом и прогнозированием преступности. Имеет более тридцати научных трудов, в том числе монографию «Crime and Crime Prevention in Moscow», изданную Межрегиональным институтом ООН по проблемам преступности и правосудия (UNICRI).

Ти міг би заперечити, що Шерлока Холмса, наприклад, створив письменник Артур Конан-Дойл, який не був професіоналом в царині розслідувань… Але ж Шерлок Холмс — це нишпорка-любитель! А всілякі констеблі та навіть інспектор Лестрейд — це епізодичні персонажі… Окрім того, «дедуктивний метод» Холмса в реальному житті дуже важко застосовувати. Сам Конан-Дойл всього лише один раз розплутав таким чином одну дрібну справу, але це обернулося таким головним болем!.. Коротше, Шерлок Холмс повинен був мати буквально нелюдський мозок!
_не_знаю
Саме тому Шерлок Холмс — це нишпорка-любитель, який встановлює правила сам для себе. Так само отець Браун, створений Г.-К. Честертоном, міс Марпл, створена Агатою Крісті, та інші — це нишпорки-любителі. А вже «поварившись» в жанрі детективу, остання могла писати щось і про Еркюля Пуаро… Та навіть останній постійно грає роль «детектива на відпочинку», якого просять провести неофіційне розслідування!
_чудово
Висновок: якби шановна авторка показала докладно двотижневе розслідування — вона б неодмінно насаджала купу ляпів, і це б вбило її твір наповал! Отже, вона вчинила дуже мудро, вивівши за дужки довге слідство.
12:34 (відредаговано)
+3
Загалом, детективи поділяються на 3 великі класи — в залежності від того, з якої «кочки зору» розгортається сюжет.

1. Класичний детектив. Сюжет розгортається з точки зору слідства або суду. Приклади: детективи Конан-Дойла про Шерлока Холмса, Честертона — про отця Брауна, Агати Крісті — про міс Марпл чи Еркюля Пуаро, Сіменона — про інспектора Мегре та ін.
Необхідна умова написання якісного тексту: знання процесу слідства зсередини -> отже, або досвід роботи в слідчих органах, в прокуратурі або адвокатурі, або принаймні фахова юридична освіта.
Якщо цього нема — створення образу нишпорки-любителя, приватного детектива або «стороннього профі» (детектива на пенсії чи на відпочинку).
Або можна написати щось на кшталт "Ім'я троянди" Умберто Еко:



2. Трилер. Сюжет розгортається з точки зору злочинця. Класичний приклад: «Злочин і покарання» Достоєвського.
Задля розрядки — класичний к/ф "Розлучення по-італійськи" з Марчело Мастрояні теж можна віднести до трилерів:



3. Детектив, написаний з точки зору жертви злочину. Найбільш рідкісний піджанр. Приклад з відомих творів — мабуть що, "Десять негренят" Агати Крісті (фільм названий «трилером» — але це не трилер, бо герої сюжету — жертви, яких послідовно знищують одна за одною, а «кат» з'являється лише в останній сцені):



Висновок: якщо пані Олена й написала класичний детектив, то вона вчинила дуже мудро і грамотно, вивівши головного героя — Піо Баффі «приватним детективом на пенсії» та опустивши подробиці розслідування.
20:47 (відредаговано)
+2
Ну, такі тонкощі про різновид детективів, мені не були відомі.
Нічого страшного! Тепер будете знати. А можливо, колись іще використаєте…
_не_знаю
Наприклад, можна в одному творі описати одну й ту саму ситуацію спочатку з точки зору жертви, потім — злочинця, а потім — слідчого. А можна переплести всі ці лінії… Глава за главою змінюючи точку огляду ситуації… А, як Вам ідея?!
_стежу
Зрештою, згадайте «Місячний камінь» Вілкі Коллінза: там, здається, 6 частин, і в кожній частині ситуація розглядається з позиції нового персонажу…
17:02 (відредаговано)
+3
Гадаю, що ці попередні думки про Піо є доречні і справедливі. Тому Олена із вдячністю іх і враховує. Тут ще таке: детективні оповідання писалися авторкою як допоміжні при вивченні італійської мови. А це УЧНІ, хоч іноді і з віком дорослих. Тому варто підходити з оцінкою, що твори Олени написані для учнівської молоді. Вже врахування ступеня розвитку своїх читачів є плюсом в оцінці творів Олени Кілячус.

Випадкові Дописи