До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

«Свиня» для Європи

«Свиня» для Європи
Джерело матеріалу:

Днями зі мною стався дуже дивний випадок. Не знаю, сон це був чи не сон… Судіть краще самі!


Не можу зрозуміти європейців, які всіляко захищають «Північний потік — 2». Не можу, і все… Чому?! Бо Сполучені Штати налаштовані дуже й дуже негативно щодо цього газогону! І щоб не допустити його прокладання, готові застосовувати не тільки санкції на РФ, але й митний «інструментарій» для тиску на країни Євросоюзу. Яка ефективність того «інструментарію»? Хтозна, хтозна… Поки що низька — але це поки що!..

В підсумку ж для європейських любителів російського «блакитного палива» все може скінчитися неабиякими неприємностями. Наприклад, в один далеко не прекрасний день США можуть остаточно розлютитися, махнути рукою і сказати: якщо ви такі непоступливі — нумо фінансуйте євроатлантичну колективну систему безпеки не так, як зараз, спустивши рукави, а на повен зріст! Для початку поверніть усі заборгованості до бюджету НАТО. Бо як російський газ купувати — ви в чергу шикуєтесь, а як про «безпекову парасольку» дбати… Де ви тоді, заможненькі буратіни?! Цікаво, яких пісеньок запоють європейці тоді!..

Втім, дійде до подібного чи не дійде, сказати важко. До того ж, неефективна митна політика США доводить, що не тільки я чогось не розумію, але й високочолі фінансові аналітики та досвідчені американські політики також. Хоча у них за плечима аж ніяк не Київський політехнічний інститут, а всякі розпіарені заокеанські університети: Гарвард, Принстон, Стенфорд, Єль… чи де там на найкращих економістів навчають?..

Усвідомлення цього очевидного факту хоч якось заспокоює. Отож перш ніж продовжити роздуми над настільки суперечливою ситуацією, я вирішив трохи розслабитися й переглянути один з улюблених віддавна художніх фільмів — «Вій». Так-так, ту саму стрічку Олександра Птушка 1967 року з Леонідом Куравльовим, Наталією Варлей, Петром Вескляровим, Миколою Яковченком, Дмитром Капкою, Степаном Шкуратом та іншими дуже колоритними акторами. Очевидно, під час перегляду заснув ненароком, оскільки раптом почав уявляти себе… Хомою Брутом! А класичний гоголівський сюжет набув несподівано сучасного звучання.

* * *

Я зійшов униз і побачив звичайну краківську бричку, що з першого погляду скидалася на клуню на колесах. Справді, вона була глибока, як піч у цегельні… Коло брички на мене дожидало з шестеро здоровезних та дужих, хоч і підстаркуватих, козаків. Свитки з тонкого сукна з китицями показували, що ці козаки мали досить значного й багатого пана. Невеликі шрами промовляли, що бували вони колись і на війні та ще й не без слави.

— Здорові були, браття-товариші! — звернувся я до козаків.

— Здоров будь, пане філозофе! — відповіли дехто з них.

— То оце мені доводиться сидіти разом з вами? А бричка знакомита! — мовив я, в неї залазячи. — Оце б іще згодити музику, то й танцювати можна.

— Атож, похватненька бричка! — мовив один козак, сідаючи на козлах поруч з машталіром, що зав’язав голову хусткою замість шапки, бо шапку вже заставив у шинку. А ті п’ятеро разом зі мною полізли всередину і повсідалися на мішках з усякими зробленими в місті закупами.

— Хотів би я знати, — знов звернувся я до козаків, — коли б, скажімо, накласти в цю бричку якогось краму, солі там чи залізних клинів, чи багато треба було б коней, щоб її з місця зрушити?

— Атож, — мовив, помовчавши, той, що на козлах сидів, козак, — немале число коней спотребилося б.

Але інший сивочубий козак, якого товариші шанобливо іменували Дорошем, раптом посміхнувся, озирнувся до інших і зі змовницьким виглядом прошепотів:

— А якщо не краму, не солі, не клинів залізних і навіть не коней, а… «свиней»… чи то пак «свинів»?! Тоді як собі гадаєш, пане філозофе?..

Хоча обличчя козаків лишилися незворушними, проте закивали вони з таким виглядом, нібито Дорош дуже влучно пожартував. Хоч я, чесно кажучи, жодного предмету для веселощів не побачив, а тому перепитав:

— А до чого тут якісь свині? Ви про що говорите, дядьку Дороше?

— Ач, не розуміє, — зітхнув козак. Інші також закивали, тим самим демонструючи повне розчарування моїми розумовими здібностями. А дядько Явтух раптом простягнув до мене руку, в якій стискав невеличку глиняну люльку, і запропонував:

— А нумо затягнися, пане філозофе. Спробуй, воно того вартує.

— О-о-о, що це за тютюнець такий дивний?! — промурмотів я, з блаженним виглядом видихаючи через обидві ніздрі пасма молочно-білого диму: — Чи, може, це не тютюн ніякий, а-а-а… конопельки, чи що?..

— Помиляєшся, пане філозофе. Не тютюн це і навіть не канабіс. Це, так би мовити… Найчистіше «аргентинське борошно» — от що воно таке!

— Аргентинське… А чом не венесуельське? — ліниво поцікавився хтось із глибини брички.

— Та яка тобі різниця! — обурився дядько Явтух.

— Мені — ніякої, я чисто по приколу спитав.

— Отож якщо я сказав, що аргентинське, то «борошно» справді звідти, а не з Еквадору, з Венесуєли чи хтозна з якої ще діри.

— Так, але європейським свиням то байдуже, а нашим свиням — аби все було скрєпно, — відгукнулися з глибини брички.

— Ну, отож. А ти затягнися, пане філозофе, не слухай нас, то ми поміж собою, — знов звернувся до мене дядько Явтух. — Ну як тобі, га? Вже вштирило чи поки ще ні?..

Щойно я зібрався спитати, що це за дієслово таке — «вштирило», як раптом мало люльку не вронив від здивування! Адже літні сивочолі козаки незрозуміло як перетворилися на товариство манірних, з голочки вдягнених чоловіків різного віку… й одну немолоду огрядну жінку. Хоча при цьому всі продовжували сидіти чи лежати на лантухах з різноманітним причандаллям, закупленим на київських базарах.

— Вштирило, ще й неабияк вштирило!.. — пробурмотів я, здивовано озираючи видозмінене товариство.

— Ото й добре, — радісно мовила огрядна пані голосом дядька Явтуха. — Отож тепер ти, пане філозофе, мусиш розуміти, що заради такого чудового «аргентинського борошна» ми з Окурком ганятимемо «свиню» туди-сюди, скільки нам заманеться… Точніше, скільки буде треба, стільки й ганятимемо.

— Стоп-стоп… Стривайте!

Щоб додатково розширити свідомість, я глибоко затягнувся люлькою і благальним тоном спитав:

— Поясніть, прошу, що це за така свиня в борошні?! То одне, а то інше… Коли нарізно, тоді я розумію, а коли одне в іншому…

— О!!! «Одне в іншому», він так і сказав, — голосом дядька Дороша мовив доволі вже літній дідок, лисий і миршавий. — Ти чув, Свириде? Пан філозоф дуже тонко підмітив, що «одне» таки мусить бути в «іншому»!.. Саме так, саме так!.. Отже, ми все вірно розрахували.

— То що, свиня в борошні… — почав було я, однак мене немилосердо перервав панок, який досі лише мовчки смикав краєчка підстрижених короткою щіточкою вусиків, розлігшись на мішку з соняшниковою макухою:

— Ні-ні, все навпаки: не свиня в борошні, а «аргентинське борошно» в «свині». Оскільки ти, пане філозофе, все поплутав, то виходить, і досі не зрозумів, про що саме йдеться. А тому спробую пояснити по-простому, на пальцях. Що таке «свиня», ти хоча б второпав?

— Ну-у-у, свиня… це свиня і є! А що тут такого? Ніби я свиней ніколи не бачив, — пересмикнув я плечима.

Всі дружно засміялися, а панок з вусиками щіточкою пояснив:

— Ні-ні, пане філозофе, «свиня» — це такий пристрій… Коротше кажучи, спеціальна штукенція така, яку вводять до трубопроводу, яка сунеться вперед під тиском транспортованої речовини…

— Стоп-стоп!!! — я відчайдушно замахав руками, заплутавшись в спеціальних термінах. — Що за трубопровід такий, яка така речовина?..

— В даному разі йдеться про газогін «Північний потік — 2», що його Окурок тягне до нас через Балтійське море, — пояснила пані голосом дядька Явтуха. — Вхідна точка газогону — компресорна станція «Слов’янська» неподалік Усть-Луги, вихідна — вже у нас неподалік АЕС Грайфсвальд. Загальна протяжність газогону — 1224 кілометри. І врахуй, на всьому шляху від початку до кінця — жодної компресорної станції!..

Присутні поблажливо захихикали.

— У нас поблизу Усть-Луги природний газ до газогону закачали, — весело підхопив миршавий, — в Німеччині поблизу Грайфсвальда викачали. І ніякого контролю посередині. А в разі потреби запускаємо туди «свиню»…

— Для чого? — стомлено, майже без усякої надії повторив я.

— «Свиня» допомагає очистити внутрішню поверхню газогону від відкладень, а також дозволяє вчасно виявити пошкодження і внутрішню корозію. Зазвичай «свиня» має циліндричну форму з загостреним чи опуклим переднім кінцем. Або з обома опуклими, у вигляді напівкуль кінцями. Або з тильним пласким чи навіть увігнутим. Як-то кажуть, можливі варіанти. Хоча… для простоти давай-но зупинимося на циліндрі, висота якого щонайменше дорівнює діаметру, а попереду й позаду знаходяться дві півкулі. Об’єм такої «свині» дуже легко розрахувати, бо дві півкулі складають цілу кулю, плюс циліндр. А нумо, пане філозофе, продемонструй, чому навчали вас у Могилянці… Як там об’єм кулі обраховується, можеш написати?

Замість люльки огрядна пані простягнула мені брусочок білої крейди, й я негайно накреслив необхідну формулу просто на стінці брички.

— Чотири третіх пі-ер-куб… Добре, пане філозофе. А якщо за основу розрахунку беремо не радіус, а діаметр? Якщо замість ер підставимо де навпіл, що у нас вийде?..

— Вийде пі-де-куб ділити на шість.

— Прекрасно! А тепер формулу об’єму циліндра, будь ласка.

Я написав.

— Пі-ер-квадрат помножити на аш. А якщо не через радіус, а через діаметр? І до того ж, якщо висота дорівнює діаметру — тоді як?..

Я накреслив чергову формулу.

— Добре, пане філозофе: пі-де-куб ділити на чотири. А скільки це виходить разом?.. Нумо приведи суму до спільного знаменника…

Постукуючи крейдою об стінку брички, я вивів необхідну формулу.

— П’ять дванадцятих від пі-де-куб. Чудово! Ось і воно… А тепер розрахуй-но загальний зовнішній об’єм «свині», якщо внутрішній діаметр труби, що використовується в «Північному потоку — 2», дорівнює 1143 міліметри або 1 метр 14 сантиметрів і 3 міліметри. Скільки це вийде?

Я довго стукотів крейдою, аж доки нарешті вирахував:

1,95 кубометри.

— Ось вони, «два кубометри щастя»! Чи чув такий вислів, пане філозофе?

Я заперечно мотнув головою.

— Ехе-хех-х-х, не тому вас в Могилянці навчають, не тому!.. Але годі сумувати, бо нарешті тобі настав час дізнатися, що «аргентинське борошно» на нашому жаргоні — це зовсім не борошно ніяке, а чистісінький кокаїн. Або, по-простому — «кокс». Через те, що в російському посольстві минулої зими виявили нічийний дипломатичний «коксовий» вантаж…

— В нашому посольстві в Аргентині виявили, — голосом дядька Дороша уточнив миршавий дідок.

— В вашому, в вашому, — підтвердила пані голосом дядька Явтуха. І раптом потягнулася до вишуканого фарфурового, прикрашеного двоголовим орлом келиха, що його миршавий стискав в руках.

— Но-но, лапища свої прибрала!!! — знервовано вискнув миршавий дідок. — Це моя державно-персональна кружка, з неї тільки я пити маю право!..

— Та я тобі лишень на пробу!.. Лише одненьку «марочку»!..

Пані продемонструвала крихітний, ледь помітний прямокутний клаптик сніжно-білого паперу.

— Не смій мішати свої вбогі «марочки» до мого шляхетного «борошна», бо зараз Вія покличу, — пригрозив миршавий. Літня пані знітилася, й він знов звернувся до мене з переможним виглядом:

— Отак і сталося, що від минулої зими до експортованого з Аргентини «коксу» приліпилося поганяло «аргентинське борошно». Хоча деякі несвідомі вороги Росії, — він озитнув полум’яним поглядом принишклу компанію, — називають так всю латиноамериканську наркоту. А тепер скажи-но, пане філозофе, скільки важить «кокс», який може вміститися у «двох кубометрах щастя» описаної твоїми формулами «свині»?

— А-а-а… яка питома вага цього «борошна»? — обережно спитав я.

— Ну-у-у, пане філозофе!.. — губи вишуканого пана під вусами щіточкою зневажливо скривилися. — Не знати таких речей?.. Це, знаєш…

— А ти в звичайному борошні прикинь, — порадили з глибини брички. — Про всяк випадок підказую, що в звичайній склянці міститься 125 грамів пшеничного борошна, що об’єм склянки складає 250 мілілітрів або чверть літра і, нарешті, що 1 літр — це 1 кубічний дециметр. Нумо порахуй?..

Я знов довго стукотів крейдою по дощатій стінці брички, перш ніж отримати результат:

250 мл → 125 г

1 л = 1 куб. дм → 500 г = 0,5 кг

1000 куб. дм = 1 куб. м → 500 кг

1,95 куб. м → 975 кг = 0,975 т

— Так-так, було б непогано, якби «аргентинське борошно» займало б весь зовнішній об’єм «свині». Однак враховуючи те, що надзвичайно цінна посилка має подорожувати газогоном понад 1200 кілометрів, а тиск в трубі може сягати 220 атмосфер, «коксовий» вміст необхідно упакувати якомога надійніше. Таким чином, в одну «свиню» має вміщуватися лише 400 кіло «аргентинського борошна», — відгукнулися з глибини брички.

— А тепер зверни увагу на таку цікаву деталь. Торік взимку в аргентинському посольству цих ідіотів… — огрядна пані кивнула на миршавого дідка, — було виявлено не 100, не 200 і не 500, а саме 400 кг нічийного кокаїну. І ось надалі то тут, то там поліція різних країн почала виловлювати партії «коксу» незмінно латиноамериканського походження вагою знов-таки по 400 кг. Що скажеш на це, пане філозофе?

— Що «аргентинське борошно» розфасоване стандартно, немов у бакалеї, — почухав потилицю я.

— Так. А ще?..

— А ще потрібен новий надійний канал його постачання до Європи. Бо теперішні канали вскриваються один за одним.

— Отож бо!!! Саме так!!! — зрадів миршавий дідок. — А тепер прикинь: газопровід «Північний потік — 2» є посилено охоронюваним стратегічним об’єктом. Як до точки входу, так і до точки виходу не підступиться ніхто, окрім дуже-дуже обмеженого кола осіб. Щоб зробити кокаїнову закладку до трубопровідної «свині», умови просто-таки ідеальні!.. Тепер розумієш?

На деякий час в бричці зависла мовчанка, аж поки я не спитав:

— То що ж це виходить? Невже головним призначенням «Північного потоку — 2» є транспортування зовсім не природного газу, а…

— Абсолютно точно, — кивнула огрядна пані. А миршавий дідок додав:

— Газ ми можемо гнати до Європи навіть собі на збиток, бо головне — це «аргентинське борошно», воно все окупить! А те, що називають «газовою голкою»… Кокаїнова голка надійніша, з неї точно не зістрибнуть ні німці, ані інші цивілізовані країни. Ондо бабуленцію нашу починає вже штирити ніпадєццкі навіть на публіці.

— Окурку, облиш!.. — обурилася огрядна пані голосом дядька Явтуха…

* * *

На цьому місці я й прокинувся. Ну так, звісно, я спав! А під улюблену екранізацію улюбленої повісті Гоголя чого тільки не насниться…

Тим не менш, відтоді мене непокоїть одна-єдина думка: чи є в побаченому мною сні бодай якесь раціональне зерно, чи все це повна дурня?..

Тимур Литовченко —
спеціально для Нудного Пенса


+2
724
RSS
14:30
+2
В «день тиші» можна і до такої теми вдатися… _сильний
23:33 (відредаговано)
+2
Дивуюся я тобі, друже Тимуре. Це ж треба: до такого додуматися! Очисна «свиня» як транспортна капсула для кокаїну. Це справді такий тиск у газогоні у 220 атм?
Гарні козацькі імена: Свирид, Дорош…
І словечка, які вони кидають: «вштирити». От тільки де серед козаків взявся миршавий москаль — володар кружки із двоголовим орлом?
Це справді такий тиск у газогоні у 220 атм?

Саме на такий робочий (!!!) тиск розраховані труби «Північного потоку — 2»:

Трубы для «Северного потока — 2» имеют внутренний диаметр 1153 мм /диаметром 1143 мм и толщиной 41 мм/, толщину стенки 30,9 и 34,6 мм с трёхслойным наружным и внутренним гладкостным покрытием. Марка стали SAWL 485 FD. Трубы рассчитаны на рабочее давление до 220 атм.

Як бачиш, це саме робочий тиск, а не екстремальний. В принципі, нічого дивного: спробуй-но прокачай газ на відстань 1224 км без жодної компресорної станції посередині!..
_вибачаюсь
В звичайному газогоні можна тримати менший робочий тиск — але там через певні проміжки ставлять компресорні станції, щоб вони підкачували газ, збільшуючи тиск. А тут газогін йде по дну Балтики на понад 1,2 тис. км без всяких компресорних станцій!!! Отож і потрібен височезний тиск, щоб прокачати газ на таку шалену відстань…

От тільки де серед козаків взявся миршавий москаль — володар кружки із двоголовим орлом?

_сміюсь Так це ж такий сон, марення!!! _сміюсь

23:38
+2
Озвучування класне, жваве!

Випадкові Дописи