До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Піо, мій Піо (четверта частина)

Піо, мій Піо (четверта частина)

Перша частина https://svitoch.in.ua/1628-pio-miy-pio-persha-chas...

Друга частинаhttps://svitoch.in.ua/1632-pio-miy-pio-druha-chast...

Третя частина https://svitoch.in.ua/1639-pio-miy-pio-tretya-chas...

4

На ранок, ноги трохи відпустило, головний біль послабшав, але не зник. Піо, снідає традиційною молочною кашою з розмоченого печива, п’є капучіно. Не зважаючи на головний біль, збирається їхати до офісу, бо планував домовитися про зустріч з сеньйором Лучі. Однак проїжджає повз зупинки “вулиця Гарібальді”, та виходить на наступній, тобто на площі Санта Марія, щоб придбати квитки до театру. Йому пощастило, бо він купує останні чотири місця в партері. Піо виходить на вулицю і відчуває, що йому таки занадто зле, ще й спека дошкуляє. Сонце піднімається вище, стає все спекотніше, лише десята ранку, а температура повітря вже досягала 30 градусів вище нуля. Зважаючи на кепське самопочуття, детектив вирішує повертатися додому й викликати сімейного лікаря, а документи він зможе віддати іншим разом, бо здоров’я все ж важливіше, ніж робота.

Повернувшись додому, Піо чує, гуркіт швейної машинки. На щастя, дружина ще не пішла за покупками, вона в майстерні. Детектив прямує на кухню, бере склянку, наливає води, шукає щось в шухлядах. Потім заглядає в майстерню до дружини.

— Клаудія, скажи мені будь ласка у нас є аспірин? Я його не знаходжу.

— Ти повернувся? Що сталося? Тобі зле?

— Та щось я перевтомився, мабуть температура, голова болить… Не знаю.

— Зараз зателефоную лікареві, мабуть це тиск. Я відчувала, звід учора, що ці твої переслідування та прогулянки під спекотним сонцем, так просто не минуться. Останнім часом ти занадто багато працюєш.

Візит лікаря, закінчився тим, що детективу на час відновлення здоров’я, заборонено перебувати на сонці, вживати алкоголь, пити його улюблену каву та нервуватися. А навпаки, показано відпочивати, приймати курс ліків, дозволені нетривалі вечірні прогулянки в тіні і в супроводі дружини. Звичайно ж слідкувати за показниками кров’яного тиску, забути на тиждень-два про роботу, і через десяток днів відвідати лікаря для медичного контролю.

Клаудія зачиняє за лікарем двері та повертається в вітальню, до чоловіка.

— Через двадцять хвилин, на тебе чекатиме суп-пюре — каже Клаудія, й прямує на кухню.

Піо підмощує собі під спину подушку, та простягає ноги на диван. Закриває очі та розслабляється. З кухні відчуваються пахощі смажених грибів, та чутно дзижчання міксеру.

“Як я вдячний долі, що вона мене звела з Клаудією. Що б я робив, якби її не було поруч? Вона дала мені можливість спокійнісінько займатися кар’єрою. Я дослужив до звання полковника, віддавався роботі “на повну”, абсолютно не переймаючись домашніми справами. Я знав, що моя дитина доглянута, та навчена, що ввечері мене чекає смачна та гаряча вечеря, а вранці я завжди знайду на стільці випрасувані штани та сорочку, а на столі склянку молока та печиво” — розмірковує Піо — “Дійсно, що за кожним успішним чоловіком стоїть мудра жінка, яка допомагає йому реалізуватися”.

— Любий, суп готовий! — гукає Клаудія — В тебе є сила піднятися та завітати на кухню?

— Так. Іду. Знаєш, кохана, я радий, що цей проклятий тиск за 160, змусив мене залишитися вдома. А то б, я знову гасав би по місту, щось та когось вишукуючи. Життя минає, ми вже не молоді, тож треба якомога більше часу проводити разом. Що скажеш?

— Якщо щиро, то я, про це мрію завжди. Але ж розуміючи важливість твоїх розслідувань, усвідомлюючи, що людина в погонах має в будь яку хвилину бути готова до виконання наказу, я навіть не насмілювалась запропонувати тобі здійснити невеличку подорож, наприклад в гори.

— Вибач моя кохана, що я так замало приділяв уваги сім’ї. Інколи в житті дуже зайнятої людини настає час, коли вона зненацька розуміє, що нема нічого важливішого ніж сім’я. Чому я був таким бовдуром?! На перше місце в житті, я ставив службу, а сім’ю, лише на друге. Чуєш! Гори не обіцяю, а як щодо театру? Я придбав квитки на “Травіату”.

— Театр! “Травіата”! Дивовижно! Піо, мій Піо, це дійсно ти?! Ти придбав білети? Здається, якась могутня сила, мені підмінила чоловіка — сміється Клаудія. Не можу повірити, що така ідея відвідала твою голову! Раніше, такі ідеї пролітали повз.

— На днях, я мав розмову з жінкою, чоловік якої  допомагає іншим, але нуль уваги та ні краплі допомоги власній дружині. Я бачив її очі, вона ледь стримувалася, щоб не плакати. Я зрозумів, що я такий самий. Допомагаю іншим, але не тобі. Очі тієї жінки та візит на базар, де я ледь не втратив свідомість — і є та сама могутня сила, що змінила мене. Тобто я, скажімо так, “побував в твоїй шкурі”. І як ти це витримуєш?

— Звичка. Та знаєш, що я тобі скажу, допомога іншим — це звісно добре. Та все ж краще робити це виміряно, а не на шкоду власній родині.

— Згоден. Ось квитки. В четвер йдемо разом з Альдою та Стефано. Я придбав чотири останні квитки в партері. Мені пощастило.

— Що?! З нами йдуть Альда і Стефано?! Ну от! Тепер, могутня сила, мені знову повернула мого Піо — засмутилася Клаудія.

— Ми не бачилися вже тривалий час, і це чудовий привід зустрітися — виправдовується Піо.

— Я не хочу бачити, тих твоїх, неприємних друзів! Особливо мене дратує Альда. Вона про себе занадто високої думки. Тільки те й робить, що пліткує про знайомих та сусідів. Де гарантія того, що також ми не є об’єктом її пліток в компанії інших людей.

— Клавдіє, але ж Стефано, мій товариш з часів військової служби.

— Знаєш, любий, люди з роками змінюються на краще, або на гірше. Так от Стефано, також змінився і починає мені нагадувати його “язикату” дружину. Як то кажуть “спатимеш з собакою, то прокинешся з блохами”. Мене дратують його примітивні теми для розмови: хто що їсть та з ким спить, в кого які недоліки… Я ледь стримувалася, від роздратування, коли змушена була слухати їхні плітки. Стефано став іншим, хіба ти не помітив? А ти його досі міряєш старими мірками, яким він вже не відповідає.

— Заспокойся, Клаудія! Наступного разу, я буду мати на увазі твою неприязнь. А зараз давай не будемо сваритися! Все одно я не можу вже нічого змінити. Я не можу сказати “ні”, бо ще звечора повідомив їм, що збираюся придбати квитки.

— То чому ж ти мені не сказав, про твої наміри, піти в театр такою компанією?

— Хотів зробити тобі сюрприз, але трохи схибив, запросивши Альду та Стефано.

— Добре, на цей раз пробачаю. Але в майбутньому, ні в якому разі, не хочу бачити цих твоїх друзів. Мене заспокоює те, що це візит до театру, а не до ресторану. Принаймні там я їх не бачитиму, бо дивитимуся на сцену, а вони обоє сидітимуть з закритими ротами.

— Я впевнений що вечір буде незабутнім. До речі, роль Віолетти виконує твоя улюблена співачка.

— Марія К’яра?

— Так, саме вона.

— Не можу дочекатися четверга! О! Четвер — то ж завтра! Вже передчуваю насолоду від її сопрано.

— От і добре. Слухай, а може зателефонувати Терезі? Як там наші хлопці?

— Давай зробимо це пізніше, бо в цей час, наша дочка зазвичай в студії, а їй не подобається коли її відволікають від роботи.

— Як хочеш. Тоді подивимося запис вчорашнього матчу з бразильцями, який я прогавив.

— Чудово, лише помию тарілки. А ти, будь ласкавий, принеси мені моє в’язання! Почала плести светри для наших онуків. Для Леонардо — з смужками, на правому рукаві, а для Луки — з смужками на лівому рукаві. Щоб вони знали, де чий светр.

Піо направився в кімнату де створюються шедеври шиття та рукоділля. Це царство тканин, ниток, ножиць, гудзиків, мережива та голок, де “править” його королева, його Клаудія. Інколи, в це королівство заходять поважні гості — її клієнтки, які замовляють собі ексклюзивний одяг. На столі стоїть швейна машина, та панує творчий безлад. Розкидані журнали з останніми тенденціями в світовій моді, в кутку скручені в трубку паперові викрійки, на стільці дротяний кошик наповнений вщент різнокольоровими котушками, та стрічками. На софі біля вікна, він бачить клубок синіх вовняних ниток, поряд, вже готовий синій светр на дитину, років 8-10, та іншу розпочату роботу над плетінням другого светру. Бере плетіння та повертається в вітальню.

Після перегляду матчу, Піо телефонує Фердінандо Лучі, та домовляється про зустріч, щоб віддати викрадені документи. Зустріч призначається в ресторані на набережній, на восьму годину вечора, коли сонце не пектиме.

Клаудія тихенько сидить в кріслі й звично виконує одноманітні рухи спицями, з під яких тягнеться вовняна синя нитка, вив’язуючи петлю за петлею. А Піо тим часом, лежачи на дивані поруч, розповідає дружині про останні незвичні справи своїх розслідувань, про волонтера, про паніку, яка панує вже декілька днів в магазинах одягу, про зустріч з Монтепіні, та необачність винороба, який пожалкував дати милостиню безхатьку, а тепер має клопіт. Слухаючи його, Клаудія почувається щасливою, що нарешті після стількох років подружнього життя її Піо, хоч і “примусово”, залишився вдома і вони зараз разом. Вона його слухає, слухає, й слухає...

Ввечері під помірним, лагідним сонцем Піо та Клаудія прогулюються по набережній. Вони прямують до ресторану, щоб повечеряти та зустрітися з сеньйором Фернандо Лучі. Ресторан розташований недалеко, від будинку, й до нього можна пройти пішки. Просто неба в затишному та вельми мальовничому місці, біля річки, в тіні дерев, щоранку за хорошої погоди, виставляють два десятки круглих столиків. Саме там дуже полюбляє бувати Клаудія іноді сама, іноді зі своїми клієнтками, після виконання чергового замовлення. Вона має таку собі традицію: святкувати “народження” кожного нового вбрання, яке виходить з її умілих рук.

— Дивно — зауважує Клаудія — зазвичай на зовні, достатньо важко знайти вільний столик, а сьогодні майже дві третини столиків — вільні.

— Це тому, що на площі Санта Марія влаштовують світлове музичне шоу. Зранку, коли я заходив до білетної каси, навпроти будинку театру починали встановлювати сценічне обладнання. Видовище триватиме до опівночі, мабуть буде цікаво, тому багато городян зараз там.

— От і добре, принаймні нам не заважатиме метушня інших відвідувачів, будемо насолоджуватися тишею, милуватися панорамою, заходом сонця та слухати хлюпання річкової води.

— Обирай столика, люба! Де тобі зручніше?

— Сідаймо, отут!

Піо відсовує стільця даючи можливість Клаудії вмоститися зручніше за столиком, а потім сідає сам. На годиннику чверть на восьму, якраз час вечері, тому подружжя Баффі замовляє дві порції пасти з гребінцями під білим соусом, та на десерт морозиво і апельсиновий сік з льодом.

Піо підсовує ножем на виделку залишки смачної страви, і в цей час до його вух досягають уривки з розмови двох жінок. Одна з них розповідає іншій, що придбала неймовірну сукню, та радить подрузі, також заглянути в той самий магазин, бо там є дещо чарівне і для неї. Голос однієї з співрозмовниць, йому здається знайомим. Він впевнений, що чув цей голос раніше, і прислухається.

— Ні, Сандра. Я найближчим часом не планую купувати вбрання, мені зараз не до нарядів.

— То чому? Маєш подобатися твоєму Дієго.

— Я переїхала до батьків.

— Що я чую! Ви посварилися?

— Ні, не посварилися. Ми розлучаємося. Я мовчки зібрала речі та й пішла. Він мені брехав, я це відчувала, щоб знати правду, мусила наймати приватного детектива. Виявляється, Дієго вже рік займається волонтерською діяльністю, але я про це дізналася лише два дні тому.

— Волонтер?

— Так. Як виявилося, Дієго — “суцільне добро” — іронізує Лучана.

— То й що? Це ж не зрада.

— А позавчора, коли складала валізу, знайшла ще один доказ брехні. Забираючи з шафи  свої речі, натрапила на дуже дорогу краватку. Ще й у подарунковій, упаковці, перев’язана блискучою стрічкою. Від кого подарунок? Від волонтерської організації?

— Навряд чи.

— Отож бо. В п’ятницю краватки не було, бо я робила прибирання і перекладала всі речі у шафі.

— То може, отримав в нагороду за вдалий продаж величезної партії електротоварів. Або заможний друг презентував.

— Який друг? З якої нагоди? День народження вже було, а до Різдва ще далеко.

— Підозрюєш, що це якась жінка?

— Впевнена. Однак мені, до цього вже байдуже. Я не хочу провести все моє життя з таким чоловіком. Отож, рішення безповоротне. З відучора — я у мами. Маю намір шукати роботу викладачем малювання, або давати приватні уроки малюнку, тому що маю нагальну потребу в грошах.

— Люба моя, Лучано, співчуваю тобі усім серцем. Тримайся!

Піо розуміє, хто то говорить, і про кого йдеться. Детектив повертається обличчям до жінок, та вітається:

— Доброго вечора! Сеньйоро Гатті, випадково почув розмову між Вами та подругою. Мені шкода, що Ваші сімейні стосунки закінчилися. Щоб трохи потішити Вас, хочу пригостити кавою та морозивом.

— Рада зустрічі, детективе Баффі, незважаючи не те, що саме Ви повідомили мені прикру правду. Ми з подругою щойно випили каву. Дякую!

— Тоді, морозиво. Я нестерпно хочу пригостити таких чарівних жінок морозивом.

— Тут дійсно подають дуже смачне морозиво — втрутилася Клаудія — я була б рада, якби ви пересіли до нашого столика. Думаю, моєму чоловіку, не зручно сидіти до вас спиною. Будь ласка, сідайте поруч! Зараз принесуть морозиво. Я полюбляю з горішками, а ви дівчата, якому віддаєте перевагу?

Жінки пересідають на вільні місця біля подружжя Баффі. Лучана знімає сонячні окуляри, які приховували неймовірно красиві блакитні очі, і каже:

— Мене звати Лучана, а це моя подруга Сандра.

— Дуже приємно познайомитись, я Клаудія Баффі. Так яке ж морозиво замовляємо?

— На Ваш смак, сеньйоро. Нехай буде з горішками.

— Добре! Піо, поклич офіціанта! Замов ще два морозива!

— Офіціант! ...

— Мій чоловік Піо, тут, з приводу роботи й не на довго, — продовжує Клаудія — у нього зустріч. Він повинен віддати документи одному клієнту. Але мені, щиро кажучи, не хочеться іти звідси додому. Хочу тут залишитися як найдовше, милуватися панорамою річки. Я можу годинами дивитися як тече вода, це заспокоює, та розслабляє.

— Так сеньйоро, Клаудіа, місце тут дійсно фантастичне. А який захід сонця! Які кольори! Це ж справжня вистава, яку нам демонструє природа! Не вистачає лише фарб та мольберту, щоб зберегти цю красу на папері.

— То Ви, Лучана, плануєте давати приватні уроки живопису?

— Так, треба шукати заробіток, хоч я й не працювала протягом декількох років.

— У нас з Піо є два онуки. Чудові хлопчики, їм обом по 10 років, близнюки. Обидва малюють досить непогано. Та було б чудово допомогти їм освоїти нові техніки малювання.

— З задоволенням, сеньйоро!

— Домовились! Ви вже маєте двох учнів, то ж з голоду не помрете.

Далі буде.

+2
77
RSS
22:14 (відредаговано)
+2
Прочитав. Дякую, Оленко. Ця четверта частина теж читається легко. Виходить, що темою твору є сімейні відносини і відновлення жіночих прав у родині. Добре, що є поворот до попереднього розслідування. Варто писати разом з відучора .
Виходить, що темою твору є сімейні відносини і відновлення жіночих прав у родині.

Твори можуть бути багатоплановими й багаторівневими. За кожен план (рівень) може відповідати окремий набір героїв.
_не_знаю
Не прочитавши твір в цілому, судити про це неможливо. Тому я би поостерігся робити подібні висновки, прочитавши всього лише 4 частини…
18:43
+2
Дякую, пане Анатолію за зауваження. Вже поправила.
А от щодо теми, то не знаю. Слідчий проводить одне за одним розслідування, але фоном твору таки дійсно є його власне сімейне життя. Цей твір розрахований в більшості, на читачок тому й переповнений думками та бажаннями саме жінок. Бо про те що думає жінка мені легше писати.
А от з приводу жіночих прав в італійській родині, то вони захищені на 100 відсотків. Якщо жінка вийшла заміж, то навряд чи вона буде працювати, хіба що займатиметься хоббі, як наприклад Клаудія. Народивши дитину, мати знаходиться в декретній відпустці, до досягнення дитиною 6 років. Або якщо захоче, то й до 14 років. Весь тагяр заробітку — на чоловікові.
20:49
+1
Оцього я не знав, що італійська жінка отак захищена. 6 років оплачуваної відпустки по догляду за дитиною! Це мабуть залишилося з часів фашиста Беніто?

Випадкові Дописи