Капкан стосунків

Між співзалежністю і контрзалежністю — в капкані відносин, що не приносять щастя.
Співзалежність — це потужна емоційна, психічна і соціальна залежність від іншої людини, глибока захопленість її почуттями, переживаннями, життям.
Увага співзалежної людини повністю зосереджується на партнері, при цьому власне життя, вибори, переживання і почуття відходять на задній план.
Людина, що вибрала такий спосіб поведінки щодо іншого, потерпає на низьку самооцінку, на невпевненість у собі, здається слабкою і вразливою, повністю залежить від думки значущих для неї людей, легко потрапляє під їхню владу і підпорядковується їм, за всяку ціну прагне досягти близькості та довірливості з партнером, не озираючись на його бажання і готовність до контакту.
Оскільки вона не вважає себе гідною любові й уваги, то відчуває постійний страх бути кинутою, весь час потребує підтвердження почуттів з боку іншого і намагається зробити все можливе для того, щоб її не залишили.
Щоб якомога сильніше прив'язати до себе партнера, співзалежна людина створює умови, при яких той починає максимально залежати від неї, прагнутиме її допомоги, турботи і опіки.
Саме тому ті, хто має співзалежні звички, є незмінними супутниками людей, які потерпають від різних видів залежності (наркоманів, алкоголіків, ігроманів тощо), а також тих, хто будує відносини зі світом й іншими за принципом контрзалежності (про контрзалежність — нижче).
Це хронічні «жертви» відносин, рятувальники і страждальці в ім'я інших. Вони страждають навіть тоді, коли начебто для цього немає ніяких причин — тоді їх потрібно створити — для того, щоб продемонструвати іншій людині, на які жертви й обмеження вони йдуть заради неї. Мета одна — зробити об'єкта своєї пристрасті максимально безпорадним і назавжди, намертво прив'язати його до себе.
Співзалежні люди роблять це абсолютно неусвідомлено, керуючись «праведними» мотивами. Прикладів такої поведінки дуже багато:
- дружина хронічно питущої людини або наркомана, яка щиро намагається його врятувати і жертвує заради цього кращі роки свого життя;
- матір непристосованої до життя дитини (не має значення — хлопчика чи дівчинки), при цьому дитина може бути вже літньою, але жити за рахунок матусі, повністю підкорятися їй, і всі вибори, рішення ухвалювати тільки разом з нею;
- скромна дружина — тінь великої людини — вченого, бізнесмена, політика...
Така поведінка формується в перші роки життя людей, коли малюк особливо гостро потребує постійного тактильного і зорового контакту, любові, уваги, підтримки і визнання. Якщо дитину весь час відкидають, критикують, лають, не задовольняють її базові потреби, знецінюють її як особистість, насміхаються над нею — вона перестає вірити в те, що гідна любові просто так, за фактом свого існування і намагається всіляко заслужити, домогтися її, зробити так, щоб батьки все-таки повернулися до неї обличчям, не залишили її.
Вона починає звинувачувати себе у всіх проблемах, що виникають, і прагне переробити себе таким чином, щоб отримати хоча б крихту любові.
З цієї причини вона боїться бути щирою, чесною, прямо заявляти про свої бажання та потреби, починає лестити і підлабузнюватися перед іншими, постійно поступатися їм і відмовлятися від власних бажань і потреб.
Надалі вона переносить свою співзалежну поведінку і на доросле життя, бо просто не вміє жити по-іншому, не вірить в себе, в свою значущість і навіть в своє право існувати. У вибудовуванні відносин за принципом співзалежності вона бачить єдину можливість для того, щоб бути щасливою і коханою.
Контрзалежність — це поведінка, прямо протилежна співзалежності.
Людина, яка має контрзалежні риси, справляє враження сильної, самовпевненої й успішної. Така людина може добре просуватися в кар'єрі, бізнесі, професії, але зазнавати невдачі в особистих відносинах, бо постійно відштовхує інших, не звертає уваги на переживання партнера, надмірно захоплюється своїми справами на шкоду відносинам, постійно звинувачує інших у своїх проблемах.
У більшості випадків люди цього типу мають мало досвіду в налагодженні відносин, бояться близькості з іншими людьми і в міру можливостей уникають інтимних ситуацій. Вони напружено намагаються показати довколишнім, що у них все гаразд і їм нічого ні від кого не потрібно, дуже обмежують кількість любові, тепла і близькості, яку можуть віддавати й отримувати.
Чим викликана подібна поведінка? Коли дитина дорослішає, то потребує набуття більшої свободи і незалежності й одночасно з цим — підтримки в хвилину слабкості. Якщо батьки занадто опікуються дитиною, постійно обмежують її свободу, маніпулюють нею, роблять емоційне, фізичне і психічне насильство над нею, а також кидають її в той момент, коли вона особливо сильно їх потребує, для захисту себе вона виробляє контрзалежну поведінку.
Основні установки контрзалежністі:
- Мені ніхто не потрібен
- Я все зроблю сам
- Я обійдуся без допомоги і підтримки інших
- Любити — небезпечно
- Довіряти — небезпечно
- Бути слабким — небезпечно
- Демонструвати свою любов і свої почуття — небезпечно
- Прив'язуватися — небезпечно
Дорослішаючи, дитина з установками контрзалежності починає пригнічувати свої почуття, не дозволяє собі любити і прив'язуватися повною мірою, не може довіритися іншому, уникає близькості, використовуючи всі можливі й неможливі способи. Природно, вона робить це несвідомо, часто не розуміючи, що справжньою причиною її поведінки є глибокий, пронизливий страх, основою якого є рани, отримані в дитинстві.
Чому співзалежні так часто вступають в контакт з контрзалежними?
- Контрзалежні не звертають ні на кого уваги — співзалежні не звертають уваги на цей факт і все одно шукають можливості вступити в стосунки.
- Контрзалежні багато вимагають — співзалежні весь час поступаються.
- Контрзалежні тікають — співзалежні наздоганяють.
- Контрзалежні принижують, ображають, пригнічують і відкидають — співзалежні приймають це як належне, адже з ними завжди тільки так і поводилися.
- Контрзалежні вимагають, щоб їм підкорялися й їх обслуговували — співзалежні підкоряються і обслуговують.
- Контрзалежні приносять в жертву інших — співзалежні приносять в жертву себе.
До речі, наркомани, алкоголіки й ігромани одночасно є не тільки залежними, але і контрзалежними. Адже вступаючи в контакт з алкоголем, наркотиком, грою, вони відкидають близьких людей, бо не можуть витримати напруги, болю і напруження емоцій у відносинах. Вони надають перевагу близькості з людиною близькість з речовиною, тим самим, вибудовуючи броню контрзалежності навколо себе.
Потрібно зазначити, що практично в кожній людині є як залежні, так і контрзалежні риси. Більш того, в «нормальній» концентрації вони навіть повинні бути присутніми — створюючи близькі стосунки, ми завжди в якійсь мірі залежимо від наших партнерів, а витримуючи свої межі, часом повинні проявляти певну частку жорсткості та вміти відсторонюватися.
Як визначити власну схильність до співзалежності та контрзалежності?
Дуже просто. Критерій — ваше власне життя. Якщо ви потерпаєте від нерозуміння у відносинах, відчуваєте власну самотність, холод навколо, або постійно вступаєте у відносини з тими, хто страждає на залежність (алкоголіки, наркомани, гравці), або з холодними, відстороненими, пихатими і травмонебезпечними людьми — є привід замислитися.
Що робити?
Змінитися одразу — непросто. Адже ми витратили роки на те, щоб навчитися бути залежними або контрзалежними, чавити себе і свої бажання, не довіряти, тікати, відкидати і боятися. Тому розраховувати на те, що все зміниться в один день — не варто.
Але як же бути?
Щодня, потроху, зовсім ледь-ледь здійснювати такі вчинки, які дозволять вам повірити в себе. А для того, щоб повірити в себе, потрібно робити те, що раніше не пробували, тобто — ризикувати. Ризик може починатися з дуже простих і банальних речей.
Посміхнутися вподобаній людині. Одягти на роботу шарфик трохи яскравіший від звичайного. Сказати комусь про свою симпатію. Ухилитися від чашки чаю з колегою, який неприємний вам. Почати робити щось, про що ви давно мріяли, але не наважувалися. Наприклад, піти на танці або курси малювання. Купити собі додому якусь красиву річ просто тому, що вона сподобалася. Знайти хорошого психолога або психотерапевта і почати проходити особисту терапію.
Невеликі щоденні подолання почнуть зміцнювати вашу віру в себе і почуття власної гідності. Поступово, крок за кроком, ви зможете перетворити свою непевність і страхи на силу і досвід, і повірити у власну значущість та цінність для світу. І тоді життя заграє новими фарбами.
Олександра Алексєєва
— намагається дати свою любов і допомогу насамперед тим, хто опустився до залежності від психостимуляторів і вже сама стає залежною від таких людей;
— намагається ізолюватися від ворожого світу, проявляючи напускну силу, а насправді це є ознакою слабкості.
Перше характерно переважно для жінок, а друге для чоловіків.
— жінка-мати ставиться до дорослого сина чи дочки та до дорослих онуків, як до маленьких дітей. І незважаючи на те, що вони ігнорують її, але при цьому користуються її коштами і приймають подарунки, не даючи нічого навзаєм, вона все одно намагається за всяку ціну привернути їх увагу;
— жінки знаходяться у полоні життя в телесеріалах (наприклад, «Жіночий лікар», «Сімейний лікар»...). І хоча тележиття викривлене і брехливе (наприклад, лікарня в серіалі «Жіночий лікар» за умовами для породіль і обладнанням перевершує спецлікарню в Феофанії), жінки емоційно переживають за героїнь серіалу, в той же час проявляючи байдужість до своїх реальних подруг.
А для чого жінці-матері за всяку ціну привертати увагу своїх дітей? Гадаю, що все це — через травму покоління «дітей війни». Знов і знов посилаюсь на матеріал "Механізм передачі травми (частина перша)", оприлюднений у нас Дзвінкою Сопілкаркою. Переклад там не у всьому досконалий, тим не менш — цитата:
Такими жінками була вихована моя мама. І від них перейняла головну життєву установку:
— сім'я — це святе;
— заради збереження сім'ї жінка має зі шкури вилізти, себе не пожаліти, принести себе в жертву дітям;
— а якщо жінка себе пожаліла, із шкури не вилізла, себе в жертву дітям не принесла — це погана жінка!!! бо у неї не будуть як слід доглянуті діти...
Ось тобі і все пояснення! Іншої моделі «жінки в сім'ї» мама просто не бачила, а тому успадкувала цю — єдино можливу для неї. А тепер мамі вже 304 роки (23 липня їй виповнилося 76, вона свої роки життя рахує вже «рік за чотири» — гірше, ніж на фронті, 76х4=304), їй вже переучуватися запізно…
Отже, яка вже є — така і буде! Іншої у мене все одно нема.
Досить часто жінка-мати не може адекватно сприймати дорослішання дітей. Хлопець або дівчина вже виш закінчує, а мати сприймає їх як дитину. На мій погляд, дитинство закінчується десь років у 12-13, далі йде отроцтво, юність і доросле життя. Відповідно до цих періодів становлення особистості батьки і повинні будувати свої стосунки з дітьми. Коли хлопцю чи дівчині 20 років, то це вже не дитина, а член родини, до якого необхідно і ставитися на рівних.
Але якби ж усе було настільки просто!.. Коли я закінчував КПІ, то мене раптом почав валити мій керівник дипломного проекту, він же за сумісництвом — завідувач кафедрою + декан. На той час мені було 22 роки. Якщо тато ще в трохи більш ранні роки не міг мені поралити нічого путящого (років десь у 16-18), то в цій ситуації навіть мама не могла нічого путящого порадити…
Тоді я розібрався з ситуацією самотужки: вивернув ситуацію таким чином, що мені просто не могли не дати мій «червоний диплом»… Але вже тоді саме життя показало, що я можу самотужки, без допомоги батьків ставити собі такі цілі, про які вони навіть подумати не могли — й досягати їх.
Тим не менш, мама продовжувала довгі роки (і продовжує досі) гнути свою лінію: вона нам конче потрібна, тим паче, що тато перед смертю «заповів» їй піклуватися про нас — отож її священний обов'язок в тому й полягає, щоб допомагати нам, хочемо ми того чи не хочемо… І мені, й моїй дружині, й нашій дочці. Поза цією парадигмою мама себе просто не мислить.
Хоча ми вже не раз ловили її на тому, що в критичних ситуаціях вона час від часу починає пасувати й уникати відповідальності за свої дії чи бездіяльність… Ну, не може 76-літня жінка «порішати все на раз» в нинішньому житті!!! Ми й не просимо — але ж вона сама рветься!.. а потім потихеньку дає задній хіл і робить вигляд, ніби ні про що не в курсі.
Можна (і потрібно!!!) долучати дитину до сімейних традицій і цінностей, передавати енергію роду — я на цю тему торік публікував цікавий матеріал "Геноскоп: 7 поколінь предків".
Можна (і потрібно!) багато спілкуватися з дитиною, передавати їй свій життєвий досвід. Зрештою — робити «молодшим партнером», нащадком своєї справи…
Можна (і потрібно!) забезпечувати дітям якомога кращі стартові можливості. Особливо в порівнянні з іншими дітьми з інших сімей…
І таке інше.
Очевидно, що брак одних можливостей компенсується іншими можливостями. Саме тому батьки, які «горять» на роботі, аби заробити зайву копійчину, «закидають» дітей подарунками: таким чином вони намагаються компенсувати дефіцит спілкування з дітьми підвищенням «особистого майнового стану» свого чада — бо ці подаровані ресі переходять у власність дитини. Таким чином, це теж прояв батьківської любові — тільки виражений матеріально.
Інша річ, що дитині, можливо, потрібно щось зовсім інше, ніж чергова дорога забавка… Але логіка батьків саме така — компенсаторна: я не можу приділяти тобі багато уваги — натомість я купую тобі лише найкращі речі, багато найкращих речей!..
На Світочі я її теж презентував…
І якщо прийняти термін «недолюблена дитина», то цілком очевидно, що у нього є протилежність — «перелюблена», «залюблена», «занадто любима»
1. Різні люди націлені на різні цінності.
Ієрархію цінностей людини в цілому відображає т.зв. піраміда Маслоу:
А ще треба мати на увазі іншу ієрархію — піраміду Ділтса:
2. Різні люди вібрують на різній частоті.
Схематично це виглядає отак:
3. Одного разу я додумався сумістити піраміду Маслоу та перевернутий конус вібрацій людського тіла:
Ось як прокоментувала це Дзвінка Сопілкарка:
Таким чином, різні люди справді «стартують на підвищення» з різних рівнів ієрархії цінностей! Одна людина перебуває на рівні фізіологічних чи безпекових потреб (1-2 щаблі) — отож націлена на задоволення соціальних потреб (3 щабель). Для іншої людини базовим рівнем є соціальні потреби (приналежності й любові — 3 щабель) та/або потреби поваги й визнання (4 щабель). Така людина цілитиметься на задоволення творчих потреб (5 щабель). А третя людина, яка вже задовольнила творчі й естетичні потреби (5-6 щаблі) — цілитиметься на задоволення духовних потреб (найвищий 7 щабель).
Отже, як бачите, різним дітям (які від народження вібрують на різних частотах) потрібна не тільки різна кількість любові, але й різна націленість на різні рівні.
Ілюструю на власному прикладі.
— Я у віці 11,5 років зрозумів, що хочу стати прозаїком-фантастом. Це означає, як мінімум, вихід на базовий рівень задоволення творчих потреб (5 щабель піраміди Маслоу) й націленість на задоволення потреб естетичних (6 щабель) та духовних (7 щабель). Нижчі щаблі мене загалом не цікавлять.
— І тато, і мама, і всі родичі намагалися виховувати мене в страху перед системою радянських каральних органів через репресованого діда. Це — забезпечення моєї безпеки (2 щабель піраміди Маслоу).
— Тато просто мріяв, щоб я виріс спортсменом, маючи за приклад рідну сестру та її подруг-спортсменок, які їздили в т.ч. на престижні міжнародні змагання за кордон. Це, з точки зору тата — рівень поваги та визнання соціумом (4 щабель).
— Мама мріяла, щоб я, за її власним прикладом, створив власну сім'ю, а потім пожертвував усім особистим заради цієї сім'ї. Це соціальні потреби приналежності (до сім'ї) та любові — 3 щабель.
Як бачите, я з дитинства цілився на найвищі рівні ієрархії цінностей, тоді як тато з мамою (а також сім'я в цілому) «нагинали» мене на нижчі рівні, які мене особисто не цікавили в принципі. Бо я відчував, що маю потенціал для того, щоб базуючись на творчому рівні, злетіти вище. А дорослі (заради мого ж блага, з їхньої точки зору) старанно підрізали мені крильця.
Отже, я «недолюблений»? Безперечно! Але чому?! Тому, що мама і тато позбавляли мене любові?! Ні. Й навіть навпаки: мама намагалася (і намагається досі) «втопити» мене у власній любові! От тільки батьки націлювали мене… на деградацію, з моєї точки зору!!! Бо та системи цінностей, яку вони мені намагалися прищепити, мене не цікавила в принципі.
— плюсові = любов;
— мінусові = ненависть;
— і-числа = задушуюча в обіймах любов.
Себто, ти не пропонував мені — ти безадресно запитував усіх світочан, можна таке зробити чи не можна?
У тебе є цікава властивість: ставити правильне запитання в потрібний час. У мене є інша властивість: дослухатися до твоїх запитань.
А відповідь в тому, що можна поєднувати все, що завгодно, з усім, що завгодно! Це називається нелінійним мисленням. Отож треба бути послідовним: Запитав, чи можна поєднувати?.. То поєднай!!!
Але є проблема: в циклі з п'яти матеріалів про рівні людської свідомості друг Доброслав докладно розібрав усі рівні, а також розповів про самого Хокінса та навіть післямову навів. Одного лише він не зробив — не звів ці рівні до єдиної компактної схеми! Саме це завадило тобі звести обидва матеріали самостійно. Я це розумію.
А тому мені треба було самому відшукати й навести відповідну схему «від альфи до омеги»:
А коли я побачив, що вона виконана у вигляді перевернутого конуса — саме й виникла ідея матеріалу "Перевертаємо піраміди". Тим паче, що в обох випадках низ малюнків червоно-помаранчевий, верх — синьо-фіолетовий. Що відповідає кольорам чакр:
Отак працює наша пара! Отже, Великі Планувальники нас поєднали недарма: бо ти запитуєш, чи можна робити отак чи отак — а я беру та й роблю!
Тандем у нас, друже мій! Тандем.
В старших класах школи та на І курсі інституту я трохи займався хатха-йогою й розбирався з чакрами. Отож міг би пофілософствувати на тему суміщення обох пірамід безпосередньо зі схемою розташування чакр людини:
Більш того, існує схема накладання «кабалістичного дерева», про яке я тут розповідав, на тіло людини:
Відповідно, є співставлення схеми розташування чакр та «кабалістичного дерева»:
Отож в схему співвіднесення двох пірамід можна вставити й схему з «кабалістичним деревом»:
У мене навіть назва матеріалу є — «Чакри і піраміди»… Однак написати його заважають два фактори:
— категоричний цейтнот (ми ж бо дописуємо епопею...);
— утискання розміру малюнків на Світочі до 400 пікселів (для економії місця).
Це означає, що на малюнках ви нічого не побачите. Треба робити відео… монтаж відосика — ще складніша, ще більш трудомістка праця! Отож хоча мені є про що писати — все це відкладається до завершення епопеї…
На мій погляд, батьки повинні, перш за все, прищепити своїм дітям традиційні цінності — любов до рідної землі і свого народу, національну гідність, віру, повагу до своєї історії і культури, володіння рідною мовою та іноземними мовами, повагу до старших, освіченість і шляхетність, прагнення до самореалізації…
Навпомацки я до цього йшов, вважаючи, що ШЛЯХ ЛЮДИНИ (ініціація, самореалізація) визначається при її народженні двома чинниками: під яким знаком Зодіака вона народжується і який соціотип у неї закладено Творцем. Але далеко не кожна людина здатна зрозуміти, які можливості закладені в неї і чого вимагає від неї Творець. Тому велика відповідальність лежить на батьках.
А як Ви вважаєте: наскільки знак Зодіака і соціотип впливає на розвиток людини?
Власне, це розвиток висновку, зробленого Дзвінкою Сопілкаркою, частину якого повторю:
Як бачите, друг Анатолій вчасно і вірно поставив запитання, я сумістив піраміди, Дзвінка Сопілкарка коротко сформулювала висновок, який я зараз розширив. А базу під цю теорію підвели Доброслав (опублікувавши матеріал в 5-ти частинах про систему Хокінса) та я (опублікувавши матеріал про піраміду Маслоу).
Отака у нас колективна творчість на Світочі… Отож я радий, що Ви сюди також підтягнулися.
В астрології я не професіонал, а лише просунутий любитель. До того ж, я вважаю, що астрологічні знання можна використовувати обмежено: лише для опису характеру, духовних та душевних властивостей конкретної людини — але не для передбачення майбутніх подій.
Щодо соціоніки, то я достатньо добре вивчив свій соціотип (ЕІІ — етико-інтуїтивний інтроверт з акцентованою інтуїцією), трохи вивчив тип свого соціонічного дуала (ЛСЕ — логіко-сенсорний екстраверт) + маю загальне уявлення про соціоніку. Але це, власне, і все. Отож на соціоніці я розуміюся ще менше, ніж на астрології…
Тому відповідь така: не просто знак Зодіаку, а натальна карта людини («точний» гороскоп, розрахований виходячи не тільки з дати народження, але також конкретного часу та місця народження) впливає на її розвиток. Соціотип впливає також. Однак за консультаціями краще звертатися до фахівців — на світочі фахівцнм з астрології є Дзвінка Сопілкарка.