До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Капкан стосунків

Капкан стосунків
Джерело матеріалу:

Між співзалежністю і контрзалежністю — в капкані відносин, що не приносять щастя.


Співзалежність — це потужна емоційна, психічна і соціальна залежність від іншої людини, глибока захопленість її почуттями, переживаннями, життям.

Увага співзалежної людини повністю зосереджується на партнері, при цьому власне життя, вибори, переживання і почуття відходять на задній план.


Людина, що вибрала такий спосіб поведінки щодо іншого, потерпає на низьку самооцінку, на невпевненість у собі, здається слабкою і вразливою, повністю залежить від думки значущих для неї людей, легко потрапляє під їхню владу і підпорядковується їм, за всяку ціну прагне досягти близькості та довірливості з партнером, не озираючись на його бажання і готовність до контакту.

Оскільки вона не вважає себе гідною любові й уваги, то відчуває постійний страх бути кинутою, весь час потребує підтвердження почуттів з боку іншого і намагається зробити все можливе для того, щоб її не залишили.

Щоб якомога сильніше прив'язати до себе партнера, співзалежна людина створює умови, при яких той починає максимально залежати від неї, прагнутиме її допомоги, турботи і опіки.

Саме тому ті, хто має співзалежні звички, є незмінними супутниками людей, які потерпають від різних видів залежності (наркоманів, алкоголіків, ігроманів тощо), а також тих, хто будує відносини зі світом й іншими за принципом контрзалежності (про контрзалежність — нижче).

Це хронічні «жертви» відносин, рятувальники і страждальці в ім'я інших. Вони страждають навіть тоді, коли начебто для цього немає ніяких причин — тоді їх потрібно створити — для того, щоб продемонструвати іншій людині, на які жертви й обмеження вони йдуть заради неї. Мета одна — зробити об'єкта своєї пристрасті максимально безпорадним і назавжди, намертво прив'язати його до себе.

Співзалежні люди роблять це абсолютно неусвідомлено, керуючись «праведними» мотивами. Прикладів такої поведінки дуже багато: 

  • дружина хронічно питущої людини або наркомана, яка щиро намагається його врятувати і жертвує заради цього кращі роки свого життя;
  • матір непристосованої до життя дитини (не має значення — хлопчика чи дівчинки), при цьому дитина може бути вже літньою, але жити за рахунок матусі, повністю підкорятися їй, і всі вибори, рішення ухвалювати тільки разом з нею;
  • скромна дружина — тінь великої людини — вченого, бізнесмена, політика...

Така поведінка формується в перші роки життя людей, коли малюк особливо гостро потребує постійного тактильного і зорового контакту, любові, уваги, підтримки і визнання. Якщо дитину весь час відкидають, критикують, лають, не задовольняють її базові потреби, знецінюють її як особистість, насміхаються над нею — вона перестає вірити в те, що гідна любові просто так, за фактом свого існування і намагається всіляко заслужити, домогтися її, зробити так, щоб батьки все-таки повернулися до неї обличчям, не залишили її.

Вона починає звинувачувати себе у всіх проблемах, що виникають, і прагне переробити себе таким чином, щоб отримати хоча б крихту любові.

З цієї причини вона боїться бути щирою, чесною, прямо заявляти про свої бажання та потреби, починає лестити і підлабузнюватися перед іншими, постійно поступатися їм і відмовлятися від власних бажань і потреб.

Надалі вона переносить свою співзалежну поведінку і на доросле життя, бо просто не вміє жити по-іншому, не вірить в себе, в свою значущість і навіть в своє право існувати. У вибудовуванні відносин за принципом співзалежності вона бачить єдину можливість для того, щоб бути щасливою і коханою.

Контрзалежність — це поведінка, прямо протилежна співзалежності.

Людина, яка має контрзалежні риси, справляє враження сильної, самовпевненої й успішної. Така людина може добре просуватися в кар'єрі, бізнесі, професії, але зазнавати невдачі в особистих відносинах, бо постійно відштовхує інших, не звертає уваги на переживання партнера, надмірно захоплюється своїми справами на шкоду відносинам, постійно звинувачує інших у своїх проблемах.

У більшості випадків люди цього типу мають мало досвіду в налагодженні відносин, бояться близькості з іншими людьми і в міру можливостей уникають інтимних ситуацій. Вони напружено намагаються показати довколишнім, що у них все гаразд і їм нічого ні від кого не потрібно, дуже обмежують кількість любові, тепла і близькості, яку можуть віддавати й отримувати.

Чим викликана подібна поведінка? Коли дитина дорослішає, то потребує набуття більшої свободи і незалежності й одночасно з цим — підтримки в хвилину слабкості. Якщо батьки занадто опікуються дитиною, постійно обмежують її свободу, маніпулюють нею, роблять емоційне, фізичне і психічне насильство над нею, а також кидають її в той момент, коли вона особливо сильно їх потребує, для захисту себе вона виробляє контрзалежну поведінку.

Основні установки контрзалежністі:

  • Мені ніхто не потрібен
  • Я все зроблю сам
  • Я обійдуся без допомоги і підтримки інших
  • Любити — небезпечно
  • Довіряти — небезпечно
  • Бути слабким — небезпечно
  • Демонструвати свою любов і свої почуття — небезпечно
  • Прив'язуватися — небезпечно

Дорослішаючи, дитина з установками контрзалежності починає пригнічувати свої почуття, не дозволяє собі любити і прив'язуватися повною мірою, не може довіритися іншому, уникає близькості, використовуючи всі можливі й неможливі способи. Природно, вона робить це несвідомо, часто не розуміючи, що справжньою причиною її поведінки є глибокий, пронизливий страх, основою якого є рани, отримані в дитинстві.

Чому співзалежні так часто вступають в контакт з контрзалежними?

  • Контрзалежні не звертають ні на кого уваги — співзалежні не звертають уваги на цей факт і все одно шукають можливості вступити в стосунки.
  • Контрзалежні багато вимагають — співзалежні весь час поступаються.
  • Контрзалежні тікають — співзалежні наздоганяють.
  • Контрзалежні принижують, ображають, пригнічують і відкидають — співзалежні приймають це як належне, адже з ними завжди тільки так і поводилися.
  • Контрзалежні вимагають, щоб їм підкорялися й їх обслуговували — співзалежні підкоряються і обслуговують.
  • Контрзалежні приносять в жертву інших — співзалежні приносять в жертву себе.

До речі, наркомани, алкоголіки й ігромани одночасно є не тільки залежними, але і контрзалежними. Адже вступаючи в контакт з алкоголем, наркотиком, грою, вони відкидають близьких людей, бо не можуть витримати напруги, болю і напруження емоцій у відносинах. Вони надають перевагу близькості з людиною близькість з речовиною, тим самим, вибудовуючи броню контрзалежності навколо себе.

Потрібно зазначити, що практично в кожній людині є як залежні, так і контрзалежні риси. Більш того, в «нормальній» концентрації вони навіть повинні бути присутніми — створюючи близькі стосунки, ми завжди в якійсь мірі залежимо від наших партнерів, а витримуючи свої межі, часом повинні проявляти певну частку жорсткості та вміти відсторонюватися.

Як визначити власну схильність до співзалежності та контрзалежності? 

Дуже просто. Критерій — ваше власне життя. Якщо ви потерпаєте від нерозуміння у відносинах, відчуваєте власну самотність, холод навколо, або постійно вступаєте у відносини з тими, хто страждає на залежність (алкоголіки, наркомани, гравці), або з холодними, відстороненими, пихатими і травмонебезпечними людьми — є привід замислитися.

Що робити?

Змінитися одразу — непросто. Адже ми витратили роки на те, щоб навчитися бути залежними або контрзалежними, чавити себе і свої бажання, не довіряти, тікати, відкидати і боятися. Тому розраховувати на те, що все зміниться в один день — не варто.

Але як же бути?

Щодня, потроху, зовсім ледь-ледь здійснювати такі вчинки, які дозволять вам повірити в себе. А для того, щоб повірити в себе, потрібно робити те, що раніше не пробували, тобто — ризикувати. Ризик може починатися з дуже простих і банальних речей.

Посміхнутися вподобаній людині. Одягти на роботу шарфик трохи яскравіший від звичайного. Сказати комусь про свою симпатію. Ухилитися від чашки чаю з колегою, який неприємний вам. Почати робити щось, про що ви давно мріяли, але не наважувалися. Наприклад, піти на танці або курси малювання. Купити собі додому якусь красиву річ просто тому, що вона сподобалася. Знайти хорошого психолога або психотерапевта і почати проходити особисту терапію.

Невеликі щоденні подолання почнуть зміцнювати вашу віру в себе і почуття власної гідності. Поступово, крок за кроком, ви зможете перетворити свою непевність і страхи на силу і досвід, і повірити у власну значущість та цінність для світу. І тоді життя заграє новими фарбами.

Олександра Алексєєва

+3
159
RSS
22:20
+3
Я так відчуваю, потрібно опублікувати ще окрему статтю про контрзалежність…
05:57 (відредаговано)
+3
Недолюблена дитина, виростаючи:
— намагається дати свою любов і допомогу насамперед тим, хто опустився до залежності від психостимуляторів і вже сама стає залежною від таких людей;
— намагається ізолюватися від ворожого світу, проявляючи напускну силу, а насправді це є ознакою слабкості.
Перше характерно переважно для жінок, а друге для чоловіків.
10:58
+3
Російською — «человек», українською — «людина». Тому перекладаючи матеріали з російської, мені доводиться перебивати багато займенників «він» на «вона»… Зважаючи на те, що жінки втрапляють у психологічні проблеми частіше від чоловіків, зазвичай виходить дуже вдало.
_не_знаю
16:12
+4
Реально і часто спостерігаю СПІВЗАЛЕЖНІСТЬ у двох проявах:
— жінка-мати ставиться до дорослого сина чи дочки та до дорослих онуків, як до маленьких дітей. І незважаючи на те, що вони ігнорують її, але при цьому користуються її коштами і приймають подарунки, не даючи нічого навзаєм, вона все одно намагається за всяку ціну привернути їх увагу;
— жінки знаходяться у полоні життя в телесеріалах (наприклад, «Жіночий лікар», «Сімейний лікар»...). І хоча тележиття викривлене і брехливе (наприклад, лікарня в серіалі «Жіночий лікар» за умовами для породіль і обладнанням перевершує спецлікарню в Феофанії), жінки емоційно переживають за героїнь серіалу, в той же час проявляючи байдужість до своїх реальних подруг.
20:54
+2
Володимире, погоджуюсь, що так буває. Он друг Тимур є першою жертвою материнської любові. А от питання: а для чого жінці-матері за всяку ціну привертати увагу своїх дітей?
21:51 (відредаговано)
+2
Це точно… _шкодую І це жахливо, якщо чесно.
А для чого жінці-матері за всяку ціну привертати увагу своїх дітей? Гадаю, що все це — через травму покоління «дітей війни». Знов і знов посилаюсь на матеріал "Механізм передачі травми (частина перша)", оприлюднений у нас Дзвінкою Сопілкаркою. Переклад там не у всьому досконалий, тим не менш — цитата:

Поки мати рве жили, щоб дитина елементарно вижила, не померла від голоду або хвороби, а вона росте собі, вже травмована. Не впевнена, що її люблять, не впевнена, що вона потрібна, з погано розвиненою емпатією. Навіть інтелект порушується в умовах депривації. Пам'ятаєте картину «Знову двійка»? Вона написана в 51-му. Головному герою років 11 на вигляд. Дитина війни, травмований більше, ніж старша сестра, яка захопила перші роки нормального сімейного життя, і молодший брат, улюблене дитя повоєнної радості — батько живий повернувся. На стіні — трофейний годинник. А хлопчикові важко вчитися.
Звичайно, у всіх все по-різному. Запас душевних сил у різних жінок різний. Гострота горя різна. Характер різний. Добре, якщо у матері є джерела підтримки — сім'я, друзі, старші діти. А якщо немає? Якщо сім'я опинилася в ізоляції, як «вороги народу», або в евакуації в незнайомому місці? Тут або вмирай, або кам'яній, а як ще вижити? Минають роки, дуже важкі роки, і жінка навчається жити без чоловіка. «Я і кінь, я і бик, я і баба, і мужик». Кінь в спідниці. Баба з яйцями. Назвіть як хочете, суть одна. Це людина, який ніс-ніс непосильну ношу, та й звик. Адаптувався. І по-іншому вже просто не вміє. Багато хто пам'ятає, напевно, бабусь, які просто фізично не могли сидіти склавши руки. Уже старенькі зовсім, все клопоталися, все тягали сумки, все намагалися рубати дрова. Це стало способом справлятися з життям. До речі, багато хто з них стали настільки сталевими — так, ось така ось звукопис — що прожили дуже довго, їх і хвороби не брали, і старість. І зараз ще живі, дай їм Бог здоров'я. У самому крайньому своєму вираженні, при найстрашнішому збігу обставин, така жінка перетворювалася в монстра, здатного вбити своєю турботою. І продовжувала бути залізною, навіть якщо вже не було такої необхідності, навіть якщо потім знову жила з чоловіком, і дітям нічого не загрожувало. Немов обітницю виконувала.

Такими жінками була вихована моя мама. І від них перейняла головну життєву установку:
— сім'я — це святе;
— заради збереження сім'ї жінка має зі шкури вилізти, себе не пожаліти, принести себе в жертву дітям;
— а якщо жінка себе пожаліла, із шкури не вилізла, себе в жертву дітям не принесла — це погана жінка!!! бо у неї не будуть як слід доглянуті діти...

_не_знаю
Ось тобі і все пояснення! Іншої моделі «жінки в сім'ї» мама просто не бачила, а тому успадкувала цю — єдино можливу для неї. А тепер мамі вже 304 роки (23 липня їй виповнилося 76, вона свої роки життя рахує вже «рік за чотири» — гірше, ніж на фронті, 76х4=304), їй вже переучуватися запізно…
_шкодую
Отже, яка вже є — така і буде! Іншої у мене все одно нема.
23:09
+3
Володимире, погоджуюсь, що так буває. Он друг Тимур є першою жертвою материнської любові. А от питання: а для чого жінці-матері за всяку ціну привертати увагу своїх дітей?


Досить часто жінка-мати не може адекватно сприймати дорослішання дітей. Хлопець або дівчина вже виш закінчує, а мати сприймає їх як дитину. На мій погляд, дитинство закінчується десь років у 12-13, далі йде отроцтво, юність і доросле життя. Відповідно до цих періодів становлення особистості батьки і повинні будувати свої стосунки з дітьми. Коли хлопцю чи дівчині 20 років, то це вже не дитина, а член родини, до якого необхідно і ставитися на рівних.
Ви абсолютно вірно написали:

Коли хлопцю чи дівчині 20 років, то це вже не дитина, а член родини, до якого необхідно і ставитися на рівних.

Але якби ж усе було настільки просто!.. Коли я закінчував КПІ, то мене раптом почав валити мій керівник дипломного проекту, він же за сумісництвом — завідувач кафедрою + декан. На той час мені було 22 роки. Якщо тато ще в трохи більш ранні роки не міг мені поралити нічого путящого (років десь у 16-18), то в цій ситуації навіть мама не могла нічого путящого порадити…
_соромлюсь
Тоді я розібрався з ситуацією самотужки: вивернув ситуацію таким чином, що мені просто не могли не дати мій «червоний диплом»… Але вже тоді саме життя показало, що я можу самотужки, без допомоги батьків ставити собі такі цілі, про які вони навіть подумати не могли — й досягати їх.
_сильний
Тим не менш, мама продовжувала довгі роки (і продовжує досі) гнути свою лінію: вона нам конче потрібна, тим паче, що тато перед смертю «заповів» їй піклуватися про нас — отож її священний обов'язок в тому й полягає, щоб допомагати нам, хочемо ми того чи не хочемо… І мені, й моїй дружині, й нашій дочці. Поза цією парадигмою мама себе просто не мислить.
_не_знаю
Хоча ми вже не раз ловили її на тому, що в критичних ситуаціях вона час від часу починає пасувати й уникати відповідальності за свої дії чи бездіяльність… Ну, не може 76-літня жінка «порішати все на раз» в нинішньому житті!!! Ми й не просимо — але ж вона сама рветься!.. а потім потихеньку дає задній хіл і робить вигляд, ніби ні про що не в курсі.
23:14
+3
Спостерігаю на практиці. Одному з онуків вже 22 з половиною, університет закінчує, а бабусі ставляться до нього, як до маленького… водять в «Грін-таун» і годують солодощами. Коли їм говорю, що я в 20 років вже з автоматом по Кубі бігав, то чую у відповідь: «Тоді були інші часи!».
07:23
+2
Чому бабусі так балують своїх онуків? Бабусі пам'ятають себе недолюблених у дитячі роки. І хочуть ніби компенсувати оце на своїх онуках. Це ніби продовження себе в своїх онуках. У Тимура складніше. Якби були онуки, мама Жанна поширила б свою любов і на правнуків.
23:24
+3
Давайте спробуємо розібратися в питанні: В чому виражається любов до власних дітей та до онуків? Невже тільки в подарунках!? А я часто спостерігаю, що увагу дітей і онуків якраз привертають (купують) подарунками, а не партнерськими сімейно-довірливими стосунками.
Мабуть, завдання в іншому: вивести нові покоління в самостійне життя, допомогти твердо встати на ноги. Але це завдання дуже загальне, дуже комплексне. Розв'язувати його можна багато якими способами.
_не_знаю
Можна (і потрібно!!!) долучати дитину до сімейних традицій і цінностей, передавати енергію роду — я на цю тему торік публікував цікавий матеріал "Геноскоп: 7 поколінь предків".
Можна (і потрібно!) багато спілкуватися з дитиною, передавати їй свій життєвий досвід. Зрештою — робити «молодшим партнером», нащадком своєї справи…
Можна (і потрібно!) забезпечувати дітям якомога кращі стартові можливості. Особливо в порівнянні з іншими дітьми з інших сімей…
І таке інше.
_не_знаю
Очевидно, що брак одних можливостей компенсується іншими можливостями. Саме тому батьки, які «горять» на роботі, аби заробити зайву копійчину, «закидають» дітей подарунками: таким чином вони намагаються компенсувати дефіцит спілкування з дітьми підвищенням «особистого майнового стану» свого чада — бо ці подаровані ресі переходять у власність дитини. Таким чином, це теж прояв батьківської любові — тільки виражений матеріально.
_добре
Інша річ, що дитині, можливо, потрібно щось зовсім інше, ніж чергова дорога забавка… Але логіка батьків саме така — компенсаторна: я не можу приділяти тобі багато уваги — натомість я купую тобі лише найкращі речі, багато найкращих речей!..
00:23 (відредаговано)
+2
P.S. На цю тему у мене є отака казочка:


На Світочі я її теж презентував
23:35 (відредаговано)
+3
Моя дружина певний час підробляла гувернанткою… Важкий хлопчик 12 років. Забрати з школи, приготувати з ним уроки… Так батьки кожен день повертаючись додому з роботи приносили йому подарунки — солодощі або чергову іграшку. Він же, вважаючи, що дружина — член сім'ї, спочатку щодня її запитував: А чого ти мені нічого не принесла!? Через деякий час, очевидно батьки йому пояснили, що дружина не член сім'ї, запитувати перестав.
00:54 (відредаговано)
+3
!!! Цілком згідний з паном Тимуром!
Можна (і потрібно!!!) долучати дитину до сімейних традицій і цінностей, передавати енергію роду — я на цю тему торік публікував цікавий матеріал «Геноскоп: 7 поколінь предків». Можна (і потрібно!) багато спілкуватися з дитиною, передавати їй свій життєвий досвід. Зрештою — робити «молодшим партнером», нащадком своєї справи… Можна (і потрібно!) забезпечувати дітям якомога кращі стартові можливості. Особливо в порівнянні з іншими дітьми з інших сімей…
09:18 (відредаговано)
+2
Раніше роботящі люди передавали у спадок своїм дітям ремесло. У селі діти успадковували землю і навики її обробітку. По містечках у бондаря сини і далі робили діжки, а в теслі теслярували. А от в Обухові Андрій Малишко відмовився шити чоботи, як це робили його батько і брат. Зате Україна заспівала пісню Рідна мати моя . А що маємо ми передати у спадок своїм дітям і онукам?
10:18
+3
Пан Анатолій Висота часто вживає термін «недолюблена дитина». А як визначити міру любові до дитини!? В яких параметрах чи одиницях це можна виразити!?
І якщо прийняти термін «недолюблена дитина», то цілком очевидно, що у нього є протилежність — «перелюблена», «залюблена», «занадто любима» _підморгування
Для створення системи координат важлива не тільки одиниця виміру любові, але й точка відліку системи координат. А якщо розібратися в цьому питанні, вийде наступне.
1. Різні люди націлені на різні цінності.
Ієрархію цінностей людини в цілому відображає т.зв. піраміда Маслоу:

Піраміда Маслоу

А ще треба мати на увазі іншу ієрархію — піраміду Ділтса:

Піраміда Ділтса

2. Різні люди вібрують на різній частоті.
Схематично це виглядає отак:

Частота вібрацій людини

3. Одного разу я додумався сумістити піраміду Маслоу та перевернутий конус вібрацій людського тіла:

Перевертаємо піраміди

Ось як прокоментувала це Дзвінка Сопілкарка:

Пане Тимуре, ви геній! Хоч і не планували зробити відкриття.
Як тільки я побачила суміщені піраміди, мене осінило. Цей малюнок пояснює, чому деякі люди прагнуть вищих рівнів ієрархії Маслоу, нехтуючи базовими.
Хокінс стверджує, що пересічна людина може змінити свої вібрації максимум на 5 балів від рівня отриманого при народженні. Але якщо при народженні було 200 чи 300 балів, то нижні грубі вібрації людину уже не цікавлять, а відповідно вона може нехтувати базовими рівнями піраміди Маслоу. Це ж так просто і так гарно.
Звичайно це лише гіппотеза, яка потребує перевірки і досліджень, але психологи вам пам'ятник поставлять, якщо це підтвердиться.

Таким чином, різні люди справді «стартують на підвищення» з різних рівнів ієрархії цінностей! Одна людина перебуває на рівні фізіологічних чи безпекових потреб (1-2 щаблі) — отож націлена на задоволення соціальних потреб (3 щабель). Для іншої людини базовим рівнем є соціальні потреби (приналежності й любові — 3 щабель) та/або потреби поваги й визнання (4 щабель). Така людина цілитиметься на задоволення творчих потреб (5 щабель). А третя людина, яка вже задовольнила творчі й естетичні потреби (5-6 щаблі) — цілитиметься на задоволення духовних потреб (найвищий 7 щабель).
_вибачаюсь
Отже, як бачите, різним дітям (які від народження вібрують на різних частотах) потрібна не тільки різна кількість любові, але й різна націленість на різні рівні.

Ілюструю на власному прикладі.
— Я у віці 11,5 років зрозумів, що хочу стати прозаїком-фантастом. Це означає, як мінімум, вихід на базовий рівень задоволення творчих потреб (5 щабель піраміди Маслоу) й націленість на задоволення потреб естетичних (6 щабель) та духовних (7 щабель). Нижчі щаблі мене загалом не цікавлять.
— І тато, і мама, і всі родичі намагалися виховувати мене в страху перед системою радянських каральних органів через репресованого діда. Це — забезпечення моєї безпеки (2 щабель піраміди Маслоу).
— Тато просто мріяв, щоб я виріс спортсменом, маючи за приклад рідну сестру та її подруг-спортсменок, які їздили в т.ч. на престижні міжнародні змагання за кордон. Це, з точки зору тата — рівень поваги та визнання соціумом (4 щабель).
— Мама мріяла, щоб я, за її власним прикладом, створив власну сім'ю, а потім пожертвував усім особистим заради цієї сім'ї. Це соціальні потреби приналежності (до сім'ї) та любові — 3 щабель.
Як бачите, я з дитинства цілився на найвищі рівні ієрархії цінностей, тоді як тато з мамою (а також сім'я в цілому) «нагинали» мене на нижчі рівні, які мене особисто не цікавили в принципі. Бо я відчував, що маю потенціал для того, щоб базуючись на творчому рівні, злетіти вище. А дорослі (заради мого ж блага, з їхньої точки зору) старанно підрізали мені крильця.



Отже, я «недолюблений»? Безперечно! Але чому?! Тому, що мама і тато позбавляли мене любові?! Ні. Й навіть навпаки: мама намагалася (і намагається досі) «втопити» мене у власній любові! От тільки батьки націлювали мене… на деградацію, з моєї точки зору!!! Бо та системи цінностей, яку вони мені намагалися прищепити, мене не цікавила в принципі.
17:04 (відредаговано)
+2
Це так і є, Володимире й Тимуре. Недолюблені діти виростали насамперед у селі. Тяжка праця коло землі змушувала дорослих ставитися до дітей, як до підростаючої тяглової скотини, яка догодує їх до смерті. Серед заробляючих на життя власною працею і розумом появився сякий-такий достаток, який дозволив озирнутися і поглянути на небо, поглянути на дітей. Відтоді малих не стали так лупити, іноді й любили, а деяких і занадто (Ваша Галя балувана. Тимур розказав про надмірну любов-опіку, яка стримує розвиток. Це схоже на ряди чисел:
— плюсові = любов;
— мінусові = ненависть;
— і-числа = задушуюча в обіймах любов.
17:07
+2
Друже Тимуре, здається, я порадив тобі сумістити обидві піраміди.
17:43 (відредаговано)
+2
Якщо бути точним, то в коментарі від 29.01.2017 13:44 ти запитав:

Чи можна поєднати цю піраміду із РІВНЯМИ СВІДОМОСТІ Хокінса?

Себто, ти не пропонував мені — ти безадресно запитував усіх світочан, можна таке зробити чи не можна?
_стежу
У тебе є цікава властивість: ставити правильне запитання в потрібний час. У мене є інша властивість: дослухатися до твоїх запитань.
_стежу
А відповідь в тому, що можна поєднувати все, що завгодно, з усім, що завгодно! Це називається нелінійним мисленням. Отож треба бути послідовним: Запитав, чи можна поєднувати?.. То поєднай!!!
_вибачаюсь
Але є проблема: в циклі з п'яти матеріалів про рівні людської свідомості друг Доброслав докладно розібрав усі рівні, а також розповів про самого Хокінса та навіть післямову навів. Одного лише він не зробив — не звів ці рівні до єдиної компактної схеми! Саме це завадило тобі звести обидва матеріали самостійно. Я це розумію.
_шкодую
А тому мені треба було самому відшукати й навести відповідну схему «від альфи до омеги»:

Рівні вібрацій Хокінса

А коли я побачив, що вона виконана у вигляді перевернутого конуса — саме й виникла ідея матеріалу "Перевертаємо піраміди". Тим паче, що в обох випадках низ малюнків червоно-помаранчевий, верх — синьо-фіолетовий. Що відповідає кольорам чакр:



Отак працює наша пара! Отже, Великі Планувальники нас поєднали недарма: бо ти запитуєш, чи можна робити отак чи отак — а я беру та й роблю!
_вибачаюсь
Тандем у нас, друже мій! Тандем.
P.S.
В старших класах школи та на І курсі інституту я трохи займався хатха-йогою й розбирався з чакрами. Отож міг би пофілософствувати на тему суміщення обох пірамід безпосередньо зі схемою розташування чакр людини:



Більш того, існує схема накладання «кабалістичного дерева», про яке я тут розповідав, на тіло людини:



Відповідно, є співставлення схеми розташування чакр та «кабалістичного дерева»:



Отож в схему співвіднесення двох пірамід можна вставити й схему з «кабалістичним деревом»:



У мене навіть назва матеріалу є — «Чакри і піраміди»… Однак написати його заважають два фактори:
— категоричний цейтнот (ми ж бо дописуємо епопею...);
— утискання розміру малюнків на Світочі до 400 пікселів (для економії місця).
Це означає, що на малюнках ви нічого не побачите. Треба робити відео… монтаж відосика — ще складніша, ще більш трудомістка праця! Отож хоча мені є про що писати — все це відкладається до завершення епопеї…
10:25
+3
А що маємо ми передати у спадок своїм дітям і онукам?

На мій погляд, батьки повинні, перш за все, прищепити своїм дітям традиційні цінності — любов до рідної землі і свого народу, національну гідність, віру, повагу до своєї історії і культури, володіння рідною мовою та іноземними мовами, повагу до старших, освіченість і шляхетність, прагнення до самореалізації…
18:49
+2
Пане Тимуре, Ви створили цікаву теорію!
… різні люди справді «стартують на підвищення» з різних рівнів ієрархії цінностей! Одна людина перебуває на рівні фізіологічних чи безпекових потреб (1-2 щаблі) — отож націлена на задоволення соціальних потреб (3 щабель). Для іншої людини базовим рівнем є соціальні потреби (приналежності й любові — 3 щабель) та/або потреби поваги й визнання (4 щабель). Така людина цілитиметься на задоволення творчих потреб (5 щабель). А третя людина, яка вже задовольнила творчі й естетичні потреби (5-6 щаблі) — цілитиметься на задоволення духовних потреб (найвищий 7 щабель).
Отже, як бачите, різним дітям (які від народження вібрують на різних частотах) потрібна не тільки різна кількість любові, але й різна націленість на різні рівні.

Навпомацки я до цього йшов, вважаючи, що ШЛЯХ ЛЮДИНИ (ініціація, самореалізація) визначається при її народженні двома чинниками: під яким знаком Зодіака вона народжується і який соціотип у неї закладено Творцем. Але далеко не кожна людина здатна зрозуміти, які можливості закладені в неї і чого вимагає від неї Творець. Тому велика відповідальність лежить на батьках.
А як Ви вважаєте: наскільки знак Зодіака і соціотип впливає на розвиток людини?
Пане Тимуре, Ви створили цікаву теорію!

Власне, це розвиток висновку, зробленого Дзвінкою Сопілкаркою, частину якого повторю:

Цей малюнок пояснює, чому деякі люди прагнуть вищих рівнів ієрархії Маслоу, нехтуючи базовими. Хокінс стверджує, що пересічна людина може змінити свої вібрації максимум на 5 балів від рівня отриманого при народженні. Але якщо при народженні було 200 чи 300 балів, то нижні грубі вібрації людину уже не цікавлять, а відповідно вона може нехтувати базовими рівнями піраміди Маслоу. Це ж так просто і так гарно.

Як бачите, друг Анатолій вчасно і вірно поставив запитання, я сумістив піраміди, Дзвінка Сопілкарка коротко сформулювала висновок, який я зараз розширив. А базу під цю теорію підвели Доброслав (опублікувавши матеріал в 5-ти частинах про систему Хокінса) та я (опублікувавши матеріал про піраміду Маслоу).
_браво _браво _браво
Отака у нас колективна творчість на Світочі… Отож я радий, що Ви сюди також підтягнулися.
А як Ви вважаєте: наскільки знак Зодіака і соціотип впливає на розвиток людини?

В астрології я не професіонал, а лише просунутий любитель. До того ж, я вважаю, що астрологічні знання можна використовувати обмежено: лише для опису характеру, духовних та душевних властивостей конкретної людини — але не для передбачення майбутніх подій.
_чудово
Щодо соціоніки, то я достатньо добре вивчив свій соціотип (ЕІІ — етико-інтуїтивний інтроверт з акцентованою інтуїцією), трохи вивчив тип свого соціонічного дуала (ЛСЕ — логіко-сенсорний екстраверт) + маю загальне уявлення про соціоніку. Але це, власне, і все. Отож на соціоніці я розуміюся ще менше, ніж на астрології…

Тому відповідь така: не просто знак Зодіаку, а натальна карта людини («точний» гороскоп, розрахований виходячи не тільки з дати народження, але також конкретного часу та місця народження) впливає на її розвиток. Соціотип впливає також. Однак за консультаціями краще звертатися до фахівців — на світочі фахівцнм з астрології є Дзвінка Сопілкарка.

Випадкові Дописи