До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Піо, мій Піо (шоста частина)

Піо, мій Піо (шоста частина)

Перша частина svitoch.in.ua/1628-pio-miy-pio-persha-chastyna.html

Друга частина svitoch.in.ua/1632-pio-miy-pio-druha-chastyna.html

Третя частина svitoch.in.ua/1639-pio-miy-pio-tretya-chastyna.html

Четверта частина svitoch.in.ua/1643-pio-miy-pio-chetverta-chastyna.html

П’ята частина svitoch.in.ua/1653-pio-miy-pio-p-yata-chastyna.html

6

В четвер, будинку подружжя Баффі  чутно дитячий гамір та сміх. Брати-близнюки Лука та Леонардо разом з мамою, приїхали навідати дідуся та бабусю. Піо, сидячи на дивані, нахиляється уперед, хапаючи своїх онуків, які граючись тікають від діда хто швидше. Потім повертаються та по черзі кидаються йому в обійми, притискаються, та сміються аж животи репаються. Він хоч і не молодий, але грається з ними, наче дитина.

На жаль Тереза не частий гість у батьків, вона з радістю проводила б більше часу з найдорожчими людьми, але така можливість трапляється рідко. От, наприклад, останній її візит був більше місяця тому. Прикро, однак тоді, їй не вдалося побачитися з батьком, бо йому було не до онуків, робота в нього на першому місці. Та вона сама, також, постійно зайнята через домашні клопоти та дітей. Бо ж мама двох дітей, повинна приділяти багато часу синам, возити їх до школи, на тренування, в гуртки. Однак сьогодні, для Терези особливий день, бо за кілька хвилин, сім’я обідатиме разом.

— Обід готовий. Всі до столу! — подає команду Клаудія — Швиденько! До поки страва гаряча. 

Першим до столу підходить Піо, за ним, підтюпцем ідуть діти, які обрали чомусь, один і той самий стілець і тепер штовхаються ліктями та сваряться між собою за місце поруч з дідусем.

— Леонардо, Лука, припиніть сваритися! Поводьтеся гідно! — робить зауваження Тереза — Сідайте по обидва боки від дідуся, таким чином  обоє, будете сидіти поруч з ним.

Але брати чомусь, не чують, або не хочуть чути зауваження матері та продовжують сваритися через стілець.

— Ей, хлопці, що за метушня біля столу! — гримає Піо — Обережно, не скиньте посуд — він б’ється. Швиденько! Швиденько! Займайте місця! Леонардо — праворуч, Лука — ліворуч.

Хлопці вмить реагують на наказ діда, замовкають та займають вказані стільці.

— Ммм! Який аромат! — Піо витягує шию, та вдихає носом пахощі запеченої курки.

— Мамо, я така щаслива, що ти зателефонувала та запросила нас на обід. По правді, я трохи стомилася, без мого Алессіо. Не дочекаюся коли він вже повернеться з відрядження. Цілий день кручуся по місту, вожу хлопців до школи, на тренування. Та ще й нещодавня алергія Леонардо, мене взагалі виснажила, мусила тримати його на дієті, і готувати дві окремі страви для Луки та Леонардо.

— Бідна моя донечка — бідкається Клаудія — тобі треба трохи відпочити. Може на вихідні, ти залишатимеш  хлопчиків у нас? Можна було б їх залишити і сьогодні, однак, цього вечора ми з татом ідемо до театру.

— Я вам заздрю!

— Сьогодні у нас побачення з оперним мистецтвом. Моя улюблена “Травіата”! За кілька годин я порину у музику.

— Уявляю!

— Доречі, Терезо, я б хотіла, щоб хлопці надавали трохи більше уваги мистецтву. Чому вони, останнім часом, не відвідують студію сеньйори Белвізо?

— Ох, мамо, сеньйора Белвізо одружилася та переїхала до свого чоловіка в інше місто. То ж, на жаль, студія декілька місяців тому припинила своє існування. Хлопців дуже засмутила ця звістка, адже в гуртку вони мали друзів, з якими разом їздили писати паркові пейзажі.

— Найближчим часом пошукаю іншу студію малювання.

— Не треба нічого шукати! Вчора я познайомилась з однією дівчиною, яка готова давати приватні уроки. Ми можемо запрошувати її до нас суботнього ранку, їздити в парк, на набережну. Нехай мої онуки продовжують навчатися живопису! Я їм складатиму компанію. Адже я, також в юності малювала. Матимеш суботу, з ранку до вечора, у власному розпорядженні, для зустрічей з подругами, перукарем, косметологом тощо.

— Дякую, мамо! А ввечері я їх забиратиму.

— От що я хочу вам сказати — втручається Піо в жіночу розмову — нещодавно, мені трапилася на очі реклама невеличких шале, на дві кімнати. Поруч ресторан місцевої кухні, де можна замовити їжу з доставкою. Не треба буде нічого готувати. Принесуть все гаряче, та ще й накриють стола. Подалі від міського шуму та метушні, м’який пісок, та море для вас, і тінисті насадження дерев для мене.

— Ти натякаєш на подорож до моря? — здивовано запитує Клаудія, та мовчки чекає на відповідь.

Піо, урочисто вирівнює плечі, кидає тріумфальний погляд на дружину та тримає паузу. Повільно відрізає від курятини шматок, та вмочує його в густий апельсиновий соус, крапля якого падає на край тарілки. Кладе шматочок до рота, жує насолоджуючись і нарешті ковтає.

— Саме так. Натякаю. На три дні. Як ідея?

— Беззаперечне так! — каже Клаудія, в захваті склавши долоні, наче перед молитвою і дивиться на дочку чекаючи на її відповідь.

— Як би я хотіла розтягнутися на лежаку, і забути про домашні клопоти. Але як же тренування? — сумнівається Тереза.

— Нічого страшного не станеться, якщо діти не відвідають пару тренувань. Завтра п’ятниця, опівдні, сядемо на потяг — через три години, ми на місці. Вечерятимемо вже на березі моря. А в понеділок, по обіді — повернемося назад. Давай, Терезо, погоджуйся!

Піо, бере за руку Леонардо та обіймає Луку, і звертається до онуків: — Хлопці, їдемо на море?

Лука та Леонардо, від почутого, починають радісно крутитися на стільцях та плескати в долоні, вигукуючи: “так!”, “звісно, що хочемо!”. Тереза бачить шалену радість дітей, і розуміє, що їй нічого не залишається як погодитися з батьком.

— Дякую, тату! Ми ніколи не були на відпочинку всією сім’єю.

— О! Святі небеса створили диво! — вигукує в захваті Клаудія, піднімаючи до підборіддя складені долоні — Ввечері на нас очікує опера, а завтра по обіді на потяг, та гей! До моря! Хіба я могла про таке мріяти! Таки ті небесні сили, дійсно, підмінили мені чоловіка.

— Вирішено! — констатує Піо. — От зараз закінчую їсти, та зразу ж замовлю білети.

— А я, забронюю шале — запропонувала свою допомогу Тереза. Посміхаючись від щастя, заметушилася, простягнула руку до сумочки, шукаючи всередині телефон.

Ближче до вечора, Клаудія та Піо починають готуватися до театру. Піо, одягається миттєво, як на військовій службі, п’ять хвилин і він вже в темно сірих штанях, які звичайно ж йому пошила дружина, в білій сорочці, та коричневих черевиках. Очікуючи свою кохану, детектив сідає на диван та переглядає знімки, які робив під час слідкування за волонтером Дієго Гатті.

А хвилин за сорок і Клаудія повертається в вітальню. Тереза допомогла матері укласти волосся, та заколоти його шпилькою з перлиною. Клаудія вдягнула сукню кремового кольору, яка ідеально пасувала до її сивого волосся, класичні черевики також кремові, та взяла клатч гірчичного кольору.

— Любий, як тобі моя нова сукня? Мені пасує?

— Гарна, та мені здається я нещодавно вже її бачив.

— Ні, ти помиляєшся, я її вдягла вперше. Пошила за зразком моделі Дольче та Габана, яка мені дуже сподобалась. Вона майже ідентична, тій що презентували стилісти на показі літньої колекції. Тільки з двома відмінностями, розмір, та ціна. Мої витрати на цю сукню склали трохи більше 80 євро, а бренд коштує близько 1000 євро.

— Яка ти в мене розумниця. Не розумію, навіщо люди витрачають такі величезні гроші на одяг?

Клаудія повертається до дзеркала, поправляє комірець  та споглядає себе з задоволенням. В цю мить детектив, згадує де бачив таку саму сукню. Адже щойно, він передивлявся фотографії та на декількох з них, він бачив сукню, яка коштує 1000 євро. Щоб переконатися, вмить відшукав знову ті світлини та наблизився до дружини.

— Оце так несподіванка! — вигукує Піо, чухаючи лоба.

— Що таке?

— Клаудія, мені треба твоя консультація, як знавця моди. Ось глянь сюди! Подивись! Така ж сама сукня, як вдягнена на тобі. За винятком кольору, крій, оздоблення, дрібні деталі — ідентичні. На твою думку це оригінал, чи підробка?

— Ти ба! Така самісінька. Безперечно ця сеньйора слідкує за останніми тенденціями в моді.

— То ця сукня від Дольче та Габана? З останньої літньої колекції?

— На знімку складно роздивитися. Тканина схожа. Статура сеньйори цілковито дає змогу вдягти сукню з колекції, жінка висока та струнка. Та навіть, якщо це не є оригінал, то за таку роботу, будь яка швачка вимагатиме не менше 500 євро, бо викрійку треба розробляти самостійно. В загальнодоступних журналах її нема.

— Як я зрозумів, в будь якому випадку, те що вдягнене на сеньйорі — коштує чимало. Так чи ні?

— Так.

— Значить, статки цієї жінки вище середніх?

— Не бідує, то точно.

— А ось тут, також, ця ж сама сеньйора. Подивись на її одяг! Скільки б могли коштувати ці штани, блуза, взуття, ювелірні прикраси?

— Піо, ти вимагаєш від мене неможливого. Я вже казала, що достатньо складно за фотографією визначити ціну. Єдине, що я можу стверджувати впевнено— такі речі не виготовляють для широкого вжитку. Тобто, коштують вони не дешево. Аксесуари, наприклад. Оця сумка — ексклюзивна ручна робота. Ювелірні прикраси, можуть бути й біжутерією. А може й справжні. Це питання не до мене, а до ювеліра.

— Ще, одне уточнення. Ці речі зараз модні? Чи може вони дорогі, якісні, але вже застарілі, тобто вдягаються багато років поспіль?

— Це надсучасні новинки, любий. Придбані нещодавно.

— Дякую, моя кохана! Ти навіть не уявляєш, як мені допомогла! Ну, то досить про роботу. Гайда до театру! Ти сьогодні така чарівна!

Піо бере під руку дружину та наказує онукам:

— Лука, Леонардо, слухайтеся маму!

— Так точно, полковнику! — відповідають хлопці піднявши голови, та притиснувши вздовж тіла витягнуті руки.

— Бувай, Терезо! Зустрічаємося завтра об 11.30, на вокзалі.

— Так, тату. Приємно вам розважитися!

Далі буде.

+3
76
RSS
07:18 (відредаговано)
+3
Кожного разу я з ОХОТОЮ читаю продовження ПІО… В цій частині вже описані елементи руху, що оживляє допис. (Крапля соусу падає на край тарілки...). Перегляд світлин, аналіз модного одягу — явна й акуратна підводка до нового розслідування. Молодець!
00:18 (відредаговано)
+3
Дякую, пане Анатолію. Тобто моя перша спроба, оживити «рухом» сухий текст, вдала. Приємно!
07:24
+3
А що це таке клатч?
Оленко, виправ описки:
допоки і всередині пишуться разом.
Клатч — це така сумочка невелика:
12:36
+3
Ну, Тимуре, ти мене знову дивуєш! Звідки ти це знаєш? А може ще й знаєш, в якому положенні мають бути ГРАБЛІ щоб вони вдарили по лобі? Чи є інша небезпека від наступання на ГРАБЛІ?
Звідки ти це знаєш?

_сміюсь При наявності в домі трьох жінок, включно з дружиною-рукодільницею і 33-річною дочкою, я багато чого знаю. _сміюсь
А може ще й знаєш, в якому положенні мають бути ГРАБЛІ щоб вони вдарили по лобі?

Я думаю, граблі мають стояти притуленими держаком до стіни, зубцями назовні. Тоді при наступанні на зубці вони дадуть в лобешника! _сміюсь
00:35
+3
О! Я навіть відчула на власному лобі «небезпеку наступання». В дитинстві читала гумореску про граблі, там навіть картинка була, тобто теорію про закон граблів, я знала, але з роками забула. А на практиці, коли ми переїхали за місто, згрібала траву та стала відпочити, граблі поставила поруч та тримала руками. Потім похитнулася й ненароком наступила на зубці. Вага мого тіла зробила свою справу, держак вислизнув з рук й «навчив» як ставити граблі. _сміюсь
12:49 (відредаговано)
+3
Щоб граблі вдарили по лобі, вони мають лежати так!
13:44
+3
Друже, якщо покласти граблі на землю, щоб вони лежали, то можна наступити ногою на зубки і пошкодити ногу. Але удару по лобі не вийде.
Це якщо зубки металеві. А якщо дерев'яні, то наступивши навіть босою ногою, буде просто дуже боляче. Принаймні я так думаю…
16:00
+3
Друже, правильна відповідь: граблі мають бути прихиленими держаком до стіни або до дерева+. Зубці можуть стирчати або й торкатися до землі: по лобі однак одержиш. Цього мало хто знає, особливо народжені в місті. Але мене обурює, що дехто каже грАблі.
00:16
+3
Креативно! _сміюсь
22:09
+3
Дуже оригінально, Володимире!
21:52
Я теж читаю ваш, пані Олено, детектив. Так легко і приємно читається. Ніби для мене написаний. Дуже дякую! Я ще не була в Італії, а тепер планую побувати.

Випадкові Дописи