До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Образливість - доля слабких

Образливість - доля слабких
Джерело матеріалу:

Образливість видає з головою слабку людину


Образливість — це властивість внутрішньо незрілого індивіда. І біологічний вік не грає тут ніякої ролі. Кожна людина стикалася в своєму житті з такими людьми, які ображаються з будь-якого приводу. Як правило, не завжди вони можуть сказати про це прямо, але демонструють це своєю поведінкою і ставленням.

Часом ми ображаємося на когось, і, якщо це стається регулярно, то тут є над чим замислитися. І тут не мається на увазі ситуативна образливість у відповідь на зовнішній подразник, яка є нормою для будь-кого. Йдеться про образливість, [як] певну регулярну властивість людини, яка проявляється незалежно від ситуації. Так що ж це таке і звідки береться ця риса? Я спробую відповісти на це запитання, ґрунтуючись на своєму професійному досвіді.

Про що говорить образливість

На цей рахунок у психологів побутують різні думки. У своїй роботі я виділяю три основні типи особистостей, схильних до зайвої образливості:

  • Глибоко невпевнені в собі персони зі слабким типом нервової системи. Їхню натуру вирізняє надмірна крихкість і вразливість.
  • Самозакохані особистості нарцисичного типу, які вважають себе вищими від інших і гадають, що мають у зв'язку з цим повне право на особливе ставлення до себе.
  • Надчутливі особистості, які вважають себе вічними вигнанцями. Роль жертви — дуже комфортний і звичний для них сценарій, що регулярно дає свої дивіденди.

Образливість — звичка з дитинства

Це один із способів маленького чоловічка отримувати своє. І це цілком нормально для малюка. Бо у нього ще немає достатніх ресурсів, можливостей, щоб пояснити, що йому не подобається і чого він насправді хоче. У малюка немає інших ресурсів, щоб наполягти на своєму. Коли дитина намагається ображатися, більшість дорослих негайно починають реагувати, і малюк швиденько вчиться розуміти, що образа — це дієвий варіант звернути на себе увагу дорослих, а часом і домогтися свого. На ранніх етапах дорослішання — це допустимий спосіб отримати бажаний ефект.

Ненормальним це стає тоді, коли зріла людина, маючи в своєму арсеналі «дорослі» можливості реагування на подразники й обстоювання власних інтересів, продовжує користуватися цією суто «дитячою» рисою, намагаючись маніпулювати «дорослими» для досягнення своїх цілей.

Образа — це дитяча можливість проявити слабкість, це відмова брати відповідальність на себе і вирішувати свої проблеми як доросла людина. Таким чином, образлива людина своєю образливістю разом демонструє свою слабкість як особистості, невміння обстоювати свої інтереси й висловлювати своє невдоволення чимось або кимось більш адекватними методами.

Завищені очікування в поєднанні з невмінням вести конструктивний діалог

Індивід очікує від інших такого відгуку на ситуацію, який він вважає правильним. Однак всі люди різні, й у всіх різні точки зору на один і той самий предмет. Тому потрібно дати право кожній людині проявити себе, при цьому, якщо необхідно, потрібно висловити або якимось чином показати свою позицію.

Ще одна драма занадто образливих людей — вони не вміють сміятися над собою — пам'ятаємо про їхнє виражене почуття власної неповноцінності або власної переваги, що по суті, одне і те саме.

Емоційна вигода образи

Також люди ображаються, бо їм це до певної міри вигідно. По-перше, психологічна вигода: образа — це емоція, яка приносить певне задоволення тому, хто її «смакує», адже образившись, людина починає вважати, що оточуючі їй щось винні.

По-друге, це один із способів викликати в іншій людині почуття провини й отримати «важіль» для маніпуляцій з метою отримання власної вигоди — тут знов має місце спроба застосувати свою образливість для досягнення своїх цілей, нехай і погано усвідомлювана.

Що робити образливим людям?

Чи можна якось позбутися цієї риси, яка оголює перед усім світом всі особисті слабкості та проблеми? Це запитання мені доводиться часто чути від своїх клієнтів. Я переконана, що образа — це така емоція, яка спрямована насамперед на себе, у свій бік. Тому, щрразу ображаючись на когось, потрібно запитати себе: за що я зараз на себе ображаюся? Тут потрібна чесність щодо себе.

Щоразу, ображаючись на іншого за невиправдані очікування, людина ображається на саму себе, не виправдовує своїх власних очікувань. У спробах безуспішно змінити іншу людину завжди присутній «провал» в зміні себе самого. Все, що людині не подобається в інших — це те, що вона не може прийняти в собі. Коли людина усвідомлює, за що вона на себе ображається, необхідно прийняти себе такою, якою вона є і пробачити свої недосконалості.

Не соромтеся займатися самоіронією. Завжди можна знайти, над чим в собі можна пожартувати, від цього ніхто не вмирає — навпаки, допомагає знижувати це неприємне почуття образи.

Зробити все це часто непросто, проте це необхідно для подальшого повноцінного життя без зайвої образливості.

+3
86
RSS
02:53
+2
Як-то кажуть, «на ображених воду возять» ©
От цікаво, дарма так кажуть чи недарма?..
_стежу
00:23 (відредаговано)
+2
Мені здається, що образливому важко, носити в собі тягар незадоволення, який гнітить. Так само й водовозу — важко, дуже важко, бо ж вода не каміння, вона бовтається і розхитує віз. Тягар треба скинути, поговорити а не поводитися типу «я з тобою не розмовляю, бо образився».
04:50 (відредаговано)
+2
Образа — це природня відповідь людини на приниження явне чи уявне. Ви ж подивіться, як часто плачуть діти і жінки. Світ людей недосконалий. Слабких явно принижують, підсміюються. Мабуть хочуть таким чином вивищитися. На це така відповідь: сам ставай сильним! До цього закликає і приказка про водовозів. В мене є почуття самоіронії.
21:35
+3
Пацієнт приходить на прийом до лікаря…
— На що скаржитесь?
— Лікаре, мене всі ігнорують!
— Наступний!
Пацієнт приходить на прийом до лікаря.
— На що скаржитесь?
— Ой, лікарю, мені так зле, так зле!..
— Кому зараз добре?! Наступний!
_сміюсь
06:57
+2
Якщо розібратися, то людина, а діти то всі 100%, ображається і навіть плаче, розуміючи, що не може гідно відповісти на заподіяну кривду.
11:37 (відредаговано)
+1
Так, пане Анатолію. дитина не може гідно відповісти на заподіяну кривду.
Дитяча образа — то від слабкості. І від образи дорослої людини, дуже відрізняється. Тому оте прислів'я до дітей не має ніякого стосунку.
І саме тому я тримав глибоко в собі свої життєві «хотілки» аж до IV курсу інституту. Бо якби почав їх пхати всім під ніс раніше — мене б елементарно задавили! А можливо, навіть і знищили б. Я про це неодноразово писав на Світочі, тепер просто ліньки повторювати…
_вибачаюсь
Бо це тепер психологи рекомендують вислуховувати дитину і всіляко сприяти її «ранньому розвитку». А в радянські часи як було? Як в тому кіно:

— А вот со мной на днях смешной случай был. Мой Димка мне вдруг говорит: «Мама, а у меня есть собственное мнение!»
— Ха-ха-ха!.. Ха-ха-ха!.. Ха-ха-ха!..


А чому «ха-ха-ха»?! Бо той Дімка — маленький синок героїні дитсадівського віку. А у нього своєї думки бути ще не може за визначенням…
_не_знаю
Дитина в мій час була безправною!!! Тому я й не хочу «назад в дитинство» ні під яким соусом!!! Бо я не згоден проміняти свою нинішню свободу на дитяче безправ'я — хай навіть і з батьківським піклуванням…

Випадкові Дописи