До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Право на "Не хочу"

Право на "Не хочу"
Джерело матеріалу:

Існує досить поширена модель: насильство в ім'я добра. Де ж знаходиться точка вибору? Ми в кожен момент часу спираємося на свої цінності, на свої ресурси. І тут право на «НЕ ХОЧУ» відіграє важливу роль.


Наскільки вільно ви можете висловлювати своє «не хочу»? Не на рівні: хочу чи не цю сукню, а іншу. А на рівні: «Я не хочу розділяти ваші плани, я не хочу залишатися зараз з вами, я не хочу розділяти ваші цінності». Причому не так важливо, говорите ви саме таким чином або просто впевнені в тому, що вам потрібно щось інше. Головне — чи присвоєно у вас право на «не хочу».

Ваше право на «не хочу»

А тепер згадайте досвід вашого дитячого «не хочу». Ви не хотіли йти в садок, в школу, надягати шапку, доїдати суп. Ви не хотіли ходити в призначений вам гурток і вітатися з учителями або сусідами. Ви не хотіли в музей, на екскурсію, мити посуд і пилососити. Як дорослі поводилися з вашим «не хочу»?

Найшвидше, вони не могли його терпіти і швидко вказували вам ваше місце. А місце було таке: «Мало чого ти не хочеш. Тебе не питають».

Тепер перенесіться в сьогодення. У ваше нинішнє життя. Як ви зараз поводитеся зі своїм «не хочу»?

Багато з вас нагадають мені про егоїзм. Про те, що якщо потурати дитині, вона не навчиться дисципліні, подоланню, заляже на диван і зіп'ється.

Всі, хто так думає, потрапляє в пастку невігласького спрощення.

«Не хочу» — це одна з найважливіших внутрішніх опор. З її допомогою ви відділяєте те, що вам не підходить, не потрібно, не корисно. Те, що для вас занадто витратно, безглуздо, не важливо.

Поки ви маленький, ви не хочете надягати шапку. Коли ви підростаєте, ви не хочете жити в насильницькому або токсичному середовищі.

Ось справжній взаємозв'язок. Якщо ви маєте право на «не хочу», в дорослому віці воно трансформується в «не обираю».

Пам'ятаєте сцену з «Собачого серця»? Пролетарська активістка пропонує професору Преображенському купити журнал на користь голодуючих дітей Німеччини.

Професор відмовляється.

«Вам що, не шкода голодуючих дітей?»

«Шкода».

«Чому ж ви не купуєте журнал?»

«Не хочу».

Активісти обурені «бездушністю» і «байдужістю» професора.

Насправді, його втягують в злиття: Ти повинен допомогти, і саме в такий спосіб. Інакше ти — погана людина.

Досить поширена модель: насильство в ім'я добра.

Де ж знаходиться точка вибору? Ми спираємося на свої цінності, на свої ресурси, причому в кожен момент часу.

І право на «не хочу» — це одна з найважливіших внутрішніх опор, яка робить нас людьми, які здійснюють вільний вибір.

Авторка — Вероніка Хлєбова

+2
79
RSS
02:48
+2
Ось чому, відбираючи у людини право на відмову, її ламають морально! _шкодую
Так можна дійти і до права на відмову захищати свою землю від ворогів, до права на зраду…
16:28 (відредаговано)
+2
Можна. І що з того?! У всіх людей є таке право — не захищати свою землю від ворогів. Право на зраду. Якби такого права не було — людина не була б вільною в своїх намірах і вчинках.
_вибачаюсь
Але сказавши «А», давайте скажемо також і «Б»!
_вибачаюсь
Якби у людини були лише нескінченні, нічим не обмежені права — це була б повна махрова анархія та жахливий бордельєр в усьому!!!
Тому окрім прав, людина має також обов'язки. Тому у нас в Україні все ж таки не анархія, а демократія.
_соромлюсь
Щоправда, українцям пощастило, бо в Конституції України права людини прописані значно більш розлого, ніж її обов'язки. Саме тому «демократія по-українськи» місцями дуже скидається на анархію…
_сміюсь
Тим не менш, в Конституції України чітко прописана стаття 65:

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Тому право не захищати рідну землю, право зрадити Україну у наших громадян є — але таке право суперечить конституційному обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів, відбування військової служби відповідно до закону.
_вибачаюсь
Конституція України — це закон прямої дії. Тому в даному разі можна сумістити конституційний обов'язок захищати Україну і природне право зрадити рідну землю:
_вибачаюсь
«Чумайдан, вокзал, Москва»!!! © І крапка.
_сміюсь
Ось я навіть зобразив нашу ситуацію для наочності…

Таким чином, права суб'єкта (його «хотєлкі», в т.ч. природне право на зраду Вітчизни) врівноважується обов'язками (в т.ч. обов'язок захищати рідну землю від ворога) на Терезах Справедливості.
_вибачаюсь
Отож зрадити Вітчизну можна — але це обертається або необхідністю розірвати стосунки з Вітчизною, яку ти відмовився захищати (фактично, зрадив) + обструкцією твоїх товаришів (тепер вже колишніх). Все справедливо!
07:16
+2
Ой, пригадую, скільки було плачу, коли одягали взимку нашу маленьку доню в дитсадок. То були сльози крізь сон. Вона ж плакала, коли її там і роздягали.
07:25
+2
Естафета насилля: нас мучили тим, що в будь-яку погоду, чи в дощ, чи в сніг мусили в певний час пройти прохідну на СВЕМІ у Шостці. А дитину мусили тягти рано-ранісінько в дитсадок.
10:47
+3
Ви не хотіли йти в садок, в школу, надягати шапку, доїдати суп. Ви не хотіли ходити в призначений вам гурток і вітатися з учителями або сусідами. Ви не хотіли в музей, на екскурсію, мити посуд і пилососити.


Давайте подивимося на проблему «не хочу» з іншої сторони.
Що лежить в основі «не хочу»?
«Не хочу» іти в дитячий садок!
А з ким залишити дитину, якщо батьки працюють?
«Не хочу» іти в школу!"
Що лежить в основі «не хочу»? Конфлікт з ровесниками? Конфлікт з вчителем? Неспроможність (!) осягнути шкільну програму, інформацію? У моєї доньки, в першому класі, був однокласник, який умудрився залишитися на другий рік. Він був неспроможний осягнути курс першого класу!
«Не хочу вітатися з сусідами чи вчителями!»
А що лежить в основі «не хочу»!?
На мій погляд, автор матеріалу спрощує проблему «не хочу»!
11:10 (відредаговано)
+3
Учбова дивізія «Остер»! Одна з двох найкращих учбових дивізій СРСР по підготовці сержантського складу. В побутовій назві «Дика дивізія».

Напружений вишкіл. Пізня осінь… Мрячить дощ. Ми на заняттях по тактичній підготовці. Легким бігом пересуваємося по полігону. Мокра земля, розбита траками танків, калюжі. Раптом команда «Спалах зліва!»
Рота, 180 осіб, як один падає в мокру грязюку!
«Орієнтир — башта, по-пластунські, вперед!»
Ми повземо на череві, подумки матюкаючи ротного останніми словами… Холодна жижа заповзає в рукава, за комір, просуваючись до живота. Яйця давно вже мокрі і холодні. Грязюка вже забралася в чоботи, ноги мокрі!
«Підйом! Орієнтир — будівля N, бігом, вперед!»
Ми піднімаємося і біжимо. Ноги в чоботах ковзаються в грязюці. Грязюка на землі, грязюка в чоботах, грязюка на пузі, на спині, грязюка всюди.
Команда «Кроком! Вирівняти стрій!» Натовп що біг, перетворюється в прямокутну коробку. І ми доходимо до бані. Брудна одежа скинута! Ми стоїмо під гарячим душем.
Кайф! Кайф! Кайф!
Витираємося вафельними рушниками, які здаються нам сліпучо-білими! Переодягаємося в підмінне х/б і швидко йдемо в їдальню, де на нас чекає гарячий обід!
Смакота!!!
Після обіду — самопідготовка, особистий час. І вже забуті всі неприємності, які ми пережили кілька годин тому назад. Залишається горде відчуття, що ти справжній чоловік!

Чи хотів я падати в грязюку і повзти в ній!? Безумовно не хотів! Але такі правила гри, в якій я беру участь, хоча і не по своїй волі.

Пізніше, на Кубі, ми абсолютно добровільно брали участь у різних понадпланових змаганнях з кубинськими солдатами, щоб продемонстувати свою зверхність у бойовій підготовці!
11:59
+2
Це найчесніша реакція на те що тобі не подобається. «Не хочу» — зазвичай каже чесна людина. Бо часто таку відмову замінюють на:
— не можу
— не знаю, але (шукає причину)
— не вмію
— я б залюбки, однак (шукає причину)
— ти ж розумієш (шукає причину)
— не обіцяю, а може…

То ж діти — щирі та чесні, і частіше всього, це чується саме від дітей.
Моя дружина підробляла гувернанткою… Важкий хлопчик 12 років. Його стандартна реакція на приготування уроків «НЕ ХОЧУ!»
— А що ти хочеш!?
— Гратися на планшеті!
Отже, треба цінувати людей, які чесно (!) кажуть: «Не хочу, і все тут».
12:35
+3
Володимире, а де це ви дорогою до бані, рухаючись стройовим кроком в коробці, взяли підмінне х/б? А що із пропотілою білизною робили? А що з брудними чоботами й онучами робили? А що з чорним підворотничком?
12:58 (відредаговано)
+2
Володимире, а де це ви дорогою до бані, рухаючись стройовим кроком в коробці, взяли підмінне х/б? А що із пропотілою білизною робили? А що з брудними чоботами й онучами робили? А що з чорним підворотничком?


У кожного курсанта дивізії (а нас іменували не солдатами, а курсантами) було два комплекти одежі. Один носиш, потім під час помивки в бані (1 раз на тиждень) ношене здається, а чисте одягається. Вся одежа підписана: прізвище, ім'я по батькові, рота, полк.

Коли планувалася така сувора тактична підготовка (а в армії все по плану), то весь комплект одежі на роту завозився в баню. Ми не прали в індивідуальному порядку свою одежу. Індивідуально тільки підшивалися підворотнички та гудзики.
12:37
+3
Але захист Незалежної України — це святий обов'язок кожного українця!
16:39 (відредаговано)
+2
Не просто святий обов'язок, а конституційний!!! Себто, зафіксований в Конституції України — законі прямої дії.
_чудово _чудово _чудово
Спеціально повторюю статтю 65:

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Проти Конституції не попреш… Можна лише державу змінити!
_не_знаю
«Чумайдан, вокзал, Москва»!!! ©
14:28
+2
Ой не вірю щось я, що й чоботи вам мили від грязюки іззовні і зсередини та прали онучі, а потім це сушили. Чи курсантам видавали і змінний комплект чобіт і онуч та білизни?

Випадкові Дописи