До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Піо, мій Піо (сьома частина)

Піо, мій Піо (сьома частина)

Перша частина svitoch.in.ua/1628-pio-miy-pio-persha-chastyna.html

Друга частина svitoch.in.ua/1632-pio-miy-pio-druha-chastyna.html

Третя частина svitoch.in.ua/1639-pio-miy-pio-tretya-chastyna.html

Четверта частина svitoch.in.ua/1643-pio-miy-pio-chetverta-chastyna.html

П’ята частина svitoch.in.ua/1653-pio-miy-pio-p-yata-chastyna.html

Шоста частина https://svitoch.in.ua/1663-pio-miy-pio-shosta-chas...

7

Поки Клаудія ніжиться в ліжку, обнімаючи подушку, бо вперше за кільканадцять років їй не треба пекти булочки та гріти молоко на сніданок для чоловіка, сеньйор Баффі вдягає капці, шорти та сорочку і виходить на зовні, де стоять меблі з ротангу: круглий стіл, та шість крісел. Сонце зійшло і вже припікає, але на щастя з моря дує легкий вітерець що колихає пальмові листки над головою. Таке враження, що пальма — то величезне опахало. Детектив сідає під опахало, в розлоге плетене крісло, уявляючи себе турецьким султаном. Однак, за хвилину бачить хлопчика років п’ятнадцять з оберемком газет та журналів в руках, й вмить уявний тюрбан падає з голови Піо, і він знову стає звичайним італійцем, який приїхав до моря відпочивати. Вітається, та передивляється набір свіжої преси, обирає журнал “Альта мода”, звісно ж для дружини, і традиційну вранішню газету для себе. Піо обожнює читати газети, книжки, саме такі газети, та книжки, які можна відчути на дотик, відчути як вони пахнуть друкарською фарбою, відчути які гладенькі їхні сторінки. Адже таку книжку можна подарувати, позичити, взяти у руки й погладити її палітурку. Це таке задоволення тримати у руки книгу і гортати, гортати сторінки одна за одною, насолоджуючись читанням та слухаючи найулюбленіший звук — шурхіт перегортання сторінки. Це не те, що електронна література, яка ніби-то і є, а насправді її нема. Почитавши трохи, Піо відкладає газету на стіл, та милується панорамою.

Тереза з дітьми вже на березі, хлопці стрибають через хвилі. Пляж за 50 метрів від шале, біля якого сидить детектив, тому чудово чутно радісний зойк онуків, після кожного стрибка. За пів години подадуть сніданок, тому у детектива є трохи часу побути самому та поміркувати, систематизувати всі питання, які рояться у нього в голові. Думки, версії, здогадки, припущення переповнюють голову сеньйора Баффі. Він споглядає море й подумки говорить сам до себе:

“Мені здавалося, що я вже виконав замовлення сеньйори Лучани, й справа закрита. Але насправді, до думок про Дієго Гатті повертаюся знову і знову. У мене з кожним днем виникає все більше запитань щодо цього типа. Так, досить дивно, що сеньйора Еліда Граппа подарувала краватку хлопцю, що їй допомагає в виконанні хатніх робіт. Ну, той нехай! Може десь збереглася новенька від її колишніх залицяльників, та шкода викинути, бо коштовна. Так ось тепер, ще й сукня за 1000 євро, яка придбана цього літа. Тобто бабця-пенсіонерка, яка за всіма умовами надання волонтерських послуг, повинна була бути незаможною, одягається майже як королева Великобританії.

Який я неуважний! Мабуть старію. Чому не звернув увагу на одяг сеньйори? Якщо вона може собі дозволити купувати речі, які виготовляють не для широкого вжитку, то вона має хороші статки. А, якщо вона заможна, то чому її відвідує волонтер? Адже відомо, що волонтери зазвичай надають допомогу лише малозабезпеченим особам? Чому Дієго її супроводжує в магазини, возить на кінські перегони, парки? Невже це обов’язок волонтерів? Ну то добре, нехай вона заможна. Хай так! То ж чому така поважна сеньйора з її статками не може собі дозволити найняти покоївку, або водія для супроводів по магазинах? А може, Дієго та сеньйора Граппа є родичами? То чому Лучана, нічого про це не знає?

Щось пазл не можу скласти. Одні лише запитання та жодної відповіді”.

Роздуми детектива перервав шурхіт коліщат. З зелених насаджень з'являється дерев’яний возик для сервірування, якого штовхає офіціант закладу.

— Доброго ранку! Ваш перший сніданок сеньйорі! — говорить офіціант.

Тереза бачить що стіл сервірується, повертається спиною до моря та прямує до шале, кутаючись у прозоре парео, кінці якого розлітаються від легкого бризу. Леонардо та Лука приєднуються до матері та займають крісла поруч з дідом. Офіціант ставить на стіл чашки, плетений кошик з круасанами, та карафу з теплим з молоком. Для Терези, було замовлено капучіно, та нарізку сирів. І в подарунок від ресторану, сім’я отримує прохолодний апельсиновий фреш. Почувши метушню, з шале вийшла й Клаудія, подякувала офіціанту, і всі почали дзенькати посудом, наливаючи молоко, розколочуючи цукор, тощо.

Після сніданку, всі окрім детектива, планують прогулятися берегом.

— Тату, йдеш з нами? Поки є вітерець і сонце не пече.

— Ні. Не піду. Краще посиджу тут. Терезо, будь ласкава, принеси мені що не будь, чим можна дещо записати!

Тереза миттю побігла в будиночок, та винесла звідти аркуш паперу та олівець.

— Невже вірші про море писатимеш? — іронізує Клаудія.

— Та ні! Йдіть вже, розважайтесь! Я про своє.

Нарешті знову тиша, чутно лише плеск морських хвиль, і детектив концентрується на власних думках.

“Так треба систематизувати всі мої запитання, і починати одне за одним розбирати” — думає, потім бере аркуш паперу, та записує:

1. Чому Дієго не розповідав нічого дружині?

Припущення:

Соромився та боявся бути посміховьском. Приховує якусь таємницю.

2. Чому волонтер відвідує заможну жінку?

Немає навіть припущень. Треба зателефонувати в асоціацію місцевих волонтерів.

3. Чому сеньйора приховує факт візитів волонтера?

Припущення: для неї він не волонтер.

Адже я розмовляв з другою підопічною, Дієго Гатті, і вона мені залюбки розповіла, про допомогу, яку отримує, нічого не приховуючи. Навпаки, сеньйора Еліда Граппа, проігнорувала моє запитання, про симпатичного юнака, вдало вивернулася, щоб не давати відповідь, а потім і взагалі сказала, що поспішає та не має часу на розмови з чужинцем.

4. Чому вона подарувала краватку?

Припущення:

Віддячила за допомогу. Програла йому в карти. Уклали між собою парі на кінських перегонах, і вона йому програла.  Вони родичі. Може він її племінник, або позашлюбний син, якого вона віддала на виховання в іншу сім’ю? Подарунок від матері — це природно, для цього й привід не потрібний. Лише зробити щось приємне власній дитині.

5. Звідки у неї коштовна чоловіча краватка?

Припущення:

Краватка була придбана багато років тому, коли вона ще була актрисою, для одного з її коханців та й “завалялась” в шафі, а викидати шкода, бо ж фірмова. Придбала нещодавно.

З останнього припущення виникає наступне запитання.

6. Звідки у Еліди гроші?

Припущення:

Має величезні заощадження у банку. Робить вдалі ставки на кінських перегонах, та їй так щастить, що виграє таки суми. Грає в карти, і їй посміхається фортуна. І ще один варіант — продає або здає у ломбард сімейні коштовності. Дає приватні уроки танців.

Детектив на мить відкидається на спинку крісла, кидає олівець на стіл. Олівець котиться до краю стола, й Піо миттю хапає його, щоб не впав. Перечитує написане і говорить сам до себе: “ Що я пишу! Які танці? Які уроки? За такі гроші! Хіба що уроки для Сільвіо Берлусконі”. Викреслює останнє речення з шостого пункту, та записує сьомий пункт.

7. Якщо вони не родичі, то що об’єднує цих двох людей?

Припущення:

Любов до кінських перегонів, любов до балету, гра в карти, інші захоплення.  Вона його вчителька танців. Мають спільну справу.

“Які з цих питань я можу вирішити, або хоча б дізнатися щось, сидячи отут на пляжі?

Ну для початку зателефоную Монтепіні. Треба розібратися з тою краваткою” — думає Піо, та бере до рук телефон. Соває пальцем по екрану в пошуках номеру екс колеги. За хвилину:

— Алло! Монтепіні!

— Полковнику Баффі! Вітаю! Радий чути Ваш голос. Як Ваші справи?

— Привіт лейтенанте, зараз відпочиваю на морі, бо лікар мені приписав відпочинок.

— Лікар?

— Так, трохи тиск підвищився. Треба його нормалізувати. Та ж я, без роботи не можу, от і телефоную тобі. Цікаво як просувається слідство по справі викраденого одягу з магазинів?

— Топчемося на місці. Нема за що зачепитися, щоб хоча б перші кроки зробити в напрямку пошуку злочинця.

— Я пам’ятаю добре, що в списку зниклих речей була краватка.

— Так і є.

— Коли вона зникла з магазину?

— Минулої п’ятниці.

— Добре, занотував. Якого вона кольору?

— Синя, полковнику. Модель має назву “синя ніч”. А що?

— Тобто не просто синя, а темно-синя. Так?

— Так точно.

— А вона часом не в подарунковій упаковці?

— Саме так, полковнику, з блискучою стрічкою.

— У мене складається таке враження, що я тобі можу допомогти в пошуках. Зараз відправлю фото, і воно зроблене в минулу неділю. Подивися уважно! На знімку тип за яким я слідкував. Я тобі про нього розповідав, це тип, який приховував від дружини свою волонтерську діяльність. На знімок потрапило декілька чоловіків, але наш, це той що повернений спиною, бо я змушений був знімати його з-за спини. Він виходить з машини, дверцята водія відчинені, а от звернеш увагу, на пасажирському сидінні видно пакунок з краваткою. Колір видно слабенько, і важко роздивитися, хоч коробочка й прозора, можна лише здогадуватися що, колір темний. А от саму коробочку й стрічку є можливість добре побачити, якщо збільшити зображення. Покажи власнику магазину мій знімок. Що він на це скаже.

— Полковнику Баффі, я буду Вам вдячний за поміч.

— В разі якщо власник магазину підтвердить, що це та сама, викрадена, на барися! Дай мені знати як найшвидше!

— Домовились.

— Бувай, Монтепіні!

Детектив завантажив світлину в електронний лист та натиснув кнопку відправити. Потім виключив телефон та потягнувся в креслі. Коли Клаудія підходила до чоловіка, ще здалеку вона почула прізвище Монтепіні. 

— Ти телефонував лейтенанту?

— Так.

— Піо, ми тут щоб відпочивати. Подивись яке море, пейзаж, пісок! А ти знову за своє. Лікар тобі заборонив працювати.

— Люба моя, я ж сиджу, не рухаюсь. Рухаються лише мої звивини мозку. Я ж не можу не думати.

— І про що ти зараз думаєш? Стовідсотково не про пляж. Ти невиправний!

— Та я ж відпочиваю, розмірковуючи, аналізуючи, дивлячись на хвилі моря. Одне іншому не заважає.

— Принести апельсиновий фреш? — запитує Клаудія.

— Ні, люба, дякую. Що там Леонардо та Лука, так пищать?

— Впіймали краба.

— Краба?!

— Так. І вже відпустили назад, у море.

— А от я, в дитинстві, чомусь боявся брати в руки крабів.

Далі буде.

+2
82
RSS
13:59 (відредаговано)
+2
Ну от, Піо хоч і на морі, але працює. Мабуть і письменники такі самі. Хоч і на відпочинку, а все одно щось пишуть.
_чудово Письменники саме такі й є, це правда 100%! _чудово
20:28
+2
Буду читати, Оленко.
20:58 (відредаговано)
+2
Цікава і ця частина. Читається легко. Відчувається море і пляж. Гарна учениця: передаєш рух описово, це пожвавлює текст (вітерець грається полами..., олівець котиться і падає.
22:58
+2
Може він її позашлюбний син, якого вона віддала на виховання в іншу сім’ю? Подарунок від матері — це природно, для цього й привід не потрібний. Лише зробити щось приємне власній дитині.

Чому так вузько? _не_знаю
Якщо детектив розписує можливі варіанти, то зв'язка «матір — позашлюбний син» є лише одним варіантом з набору можливих. Чому не «тітка — племінник»?! Чому не «бабуся — онук»? Чому не «сестра — брат», зрештою?..
Мотиви приховувати родинний зв'язок можуть бути і тут також. А вікова різниця?.. Наприклад, Олена має зведену сестру Олесю (від другої дружини свого батька), яка на 9 місяців старша від нашої Люсі! Відповідно, ця жінка доводиться Люсі тіткою, вікова різниця у них — 9 місяців… А тут, можливо, зворотній варіант!
01:35 (відредаговано)
+2
7. Що об’єднує цих двох людей?

Припущення:

Любов до кінських перегонів, любов до балету, гра в карти, інші захоплення. Вони родичі. Вона його вчителька танців. Мають спільну справу.


Припущення, що вони можуть бути родичами, є. Речення коротеньке, може й не помітне.
03:03 (відредаговано)
+2
Ага, ага… Так, воно губиться, оскільки:

4. Чому вона подарувала краватку?
Припущення:
<...> Може він її позашлюбний син, якого вона віддала на виховання в іншу сім’ю? Подарунок від матері — це природно, для цього й привід не потрібний. Лише зробити щось приємне власній дитині.

7. Що об’єднує цих двох людей?
Припущення:
<...> Вони родичі. <...>

Схеми, які вибудовують поліціянти — це, загалом, вірна деталька. Приклад є в радянському к/ф «Мертвий сезон»:



Однак така схема не мусить допускати різночитань. А у Вас зв'язок «матір — позашлюбний син» віднесений до п.4, а загальний родинний зв'язок — до п.7.
_не_знаю
Отже, треба або малювати блок-схему зв'язків, як в «Мертвому сезоні» — або краще відпрацювати Ваш список… Одне з двох!
03:36 (відредаговано)
+2
До речі, щоб не виглядати побрекіто_сміюсь
Запевняю, що письменникам, які відповідально ставляться до своєї роботи, часто-густо доводиться займатися різними допоміжними матеріалами. Ось мої традиційні чотири приклади того, як це роблю я (а тепер і ми з Оленою).

№1. Стисла генеалогія родини Розумів-Розумовських, вміщена нами в книзі «Помститися імператору»:



№2. Початок хронологічної таблиці до історичного детективу «Принц України», де відображені долі всіх більш-менш значущих персонажів твору від народження до смерті (в книзі займає 24 сторінки — з 292 по 315):



№3. Обкладинка нашої книжки «Шалені шахи» (ліворуч — один з 6-ти варіантів ескізів, запропонованих мною, праворуч — готова дизайнерська обкладинка):



№4. Колаж на один із шмуців «Книги Відлиги. 1954-1964» на тему Угорського повстання 1956 року (ліворуч — мій оригінал колажу, праворуч — сторінка з готової верстки):



А ще буває, що доводиться малювати плани, карти, схеми… Все, що треба — все доводиться детально вигадувати, а потім і малювати!!! Отож я зовсім не жартую і не прискіпуюся, повірте!..
Або згадайте авторські малюнки Антуана де Сент-Екзюпері до «Маленького Принца»:



Розумієте?! Не так вже й важливо, «вмієте» Ви малювати чи «не вмієте»… чи в якому стилі малюєте… Це все відмовки!!! Якщо по тексту йде схема, карта, таблиця, малюнок, колаж… що завгодно — спочатку намалюйте, а потім описуйте. Малюйте навіть «як курка лапою» — це не має значення!!! Бо це Ваш авторський погляд, і він завжди дуже цінний!!!
_танцюю
Або згадайте малюнки Пушкіна просто на його рукописах!

10:47
+1
Пане Тимуре, дякую за цінну пораду, щодо таблиці та схеми. Так дійсно легше орієнтуватися в подіях, що відбувються в творі. Я думаю, це мені допоможе. Однак, чесно кажучи я не зустрічала таблицю в художньому творі. Жодної! А от малюнки, я собі малюю в голові. Тобто я бачу уявний інтер'єр приміщення, місце перебування героїв, їхню зовнішність.
11:02
+2
Четвертий та сьомий пункти я трохи змінила. І бачу, що так краще. А то щось однакові припущення, у мене були розкидані по різним пунктам.
Однак, чесно кажучи я не зустрічала таблицю в художньому творі. Жодної!

Це залежить від жанрової специфіки твору. Ми з дружиною пишемо авантюрно-історичні романи. Для нас критично важливим є знання про те, де в такий-то день такого-то року герой знаходився, куди він пішов/поїхав і головне — чому?! І от скажіть, що може допомогти тут краще, ніж хронологія подій?..

Приклад №1. В "документально-історичному" (!) романі про Григорія Орлика, написаному іншим автором, я читаю, що коли гетьманич їздив на Запорозьку Січ, стояла спека, луки були вкриті зеленими травами тощо. Від цього у мене нижня щелепа падає мало не на підлогу, бо я з'ясував, що Григорій Орлик їздив на Запорозьку Січ… взимку!!! Тому в моєму романі «Орлі, син Орлика» антураж поїздки діаметрально протилежний.

Приклад №2. Коли перед написанням роману «Кинджал проти шаблі» ми з дружиною збирали матеріал про наших майбутніх героїв, я просто носом ткнувся в очевидний ляпсус, допущений невідомо ким з біографів Роксолани:
— всі історики без жодних сумнівів вказують, що вона Настя Лісовська народилася в 1506 році;
— водночас, історики зазначають, що коли в 1520 році вона потрапила в гарем султана Сулеймана Пишного, їй було 16 років.
Суперечливість очевидна:
1520 — 1506 = 14
1520 — 16 = 1504
Таким чином, або Роксолана потрапила в гарем султана в 14 річному віці — або народилася в 1503-1504 роках!!! Але одна з двох дат точно є помилковою… Просто історики переписують один в одного обидві «офіційні» дати, не замислюючись над тим, що вони пишуть!
_стежу
І що ж?! Виявляється, що після того, як Настя Лісовська вже потрапила в султанський гарем, на Рогатин налетіли татари і спалили місто вщент. Тому 1506 рік — це "точно" (?!) вирахувана дата… Тому базовою і достовірною датою є 1520 рік — бо «надходження» Насті Лісовської до султанського гарему було підтверджено документально. А тому вона мала народитися саме в 1503-1504 роках!..
_добре
От з цих міркувань ми й виходили.
23:00
+2
Крім того, мені дивно, чому Піо не задається питанням про те, що то за «волонтерська організація» така?! А раптом це — якась ширма… наприклад, для сицилійської мафії?! Чом би й ні, зрештою?..
_стежу
Коротше, як на мене — запитань малувато!..
09:10 (відредаговано)
+2
Треба, Тимуре, врахувати, наша Олена є початкуючою письменницею. Оформлятити власні думки на папері — це вже ого-го яка якість людини! 99% цього не вміють. Власний потік свідомості оформити у щось цілісне, навіть у замальовку або в оповідання — це вже великий успіх. І це добре, що Олена фіксує роздуми Піо на папері. Це вже перед-план. Майбутньої частини. Молодець, Оленко!
10:54 (відредаговано)
+2
Дякую, пане Анатолію за добрі слова. А Ви, також як і пан Тимур, використовуєте олівець та папір в написанні Ваших творів? Ми ж сучасні люди, маємо гаджети. Я думала, що написання на папері відійшло в минуле.
15:17 (відредаговано)
+1
Ми ж сучасні люди, маємо гаджети.

Для того, щоб малювати, є Фотошоп, КорелДро, Пайнт і маса інших графічних редакторів. Малюйте, в якому хочете! Я малюю в Фотошопі.
_крутий
UPD. Ну, і сканер теж можна використовувати! Себто, намалювати щось на аркуші паперу від руки, а потім оцифрувати за допомогою сканування… Теж вихід!
13:11
+2
Оленко, я коли пишу допис, то на компі через word. Після НАЗВИ допису я пишу по пунктах ПЛАН. Кожному пункту відповідає своя назва — кілька слів, щоб зацікавити читача, про що йтиметься. Потім розгортаю кожен пункт в оповідь. Завершую висновком (Мараль сєй басні катава). Потім весь план стираю. Перевіряю допис і публікую. Вставляю світлини.
13:18
+2
Оскільки в тебе, Оленко, ціла повість-детектив (стор. На 100-200 буде). То треба скористатися порадою Тимура і ОКРЕМО намалювати план-схему Родовід Піо. Там буде мінімум: де й коли хто родився і хто кому ким доводиться. Щось схоже на Дійові особи, які розміщають перед п'єсою. До цієї план-схеми будеш щоразу вертатися, щоб не було внутрішніх протиріч у творі.
ОКРЕМО намалювати план-схему Родовід Піо.

Мені важко судити про обсяг і структуру твору «Піо, мій Піо». Поки що родовід Піо має… скажімо так — найпростіший вигляд:

Таку схему малювати не варто, її залюбки можна тримати в голові.
_сміюсь
Зовсім інша річ — зовнішність! Припустимо, оце портрет Піо:

Піо Баффі

А оце — Піо та Клаудія:

Піо та Клаудія

Не важливо, звідки ці фотки насправді. Шановна авторка для себе цілком може уявити, що це і є її герої!!! Але у мене одразу ж виникають запитання:
1. носив Піо окуляри чи не носив? якщо носив — то наскільки регулярно? коли обходився без них?
2. Піо голив обличчя чисто чи носив бороду та/або вуса? в яких випадках він відпускав їх, в яких голив?


А головне, для чого буває потрібен портрет — це колір очей та волосся, тип стрижки (особливо у жінок), статура та особливі прикмети. Бо буває прикольно прочитати, що на початку герой є блондином, а десь в середині тексту у нього раптом на голові — «чорні кучері».
_сміюсь
Або коли одноокий пірат (такий штамп!) _сміюсь дивиться на щось «широко розкритими очима».
00:00
+2
Та ж Піо, на відпочинку. То мо й не голиться вже тиждень _сміюсь
А окуляри — захисні. від сонця.
00:10 (відредаговано)
+2
не голиться вже тиждень

Який ще тиждень?! _стежу Якщо не помиляюсь, вони поїхали в шале на пару-трійку днів:

— Саме так. Натякаю. На три дні. Як ідея?

А зараз лише перший день їхнього відпочинку:

… Клаудія ніжиться в ліжку, обнімаючи подушку, бо вперше за кільканадцять років їй не треба пекти булочки та гріти молоко на сніданок для чоловіка

_вибачаюсь Шановна пані Олено! Можливо, у Вас виникло враження, що я припинив читати Ваш чудовий твір — то це не так, запевняю! _вибачаюсь
00:05
+2
Та ні, пане Анатолію! На таку кількість сторінок, у мене не вистачить фантазії. Мабуть максимум 50 буде. А план, і табличку (дні тижня) щоб не заплутатися, я собі вже накидала в записник.

Випадкові Дописи