До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Піо, мій Піо (восьма частина)

Піо, мій Піо (восьма частина)

Перша частина svitoch.in.ua/1628-pio-miy-pio-persha-chastyna.html

Друга частина svitoch.in.ua/1632-pio-miy-pio-druha-chastyna.html

Третя частина svitoch.in.ua/1639-pio-miy-pio-tretya-chastyna.html

Четверта частина svitoch.in.ua/1643-pio-miy-pio-chetverta-chastyna.html

П’ята частина svitoch.in.ua/1653-pio-miy-pio-p-yata-chastyna.html

Шоста частина https://svitoch.in.ua/1663-pio-miy-pio-shosta-chastyna.html

Сьома частина https://svitoch.in.ua/1679-pio-miy-pio-soma-chastyna.html

8

Приблизно о півдні, Піо відчуває вібрацію телефону в кишені. Детектив його дістає та відповідає на виклик.

— Привіт Баффі. Твої припущення справдилися — краватка в автівці дійсно крадена. І саме в прозорій коробочці з тонкого пластику, і саме з блискучою сріблястою стрічкою. Вона, була на вітрині, оформлена у вигляді подарунку, який тримають руки-манекени. Задумка експозиції була, щоб привернути увагу покупця, щоб спонукати дарувати краватки. Власник магазину підтвердив, це саме вона.

— Стовідсотково?

— Так. Всі інші, знаходилися в недосяжності для відвідувачів, у продавчині за спиною, за прилавком.

— От воно що!

— Доказ є! Треба, того типа брати. Я впевнений, що це той самий злодій, який вкарав, і всі інші речі чоловічого гардеробу. Більш того, його худорлява статура ідеально збігається з розміром поцупленого одягу, — говорить лейтенант — однак, навіщо волонтеру такі коштовні речі?

— Розумієш, Монтепіні, арештовувати його, нема підстав. Не поспішай! На перший погляд здається, що ось “ухопив рибу за хвоста”. І крадена річ в його машині, і розмір одягу той самий, однак “риба вислизнула”. Справа в тому, що краватку він отримав в якості подарунку. І в разі арешту, я особисто забезпечу йому алібі, бо в п’ятницю, в день крадіжки, він навіть і близько не був в центрі міста, в мене занотований кожен його рух. У нього є свідок — це я.

— Подарована? — З розчаруванням перепитав лейтенант.

— Так, подарована — підтвердив детектив Баффі.

— А я вже думав, що ось він, лиходій.

— Не все так просто з тим типом, не можу зметикувати що саме, але от те що він не крав нічого, то це точно. В той час коли одяг зникав з магазинів, волонтер був під моїм наглядом.

— В будь якому випадку, мені терміново треба з ним поспілкуватися, задати декілька питань. Задавати питання — це моя робота.

— Так, поговори! Та спочатку послухай дещо цікаве. Отже, Дієго Гатті часто проводить час з заможною сеньйорою, точніше по вівторках та четвергах — ввечері, та в неділю зранку. Допомагає їй в усьому, супроводжує на розваги. Може вона йому віддячила подарунком за старання, бо навряд чи волонтери зобов’язані возити підопічних на розважальні заходи. А от яким чином до неї потрапила краватка? Ото питання! Сеньйора має 75 років, мешкає за містом, в старій віллі, вона самотня. Хоч будинок і великий, ні дітей, ні інших родичів, ні друзів в її будинку я не помітив. В будинку лише вона та пес. І звичайно ж, тричі на тиждень до неї заїжджав наш волонтер. Її ім’я відоме поціновувачам балету — Еліда Граппа.

— О! Сеньйора Еліда Граппа! Так тож в минулому дуже відома балерина!

— Так, актриса колись була відомою, але зараз, мабуть про неї почали вже забувати, судячи з того, що вона на старості зовсім одна. Товариші по балетній труппі, щось не дуже воліють відвідувати їхню колегу.

— Вона сама заробила свої статки, вона ж була примою нашого театру.

— Однак хто його знає, чим займалася прима балетної труппи, в п’ятницю? В цей день, як і завжди, за графіком відвідувань, Дієго Гатті був у зовсім іншої сеньйори. Хто забезпечить алібі сеньйорі Граппа? Пес?

— Ти підозрюєш актрису? Це не можливо. Така славетна людина! Ні, ні, моя думка, що вона краватку купила!

— Купила в прозорій коробочці? Але ми щойно говорили, що то була задумка оформлення вітрини, та вже довели, що краватка вкрадена. Лише залишилося дізнатися ким.

— Це вже питання.

— І ще є одне питання, що до славетної танцівниці. Відповідь на яке сам я не зможу добути і тому,  дуже треба твоя допомога, як офіційного представника органів захисту.

— Органи захисту, готові допомогти. Як саме?

— Я бачив, що балерина живе за містом в досить пристойному будинку, одягнена в дорогі  речі від відомих дизайнерів, проте їй надають волонтерську допомогу. Як це зрозуміти? Під час розслідування я намагався з нею поспілкуватися, до поки ми розмовляли про собаку та погоду, вона жваво підтримувала бесіду, а от коли я запитав про молодика, якого бачив біля її будинку, вона відсторонилася і пішла геть. І це дивно. Я сьогодні телефонував в осередок волонтерської асоціації, однак мені, як приватному слідчому, категорично відмовили в будь якому поясненні. Треба було б офіційно направити письмовий запит, з поліції, щоб з’ясувати, на яких підставах вони надають допомогу сеньйорі Граппа. Або якщо матимеш час, то завітай в асоціацію, особисто! Таким чином, питання вирішиться в день візиту. Бо письмову відповідь, можна чекати довго, бо ж Ферагосто на носі, всі поїдуть на відпочинок.

— Добре, відвідаю асоціацію та задам питання особисто. Але зараз вже п’ята година, вже пізно, а завтра неділя — вихідний. То ж нічого не залишається, як відкласти візит до понеділка.

— Дякую, Монтепіні! Станом на сьогодні, маєш зачіпку — Дієго Гатті. Сьогодні субота — він не працює, і не відвідує своїх підопічних. То ж має бути вдома. Познайомся з ним! В тебе є поважна причина поспілкуватися, маєш беззаперечний факт — знімок. Дій! Може щось дізнаєшся й про дарувальницю. За хвилину, я тобі відправлю повідомленням його адресу.

— Розслідування зрушило з місця. Дякую тобі за це полковнику Баффі!

— Бувай! Побачимося в понеділок ввечері. Як тільки повернуся в місто, зразу ж зустрінемося. Але, якщо дізнаєшся щось надзвичайно цікаве, телефонуй!

— Так точно, полковнику! До понеділка!

Клаудія підійшла до чоловіка та притулила голову до його грудей.

— Ти знову телефонував Монтепіні?

— Признаюся. Так.

— Знаєш Піо, ота твоя вимоглива сеньйора, яку звати “Робота”, заполонила твої думки, ти не в спромозі про неї забути, навіть на відпочинку. Я починаю ревнувати.

— Ну що ти! Я кохаю тільки тебе. Обіцяю більше не відволікатися від відпочинку. Де ми сьогодні вечерятимемо?

— Я замовила вечерю сюди, в шале. Тереза зі мною згодна. Ми не маємо бажання іти до ресторану. О восьмій привезуть замовлення.

— Чудово. А от завтра матимемо цікаву розвагу. Традиційна місцева подія, яка вам сподобається.

— Що за подія?

— В цьому містечку організовують свято врожаю. Будемо смакувати морозивом, солодощами, виноградом, сирами, ковбасами, вином просто неба, на площі. Може потанцюємо тарантеллу, згадаємо молодість. Пам’ятаєш, як ми молодими витанцьовували?

— Танці недоречні. Твій тиск?

— Все в нормі. Відпочинок іде на користь. Я хочу потанцювати з тобою.

— Дідусю, ми завтра йдемо на свято? — питає Лука.

— Так. На вулицях містечка гратимуть музики, мешканці міста будуть одягнені в національні костюми, танцюватимуть, пригощатимуть всіх присутніх місцевими продуктами, та фруктами і овочами з цьогорічного врожаю. І ще, на церковній площі буде встановлене чудо дерево “Куканя”.

— Що це таке “куканя” — цікавиться Лука. 

— Це дерево з казкової країни Урожай. В цій країні, гори з сиру, виноград підв’язаний сосисками, з фонтанів тече вино, дахи будинків покриті пряниками, люди тільки те й роблять, що варять макарони та смажать гусятину. А дерево “куканя” виростає наприкінці літа в кожному маленькому містечку, мешканці якого займаються фермерством, вирощуванням овочів, чи винограду, це дерево — символ достатку. Така диво-рослина виростає на церковній площі, всього за одну ніч. Дерево дає незвичайні плоди, на ньому родять сосиски, ковбаси, пляшки з вином, головки сиру, цукерки, мішечки з грошима, баночки з медом, і ще багато іншого. Ці плоди абсолютно безкоштовні для всіх охочих поласувати ними, їх можна взяти скільки завгодно, однак, це зробити дуже не просто. Дерево високе й гладке. Треба по стовбуру залізти на нього, і не багатьом вдається упоратися з таким складним завданням. Ви ж обидва займаєтесь спортом, ви сильні та спритні, також можете спробувати видряпатися на те дерево.

— Ой, як цікаво! — захоплюється Лука — Я хочу спробувати.

— А я не хочу вилазити! — заперечив Леонардо — Це може бути небезпечно.

— Не хвилюйся — про безпеку, звичайно ж дбають. Все продумано до дрібниць. Дерево стоїть посеред величезного батуту. Якщо впадеш тебе підкине декілька разів, от і все. А ще, ставлять дерево для маленьких дітей, воно невисоке, однак стовбур намилений, то ж слизький. На дитячому дереві можуть бути іграшки, велосипеди, книжки, солодощі. Подивимося!

— Здирати ноги та терти руки, щоб дістати ковбасу? Що за маячня? — дивується Леонардо.

— Розумієш, то така народна розвага, така гра. В неї грають сотні років поспіль, то традиція наших пращурів. — пояснює Піо.

— От якби на тому дереві була собака, я б заліз і забрав би собі. Бо батьки мені не хочуть купити собаку, кажуть що дорого, що цуцик псує меблі та інші речі в домі. — говорить Леонардо.

— Собаку? Ти хочеш собаку?

— Так дідусю, дуже-дуже.

— А я й не знав, що ти хочеш собаку. Чому ти мені про це не казав?

— Не знаю.

— Я також колись мріяв про вівчарку. Однак графік роботи не дозволяв здійснити це бажання. Ти ж розумієш, собака — наче дитина, потребує виховання, навчання, догляду.

— Розумію — з сумом відповідає онук, поскубуючи пальцями свого чуба. Піо бачить розчарування в очах хлопця, й каже:

— А знаєш, Леонардо, є такий спосіб, пришвидшення реалізації мрій, він називається “візуалізація”. Треба намалювати те про що мрієш, і почепити малюнок біля ліжка, з часом бажання здійсниться. То намалюй її,  твою омріяну собаку. Спробуй!

— Спробую.

— А зараз давайте пройдемося! Десь отам, серед насаджень повинні бути басейн та спортивний майданчик. А також пошукаємо, де можна придбати кольорові олівці для нашого малюнку.

— З задоволенням! Мамо, ти ідеш з нами? — питає Лука.

— Хлопці, — звертається Клаудія до онуків, — дайте мамі позагоряти в спокої.

Далі буде.

+2
58
RSS
12:32
+2
Трохи про традіції італійців.
18:07
+2
Дерево достатку Куканя — вперше дізнався. В Україні по святах на ярмарку на високому стовпі вішали чоботи. Була для парубків розвага.
18:10
+2
Легко читається, Оленко. Дякую! Відмічаю суперечність: спочатку про Монтепіні пишеш лейтенант, а вкінці вже він виріс до комісара. Є описки. Перечитай текст і виправ.
23:28
+2
Перечитала. Знайшла таки пару описок. Дякую!
02:27 (відредаговано)
+2
— О! Сеньйора Еліда Граппа! Так тож в минулому дуже відома балерина!
— Так, актриса колись була відомою, але зараз, мабуть про неї почали вже забувати, судячи з того, що вона на старості зовсім одна. Товариші по балетній труппі, щось не дуже воліють відвідувати їхню колегу.
— Вона сама заробила свої статки, вона ж була примою нашого театру.
— Однак хто його знає, чим займалася прима балетної труппи, в п’ятницю? В цей день, як і завжди, за графіком відвідувань, Дієго Гатті був у зовсім іншої сеньйори. Хто забезпечить алібі сеньйорі Граппа? Пес?
— Ти підозрюєш актрису? Це не можливо. Така славетна людина! Ні, ні, моя думка, що вона краватку купила!

А ця сеньйора — це точно «та сама» Еліда Граппа, яка була примою балетної трупи?! А раптом це зовсім не вона, а… наприклад… її сестра-близнючка?! Пам'ятаєте класику — "Єралаш №25. Близнята"?..



А сестра-близнючка балерини могла бути пов'язана з крадіями… Отож давно треба було перевірити особистість сеньйори Еліди Граппи. Чому цього не зробив ні Піо Баффі, ані Монтепіні?!
_стежу
До речі, це могло би пояснити, чому заможна сеньйора Граппа користується послугами волонтера (волонтерської організації), а не наймає водія «з розширеними опціями» прислуги: якщо «близнючка-мафіозі» якимсь чином прибрала «близнючку-балерину», то вона може вільно жити в її будинку — але не обов'язково мати доступ до її грошей! Бо гроші лежать в банку. Можливо, «близнючка-мафіозі» навіть знає номери рахунків — але не має якогось паролю, кодового слова чи другого ключика від сейфу (є така система, коли один ключик — у банкіра, другий — у клієнта)… Коротше, не може зняти гроші прибраної «близнючки-балерини» з рахунків!
_стежу
Та й прізвище у неї підозріле — Grappa: це ж італійська горілка, моя дружина з Італії привозила приблизно отаку (за формою пляшки):



Щось я не пригадую українських прізвищ, пов'язаних з горілкою… Винокур, Винник, Винниченко — будь ласка! Але вони пов'язані з вином. Точніше, з виробниками вина… Але з горілкою?! Окрім російського художника Петрова-Водкіна, чомусь ніхто на думку не спадає… Та й він міг бути просто «Петровим», а другу частину — «Водкіна» взяти та й приліпити «задля понту»…



До речі! 35-річний юнак (ги-ги!) Фердінандо Лучі, у якого поцупили барсетку — він же спадковий винороб, «продовжувач сімейної справи по вирощуванню винограду та виробництву найкращого вина в Італії», «власник декількох виноробних фабрик»! А тут ціла тобі прима-балерина на пенсії з «п'яним» прізвищем Grappa
_пиячимо _пиячимо _пиячимо
Ох, Ви ж і накрутили, пані Олено!..
08:22
+2
Дивні речі будуть пояснені. Попереду, гадаю, буде ще з десяток частин. А ці перші 8 частин — це ніби вступна рекогнісцировка.
Не знаю, що там попереду… «Рекогносціровка», як ти кажеш, а в літературних термінах — зав'язка твору не повинна перевищувати 10%, як максимум — 20% обсягу твору. В іншому разі, зав'язка буде «перетягнутою». Якщо виходити з цих пропорцій, і 8 частин — це лише зав'язка, то весь твір повинен складатися приблизно з 80 частин. Щонайменше, з 40…



Якось не віриться… На мою думку, найшвидше, «рекогносціровка» давно вже завершилася, пішов розвиток сюжету.

Випадкові Дописи