До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Крістобаль Хозевич Хунта

Крістобаль Хозевич Хунта

Я відпустив усіх дублів, перевірив усі програми та зайнявся мерзотною задачкою, яка вже давно висіла на мені. Цю мерзенну задачу дали мені абсолютники. Спершу я їм сказав, що вона не має ані сенсу, ані розв’язку, як і більшість їхніх задач. Але потім порадився з Хунтою, котрий у таких речах розбирався дуже тонко, і він мені дав кілька обнадійливих порад. Я багато разів повертався до цієї задачі та знову її відкладав, а от сьогодні добив-таки. Вийшло дуже тонко. Саме коли я скінчив і блаженно відкинувся на спинку стільця, оглядаючи рішення здалеку, прийшов темний від злості Хунта. Дивлячись мені в ноги, голосом сухим і неприємним він поцікавився, відколи це я перестав розбирати його почерк. Це надзвичайно нагадує йому саботаж, повідомив він, у Мадриді в 1936 році за такі вчинки він наказував ставити до стінки. 

Я розчулено дивився на нього. 

— Крістобалю Хозевич, — сказав я. — Я її все-таки розв’язав. Ви мали рацію. Простір заклинань справді можна згорнути по всіх чотирьох змінних. 

Він підняв, нарешті, очі та подивився на мене. Напевне, я мав дуже щасливий вигляд, бо він пом’якшав і пробурчав: 

— Дозвольте подивитись. 

Я віддав йому аркушики, він сів поряд зі мною, і ми разом розібрали задачу від початку й до кінця і з насолодою просмакували два найтонших перетворення, одне з яких підказав мені він, а друге знайшов я сам. 

— У нас із вами непогані голови, Алехандро, — сказав нарешті Хунта. — В нас є артистичність мислення. Як ви вважаєте? 

— По-моєму, ми молодці, — сказав я щиро. 

— Я теж так думаю, — сказав він. — Це ми опублікуємо. Це нікому не соромно опублікувати. Це не калоші-автостопи і не брюки-невидимки. 

Настрій у нас усіх став пречудовий, ми почали розбирати нову задачу Хунти, і дуже скоро він сказав, що й раніше інколи вважав себе побрекіто, а в тому, що я у математиці невіглас, переконався при першій же зустрічі. Я з ним палко погодився і висловив припущення, що йому, мабуть, час уже на пенсію, а мене треба втришия гнати з інституту валити ліс, бо ні на що інше я не придатний. Він заперечив мені. Він сказав, що ні про яку пенсію не може бути й мови, що його слід пустити на добрива, а мене на кілометр не підпускати до лісорозробок, де певний інтелектуальний рівень усе-таки необхідний, а призначити мене треба учнем молодшого черпальника в асенізаційному обозі при холерних бараках. Ми сиділи, підперши голови, і займалися самознищенням, коли до залу заглянув Федір Симеонович. Наскільки я зрозумів, йому кортіло дізнатися мою думку про складену ним програму. 

— Програма! — жовчно усміхнувшись, промовив Хунта. — Я не бачив твоєї програми, Теодоре, але я впевнений, що вона геніальна порівняно з цим… — Він з огидою подав двома пальцями Федору Симеоновичу аркушик зі своєю задачею. — Помилуйся, ось зразок убогості та ницості. 

— Г-голубчики, — сказав Федор Симеонович збентежено, розібравшись у почерках. — Це ж п-проблема Бен Б-бецалеля. К-каліостро ж довів, що вона н-не має р-розв’язку. 

— Ми самі знаємо, що вона не має розв’язку, — сказав Хунта, відразу ж наїжачившись. — Ми хочемо знати, як її розв’язувати. 

— Як-кось ти дивно міркуєш, К-кристо… Як же шукати розв’язок, к-коли його немає? Б-безглуздя якесь… 

— Даруй, Теодоре, але це ти дуже дивно міркуєш. Безглуздя — шукати розв’язок, якщо він і так є. Йдеться про те, що робити із задачею, яка розв’язку не має. Це глибоко принципове питання, яке, як я бачу, тобі, прикладникові, на жаль, не доступне. По-моєму, я даремно почав із тобою розмову на цю тему. 

Тон Крістобаля Хозевича був надзвичайно образливий, і Федір Симеонович розсердився. 

— Ось щ-що, г-голубчику, — сказав він. — Я н-не можу дискутувати з т-тобою таким тоном п-при юнакові. Т-ти мене дивуєш. Це н-неп-педагогічно. Якщо тобі завгодно п-продовжувати, прошу вийти зі мною у к-коридор. 

— Прошу, — відповідав Хунта, розпрямляючись, як пружина, і рвучко хапаючи біля стегна неіснуючий ефес. 

Вони церемонно вийшли, гордо задерши голови і не дивлячись один на одного. Дівчата захихотіли. Я теж не дуже злякався. Я сів, обхопивши руками голову, над залишеним аркушиком, і якийсь час краєм вуха слухав, як у коридорі могутньо рокоче бас Федора Симеоновича, через який прорізуються сухі гнівні вигуки Крістобаля Хозевича. Потім Федір Симеонович ревнув: «Прошу пройти до мого кабінету!» — «Прошу!» — проскреготів Хунта. Вони були вже на «ви». І голоси віддалилися. «Дуель! Дуель!» — защебетали дівчата. Про Хунту ходила хвацька слава бретера і задираки. Подейкували, що він приводить супротивника до своєї лабораторії, пропонує на вибір рапіри, шпаги чи алебарди, а потім починає а-ля Жан Маре стрибати по столах і перекидати шафи. Але за Федора Симеоновича можна було не хвилюватися. Було зрозуміло, що в кабінеті вони упродовж півгодини похмуро мовчатимуть через стіл, потім Федір Симеонович тяжко зітхне, відкриє погрібець і наповнить дві чарки еліксиром Блаженства. Хунта поворушить ніздрями, закрутить вус і вип’є. Федір Симеонович відразу наповнить чарки знову і гукне в лабораторію: «Свіжих огірочків!»


  • Примітка: Це мій найулюбленіший епізод з «Понеділка...» про найулюбленішого героя. Чому саме? Через виділену частину, де йдеться про розв'язання нерозв'язуваних завдань — чим я сам, власне, і займаюся все життя...
+2
60
RSS
22:37
+2
Друг Анатолій написав:

Тут є ще й інше є питання: А для чого треба людині безсмертя? Друже Тимуре, а як би ти розпорядився своїм безсмертям?

Я відповів:

_вибачаюсь Як зазвичай: розв'язавши одне нерозв'язуване завдання, брався б за інше нерозв'язуване завдання. _вибачаюсь

_сміюсь Природно, при цьому не міг не згадати Крістобаля Хунту!.. _сміюсь
08:31
+2
Безсмертя можна б використати тоді, коли частина людей постійно створює проблеми, а інша їх вирішує.
… частина людей постійно створює проблеми...

А чому неодмінно «частина людей»?! Зміна клімату, дрейф континентів та інші природні зміни теж створюють масу проблем… _вибачаюсь
Як істинний юпітеріанець, я вважаю, що у цьому Всесвіті нема нерозв'язуваних завдань, а навіть якщо вони й є, то Всесвіт сам їх розв'яже, варто тільки почекати достатньо довго.
20:02 (відредаговано)
… варто тільки почекати достатньо довго.

О!!! _чудово Для цього саме і згодиться безсмертя душі — про що запитав друг Анатолій!

Випадкові Дописи