УВАГА!   З 1 лютого діяльність спільноти "Світоч" переноситься в Telegram.

Сайт буде доступним ще довгий час, проте без нових публікацій.
Підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями на нашому Telegram-каналі @svitoch_in_ua

Розібратися як користуватися Телеграмом або створити власний канал для подальшої участі в спільноті "Світоч" можете за ІНСТРУКЦІЄЮ. З правилами участі можете ознайомитися тут.

Якщо у Вас є якісь запитання, задавайте їх в групі підтримки в Телеграмі тут.

Лячно не по-дитячому

Лячно не по-дитячому
Джерело матеріалу:

Чому важливо знати, чого боїться дитина


Дитячий страх дуже складно залишити в дитинстві. Як правило, він продовжує жити в дорослій людині, просто видозмінюється в інші боязні й комплекси. Чого боїмося ми? Чого бояться наші діти?

До практичного психолога часто звертаються з проблемою дитячих страхів. Методи роботи з ними майже завжди базуються на поведінковій терапії.

Ще часто використовуються різні варіанти десенсибілізації — страхи малюють, програють, з їхніми героями вигадують всякі історії. Не дарма ж прийнято вважати, що в першому наближенні «онтогенез є коротким повторенням філогенезу», адже по суті так завжди поводилося зі своїми мінливими страхами людство в цілому. Страхи програвали в найрізноманітніших видах мистецтва, починаючи від релігійних містерій і завершуючи фільмами жахів, різні народи уособлювали їх в різних героях (у нас це Баба-Яга, лісовик тощо). І все це реально допомагало і допомагає впоратися зі страхами і у дітей, і у дорослих, і раніше, і зараз.

Як часто зустрічаються страхи у дітей? За даними різних джерел, у віці 4-9 років ті чи інші виражені страхи притаманні 5-8 дітям з кожних десяти. Поглянувши на ці цифри, мимоволі замислюєшся: наявність страхів у цьому віці — проблема чи норма? До цього питання ми з вами ще повернемося.

Мене в проблемі дитячих страхів завжди цікавив еволюційний аспект. Чи існує він взагалі, або діти, особливо маленькі, завжди, в усі часи бояться одного і того ж? Оскільки я теж колись була дитиною, давно живу на цьому світі, працюю на одному і тому ж місці вже понад чверть століття, матеріал для роздумів у мене є. Сьогодні я пропоную читачам подумати про еволюцію дитячих страхів разом зі мною і, можливо, згадати щось зі свого дитинства.

Чому це важливо? Та тому, що структура дитячих страхів має досить істотний вплив на структуру дорослої особи й її реакції на дії довкілля. Отож якщо дитячі страхи змінюються, то кожне покоління дорослих людей має в бекґраунді дещо різний базовий «страховитий» досвід і, отже, дещо по-різному реагує на доволі широке коло проблем і питань.

Отже, давайте подивимося локальні (ленінградсько-петербурзькі) дитячі страхи за останні півстоліття.

Чого боялися в моєму дитинстві я і мої однолітки? Чого боялися «діти перебудови»? Чого діти бояться зараз? Що змінилося і що лишилося колишнім?

Почнемо з базових страхів, які, очевидно, у нас «в прошивці».

Вид homo sapiens належить до денних тварин. У нормі ми вдень активні, а вночі спимо в схованці. Тому темрява для нас небезпечна. Там ховаються вороги. Багато дітей бояться темряви, відмовляються вимикати світло ввечері, побоюються заходити в темну кімнату або ходити темним коридором. Цей страх був, є і нікуди діватися не збирається. Зазвичай до підлітковості його «переростають», в моєму психологічно «закритому» поколінні він навіть перетворився на свій антипод, що виражається приказкою «темрява — друг молоді».

Багато дітей бояться великих тварин — собак, корів, коней, в лісі — вовків або ведмедів (навіть якщо цей ліс — хирлявий лісопарк для сімейних пікніків). Це теж базове: колись безволосе голе дитинча людини було законною здобиччю будь-якого великого хижака.

Деякі маленькі діти бояться тварин дуже маленьких — мух, бджіл, мошок, комарів. За моїми спостереженнями, кількість таких дітей зростає, можливо, це пов'язано з посиленням урбанізації.

Діти з багатою фантазією часто бояться особисто придуманих персонажів — привида у ванній, крокодила під ліжком, гнома в шафі тощо.

І останній страх маленької дитини, що швидко переходить у паніку — залишитися самому, без матері або взагалі без дорослих. Він не потребує обґрунтувань, корениться також в біології нашого виду, але з якихось абсолютно незрозумілих мені причин зараз, здається, зростає число маленьких дітей, які залишитися самі не бояться і взагалі не дуже-то орієнтуються на дорослих. Надлишок дорослої уваги? «Я така цінність, що мене не залишать, хвилюватися нема про що?» Не знаю.

Ось, мабуть, і всі базові страхи. Прошу шановних читачів доповнити цей список, якщо я щось упустила.

Якщо почати зовсім здалеку, то покоління наших батьків, які пережили війну і блокаду Ленінграда, зрозуміло, боялося голоду, холоду і війни, і тому нас в дитинстві весь час загодовували, нещадно кутали і напихували мілітаризмом у всіх різновидах.

Дивимося далі.

Чого боялися півстоліття тому, в моєму ранньому дитинстві:

  • Бабу-Ягу в найбільш ніжному віці (майже всіх нас лякали, тепер дітей фольклорними персонажами, здається, лякати практично перестали).
  • Голку, яка загубиться, непомітно застромиться в тіло, дійде судинами до серця, серце зупиниться і людина помре (я питала, зараз цієї легенди не бояться, можливо, це пов'язано з тим, що маленькі діти практично не вишивають).
  • Мікробів невідомої, але жахливої хвороби, яка живе на кінчиках висмикнутого з трав'яної трубки колоска. Ці м'які кінчики ми жахливо любили жувати.
  • «Кінського волоса» — така собі напівмістична жива істота, яка живе у водоймах, впивається в тіло і там невідомо що робить, але явно щось погане.
  • Міліціонера — їм лякали всіх і з будь-якого приводу. Тут у нас утворювався деякий когнітивний дисонанс, адже водночас нам всім читали вірші про дядю Стьопу-міліціонера.
  • Ядерної війни. Причому в дитинстві ми думали, що вона може початися якось сама собою, незалежно від волі людей. Ми були абсолютно впевнені в тому, що війни не хоче ніхто в світі, навіть Америка.
  • Страшних літературних персонажів на кшталт Кам'яного гостя або чудовиська з «Червоненької квіточки».

Діти часів перебудови (я в цей час вже працювала в поліклініці, до того ж це покоління моїх дітей) боялися:

  • Злиднів (що не буде грошей, не буде на що нічого купувати).
  • Маніяків (діти того часу навіть самі себе психотерапевтували, у них була спеціальна гра з однойменною назвою, коли маніяком призначали якогось підозрілого перехожого і починали дружно і дещо істерично-смішно, з явним переграванням його боятися).
  • Що хтось залізе в квартиру і вб'є або речі винесе.
  • Що їх вкрадуть.
  • Зомбі-апокаліпсису і різних кіногероїв штибу Фредді Крюгера.
  • Якихось напівприродних катастроф, що не залежать від волі їх самих і навіть їхніх батьків: а якщо пожежа? А якщо будинок завалиться? А якщо кинуть камінь і скло розіб'ється, а я або мама будемо біля вікна сидіти?

Діти другого десятиліття другого тисячоліття (тобто ті, які приходили до мене в останні роки) на додаток до базових страхів, бояться:

  • Різних справжніх (не вигаданих, як за часів мого дитинства) хвороб (іпохондричні страхи бувають сьогодні навіть у п'ятирічних дітей).
  • Що вони нікому не потрібні (абсолютно незрозумілий мені страх в сучасний дітоцентричний час).
  • Що у них ніколи нічого не вийде, у всякому разі точно не вийде, як у інших.
  • Що вони не хороші, тому їх не любитимуть, не приймуть, відкинуть тощо (теж, як не дивно, сьогодні зустрічається навіть у п'ятирічок, в мій час це був скоріше підлітковий страх).

І до речі, про підліткові страхи.

Є «вічні» — наприклад, страх відповіді біля дошки, страх публічних виступів, страх нових компаній. Нове (раніше не було):

  • Панічний, до рівня розвиненої фобії страх перед випускними іспитами. Провокується батьками і вчителями.
  • Страх, що «не помітять» — не поставлять лайків, що не дружитимуть в соціальних мережах і так далі. (Перебудовні підлітки, навпаки, боялися, що «десь про нас все знають» — тепер у багатьох із них, вже дорослих людей, заклеєні пластиром камери на ноутбуках).
  • Страх «не зможу гідно влаштуватися в житті» (моє покоління цим зовсім не морочилося, а перебудовні формулювали це як «боюся стати бомжем»).
  • Різноманітні «лякалки в мережі», їхній список змінюється швидше від моди, тому у мене просто не виходить за ними встежити. Приклад: «Існують в мережі картинки, на які подивишся й одразу підеш і з вікна викинешся».
  • Страх виходу в світ, страх дорослішання, дорослості (моє покоління, навпаки, хотіло «швидше вирости і вже тоді...»).

Деякі поколінські риси з цих страхів нібито вимальовуються, чи не так? Є про що подумати.

Запрошую читачів продовжити і розширити мої списки.

Чого ви боялися у вашому дитинстві? Чого бояться ваші діти зараз?

І останнє: ні в якому разі не слід думати, що батькам потрібно примудритися якось так виховувати дитину, щоб їй «нічого було боятися». Повна відсутність страху у дитини точно не норма. Страх — це важлива адаптаційна реакція. Стикаючись зі своїми і чужими страхами, вивчаючи їх, адаптуючись до них і справляючись з ними, дитина росте і дорослішає. Не захищайте її від усього страшного, просто будьте поруч з нею, коли їй це потрібно, і стежте за тим, щоб у неї була група однолітків, з якою вона при необхідності зможе свої страхи розділити (іноді разом боятися і долати страхи легше).

Катерина Мурашова

+3
92
RSS
17:24
+3
_чудово Чудове дослідження Катерини Мурашової на тему страхів. _чудово
21:53
+3
5-8 дітей з 10 чогось бояться. Це ж так багато!
Практично, це більшість. А що тут такого дивного?! З більшості дітей з часом виростає більшість зрілого дорослого суспільного контингенту, який і становить фундамент суспільства, займаючи найнижчі щаблі піраміди Маслоу:

Піраміда Маслоу

Для них першочерговим є задоволення потреб фізіологічних та безпекових (ось вони — страхи!!!), нормальним — задоволення потреб в приналежності й любові, максимальною межею мрій — потреб в повазі. Про більше вони не мріють.
_не_знаю
А ще нагадаю, що енергетичний рівень людської свідомості, що відповідає страху = 100. Звісно, в даному матеріалі йдеться про дітей, а не про дорослих. Поступово, в ході дорослішання вони переростають дитячі страхи — отже, їхня енергетика посилюється… Але у кого страхи лишаються — то це явно у низькоенергетичних осіб. А їх знов-таки має бути… більшість!..
_не_знаю
Отож нічого дивного, друже мій.

Випадкові Дописи