Агатолій ВИСОТА: ЛАДУВАННЯ на Соколиному Хуторі (11,06.16 р.)

Агатолій ВИСОТА: ЛАДУВАННЯ на Соколиному Хуторі (11,06.16 р.)

Трохи про ладування

Про те, що свідомість править світом, вже дехто знає. Свідомі українці, об'єднані навколо постійно діючих конференцій БУТТЯ УКРАЇНЦІВ, вже кілька років намагаються змінити світ завдяки формуванню певних образів в інформаційно-енергетичному колі. Для цього ми кілька разів на рік виїжджаємо чималим гуртом в МІСЦЯ СИЛИ, де наші мислеформи й образи концентруються й підсилюються. Одним з таких місць є гора Тотоха в селі Медвин Богуславського району на Київщині де ми з 2012 року були вже кілька разів.

Цього разу ми поїхали знову на Чернігівщину

В селі Петрушівка Ічнянського району на Чернігівщині є Соколиний Хутір. Там на 5 гектарах землі вже 20 років діє козацький туристичний центр. Миколу Черепа (віком 40 років), мала б знати вся Україна. Самотужки, без державної підтримки, він організував коло однодумців і поширює серед нашого люду український козацький звичай.

Поїхали

На двох автобусах і легковиках добиралися ми, десь 90, українців з різних сіл і міст, а переважно з Києва, просторими чернігівськими землями до місця нашого ладування. За вікном хвилюються і пробігають назад безконечні зелені луки, рідко де скошені. Подалі від гримотливої дороги мирно пасуться кілька черід корів — ось де може бути база українського тваринництва — кормів вистачить і на літо, і на зиму. Їхали ми й співали. Михайло Орлюк читав твори Шевченка та інших поетів. Такі просторі землі, де село від села на відстані 10-20 км.

Зривається на дощ

Нарешті ми повиходили з а втобусів і я здивувався від того, як нас багато так далеко заїхали. Зеленотравний двір Соколиного Хутора. Нас зустрічають господарі на чолі з дивно одягненим козаком Миколою Черепом та подають два великі караваї на рушниках. Під перші краплини дощу ми ламали й куштували цей смачнющий хліб.

Через дорогу на викошеній поляні

Ми утворили коло, а дощ все припускав. В кожного або дощовик, або парасолька. В центрі нарешті запалало багаття. Восьмеро, достойних чоловіків проспівали козацьку побуду. Під проводом Віктора Бабія, який проказав подячну молитву, ми спочатку очистили землі Соколиного Хутора, а потім і освятили його. Це дійство тривало з пів-години. Потім зо два десятки обраних утворили внутрішнє коло і під проводом Петра Матвієнка провели очищення всієї Землі від скверни. Під зливу ми неквапом робили своє діло.

Здавалося, що я не висохну й за тиждень.

У великій просторій їдальні-сараї з долівкою, устеленою запашною травою, нас вже чекав гарячий куліш. Поскидавши мокру верхню одіж, ми приступили до трапези. Були хліб з салом, огірки й помідори, куліш — кожному, а на завершення млинці із абрикосовим варенням і узвар. Десь поруч за стіною інша компанія співає «Ой, ти, Галю...». А надворі хмари розійшлися. Сонечко зігріло теплом кожного. Біля воза нам розповідав про своє відкриття Олександр Кликавка. Чоловік біля села Безводовки відкрив на полі ПРИГОРИЗОНТНУ ОБСЕРВАТОРІЮ, яка є давнішою за відомий англійський Стоунхенджн. За візири там й досі правлять 4 кургани висотою до 5 метрів. Три вже давно розорані. І хто про це знає? Я ось, як ви, довідався про це вперше. Про те, щоб добратися на грузькі чорноземні поля не було й мови.

Гарцювання

Ось нас покликали на сусідній город-іподром. Нас вже чекали троє коней, двоє вершників і одна вершниця.

Поруч був ще один головний вершник і одна вершниця. Вимахуючи шаблею, керував цим гарцюванням козак Микола. Куди там тим джигітам! Наші таке виробляли на конях! І дівчина не відставала від двох парубків. Знаєте, коли біжать коні поруч — гримотить земля. Потім козак Микола сік шаблею пучки рогози, які тримали двоє парубків. Ось у Миколи десь взялися два нагаї, так метрів по три кожний. Це вам не батіг на пужалні. Микола хляскав тими нагаями і я бачив під час кожного пострілу ніби дим у повітрі. Тими нагаями Микола зрубував гілочки й листя, які тримали парубки. Такого я ніколи не бачив.

Звуко-резонансна терапія

Тим часом моя мокра куртка на кущі вже висохла, висохли на мені й штани. До воза покликав Віктор Бабій охочих підлікувати свої суглоби звуко-резонансною терапією. Довго розповідати, та механізм дії цієї терапії через формування стовбурових клітин. Хвилин з 20 ми, від тихеньку музику і слова Бабія, ми, заплющивши очі, хиталися й розмахували руками. Мене водило з боку на бік, але я не впав. Вроді додалося бадьорості.

Світлина на згадку

Стали ми всі за метровими жовтими літерами Соколиний Хутір і зазнимкувалися на згадку.

Дорога назад була швидшою. Знову жарти та оповіді. Чого ми отак їздимо? Ми без спиртного п'яні один від одного. Спілкуватися з однодумцяіми — це рідкісне щастя.

Подорож наша почалася о 8=00 від готелю МИР на Голосіївській площі у Києві, а завершилася для мене десь о 20=20 на станції метро. ДО нових зустрічей!

Хай же буде!

+4
375
RSS
Стали ми всі за метровими жовтими літерами Соколиний Хутір і зазнимкувалися на згадку.

А де ж фото?
Чи там, на фото є люди, які не хочуть «світитися» в мережі?..
21:27
+1
Тимуре, ми люди прості й скромні. Нічого ні від кого не ховаємо. Світлина є. Не знаю, як її вставити.

Коли редагуєш матеріал, знайди на панельці з інструментами оцю кнопку:

Клікни на неї, у тебе зробиться отакий екран:

Клікни на кнопку, що по центру екрану, знайди фотку на своєму комп'ютері та клікни на вставку.
От і всі премудрості…
P.S. Повторюю. Якщо чогось не знаєш — спитай у мене, друже!!!
17:35
+1
Дякую, Тимуре, за цю пораду. Спробую якось це з компа, бо зараз пишу із смартфона.
15:10
+1
У цей допис додав кілька світлин. Ще й року не минуло, а я вже дечому навчився.
20:43
+1
От шкодую, що мене там не було з вами!

Випадкові Дописи