До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Піо, мій Піо (одинадцята частина)

Піо, мій Піо (одинадцята частина)

Десята частина https://svitoch.in.ua/1697-pio-miy-pio-desyata-cha...

11

Спустошивши миттю склянку, Дієго бере другу, опанувавши себе, тепер вже повільно сьорбає через трубочку прохолодний напій, оглядає присутніх та шукає очима серед них свою супутницю. Помічає серед натовпу запрошених капелюшок який прикриває сиве волосся Еліди, та слідкує поглядом в якому напрямку він рухається. Сеньйора зупиняється біля змонтованої тимчасової сцени, вмощується на одному зі стільців імпровізованого глядацького залу, навпроти оркестру. Дієго іде до неї, сідає поруч, бере її руку та вдає наче слухає музику. Проте чарівні звуки музичних інструментів пролітають повз вуха, бо в голові у нього звучить монолог:

“ Прокляття! — Думає Дієго. — Ну я, й вляпався. Немає іншого вибору, як поговорити зі старою. Однак, не уявляю, як це зробити, як про це спитати? Адже ж, за моїм сценарієм, мене начебто, не цікавлять її статки. Та й вона, не скаже про брак грошей, якщо до цього це приховувала від мене. Треба дізнатися, чи дійсно вона залишилися без копійки в кишені. Якщо це підтвердиться, то всі мої плани ідуть шкереберть. Мені нема чого робити поруч, й не можу одружитися з нею. Ще й віллу, яку я міряв отримати у спадок, продає. Проклята відьма! Який я був дурень, повіривши її улесливим словам. Планував стати частиною буржуа, увійти в коло відомих людей, побравшись зі знатною танцівницею, мріяв успадкувати мішок грошей, хотів жити не відмовляючи собі ні в чому. Та я бовдур, усе втратив! Повівся на солодкі слова відьми з гиндичою шиєю. Кретин! Повівся на обіцяне елітарне життя, захоплюючі круїзи, екзотичні страви на вечерю, в компанії місцевої буржуазії та знаті. Я ризикнув, проте справа не вдалася...

Та ні! Чому я панікую? Чому відступаю? Чому я повірив людині, яку вперше побачив? Щось я маю сумніви, щодо слів Марко. Може він потайки закоханий в Еліду, та надумав мене принизити, позбутися, дізнавшись що має суперника. Невже я змарнував цілій рік життя, щоб зазнати поразку? Треба логічно все обміркувати, тому спиратимусь на факти. По-перше, Еліда може собі купувати дуже коштовні речі, та й мені дарує не аби які подарунки. Наприклад, на ці черевики, вона витратила не менше 1500 євро. По-друге, програвати ставки на перегонах, аж ніяк не дешеве задоволення. То ж гроші в неї є. Однак, на початку весни, вона звільнила садівника, мотивуючи це тим, що є чудова агенція, яка двічі на місяць надає послуги по догляду за рослинами та газоном, і платня за послуги агенції в рази менша, аніж щоденна платня садівнику. Отже висновок, що заощаджує. Продала автівку, як непотрібність, бо той самий садівник, в неї був і водієм. Ну логічно, бо сама Еліда, не сідає за кермо вже декілька років. Наразі вважає, що краще скористатися таксі, і забути про клопіт щодо утримання автомобіля, бо щорічний податок, страхування, ремонт і таке інше — значні витрати. Але це ще одне підтвердження того, що вона заощаджує. Не можу повірити, що й справді, планується продаж будинку. Голова іде обертом. Хто з них бреше? Еліда чи Марко? Як би мені дізнатися про справжні статки Еліди? Або, хоча б краєм ока, у сейф заглянути.”

Вечірка добігає кінця, сеньйор Марко Норі подякував, усім присутнім за компанію, та оголосив останній тост за процвітання театру, та театрально-музичної культури міста. В доброму гуморі, задоволені від приємного спілкування, живої музики та хороших напоїв гості, поволі роз’їжджаються по домівках. Лише двоє залишають цю вечірку в пригніченому, емоційно напруженому стані — це сеньйора Еліда Граппа, яка після розмови з подругою змушена була ковтати пігулки, які постійно тримає в сумочці, та сеньйор Дієго Гатті, у панічному розпачі після почутого від господаря свята, бо не знає куди робити наступний крок, іти вперед, чи відступати назад.

В сутінках сеньйора Еліда Граппа зі своїм залицяльником повертаються додому. Сеньйора відчуває біль в грудях та її починає нудити, вона закидає голову на спинку сидіння автомобіля та закриває очі. Через відкриті віконця, прохолодний приємний вітерець дме в салон автівки, тріпаючи пір'їну на капелюшку, сеньйора на якийсь час відчуває полегшення.

Після одинадцятої вечора міські дороги маже вільні, Дієго побачив червоне світло та гальмує на світлофорі. З боку від машини зупиняється синій моторолер “Веспа”. Дієго бачить яскраво блакитну каску з-під якої виглядає довге чорне волосся, за кермом моторолера гарна дівчина. Молодик на неї дивиться, однак сеньйора Еліда, яка під час різкого гальмування змушена була відкрити очі, помічає захоплений погляд свого коханого в бік дівчини. За хвилину жовте світло змінилося на зелене і машина рушає з місця.

— Коханий, я ревную, — говорить Еліда, беручи руку Дієго в свої долоні. Потім продовжує: — Я тобі раджу не дивитися на дівчат, ні в моїй присутності, ні в моїй відсутності.

Дієго вирішив прибрехати, та й каже:

— Я помітив яскраву каску, надсучасна модель, мені така дуже подобається. Дівчина ж, мене зовсім не цікавить.

— От і добре.

На наступному світлофорі автівка зупиняється ще раз. І знову, та ж сама синя “Веспа”, гальмує поруч. Однак цього разу, Дієго геть і не дивиться в бік дівчини, ба навпаки, дівчина дивиться на Дієго, розглядає його, якусь мить, та вважаючи, що жінка в автівці — любляча мати, яка ніжно тримає руку сина, говорить:

— Компліменти сеньйора, Ви мабуть дуже щаслива мати, бо маєте такого привабливого сина. Почувши ці слова Еліда почорніла від злості, та гримнула на Дієго:

— Чому стоїш? Не бачиш, що вже зелене світло? Рушай, мерщій!

Від спалаху злості, їй знову штрикнуло у грудях, і вона почала шукати в сумочці пігулку.

— Не нервуйся, Елідо! Спокійно, моя дорога! Не звертай увагу на слова незнайомки! — заспокоює Дієго. Розуміючи, що слова дівчини були вкрай неприємні для Еліди, стиснув міцніше сухорляву руку своєї супутниці.

Пара перетнула місто досить швидко, промайнув останній світлофор і машина виїхала на дорогу, яка вела до будинку сеньйори Граппа. Під’їхавши до воріт, Дієго виходить з машини, щоб їх відчинити.

— Яка дивна тиша, де наш Дож, чому він нас не зустрічає? — Запитує Еліда. — Де ж він? Мабуть біда! Щось сталося, Дож не біжить нам на зустріч.

Проїхавши через ворота, Дієго знову виходить, штовхає важкі ставні воріт та зачиняє їх. Проїжджає метрів двадцять, паркується на майданчику праворуч від будинку, і пара прямує темною доріжкою яка веде до сходинок ганку.

— Дож! Дож! — продовжує гукати собаку сеньйора Граппа. — Де ти?

Майже в той самий час, неподалік біля іншого будинку зупинилося таксі. Поки пасажир шукав в кишенях готівку, щоб розрахуватися за послугу, вказав водієві шлях, щоб повернутися назад у місто. Необхідно проїхати трохи вперед й розвернутися на просторому заїзді до вілли, що стояла неподалік, бо дорога завузька і бракує місця для виконання такого маневру. Чоловік подякував, вийшов та закрив за собою дверцята. Таксі повільно поїхало вперед по вузькій не знайомій дорозі, обабіч якої густо росли стрункі кипариси. За 300 метрів водій дійсно побачив клумбу у вигляді кола навпроти кованих воріт старої вілли, яка слугувала місцем для розвороту автівок. Розвертаючись по колу, таксист почув несамовитий жіночий крик:

— Допоможіть! Пограбування! На допомогу!

Водій миттю загальмував, натиснув кнопку переговорного пристрою з диспетчером, назвав адресу місця знаходження й наказав телефоністу негайно викликати поліцію. Потім вийшов з машини, трохи вагався, бо не вдавалося зразу приборкати інстинкт самозбереження, але все ж таки побіг в темряву в напрямку крику, проте ворота на подвір’я зачинені, чоловік силує, намагається відкрити їх, та марно. Дивиться за огорожу, однак занадто темно хоч око виколи, подвір’я не освітлене. Повертається до автівки, сідає, вирівнює її, так щоб фари світили в потрібному напрямку, однак і це не допомагає, бо через густо насаджені кущі знову ж таки нічого не видно. За хвилину, на дорозі бачить фари двох автівок, які стрімко наближаються. Автівка що позаду, гальмує та стає поперек дороги, перешкоджаючи шлях велосипедисту, силует якого невідомо звідки взявся та промайнув у світлі фар.

Продовження. https://svitoch.in.ua/1716-pio-miy-pio-dvanadtsyata-chastyna.html

+2
65
RSS
22:22
+3
Пане Анатолію, Ваше припущення, щодо дій Дієго, яке було в коментарях попередньої частини, вірне.
_стежу А чи не зарано Ви дезавуювали поведінку Дієго Гатті?! _стежу
03:07
+3
Потім вийшов з машини, трохи вагався, бо не вдавалося зразу приборкати інстинкт самозбереження, але все ж таки побіг в темряву в напрямку крику, проте ворота на подвір’я зачинені, чоловік силує, намагається відкрити їх, та марно. Дивиться за огорожу, однак занадто темно хоч око виколи, подвір’я не освітлене.

А якого дідька водій туди поліз?! Щоб залишили відбитки пальців на воротах?!
11:08
+3
Хоч твій детектив, Оленко, в чорно-білих контрастних тонах, без психологічних викрутасів, але чим далі стає цікавішим. Молодець, що й далі пожвавлюєш твір описанням руху: вітер і пір'їнка+. Тобі вдався опис роздумів Дієго над ситуацією. Ще б трохи інтриги…
Отож і виходить, що заради збереження інтриги не можна було розкривати зараз мотивацію поведінки Дієго Гатті! Обидва оці абзаци внутрішнього діалогу:

«Прокляття! — Думає Дієго. — Ну я, й вляпався. <...>
<...> Або, хоча б краєм ока, у сейф заглянути.»

— а також кінцівку наступного абзацу:

<...> та сеньйор Дієго Гатті, у панічному розпачі після почутого від господаря свята, бо не знає куди робити наступний крок, іти вперед, чи відступати назад.

— потрібно викинути!!! Саме заради збереження інтриги!.. Розвиток сюжету від того не порушиться, а мотивація героя розкрита не буде.
_подумай
Дезавуювати Дієго Гатті можна лише у двох випадках:
— або на початку 12-ї частини він помре;
— або на початку 12-ї частини він буде заарештований та опиниться за ґратами.
Коротше — якщо буде зараз же, негайно виключений з розвитку сюжету!!!
_не_знаю
Але Дієго Гатті інтегрований в тканину сюжету достатньо глибоко, на нього зав'язані й полишена дружина, і колишня балерина Еліда Граппа, і обидва детективи. Отож якщо виключати Дієго з сюжету — треба негайно замінити його на когось іншого, не менш потужного і глибоко інтегрованого.
_не_знаю
21:23
+3
Ваша версія вірна, пане Тимуре. Дієго заарештують. Вже додаю 12-ту частину.
21:21
+3
Так, пане Анатолію, згодна чорно-білий. Чудове порівняння з кольорами. Я бачу, що трохи бракує барв, описів, тобто яскравих кольорів. Лише діалоги. Однак така була ціль — діалоги.
Навпаки, діалоги — це чудово! Бо далеко не всі українські письменники вміють вибудовувати діалоги… Й якщо у Вас це виходить — то є чудово!!! _чудово

Випадкові Дописи