До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Маска, маріонетка, карнавал: Культурологічна теорія інформаційних операцій

Маска, маріонетка, карнавал: Культурологічна теорія інформаційних операцій

Прозорість державних кордонів для інформаційних потоків створює принципово нову ситуацію для функціонування інститутів державної влади. Фактична неможливість управляти інформаційним простором власної країни спричинює значне обмеження державного суверенітету.

Аналіз інформаційних операцій (в подальшому ІО) як культурного феномена є необхідною складовою дослідження зазначеної проблематики. Проте складність та об’ємність цього завдання змушує запропонувати читачеві не систематизований виклад результатів досліджень, а лише певні нариси щодо його вирішення.

Серед можливих підходів на особливу увагу заслуговують літературо- та театроспрямовані. Щодо першого зазначимо, що його корені у великих монотеїстичних релігіях: іудаїзмі, християнстві, ісламі. Святе Письмо у контексті платонівської філософії, що значно вплинула на розвиток християнської та ісламської теології, є моделлю, ідеєю, яка проектується на світ. Таким чином, світ стає певною книгою, текстом, який треба вміти читати. Зрозумілим і логічним є наступний крок. Якщо Деміург є письменником, то чому письменник не є Деміург, чому він не може формувати світи, а потім проектувати їх на реальність. Цей підхід втілився у процесі формування європейських націй. Вже згадана теорія націогенези Б. Андерсенафактично є реалізацією зазначеної ідеї.

Очевидно, що якісна книга може формувати свій світ, свою дійсність (рух толкієністів або прихильників «Туманності Андромеди» І. Єфемова). [Тут варто згадати світоглядну книгу Адольфа Гітлера «Моя боротьба», яка сформувала світогляд мільйонів людей з 1920-х років і до сьогодення. – В.Ф.] Це є основою для відповідного типу ІО (інформаційних операцій), ретельне дослідження, а точніше акумуляція наявних результатів якої є завданням майбутнього. [О. В. Литвиненко, автор монографії, випустив в світ свою роботу у 2003 році… Майбутнє, про яке він говорить, — це вже сьогодення! – В.Ф.]

І література, і театр цікаві для проблеми дослідження інформаційних операцій як певне відображення архетипів суспільної поведінки, що домінують у конкретному соціумі. Митець акумулює суспільний досвід і проектує його на свій твір. І чим більший талант, тим адекватнішою є ця проекція. Таким чином, високе, справжнє мистецтво може розглядатися як дзеркало типів поведінки. Вибудовування сценаріїв інформаційних операцій відповідно до класичних літературних сюжетів спирається на знання митцями глибоких шарів людської психіки, на те, що класики знають, який шлях найімовірніше обере людина у певній конкретній ситуації. Якщо інформаційна операція – це програмування поведінки, то мистецтво використовується саме як ймовірнісні карти цієї поведінки. Дуже важливим є те, що побудовані подібним чином сценарії само справдовуються. На перших етапах їхньої дії людина зберігає повну свободу волі, але крок за кроком входить у річище, колію, вийти з якої з часом стає дедалі важче. На думку О.В. Литвиненко, насамперед це справедливо для таких митців, як М. В. Гоголь, який зміг відтворити найглибші, найдавніші шари народної душі.



Саме тому, для аналізу політичного процесу в Україні можна ефективно використовувати твори М. В. Гоголя, зокрема «Мертві душі», «Ревізор».

Повісті геніального письменника задають великий набір ситуацій і образів, що майже повністю вичерпують можливі варіації сюжетів і дійових осіб політичної арени України.

***

Для культурологічного аналізу ІО будемо також розглядати їх у контексті такої культурної форми як театр та пов’язані з ним ритуальні дійства (релігійного й іншого характеру). Ідея театру передбачає наявність режисера, тобто тієї фігури, що керує акторами, учасниками постановки. Сприйняття світу через зазначену призму є типовим для античної і християнської цивілізацій. Відома фраза В. Шекспіра – «весь світ театр, а люди в ньому актори» — найяскравіше відбиває подібне світосприйняття.

У межах цього підходу органічними стають як теорії змов, так і реальне проектування і здійснення інформаційних операцій. Йдеться насамперед про намагання використати у соціальній дійсності театральні прийоми, перебрати суб’єктами ІО функцій режисера, і у такий спосіб змінити структуру політичної комунікації у своїх інтересах.

Базовими для аналізу ІО можна вважати три основні форми і вияви театрального мистецтва: маску, маріонетку і карнавал.

Найдавніші види театру – це театр масок і театр ляльк. Саме вони найактуальніші для нашого дослідження. Останнє підтверджується найглибиннішим характером інформаційного впливу, його адресування до архетипів, найархаїчніших шарів індивідуальної та суспільної свідомості. До речі, активізація інформаційних операцій останніми роками є симптомом архаїзації, демодернізації суспільства.



Виокремлення в театрі ляльок саме маріонетки, а не ляльки-рукавички або тростяної ляльки чітко пояснено Г. Тимошенко [1], яка аналізувала можливість використання маріонеток у психотерапевтичних цілях. По-перше, маріонетка на відміну від інших типів ляльок під час вистави перебуває нижче ляльковода, значення якого у даному контексті зрозуміле. По-друге, маріонетка має чітко обмежену свободу дій (її ілюзію). По-третє, маріонетка повторює рухи ляльковода.

Використовуючи варіанти найпростішої суб’єкт-об’єктної схеми взаємодії, можна стверджувати, що маска символізує процес розмивання, розчинення суб’єкта, тобто його десуб’єктизацію; маріонетка — суб’єктивізує об’єкт, формує уявлення про нього як про щось дієве, кероване власною волею. У певному сенсі саме комбінація цих двох форм й окреслює сутність можливих ІО.

Щодо використання карнавалу, то тут необхідно звернутися до спадщини російського радянського культуролога, філософа, теоретика європейської культури і мистецтва Михайла Бахтіна (1895-1975), на яку днями звернув увагу Тимур Литовченко у своєму блозі «Зелен… ий карнавал».



Цитую:

«Карнавалізація… означає результат впливу традицій середньовічного карнавалу на культуру і мислення Нового часу. Концепція карнавализації є міждисциплінарною і, крім власне історичної поетики, використовується в рамках таких дисциплін, як філософська естетика, теоретична поетика, філософська і культурна антропологія, етіологія, семіотика тощо.

Карнавальне, за Бахтіним, протистоїть трагічному й епічному. Коли якесь художнє чи (насамперед) життєве явище карнавалізується, це означає його осучаснення, «фамільярний контакт» з цим явищем. В якості другої ознаки карнавалізованого явища Бахтін виділив його амбівалентність — одночасну причетність як до втіленої кінцівки, так і до втіленої незавершеності всього сущого, смерті й воскресіння, поєднання пародійності, що несе в собі заряд розвінчання, з потенціалом оновлення. Третя ознака карнавалізації — «весела відносність»: невідповідність між зовнішнім і внутрішнім, умовами й умовностями сьогодення і передчуттям можливого іншого світопорядку, що ховається за фасадом речей, ролей, поведінок і мови.

З критичної точки зору, бахтінський карнавал — це не просто карнавал, сміх, веселощі, але саме — і насамперед — осміювання, приниження, пародіювання, травестія, профанація, нехай і з прихованим стверджувальним змістом. <...> подібні інтерпретації випливають із самої суті бахтінської концепції, співзвучної радянському атеїзму.

Головна ідея в концепції карнавалу М. Бахтіна, з якою важко погодитися, — це категоричне протиставлення карнавалу офіційному святу і всій системі влади взагалі, як державної, світської, так і церковної. Причому цій опозиції надається ціннісне навантаження: все офіційне оцінюється як застигле, застаріле, віджиле, що несе неправду і насильство; а все карнавальне — це щось нове, живе й вільне.

«Офіційне свято, по суті, дивилося тільки назад, в минуле і цим минулим освячувало наявний в теперішньому лад. Офіційне свято, іноді навіть всупереч своїй ідеї, стверджувало стабільність, незмінність і вічність всього чинного світопорядку: наявної ієрархії, наявнихих релігійних, політичних і моральних цінностей, норм, заборон. Свято було торжеством вже готової, переможної, панівної правди, яка виступала як вічна, незмінна і незаперечна правда». <...>

«На противагу офіційним святам карнавал тріумфував немов тимчасове звільнення від панівної правди і наявного ладу, тимчасове скасування всіх ієрархічних відносин, привілеїв, норм і заборон. Це було справжнє свято часу, свято становлення, змін і оновлень. Він був ворожий всякому увічненню, завершенню й кінцю» [2].



Інформаційна операція у цьому контексті є спробою перетворити життя на театр, сформувати ще один можливий варіант дійсності. 

Слід наголосити, що важко змінювана дійсність породжує певний клас можливих реальностей, у межах яких можна впливати на вибір конкретного варіанту Саме вибір конкретного варіанту реальності і є єдиною можливістю інформаційних операцій і впливів. Нехтування цим принципом призводить до нищівних поразок.

Посилання:

[1]. Тимошенко Г. http://www.psyinst.ru/martelob.htm. [Сайт Ин-ту психіатрії та клінічної психології] — [28.10.2002]

[2]. Литовченко Т. Зелен… ий карнавал. 28.08.2019 // https://svitoch.in.ua/1715-zelen-yy-karnaval.html


Джерела:

Литвиненко О.В. Інформаційні впливи та операції. Теоретико-аналітичні нариси: Монографія – К.: НІСД, 2003. (Сер. «Національна безпека»; Вип. 6). С. 89-91.

Литовченко Т. Зелен… ий карнавал. 28.08.2019 // https://svitoch.in.ua/1715-zelen-yy-karnaval.html


Схожі Дописи:
+3
105
RSS
20:04
+3
Сучасним прикладом потужної і успішної інформаційної операції можна вважати створення і показ телевізійних серіалів «Депутат — слуга народу» — «Президент — слуга народу» з метою проведення на посаду Президента України креатури олігарха Коломойського.
Це просто серіал «Слуга народу» в трьох сезонах і художній фільм, що являє вирізку з нього.
Вчора, в інтерв'ю Пальчевсьго, я почув: «Ще в минулому році… в лютому… я сказав, що наступним президентом буде Зеленський. На мене дивилися… типу „старий щось того...“.
20:33 (відредаговано)
+3
Ух ти!!! _чудово Отже, «Зелен… ий карнавал» мені таки вдався _сміюсь

(До речі, в дужках зазначу: назва статті має читатися насправді як «ЗеленСЬКий карнавал», просто літери "СЬК" я прикрив трьома крапками — але не знаю, чи здогадався хтось про це...)

Що ж до першої частини, то тут дуже доречною була б цитата з «Обтяжених злом» братів Стругацьких:

В результаті він створив літературний твір, що має абсолютно самостійну ідейно-художню цінність. Як і більшість великих літературних творів, він не має нічого спільного зі стимулами, які спонукали автора на написання. Тому тлумачити кешер, що вийшов, можна безліччю способів залежно від ідейних настанов і навіть естетичних смаків тлумача.
Наскільки відомо, жоден з тлумачів не взяв до уваги того чудового і, можливо, вирішального факту, що значну і плідну частину свого життя (як-не-як чотири десятки років) Прохор провів в оточенні прікахтів, в клекотливому котлі оппозіціонерських пристрастей, де пліч-о-пліч варилися і люті ненависники Риму, і надмірні його паладіни, і ті, хто вважав Рим в'язницею народів, і ті, хто вважав, що пора, нарешті, рішуче покінчити з гнилим лібералізмом. У цьому вируючому котлі варилися і переварювалися самоновітні чутки, плітки, теорії, передбачення, побоювання, анекдоти, надії, і Прохор, безумовно, був в курсі всього цього галасу. Він не міг не відчувати на собі, як і всякий великий письменник, найглибшого впливу цього оточення.
Так з'являється ще одне можливе тлумачення Апокаліпсису, на цей раз як гостросучасного надзлободенного політичного памфлету, в якому елементи пророцтва повинні розглядатися лише як літературний прийом, за допомогою якого до сучасника доводилася ідея неминучості важкого і жахливого кінця Римської імперії. Головний же кайф сучасник повинен був ловити, впізнаючи знайому атрибутику римської ієрархії, римської персоналії, римської інфраструктури в жахливих образах Звіра, залізної сарани та іншого. У всякому разі, коли в кінці шістдесятих Прохор, перекладаючи з листа, читав Іоанну-Агасферу обрані уривки зі свого Апокаліпсису, пророк ляпав себе по колінах від задоволення і, регочучи, примовляв: «Так, синку, тут ти їх підчепив, нічого не скажеш, молодець...» А коли читання скінчилося, він, зробивши кілька суто стилістичних зауважень, передрік: «Май на увазі, Прохоре, цій твоїй штуці судилося дуже довге життя, і багато голів над нею поламається...»
Звісно, зараз, через дві тисячі років, ніхто вже не здатен сприймати Апокаліпсис Прохора як політичний памфлет. Але ж і інше велике явище світової літератури, «Божественну комедію» Данте, теж не сприймають як політичний памфлет, хоча і задумана, і виконана вона була саме в цьому жанрі.
А через багато років, коли не було вже ні Прохора, ні прікахтів, ані самої Римської імперії, спала одного разу Іоанну-Агасферу дивна думка: чи не був Апокаліпсис Прохора ні містичним пророцтвом про долю ойкумени, ні політичним памфлетом, а був Апокаліпсис насправді ретельно і геніально зашифрованим під літературний твір грандіозним планом загального повстання колоній-провінцій проти Риму, титанічною диспозицією типу «ді ерсте колонне маршірт...», в якій все мало свій чіткий і однозначний військово-політичний сенс — і сурмління кожного з ангелів, і колір коней, на яких в'їжджали в історію вершники, і Діва, яка вражала Дракона… І застосована була ця диспозиція вперше (якоюсь своєю частиною) за часів Іудейської війни і, цілком по Л.М.Толстому, виявила при зіткненні з реальністю повну свою неспроможність.
20:37
+3
P.S. А я тут зібрався написати ще один матеріал на «карнавальну» тему. І зібрався використати ту саму картинку…


22:13
+3
Спецслужби опікуються психологічним станом людей. Це страшно.
12:38 (відредаговано)
+2
Згадалася цитата з комедії Рязанова «Гараж». Тема карнавалу, на світочі «стихійно продовжується». Пан Тимур — пані Дзвінка — пан Володимир…
Чи не відправити мені детектива Баффі у Венецію, на карнавал? _сміюсь
А справді, ця тема, якій дав поштовх пан Тимур, «зачепила за душу багатьох»

Випадкові Дописи