До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Роль мистецтва в нашому повсякденному житті: Інтерв’ю з Наталі Кривуцею / Частина II

Роль мистецтва в нашому повсякденному житті: Інтерв’ю з Наталі Кривуцею / Частина II

Розмова про копії – це взагалі окрема тема. Абсолютно окрема. Я трохи гублюся, коли мені задають такі питання. Я іноді потрапляю до дуже відомих людей, і в дуже дорогі будинки. І коли я бачу копії якихось робіт я просто гублюся. Якщо у людини є кілька мільйонів на будівництво такого будинку, якщо по кілька сот тисяч у нього кілька машин, і за кілька десятків тисяч у нього годинник на руці… І висить жалюгідна підробка за тисячу доларів в будинку такого класу… я просто розумію, що щось не зовсім нормально в королівстві кривих дзеркал. І щось не зовсім зрозуміло мені з мізками тієї людини, яка витрачає стільки грошей на все це і раптом привносить таку дешевку в свій будинок. Справа в тому, що кожна пора відзначена талантом кого-небудь. Необхідно вміти розгледіти цей талант… Адже ти не відразу розумієш котрий годинник тобі треба купити, і яка машина найкраща. Тобі її рекламують, тобі про неї розповідають, і ти її купуєш. Порадься і візьми щось пристойне до себе в будинок. І це має бути не обов'язково антикваріат. Візьми те, що тобі до душі. І те, що тобі розповість про тебе краще чогось іншого.

Ви знаєте, у мене є дуже багато друзів, які зараз роблять роботи, потім їх тиражують – роблять постери. Постери продаються по десять, по двадцять, по тридцять, по сто доларів, і вони розлітаються направо і наліво. Напевно, це реверанс і посмішка художника з приводу тих, хто нічого не розуміє. І, напевно, це правильно. Тому що художнику все одно. Він свою роботу залишає собі або колись дорого продасть. Або колись дорого продасть той, хто її купив перший. А всі інші користуються… Це, знаєш, як у когось є гарні груди, а хтось користується завжди підставними і надутими. Хтось цілує красиві губи і пестить гарне волосся, а хтось завжди буде задовольнятися підробкою і перукою. Кого що влаштовує. І у кого на що вистачає грошей. Я так думаю, що в сучасному світі, де все переплелося і стало з голови на ноги, це теж той черговий кульбіт, це те циркацтво і це той трюк нашого життя, який говорить про те, що не все в порядку в королівстві. Чи не все в порядку з дзеркалами в королівстві. Не так все відбивається і не те ми бачимо, що нам здається. Знаєш, ми бачимо себе в дзеркалі і бачимо тільки себе, а насправді в дзеркалі віддзеркалюємося не тільки ми, на кого ми дивимося, на своє відображення, але і те, що стоїть біля нас за спиною. А ми на це в дзеркалі вже уваги не звертаємо. Так ось, підробка завжди буде поганим фоном для тебе як в сьогоденні, так і в відображенні дзеркальному.

Не беріть підробок! Не беріть постерів і не користуйтеся підробкою, тому що вона знівелює все те дороге, що ви купили в своєму житті. Тому що на тлі однієї підробки все інше натуральним виглядати не буде.

***

Ніколи масова культура культурою не була. Завжди була певна культура відтворення себе в певному колі. Тому що, аристократ ніколи не опускався до міської культури, робочого міста або до культури села. Адже це теж була своя велика культура. Як виховували дітей, як одягалися на селі, як свята справляли. Це була одна культура, велика широка культура. Як жили аристократи, які у них були правила поведінки, як виховувалися їхні діти, в яких інтер'єрах вони жили. Це була інша культура. Як жили в містах, робочих селищах; як жило місто міщанське, аристократичне і як жило пролетарське місто. Це все культура. Просто не треба все змішувати. В один і той же час існують різні верстви суспільства та різні культурні наповнення їх середовища. І по-іншому не буває. Не може хлопчик, який отримав освіту в Лондоні і повернувся до Києва, і хлопчик з села, який ходив за сім кілометрів до школи, а потім закінчив ПТУ, – мати одне і те ж розуміння, як себе вести, в якому суспільстві бути, в який ресторан, ходити і який театр відвідувати. І вже тим більше, яким мистецтвом йому цікавитися. Хоча, найчастіше, саме хлопчик з простої сім'ї іноді може осягнути більше, тому що бажання знань може переповнювати його настільки, що він рвоне як спринтер вперед і не тільки наздожене, а й пережене. Це різні пласти, і тому не треба нікого ні з ким порівнювати. Це все одно, що порівнювати як буде себе вести в певній ситуації китаєць, німець і американець. В одній і тій же ситуації ці люди поводитимуться по-різному. А вже тим більше по різному, якщо вони ще й з різних соціальних шарів. Що б не говорили про те, як у нас був великий і могутній радянський народ, і всі були рівні, це неправда. Хоча нас насильно зрівнювали, але ніхто рівним ніколи не був. А тепер вже і поготів про рівність говорити безглуздо.

Якщо говорити про масову субкультурі, то це найсумніше що є в нашому житті. Хоча ми ще спостерігаємо за нею з усмішкою, але вона нас наздоганяє всюди. Вона захльостує нас в громадських приміщеннях, вона захльостує нас в приватних дорогих або закритих просторах.


Ми давні друзі ще з середини 1970-х… Інтерв’ю закінчено, п’ємо каву, згадуємо минуле і знайомих художників. Наталі люб’язно дозволила сфотографувати інтер'єри її квартири та твори мистецтва з її колекції.


+1
52
RSS
23:06
+2
Ніколи масова культура культурою була.

Чого-чого?! _стежу Була чи все ж таки НЕ була?!
Описка, пане Тимуре, описка!

А Ви не тільки письменник, а ще й дуЖЖе уважний редактор! _радий
У мене редакторського (в різних часописах) стажу — вважайте, 20 років з перервами. _вибачаюсь Такий багаж не прогуляєш, не проп'єш!..
23:25
+2
Просто не треба все змішувати.

Ми живемо в часі, коли світовий постмодерн пройшов свій пік і почав вже потроху здавати позиції тому, що вже називають пост-постмодерном, а ми в журналі «УФО» назвали контрапостом. Головний принцип постмодерну полягає у можливості суміщати несумісне. І при цьому чути від мистецтвознавця заклик «не треба все змішувати»?!
Ха!..
Ха!..
Ха!..
Сто разів ХА!..
_стежу _сміюсь _стежу
Якщо говорити про досягнення постмодерну, то це саме небувала до нього свобода творчого самовираження, базована на вмінні змішувати що завгодно з чим завгодно! Тоді як пані Наталя, очевидно, обстоює модернові позиції ХІХ — першої половини ХХ ст. Це абсолютно її особиста справа, звісно… От тільки це вибивається з тренду сучасного світового мистецтва.
_не_знаю

Випадкові Дописи