До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Досить скиглити і бурчати, треба працювати і розбудовувати нашу рідну хату - Україну!

Досить скиглити і бурчати, треба працювати і розбудовувати нашу рідну хату - Україну!

На кожному кроці чути скиглення, бурчання та інші прояви невдоволення життям?

Чому ми такі невдячні?

Чому не помічаємо, як радикально змінилося життя?

Я не буду посилатися на якісь наукові (чи псевдонаукові), економічні чи політологічні (часом відверто брехливі) джерела. Я просто трохи розкажу про зміни життя на прикладі свого покоління.

В середині 1960-х років майже все було дефіцитом!

Ми не знали, що таке джинси, елегантна жіноча білизна, платівки з рок-н-роллом, туалетний папір, жіночі прокладки, кока-кола і гарне пиво, дезодорант та про багато іншого заморського дива, чим користувалися пересічні громадяни по той бік «залізної завіси».

Телевізія працювала декілька днів на тиждень і по одному каналу. Екран телевізора КВН був розміром трохи більше поштової картки і до телевізора продавалася велика лінза, в яку наливали воду. Воду зафарбовували синькою для прання або марганцовкою, щоб зображення було «кольоровим».

Ми перешивали старі штани, роблячи їх модними («дудочкою»), а комсомольці-дружинники ловили нас на вулиці, заводили в штаб дружини і розпорювали наші штани по швах.

Ми відпускали довге волосся під «Бітлз», а комсомольці-дружинники ловили нас на вулиці, заводили в штаб дружини і простригали машинкою полосу від чола до маківки, що змушувало нас стригтися «під 0».

У 1964-65 рр. серед молоді увійшли в моду «техаси» – штани з грубої чорної тканини, пошиті на зразок джинсів і проклепані блискучими заклепками. Пошив коштував 10-12 рублів (грішми 1961 року випуску). Їх шили на замовлення з стандартною кількістю заклепок. Додаткові заклепки ставилися за окрему плату – 15 коп. за заклепку. (На ці гроші можна було купити 3 бублики або 3 стакани молока!)

Ми по копійках збирали гроші на «техаси», відмовляючи собі у морозиві та солодощах.

Ми перешивали старі піджаки «під Бітлз».

В радіоефірі цілодобово вили глушилки, забиваючи не тільки передачі «Радіо «Свобода», «Вільна Європа», «Голос Америки» та «Бі-бі-Сі», а й музичні передачі з рок-н-роллом. Елвіс Преслі був кумиром молоді!

Багато хто з нас захоплювався радіотехнікою і майстрував різні приставки до стандартних приймачів, які розширювали діапазон хвиль, які можна було приймати закордонні станції; конструювали вузько-направлені антени.

І слухали не тільки музику, але й «ідеологічно шкідливі» радіопередачі.

Існував підпільний бізнес – саморобні платівки з записами рок-н-роллу. Ці платівки носили назву «рок на тубекульозних кістках», оскільки вони записувалися на використаних рентгенівських плівках. Коштувала така «платівка» 1 рубль. На ці гроші можна було купити 20 стаканів молока або 20 бубликів. Але духовність перемагала! Придбання платівок нагадувало шпигунський бойовик. Були місця, де тусувалися продавці. Ти приходив на місце і швендяв туди-сюди, роблячи вигляд, що когось чекаєш… Через 5-7 хвилин до тебе підходив хлопець і питав, що ти хочеш придбати. Ти йому казав і давав гроші. Він зникав. Через декілька хвилин до тебе підходив інший хлопець і передавав замовлення – скручені в трубку і загорнуті в газету саморобні платівки. Я не пам’ятаю випадків, щоб когось «кинули» і не принесли замовлене.

Фрідріх Ніцше колись сказав, що про високі речі потрібно говорити цинічно і просто. Туалетний папір було винайдено у США десь у 1860-х роках. Через 100 років в Радянському Союзі, в столиці УРСР про нього ще не чули. На мій сучасний погляд, туалетний папір в СРСР не вироблявся з однієї причини – хто б тоді підписувався на газети! В туалетах кожної радянської сім’ї в стіні був гвіздок, на який було нанизано шматки порваних газет. До речі, коли я проходив службу в армії, то в туалеті була аналогічна картина – біля кожного очка на гвіздку були наколоті шматки порваних газет. В громадських туалетах так само.

***

Найбільшою брехнею Сталіна і Хрущова була «Книга о вкусной и здоровой пище», яка тиражувалася з 1939 року.



А в реаліях мрією кожної хазяйки було дістати банку консервованого зеленого горошку, щоб на новорічні свята зробити салат олів’є!

***

Різноманітного спиртного (бухла) було багато. Ціни на нього були демократичні. Коньяк тризірковий – 4 р. 12. коп.; горілка «Столична» – 3р. 12 коп.; горілка «Московська – 2 р. 87 коп.; портвейн «Таврічєскій» – 1 р. 62 коп.; вино «Біле міцне» (Біоміцин – жарг.) – 1 р. 22 коп.

Також натуральне червоне вино продавалося в автоматах, поруч з газованою водою.

До речі, в автоматах завжди були стакани і ніхто їх не крав!

***

Взимку практично за кожною кватиркою висіла сітка-«авоська» з продуктами, оскільки холодильників у населення було дуже мало і на купівлю холодильника треба було записуватися в чергу при Центральному універмазі і, крім того, щотижня ходити і відмічатися в черзі (!). Та і коштував холодильник дуже дорого.

У 1966 році, незадовго до мого призову в армію, ми теж записалися в чергу на холодильник «Днєпр» і на піаніно, оскільки моя старша двоюрідна сестра мріяла, що її майбутня донька буде навчатися у музичній школі (на цей час сестра ще була незаміжня).

Я пішов в армію, повернувся додому через три роки, а ще через два роки ми отримали поштівку, що надійшла наша черга на холодильник. Ще через рік ми отримали повідомлення, що надійшла наша черга на піаніно.

***

В 1970-ті джинси і шкіряний піджак були одягом творчої богеми – кінорежисерів, художників, взагалі представників творчих професій. Справжні «Lee», «Levis», «Wrangler» коштували шалені гроші: 150 – 250 рублів! Для розуміння скажу, що моя дружина у 1974 році закінчила ВИШ і отримала розподілення у науково-дослідний інститут на посаду інженера. Її зарплата становила 95 рублів на місяць. Коли ми побралися і вона принесла на роботу свідоцтво про шлюб (бо змінила прізвище), то з неї одразу почали стягати податок за бездітність – 9 руб. 80 коп. А з мене податок за бездітність брати перестали. Моя зарплата на той час становила 170 рублів на місяць.

А шкіряний піджак коштував від 250 до 600 рублів.

Щоб модно виглядати, ми по 30-40 рублів на місяць складали в копілку гроші, щоб придбати гарні речі. Але зібрати гроші було ще половина справи. Треба було ще знайти потрібний розмір джинсів! Пошуки займали не один день!



Кінець-кінцем гроші були зібрані, речі знайдені і придбані. Я поїхав на зйомки в хореографічне училище в новеньких джинсах «Levis» і італійському шкіряному піджаку! Це було дуже круто!

***

Ще у 1980-і роки щоб купити книгу т.зв. «підвищеного попиту» треба було здати 20 кг макулатури! Але що вважалося книгою «підвищеного попиту»? Детективи, «Королева Марго» та інша така ж сама макулатура, як і та, яку необхідно було здати.

***

У 1989 році я познайомився з персональним комп’ютером – НДР-івським «Robotron», копією IBM PC.

***

У 1993 році я придбав у власність чудо техніки: IBM PC AT, зібраний у Британії, з принтером, за який заплатив величезні на той час гроші $700. За ці гроші можна було придбати вживане іноземне авто. Але я не любитель авто. У моєї персоналки були такі дані: 16 мегагерц тактова частота, 1 мегабайт оперативної пам’яті і 20 мегабайт жорсткий диск.

Порівняйте з сучасними комп’ютерами! А пройшло всього-то 26 років!

Якось я прочитав, що обчислювальна потужність сучасного середнього смартфона перевищує сумарну обчислювальну потужність комп’ютерів, що розробляли політ «Аполлона» до Місяця!

***

Ще в кінці 1980-х ми не знали, що таке мобільний зв’язок!

Для того, щоб подзвонити в інше місто, потрібно було йти на переговорний пункт, або замовляти розмову на домашній телефон і чекати, коли тобі дадуть абонента-спврозмовника.

Ще в 1991 році, працюючи з УЦІС (Велика Британія) я щоденно замовляв декілька дзвінків у Лондон, і коли мені давали зв’язок, то відправляв телефаксом інформацію.

Практично до 1990 року АОН (автоматичне визначення номера) було секретною функцією АТС, яка була доступна тільки КДБ і МВС. Коли в побутовому користуванні з’явилися перші прилади АОН, то їх треба було додатково реєструвати і оплачувати телефонній станції цю послугу. Те ж саме стосувалося і телефаксів.

Ще у 2000 році для користування мобільним телефоном потрібно були мати спеціальний дозвіл (!), який треба було носити з собою.

Передбачаючи скептичні посмішки викладаю скани дозволу, який я отримав 2 червня 2000 року!



Сьогодні можливості мобільного зв’язку просто фантастичні! Ти фотографуєш красивий краєвид чи себе з подружкою, і через «Скайп», «Вайбер» чи «Телеграм» відправляєш фото на другу сторону Землі.

Я ношу в кишені смартфон Samsung, модель 2019 року, і кнопочник з чотирма номерами трьох операторів мобільного зв’язку.

***

Наприкінці 1980-х обивателі дивилися «Рабиню Ізауру» на маленьких кольорових екранах львівських телевізорів. Сьогодні плаский фірмовий телевізор з діагоналлю 32 дюйми став де-факто мінімальним стандартом домашнього телевізора.

***

Про доступність і можливості Інтернету я вже мовчу.

***

Європейською одежею забиті бутіки і ринки. Пропозиція набагато перевищує попит!

Найекзотичніші продукти харчування лежать на прилавках.

***

Чому ж ми незадоволені життям?

Чому досить часто чути скиглення, бурчання та інші прояви невдоволення?

Чому ми такі невдячні?

Чому не помічаємо, як радикально змінилося життя?

Нас бісить корупція! Але корупціонери не прилетіли з Марса чи Місяця, вони не приїхали до нас з-за кордонів України! Корупціонери виросли поруч з нами. Вони ходили разом з нами до школи, вчилися у ВИШах, працювали з нами в різних установах.

Корупціонерів виростила не тільки правляча Система, але й наша байдужість і безпринципність.

Хіба ми не знаємо, що партійний діяч N нажив свої статки нечесним шляхом!? Знаємо. Але чому ми голосуємо, щоб він пройшов у Верховну Раду? Чому ми купляємось на брехливі обіцянки демагогів, за якими нічого, крім бажання особисто збагатитися нічого не стоїть!?

Невже майже 400 партій, що на сьогодні існують в Україні – це 400 Істин в останній інстанції!?

Чого ж ми, як дешеві шльондри, бігаємо по партіям і організаціям в пошуках месії, шари чи манни небесної?!

Як і скільки не бігай, — отримаєш тільки брехливі обіцянки! І якщо у 1965-му обіцяли Комунізм, то у 2019-му обіцяли «новий курс» і «нові обличчя у політиці».

Україна – наша країна! І тільки ми можемо навести в ній порядок!

Досить скиглити і бурчати, треба працювати і будувати нашу рідну хату — Україну!

Слава Україні!



+4
130
RSS
14:04
+4
Володимире, гарний допис. Вітаю! Згоден із заголовком, який звучить як заклик. Десь і я вже писав на цю тему про життя в селі. У 60-ті роки в селі ще в моді були нова куфайка і нові кирзові чоботи.
Про село я напишу…
14:07
+4
Володимире, у 1965 році ти, мабуть, закінчив 11 класів (я у 1964'му). А у 1966 році тебе забрали до армії. Ти не вступав до ВИШ, у перед армією?
Трохи не так, Анатолію _посмішка Я закінчив 9 класів; мама померла і я поступив у технікум, провчився 2 курси, на 3-му курсі кинув навчання, бо захопився мотокросом. Мене взяли в команду заводу «Арсенал» юніором. Але ж в Радянському Союзі професійного спорту «не було», то мене оформили учнем токаря у 22-й секретний експериментальний цех. Я наїздив III юнацький розряд по мотокросу і пішов в армію.
Ух ти, як цікаво!.. _здивований
14:49
+4
Телевізія працювала декілька днів на тиждень і по одному каналу. Екран телевізора КВН був розміром трохи більше поштової картки і до телевізора продавалася велика лінза, в яку наливали воду. Воду зафарбовували синькою для прання або марганцовкою, щоб зображення було «кольоровим».

У нас лінза на телевізор КВН була з гліцерином.

У 1964-65 рр. серед молоді увійшли в моду «техаси» – штани з грубої чорної тканини, пошиті на зразок джинсів і проклепані блискучими заклепками. Пошив коштував 10-12 рублів (грішми 1961 року випуску). Їх шили на замовлення з стандартною кількістю заклепок. Додаткові заклепки ставилися за окрему плату – 15 коп. за заклепку. (На ці гроші можна було купити 3 бублики або 3 стакани молока!)

Не знаю, чому Ви пишете про моду на проклепані «техаси» саме в 1964-1965 роках… Мені на той час було 2-3 роки, й я носив принципово інший одяг…
_сміюсь
Але заклепки на джинсовому одязі (а конкретно — на джинсах «Levi's Strauss») з'явилися ще в ХІХ столітті:

Поява заклепок
Згодом було помічено недолік: під вагою інструментів та золотих самородків швидко обривалися кишені. У 1873 році Джейкоб Девіс (Jacob Davis) — кравець з міста Рено (Невада), написав Леві лист з пропозицією партнерства. Суть придуманої Девісом технології полягала в тому, щоб зміцнювати кишені заклепками для кріплення кінської збруї. Так в 1873 році з'явилися «Оригінальні Проклепані Джинси Levi's». Міцні, комфортні та практичні штани швидко сподобалися лісорубам, фермерам та ковбоям. Навіть індіанці почали носити Levi's.
Тепер вони відомі всьому світу, як джинси моделі 501. Вони коштували 1 долар 46 центів.
У перший же рік Леві Страусом було продано 21'000 пар курток і американських джинсів із заклепками. З задніх кишень заклепки незабаром зникли, що б не псувати сідло і меблі, їх замінив посилений шов.
Спочатку шили джинси в домашніх умовах. Проте в 1873 році попит на джинсові штани значно виріс, і компанія, незважаючи на депресію в економіці країни, створила фабрику, керівником якої став Джейкоб Девіс.

Додам від себе, що зникла ще одна заклепка — на гульфику! Річ у тім, що коли золотошукачі, лісоруби та ковбої грілися вночі біля вогнища, то сиділи обличчям до нього. Заклепка на гульфику при цьому нагрівалася, припікаючи причинне місце. Довелось її прибрати й замінювати посиленим швом.
_подумай

В радіоефірі цілодобово вили глушилки, забиваючи не тільки передачі «Радіо «Свобода», «Вільна Європа», «Голос Америки» та «Бі-бі-Сі», а й музичні передачі з рок-н-роллом.

Музичні передачі з рок-н-ролом були в сітці віщання саме «ворожих голосів».

В туалетах кожної радянської сім’ї в стіні був гвіздок, на який було нанизано шматки порваних газет. До речі, коли я проходив службу в армії, то в туалеті була аналогічна картина – біля кожного очка на гвіздку були наколоті шматки порваних газет. В громадських туалетах так само.

Про це навіть анекдот був! _сміюсь Як патруль «ДНД» став під громадським туалетом і розпитував усіх користувачів, хто якою газетою підтирався. Всі відповідали, що «Правдой» чи «Известиями» — за що їх затримували. Й лише старий єврей, який довго-довго просидів у туалеті, заперечив:
— Нічим я не підтирався. Я чекав, доки висохне...

Взимку практично за кожною кватиркою висіла сітка-«авоська» з продуктами, оскільки холодильників у населення було дуже мало і на купівлю холодильника треба було записуватися в чергу при Центральному універмазі і, крім того, щотижня ходити і відмічатися в черзі (!). Та і коштував холодильник дуже дорого.

Ємність холодильника була малою, тому авоськи за кватирками взимку висіли навіть у тих, у кого холодильники були. До речі, при цьому треба було приглядати, щоб продуктами не поласували птахи. Особливо за салом приглядати — бо його охоче дзьобали синички.
Не знаю, чому Ви пишете про моду на проклепані «техаси» саме в 1964-1965 роках… Мені на той час було 2-3 роки, й я носив принципово інший одяг…


А мені було 17. І я носив такі «техаси» Їх шили з тканини, яка йшла на пошиття робочого одягу (спєцовок).
14:59
+4
Якось я прочитав, що обчислювальна потужність сучасного середнього смартфона перевищує сумарну обчислювальну потужність комп’ютерів, що розробляли політ «Аполлона» до Місяця!

Річ у тім, що «обчислювальна потужність» сучасних комп'ютерів пересічному споживачеві фіолетова. На комп'ютерах середньостатистичний сроживач давно вже не розраховує нічого складнішого від «2+2=4».
_сміюсь
Комп'ютер давно вже використовується для накопичення та зберігання інформації в найрізноманітніших її виглядах: бібліотек текстів, зображень, музики й відео.
_соромлюсь
А в наш теперішній час комп'ютер використовується ще й як комунікатор! Як пожартували один раз на «Дизель-шоу», для наших батьків потрібно випускати «батьківські комп'ютери», де будуть лише дві кнопки: «Вкл/Викл» і «Скайп».
_сміюсь
15:03
+4
Сьогодні можливості мобільного зв’язку просто фантастичні! Ти фотографуєш красивий краєвид чи себе з подружкою, і через «Скайп», «Вайбер» чи «Телеграм» відправляєш фото на другу сторону Землі.

От тільки якість тих знімків — як в штаті Айова. В сенсі, «х*йова-х*йова»! _сміюсь Тому я все ж віддаю перевагу знімкам, зробленим на фотоапарат і аудіозаписам, зробленим на диктофон. Все ж таки хочеться мати якісні речі, а не абиякі…
У сучасних телефонів тепер такі можливості деталізації, що фотоапаратам і не снилося. Мені знайомий, який професійно займається фотографією, показував нові можливості його нового телефону. Звичайне сімейне фото — дідусь з онуком. Одним рухом зображення збільшується і стає видно найдрібніші деталі: колір шкіри під вусами, скількома стібками пришитий гудзик, порошинку в кучерях хлопчика. Я таке колись бачила у фантастичному фільмі, але там комп'ютер робив деталізацію цілий тиждень.
У сучасних телефонів тепер такі можливості…


Цифрова фотокамера і цифрова фотокамера в телефоні — різні речі. Фотокамера має набагато більше можливостей, як, наприклад, 26- або 60-кратний зумм-об'єктив, змінні об'єктиви, широкий діапазон налаштувань, можливість відключати автоматику і працювати в ручному режимі тощо.

Але фотоапарат і фотокамера в телефоні призначені для виконання різних робіт. Тому не можна говорити, що фотокамера в телефоні може завжди замінити фотоапарат, чи перевищити його при фотозйомках.

У мене два цифрових фотоапарати, але досить часто я фотографую смартфоном. Наприклад, копіювати документи або сторінки книги зручніше і швидше смартфоном.
13:31 (відредаговано)
+3
Коротше, багато чого залежить від ситуації. Колись Володимир Струмковський сказав, що половину (!) хітових знімків у житті він зробив звичайною «мильничкою» при тому, що фотокор виходить на завдання з двома камерами і купою змінних об'єктивів…
_стежу
Я не вірив «Струмку», аж поки пара моїх знімків, теж зроблених звичайною «мильничкою», не потрапили на І сторінку обкладинки журналу в великому масштабі. А потім ще й цілу зроблену «мильничкою» фотосесію (!!!) закупило представництво Світового банку в Україні — причому мені заплатили "євриками". Лише тоді я повірив «Струмку»…
Один видатний фотограф ще у 1960-х сказав: Фотографують головою, а не фотоапаратом!
15:05
+4
Наприкінці 1980-х обивателі дивилися «Рабиню Ізауру» на маленьких кольорових екранах львівських телевізорів. Сьогодні плаский фірмовий телевізор з діагоналлю 32 дюйми став де-факто мінімальним стандартом домашнього телевізора.

Наш телевізор з огромезною діагоналлю ми віддали мамі в 2013 році — бо нема часу й натхнення його дивитися.
15:10
+4
якщо у 1965-му обіцяли Комунізм

_стежу Хрущов пообіцяв «комунізм через 20 років» на ХХІІ з'їзді КПРС — а він відбувся у 1961 році, а не в 1965-му… _стежу
Так! Але справа в тому, що якраз у 1965 ми писали твір на тему «Як я буду жити при комунізмі». Тому я так і написав.
15:21
+5
Не уявляєте, як мені, молодому поколінню цікаво було почитати вашу статтю, Володимире! Як інший світ, хоча й не так давно то було)
В фірмових джинсах, шкіряній куртці і з фотоапаратом, напевно були ще тим модником _крутий
А на місці про дозвіл на носіння мобільного, взагалі очі на лоба полізли)))
На мою думку скиглячі українці діляться на дві групи (крайності):
— ті, які вважають, що у всьому винний Степан і має прийти Тося, щоб все змінити, а я нічо сам робити не можу (змінювати себе теж);
— і на тих, хто щодуху намагається щось змінити лише ззовні себе (залізти в політику, скаржитись на всі гарячі лінії і т.д.), нічого не виходить, тому вони бігають і скаржаться всім (бачили цих агресивних дядьків?).
То ще що! А найгірша група та, яка не скиглить. А вважає, що їй нема діла до держави. Таких в нас більшість.
18:46 (відредаговано)
+4
Вікторія, я зараз готую продовження автобіографічного циклу «Погляд в минуле...» Днями почну викладати. Там буде і про школу… і про піонерію… і про ябєд (донощиків)… і про комсомол… і про романтичні стосунки з дівчатами… взагалі про життя в ті роки _посмішка
20:11 (відредаговано)
+3
Вікторіє, вітаю вас із першим коментарем!
21:20
+2
Хе-хе, дякую _соромлюсь Які тут всі привітні)
А ми такі!!! _гордий
20:57 (відредаговано)
+4
Боже, яка ж то була романтика.
Багато хто з нас захоплювався радіотехнікою і майстрував різні приставки до стандартних приймачів, які розширювали діапазон хвиль, які можна було приймати закордонні станції; конструювали вузько-направлені антени. І слухали не тільки музику, але й «ідеологічно шкідливі» радіопередачі. Існував підпільний бізнес – саморобні платівки з записами рок-н-роллу.

Справжній коктейль емоцій — суміш азарту з ризиком. Про все це варто фільми знімати в стилі вестерну чи бондіади.
А зараз сама скукота. Слухай, що хочеш, одягайся, як заманеться, аби не голий, на голові роби, що фантазія підкаже. І ніякого тобі ризику чи азарту.
От тому й скиглять наші люди, бо нема стимулу до життя.
одягайся, як заманеться, аби не голий

А чого це?! Можна і голим — аби розмальованим:



_сміюсь _чудово _сміюсь _чудово _сміюсь
Хоча як на мене, краще вже отак:



_чудово _сміюсь _чудово _сміюсь _чудово
Пане Тимуре, то Ви ж маніяКК… _сильно_сміюсь
Хоча як на мене, краще вже отак:


Хід думок непоганий _розгублений
Але ж як одягти і прогодувати такий гарем !? _засмучений
08:33 (відредаговано)
+4
А фотографія, пані Дзвінко… Особливо друк фотографій. Сидиш при червоному світлі… Збільшувач проектує на чистий аркуш фотопаперу картинку у негативних тонах… Кидаєш чистий аркуш у проявник і на ньому поступово з'являється картинка… Містичний процес!
З магією погоджуюся, але то вже тільки для справжніх фанатів.
12:07
+4
І я це робив. Починав із нагородного фотоапарата СМЕНА.
12:25
+3
Починав із нагородного фотоапарата СМЕНА.


А цього місця детальніше _підморгування
За що отримав нагороду!?
12:30 (відредаговано)
+3
Тепер вони відомі всьому світу, як джинси моделі 501.


А я маю в своїй колекції сучасні «Levi's» модель 501 _гордий

Випадкові Дописи