До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: ТАЙНА ЖІНКИ (1, 09.2019)

Анатолій ВИСОТА: ТАЙНА ЖІНКИ (1, 09.2019)


      Дещо з мого світогляду

Чоловік. Жінка. Діти. Людство.
Всі бачать цей колообіг людей навколо себе. За життя хтось появляється коло мене на якийсь час, щоб чогось навчити, передати свій досвід, спокусити або підштовхнути до злочину або навіть застерегти від якоїсь біди, а потім зникає у безвість, звідки і появився. Як це все відбувається? Хто чи що направляє оцей безконечний потік людей через час і простір?
       Матеріаліст відповість, що все стається випадково. Ага, випадково… Я іноді дивуюся із цієї настирливої впертості іноді навіть високоосвічених людей, які твердять цю тезу, як якусь мантру. Їх не дивує, що за межами Землі безмежний Космос із замороженим до мінус 273 градусів вакуумом. Їх не дивує, чому це на раз-два атмосфера не здувається із Землі, а цей райський куточок не перетворюється на льодяну пустелю. Бо Хтось постійно дбає, щоб цього не сталося, щоб людство жило і розвивалося. А це означає, що ми для Них для чогось треба.
         Ідеалісти кажуть, що за все відповідає Абсолют, а віруючі назвали це Богом. Сучасні науковці, фізики і філософи, і психологи намагаються пояснити світ навколо себе з наукової точки зору, застосовуючи практику, як критерій істини. Я підтримую висновки Майкла Ньютона, 

який дослідним шляхом встановив, що Землею і людьми опікується безліч Божественних Істот. https://svitoch.in.ua/1067-anatoliy-vysota-znovu-d...

Землею і біосферою опікуються Фізичні Регулятори й Носії Життя+. Ці Божественні істоти – Сини Божі, я відношу до Божественної Ієрархії (БІ). Та й багато україців вірять, що в них є персональні Ангели-Охоронці.

Що ще сказати? Ага, треба висловити свій здогад про те, для чого все це затіяне? Моя відповідь така: на Землі людей навчають і вдосконалюють, щоб поповнити ними БІ.

      Несподівана підтримка 

Подорожуючи інтернетом, я натрапив на книгу Романа Федоріва «Єрусалим на горах». 

Потім скачав її і став читати. Це об’ємний роман на 502 сторінки і в ньому розповідається про те, як на Галичині творилися українські націоналісти і як з ними смертельно боролися московські окупанти й українські радянські колаборанти та місцеві їхні посіпаки. Дуже тяжкий роман для читання і недарма він у 1993 році отримав Національну премію імені Тараса Шевченка.
Багато тем зачіпає в цій книзі Роман Федорів,  

зокрема досліджує людське й божественне у повсякденному житті. Читаючи цей твір, десь за серединою моє серце стрепенулося: автор розповідає про те, як чоловіку посилається Богом його персональна жінка-дружина. Прочитайте ж і ви цей поетичний уривок.

«…Ніхто з нас, чоловіків, не знає, звідки появляються в нашому житті жінки; і ніхто з нас, чоловіків, не збагнув іще жіночої суті. Й не дивно, що цим питанням сушать собі голови мудреці, й що мистці, відколи світ стоїть, залюбки пробують оживити на своїх полотнах чи в мармурі або камені небесне сяйво жіночого тіла, що поети усіх часів і всіх народів, починаючи, мабуть, від царя Давида, не можуть розгадати чар, глибину і водночас вічну тайну жіночих очей; ніхто з нас, смертних, не може в жіночих очах із певністю прочитати: чи це кохання, чи це кокетство, чи це обіцянка насолоди, чи це маска холодної байдужості, чи це почуття переваги, а то й зневаги, чи це погляд із минулих правіків, чи це знову ж таки обіцянка, але обіцянка вічності, чи й навпаки – пророкування забуття?

Жінки схожі на сфінксів у чоловічій пустелі, ми блукаємо навколо них поодинці й отарами, зазираємо їм ув вічі, виспівуємо їх у піснях, вимріюємо у снах, засипаємо подарунками, будуємо для них гнізда, а вони з висот своєї самотності й розуміння свого призначення минають нас на тісних від натовпів міських вулицях, на розквашених тракторами й худобою колгоспних путівцях чи десь на вузьких стежках поміж житами, і зникають у людських гуртах або ж у пшеничних нетрях, і після них нам залишається тільки їх вабливий запах і тільки сяйво їхнього волосся, що спалахнуло на сонці або ж повісняною білизною, або вороненою чорнотою, або ж вогнем ярої міді… і тільки їхні погляди залишаються нам у душах як знаки чогось незрозумілого і таємничого; і ще залишаються нам їхні усмішки; жіночі усмішки (ви помітили?) схожі (я починаю грішити пишнослів’ям, так?) Але не каюся, ні.) на пелюстки весняного первоцвіту – такі ж ніжні в напіврозтулених устах; такі ж тендітні, по яких можна торкатися лиш цілунками.

Але ви помиляєтеся, якщо думаєте, що їхні посмішки призначені виключно для вас, жінки – потайні істоти й вони посміхаються переважно для себе: то вони згадують про вчорашню приємну ніч, то вони слухають самі себе, а в собі – або ж зачате дитя, або ще жадання материнства, то вони снять прилюдно про десь побачену суконку або ж перстенець, то вони розквітають мимоволі перед майбутнім своїм святом, яке може статися сьогодні, завтра чи й післязавтра… жінки завжди очікують та очікують свого, як каня дощу.
       Одного дня, одного вечора, однієї ночі стається чудо: котрась з жінок чи дівчат, яка дотепер пропливала мимо вас із загадковою усмішкою… пропливала, немов лодія із невідомих морів і в цих морях зникала, й через те була для вас недоступна, далека й взагалі ірреалістична, раптом… раптом, ідучи вам навстріч, зупиняється, дивиться на вас своїми очиськами мовчки й захоплено, мовби ви красень із красенів, і ви теж дещо спантеличені, раптом починаєте згадувати, що якраз навколо цієї істоти блукали ваші думки, що це якраз та, яку ви очікували з дня на день: і не має значення: вродлива вона, чи так собі сіренька пташка, висока чи низька, розумна чи не дуже, української вона породи чи якоїсь чужинецької – вона для вас найкраща, найрозумніша, найчистіша.

Най… най…
І ви від цієї хвилини, якщо й були атеїстом, починаєте вірити в Бога: це Бог послав вам жінку для щастя й продовження роду…
А чому б…
А чому б і ні? Чому б не вхопити, не обцілувати, чому б не розчесати її довге, пов’язане голубою стрічкою у тугий бунчук волосся кольору темної міді, чому б не провести пальцями по широких, по-чоловічому волохатих бровах, чому б не торкнутися губами пухнастих вій, чому б не втопитися у тих зелених очиськах?

Ні, я не смів…
Я уже знав, що якраз ця жінка, єдина у світі, вибрана з мільйонів і дана мені Богом, буде моя, я її полюбив з першого погляду, з тієї першої хвилини, коли вона трохи здивовано й трохи недовірливо глипнула на мене з-під метеликів вій; очевидно, що те, про що оповідаю, виглядає банальним, але ж,… ця повторювана банальність для кожного з нас є неповторною, єдиною, бо кожному з нас даровано пережити ту солодку мить, коли Бог посилає нам жінку… а якщо комусь не посилає, то певно, той обділений чоловік є великим грішником, котрому призначено обертатися серед жінок, спати з ними, пити їх мед, а все ж – не зазнавати щастя.
Ця, що сиділа поруч зі мною, не послана була для спокуси й для гріха, послана була для свята, для радості… і може бути, коли хтось здалеку спостерігав за нами… то міг помітити, здивований і зляканий, що над нами світився німб; і не треба посміхатися скептично: не був це німб святості, а був це німб тихої радості…».

        То хто ж така жінка? 

У Вікіпедії пишуть: «Жінка – доросла людина жіночої статі. Дітей та підлітків жіночої статі називають дівчинками та дівчатами. Інколи поняття жінка вживається узагальнено для всіх осіб жіночої статі незалежно від віку (у фразах на кшталт «жіноче обрізання»). Жінки (на відміну від людей чоловічої статі, тобто чоловіків та хлопчиків) зазвичай мають дві Х-хромосоми, матку, вагіну та молочні залози. (А.В.: по дві х-хромосоми у ядрі кожної клітини!). Жінки з типовим генетичним розвитком від пубертату до менопаузи переживають регулярні менструації, коли не є вагітними, та зазвичай здатні народжувати».

Огляньмося й побачимо, що й досі, і це у 21-му столітті (!), в родинах жінки підлягають чоловікам. Світові релігії: іудаїзм, християнство та мусульманство освячують цю другосортність жінок. А насправді віками й тисячоліттями чоловіки воюють між собою за право володіти жінками, які народжують дітей і примножують людство.
Поправді ж, жінка є посланницею Божою, щоб разом із обраним чоловіком творити Добро і Радість. І мабуть жінка, першою від чоловіка поповнює собою Божественну Ієрархію.

 Хай же буде! 

Додаток від 10.9.19 р.

У книзі Федоріва трапився мені вірш, який пояснює братовбивчу війну українців. 

//Зійшлись обоє на багнетах:// Старий-старий і молодий.//В одного: -Сину! — з-під кашкета...// В другого: — Батьку, одійди!..//Зійшлись і стали на хвилину.//Схрестили погляди на мить.// Кашкет тремтить і жде на сина, // А син осикою тремтить.// На перекошених обличчях.// — Не біль, не втома — дикий сказ:// Хочби вже швидше… Хоч би швидше! Хочби за раз!//І довго б ждали два багнета// (В очах кривавий перелив).//Та хтось іззаду з кулемета обох скосив.//

Це вірш енкаведиста Дмитра Фальківського, який сам з нагана розстрілював людей. Потім прозрів. За це його й розстріляли енкаведисти. 

Додаток від 14 вересня 2019 р.

Ще дещо про мій світогляд

Я вважаю, що ЛЮДИНА має не лише Тіло, а й Душу та Дух. Головним для Людини є Дух, який живить Душу, яка управляє Тілом. 

Те, що Людина має одноразове життя,  є помилковим твердженням. Вмирає тіло, а Людина прододовжує життя у формі Душі. Потім після аналізу помилок в попередньому житті Душі надається нове Тіло.

Із кількох запропонованих родин Душа вибирає родину, а потім втілюється в 4-місячний плід майбутньої матері.   

Отже чоловіку жінка посилається, а чоловік жінці для:

— навчання і вдосконалення власних Душ;

— для формування Тіла для сторонньої Душі, в якому вона отримає новий урок-життя для продовження навчання-вдосконалення.

+5
228
RSS
13:32
+6
Це перший мій вересневий-19 допис. З 2001 року нема вже серед нас Романа Федоріва. І лиш зараз я отримав підтримку від нього і дізнався, що в чомусь ми з ним однодумці. Дзвінко, Оленко, Вікторіє! Звертаюсь найперше до вас та інших світочанок: може я вас чимось образив?
22:19 (відредаговано)
+6
Маємо безліч прикладів оспівування жінок «Красним письменством», а також іншими жанрами мистецтва. Цікаво, чи відомі товариству приклади оспівування чоловіків? А збагнути жінку і її поступки кажуть не вдалося нікому. На цю тему пригадався анекдот — порада водіям, які за кермом:
Якщо дорогу переходить дитина — об'їжджай її спереду — бо вона злякається і поверне назад.
Якщо чоловік — об'їжджай його ззаду — бо він куди направився — туди і піде.
Якщо жінка — гальмуй і здавай назад — бо ніхто не знає куди вона піде.
Отже: гальмуймо, здаваймо назад, спостерігаймо і аналізуймо чи збагнемо ми їхню «Незбагненність».
А на закінчення — притча про жінку:
До Бога прийшов чоловік і розповів про свою нудьгу.
Бог задумався:
«З чого зробити жінку, якщо весь матеріал пішов на чоловіка?»
Але, не бажаючи відмовляти чоловікові, після довгих роздумів, Бог створив жінку, використавши кілька яскравих променів сонця, усі чарівні фарби зорі, смуток місяця, красу лебедя, грайливість кішечки, граціозність бабки, ласкаве тепло хутра, притягальну силу магніту і все це зліпив докупи. Аби зменшити надмірну солодкуватість, додав холодне
мерехтіння зірок, мінливість вітру, слізливість хмар, хитрість
лисиці, настирливість мухи, жадібність акули, ревнощі тигриці, мстивість оси, кровожерливість п'явки, дурман опіуму і вдихнув у все це життя.
У результаті з'явилася справжня жінка.
Бог подарував цю жінку чоловіку, сказавши при цьому:
— Бери її такою, яка вона є, і не намагайся переробити, тому що з цього нічого не вийде. Блаженствуй із нею все життя і мучся до самої смерті!
Картинка і підпис нагадали мені анекдот…

Двоє канібалів сидять на березі океану. Один гортає викинутий з яхти «Плейбой», який прибило до берега… Зітхає і каже товаришу: «Ех, живуть же люди! Глянь, яке чудове меню!»
00:55 (відредаговано)
+4
Цікаво, чи відомі товариству приклади оспівування чоловіків?

Почав писати — виходить розлогий етологічний матеріал…
_сміюсь
Краще таки викласти цілісний матеріал, ніж вбити 1,5 годин на розлогий камент…
_сміюсь

Отож вибачайте — відповідаю дуже коротко: так, відомі подібні випадки!!!
_наляканий _наляканий _наляканий
Наприклад (№1):
*******
Я памятник воздвиг себе нерукотворный,
К нему не зарастет народная тропа.
Вознесся выше он главою непокорной
Александрийского столпа!

<і далі за текстом>
*******
_вибачаюсь _вибачаюсь _вибачаюсь

Або інший приклад (№2):
*******
Погиб поэт! — невольник чести —
Пал, оклеветанный молвой,
С свинцом в груди и жаждой мести,
Поникнув гордой головой!..
Не вынесла душа поэта
Позора мелочных обид,
Восстал он против мнений света
Один, как прежде… и убит!

<і далі за текстом>
*******
_вибачаюсь _вибачаюсь _вибачаюсь

Або третій приклад (№3):
*******
Выходит Петр. Его глаза
Сияют. Лик его ужасен.
Движенья быстры. Он прекрасен,
Он весь, как божия гроза.

*******

Таким чином, оспівування чоловіків відбувається у випадках:
1. САМОоспівування (самореклами, самопрезентації);
2. вихваляння чеснот померлого (який вже не загрожує оспівувачу в плані конкуренції);
3. вихваляння більш високорангового чоловіка (альфа-лідера, начальника).
А от чому так відбувається?! Перепрошую, про це краще написати окремо…
_соромлюсь
01:26
+6
Так, пане Анатолію, жінка це ще та, таємниця! Як вище вказаний роман, на 502 сторінки, що важко читається. Читати, не перечитати.

Цитата:
“а цей райський куточок не перетворюється на льодяну пустелю. Бо Хтось постійно дбає, щоб цього не сталося, щоб людство жило і розвивалося. А це означає, що ми для Них для чогось треба”.

А якщо зменшити цей райський куточок, до розміру уявної домівки, сім’ї. Не перетворюється те помешкання на льодяну пустелю, бо саме жінка про нього дбає. Кожен мріє зустріти свою обрану, єдину, впізнати її в натовпі незнайомих людей, потягнутися до неї, обійнятися, і йти по життю разом. Однак кохання чисте безкорисливе дається не всім. Може й дійсно тим хто колись грішив ніколи не пізнати щастя, адже домівки одинаків нагадують льодяну пустелю. Як то кажуть, кохання треба ще заслужити перед Всесвітом, тоді може пан Всесвіт вам його й пошле, і лід розстане.
Таким чином, оспівування чоловіків відбувається у випадках: 1. САМОоспівування (самореклами, самопрезентації); 2. вихваляння чеснот померлого (який вже не загрожує оспівувачу в плані конкуренції); 3. вихваляння більш високорангового чоловіка (альфа-лідера, начальника). А от чому так відбувається?! Перепрошую, про це краще написати окремо…


СУПЕР!
21:20
+3
Дуже мудро
07:08
+1
Врахуй, Тимуре, що тут чоловіки оспівують чоловіків
Вірно!!! Молодець, помітив!!! Саме чоловіки оспівують — бо така їхня функція!!! Функція така сама, як те, що саме Моська гавкає на Слона!!! Себто, омега-суб'єкт, який за рахунок демонстрації лідерської поведінки розраховує (свідомо чи інстинктивно — нема різниці) просунутися на трохи вищий щабель в ієрархії.
14:07
+4
Анатолію, ти ж Романтик з великої літери!!! _посмішка
14:08
+4
Потім скачав її і став читати. Це об’ємний роман на 502 сторінки і в ньому розповідається про те, як на Галичині творилися українські націоналісти і як з ними смертельно боролися московські окупанти й українські радянські колаборанти та місцеві їхні посіпаки.


А де скачав!? Посилання дай на книгу.
16:59
+3
А ось точне посилання на книгу:
javalibre.com.ua/java-book/book/925
14:45 (відредаговано)
+5
СПРАВЖНІМ ЧОЛОВІКАМ
цей уривок потрібно читати щодня після ранкової молитви до Господа, і після вечірньої!

"«…Ніхто з нас, чоловіків, не знає, звідки появляються в нашому житті жінки; і ніхто з нас, чоловіків, не збагнув іще жіночої суті. Й не дивно, що цим питанням сушать собі голови мудреці, й що мистці, відколи світ стоїть, залюбки пробують оживити на своїх полотнах чи в мармурі або камені небесне сяйво жіночого тіла, що поети усіх часів і всіх народів, починаючи, мабуть, від царя Давида, не можуть розгадати чар, глибину і водночас вічну тайну жіночих очей; ніхто з нас, смертних, не може в жіночих очах із певністю прочитати: чи це кохання, чи це кокетство, чи це обіцянка насолоди, чи це маска холодної байдужості, чи це почуття переваги, а то й зневаги, чи це погляд із минулих правіків, чи це знову ж таки обіцянка, але обіцянка вічності, чи й навпаки – пророкування забуття?

Жінки схожі на сфінксів у чоловічій пустелі, ми блукаємо навколо них поодинці й отарами, зазираємо їм ув вічі, виспівуємо їх у піснях, вимріюємо у снах, засипаємо подарунками, будуємо для них гнізда, а вони з висот своєї самотності й розуміння свого призначення минають нас на тісних від натовпів міських вулицях, на розквашених тракторами й худобою колгоспних путівцях чи десь на вузьких стежках поміж житами, і зникають у людських гуртах або ж у пшеничних нетрях, і після них нам залишається тільки їх вабливий запах і тільки сяйво їхнього волосся, що спалахнуло на сонці або ж повісняною білизною, або вороненою чорнотою, або ж вогнем ярої міді… і тільки їхні погляди залишаються нам у душах як знаки чогось незрозумілого і таємничого; і ще залишаються нам їхні усмішки; жіночі усмішки (ви помітили?) схожі (я починаю грішити пишнослів’ям, так?) Але не каюся, ні.) на пелюстки весняного первоцвіту – такі ж ніжні в напіврозтулених устах; такі ж тендітні, по яких можна торкатися лиш цілунками.

Але ви помиляєтеся, якщо думаєте, що їхні посмішки призначені виключно для вас, жінки – потайні істоти й вони посміхаються переважно для себе: то вони згадують про вчорашню приємну ніч, то вони слухають самі себе, а в собі – або ж зачате дитя, або ще жадання материнства, то вони снять прилюдно про десь побачену суконку або ж перстенець, то вони розквітають мимоволі перед майбутнім своїм святом, яке може статися сьогодні, завтра чи й післязавтра… жінки завжди очікують та очікують свого, як каня дощу.

Одного дня, одного вечора, однієї ночі стається чудо: котрась з жінок чи дівчат, яка дотепер пропливала мимо вас із загадковою усмішкою… пропливала, немов лодія із невідомих морів і в цих морях зникала, й через те була для вас недоступна, далека й взагалі ірреалістична, раптом… раптом, ідучи вам навстріч, зупиняється, дивиться на вас своїми очиськами мовчки й захоплено, мовби ви красень із красенів, і ви теж дещо спантеличені, раптом починаєте згадувати, що якраз навколо цієї істоти блукали ваші думки, що це якраз та, яку ви очікували з дня на день: і не має значення: вродлива вона, чи так собі сіренька пташка, висока чи низька, розумна чи не дуже, української вона породи чи якоїсь чужинецької – вона для вас найкраща, найрозумніша, найчистіша.

Най… най…
І ви від цієї хвилини, якщо й були атеїстом, починаєте вірити в Бога: це Бог послав вам жінку для щастя й продовження роду…"
***

Єдине з чим я не погоджуюсь, то з тим, що "… української вона породи чи якоїсь чужинецької...". Національна гідність і етнічна гігієна все-таки диктує нам, що українець повинен брати шлюб з українкою!
09:49
+4
Цілком згідний з Вашим переконанням. Шлюб з жінкою чужинецької породи таїть у собі багато недорозумінь і ускладнень, часом навіть фатальних.
00:43
+2
Мабуть перед тим як закохатися, треба спитати національність дівчини, бо не дай бог якась там полячка, чи грузинка. Це ж смішно! Кохання не має національності.

Ярослав Мудрий взяв за дружину швецьку принцесу
Йго діти:
1. Анна — вийшла заміж за французького короля
2. Єлізавета — за норвезького вікінга
3. Анастасія — за угорського короля
4. Святослав — одружився на грецькій принцесі
5. Всеволод — на грецькій принцесі
Литовський князь Любарт — одружився на українці
Граф Потоцький — будував уманську “Софіївку” для гречанки
Ференц Ліст, угорець — закохався в українку
Українка, сучасна співачка Камалія — щаслива з пакистанцем
Це тільки те що мені згадалося, якщо погуглити можна знайти безліч таких прикладів.
У мене десяток знайомих, які зараз у інтернаціональних шлюбах, і живуть щасливо:
українка та румин, українка та араб, італієць та росіянка, українка та італієць, німкеня та українець, навпаки українка з німцем… Вже 36 рік як я, разом з литовцем, мати якого з польської сім’ї, звертається до Господа в молитвах лише польською мовою.
І повірте, всі ці люди усім серцем люблять Україну.

Пощастило Вам, пані Олено! Не бували Ви на «Народному оглядачі»… Наприклад, там висловлювали жаль, що у мене мама — єврейка. Я не вигадую, ось Вам не мої — чужі слова:

… намагається виштовхнути Тимура, постійно силуючись його образити за національною ознакою.

А друга Анатолія там шпетили за те, що як це він, мовляв, допустив, щоб його дочка побралася з ліванцем?! Він не дасть збрехати — я тоді встав на його бік і захищав його від нападок, як тільки міг. Хоча й огрібав за те ще більше…
_сильний
Саме тому я й є прибічником консолідації українців саме в сучасну політичну націю.
От де я за те, щоб запитувати паспорт — то це сфера вищих щаблів держслужби! Принаймні зараз, в період становлення України не як «УРСР-2.0», а як незалежної європейської держави. Тому я був категорично проти того, щоб Ґройсман ставав прем'єр-міністром України, а Зеленський — президентом. Років через 100 — будь ласка, все може бути… Але не зараз. Бо зараз все може скінчитися дуже й дуже сумно…
02:01
+2
Яка дурня! В сучасному світі?! Це ж не собаки, щоб дотримуватися чистокровної породи. Людина не може обрати собі батьків та національність, вона народжується от і все.
Так само і кохання, воно приходить і крапка. Ніхто не втримає дівчину, якщо вона закохана і хоче бути з саме тим чоловіком. Нормальна, розумна, самодостатня дівчина, не послухає ні батька, ні матір. Моя дочка мене навіть і не питала про дозвіл. Вирішувала сама.
03:27
+2
Справді, Оленко, так воно й було з НО. Але у всьому є щасливі винятки. Націю не можна розмивати іноземцями. В Європі вже збагнули шкідливість мультикультуралізму. У всьому має бути міра. Іноземні впливи можливі, коли вони сприяють розвитку нації.
Це ж не собаки, щоб дотримуватися чистокровної породи.


Якраз тому, що люди не собаки, і треба дотримуватися національної і расової гідності!

Наша сім'я не була яскраво націоналістичною. В нашій оселі не висів в кутку портрет Тараса Шевченко. І спілкувалися ми двома мовами — українською і російською. Але мама і родичі підкреслювали, що ми — українці, я — українець. Всі дівчатка, з якими я дружив в дитинстві і школі, і з якими цілувався, були українками. Дружина моя — українка.

Справжнє кохання базується на спільних духовних цінностях, які вироблені протягом століть в державі і притаманні народу.

Шлюби з іноземцями/іноземками можуть базуватися на пристрасті чи на матеріальних чинниках, але не на справжньому духовному єднанні.
Ярослав Мудрий взяв за дружину швецьку принцесу Йго діти: 1. Анна — вийшла заміж за французького короля 2. Єлізавета — за норвезького вікінга 3. Анастасія — за угорського короля 4. Святослав — одружився на грецькій принцесі 5. Всеволод — на грецькій принцесі Литовський князь Любарт — одружився на українці Граф Потоцький — будував уманську “Софіївку” для гречанки


Це суто політичні шлюби!
16:52 (відредаговано)
+4
Друже Володимире, дякую тобі за добре слово, за підтримку. Набираєш сайт javalibre.Там величезна українська бібліотека. Є твори і нашого товариша Тимура. На цьому сайті в ЖАНРИ вибираєш ПРОЗА. Далі в списку недалеко від початку і знайдеш "Єрусалим на горах" Романа Федоріва.
Є твір і нашого товариша Тимура.

Там не твір, там дещо більше…
_сміюсь
Там можна скачати мій роман "Помститися імператору" та наш з Оленою роман "Кинджал проти шаблі".
Крім того, там є мої окремі оповідання: "Інопланетянин в метро", «Гоп-стоп!», «Катехіза» та притча «Магомет, Гора та Миша».
_здивований
І найсмішніше: там є автобіографіяГригорія Косинки, яку з невідомих міркувань укладачі бібліотеки приписали мені!!! Колись я вже писав про це на Світочі, як про курйозний випадок, до якого я сам абсолютно непричетний…
_сміюсь _сміюсь _сміюсь
Загалом-то, за мною давно вже тягнеться шлейф чуток і пліток, часом найнеймовірніших. І подібні епізоди цей шлейф активно підживлюють.
18:26
+5
Там я прочитав твоє фантастичне оповідання Інопланетянин в метро. Дуже оригінальне й несподіване мислення маєш, друже Тимуре…
О-о-о, з цим оповіданнячком дещо пов'язано…
_сміюсь
Я вже виставляв на Світочі моє перше опубліковане в періодиці (київська газета «Молода гвардія») оповіданнячко — "Важке питання". Для зрозумілості: за правилами Спілки письменників, офіційний літературний стаж нараховують від моменту першої художньої публікації, в т.ч. в пресі. Дата публікації «Важкого питання» — 10 лютого 1989 року, отож мій офіційний літературний стаж дорівнює 30 рокам.
Отож з першим оповіданням усе зрозуміло.
Другим оповіданням, опублікованим знов-таки в «Молодій гвардії» 3 березня 1989 року, стали «Монетки».
А от третім оповіданням опублікованим в тій-таки «Молодій гвардії» 14 квітня 1989 року, саме і став "Інопланетянин в метро". Щоправда, редактор відділу змінив назву на «Проходьте на всі двері!», але це вже не суттєво…
_стежу
Наступного року в «Молодій гвардії» від 18 серпня 1990 року надрукували ще й «Суперзавдання» — але то вже минув цілий рік… Що ж до першої трійки публікацій, то вони, як бачиш, ставалися з місячним інтервалом. Для радянського періоду молодому, нікому невідомому початківцю отак от шикарно стартувати — це багато про що говорило! Після того дебюту старші досвідчені товариші, чухаючи потилиці, вперше сказали: «Або тобі дуже-дуже поталанило — або в твоїй писанині справді щось-таки є...»
_соромлюсь
До речі, приблизно такої самої думки дотримувався й Віталій Шевченко — на той час редактор відділу «Молодої гвардії», який дав дорогу моїм творам.
_підморгую
Ну, то таке… Коротше кажучи, відтоді минуло багато років, навіть почалося ІІІ тисячоліття. Як раптом приходить мені на пошту повідомлення: зайти на пошту й отримати якийсь мізерний гонорар! Чи то 5 грн, чи то 10 грн — вже не пригадаю… Такого ж порядку, тільки в радянській валюті (5-10 рублів) був розмір гонорару за оті перші газетні публікації. Але в тім-то й річ, що станом на 2003 рік у мене вже була дюжина різномастих книжок і збірок, я працював редактором відділу в щотижневику «Політика і культура (ПіК)» — а тому давно вже нічого не намагався прилаштувати в періодику… То що це означає?!
Пішов на пошту, отримав гонорар. На квитанції було проставлено, що гроші мені сплатив журнал «Однокласник». Редакція його була на вул.Дегтярівській — там же, де колись розміщувалась «Молода гвардія» (яка давно вже не виходила). Поїхав я в той «Однокласник» з'ясовувати, що й до чого — а мені дають журнал №10 за 2003 рік… з оповіданням "Інопланетянин в метро"!!! Виявляється, розгрібали вони древні архіви видавництва (!) «Молода гвардія» (при якому колись виходила однойменна київська газета) — й натрапили на оригінальний російський рукопис мого оповідання! Кажуть, реготали всією редакцією. Ну, після такого переклали вони оповідання українською, тиснули в своєму журналі, а гонорар переказали поштою за адресою, вказаною наприкінці рукопису. Отака несподіванка…
_стежу
Але і того замало!!! Бо в 2006 році завдяки Олексію «Спейсеру» Кацаю "Інопланетянин в метро" був надрукований в кременчуцькому часописі "AVтограф".
А на початку 2009 року мені раптом телефонує якийсь молодий чоловік, причетний до запуску журналу "Дорожный альманахъ", з проханням надрукувати в презентаційному №1'2009 два мої оповідання. І знов одне з двох — "Інопланетянин в метро"!.. Десь знайшов тексти — сподобалися. Погуглив — з'ясував, хто такий Тимур Литовченко. Розшукав телефон — подзвонив…
_вибачаюсь
Отака несподівана історія пов'язана з цим оповіданням! Отак гуляє воно самостійно, без жодних моїх зусиль…
Друже Володимире, дякую тобі за добре слово, за підтримку. Набираєш сайт javalibre.Там величезна українська бібліотека. Є твори і нашого товариша Тимура. На цьому сайті в ЖАНРИ вибираєш ПРОЗА. Далі в списку недалеко від початку і знайдеш "Єрусалим на горах" Романа Федоріва.


Дякую, Анатолію!
17:03
+3
Цікаво, що в якості заставки ти, друже, обрав оцю стокову картинку:

Українка

Світочанка Тетяна Світанок теж прикрилася тією самою картинкою:

Тетяна Світанок

А насправді це лише верхня частина стокової картинки, обрізаної на квадрат:



Цікаво, з яких міркувань ви обоє обрали саме таку картинку?.. _здивований
18:24 (відредаговано)
+4
Друже Тимуре, міркування прості: це типовий портрет українки. Коли знайду кращий, то заміню у заставній картинці.
Не треба міняти!!! Хай буде ця!!! _чудово Мене лише мотивація цікавила, не більше…
Цікаво було почитати і тепер я заінтригований книгою Романа Федоріва)) Дякую, Анатолій Михайлович!
01:30
+5
Згадався анекдот.

Ангел питає у Господа.
— Чому ти створив спочатку чоловіка, а потім жінку.
— На помилках вчаться — відповів Господь.
09:04
+5
Дякую, Оленко, тобі, що відгукнулася. Твій висліа про те, що жінка творить рай у родині, є цілком доречним. Моя дружина каже: Три кути хати тримає жінка, а один кут тримає чоловік.
15:21
+4
Сьогодні додав до тексту вірш Фальківського, з якого зрозумілішою стає братовбивча війна українців .
Вибач, друже, але твій допис… зазнав остаточної хаотизації!
Назва: «Тайна жінки»
Вріз: «Колообіг людей навколо себе» + «людина й Абсолют»
Основна частина: поетичний гімн Жінці в книзі Романа Федоріва «Єрусалим на горах»
Висновок: «То хто ж така жінка?»
Додаток: Братовбивча війна українців.
_стежу _здивований _стежу _здивований _стежу
Де логіка?!
Про що матеріал?!
І чи не логічніше було б розмістити цього вірша в окремому міні-дописі?..
_здивований
07:18 (відредаговано)
+1
Головна тема допису: Взаємодія людського і божественного. Ця взаємодія ілюструється тим, що кожному чоловіку ПОСИЛАЄТЬСЯ своя жінка. Це помітив Роман Федорів і я це оцінив, як несподівану допомогу. Вірш Фальківського я далі прочитав у романі і помістив у додатку, щоб не забути.
І чи не логічніше було б розмістити цього вірша в окремому міні-дописі?..


Я, до речі, теж не второпав, до чого вірш і «братовбивча війна».
Просто сама назва: «Тайна жінки» — налаштовує на інші асоціації…
_соромлюсь
На принципово інші… На кохання, залицяння, на тему теплих відносин, а не війни та вбивства.
_закоханий _закоханий _закоханий
Отож вірш заслуговує на окремий блог чи міні-допис.
18:56
+3
НЕзбагненна магія ліній жіночого тіла!
Лінія ніг.., лінія губ.., лінія грудей.., лінія…

Ти ідеш по вулиці… їдеш в метро чи в автобусі… працюєш в офісі. Навколо тебе сотні жінок. Але раптом якась лінія жіночого тіла збуджує тебе, зводить тебе з розуму, запалює, викликає бажання володіти нею… І тільки за ілюзорну можливість доторкнутися до цієї лінії губами або рукою, ти готовий ризикнути навіть життям…
Незбагненна магія ліній жіночого тіла!
20:25
+4
Володимире, от хочби одна жінка сказала щось схоже про чоловіка…
З якого це дива?! _наляканий То було б порушенням базового біологічного принципу…
20:42 (відредаговано)
+3
Володимире, от хочби одна жінка сказала щось схоже про чоловіка…


_сильно_сміюсь _сміюсь _сильно_сміюсь
21:49
+4
Друже Анатолію! Прочитай мій коментар, розміщений вище. Мені здається що ти його не побачив.
21:54
+5
Дивні ви) Жінки про таке думають, ще й як! Просто мабуть не настільки часто, як чоловіки _жартую
Тільки кого що приваблює, насправді. Одних — жилаві і м'язисті сильні руки, в яких хочеться опинитись, когось зводить з розуму голос і чоловіча манера говорити, інших — міцна квадратна щелепа, об щетинку якої хочеться потертись, або в маршрутці як та ненормальна витріщаєшся на ясні голубі оченята красунчика- брюнета, які аж світяться… А те, наскільки жінок зводить з розуму чоловічий парфюм, годі і говорити! В мене знайома купила чоловічий парфюм суто для себе! Не користується ним, ні)) Просто тихенько вдома насолоджується запахом.
Жінки про таке думають, ще й як!

Думати — це одне, а говорити — зовсім інше. І як тут не згадати х/ф "Чого хочуть жінки":


_сильно_сміюсь _сильно_сміюсь _сильно_сміюсь
Втім, я щойно почав писати розгорнуту етологічну відповідь «дивним чоловікам». Потерпіть ще пару дописів. Висновки — наприкінці…
_сміюсь _соромлюсь _сміюсь
В мене знайома купила чоловічий парфюм суто для себе! Не користується ним, ні)) Просто тихенько вдома насолоджується запахом.


А чому б їй не придбати повний набір: чоловік + парфум? _підморгування
10:10 (відредаговано)
+4
Тимуре, можливо діло в тому, що у всі часи (принамні у цивілізованому світі) жінок, які б відкрито говорили про чоловічу красу, їх би… на ваш вибір: спалили, зацькували (мовляв, хвойда), закидували каменями. Це тільки зараз більш-менш нормальним явищем стала жінка, яка поводиться і висловлюється відкрито. І то нам досі страшно і ніяково))
Ахах, гарно-гарно, Володимире) Думаю вона старається для цього)
зацькували (мовляв, хвойда)

Абсолютно точно!!! Бо така поведінка (оспівування протилежної статі) характерна не для жіночої статі, а для чоловічої. А якщо так поводиться жінка?.. Можливо — але тоді це означає, що вона активно домагається чоловіка. А так поводяться саме хвойди…
_браво
Можливо — але тоді це означає, що вона активно домагається чоловіка. А так поводяться саме хвойди…


Категорично не погоджуюсь!

На жінку Господь поклав обов'язок продовжувати рід людський! Для виконання цієї місії жінка і повинна активно шукати і вибирати собі чоловіка. Причому завдання це — надважке, оскільки треба знайти чоловіка розумного, симпатичного, роботящого, з твердими моральними підвалинами, без поганих звичок… Знову ж таки, домагання чоловіка — це нормальний біологічний процес! Чоловік або жінка, які байдужі до сексу — хворі люди!
Вона може активно шукати, але не повинна цього демонструвати. В «Трактаті про кохання...» про це теж сказано. Жіночий тип поведінки — це спровокувати чоловіків на з'ясування стосунків заради неї. Спровокувати «двобій», «змагання» між чоловіками і тій чи іншій формі.
21:47
+4
Так є в тваринному світі здебільшого) Таким чином наочно самиця бачила хто кращий, сильніший, хто виходив переможцем з двобою. А зараз для людських самиць цього ж не потрібно) Зараз в пріорітеті інші чоловічі позитивні якості (розум, чуйність, надійність), які і так видно неозброєним оком, треба просто поспілкуватись)
Змінився час і набір бажаних якостей, але не суть! Жінка все одно провокує чоловіків на «змагання», «з'ясування стосунків» у той чи інший спосіб. А що роблять чоловіки: б'ються на мечах чи шпагах?.. співають серенади?.. здійснюють «дванадцять подвигів Геракла»?.. Не має значення! Головне, що:
— на вході претендентів багато, на виході — один;
— демонструють ресурси в конкурентній боротьбі чоловіки;
— оцінює претендентів та обирає «фіналіста» жінка.
_вибачаюсь
01:08
+2
Тимуре, таку поведінку я помічала серед старших людей, які притримуються традицій і серед тих, хто більше керується інстинктами, а не розумом. Вважаю, що ці ігри неважливі, коли знаєш хто тобі потрібен. Пари біля мене, створювались однаковою кількістю зусиль і ресурсів з обох боків (жінки зараз заробляють не гірше чоловіків), про конкурентів мова не йшла (бо знаєш хто тобі потрібен), та й тріпати нерви з'ясовуванням стосунків один одному було не в кайф (хіба якщо це йшло в користь), бо займались тим, як би збудувати класне спільне життя і згладжувати кути. Думаю інстинкти хороші для зачаття дітей, але не для сімейного життя. Зазвичай жінок тягне до поганих чоловіків _дідько
Зазвичай жінок тягне до поганих чоловіків _дідько

В «Трактаті про кохання...» це також пояснюється _чудово
Пояснюється і «зазвичай», пояснюються і «погані чоловіки».
Але то інший розділ! _вибачаюсь Його треба перекласти окремо — тоді можна обговорити…
Зараз в пріорітеті інші чоловічі позитивні якості (розум, чуйність, надійність), які і так видно неозброєним оком, треба просто поспілкуватись)


Є ще один критерій, про який жінки відверто не говорять. Більше того, старанно приховують інтерес до нього — це матеріальний стан самця!
08:18 (відредаговано)
+2
Зазвичай жінок тягне до поганих чоловіків


З цим феноменом мені, як юристу за фахом доводилось зустрічатися. І я не міг зрозуміти, як нормальну жінку може тягнути до злодія, до шахрая!? Як вона може приймати подарунки, куплені на вкрадені гроші, жити на крадені гроші тощо. Кінець-кінцем прийшов до висновку, що у жінок, яких тягне до поганих чоловіків теж кримінальна психологія. Латентно вони теж є злодійками чи шахрайками, і тільки страх перед покаранням зупиняє їх від вчинення злочинів.
Це базовий критерій загалом! Адже жінці треба бути впевненою, що коли вона сидітиме вдома з дитинчатами (чи то жінка в людській квартирі, чи то вовчиця у вовчому лігві, чи то пташка в пташиному гнізді — значення не має) — самець вкладе в неї та в їхніх нащадків достатню кількість ресурсів. А отже, самець повинен мати або достатній запас ресурсів — або можливість оперативно збирати їх протягом того часу, як самиця займатиметься їхніми дитинчатами! Інакше чиєсь життя (або дитинчат, або самиці, або їх усіх) опиниться під загрозою.
Ну що ж, таки точно доведеться перекладати ще 1-2 фрагменти «Трактату про кохання...»!.. _не_знаю Але то вже згодом…
21:43
+5
Дякую за цікавий допис!
Гарно написав Федорів про жінку та її таємничисть
Трохи інша точка зору на жінку
М-да… Дійсно, хто з них більш небезпечний? _сильно_сміюсь
03:08
+4
Дискусія про жінок виявилася такою цікавою, що прокинувшись води попити… не втерпів і включив комп, щоб прочитати свіжі коментарі _підморгування
І не кажіть! _сміюсь Я тут по ходу переклав одразу три розділи «Трактату про кохання...»:
Чоловік оспівує жінку (1)
Чоловік оспівує жінку (2)
Чоловік оспівує жінку (3)
А завтра ще мій висновок буде дописаний!.. _підморгую
Друг Анатолій потужно стимульнув чоловічу кампанію на Світочі _посмішка
Особливо друга Тимура, який відклавши усі поточні справи і, не дивлячись день на вулиці чи ніч, завзято взявся перекладати «Трактат про кохання...» _чудово
13:43
+4
Друже Володимире, буду знати, що ти, як і я вночі о третій прокидаєшся водички попити: доброго здоров'я пивши!
14:42 (відредаговано)
+4
Так, але друг Анатолій мене часто стимулює на подібні вчинки. Натомість тут першим почав пан Микола…
_вибачаюсь
А все тому, що я — письменник:

… хвора на всю голову істота, яка не може не писати.

Мені буває достатньо закинути будь-яку ідею, фразу, образ, що може зрезонувати з моїм внутрішнім змістом й миттєво обрости моїми асоціаціями. З цієї точки зору, письменник подібний до пересиченого розчину солі: коли туди потрапляє найменша піщинка — довкола неї одразу ж виростає кристал!

07:26 (відредаговано)
+4
Друже Миколо, дякую тобі за коментарі до цього допису. Головний з них перший — розлогий. В ньому ти оглядаєш жінку зі всіх сторін: і як мед, в як осу. Молодець! Але не написав ти головного: що твоя Ліда була послана тобі справді з небес! Послана для Добра і Радості. Ліда була послана тобі, а ти їй!
09:19
+4
Гарний допис, дякую. І роман Федоріва судячи з уривку-захоплюючий. Жінка послана чоловіку з небес. У кожної людини є своя друга половинка, або її немає, і тоді людина самотня.
09:20 (відредаговано)
+3
Якось ми розмовляли на тему вибору жінок/чоловіків. І я, перебираючи більше двох десятків подруг дружини, кожного разу запитував: А ти б хотіла мати чоловіком N? Всі відповіді дружини були негативними. Тоді я підвів підсумок: а) Я — найкращий вибір, який ти могла зробити у житті! б) Я був тобі посланий Вищими Силами.

Десь через пару місяців ми були на одному християнському сімейному вечорі. І всі жінки і чоловіки виступали з розповідями про свій вибір. А я взяв і розказав цю історію… Всі зааплодували, а один чоловік сказав, що я блискуче застосував логіку _посмішка
Саме так і є: насправді не чоловік обирає жінку, а жінка — чоловіка! Чоловік же може обрати жінку… вже в межах запропонованого йому вибору!.. _чудово
19:56
+4
Сватається парубок до дівки, а вона йому дає не меду, а гарбуза.
Ага! І головне, вирішує сама дівка, кому що винести: кому меду, кому гарбуза… Ось тобі й жіночий вибір на шлюбному ринку! _вибачаюсь
На жаль, останніми десятиліттями критерії відбору знизилися! _засмучений
08:10 (відредаговано)
+4
Перечитуючи коментарі і знаючи ще дещо поза ними, я помітив таке. Жінки посилаються НЕБЕСАМИ чоловікам не лише для творення Добра і Радості, а переважно з випробувальною метою. Як помітити ті ПАРИ, які явно організовані БІ? Це подружні пари, які живуть нерозлучно.
— Другу Миколі Гушулу була послана Ліда для творення Добра і радості;
— Другу Тимуру Литовченку Олена була послана для підсилення взаємної літературної творчості;
— Другу Володимиру Федьку дружина була послана для угранітнення життя;
— Олександру Кілячусу Олена була послана для отримання генеральної взаємної опори в житті;
— Мені дружина Люба була послана для щоденних випробувань сили волі+.
За Вікторію Лібер (Улюблену) можу сказати, що в неї все ще попереду, як і в талановитої і міцної духом Дзвінки.
Також ще все попереду і в мого товариша Сергія Гончаренка.
Як помітити ті ПАРИ, які явно організовані БІ? Це подружні пари, які живуть нерозлучно.


19 липня відзначили 45 років подружнього життя!
12:30 (відредаговано)
+4
Прийми вітання, Володимире і передай дружині ( не знаю її ім'я). Ви обоє молодці! А в нас із Любою весною ц.р. було 50 років життя разом.
Прийми вітання, Володимире і передай дружині ( не знаю її ім'я). Ви обоє молодці! А в нас із Любою весною ц.р. було 50 років життя разом.


Дякую, Анатолію! Дружину звуть Надійка!

Ну, у вас стаж «золотий»! А нам ще 5 років треба прожити до такого ювілею.
А нам з Оленою всі 15… _цілуємося
19:18
+3
Надія — прекрасне ім'я!
23:11
+4
Щось забагато доброго і обожнюючого у дописах про жінку: незбагненне створіння з ангельськими крилами. А як тоді сприйняти народну мудрість, яка гласить: «Усі дівчата, як ластівки, а де ж беруться ті чортові жінки». Як пояснити вирази «сварлива баба» «пила» «теща», «свекруха», на кінець –«баба-яга». Це все жінки, яких народ не наділяє ангельськими крилами. І як пояснити що багато пар після кількарічного шаленого кохання, після народження дітей, у повному матеріальному достатку, починають сваритися, битися і розводитися. При цьому, на подружню зраду і натяків не було. У більшості випадків кажуть – чоловік винен. З часом чоловік знаходить другу жінку і живуть з нею мирно і щасливо. Виходить – не чоловік винен. Я не ідеалізував би жінок. Жінки, як і чоловіки, на мій погляд бувають різними. І чоловік і жінка – створіння Божі, зі своїми достоїнствами і недоліками.

Кілька жартівливих слів про жінок і чоловіків: «Жінки хочуть щоб їх обранець:
не пив, не курив і до інших не ходив,
щоб мав хату, дачу і машину в придачу,
щоб не був скупим, мав гроші і купував одяг і взуття хороші,
щоб міг зварити й помити, попрати й прибрати і в ліжко каву подати,
щоб ввесь час, пригортав, обнімав, цілував, компліментами обсипав і квіти дарував. Тобто, жінки від одного хочуть – всього. На відміну від чоловіків, які від усіх – хочуть одного».

То чи не через надмірну кількість тестостерону у чоловіків появляється бажання оспівувати і ідеалізувати жінку?
Тобто, жінки від одного хочуть – всього.

Всього, одразу і негайно!!! _сильно_сміюсь Саме так, це настільки по-жіночому!..
06:45 (відредаговано)
+4
Супер, друже Миколо! Олена Кілячус призналася: жінка — це та ще таємниця. Та й Дзвінка натякнула, що жінки хижачки, поставивши жінку поруч із крокодилом. Але ж є ще й щасливі випадки, як ось ви з Лідою, бо таки послані були Небесами для Добра і Радості.
Щось забагато доброго і обожнюючого у дописах про жінку: незбагненне створіння з ангельськими крилами.


Помилка багатьох жінок, та й чоловіків також, що вони, вступивши в шлюб, нехтують індивідуальністю партнера і намагаються підкорити його/її своїй волі і переформатувати на свій лад.
В патріархальному суспільстві зазвичай чоловік «обламував під себе» дружину. Колись Дзвінка Сопілкарка опублікувала матеріал "Архетипи жінки". Я віддаю перевагу іншим класифікаціям жіночих архетипів, про зо розповів у коментарях до того її матеріалу (коментар 1, коментар 2, коментар 3). Та в будь-якому разі, існує така думка: в жінці від початку наявні «заготовки» всіх архетипів, а от які з них проявляться у житті — залежить від її чоловіка. Себто, яку жінку чоловік сформує — з такою й житиме.
_вибачаюсь
Але так — жінок зараз виховують в іншому ключі: мовляв, вийдеш заміж — обламаєш чоловіка під себе. А от цього робити категорично не рекомендується! Заради їх обох: як чоловіка, так і самої жінки, яка прагне свого чоловіка обламати!.. Бо чоловік — це "векторна істота", кожен чоловік живе своїм «проектом», і якщо його на цьому «проекті» обламати — нещасними будуть обидва.
22:18
+3
Моя покійна дружина Ліда часто повторювала: «За розумним чоловіком і жінка розумна». З перших днів нашого подружнього життя ми домовились що ми ніколи не повинні обзивати одне одного поганими словами, просити одне в одного пробачення при дрібних сварках, і ніколи не засинати, не помирившись. А сварки були частіше всього із-за дітей. Ліда вважала що вони повинні бути відмінниками, а вони такими не були. А до того щоб просити пробачення привчив нас тато ще в дитинстві. Коли часом ми з братом Володимиром (на півтора року молодший) через щось не помирилися і посварилися — він підходив з ремнем і питався що сталося. Ми наперебій пробували розказати хто винен, але він нас зупиняв на півслові і вимагав обидвох просити один в одного пробачення, обняти і поцілувати. Не робиш цього — б'ю ремнем. Уявляєте собі як важко було попросити пробачення, та ще й поцілувати свого «ворога»? Але змушені були. Після цього тато казав що ми рідні брати і повинні жити дружно. І це давало свій результат. Ми старались не сваритися, бо знали чим це може закінчитися. Татова наука не забулася — ми живемо дружно і мені здається диким, коли рідні інших сімей між собою ворогують.
22:35 (відредаговано)
+2
Таке виховання справді приносить багато шкоди. Жінка старається продемонструвати свою зверхність, а чоловік при цьому відчуває приниження. Він втрачає ініціативу і в душі у нього поступово росте обурення, яке може перерости у «вибух» емоцій. «Круті» жінки ніколи не знайдуть щирих почуттів від чоловіків. Скоріше всього це буде гра. Особливо це помітно на Східній Україні. На Західній ще багато пам'ятають старі добрі часи.
22:50
+3
Щиро дякую, друже Анатолію, за теплі слова про світлої пам'яті Лідочку. Коли їй зробили першу операцію, я безвиїздно, і вдень і вночі, знаходився біля неї. Тоді одна сестричка сказала: «Ви або не чоловік, або не знаю хто», на що я відповів: «Вона цього заслужила».
01:06
+2
А їй нічого іншого і не залишалося, як «обламуватися», бо вона входила в чужий будинок, де були свої порядки та закони, встановлені раніше. Ніхто невістку й не питав, про її інтереси. Вона повинна була підкорятися чоловіку та його батькам. Зараз все змінилося, молоді можуть жити окремо, і тут вже хто-кого «обламає» залежить від обставин, психотипу, волі…
01:09
+2
Згадалися слова з якогось російського вірша: «Это со мной она стала плохой, ведь я ёё брал хорошей»
07:22
+4
Жінка схожа на гостру приправу до буденних супів чоловічого життя.
Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, — сказав Карпо.

Іван Нечуй-Левицький, "Кайдашева сім'я"
_чудово _чудово _чудово
Повністю згоден з Карпом!
_закоханий Серце з перцем!!! _закоханий
20:07 (відредаговано)
+2
Хто спостережливий, той помічає іноді родини, створені ніби для сміху. Чоловік телепень (Стецько), а жінка розумниця. Він маленький курдупель, а вона зростом як баскетболістка. Чоловік на кухні порядкує, а жінка воює і гроші заробляє. І ніхто, вроді, нікого не приневолював — вони ніби самі утворили такі дивні родини. На цей випадок москвини придумали прислів'я: Любовь зла — палюбіш і казла!.
Пояснення цьому слід шукати в багаторазовому втіленні Душі (реінкарнації). (Я зробив сьогодні новий додаток до цього допису). Чітко підтримують цю ідею Дзвінка і Доброслав.

Випадкові Дописи