До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Не думаємо про душу, схиблені на психології

Не думаємо про душу, схиблені на психології
Джерело матеріалу:

Стівен Фріман: Ми стали суспільством людей, що не думають про душу, але схиблені на психології


Коли ви востаннє чули, щоб хтось серйозно турбувався про стан своєї душі? А коли терпляче вислуховували скарги друга на його психологічні або емоційні проблеми? Відчуваєте різницю?

Чи часто ми замислюємося про свою душу? Схоже, ми стали суспільством людей бездушних, але схиблених на психології. Традиційна турбота про душу поступилася місцем гіпертрофованому інтересу до психологічного та емоційного «здоров'я». Ми стаємо суспільством пристосуванців. До чого це призведе?

Потрібно дбати про душу, а не бути рабом психології

Душа завжди була загадкою. У перекладі з грецької «душа» — психе — це «енергія», що дає життя особистості. Психе походить від слова, що означає «охолоджувати» або «дмухати» і близьке до значення слова «дух» — пневма — «подих», «вітер». Тіло, в якому немає дихання, є млявим. Бог «дихання життя вдихнув у ніздрі її [Адама], і стала людина живою душею» (Бут 2:7).

Зацикленість же на психології — явище молоде: основоположні роботи Фройда з'явилися лише наприкінці XIX — на початку XX століття. Після Першої світової війни його ідеї наповнили масову культуру. «Бурхливі двадцяті» були зачаровані вченням Фройда. Особливо популярною стала його думка про те, що моральні (сексуальні) заборони «небезпечні й є ознакою нездоров'я». Саме тоді проросли перші паростки майбутньої сексуальної революції.

Сьогодні, раби психології, ми захоплені собою: аналізуємо, класифікуємо, ставимо діагноз і лікуємо кожен аспект свого «Я», який в змозі визначити. «Аутотренінг» — ім'я цієї «диванної психології», метою якої, як і у наших попередників-фройдистів, є якесь туманно сформульоване «здоров'я».

Сучасне християнство вже засвоїло цей світогляд і адаптувалося під нього: звідси й різні версії «проповіді процвітання». Популярні євангелічні церкви твердять, що життя після «другого народження» буде набагато щасливішим. Христос став засобом досягнення щасливішого, здоровішого життя.

Ми, раби психології, просто схиблені на своєму самопочутті. І людина, яка вимовляє на сповіді «мені стало краще», найшвидше, просто не розуміє, що це справи не стосується, що доречніше було б запитати: «Чи все гаразд із моєю душею?» І душі дійсно «стане краще», якщо ми будемо боротися зі злістю, розчаруванням, спокусами і власною неспроможністю.

Тому ми не сумуємо; але якщо зовнішня наша людина і тліє, то внутрішній день-у-день оновлюється. Бо короткочасне легке страждання наше виробляє в безмірному надлишку вічну славу, коли ми дивимося не на видиме, а на невидиме: бо видиме дочасне, невидиме ж вічне (2 Кор 4:16-18).

Святі — не пристосуванці.

Раб психології ідеально вписується в суспільство споживання, його навіть можна назвати «рабом споживання». Так само, як за допомогою шопінгу ми прагнемо знайти комфорт і задоволення, ми перетворюємо на «шопінг» пошук свого я і «новітньої версії» його здоров'я.

  • Ми стали спільнотою людей, яуі не думають про душу, але схиблені на психології, — священик Стівен Фріман

Я в жодному разі не проти тих зусиль, які робляться для полегшення душевних недуг. Але ціною такого полегшення не мають ставати самі наші душі.

Особистість, як ми її розуміємо — погана заміна душі в її класичному розумінні.

То що ж таке душа?

Душа — це наше життя. Вона нематеріальна і водночас заповнює все наше єство. «Душа є створена сутність, сутність жива і розумна, що органічному тілу надає собою життєву і приймаючу розумову силу», — писав святий Григорій Ниський. Наше життя більше, ніж сукупність обмінних процесів всередині наших клітин. В душі — центрі нашого буття — зосереджені сенс і мета нашого існування.

А те, що ми вважаємо своєю особистістю, з якою ми так носимося — здебільшого робота нашого тіла. Її можна лікувати, змінювати і навіть стерти під впливом певних обставин. Але пам'ять, бажання і наш стиль спілкування — це ще не ми, не наша суть.

Мій мозок може потерпати від синдрому дефіциту уваги і гіперактивності, але до душі це не має ніякого відношення.

Мозок — всього лише інструмент, за допомогою якого душа себе виражає (за словами сучасного афонського старця), але ні сам він, ані результати його роботи — це ще не душа.

Тут, мені здається, варто звернутися до досвіду людей, які постраждали за віру, і їхнім свідченням про природу душі. Наприклад, до праць і бесід отця Романа Браги (1922-2015), православного ченця з Румунії, який при комуністах провів 10 років у в'язниці, де йому довелося зазнати жахливих тортур і психологічного тиску. Він говорив:

Коли нікуди йти, і немає можливості навіть подивитися у вікно, тому що в тих одиночних камерах не було вікон, все одно треба кудись дивитися і йти. І ти йдеш всередину себе — вглиб свого серця і розуму, щоб зрозуміти, хто ти і навіщо Бог послав тебе в цей світ. І навіть чи є взагалі Бог, і які твої стосунки з Ним.

Коли ми були вільними, у нас не було часу поставити собі ці запитання. Наша віра була поверхневою. Тому що можна багато знати, можна перетворити свою голову на справжню енциклопедію всіляких знань, але якщо ти не знаєш, хто ти, навіть якщо при цьому знаєш все на світі — ти поверхневий. Адже ти не запитуєш: «Навіщо я існую?», «У чому призначення мого життя?», «Навіщо Господь мене створив?» І «Якщо я вірю в Бога, чого Він чекає від мене?».

Ці запитання, особливо якщо їх ставити в очікуванні неминучого кінця в похмурій одиночній камері, можуть звести з глузду. Або, як у випадку з отцем Романом, принести справжнє знання власної душі й благоговіння перед дивом життя.

На запитання «навіщо я існую?» неможливо дати відповідь з позицій особистості. Що таке особистість в умовах тюремної одиначки?

Ці запитання перемикають нашу увагу на душу. Коли святий Григорій Ниський пише про душу, він починає з «апофатичного» підходу (пізнання Бога через розуміння того, чим Він не є — прим. ред.), даючи зрозуміти, що душу, як і Бога, не можна осягнути шляхом суто раціонального дослідження. Питання «навіщо я існую?» веде нас до мовчання і усвідомлення таємниці.

Мовчання — улюблений звук душі. А гудіння мозку — це шум неуважності. Сучасному розуму це неприємно: ми хочемо спостерігати, зважувати, вимірювати і порівнювати. Ми навіть сумніваємося в тому, що душа існує, підозрюючи, що це просто назва чогось іншого, наприклад, якоїсь частини мозку. Ми хочемо від душі самоаналізу — нам потрібне від душі «селфі», головна розрада сучасного світу.

Але душа створена для пізнання Бога, її увага має бути звернена до Нього, а не до самої себе. Ми починаємо краще розуміти, що таке нус (грец. — думка, розум), здатність душі до сприйняття й усвідомлення, коли набуваємо досвіду справжньої молитви, коли відчуваємо присутність Бога. Самосвідомість «в розумі» приходить з каяттям, коли ми «вертаємося до себе».

Істинне каяття — це не почуття провини, не жаль про скоєне — це можуть бути всього лише емоції. Каяття — це усвідомлення усім своїм єством, що без Бога ми ніхто. У чернечій традиції це називається «пам'яттю смертною».

Це пізнання душею її істинного стану. Саме в цьому стані вона з усім жаром спрямовується до Бога. На початку Великого посту співається молитва, яка вказує нам цей шлях:

Душе моя, душе моя, восстани, что спиши? Конец приближается, и имаши смутитися. Воспряни убо, да пощадит тя Христос Бог, везде сый и вся исполняяй (Душе моя, душе моя, прокидайся, чого ти спиш? Кінець наближається, і ти зніяковієш; прокинься ж, щоб змилосердився над тобою Христос Бог, Всюдисущий і все наповнюючий).

Душа — це наша життєва енергія і справжня основа нашого буття. Але «раб споживання» до напруги буття не готовий. Щоправда, втрата альтернативи і зародок власного нарцисизму, буває, приводять його до зневіри. Але від нього в сучасному світі рятуються в крамницях.

Але наше справжнє життя — це душа. Тільки в ній неминучі страждання цього світу набувають сенсу. «Раб споживання» страждань не витримує і вірить кожній помилковій надії, що обіцяє рятування від них. Але послухайте отця Романа:

Страждання корисні не тільки для християн, але і для всіх інших, адже якщо ви не страждали — ви нічого не розумієте в цьому житті. Страждання — це цінний досвід.

Це слова людини, яка побувала в катівнях одного з найжахливіших політичних режимів в історії людства.

Сам Христос говорив, що спасіння душі неможливе без страждань. Тим, хто хоче йти за Ним, Він пропонує «взяти хрест свій». Це шлях не до самореалізації, а до відмови від себе.

Сучасний світ втратив свою душу. Але на щастя, в ньому достатньо страждань, щоб ми могли знову її знайти. Прокинься, душе моя!

Автор: Стівен Фріман


Примітка: я обмежено публікую матеріали не просто релігійного змісту, але написані священнослужителями. Тим не менш, саме цей матеріал добре резонує з моєю нещодавньою публікацією "З чого складається ваше «Я», що спричинила жваву дискусію — отож ризикну зробити і цю публікацію в якості своєрідного продовження. А також несподівано — з давньою публікацією "Кого нам демонструють"

Єдиним дуже спірним моментом даної статті є відкрита проповідь культу страждань, що не дивно як для християнства загалом, так і для РПЦ зокрема… Точніше, особливо для РПЦ. Але така вже особливість саме цього різновиду вірувань «синьої» парадигми. Втім, як бачите, і цей аспект ми на Світочі теж обговорювали.

+3
76
RSS
02:08
+2
Власне, це ще одне заперечення проти того, що "Я — це наш мозок". Вибачте, що настільки розлого… _вибачаюсь Тим не менш, на мій погляд, і такі думки, як в наведеному матеріалі, варто враховувати також!
08:42
+2
Кажуть про подвиги чернецтва. А він для мене сумнівний. Людство загинуло б, якби стало чернецтвом.
17:31
+3
Мені дуже імпонує концепція душі — як живої частинки Божої енергії, яка оживає в матеріальному тілі. Як і те, що тиша для душі — цілюща. Бо згадуємо, що ми живі і все навколо живе і просякнуте Божим духом.
Душа (як і Бог) майже всюди описується як золота сфера (сонце, тепле світло) і я теж її відчуваю саме так.
Психологія потрібна, для розуміння власних емоцій і поведінкових реакцій. Завдяки їй, розібравшивсь в собі, можна знову почути тишу душі.
Теж не визнаю страждальну концепцію християнства. Можливо це допомагає розвивати звичку не забувати про Бога у будь-яких обставинах?
Гадаю, річ в іншому. _ні
Колись дуже давно (в січні 2017 року) на Світочі був розміщений розлогий і цікавий матеріал «Рівні людської свідомості»:
Рівні людської свідомості (Частина 1);
Рівні людської свідомості (Частина 2);
Рівні людської свідомості (Частина 3);
Рівні людської свідомості (Частина 4);
Рівні людської свідомості (Частина 5).

Звідти видно, що найнижчим рівням свідомості відповідають такі стани, як:
20 — ганьба;
30 — провина;
50 — апатія;
75 — горе;
100 — страх;
125 — бажання;
150 — гнів;
175 — гординя.
Це все різноманітні стани духовної слабкості. Духовна сила починається з рівня у 200 балів — стан сміливості.
_добре
А тепер візьміть загальновідомий список семи «смертних гріхів»:
гординя;
марнославство (в католицькому списку об'єднано з гординею);
жадібність (чи жадоба, грошолюбство, відповідає користолюбству);
гнів;
блуд (відповідає хтивості, похоті);
черевоугодництво (відповідає зажерливості);
зневіра (відповідає ледачості);
сум (в католицькому списку замінено на заздрість).
_добре
А тепер порівняйте обидва списки! Особливу увагу зверніть на підкреслені назви смертних гріхів, які прямо збігаються з низькоенергетичними станами людської свідомості:
сум = горе — рівень свідомості 75;
гнів — рівень свідомості 150;
гординя — рівень свідомості 175.
_браво _вибачаюсь _браво _вибачаюсь _браво
З цього порівняння стає очевидним, що класичне християнство націлене на роботу з широкими масами людей, свідомість яких перебуває на найнижчих рівнях, а самі люди, відповідно, є духовно слабкими. Тому Христос і сказав, за свідченням Матвія (а також Марка):

Лікаря не потребують здорові, а слабі!

_божевільний _божевільний _божевільний
А якою є доля духовно слабких людей в нерозвинених суспільствах?! Їх усі зневажають, пригнічують, витирають об них ноги — отож вони страждають!!! І тоді до страждальників приходить Сам Христос і зцілює їхні душевні рани… В Нагірній проповіді перераховані «блаженства» — стани, в яких, згідно до концепції християнства, людина приходить до Бога:

Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне.
Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.
Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.
Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.
Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.
Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене.

Знов-таки зверніть увагу на підкреслені «блаженства»: це все стани, пов'язані із стражданнями!!! В християнстві усі ці моменти дуже добре відпрацьовані. А тому напрошується наступна техніка роботи з паствою: необхідно культивувати страждання — тоді можна застосовувати добре напрацьовані методики навернення людей до Бога! От Вам і все пояснення.
_ангел _ангел _ангел
21:26
+2
Дуже дякую, просвітили) Чудове пояснення _браво

Випадкові Дописи