До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Чоловік оспівує жінку (1)

Чоловік оспівує жінку (1)

Під час обговорення матеріалу Анатолія Висоти "Анатолій ВИСОТА: ТАЙНА ЖІНКИ (1, 09.2019)" шановний пан Микола запитав:

Цікаво, чи відомі товариству приклади оспівування чоловіків?

Я відповів, але стисло, оскільки не маю часу писати розгорнутий етологічний матеріал… Тим не менш, друг Анатолій слідом за паном Миколою запитав повторно:

Володимире, от хочби одна жінка сказала щось схоже про чоловіка…

Таки чином, нерозуміння того, чому саме чоловік оспівує жінку, а не навпаки, залишається! Від чого я, чесно кажучи, перебуваю в легкому шоці. Бо базові речі мають бути зрозумілими навіть на рівні інстинктів… Тоді навіщо запитувати знов і знов?! Хіба ж не зрозуміло, що причини кардинально різної поведінки в окресленому питанні чоловіків і жінок потрібно шукати в біосоціальній природі людини, й найкраще допоможе впоратися з цим етологія (польова дисципліна зоології, що вивчає поведінку тварин і також поведінку людини, як типового представника ссавців)?! Я ж навіть цілу теку "Етологічне" в своїх блогах завів...

Отож оскільки я справді не маю часу писати розгорнутий матеріал, доведеться для початку дещо перекласти, а наприкінці зробити кілька зауважень, щоб усі крапки над "і" стояли на місцях… Що ж, поїхали!..


Анатолій Протопопов.
Трактат про кохання,
як його розуміє жахливий зануда

Про різностатевих і статевий відбір

— Ти мене кохаєш?
— Так!
— Ах, ну де ж ці бджоли...
(З розмови двох квіток)

Жінки безжальні,
немов природний відбір
(А.Давидович).

Після старого Дарвіна якось заведено вважати (частково всупереч його думці), що природний відбір заснований на спонтанній, випадковій загибелі істот, недостатньо пристосованих до умов життя. Такий відбір, в поєднанні з мінливістю, назвався двигуном еволюції. Тим часом такий спосіб відбору вкрай неефективний. Сама людина, виводячи нові породи тварин або рослин, діє набагато результативніше; вона досягає результатів за кілька поколінь виведених тварин або рослин, а не за сотні тисяч років. Сутність такої селекції полягає в свідомому відборі батьків вихідних порід, що несуть бажані якості, й відповідно не допущенні розмноження інших особин, що бажаних якостей не несуть. Умертвляти цих аутсайдерів, загалом-то, не потрібно. Який гуманізм, га? Крім того, залишається ще можливість виправити «судову помилку», якщо така відбудеться.

Очевидно, що використання самою природою подібних методів селекції здатне різко прискорити темп еволюції, а тим самим поліпшити адаптивність видів до мінливих умов життя. Але як же природа могла б це реалізувати на практиці? Адже для цього необхідний Селекціонер, такий собі Суддя, який ухвалює рішення про те, хто гідний, а хто — ні. Найпростіше, звісно, залучити гіпотезу про існування Бога, але це буде лише відхід від відповіді. Цілком припустимо, щоб цей Суддя був не один, головне — щоб всі вони судили більш-менш однотипно, на підставі скількись єдиної «законодавчої бази».

А цих суддів і справді багато, і називаються вони самицями. Саме вони виносять вердикт, кому з самців продовжитися в нащадках, а кому — ні. Тому такий відбір називається статевим. Відомо, що сам Дарвін надавав великого значення статевому відбору, але це чомусь не знайшло належного відгуку у інших вчених. Мабуть, багатьом дуже хотілося думати, що біологічна еволюція людини більше не має місця, оскільки людина мало залежна від тиску факторів відбору зовнішнього середовища. Однак статевий відбір не має прямого відношення до факторів зовнішнього середовища, водночас він неймовірно ефективніший, що ставить під сумнів тезу про зупинку біологічної еволюції людини. Усвідомлювати це людям було неприємно за всіх часів, що мабуть і призвело до де-факто замовчування висновків Дарвіна щодо важливості статевого відбору. Втім, не можна не помітити, що у статевого відбору, в тому вигляді як він реалізується в природі, є й недоліки; наприклад він здатен збиватися на різного роду дизадаптивні «завихрення», штибу величезного пір'я павича, що заважає літати, яке однак дуже підкупає «суддів» селективного процесу.

Чи можливий статевий відбір у гермафродитів? Для того, щоб відбір якогось ресурсу був можливий, необхідно, щоб цей ресурс був наявний в надлишку, а споживач цього ресурсу, відповідно, був у відносному дефіциті. Ну а примірники ресурсу, що відбирається, різнилися між собою за якимись характеристиками, істотними для споживача. Очевидно що, якщо вже у гермафродитів кожна особина одночасно є й самим ресурсом, і його споживачем, то ніякий дефіцит чи надлишок неможливий. Звісно, якась бліда подоба статевого відбору однаково матиме місце, адже відмінності за привабливістю залишаються. Та при відсутності надлишку навіть найбільш поганенький ресурсик майже обов'язково знайде свого споживача. Ну, уявімо собі таку особину-гермафродита, яку слід було б відбракувати, як виробника. Ось відмовляють їй усі, відмовляють, відмовляють — але натикається вона на іншу таку ж сіромаху, і… якось вони домовляться. У різностатевих істот один знедолений самець іншому такому ж, в народженні потомства не допоможе, а знедолених самиць в тваринному світі не буває. Адже одного самця буває достатньо для запліднення багатьох самиць (виключення на зразок богомолів (*) — поодинокі), причому межі своєї потенційної плодючості він, як правило, далеко не досягає. Оскільки кількість самців в популяції зазвичай можна порівняти з кількістю самиць, а отже, запліднюючі можливості їх в популяції дуже надлишкові, то самиці практично завжди мають більш-менш широкий вибір запліднювачів. Він [(цей вибір)] може бути замаскований, але тим не менш, завжди має місце.

Виключати з метою відбору самиць із процесу розмноження занадто ризиковано, бо їхніх ненароджених дитинчат інша самиця не народить — вона ж бо своїх дитинчат народжує стільки, скільки може, а тут ще за когось там іншого! Інша річ самець! Не зачатих саме ним дитинчат із задоволенням зачне інший, та й ще не відмовиться...

На практиці так воно і є. У морських котиків 1/6 всіх самців запліднюють 5/6 всіх самиць, решта змушені робити вигляд, що не дуже-то і треба… Ще різкіші диспропорції спостерігаються у морських левів, де 4% самців забезпечують 88% спарювань! Така картина типова для всіх стадних тварин. Серед самиць тварин, які живуть парами, особливо серед птахів, поширена звичка запліднюватися до утворення пари (сім'ї), а буває, що і після, але від іншого самця, причому нерідко на очах у «законного чоловіка». Тобто пара утворюється більше для ведення господарства, а запліднення повністю або частково відбувається за цілковито стадними законами. Крім того, самців зазвичай народжується трохи більше, ніж самиць (і тим більше, чим гірше живеться виду!). Все це залишає простір для відбору самців навіть у суворо парних тварин.

Рослини, навіть дводомні, практично не в змозі робити такий відбір (див. епіграф), тому повна роздільностатевість (двудомність) в рослинному світі так і не стала переважною, і зберігається мабуть тільки як один із способів запобігання самозапліднення.

Таким чином, поділ статей передбачає в будь-якій формі явну або приховану копулятивну полігінію, а

Фундаментальний принцип роздільностатевого розмноження — принцип незамінності самиці.

Вперше цей принцип сформулював А.Д.Бейтман (Angus John Bateman) в 1948 році, (за що він називається іноді Правилом Бейтмана), відтоді він неодноразово підтверджувався в працях етологів і соціобіологів.

Для прискорення відбору, і надання йому цілеспрямованості, якась частина в принципі потентних самців обов'язково буде виключена з процесу розмноження з відповідним зростанням частки інших. Іншими словами, повинен в тій чи іншій формі існувати дефіцит самиць у популяції. Але далеко не завжди цей дефіцит статичний, тобто — суто арифметично самців може бути менше, ніж самиць, і за умови «рівномірної розмішаності» всім самцям повинно вистачити по самиці, і можливо, що не однієї. Фокус в тому, що фігуранти статевого розмноження зовсім не хочуть «рівномірно розмішуватися», що породжує динамічний дефіцит їх, тобто — дефіцит, спричинений тим чи іншим рухом наших фігурантів у ході пошуків партнера. А характер цих рухів такий, що основна (або як мінімум — істотна) частина самців відчуватиме в тій чи іншій мірі незадоволеність кількістю доступних їм самиць, хоча менша частина буде задоволена і навіть пересичена.

З принципу незамінності самиці виходять принципові ж відмінності поведінки самиць і самців. Оскільки самиці являють набагато більшу цінність для популяції, а самці народжуються в об'єктивно надлишковій кількості, то отже, їхня персональна цінність для виду набагато нижча. Ця обставина закріплена у відповідних інстинктах, що вимагають від самиць проявляти обережність, уникати ризику, піклуватися про себе, і вимагати турботи про себе від оточуючих. В рамках цього інстинкту, наприклад, жінки більш егоцентричні, й більше довіряють інтуїції та почуттям, ніж логіці. Інтуїція і почуття засновані на практичному досвіді, в тому числі всього виду, тобто як би перевірені практикою, а тому підсвідомо вважаються ними чимось надійнішим. Далі ми будемо неодноразово до цієї теми повертатися, а в етологічному продовженні розглянемо її детальніше.

----------

(*)  Богомол — великі хижі комахи. Самець богомола здатен тільки на одне-єдине спарювання, бо наприкінці акту самиця відкушує йому голову; без цього у нього не може відбутися викиду сімені, а отже — запліднення.

Коротше кажучи:

  • Роздільностатеве розмноження забезпечує різке прискорення природної еволюції шляхом організації ефективного статевого відбору, в ході якого частина самців цілеспрямовано відсівається.

(Далі буде)

+3
52
RSS
23:24
+2
Це початок відповіді пану Миколі й другу Анатолію. _соромлюсь В принципі, вже звідси дещо зрозуміло… Але я все ж перекладу ще пару глав, а вже потім зроблю підсумок.
07:50
+2
Дещо стає зрозумілішим. Дякую.

Випадкові Дописи