Хвилинка марнославства

Хвилинка марнославства

Шановні завсідники Світочу!


Дозвольте коротко повідомити, що вчора, 16 червня 2016 року в рамках проведення чергової церемонії нагородження переможців Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» відбулося вручення чергової порції спецвідзнак «Золотий письменник України». Зокрема, таку спецвідзнаку отримав і ваш покірний слуга — Тимур Литовченко:

Якщо коротко, то ця спеціальна відзнака вручається українським письменникам, сукупний наклад книг яких досяг (або перевищив) 100'000 примірників. Станом на сьогодні таку спецвідзнаку в Україні мають лише 34 письменники.

Власне, це все, про що я хотів повідомити. Тепер можете оцінити весь гумор ситуації, бо вам відомо, з якого веб-ресурсу вигнали з ганьбою всього лише 3 місяці тому (в березні ц.р.) одного з небагатьох «золотих письменників» нашої країни...

+1
428
RSS
22:05
+1
Мої вітання
Красно дякую!
07:04
+1
І я, друже, щиро вітаю! Людей треба заохочувати, не принижувати. Приємно, що є й об'єктивний критерій віднесення до ЗОЛОТИХ ПИСЬМЕННИКІВ — це тираж їхніх творів у 200000 примірників. То в нас є лише 34 таких письменників? Гадав, що більше. Тимуре, виправ слово, де є лишня літера Щ
  1. Не 200'000 примірників, а вдвічі менше — 100'000 примірників. Так, лише 34 письменники… Що ж ти хочеш?! Видавці ризикувати не хочуть, випускають по 1,5-2 тис. примірників книги, все, що більше — прокручують «в темну», від податків ховаються. Я ці фокуси знаю.
    Ну, то не біда: коли в 2012 році «Золотого письменника України» вручали вперше, то знайшли лише одну Люко Дашвар. Наступного року згадали про Юрія Мушкетика, Ліну Костенко та інших ґрандів… Але цього року вручали сімом! Плюс восьмий — Володимир Лис не зміг приїхати… Отже, попри кризу, «золоті письменники» потроху множаться — що приємно.

  2. То не «зайва літера Щ — то обдруківка: Щ замість З, сусідні клавіші… Вже виправив, дякую!

07:13
+2
На НО не цінують людей. Просто по своїй природі ГРАВЕЦЬ на таке не здатний.Позитивна Оцінка людини- це потреба покращити реальність, а природою гравця є ІМІТАЦІЯ реальності. Тому й вигнали тебе, Тимуре, з Народного Оглядача.
Та я тобі неодноразово казав, що для мене і так було дивно, скільки часу мене на НО терпіли! Бо я ж абсолютно не вписувався в канонічні уявлення тамтешніх завсідників про людей мого типу!
Я ж не маленький, все розумію… Ось тобі інша ситуація — не називаючи імен. Анонімна, так би мовити. Було це в одній з газет, де я працював журналістом. Там були всі люди з філфаку Університету ім.Шевченка. І от така була ситуація. Була у нас красуня-коректорка. Красуня-жінка, красива такою справжньою українською красою. Не дівочою, а жіночою — очей не відвести! А головний редактор газети був одружений на її сестрі. Ми були знайомі по письменницькій лінії — так сталося… Власне, мене-то і взяли через це знайомство в ту газету працювати… Знов-таки, я вибивався з їхнього колективу абсолютно по всіх параметрах… Але мова про інше. З тією нашою коректоркою сталося нещастя: дуже складна вагітність! Вона все ж таки втратила дитину, але при цьому її життя теж повисло на чесному слові. Й потрібно було здавати кров — причому не звичайну порцію, а подвійну. Кинули клич — приїхала в лікарню на Борщагівці купа журналістів. Ну, і я разом з усіма, звісно… На жаль, лікарі нашу коректорку так і не врятували — пішла вона слідом за ненародженою дитинкою на небо :'( Але сорока мені згодом на хвості принесла, що її сестра (дружина головреда) була вкрай здивована моїм вчинком: «Як це так може бути, щоб жид приїхав для українки кров здавати?! Жиди так не поводяться!!! Це Тимур якийсь неправильний жид...» — звісно, це все не в обличчя, а поза очі. Але вона була приголомшена, я це дізнався з достовірного джерела.
Я все це до того, що мені не вперше вибиватися з людських стереотипів. Я розумію, як і де мене сприймають. Тому повторюю: я сам здивований, що протримався на НО стільки часу!
07:14
+1
Так, це у слові СПЕЦВІДЗНАКА.
Тішуся разом з вами. І горда, що маю такого знайомого. Я завжди радію, коли хтось з мого оточення добивається успіху, це покращує РЕАЛЬНІСЬ, як каже пан Анатолій. Тому є шанс, що і моя особиста реальнісь стане трошечки кращою.
21:00
+1
Та й 100 тисяч — це високий рубіж. Дружина сказала, що до ЗОЛОТИХ ПИСЬМЕННИКІВ належить сотня. Насправді утричі менше. Крім цього Тимур ще й пише ЯКІСНО. Я читав дещо і знаю.
21:10
+2
Друже, в тебе таки хороша пам'ять. Минуло з 30 років, а ти пригадуєш все з подробицями. Розкривається ще одна твоя риса характеру: ретельність виконання дорученого і обов'язковість. От скажіть, хто в школі серйозно вчить програмування? Та ще й так, щоб потім практично використати той фортран, коли час наспіє. Друже, бачу, що тобі пора писати спогади. Вже й назву я придумав: КИЇВСЬКИЙ ПОДІЛ. ШКОЛА ВИЖИВАННЯ.
Я вже написав одні мемуари — «Друг мій бомж». Про київського бомжа Петра Амосовича Заруденського, добровільного догядальника могили Лесі Українки:

І кому ті мемуари нахрін потрібні?! Та нікому! Всі читають із зацікавленням, а потім: «Ні, воно не піде...»
15:59
+1
Вітаю з отриманням відзнаки!!!
01:27
+1
Це інтерв'ю зі мною записали ще взимку, а надрукували його в «Демократичній Україні», виявляється, 10 червня — рівно за тиждень до «Коронації слова», на якій я отримав «Золотого письменника України»:
Тимур Литовченко: мої книжки про людину у зламних ситуаціях
Тимур Литовченко
А я й не знав, бо у журналіста, виявляється, стався інфаркт, він двічі в лікарні побував, ні з ким не спілкувався… От тільки зараз з'ясувалося. Тепер паперову газету, мабуть, не дістати. Шкода!..
04:30
+2
Сьогодні, 14.12.2016 мене попросили під'їхати до Спілки письменників: відбуватиметься підсумкове засідання Творчого об'єднання пригодників і фантастів, де я є заступником голови. Сказали, що без мене підбивати підсумки 2016 року ну просто аж ніяк не можуть!..

Доведеться з'їздити…
В цьому зв'язку в якості робочої розминки (адже я понад добу провів без ноутбука під рукою — міняли клавіатуру) зробив відео, присвячене врученню мені відзнаки «Золотий письменник України»:

Поза сумнівом, це найяскравіший момент в моєму літературному житті протягом 2016 року, що добігає кінця…
12:32
+2
Друже, вітаю з гарним видивом. Гарна зачіска і вишиванка. І промова до ладу. Гордимося тобою, Тимуре!
18:52
+1
А як відбулося засідання? Чи не слизько тобі було добиратися?
Підсумки року підбили, на майбутнє дещо запланували — з цим нормально.
Слизько?.. То мама боялася. Але свіжий сніжок навпаки пухнастий, а не слизький. Тут теж все гаразд.
Неприємний сюрприз полягав в іншому… Виявляється, засідання нашого Творчого об'єднання відбувалося спільно з ТО сатириків та гумористів. А серед них затесався такий собі пан Сініцин:

Він побачив, що я на милицях — то по завершенні засідання причепився до мене, немов реп'ях. все читав свої «хуліганські» (за його авторським визначенням) гуморески. Пропонував допомогу: мовляв, якщо я інвалід, то потребую опіки й захисту.
От знаєш, мені тільки й бракувало, що захисту Контори Глибокого Буріння!!! От я тільки і мріяв усе життя, що про такий захист!!! Особливо ти можеш зрозуміти мої відчуття, зважаючи на те, зо я свого часу написав такий роман, як «До комунізму...». А тут же Контора до мене сама чіпляється…

Коротше, оцей таварісч весь вечір вчорашній мені зіпсував…
04:39
+1
Невже справді КГБ? Може це просто нав'язливість доброти? Підкреслення інвалідності чужої як спосіб свого вивищення? Уявляю, як це звучало на фоні гуморесок…
Схоже, що справді якийсь ветеран, бо варто мені було згадати ветеранську організацію підрозділу «К» СБУ (главку, який займається боротьбою з корупцією), як він миттю назвав її очільника — генерала Володимира Шеремету. В поточному режимі свідомості!
Володимир Шеремета
А про нього я робив декілька матеріалів, коли працював в журналі «РоботодавецЬ», бо подолання корупції для чесного бізнесу — це ой як важливо!..
І рік народження Шеремети цей добродій сходу назвав. А дату його народження я пам'ятаю, бо народилися ми в один день — 4 січня. Тільки я 1963 року, а Володимир Шеремета — 1948 року…
Але тепер Шеремета не при справах. Щоб знати, що він очолює ветеранську організацію + бути в курсі дати заснування підрозділу «К» СБУ (а з його 20-ліття я робив репортаж для згаданого журналу), треба таки бути в курсі справ Контори… Тому дядько таки справжній.
Може це просто нав'язливість доброти?

Може. З Конторою все можливо.
Але я знаю одне: коли ці люди пропонують тобі допомогу й захист — тут треба бути максимально обережним!
Є у мене отакий знайомий:
Ігор Сокол
Вперше ми зустрілися в 2000 році, він був палким ініціатором створення під моїм керівництвом Клубу любителів фантастики «Чумацький шлях». І досі мене смикає на предмет того, як би нам зібратися всім клубом…
То коли мені виповнилося 50 років, і ця подія святкувалася, зокрема, в тій-таки Спілці письменників (січень 2013 року):

— ми вже після пиятики їхали додому через метро «Арсенальна». Як раптом цей кадр сп'яну зізнався мені, що колись працював на Контору. «Стукав» на товаришів і викладачів — а він філолог за освітою. Сказав, що у нього не було вибору: мовляв, інакше б йому не дали захистити кандидатську дисертацію… А так навпаки допомогли.

Я знаю, наскільки безграмотно пише цей кандидат філологічних наук. Тому розумію, що відбулося насправді. В плані наукової кар'єри цей товариш був абсолютно безнадійний. А без науки яка перспектива? Тільки бути шкільним вчителем мови й літератури…
Отож Контора і запропонувала цьому безталанному: ми тобі допоможемо захистити кандидатську дисертацію — а ти за це «стукатимеш»… І він погодився. Але у своїй свідомості вивернув усе навпаки: йому пригрозили, що не дадуть захиститися, якщо він не почне працювати на Контору…
Це він тепер і називає «не було вибору»!
Отже, коли цей… кгм-м-м… товариш зізнався в такому, мені дуже закортіло засвітити йому в щелепу, щоб він покотився по всьому довгому ескалатору метро «Арсенальна» і скрутив в'язи… Але ми обидва були «під мухою» після мого дня народження, тож були б мені лише неприємності від цього… Тож я утримався.
Але саме тоді з особливою чіткістю зрозумів: приймати допомогу від Контори — та боронь Боже!!! А з представниками Контори в «дорослому» житті я стикався. І весь час у мене спрацьовував якийсь інстинкт: на будь-які пропозиції допомоги відповідати «Я сам, без вас».
Отож на прикладі цього свого товариша в січні 2013 року я впевнився: тільки так і треба поводитися! Але якщо представник Контори пропонує тобі допомогу — це погана ознака…
14:45
+1
Да… в січні 2013 р. Тобі 50 років. Ти щасливий і майже здоровий, бо без милиць. А в грудні -16 тобі, вже з милицями, пропонує допомогу й захист якийсь Сініцин. Роками навчений, ти зрозумів що й до чого й відмовився. А може він не від КГБ, а від СБУ?
Тепер від СБУ, ясна річ. Але мацальця ФСБ Росії ще надто глибоко сидять в нашій СБУ, щоб можна було забути про Контору Глибокого Буріння.
Вони, службісти ці — всі на «коротких поводках». А хто ці «поводки» тримає — не маю бажання розбиратися.
А самого себе на «поводок» чіпляти — тим паче…

Випадкові Дописи