До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Таємниця музики

Таємниця музики

Індійська притча


Якось падишах сказав Тансену:

— Я не уявляю, Тансене, щоб хтось міг перевершити тебе, це здається неможливим! Але коли б я не подумав про це, у мене мимоволі виникає думка, що ти все ж був учнем у великого музиканта. І хтозна, можливо, він перевершує тебе за майстерністю? Скажи мені, хто ж був твоїм Учителем? Чи живий він ще?

Тансен відповів:

— Так, владико світу, мій Учитель живий, і він дійсно великий музикант. Більш того, я не можу назвати його «музикантом», а повинен назвати його «мУзикою».

Тоді падишах вигукнув:

— Я хочу побачити його і почути, як він співає! Чи можеш ти привести його сюди?

Тансен сказав:

— Не може бути й мови, щоб закликати його до двору. Він — як вітер або хмари, гнані вітром, немов дика тварина, яка гуляє, де їй заманеться. Його ніщо не пов'язує зі світом, він бездомний мандрівник. Крім того, абсолютно неможливо попросити його заспівати або зіграти: він співає тільки тоді, коли відчуває натхнення, він танцює тільки тоді, коли відчуває натхнення. Можна лише прийти до нього, спостерігати і чекати.

Але Акбар був настільки зацікавлений, що впав у захват навіть від цих слів і подумав: «Отже, його Учитель живий! Заради того, щоб його почути, варто самому піти до нього!»

І вони удвох вирушили в Гімалаї, піднялися на високі гори, де у мудреця в печері був храм музики, де він жив серед природи, налаштований на Нескінченне.

Мудрець, побачивши, що падишах упокорив себе заради того, щоб почути його музику, захотів заспівати для нього. І відчувши приплив натхнення, він заспівав. Його спів був настільки чудовим, що являв собою справжній психічний феномен. Здавалося, що всі дерева і трави в лісі вібрували і звучали, це була Пісня Всесвіту. Акбар і Тансен були глибоко вражені, по щоках падишаха котилися сльози, — побачене і почуте було більше, ніж вони могли винести.

Коли вони розплющили очі, мудреця в печері вже не було. Падишах сказав:

— О, який дивовижний феномен! Але куди ж пішов твій Учитель?

Тансен же відповів йому:

— Ви ніколи не побачите його в цій печері знов, оскільки, якщо одного разу людина відчула смак цього, вона всюди шукатиме його, навіть ціною власного життя. Це більше будь-чого в житті.

Коли вони повернулися додому, падишах просто на сходах сказав Тансену:

— Я думав, що ніхто не може перевершити тебе, що ти — сама досконалість, але тепер (даруй мені, але мушу це сказати) я бачу, що ти і в підметки не годишся своєму Вчителеві! Скажи мені, яку рАгу і в якій тональності співав твій Учитель?

Тансен сказав йому назву раги і заспівав її для нього, але падишах не був задоволений:

— Так, це та ж музика, але не той самий дух. Але чому це так?

— Відмінність в тому, що я співаю перед вами, падишахом цієї країни, а мій Учитель співає перед Богом. Я співаю і танцюю заради грошей, престижу, поваги. Музика для мене поки ще тільки засіб для досягнення якогось результату. Я співаю, щоб щось отримати, а мій Учитель співає тому, що він щось отримав, і в цьому вся різниця! Він співає тільки тоді, коли він наповнений Божественним і не може всього вмістити в себе. Спів його і є результатом: Він святкує!

+3
76
RSS
12:23
+2
_чудово Митець має «співати Богові», а не правителю!.. _чудово
12:46 (відредаговано)
+3
Митець має «співати Богові», а не правителю!..


Гроші не пахнуть! _сильно_сміюсь
15:31 (відредаговано)
+2
Всі митці є творцями — синами і доньками Творця. А письменники, то вже точно.
Митець має співати тільки тоді, коли він наповнений Богом. Все інше пусте деренчання.
06:30
+1
Гарна притча
Дякую

Випадкові Дописи