До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Анатолій ВИСОТА: ВИСТАВКА Марії Перевальської (1, 10.19)

Анатолій ВИСОТА: ВИСТАВКА Марії Перевальської (1, 10.19)


       Я вже писав
У березні 2019 року я вже писав про МИСТЕЦЬКИЙ ЦЕНТР (МЦ) в Обухові, що на Київщині. https://svitoch.in.ua/1436-anatoliy-vysota-mystets...

Відкривали ми його 9 березня 2019 р. Запам’яталося мені те відкриття найперше велелюддям і народними танцями карапєт, краков’як та іншими під гармошку і бубон. Творча інтелігенція Обухова знайшла собі місце для творчих зустрічей і сталося це без допомоги партій і місцевої влади, а майже на ентузіазмі. Правда, місцевий підприємець Лавренюк підшукав недіючий актовий зал (площею десь до 200 м кв.) колишньої райспоживспілки і платить щомісячно за його аренду 2000 гривень та плюс ще й за електрику.

      В неділю 29 вересня 2019 р.
На цей день в МЦ була запланована виставка картин народної художниці Марії Перевальської, про що мене заздалегідь і повідомила Олена Артюшенко. Я сів у маршрутку й поїхав в Обухів. І не жалію.
Підходжу до лівого крила будинку й бачу на дверях скромну вивіску: Народний Мистецький Центр (НМЦ), а стрілка вказує, що це аж на третьому поверсі. «На горищі» — пожартувала згодом режисер Ніна Пилипівна Михайлишин.
Я трохи припізнився і вже було 13=15, а залу я не впізнаю. Вона заповнена картинами, рушниками і людьми. Попереду знайшов собі місце коло пишної молодиці, поставив сумку і кинувся до картин. Але спочатку обійнявся з Наталкою Любиченко.   

 Вона разом із Сергієм Саком …  

є найпершими помічниками Олени Артюшенко. І це точно, що саме на цій трійці тримається НМЦ. Привітався з Ніною Пилипівною. Потім з пані Галиною Кучер, яка так гарно плете лозою. Хтось мені показав художницю Марію і я знимкую її швиденько. 


Потім кинувся до великих кольористих картин, кожна з яких стоїть на мольберті. Ось на возі везуть молоду з молодою. 

Швидко їдуть, бо розвіваються стрічки і з вінка молодої і з кінської гриви.
А ось картина, де зі стелі звисають вінки цибулі. Чоловік, жінки ще й коти бігають. А що ж це вони роблять? Ага! Жінка крутить жорно і меле зерно на борошно! Он же й мішки стоять. 

Це вам не питльована мука нині по 10 гривень за кілограм, без черг і дефіциту!
Ось косять траву на сінокосі. 

Пасуться коні. І навіть маленьке лошатко.
А ось вже сухе сіно згрібають і складають у копиці. 


Ну ти диви! На стільчиках сидять два шевці й латають чоботи. Ось іх попереду багато на землі прямо лежать. Дівчинка грається з собачкою. А що ж це в неї в руках? 


Троє музикантів виграють на всю вулицю. Посередині темнолиций гармоніст із цигаркою. 


А ось вже жнива. Якісь тоненькі снопи вийшли. 

Не такі опасисті, як у нас на Київщині. Далі півкопа. І я згадав, що вмію і жати, і в’язати, і в півкопи складати снопи. І навчити цього когось нема як, бо давно вже не сіємо в селі жита-пшениці.
Мушу поспішати на своє місце, бо ці сцени Олена закликає до тиші.

       Хвилина пам’яті 
Ліворуч від мене близенько на ослоні сидять три жінки у народних строях. Це ансамбль РІДНА ПІСНЯ: Оксана, Тетяна і Катерина. Поставив їм голос і багато років керував відомий науковець і керівник хору ЧУМАКИ Василь Триліс. Олена запрошує на сцену подружжя Перевальських Марію і Василя – сивочолого чоловіка (1938 р.н.). Чую, що Василь Євдокимович художник-графік і академік Академії мистецтв України, а Марія Ананіївна – народна художниця і з 2015 року змальовує побут українського села. Також вже на сцені ансамбль РІДНА ПІСНЯ і Ніна Пилипівна.
Олена тихенько говорить, що ось на днях на Донбасі вбили обухівця. 

Називає Олександра Марківа, а я не вірю, бо особисто знайомий з ним. Якось ще до Майдану-13 він з побратимом заходив до нас у Красному, якраз тоді в нас щедро вродили сливи-угорки. І я нарвав відро тих слив Олександру. 

Тихенько стоїмо хвилину і я згадав, яким переконаним націоналістом був Олександр. Як після Майдану він пішов добровольцем на війну, а потім став контрактником — старшим лейтенантом Національної гвардії України. Був корегувальником вогню на самому передку, рятував підлеглих. Осталася дружина і 9-річний син… і ми тут без війни.
Потім тріо жінок співають сувору і жалібну пісню, як з тіла козака «коло реберця проросла зелена травичка, а коло серця синенькі квіточки». Важко потім крізь сльози довелося Олені щось говорити зі сцени.

Марія з Вінничини 

Розказує, що діти давно вже дорослі, дорослі вже й онуки. А в неї прокинувся талант до малювання після інсульту. Все літо живе на дачі в Германівці. А родилася і прожила перші 17 літ в селі Пиків. Село велике і до війни було в ньому три громади: українців, поляків та євреїв. У війну дві тисячі євреїв побили німці. Але кілька єврейських родин селу вдалося врятувати і Марія всіх їх знала. Малює вона, пригадуючи лиця і подробиці, а також дещо бере з уяви, як підказує їй поруч чоловік. 

Спочатку малювала олівцем, а син наполіг, щоб малювала у кольорі. Малює водорозчинними акриловими фарбами. Вони висихають і стають потім стійкими до води, як і олійні фарби. Але мають перевагу перед олією, бо в ній є розчинники, які мають неприємний запах.
Вже намалювала із сотню картин, а тут у залі всього три десятки. Мала кілька виставок, зокрема гарно їх приймали в Черкасах 

і я пригадую, що її чоловік Василь родом із Черкащини з села коло Золотоноші.
Потім Ніна Пилипівна розповідає про РІДНУ ПІСНЮ, що ансамбль співає разом вже 30 років. Співають і весільні пісні. І я дізнаюся, що українське весілля – це цілий світ. Оксана Гордієць з ансамблю додає, що виходячи заміж, дівчина позбавляється захисту свого роду і намагається стати своєю у роді свого чоловіка.

       Академік Перевальський 
Він графік і в інтернеті я розшукав його дереворит «Павма Беринда». 

Пан Василь засвідчив, що НМЦ в Обухові – це унікальне явище в Україні. Такого нема більше ніде. Нагадує нам, що гербом Обухова є український рушник 

 (молода художниця Ольга Сак). Ось прапор Обухова 

і до цього всього теж причетна Олена Артюшенко. Пригадую його слова про те, що ми в залі – золоте сивочоле покоління. І нашою місію є передати підростаючим українцям те, що століттями затоптувалося, передати хоч щось із української культури. А його Марія малює у стилі НАЇВ — схоже на твори нашої  Катерини Білокур або грузина Піросмані.

         Трохи згодом
Я запитую, а Олена розповідає мені, що вдалося зробити в НМЦ. «За півроку вдалося провести з десяток потужних заходів. Мали двоє Шевченківських свят. Народні світа, як ось Трійцю й Купайла відзначаємо ароматно, трепетно і без показухи. У травні відзначали ДЕНЬ МАТЕРІ і приймали ансамбль ЧУМАКИ. Було кілька художніх виставок. Дві з них – це грав’юри академіка Перевальського. От є такий чоловік Іван Рябчук – йому вже за 80, а він вже 20 літ вишиває. Була його виставка «Вишиваний Кобзар» і глядачі побачили 50 його вишитих картин на тему віршів Шевченка. У НМЦ виступали хор без супроводу з Чернігівщини: «Берегиня», а ще «Бровари» і «Гречаники». Учимо людей танцювати українські танці. Усі танцюють, а показують танці 16 наших молодих артистів. А що далі? На початку жовтня їдемо – 20 осіб на Полтавщину. Там у селі біля Лубен будемо показувати традиційний український одяг і київські рушники. Не вистачає грошей. Ось на свої кошти тільки на пиломатеріали для мольбертів-підставок для картин витратили до 5 тисяч гривень. Але число активних українців зростає. Допомагають, хто чим може… Рухаємося!».

 Хай же буде! 

+5
74
RSS
18:22
+4
Минулої неділі я щось побачив і почув. А тепер і ви прочитаєте й побачите, що саме мене вразило.
20:16
+4
Чудовий репортаж, друже Анатолію!
20:20
+3
Дякую. Чудово! _чудово
22:09
+4
Дякую за цікавий допис!
Як приємно чути, що є такі творчі осередки як НМТ і ентузіасти.
Цікаво було б побувати там та зустріти мою вчительку народну майстриню України Галину Кучер, яка колись навчала мене лозоплетінню.
00:36
+4
Якраз пані Галина й передавала тобі вітання…
23:28
+3
Дякую, приємно, що пам'ятає
22:10
+4
А чи бачив ти молодь на виставці?
00:38
+4
Так, Іринко, молодь була. І діти були. Однак старшого покоління було більше половини.
23:29
+4
А ти пробував колись малювати?
07:37
+3
Ні, Іринко, малювання — це не моє. А от кілька віршів написав.
02:30 (відредаговано)
+3
Ой, як чудово, що в Обухові є такий Мистецький Центр! Адже дійсно місць де митці-аматори могли б виставити на показ свої твори в Києві мабуть і нема. Бо оренда столичних приміщень для художників-аматорів — непід’ємна. Впевнена, що все було чудово на виставці. Лише якби не сумна звістка про загибель хлопця, якому Ви нарвали слив. В фейсбуці є відео, як його зустрічали на трасі від Таценок до Обухова — стоячи на колінах. Це люди з найближчих сіл та з Українки. Моторошно.

Адже дійсно місць де митці-аматори могли б виставити на показ свої твори в Києві мабуть і нема.

Ви трохи невірно уявляєте собі саму цю систему. В Києві (як і в інших великих містах) існує до біса великих картинних галерей. У них існують власники-галеристи. Наприклад, ось моє інтерв'ю з Євгеном Карасем — власником галереї «Карась», що в Києві на Андріївському узвозі. Отож варто художникові потрапити на очі такому галеристові, якого зацікавить творчість цього художника — і відбудеться виставка в столичній галереї!
_вибачаюсь
В чім проблема?! ХХ століття принесло в наше життя таке явище, як ринок мистецтва. З цим вже нічого не поробиш, ринок мистецтва вже є й нікуди не дінеться, він встановлює свої закони та диктує умови.
_вибачаюсь
У письменників, наприклад, така сама ситуація. Доки я не знайду свого видавця, який видаватиме мої чудові твори у вигляді книжок — світ ніколи не дізнається про існування мене, як письменника, білого й пухнастого…
Раніше — за радянських часів існували літературні рубрики в часописах і «товсті» літературні журнали: це були попередні щаблі системи «виведення письменників в люди», я сам послідовно проходив усі ці щаблі:
публікація в газеті -> публікація в журналі -> публікація в «товстому» літературному журналі -> колективна збірка -> авторська книжка
Тепер інша система. Тепер літературні рубрики в часописах та «товсті» літературні журнали майже вимерли, і все гранично спростилося: є сила-силенна письменників, які завалюють своїми рукописами видавців; є видавці, які вибирають з цього потоку рукописів те, що припадає їм до душі, й видають у вигляді книжок; а книжки вже потрапляють до читачів… Як бачите, все те ж саме!


Для цивілізованої схеми бракує хіба що літературних агентів, як проміжної ланки між письменником і видавцем. Цю роль у нас виконують або більш успішні письменники, які можуть порекомендувати видавцям новачків, або літературні конкурси. Наприклад, щоб не заглиблюватися в нетрі системи — та ж «Коронація слова»…
_вибачаюсь
Таку систему остаточно затвердило у мистецтві ХХ століття. Хоча її начатки існували ще в ХІХ столітті, коли той-таки Пушкін написав:
Не продается вдохновенье,
Но можно рукопись продать...

_вибачаюсь
А ХХІ століття додало до цієї системи цифрові інтернет-майданчики. Наприклад, ніхто не забороняє Марії та Василю Перевальським створити веб-сайт, на якому вони можуть вивішувати цифрові фотозображення своїх картин… І ці зображення можуть переглядати не тільки в Обухові (куди ще спеціально їхати треба), але й скрізь в інших точках Земної кулі. Ніхто ж не забороняє!..
22:51 (відредаговано)
+1
Отож бо! Тоді власники галерей і формують отой “ринок” на свій власний смак. І виставляють лише тих митців, які їм до вподоби.
Щодо веб-сайтів, так дійсно можна створити та викласти свої картини. Однак як на мене цифра не передає енергії, яку посилає картина, ти не відчуваєш розміру, запаху, немає тої аури, яка відчувається в галереї. То буде дійсно як Ви назвали “зображення”.
Тоді власники галерей і формують отой “ринок” на свій власний смак. І виставляють лише тих митців, які їм до вподоби.

Авжеж, авжеж. Наприклад, мені довелось дізнатися про київську художницю, яка викинулася з вікна багатоповерхівки — завдяки чому тільки й відбулася виставка її робіт. Перша і єдина — бо посмертна…
_шкодую
Але ж така система діє скрізь і всюди!..
Літературу формують насправді не письменники (митці), а книговидавці (бізнесмени).
Влаштуватися до театру акторові допомагає імпресаріо.
Двобої боксерів організовують не самі спортсмени, а їхні промоутери.
І таке інше… _вибачаюсь Так воно скрізь!

Випадкові Дописи