До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Погляд у минуле… Частина_IX

Погляд у минуле… Частина_IX

Пацани у пейзажі великого міста / атрибутика

Для початку визначимось з поняттям «пацан».

За часів мого дитинства «пацан» позначало малолітнього хулігана 12-14 років [1].

Не можливо жити в суспільстві і бути повністю вільним від нього. В якійсь мірі, більшій чи меншій, завжди присутній компроміс. Питання лише в тому, наскільки ти дозволяєш суспільству вторгатися в твоє життя і наскільки ти сам бажаєш інтегруватися в суспільне життя.

Вдома ти граєш одну роль, у дворі і на вулиці – іншу, ще одна рольова гра додається у школі.

Вдома діє одна шкала пріоритетів і цінностей, на вулиці і в школі інша. Безумовно, що базові пріоритети і цінності є спільними для всіх життєвих ролей. В той же час у кожному середовищі, де ти граєш свою особисту роль, є свої нюанси. Наприклад, у дворі і на вулиці мало кого цікавить «відмінник» ти, «хорошист» чи «трієчник». На вулиці також мало кого цікавить, скільки книжок ти вже прочитав. Так само вдома мало кого цікавить, чи вправно ти граєш «в ножика» або (для пацанок) як стрибаєш «в класики».

Вивчаючи міське середовище, вживаючись в нього, я готувався до дорослого життя в умовах міста. Налагоджуючи стосунки з пацанами і пацанками, я готувався до розбудови відносин з дорослими людьми, з партнерами по роботі.

Як я вже казав, я був домашньою дитиною. У мене зовсім не було досвіду перебування в колективі дитячого садка. З інтер’єру комунальної квартири я одразу увійшов у пейзаж великого міста. Тому активно вивчав міську субкультуру, розваги, жаргон. Крім того, велике значення мала наявність певних речових атрибутів, без яких не можна було брати участь в іграх.

Почну з того, що справжній пацан повинен був мати прізвисько.

Моїм першим шкільним прізвиськом було «НІС». Проте я, вихований на грецькій і римській класиці, не вважав свій ніс негарним. Навпаки, я вважав свій ніс справжнім римським!


Цілком можливо, що це один із моїх предків...


Тому я не звертав на прізвисько жодної уваги, аж поки мене не кликали по імені. Іноді, не дочекавшись з мого боку відгуку, мене єхидно кликали «Вовочка» або «Вовунька». Я одразу відгукувався.

За постійний охайний вигляд десь з третього класу мене прозвали «Стиляга». Оскільки я з дівчатками вів себе шляхетно, а історію з поцілунками (Джульєтта – Галинка Л.) рознесли на всю школу, то мені спробували приклеїти ще прізвисько «дівчачий угоднік». Але воно було довге і важко говорилося. «Джентльмен» теж важко вимовлялося. «Бабнік» не прижилося. І мене з прізвиськом «Стиляга» залишили у спокої.

Для підтримки статусу «справжній пацан» потрібно було мати певні атрибути: дрібні гроші (грати в «пристінок» і «чико»); битку (для гри в «чико»); складаний ножик (для гри «в ножика»); кілька ґудзиків (для гри «в ґудзик»); пістолет, що «стріляв» пістонами; рогатку; трубочку для стрільби кульками з промокашки на уроках.

Надзвичайно авторитетно було мати самокат або тачку.

Ось із самоката я і почну свою розповідь…

Щоб зробити самокат потрібно було мати декілька дощечок, мінімум два шарикопідшипника, гвіздки і дверні завіси, на яких базувалася рульова колонка для управління самокатом. Для тачки потрібні були дощечки, три або чотири шарикопідшипника, гвіздки та ще дещо. Ну, з фотографій та креслень, наведених мною, можна зрозуміти, як були влаштовані самокати і тачки.




У пошуках підшипників їздили на смітники, до гаражів автопідприємств або намагалися десь їх відкрутити (наприклад, від візків у булочних чи в гастрономах). Чим більші були підшипники, тим вважалося крутіше.

Якщо на мою мрію про самокат і спроби її реалізації, домашні дивилися поблажливо, то щодо тачки мені одразу категорично заборонили навіть думати про неї!

***

Стеля у нашій комуналці була десь на висоті чотири метри. Але стіни у туалеті і ванній кімнаті були висотою десь до двох з половиною метрів. І зверху туалет і ванна кімната були закриті настилом. Там була спільна антресоль, де зберігалися старі речі усіх сусідів. Періодично хтось із родичів чи сусідів просили мене залізти на антресоль і щось знайти в сундуках і старих чемоданах. Тому через деякий час я знав практично, де і що там зберігалося. Іноді заходив пожежник, який погрожував виписати штраф за існування «смітника» на антресолі. Тоді хтось із сусідок запрошував його пообідати, наливали чарку, і пожежник йшов з миром.

На антресолі я знайшов потрібні мені дощечки, вже не пам’ятаю за що виміняв три підшипника і, нарешті, за допомогою сестри Лідії самокат було зроблено! Де і як ми каталися розповім пізніше, в наступній частині, оскільки хочу проілюструвати розповідь фотографіями тих місць. Тим більше, що вулиці дитинства, на яких я катався – Софійська, Мало-Житомирська, Михайлівська, Костьольна та Володимирська гірка, майже не змінилися. Змінилася сильно колишня площа Калініна (нині Майдан Незалежності).


Площа Калініна (нині Майдан Незалежності). 1950-ї – початок 1960-х.

Вид з Хрещатика в сторону вулиці Софійської та інших, що вели нагору до площі Богдана Хмельницького…

Площа Калініна (нині Майдан Незалежності). 1950-ї – початок 1960-х.

Вид на площу Калініна з даху одного з будинків по вул. Софійській або Мало-Житомирській.


Складаних ножиків у мене було три. Таке багатство я знайшов, зробивши ревізію ящиків двох шаф, які стояли в наших кімнатах, і ящика великого шкіряного дивана, на якому я спав. Як на сьогодні, то це були антикварні ножики. Один з них був радянський довоєнний, другий – німецький. Третій ножик був з двома лезами, більше з яких було зламане. Зламаним був також і штопор. Очевидно тому його і закинули в ящик.

В школу я носив найгірший, бо гарний ножик могли відібрати старші пацани.

***

Битка у мене була чудова – металева шайба діаметром міліметрів тридцять. Я знайшов декілька таких шайб на антресолях і дуже нею гордився.



Великих гудзиків у мене було багато. Як я вже згадував, однією з моїх домашніх робіт була допомога тьоті розпорювали старі речі, яка вона перешивала та відпорювати від них ґудзики.

***

Пацан без зброї не міг брати участь у військових іграх! 

Майстрували різні саморобки – гвинтівки, автомати, навіть кулементи. Але мрією був пістолет, що стріляв пістонами. У мене такий пістолет був з п’ятирічного віку!


Пістолет із заправленою стрічкою пістонів


Про дитячу піротехніку взагалі можна цілий роман наваяти!


Пацан без рогатки — не пацан, а мамин синок!

Рогатка складається з декількох вузлів:

Власне рогатка, або рогачок — служить для кріплення метального джгута, утримання рогатки під час пострілу, прицілювання тощо.

Метальний джгут, тятива або тяги — служить для накопичення потенціальної енергії під час розтягування джгута (натягування).

Кожеток, сідло або п'ята — служить для захоплення, утримання снаряда перед і під час пострілу. Під час використання як снарядів металевих скоб може бути відсутнім.



Зручність рогатки полягає в тому, що снаряди, використовувані в ній, цілком доступні і безкоштовні, оскільки часом являють собою всього лише камінці, форма і розміри яких вибираються з особистих міркувань і конструкції самої рогатки. Великим успіхом у нас вважалося знайти на смітнику старий чавунок, який можна було побити на дрібні шматочки. Використовували і кульки з розбитого підшипника, а також металеві гайки. Також можна було стріляти і незрілими ягодами типу горобини, сливи або вишні.



Ще одним невід'ємним атрибутом пацана була металева трубка для плювання пластиліновими або мастичними кульками, а також кульками з промокашки. Дістати таку трубку було дуже непросто, і вона високо цінувалася у дворі і у школі. Прямо на трубку ліпився великий запас мастики або пластиліну, від якого відщипувався шматочок і, скручений кулькою, заряджався в трубку. В якості «снаряду» також використовувалося просо або гречка.


Посилання:

[1]. А.В. Миртов у 1929 році в словнику «З лексикону ростовських безпритульних і босяків» включив «пацан» як «нове міське слово» в значенні «вуличний хлопчик». Проникнення кримінального жаргону в загальноприйняту мову в 1920-1930-х роках призвело до включення слова в «Орфографічний словник російської мови» в 1949 без спеціальних позначок.

Популярність слова привела до активного словотвору: «пацанка» (дівчинка), «пацаньонок», «пацанячий», «пацанський», «пацанство», «пацанва».

Далі буде…



+3
69
RSS
18:10
+2
Є про що згадати й мені, друже Володимире. Самокат я зробив собі сам.
Батько був трактористом, тому з роботи тягав додому підшипники. Він їх беріг високо на полиці у сінях. А я знав де і взяв звідти один великий підшипник — це буде на перед. І два маленькі на зад самоката. Мені було тоді років 10-11. Згодом, коли батько побачив самокат і порахував підшипники, кинувся до мене. Я — дав дьору. Батько наздогнав і зацідив у вухо так, що я полетів у кущі. Потім у вухах довго ще дзвеніло… Але ж ми з братом вже каталися на самокаті по сільських стежках.
Анатолію, а навіщо твій батько носив додому підшипники? Куди їх можна було прилаштувати?
Наприклад, маленькі — на кошики, щоб не носити в руках, а котити по землі!
маленькі — на кошики, щоб не носити в руках, а котити по землі!


Чесно кажучи, мені таке на думку не спало.
21:01 (відредаговано)
+3
Батько носив підшипники додому, щоб вони були дома: може для чогось і знадобляться. Був зроблений возик на двох залізних колесах. Але мабуть без підшипників: втулка колеса просто оберталася на осі. Так як на возі. Так ті підшипники за десятки років поржавіли, а потім десь ділися.
21:08 (відредаговано)
+3
А для того самоката, який я робив треба були відрізки дощок. Дома нема, у сусідів теж. То одну дошку я відірвав із шкільної огорожі — з неї вийшла гарна рульова дошка. А для горизонтальної — опорної дошки треба вже була міцніша — товщиною 4 см і шириною до 20 см… І я її знайшов — вибив ногою з низу стінки надвірної шкільної уборни.
вибив ногою з низу надвірної шкільної уборни

Зі шкільної вбиральні?!
_наляканий
А від тієї дошки не смерділо?..
А якби хтось провалився у тій вбиральні?..
06:49 (відредаговано)
+3
Вбиральня — це правильно, а в селі в нас казали суржиком уборна. Дошка була з бокової стінки стінки вбиральні. От так хотілося кататися, що доводилося красти. Отаке було життя — сором та й годі. Купити підшипники було в ті совєцькі роки це те саме, що купити автомашину або танк. Тому все діставали, що означає купували крадене.
І я її знайшов — вибив ногою з низу стінки надвірної шкільної уборни.


То ти, друже, був ще той пацан!
Тому все діставали, що означає купували крадене.


Істинно, Анатолію!
07:06
+3
Ти, Володимире, пишеш за пістони. І я мав такий пістолет, а за пістонами ходив пішки 4 км в Обухів. З рогатки я стріляв у горобців. Але було й крутіше в нас. Це стрельки і самопали.
Але було й крутіше в нас. Це стрельки і самопали.


Я про усю піротехніку і стрілялки вирішив розповісти окремо!
14:21 (відредаговано)
+2
А чим не схожий?


Фото 2005 року...
_чудово Та схожий, безумовно схожий! _чудово

Випадкові Дописи