До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Діббук

Діббук

Як це нерідко буває, починаю текст із запитання друга Анатолія:

Друже Тимуре, розкажи-но, будь ласкавий,
нам хоч щось про дібука і сатана

Розповідати про сатана не надто цікаво: сатАн (давньоєвр.) — це темний бік людської душі, саме та її частка, що перешкоджає й заважає. Про що тут розповідати?! Кожен охочий може при бажанні, маючи певну сміливість, зазирнути собі в душу — і там побачити те, що персонально йому «перешкоджає й заважає». Оце і є його власний персональний сатан!

Натомість із діббуком все значно цікавіше. Побіжно я вже згадував про діббука на Світочі — наприклад, розповідаючи про проект "Соляна наречена": адже на створення «соляної сукні» ізраїльську художницю Сігаліт Ландау надихнула п'єса Рої Хена «Діббук», написана в 1916 році...

А можливо, хтось із завсідників Світоча років десять тому дивився фільм жахів "Ненароджений" американського режисера Девіда Гойєра, де відомий англійський актор-оскароносець Ґері Олдмен зіграв рабина Джозефа Сендака?..

Але якщо на ці побіжні згадування не звернули уваги — то й не звернули… Діло таке! Оскільки діббук — це поняття з єврейської демонології, то я й не планував широко розгортати цю тему на Світочі, щоб не дратувати зайвий раз декого з завсідників. І тільки після прохання друга Анатолія все ж таки роблю це. Отже, поїхали...


Для початку звернімося до визначень.

Діббук (їдиш דיבוק, буквально «той, що приліпився») — в єврейських народних повір'ях — злий дух, який вселяється в людину, опановує її душею, заподіює душевну недугу, говорить устами своєї жертви, але не зливається з нею, зберігаючи самостійність.

Розповіді про вселення злого духа були поширені в епоху Другого храму. Вони зустрічаються дуже часто в талмудичній і мідрашистській літературі; вони містяться і в Євангеліях як відображення повір'їв періоду зародження християнства (Матв. 8:28-32[історія про Гадаринських свиней — Т.Л.];Матв. 12:43-45). З подібних оповідань і виникло в ХІІІ ст. вчення про тимчасове вселення злого духа в тіло людини (іббур, буквально «вагітність»), які злилися в народній свідомості з вченням про переселення душ і з існуючим у багатьох народів віруванням, що душі непохованих небіжчиків стають демонами, склалося повір'я про діббука. Хоча термін діббук з'явився в єврейській літературі лише в XVII ст., звіти на івриті й ідиш про вигнання діббука відомі з 1560 року. Діббук розглядався як душа, яка втратила, внаслідок навантаженості гріхами, здатність до переселення. Будучи «оголеною душею», діббук шукає притулку в тілах живих. Згідно з повір'ям, діббук вселяється в тіло людини, яка вчинила таємний гріх. Твори деяких каббалістів, учнів Іцхака Лурії, містять докладні настанови про вигнання діббука.

Проблематика, пов'язана з уявленнями про діббука, розглядається в книгах «Сефер ха-хезіонот» («Книга видінь») Хаїма Вітала, «Ша'ар ха-гілгул» («Ворота перетворень») його сина Шмуєля Вітала, «Нішмат Хаїм» («Дух життя») Менашше бен Ісраеля та інших. Вважалося, що Баал Шем Тов і інші цадики мають здатність виганяти діббуків з одержимих, або шляхом виправлення його гріха (тіккун), що відкривало шлях в гілгул, або скидання діббука в пекло. Діббук виганяється цадиком і десятьма іншими членами єврейської громади, які при цьому одягнені в похоронні сорочки. При процедурі вигнання діббука спалюють ароматні речовини, читають молитви і сурмлять в шофар. Вигнання діббука практикувалося ще на початку ХХ ст. У 1903 р в Багдаді виганяли духи лжемессія Саббатай Цеві та його пророк Натан з Гази. Останній документ про вигнання діббука був складений в Єрусалимі в 1904 році.

Діббук  (ідиш דיבוק — дібук, від іврит — «той, що приліпився») — злий дух в ашкеназькому єврейському фольклорі, є душею померлої злої людини.

Душа-діббук не може розлучитися з земним існуванням через свої злочини (наприклад, самогубство) і шукає живий організм, в який може вселитися. Концепція діббука схожа на демонів і духів, які виганяються в католицькій церкві при екзорцизмі, а в православ'ї — при вичитці. Передбачається, що душа, яка у своєму земному житті не закінчила своє призначення, може завершити його в формі діббука. Концепція діббука згадується в кабалістичній літературі з XVII століття.

Причиною появи діббука є те, що за життя людина, чия душа стала неприкаяною, здійснила рівно стільки гріхів, що на переродження (гілгул нешамот) вона не здатна, але і в пекло ще не потрапляє. І ось ця душа, тероризована різними злісними духами, змушена шукати собі притулок в тілі живої людини. Найлегше діббуку дається підселення до ослаблених хворобою людей. Однак бували випадки, коли підсаджування діббука фіксували і до відомих своєю святістю людей. Крім того, діббуки чомусь люблять підселюватися в тіла дів.

Шкідливість діббука полягає не тільки в тому, що він захоплює контроль над чужим тілом. Вселення чужого інхаббітата, навіть якщо не брати до уваги муки душі-домінанта, вимушеної спостерігати, як тіло виконує чужі накази, заподіює значний фізичний розлад самому тілу, яке не в силах вміщати в себе дві духовні сутності. При цьому й оточуючі, які не розуміють змін в поведінці хворого, відчувають напади дивної задухи і найсильнішого кашлю.


Можна було б навести деякі інші відомості, проте, гадаю, сказаного вже вистачить для того, щоб розібратися з цим поняттям.

По-перше, необхідно зрозуміти, що поняття «діббук» відповідає єврейським народним уявленням, які формувалися не тільки під впливом Тори, ТаНаХа й талмудичної літератури, але і під впливом інших народів, в середовищі яких євреї прожили близько 1800 років. Це була ще одна причина, чому я не розгортав цю тему раніше… До того ж, першим звітам про вигнання діббуків немає ще навіть п'яти століть — отже, це уявлення ще й відносно молоде.

По-друге, «точками збирання» для поняття «діббук» стали натяки на можливість неодноразового переродження людської душі, які зустрічаються в ТаНаХу (Старому Заповіті), в літературі талмудичного й рабинського періодів. Про книги «Сефер ха-хезіонот», «Ша'ар ха-гілгул» і «Нішмат Хаїм» сказано вище, що ж стосується ТаНаХа, то вкотре вже нагадаю цитату з Екклезіяста 3:21:

Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скотини?

Що надто вже нагадує опис «колеса Сансари*...

По-третє, я колись вже відзначав, що в юдаїзмі існують Рай і Пекло — просто виглядають вони не так, як це зазвичай уявляють люди, виховані в християнській традиції.

Отож згідно з уявленнями юдаїзму, „пекельні муки“ — це усвідомлення душею тих можливостей, які відкривалися перед нею в земному житті, але так і не були реалізовані. В прийдешньому світі людській душі буде тим краще, чим міцніше вона буде пов'язана із Всемогутнім Творцем. А ці зв'язки готуються й утворюються кожною нашою думкою, кожним рішенням і вчинком, здійсненими в земному житті. Відповідно, те, що ми навпаки не зробили, всі наші втрачені шанси роз'єднують нашу душу і Всемогутнього. Це і призводить до того, що називають „пекельними муками“...

Повертаючись до теми діббука, варто зазначити наступне. Діббуком стає душа людини, обтяжена чимось дуже важким і неприємним — наприклад, самогубством (але не тільки!). Зазначена важка й неприємна обставина закриває перед душею гілгул нешамот — шлях до переродження. Душа не може потрапити до гафу (так зветься „сховище душ“ в юдаїзмі) й потім народитися знов. Так само вона не заслужила на гейном (на те, що згодом трансформувалося в християнстві у „геєну вогненну“) для обтяжених злом. 

Тому діббук прагне повернутися на землю, щоб якось розв'язати цю суперечність, завершити своє земне існування вже без обтяжень, які закривають гілгул нешамот… Але оскільки власне тіло вже померло — доводиться підселитися в якесь інше тіло, потіснивши наявну там душу-господаря...


В цьому самому місці варто повернутися до справи маленького хлопчика Джеймса Ленінгера і показати тим, хто й досі не зрозумів цього, чому я розглядаю можливість, коли він „підчепив“ діббука під час відвідин з батьками музею ІІ Світової війни.

З моєї точки зору, в цьому випадку справа може виглядати наступним чином:

  • 3.03.1945 американський льотчик Джеймс Г'юстон-молодший (він же - Джеймс Г'юстон ІІ) загинув у повітряному бою з японцями.
  • Через безглузду наглу смерть (очевидно, льотчик не зміг вибратися з палаючого літака) його душа постійно мучилася, адже:
    — він втратив шанс на порятунок (фактор втраченого в земному житті шансу!) — очевидно, через якусь дурницю;
    — його не проводили в останню путь належним чином — не виконали поховальних обрядів (прощання з небіжчиком, відспівування, подальші спомини і т.ін.).
  • Втрачений шанс на порятунок та недотримання традиційних поховальих обрядів закрили перед душею Джеймса Г'юстона ІІ шлях до переродження (гілгул нешамот). Водночас, його героїчна душа воїна не заслуговувала і на пекло… Таким чином, перед ним відкривалася ще одна можливість — шлях діббука.
  • Очевидно, його душа довго боролася проти спокуси, розуміючи, що завдасть мук і шкоди живому носієві. Однак з часом переконалася, що іншого виходу не існує...
  • Отож коли на початку 2000-х років Андре і Брюс Ленінгери прихопили свого дворічного сина Джеймса (до речі — тезку загиблого пілота!) на виставку, присвячену ІІ Світовій війні, душа загиблого пілота (чи вищі сили, які допомагали їй) проаналізувала таку можливість і виявила, що:
    — дворічний Джеймс ще надто малий, духовно слабкий і нерозвинений, щоб чинити спротив підсадженій до нього чужій душі;
    — матір хлопчика Андре Ленінгер є християнкою лише формально, насправді ж вірить в теорію переродження душ (на відміну від юдаїзму, абсолютно не притаманну християнству);
    — батько хлопчика Брюс Ленінгер більш твердий у вірі, проте дуже піддається впливу дружини й не відрізняється широтою поглядів.
    Таким чином, умови для появи діббука були практично ідеальними...
  • Зважаючи на зроблений аналіз, душа Джеймса Г'юстона-молодшого підселилася в тіло дворічного Джеймса Ленінгера — діббук утворився на практиці. Це виражалося в нічних „жахіттях“ з палаючим літаком, які заволоділи дворічним хлопчиком, в його обізнаності з конструктивними особливостями літаків часів ІІ Світової війни, в знанні того, що „літак збили японці“, в подробицях сімейного характеру і т.ін.
  • На щастя, діббуку Джеймсу Г'юстону-молодшому було треба небагато: всього лише, щоб з ним попрощалися як слід, проводили належним чином в потойбіччя. Отож відколи Джеймс Ленінгер взяв участь в символічному поховальному обряді (прочитав заупокійну молитву за загиблим льотчиком та кинув букет квітів в океанічні хвилі у берегів Японії), діббук його залишив — бо душа Джеймса Г'юстона-молодшого була задоволена вчиненими Ленінгерами діями.
  • Тепер 17-річний Джеймс Ленінгер веде нормальне, без жодних жахливих спогадів життя.

Отак виглядає альтернативне пояснення цієї історії.

На завершення можу ще раз відіслати всіх охочих до мого авторського матеріалу »Дві флешки" та зрозуміти: хоча теорія про переселення душ зараз і в моді (або, як кажуть — «в тренді»), проте це аж ніяк не єдина можливість пояснити все, що сталося з малим Джеймсом Ленінгером.

+3
76
RSS
17:50
+2
Все ж таки на речі варто дивитися ширше. _соромлюсь Й якщо існують альтернативні пояснення — враховувати і їх також!..
22:26
+1
Це пояснення не відповідає, здається, принципу бритви Оккама. Душа мучиться і карається, бо не відспіване і не поховане її колишнє тіло? То діяти треба було простим шляхом: через живу ще сестру та живих ще пілотів-друзів. А не вибирати складний шлях: шукати якогось 2-річного хлопчика, якого ще могли б і не зрозуміти батьки.
То діяти треба було простим шляхом: через живу ще сестру та живих ще пілотів-друзів.

А звідки ти знаєш, що таких спроб не було?!
_не_знаю
Ймовірно, були… Просто як сестра, так і друзі-однополчани — вони всі вже були дорослими людьми, сформованими особистостями. Спробуй-но вплинути на них! Спробуй-но поясни, чого тобі бракує й як це можна залагодити… Очевидно, вплив на їхню психіку мав бути настільки потужним, що неповоротно зламав би ту психіку. Отож душа загиблого льотчика і не змогла діяти ні через сестру, ані через друзів-однополчан.
_не_знаю

Ще раз звертаю твою увагу на наступний момент:

Найлегше діббуку дається підселення до ослаблених хворобою людей. Однак бували випадки, коли підсаджування діббука фіксували і до відомих своєю святістю людей. Крім того, діббуки чомусь люблять підселюватися в тіла дів.

Отже, до кого «полюбляє» підсаджуватися діббук? Насамперед, до ослаблених хворобою (!!!) людей — без коментарів. А як гадаєш, наскільки потужну енергетику мав дворічний Джеймс Ленінгер?! Я так гадаю, що не дуже потужну. А найшвидше — низьку. Отож душа Джеймса Г'юстона-молодшого й обрала малого хлопчика для підселення…
_вибачаюсь
Таким чином, бритва Оккама спрацювала: душа загиблого льотчика діяла у спосіб, найбільш простий і доступний з усіх можливих!
19:35
+2
Дякую, Тимуре, за пояснення. Найперше, що кидається в очі: юдаїзм приймає ідею переродження (= реінкарнації!). Звідси питання: чи серед юдеїв є записані і підтверджені факти реінкарнації?
юдаїзм приймає ідею переродження (= реінкарнації!)

Скільки можна повторювати?! Не приймає, а всього лише не відкидає — себто, допускає таку можливість.

Звідси питання: чи серед юдеїв є записані і підтверджені факти реінкарнації?

А навіщо?! Знов повторюю свою давню тезу: минулі життя приховуються від людини зовсім недарма, а для того, щоб зосередитися на житті теперішньому й на завданнях, що стоять перед душею саме в цьому втіленні! А дошукуватися, що було колись там — це заняття не менш дурне, ніж пошук торішнього снігу ))) Людина, яка надто захоплюється тим, ким була в минулих втіленнях, виглядає смішно — приблизно як оці персонажі 15-ї серії "Масяні" — "Москва":


Яка різниця, ким ти був «в радянські часи», якщо зараз ти — смурне чмо?.. Поглянь на себе правдиво, живи заради майбутнього, а не минулим!..
_нудно
22:19
+2
Навіщо? Та для того, щоб приховуване стало явним. Людина живе і постійно шукає. А в Антрактиді шукає навіть не торішній сніг, а мільйонно-літньої давності. У випадку усталення в суспільстві ідеї реінкарнації має змінитися світогляд і все життя людини. Такий погляд на життя: раз живу, а після мене хоч потоп! буде признаний за дикунський.
Ох, друже, друже… Ти змушуєш мене написати ще один авторський матеріал!
08:42
+2
Не пиши. В тебе є ще завдання написати 3 томи ЕПОПЕЇ.
Отож бо… _не_знаю
19:44
+2
Коли людина розуміє, що вона триєдина: Дух х Душа х Тіло, то має й допустити, що є взаємодія між душами включно із конкуренцією за якесь тіло. В психіатрії є така хвороба, як розщеплення свідомості, наприклад, чоловіча й жіноча душі живуть в одному тілі. Як на мене, то таке відбувається внаслідок збою в процесі реінкарнації.
22:42
+2
Євреї практичні люди і початі справи намагаються завершити. Вже майже 500 років цадики успішно виганяють з людини підселеного діббука і досі не зробили наступний крок: не пошукали померлу людину, з душі якої стався діббук. А для чого? Та щоб дізнатися, як саме грішила та людина і потім попередити нині живих від повторення подібного!
08:47
+3
Цікаво, який діббук підселився у 73%? _крутий
_сміюсь Отут варто застосувати лезо Оккама і заперечити: те, що пояснюється простими причинами, не варто пояснювати складними причинами! _сміюсь

Випадкові Дописи