До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Як працює Бог (реальна історія)

Як працює Бог (реальна історія)
Джерело матеріалу:

Одного разу у Швеції стався такий випадок (це відбувалось на телебаченні в реалістічному шоу).

Отже, один чоловік у студії розповідав, чому його мучить совість: «Коли я був ще дитиною, ми з другом вірішили запустити хом'ячка на парашуті з балкону висотного будинку. Ми змайстрували кошичок, парашут, посадили в кошичок хом'ячка і відпустили. Але сталося непередбачене. Порив вітру підхопив наш парашут і поніс його кудись далеко. Я до цього часу не можу про це забути. Що я міг зробити?»

Раптом у студії пролунав телефонний дзвінок. Дзвонивша жінка запитала: «Це сталося в такому-то році?»

Чоловік відповів що так.

— Влітку, коли відбувлося свято міста Стокгольма?

— Так, так, так .." — заспішив чоловік.

— Я знаю, що сталось із вашим хом'яком.

— Що з ним сталося? – не міг повірити здивований гість телестудії.

— Моя дочка довго просила у мене хом'ячка — продовжувала жінка — Я їй якось відповіла: навіть не проси. У нас хом'ячок з'явиться, якщо тільки Сам Бог дасть тобі його.

Дівчинка по-дитячому підняла руки до неба і сказала: «Господи Боже, дай мені хом'яка!»

І ми пішли на свято міста. Раптом моя дочка каже: «Мамусю, мені здається, що Бог відповів на мою молитву! Дивись!»

І просто з неба, на парашуті, опустився в кошику їй у руки хом'ячок.

+4
86
RSS
21:53 (відредаговано)
+3
Ця розповідь нагадала мені історію з мого життя…

Я люблю кішок з дитинства, як себе пам'ятаю.

Коли одружився, то переїхав жити до дружини. Десь через пару тижнів знайома по роботі дружини запропонувала нам кошеня сіамської кішки. Так у нас в сім'ї опинився Кешка. Він виріс у чудового котика, але коли народилася донька, то теща категорично настояла, щоб ми віддали Кешку з дому… Ми жили з батьками і зберегти Кешку не вдалося. Десь за тиждень різних перемовин із товаришами, подругами і знайомими ми прилаштуали нашого котика у добрі руки. Донька підросла і «витиснула» з дідуся з бабусею собаку. Я був проти, але ситуація була арифметично програшна: 3 — за собаку, дружина нейтральна, я — проти собаки. Це так звана «демократія».

Доньці було вже 14 років і вона задумала подарувати однокласнику на день народження кошеня. Він дуже хотів котика. Дружина з донькою поїхали на Пташиний ринок і купили дуже симпатичне чорне кошеня. Йому було рівно місяць. Принесли додому, нагодували. Мені кошеня дуже сподобалося.

Наступного ранку донька після школи зайшла додому, забрала кошеня і пішла на день народження. Мені було сумно, але таке життя.

А ще через день донька приходить зі школи і приносить кошеня назад. Виявляється, що це кішечка, а не котик. Моє жіноцтво не розібралося в статі кошеня _сильно_сміюсь , а в сім'ї однокласника доньки категорично не захотіли мати кішечку!

Я викупав кошеня, дав їй ім'я Маргарита, скорочено Марго, і вона залишилася у нас.


Улюблене місце Марго вдень — на сонечку, на підвіконні або на кухонному столі серед квітів…


Марго прожила довго — 23 роки і 16 днів. А коли померла, то я поховав її в лісі, під дубом.
05:26
+4
А що сталося з собакою? А що ви робили з кошенятами від Марго?
Українці кажуть: собаки і коти, а москвини кажуть: сабакі і КОШКІ.
09:17 (відредаговано)
+3
А що сталося з собакою? А що ви робили з кошенятами від Марго?


Бім був поміссю спаніеля невідомо з ким. При реєстрації, в документі, його записали як «метіс-спаніель». Марго, яка була разів у двадцять менша за нього, виховала Біма у повазі до себе за пару тижнів _сміюсь Він визнав її зверхність і вони подружилися, часто влаштовували ігри разом — гасали по кімнатах — коридору — кухні. Іноді Марго ховалася під ванну, тоді Бім терпляче сидів біля ванни і чекав, коли Марго вилізе, щоб продовжити гру.

Бім прожив у нас 17 років. Потім, на ранковій прогулянці, він утік і ми його більше не бачили. Розшуки в межах нашого масиву не дали результатів.

До Марго ми декілька разів приводили котів, але вони їй не подобалися і вона заганяла їх під ванну. Тоді ми разом з хазяями котів витягали їх, наляканих, звідти. Тому кошенят у Марго не було.

Пару-трійку разів Бім підхоплював на вулиці бліх, які перескакували і на Марго. Тоді ми мили обох дустовим милом, потім гарним шампунем. Марго абсолютно спокійно відносилася до цієї процедури, лише періодично тихо мявкаючи. Очевидно, дякуючи нам за турботу _сміюсь Після миття ми її підсушували феном і розчісували.

Одного разу Марго сильно застудилася, сидячи на балконі. Лікар прописав їй таблетки і уколи на два тижні. Таблетки Марго ковтати не хотіла і доводилося застосовувати примус: відкривати Марго рота, вкидати таблетку, закривати рота і тримати щелепи. Тоді вона ковтала таблетку. А на уколи в задню ногу вона реагувала спокійно. Уколи робив я. Клав Марго собі на коліна, Надія притримувала її, а я колов. Ця процедура відбувалася ввечері, десь о 20-й годині. Десь на третій день стався дивний випадок. Ампули з ліками лежали в холодильнику. Ну, а одноразові шприци, вата і йод в кімнаті. Щось я заговорився по телефону і була вже половина дев'ятої вечора. Марго застрибує до мене на коліна і заглядає в очі. Я її погладив, а вона стрибає на підлогу і йде до дверей. Я продовжую розмову. Марго зупиняється в дверях, повертається, дивиться на мене і знову підходить до мене, застрибує на коліна. Я її погладив, а вона стрибає на підлогу і йде до дверей. Я продовжую розмовляти. Коли ситуація повторюється в третій раз, я розумію, що Марго чогось хоче. Перша думка — у неї не прибраний туалетик (ванночка з наповнювачем) і в брудний вона сходити не хоче. Піднімаюся і йду за Марго. А вона проминає туалетик, що стоїть в коридорі, і прямує на кухню. Підходить до холодильника, сідає і дивиться на мене. Я відкриваю холодильник, дістаю коробочку з ампулами. Марго піднімається і помахуючи хвостиком йде в кімнату. Я був вражений!

Сідаю на тахту, Марго застрибує на коліна і лягає. Далі по процедурі. Дружина теж вражена!

І так було до кінця лікування. Щовечора Марго нагадувала мені, що треба робити укол! А таблетки все одно доводилося їй давати з примусом.
01:48
+3
_ангел Таке буває, підтверджую. _ангел
05:28
+3
Дзвінко, дякую. Я цю історію, здається вже десь оповідав. Може в дописі ВСЯКА ВСЯЧИНА.
Взагалі-то, я цей допис виставила, як відповідь на міні-допис пана Володимира. Але тема тварин у нашому житті мабуть актуальніша.
21:46 (відредаговано)
+3
Взагалі-то, я цей допис виставила, як відповідь на міні-допис пана Володимира.


Пані Дзвінко, я хотів мати кішечку. Бог знав про моє бажання і допоміг.
Дівчинці послав хомячка, а мені — кішечку.
Все чесно. _посмішка
11:33 (відредаговано)
+3
Десь, я таку історію вже читала. Однак кажуть, що тварини що потрапляють до нас самостійно, зненацька — то на щастя та на добробут. Їх треба приймати від всесвіту з вдячністю.
Моя кицька приїхала до нас під капотом автівки, я навіть не знаю з відкіля, бо того дня я була в декількох місцях. Це сталося прохолодного осіннього дня. Я повернулася з роботи, ще було видно на дворі, тому вирішила згребти листя, що осипалося. Бачу, що собаки стрибають на автівку, бігають навкруги, принюхуються, а потім почитають гавкати. Я подумала що під капот залізла миша, бо одного разу таке було, миша звела гніздо у лунці під капотом. Піднімаю кришку, а там між двигуном та бачком для води виглядають котячі вуха. Очевидь, на вулиці було холодно, і кошеня залізло погрітися на теплому двигуні. Дістати з першого разу його не вдалося, бо тікало за дроти, і моя рука туди не пролазила. Тоді я закрила великих собак у гаражі, а маленьких вдома. І чекала, поки воно, оте кошеня вилізе саме. І тоді на землі, я його вже піймала, познайомила з собаками, дала псам зрозуміти що це вже наша тварина і її чіпати не можна. Так тепер маємо кицьку, яку звати Капот.


Жодну тварину ми не купували, всі потрапили до нас випадково, а може й не випадково, бо були послані всесвітом.
Симпатичне!

Випадкові Дописи