Погляд у минуле… Ч_б/н: «Москва – Пєтушки» на київській сцені

Погляд у минуле… Ч_б/н: «Москва – Пєтушки» на київській сцені

1990-й… Горбачовська «перебудова» зносить цензурні шлюзи в літературі і театрі.

Іду на спектакль Київського державного хореографічного училища, який відбудеться у Жовтневому палаці. Вигляд у мене богемний: шкіряний піджак, фірмовий батнік, джинси Levi Strauss, туфлі-мокасини; на плечі кофр з фотоапаратурою. Ниряю в «трубу» (підземний перехід на площі Жовтневої Революції; нині Майдан Незалежності), щоб перед спектаклем випити «подвійну половинку» кави.

У переході до мене звертається чоловік років тридцяти, теж стильно одягнений. Представляється режисером новоствореного модернового театру і дає запрошення на прем’єру спектаклю «Москва – Пєтушки» за твором Венедикта Єрофєєва. Дякую за запрошення і продовжую свій щлях.

З культовим твором Венедикта Єрофєєва я вже встиг познайомитися з щойно випущеної у Москві книги, яку дав мені прочитати (на дві доби!) знайомий режисер Молодіжного театру.


Обкладинка книги В. Єрофєєва «Москва-Петушки»

(Венедикт Ерофеев. Москва — Петушки. Изд. Интербук, 1990 г.)


Прем’єра спектаклю відбувалася у приміщенні Театру ляльок (колишня синагога Бродського).

Зал заповнений повністю! Гасне світло… Наростає шум потяга, що наближається… Відкривається завіса… На сцені декорація у вигляді купе електрички. В купе двоє осіб.

Головний герой, що виглядає як БОМЖ, звертається до залу…

«По всій землі, від Москви до Пєтушков, п'ють ці коктейлі і досі, не знаючи імені автора, п'ють «Ханаанський бальзам», п'ють «Сльозу комсомолки», і правильно роблять, що п'ють. Ми не можемо чекати милостей від природи. А щоб взяти їх у неї, треба, зрозуміло, знати їх точні рецепти: я, якщо ви хочете, дам вам ці рецепти. Слухайте!»

В залі здіймається легкий шум… Декілька осіб встають і йдуть на вихід…

«Пити просто горілку, навіть з горлечка, — в цьому немає нічого, крім томління духу і суєти. Змішати горілку з одеколоном – в цьому є відомий каприз, але немає ніякого пафосу. А ось випити склянку «Ханаанського бальзаму» – в цьому є і каприз, і ідея, і пафос, і крім того ще метафізичний натяк,

Який компонент «Ханаанського бальзаму» ми цінуємо понад усе? Ну звичайно, денатурат. Але ж денатурат, будучи тільки об'єктом натхнення, сам цього натхнення начисто позбавлений. Що ж, в такому разі, ми цінуємо в денатураті понад усе? Ну звичайно, голе смакове відчуття. А ще понад той міазм, який він дарує. Щоб цей міазм відтінити, потрібна хоч крихта пахощів. З цієї причини в денатурат вливають в пропорції 1:2:1 оксамитове пиво, найкраще «Останкінське» або «Сенатор», і очищену політуру.

Не буду вам нагадувати, як очищається політура. Це кожне дитя знає. Чомусь ніхто в Росії не знає, від чого помер Пушкін, –а як очищається політура –це всякий знає.

Коротше, записуйте рецепт «Ханаанського бальзаму». Життя дається людині один раз, і прожити його треба так, щоб не помилитися в рецептах:

  • Денатурат – 100 г.
  • Оксамитове пиво – 200 г.
  • Політура очищена – 100 г.»

Ледь тихо загула вентиляція і по залу поплив запах денатурату!

В залі сміх і легкий шум. Хтось голосно кричить: «Антісовєтчіна!», «Ганьба!» («Позор!», в оригіналі російською).

З десяток осіб встають і виходять із зали.

Головний герой продовжує…

«Отже, перед вами «Ханаанський бальзам» (його в просторіччі називають «чорнобуркою») – рідина справді чорно-бурого кольору, з помірною міцністю і стійким ароматом. Це навіть не аромат, а гімн. Гімн демократичної молоді. Саме так, тому що в тому, хто випив цей коктейль, визрівають вульгарність і темні сили. Я стільки раз спостерігав!..»

В залі сміх і легкий шум. Хтось голосно кричить «Ганьба!»

Герой робить паузу і продовжує…

«А щоб визріванню цих темних сил хоч якось запобігти, є два засоби. По-перше, не пити «Ханаанський бальзам», а, по-друге, пити замість нього коктейль «Дух Женеви».

У ньому немає ні краплі шляхетності, але є букет. Ви запитаєте мене: в чому загадка цього букета? Я вам відповім: не знаю, в чому загадка цього букета. Тоді ви подумаєте і запитаєте: а в чому ж розгадка? А в тому розгадка, що «Білий бузок» [«Белая сирень», рос.], складову частину «Духа Женеви», не слід нічим заміняти, ні жасміном, ні шипром, ні конвалією.

«У світі компонентів немає еквівалентів», як казали старі алхіміки, а вони-то знали, що говорили. Тобто «Конвалія срібляста» [«Ландыш серебристый», рос.]– це вам не «Білий бузок», навіть в моральному аспекті, не кажучи вже про букет.

«Конвалія», наприклад, розбурхує розум, тривожить совість, зміцнює правосвідомість. А «Білий бузок»– навпаки того, заспокоює совість і примиряє людинуз виразками життя».

Гуде вентиляція і зала наповнюється свіжим повітрям!

«У мене було так: я випив цілий флакон «Конвалії сріблястої», сиджу і плачу. Чому я плачу? – тому що маму згадав, тобто згадав і не можу забути свою маму. «Мама», – кажу. І плачу. А потім знову: «Мама», – кажу, і знову плачу. Інший би, хто дурнішийо, так би сидів і плакав. А я? Взяв флакон «Бузку…» – і випив. І що ж ви думаєте? Сльози обсохнули, безглуздий сміх здолав, а маму так навіть і забув, як звати по імені-по батькові.

І тому, як мені смішний, хто, готуючи «Дух Женеви», в засіб від пітливості ніг додає «Конвалія срібляста»!

Слухайте точний рецепт:

  • «Білий бузок» – 50 г.
  • Засіб від пітливості ніг – 50 г.
  • Пиво «Жигулівське» – 200 г.
  • Лак спиртовий – 150 г.»

Поки герой надиктовує рецепт, вентиляція розносить по залі запах «Білого бузку»! В залі сміх, легкий шум… Хтось встає і виходить...

На сцені зміна персонажів… Попутник головного героя покидає купе, а замість нього з’являється новий попутник, до якого звертається герой…

«Але якщо людина не хоче даремно топтати світобудову, нехай він пошле до свиней і «Ханаанський бальзам» і «Дух Женеви». А краще нехай він сяде за стіл і приготує собі «Сльозу комсомолки». Пахучий і дивний цей коктейль. Чому пахучий, ви дізнаєтеся потім. Я спочатку поясню, чому він дивний».

В залі крики «Ганьба», «Антисовєтчина», «Ганьба»… Пару десятків глядачів встають і йдуть на вихід.

Актори не звертають на це уваги і герой продовжує…

«П'ючий просто горілку зберігає і здоровий глузд, і тверду пам'ять, або навпаки – втрачає разом і те, і інше. А у випадку з «Сльозою комсомолки» просто смішно: вип'єш її сто грам, цієї сльози, – пам'ять тверда, а здорового глузду наче й не було. Вип'єш ще сто грам – і сам собі дивуєшся: звідки, взялося стільки здорового глузду? І куди поділася вся тверда пам'ять?

Навіть сам рецепт «Сльози» пахущий. А від готового коктейлю, від його пахучості, можна на хвилину зомліти! Я, наприклад, втрачав свідомість!

  • Лаванда – 15 г.
  • Вербена – 15 г.
  • Одеколон «Лісова вода» – 30 г.
  • Лак для нігтів – 2 г.
  • Зубний еліксир – 150 г.
  • Лимонад – 150 г.

Приготовану таким чином суміш треба двадцять хвилин помішувати гілкою жимолості. Інші, правда, стверджують, що в разі потреби можна жимолость замінити берізкою. Це невірно і злочинно. Ріжте мене вздовж і поперек – ви мене не примусите помішувати берізкою «Сльозу комсомолки», я буду помішувати її жимолостю. Я просто розривався на частини від сміху, коли при мені помішують «Сльозу» не жимолостю, а берізкою...»

В залі гучний сміх, аплодисменти… Хтось кричить «Ганьба!»… Йому відповідають: «Не подобається – іди геть! Декілька десятків глядачів покидають залу

Герой з посмішкою дивиться в зал і продовжує…

«Але про «Сльозу…» досить. Тепер я пропоную вам останнє і найкраще. «Вінець праць вище всіх нагород», як сказав поет. Коротше, я пропоную вам коктейль «Сучий потрох», напій, що затьмарює все. Це вже не напій – це музика сфер. Що найпрекрасніше в світі? – боротьба за звільнення людства. А ще прекрасніше ось що (записуйте):

  • Пиво «Жигулівське» – 100 г.
  • Шампунь «Садко – багатий гість» – 30 г
  • Аерозоль для очищення волосся від лупи – 70 г
  • Клей БФ – 12 г
  • Гальмівна рідина – 35 г
  • Дезинсекталь для знищення дрібних комах – 20 г

Все це тиждень настоюється на тютюні сигарних сортів – і подається до столу ...

Мені приходили листи, до речі, в яких дозвільні читачі рекомендували ще ось що: отриманий таким чином настій ще відкидати на друшляк Тобто – на друшляк відкинути і спати лягати… Це вже чорт знає що таке, і всі ці доповнення і поправки – від в'ялості уяви, від нестачі польоту думки, ось звідки ці безглузді поправки...

Отже, «Сучий потрох» поданий на стіл. Пийте його з появою першої зірки, великими ковтками. Вже після двох келихів цього коктейлю людина стає настільки одухотвореною, що можна підійти і цілих півгодини з відстані півтора метрів плювати їй в харю, і вона нічого тобі не скаже».

Зал регоче і аплодує! В залі залишилася половина глядачів!

***

На жаль, фотозйомку цього спектаклю (в негативах) я дав знайомому режисеру, оскільки у нього були якісь задуми щодо постановки цього твору. А потім було не до цієї теми.

На жаль, не збереглося і запрошення на спектакль.

Я згадав про цей спектакль тому, що поема, (написана у 1969 році), а потім і спектакль, чітко вписуються в ідею Бахтіна про карнавалізацію!

***

Сюжет поеми (і однойменного спектаклю):

Ліричний герой поеми – інтелектуальний алкоголік Вєня (Вєнічка) Єрофєєв, який їде на електричці по 125-кілометровому залізничному маршруту з Москви в Пєтушки до коханки і дитини. Пєтушки – мета поїздки – описуються оповідачем як якесь утопічне місце.

Вєнічка був звільнений з поста бригадира монтажників за «впровадження порочної системи індивідуальних графіків», де були представлені дані про кількість випитого працівниками спиртного перед роботою і в робочий час. На початку поеми він, в глибокому запої, прокидається в невідомому під'їзді, після чергової невдалої спроби знайти в Москві Кремль, і вирішує відправитися з Курського вокзалу в Пєтушки, де його чекає коханка і трирічний син. Вєнічка, в муках дочекавшись відкриття магазину, витрачає останні гроші на спиртне і сідає в електричку.

У поїзді він пускається в довгі монологи про алкоголь, історію, філософію, культуру і політику, розмовляє з попутниками і безперервно п'є з ними все, що містить спирт і хоч якось проходить в шлунок. Випите призводить до занурення в світ мрій, де Вєнічка стає ватажком революції в Петушинському районі.

Поема «Москва — Пєтушки» має циклічну структуру.

Її лексика становить суміш з біблеїзмів, радянських газетних штампів, прихованих і прямих цитат з російської та світової літератури і класиків марксизму-ленінізму. Присутньо чимало нецензурної лексики.

Дослідники відзначають зв'язок поеми з ідеєю М. Бахтіна про карнавал (див., напр., Зорін А. Розпізнавальний знак // Театр, 1991 № 9).


Венедикт Васильович Єрофєєв (24 жовтня 1938 року, Нива-3, Мурманська область – 11 травня 1990, Москва) – російський радянський письменник.



+3
142
RSS
05:50
+4
Алкоголік-інтелектуал -цікаве визначення. Маю книгу Єрофеєва про російську націю. Її мав би прочитати кожен українець.
Маю книгу Єрофеєва про російську націю. Її мав би прочитати кожен українець.


Анатолію, виклади цікаві фрагменти.

Точка зору Єрофєєва цікава ще й тим, що він помер у 1990 році, за рік до розпаду СРСР. ВІн не знав і не передбачав, що СРСР розвалиться.
15:36
+2
До речі, про київську постановку «Москва — Пєтушки» у статті Вікіпедії не згадується!
13:38
+2
У мене є знайома з дуже рідкісною професією. Вона — винний проповідник. Тобто це щось на кшталт сомелье, вона дегустує вино, та повинна описати на папері всі тонкощі, смаки, пахощі, компоненти вина. Розповісти спосіб приготування, дещо про технологію, якщо це не секрет виробника. Треба подати все в цікавому літературному стилі, подати все так, щоб зацікавити споживача придбати цю пляшку вина, якщо навіть інколи, вона сягає вартості від 100.000 до 500.000 гр.
Єрофєєв мабуть не алкоголік, а такий-собі письменник-проповідник денатурату з різними домішками. _посмішка

Випадкові Дописи