До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Погляд у минуле… Частина_XI

Погляд у минуле… Частина_XI

Пацани в інтер’єрі вулиці / 1

Хоча я теж вправлявся у стрільбі на уроках з шпонкової рогатки і трубочки, але вів себе як справжній снайпер – стріляв рідко, але влучно, і ніколи не був викритий і покараний! У мене не було остраху перед покаранням – постояти в кутку чи бути вигнаним за двері. Був суто прагматичний підхід.

Я завжди уважно слухав матеріал, який вчитель доводив до нас. Навіть, якщо вчитель вів урок занудно. І не корчив із себе розумника – якщо мені було щось незрозуміло, то я задавав вчителю запитання. Таким чином, вже під час уроку я засвоював новий матеріал відсотків на дев’яносто, і мені достатньо було нашвидку переглянути підручник, щоб остаточно запам’ятати інформацію та бути готовим до відповіді у майбутньому, коли викличе вчитель. Досить часто я в чернетці готував домашнє завдання з математики. Залишалося тільки вдома акуратно переписати його в зошит. Все це економило час для прогулянок і розваг! А якщо б мене виставили за двері, то довелося б самостійно вчити матеріал по підручнику.

Продзвенів останній дзвінок – уроки закінчилися!

З інтер’єру школи ми виривалися у простір пригод і розваг!

Почну мабуть із розваг з водою…

Популярною розвагою були «бризкалки». Інструментом («зброєю») були звичайнісінькі медичні спринцівки різного розміру, які у побуті називали «клізма».



Вони наповнювалися водою і ми весело «стріляли» один в одного струменями.

Великою популярністю користувалися також «водяні бомби». Для їх виготовлення використовували надувні гумові кульки, які постійно продавалися у відділах іграшок,



та презервативи, які в народі чомусь іменувалися суто військовою термінологією – «Изделие №2», хоча на упаковці було написано «Презервативы»!



Надувну кульку або презерватив надягали на кран і наповнювали водою.



У кульку можна було вмістити до двох літрів води, у презерватив – до літра-півтора. Потім горловина зав’язувалася шпагатом і «водяна бомба» готова. А далі її можна було кидати… В літню спеку, наприклад, кинути в когось з однокласників. Можна було «бомбу» більшого розміру покласти на тротуар, біля газону. Завжди знаходився перехожий, який вважаючи, що це кулька, що трохи здулася, піддівав її ногою і отримував добру порцію води у черевик. Та особливо ефектно виходило, коли таку «бомбу» скидали з третього (і вище) поверху школи вниз на подвір’я під час перерви! Дівчачого вереску було вдосталь!

Але знайшлися «терористи», які придумали «супербомбу»! «Водяна супербомба» була виготовлена наступним чином… В Радянському Союзі була широко розповсюджена плетена торбина для переноски продуктів – «авоська».



Технологія виготовлення «супербомби» була наступна. Одна надувна кулька була акуратно вставлена всередину іншої, апотім ці кульки одягнені на кран і наповнені водою десь з літр. Далі під цю наповнену водою кульку була підставлена авоська і продовжено наповнення водою. Авоська утримувала кульку з водою, дозволяючи їй рівномірно розширюватися в усі боки. Після кількох експериментів на максимальний об’єм, в результаті яких лопнуло кілька кульок, було встановлено, що реально можливий об’єм «супербомби» дорівнює відру води, тобто приблизно 12 літрам!

«Супербомба» потребувала відповідного випробування!

«Терористи», в число яких входив і мій шкільний приятель, про що я дізнався пізніше, оскільки не брав участі в створенні «супербомби», вирішили, що найкращий ефект буде, якщо скинути її з даху будинку на Хрещатику, на першому поверху якого розташовувався кінотеатр «Дружба». Перед сеансом, на площадці біля кінотеатру, завжди було багато людей.



Парадні входи в будинки тоді не мали замків, і в цьому будинку виходили на протилежний від входу в кінотеатр бік. Розрахунок був такий: троє виконавців з «супербомбою" (кулька наповнена водою була загорнута у газету і не можна було зрозуміти, що лежить в авосьці) піднімаються ліфтом на самий верхній поверх, двоє виходять на дах біля башточки і викидають «супербомбу» з авоськи вниз. Потім миттєво біжать до ліфту, який тримає на поверсі третій учасник, їдуть вниз, виходять на вулицю і тильною стороною зникають з місця пригоди.



Хлопці декілька разів перевірили маршрут, акуратно витягли з дверної коробки одну з петель, на якій висів замок, що зачиняв двері, які вели на дах до башточки, і знову її акуратно засунули. Таким чином, замок нібито висів, але вийти на дах можна було без перешкод.

Кожному «терористу» важливо і цікаво побачити результат проведеної акції! І тоді мій приятель Петро С., з яким ми разом ходили у фотогурток, почав перемовини зі мною. Ідея його полягала в тому, що мені потрібно стоячи на віддаленні сфотографувати падіння, а головне – «вибух супербомби»! Чому Петро вирішив залучити до акції мене!? На це було декілька причин. Перша – це те, що ми були давні приятелі, разом грали і разом бештували. По-друге, тільки у мене був дуже гарний фотоапарат – «ФЭД», і я вже добре навчився фотографувати. І, по-третє, він знав, що я надійний хлопець і не видам, навіть якщо і відмовлюся брати участь у цьому хуліганському діянні.

Признаюся чесно, мені не дуже подобалася ця ідея! Але в мені боролося два почуття… З одного боку, облити водою людей, що прийшли в кіно, не дуже гарно! З іншого, випадала нагода на тлі сірої буденності зробити серію чудових фотографій! Коротше, азарт фотографа переміг і я погодився!

Тут я одразу вніс креативну ідею – запропонував прив’язати до «супербомби» кольорові стрічки. В польоті вони будуть ефективно тріпотіти… На щастя, хлопці змогли дістати тільки старі шкільні стрічки чорного і білого кольорів, та стрічки червоного і зеленого кольорів. Якби тоді знайшлися стрічки тільки сині і жовті, то невідомо чим би скінчилася ця акція!

***

За півгодини до призначеного часу «Х» я прийшов до будинку з кінотеатром (час я перевірив на годиннику у Головпоштамті, від якого до «Дружби» хвилин п’ять ходу). Трохи походив, прицілюючись видошукачем і, нарешті, вибрав гарне місце для фотозйомки. Оскільки годинника не мав, то тримаючи фотоапарат напоготові для зйомки вертикального кадру на рівні грудей, безперервно поглядаючи нагору. Час тягнувся нестерпно повільно… Раптом бачу на даху, біля огорожі, з'являються дві постаті! Натискаю на спуск фотоапарата, швидко перемотую плівку… і бачу у видошукачі величезну яскраву кулю, яка несеться вниз, красиво помахуючи різнокольоровим хвостом! Знову натискаю на спуск, гарячково перемотую плівку на наступний кадр, прицілююся видошукачем на площадку перед кінотеатром… 

БАХ! «Бомба» врізається в асфальт з гуркотом і шипінням… В усі сторони летять бризки… Я встигаю зробити ще декілька кадрів і розумію, що треба терміново робити ноги, поки якийсь пильний громадянин не звернув на мене уваги і не згріб мене для міліції! Мені-то нічого кримінального не світить, але у фотоапараті докази хуліганства! Швидко засовую руку з фотоапаратом під сорочку і швидкою ходою покидаю місце фотографування. На мене ніхто не звертає уваги. Пізніше я дізнався від Петра, що були і глядачі-дівчатка з нашого класу, яких «терористи» запросили на видовище.

Наступного дня зустрічаємося з Петром у школі. Після занять – на фотогурток. Проявляємо плівку. П’ять чудових негативів! Розуміємо, що залишати плівку сушитися у шкільній фотолабораторії не можна – керівник фотогуртка завжди передивлявся проявлені фотоплівки. Тому відрізаємо негативи «вибуху» і ховаємо їх у банку з водою. Банку я забираю додому.

Дома шматок плівки висихає, я загортаю його в папір і кладу у свій ящик столу.

На наступному занятті фотогуртка вибираємо момент коли керівник виходить по якійсь справі і швидко друкуємо фотографії розміром 9х12 см. Надруковані фото кладемо у заздалегідь приготовлені півлітрові банки з водою та кришкою.

Шедевр! Якби ці фото виставити на якусь фотовиставку, наприклад, у Чехословаччині, де любительська художня фотографія була дуже розвинена, то диплом був би гарантований!

На жаль весь мій фотоархів загинув при переїзді родичів на іншу квартиру, коли я був в армії на Кубі!

Далі буде


+2
73
RSS
18:36
+2
Друже, вже читаю. Початок цікавий.
18:43
+2
Так в якому це ти класі тоді вчився?
Так в якому це ти класі тоді вчився?


Це весна 1960-го. Мені 13 років, закінчую 6-й клас.
19:57
+2
Серйозний вік — якраз кидати «бомби».

Випадкові Дописи