До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Битви імпотентів

Битви імпотентів
Джерело матеріалу:

1

В епоху, коли технології зсуву масової свідомості працюють з невідворотністю парового катка і коли оцінка події може бути геть відірваною від її суті, є сенс розібратися в тому, що відбувається у нас зараз, як воно насправді називається і чому саме так.

Оскільки Україна веде війну з РФ, то в основному, оцінку всім поточним подіям слід давати саме відштовхуючись від війни, оскільки вона є осередком і показником усього — економіки, політики, здоров'я суспільства і всього іншого. Під час війни всі ці складові будь-якої державної машини показують те, на що вони здатні або не здатні, і в цей момент це помітно найкраще, оскільки кожен може це бачити на власні очі та в принципі, йому не потрібна чиясь допомога для такої оцінки.

Як відомо, нинішня влада черпає свої уявлення про те, як слід чинити в плані окупації території України, з порад президента Франції Макрона. Тут навіть говорити нема про що, оскільки все це робилося публічно і не приховувалося. Але Франція — доволі специфічний порадник, в цьому плані. Такий собі Мишико Сулугуні, під час перебування президентом Грузії, теж сперся на поради президента Франції, тоді це був уже скандально відомий Ніколя Саркозі, і результат його порад можна спостерігати у всій красі, в будь-який момент часу.

Власне кажучи, президент Франції порадив Сулугуні капітулювати і прийняти умови Москви для капітуляції. Не важливо, як це називає сам Сулугуні, але — війна так і не закінчена, а призупинена, території Грузії продовжують перебувати під окупацією Москви, і судячи з тих військових угрупувань, які там знаходяться, продовження агресії — питання часу.

Більш того, Сулугуні підписав перемир'я на умовах Москви, що відрізало будь-які правові можливості для тиску на РФ задля виведення її військ з Грузії. Все це — чистої води капітуляція, і через деякий час, Сулугуні отримає своє правильне і справедливе визначення — зрадник, яким він безумовно і є.

І ось нинішня влада [України] пішла по стопах Сулугуні, приймаючи поради президента Франції, нехай і з іншим прізвищем та іншого зовнішнього вигляду. Але чи може президент повоєнної Франції взагалі бути порадником з таких питань? Або не так: чи може бути Франція авторитетом в таких питаннях?

Наша відповідь на це запитання однозначна і проста. Якщо кінцевою метою є капітуляція, то нинішня Франція — найкращий тому приклад, і найшвидше, її президент видасть майстер-клас саме в частині капітуляції. Щоправда, тут треба уточнити те, що ми маємо на увазі під французьким варіантом капітуляції. Це треба зробити хоча б тому, що і Німеччина, і Японія, наприклад — підписали акти про капітуляцію в 1945 році, але їхню капітуляцію не можна навіть близько ставити поруч з капітуляцією Франції. Вони пішли на цей крок після маси військових поразок, вичерпання матеріальних і людських ресурсів і просто тому, що зрештою, їхні сили і можливості стали несумісними, в порівнянні з супротивником.

Тобто, армії обох цих країн гідно билися і не дали своїм супротивникам зробити легкої прогулянки, а перетворили їхній наступ в кривавий жах, від чого сама наступальна сторона була в шоці. Тільки збіг різних обставин призвів до поразки і Німеччини, і Японії, але в принципі, у них була воля до перемоги і вони використовували всі доступні можливості для її досягнення. Тобто, це були акти не ганебної, а гідної капітуляції. Нащадкам, при всіх нюансах історії, не буде соромно за ці капітуляції. А ось із Францією все було інакше.

2

Суть цієї різниці довелося прочитати в давно забутій книжці, де крім усього іншого, були спогади японських офіцерів про війну в Китаї, і там було особисте визначення того, чому вийшов ефект «Нанкінської різанини», яку Китай досі не пробачив Японії. До речі, ця оцінка була не одиничною і була присутня в спогадах кількох офіцерів японської армії.

Насправді, японці дійсно вважали себе більш шляхетною і чистокровною нацією, ніж народи континентального Китаю, наприклад. Чому так — тема окремого матеріалу, а тут просто констатуємо наявність цього факту. Але саме Нанкін не був калькою нацистських програм знищення євреїв, циган та всіх, кого вони вважали «брудною кров'ю». У Німеччині була чітко описана доктрина знищення людей просто за належністю до цих народів.

З Нанкіном все вийшло трохи інакше. Наступ японських військ супроводжувався втечею китайських армій. Причому, армії не розбіглися по домівках і не припинили свого існування, вони просто відступали, не даючи генеральної битви і навіть не намагаючись закріпитися на якійсь лінії оборони.

У японців був зовсім інший менталітет, і вони вважали за честь битися з сильним і завзятим ворогом, і тільки це вселяло їм повагу. З урахуванням того, що в японській армії було заведено, що загибель в бою — найкраща смерть для чоловіка, їм було спочатку дивно, а потім і бридко спостерігати за втечею супротивника, який вперто не має наміру захищати навіть свої великі міста, де залишається маса мирного населення.

От саме поведінка китайської армії була причиною повного презирства до мирного китайського населення, яке і піддалося винищенню в Нанкіні. Про це не заведено було говорити по війні, оскільки історію пишуть переможці й у ній вони вказують лише те, що представлятиме їх в героїчному або суто позитивному світлі. До речі, японці так і не домоглися генеральної битви з китайськими військами. А найвидатнішим майстром тактики «вимотування супротивника втечею» був ніхто інший, як основоположник нинішньої КНР — Мао Цзе Дун.

Зрозуміло, що такий мотив ніяк не виправдовує жаху, який вчинили японці, але якщо вже говорити про цей історичний епізод, то треба говорити все. Китайські війська просто відмовилися захищати своє місто та власних співвітчизників і вважали за краще вижити самим, принісши в жертву Нанкін.

Цей приклад ми навели просто для того, щоб термін «капітуляція» розуміти правильно і бачити в ньому різницю смислів, оскільки ганебна капітуляція і бойова капітуляція все одно позначені одним і тим самим словом, тому далі ми вестимемо мову про перший різновид капітуляції — ганебну.

Як це не дивно, але саме Франція стала засновницею тактики ганебної капітуляції ще до прямого військового зіткнення з Німеччиною. Всім добре відомий «Мюнхенський пакт», який став вінцем політики «умиротворення Німеччини», яка потім вилилася у Другу Світову війну.

Німеччину тоді «умиротворяли» Англія і Франція, але все ж Франція мала вирішальне слово в цьому процесі. Річ у тім, що після закінчення Першої Світової війни, згідно до Версальського договору, саме ці дві країни взяли на себе роль охоронців нових європейських порядків. Причому, з цілком очевидних причин, Велика Британія брала на себе функції забезпечення цього порядку у всіх питаннях, пов'язаних з морем. У неї був найбільший і найпотужніший у світі військово-морський флот і водночас, зовсім незначна сухопутна армія. Воно й зрозуміло, оскільки Велика Британія практично не мала сухопутних кордонів, будучи острівною державою. Колоніальні війська — не беруться до уваги.

3

Франція ж — навпаки мала не надто великий, хоч і не маленький ВМФ, але куди більш потужну і оснащену сухопутну армію. Власне кажучи, всі проблеми, які могли виникнути на континенті, повинна була вирішувати Франція, за підтримки Великої Британії.

І якщо перший тест, пов'язаний з тихим захопленням німецькими військами Рейнської демілітаризованої зони, в принципі не призвів до зміни конфігурації європейських кордонів, а лише змінив статус цієї області, то в Мюнхені все було інакше.

Тут прямо йшлося про зміну кордонів і передачу частини території Чехословаччини на користь Німеччини. Причому, домовленості ці були за спиною чехословацького уряду, представника якого в Мюнхені просто не було. Оскільки йшлося про події всередині континенту, то вирішальну роль в переговорах відігравала Франція, і саме прем'єр-міністр Франції Даладьє взяв на себе місію умовити президента Чехословаччини Бенеша не чинити опору окупації Судетської області.

Між іншим, це було вкрай важливо тому, що чисельність чехословацької армії дорівнювала чисельності німецької армії вторгнення, а ось в технічному плані, насамперед — по частині оснащення бронетехнікою, чехословацька армія являла собою куди більш потужну силу. Більш того, чеські танки були краще броньовані й мали потужніше озброєння, а промисловість країни завжди славилася своїми збройними виробництвами.

Це означає, що саме в той момент Чехословаччина мала всі можливості дати відсіч Німеччині, оскільки ведучи оборонну війну на заздалегідь підготовлених позиціях, вона могла завдати Вермахту просто непоправної шкоди. Але Бенеш дав себе вмовити Даладьє і незабаром, разом з Судетами, була анексована вся Чехословаччина, без єдиного пострілу і опору. Причому Даладьє, умовляючи Бенеша, переконував його в тому, що поступка Німеччині — єдиний шанс уникнути захоплення всієї Чехословаччини, і якщо Бенеш не погодиться з його пропозицією, то Франція не зможе гарантувати безпеку всього заходу, а так — він дає ці гарантії від імені своєї країни.

У підсумку, позиція Франції виявилася просто деструктивною і по суті, відкрила ворота Другій Світовій війні. Чехословаччина, зусиллями Франції, майже миттєво зникла з карт Європи, а Париж не вжив рівно ніяких дій для того, щоб якось вплинути на ситуацію. Тобто, Чехословаччина, навчена Францією — ганебно капітулювала, навіть не зробивши спроби захистити себе.

У зв'язку з цим, в післявоєнній Європі був згенерований міф про те, що ні у випадку із захопленням Німеччиною Чехословаччини, ані у випадку із захопленням Польщі ні Франція, ні Англія, ані вони разом нічого не могли вдіяти, оскільки жертви агресії знаходилися на східному кордоні Німеччини, в той час як Франція знаходиться на західному.

Дивно, що ця легенда взагалі була успішно використана для зміщення точки уваги. Адже саме Франція має спільний сухопутний кордон з Німеччиною і двічі, в описаних вище випадках, практично вся наявна військова міць Німеччини відводилася на Схід ще до вторгнення у Францію. Тобто, Париж двічі мав можливість завдати удару по території Німеччини з рубежів своїх кордонів і між іншим, був зобов'язаний це зробити тому, що Німеччина почала війну з країнами — союзницями Франції.

Тобто був формальний привід для активних бойових дій і були всі військові умови для того, щоб ці бойові дії були успішними. Але обидва рази Франція спокійно дивилася на те, як весь Вермахт пішов на Схід і дочекалася того, що він таки повернувся, і в травні 1940 року тепер уже зібрався на західних кордонах. Це був перший великий досвід Франції з примусу інших країн до ганебної капітуляції. Перший, але не останній.

(Далі буде)

Автор – Anti-Colorados

+3
125
RSS
17:50
+2
Великий капітальний текст! В одну публікацію не вмістився, зараз буде друга частина…
18:37
+2
Тільки збіг різних обставин призвів до поразки і Німеччини, і Японії, але в принципі, у них була воля до перемоги і вони використовували всі доступні можливості для її досягнення. Тобто, це були акти не ганебної, а гідної капітуляції. Нащадкам, при всіх нюансах історії, не буде соромно за ці капітуляції.


Чудовий висновок!
21:40
+2
Ясно, що Франція нам не вчитель.
18:40
+2
У Німеччині була чітко описана доктрина знищення людей просто за належністю до цих народів.


Пропагандистська теза не підтверджена реальними документами!
18:45
+2
Всім добре відомий «Мюнхенський пакт», який став вінцем політики «умиротворення Німеччини», яка потім вилилася у Другу Світову війну.


Хибне твердження! Причиною Другої світової війни був несправедливий і грабіжницький Версальський мирний договір 1919 року!
21:42
+2
А якщо копнути глибше, то причиною… була революція в Німеччині восени 1918 р. — ніж в спину воюючій країні.
Австро-Угорська імперія та Османська імперія теж розпалися внаслідок І Світової війни.
_не_знаю
Й Російська імперія теж розпалася — хоч і склалася за кілька років у вигляді СРСР.

Випадкові Дописи