До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Битви імпотентів (завершення)

Битви імпотентів (завершення)
Джерело матеріалу:

(Початок — тут)

4

Аж ось минуло лише півроку, і «політика умиротворення Гітлера» повернулася до Франції на танках Вермахту. Війна тривала трохи більше місяця, й ось саме це слово «війна» якось не зовсім підходить для визначення того, що там сталося. Місяць могла воювати дивізія чи група дивізій, але просто уявімо масштаб заходу. З обох боків у цій війні брали участь близько 6,5 мільйона військовослужбовців, тисячі танків і літаків. І все скінчилося за місяць!

Знову ж таки, в повоєнний період, силами Франції була вигадана безглузда легенда, яка пояснює те, що сталося. Схоже на те, що французи почерпнули термінологію і прийоми викладення, що описують приголомшливу поразку, у совка. Тут тобі й раптовість, і переважаючі сили, і віроломство. Загалом, різняться назви населених пунктів і дати, все інше — один до одного.

Але якщо не слухати цю маячню, а просто звернутися до даних з відкритих джерел, то за п'ять хвилин часу від цієї недолугої казки не залишиться каменю на камені. Та мета її була саме в тому, щоб прикривати одне-єдине запитання, яке цілком природно виникає, якщо акуратно, щоб не обляпати, спустити цю гидоту в унітаз.

Напевно, це — підхід юриста, але він має якусь універсальну властивість, яку ми — автор і редактор (юристи), — рекомендуємо випробувати всім охочим. Якщо якийсь захід розтягується в часі, то перше, що потрібно зробити — подати або зобразити часову шкалу і на неї нанести всі відомі факти. На першому етапі не варто намагатися давати їм оцінки, а просто зайнятися очищенням їх від налиплої недостовірної погані, а після цього — один за іншим, вишикувати на часовій шкалі. Коли з цим буде покінчено, то тільки це вже дасть картину, дуже відмінну від тієї, що вам хотіли нав'язати.

В даному разі, щоб зрозуміти, що офіційна легенда — маячня, беремо всього дві дати і дивимося, як вони лягають на часову шкалу. Перша дата — 3 вересня 1939 року. У цей день Франція оголосила війну Німеччині у відповідь на її напад на союзну Польщі. Яка може бути раптовість і віроломство, якщо країни перебувають у стані війни вже майже рік? Ну 9 місяців — точно! За цей час війська Франції не перейшли кордон Німеччини, хоча у неї було два тижні просто фантастичного вікна можливостей, коли майже всі сили Вермахту були в Польщі чи біля її кордонів.

Ну і другий момент. У Німеччини не було переваги перед Францією і союзниками ні в чому. Кількість живої сили була практично рівною, 3,3 млн у союзників і 3,35 у Німеччини. За танкам, артилерією й літаками, Франція і союзні війська мали майже дворазову перевагу. Плюс до цього, Вермахт обрав наступальний вид бойових дій, більш витратний в плані втрат, а Франція — оборонний, що безумовно є більш економічним способом ведення бойових дій.

Тобто, Франція як мінімум могла воювати з Німеччиною на рівних. Тим паче, коли йдеться про війну оборонну, та ще й на своїй території, то повинні бути плани «Б», «В» і так далі, а під них — завчасно підготовлені друга, третя і більше лінії оборони, де супротивник понесе рішучі втрати й буде змушений зупинитися.

Територія Франції досить велика, щоб реалізувати ці плани і вимотавши супротивника — почати його вичавлювати зі своєї території. Але як виявилося, нічого цього не було, був план «А» — оборона, і план «Б» — капітуляція; оскільки з планом «А» склалося не дуже, через місяць Франція перейшла до плану «Б» і просто капітулювала, зі своєю величезною армією і величезним, в порівнянні з Німеччиною, флотом.

5

Більш того, на відміну від багатьох європейських країн, окупованих Німеччиною, які евакуювали свої уряди до Англії, Франція цього не зробила, а підписала капітуляцію. Якби уряд пішов у вигнання, то будь-які дії від імені Франції не мали б юридичної сили, в тому числі, й капітуляція. Але навіть цього не було зроблено.

З часів Наполеона з Франції вивітрився бойовий дух, і вона стала втіленням капітуляції найганебнішого зразка. І все це прикрите мережею легенд та іншої маячні, яка має показати, що там всі суцільно — іспанські льотчики, антифашисти і «бійці опору».

Шарль де Голль став символом «нескореної Франції», але якби французька армія, хай не 3, а 2-2,5 мільйонна, відступила і закріпилася на Півдні чи в Африці, про це щось можна було б говорити. Але ми згадуємо, що навесні 1940 року Франція мала близько 3 млн армії, а у де Голля набралося близько 70 тис. багнетів, з яких дуже багато виявилося польських вояків, які самостійно й різними шляхами зуміли відійти до союзників, і тому масштаби «армії» генерала де Голля здаються просто смішними.

І ще, якось дуже тихо мовиться про те, що у Франції був сформований «Французький легіон», куди входили дивізія Ваффен СС і ряд окремих підрозділів, а крім того, на службу в поліцію й інші силові структури окупаційних сил пішло працювати безліч народу, і за чисельністю це цілком порівнювано з військами де Голля, якщо не перевищує їх.

І знову ж таки, не дуже люблять згадувати про те, що французький флот, який стояв у портах Північної Африки, відмовився перейти на бік союзників і був знищений чи пошкоджений силами британської авіації і флоту. Ми про це писали раніше, там був натуральний бій, в якому французький флот прямо протистояв британському. Так що за фактом, флот можна теж протиставляти деголлівським військам.

Якщо на все це подивитися з точки зору об'єктивної реальності, а не тих казок, які були вигадані французами по війні, виходить зовсім неприваблива картина. Офіційно Франція капітулювала і діяла в інтересах Німеччини аж до її звільнення союзниками. При цьому, де Голль не мав ніякого статусу для того, щоб щось заявляти або вирішувати від імені Франції. А відповідний акт про капітуляцію, з підписами уповноважених це робити від імені республіки осіб — у наявності й нікуди не подівся.

Таким чином, розчистивши ці завали, саме й виникає запитання, яке так старанно ховали по війні: «Чому Франція капітулювала, не давши Гітлеру серйозної відсічі, хоча мала для цього необхідні сили й засоби?». Чому ганебну капітуляцію прийняло суспільство і величезна армія? Як так сталося, що з трьох мільйонів вояків, які вже стоять під рушницею, і напевно 3-6 мільйонів мобілізаційного резерву, Франція обрала не просто ганебну, а принизливу капітуляцію в тому самому вагоні, що стоїть в Комп'єнському лісі, в якому була прийнята капітуляція Німеччини у Першій Світовій війні.

І знову ж таки, не будемо плутати одне з іншим. Німеччина воювала 4 роки і більшу частину часу — на 2 фронти, і просто у неї скінчилися ресурси для ведення війни. У супротивника вони теж скінчилися, але в останній момент до них підключилися США з величезним військовим і ресурсним потенціалом. Чи ганебною була та, найперша капітуляція? Ні в якому разі. Вона була важкою, нищівною — та якою завгодно, але не ганебною. А Франція здулася за місяць, фактично не давши жодного великого бою, і розійшлася по домівках, залишивши все своє майно, включно з озброєнням і боєприпасами, в якості трофеїв своєму супротивнику.

6

А все дуже просто. Армія не хотіла воювати, суспільству було плювати на те, кака влада буде в їхній країні — власна чи окупаційна. Воно (суспільство) вирішило, що треба бути поза політикою, а тому — можна перекантуватися і з капітуляцією, і [з] окупацією.

Це не дивно, оскільки імпотентний уряд Даладьє нічого не зробив для того, щоб мобілізувати націю на боротьбу. Навіть після оголошення війни Німеччині й навіть після часткової військової мобілізації, ні країна, ані армія не мали наміру воювати, а уряд підтримував такі настрої тією самою «політикою умиротворення».

Тому Франція, насправді, вкрила себе незмивною ганьбою, оскільки сама виявилася імпотентом, зробила імпотентом уряд Чехословаччини і без якихось осудних дій, дала стекти кров'ю своєму союзникові — Польщі. Тому, найправильнішою оцінкою Франції, як учасниці четвірки країн-переможниць Німеччини, була репліка-запитання генерала Кейтеля, коли він увійшов до зали, де на підпис був представлений акт про капітуляцію Німеччини. Побачивши специфічну форму французьких вояків, він розгублено запитав: «Як, вони нас теж перемогли?»

Загалом, фактичні обставини початку і завершення Другої Світової війни прямо вказують на те, що Франція не має підстав на титул «переможниці» й пов'язані з ним ніштяки, зокрема — місце постійного члена Ради безпеки ООН з правом «вето» і подібні до цього речі.

Ми не говоримо про те, що французи не воювали з Німеччиною, ні! Але їх було мізерно мало для того, щоб претендувати на те, що Франція отримала після війни. З такими успіхами, Польща має набагато більше підстав (моральних, юридичних і фактичних) мати те, що зараз має Франція. Щодо кількості свого населення, вона дала в рази більше військових, які билися з Німеччиною; ну і на своїй території вона боролася відчайдушно, хоч і невдало.

І ось тепер Франція, вже вкотре поспіль, виступає в ролі такого собі миротворця, «вирішувателя» військових конфліктів. Зауважимо, вона жодного разу навіть не намагалася надати дієву військову допомогу жертві агресії. Нехай не своїми військами, а хоча б зброєю або грошима для її закупівлі. Вона продовжує діяти в парадигмі Даладьє. Вона деморалізує жертву і вмовляє її капітулювати перед обличчям агресора.

Причому, якби ці дії були виконані одним і тим самим президентом Франції, це можна було б списати на особливості його характеру і світосприйняття, але Франція так діє постійно, починаючи з середини 30-х років. Що вражає найбільше, [то це] помилковість підходів до проблеми агресор-жертва, які продемонстрував Даладьє й підтвердили подальші події, де жертвою стала сама Франція і в результаті стало зрозуміло, що умиротворення агресора — марне і шкідливе в принципі, а ті, хто активно займаються цією справою — по суті стають співучасниками злочинів, які творить агресор.

Але ні, навіть цей урок не змусив змінити світогляд керівників Франції. Це говорить про те, що річ там не в особистостях, а [в] капітулянтському дусі, який там виник після Наполеона, проріс безліччю паростків і дав бурхливі сходи. У цьому сенсі, Франція і капітуляція — слова-синоніми.

Таким чином ті, хто звертається до керівництва Франції за посередництвом або приймає посередницькі ініціативи Франції під час війни, повинні чітко собі уявляти те, що ви звертаєтеся до фахівців з капітуляції. Це можна використовувати як маркер. Якщо керівник країни (Грузії, України або будь-якої іншої) звернувся до поточного господаря Єлисейського палацу, можна сміливо стверджувати, що це капітулянт звертається за допомогою до капітулянта-профі.

Як ми знаємо, наша зеко-манда із захватом спілкувалася з нинішнім президентом Франції Макроном, і це можна чітко сприймати як безпомилкову ознаку капітуляції. Отож 73% — ви хочете капітуляції? Тоді треба називати речі своїми іменами. Так буде чесно перед собою, перед тими, хто капітуляцію не сприймає і врешті-решт — перед своїми дітьми й онуками, які одного разу запитають вас про те, чому ви зрадили свою країну.

Автор – Anti-Colorados

Схожі Дописи:
+4
137
RSS
20:05
+2
Дуже актуальні думки! _чудово
20:12
+2
Німеччина воювала 4 роки і більшу частину часу — на 2 фронти, і просто у неї скінчилися ресурси для ведення війни. У супротивника вони теж скінчилися, але в останній момент до них підключилися США з величезним військовим і ресурсним потенціалом. Чи ганебною була та, найперша капітуляція? Ні в якому разі. Вона була важкою, нищівною — та якою завгодно, але не ганебною. А Франція здулася за місяць, фактично не давши жодного великого бою, і розійшлася по домівках, залишивши все своє майно, включно з озброєнням і боєприпасами, в якості трофеїв своєму супротивнику.


Так і було!
20:23
+3
Франція, насправді, вкрила себе незмивною ганьбою, оскільки сама виявилася імпотентом, зробила імпотентом уряд Чехословаччини і без якихось осудних дій, дала стекти кров'ю своєму союзникові — Польщі. Тому, найправильнішою оцінкою Франції, як учасниці четвірки країн-переможниць Німеччини, була репліка-запитання генерала Кейтеля, коли він увійшов до зали, де на підпис був представлений акт про капітуляцію Німеччини. Побачивши специфічну форму французьких вояків, він розгублено запитав: «Як, вони нас теж перемогли?»


Дійсно, смішно!
А я б краще не Францію, а Італію включив у коло країн-переможниць! Вони навіть свого дуче прибили і разом з трупом коханки догори дригом повісили…
Тимур Литовченко А я б краще не Францію, а Італію включив у коло країн-переможниць!


Вони теж зрадники!
20:26
+3
Франція і капітуляція — слова-синоніми.


Блискуче!
20:27
+3
Таким чином ті, хто звертається до керівництва Франції за посередництвом або приймає посередницькі ініціативи Франції під час війни, повинні чітко собі уявляти те, що ви звертаєтеся до фахівців з капітуляції. Це можна використовувати як маркер. Якщо керівник країни (Грузії, України або будь-якої іншої) звернувся до поточного господаря Єлисейського палацу, можна сміливо стверджувати, що це капітулянт звертається за допомогою до капітулянта-профі.


Згідний на 100%!
От тому я й узявся перекладати цей матеріал, попри величезний обсяг… _чудово
20:36
+3
Дякую, друже Тимуре, за виклад цієї публікації на «Світочі»!
Прошу пана!
20:43
+3
Мені, як військовому історику і історику Третього Райху, цікаво і корисно було прочитати блискучий аналіз капітулянтської політики керівників Франції періоду Другої світової війни і блискучу прив'язку цієї політики до сучасних стосунків політичних лідерів України і Франції!
22:07
+2
Але ж була й частина не окупованої Франції?
Ти маєш на увазі вішістів?..

Режим Віші (фр. Régime de Vichy), офіційна назва Французька держава (фр. État français) — колабораціоністський уряд Франції, сформований після поразки у війні з нацистською Німеччиною (1940).
Існував з 1940 по 1944 рік.
Після окупації німцями Парижа уряд Франції продовжував роботу в місті Бордо. У червні 1940-го було прийняте рішення про підписання сепаратного перемир'я з ворогом. Перемир'я підписали 22 червня 1940 року.
У липні 1940 року Національні збори та уряд переїхали до курортного містечка Віші. Маршал Анрі Філіпп Петен (голова Ради міністрів з 16 червня 1940) отримав диктаторські повноваження. Це — кінець Третьої Республіки.
Вішістський уряд утворив так звану Французьку державу. Він фактично контролював лише південь Франції. Але навіть у сфері свого впливу він мав виконувати вимоги Німеччини. Не менше як мільйон французьких військовополонених залишалися в німецьких концтаборах.
Формально режим проводив дії, спрямовані на національне відродження країни — так звана Національна Революція (фр. Révolution Nationale). Фактично він повністю виконував замовлення та вказівки Гітлера.

І ще зверни увагу:

Відносини між Великою Британією та урядом Віші були важкими. Уряд Віші розірвав дипломатичні відносини з Великою Британією 5 липня 1940 року, після того як королівський флот потопив французькі кораблі в порту Мерс-ель-Кебір, Алжир. Знищення флоту відбулося після того, як британці запропонували французам або підірвати їх судна, або перевести у нейтральний порт, або приєднатися до них у війні проти Німеччини. Ці варіанти були відхилені, і флот був знищений. Цей крок з боку Великої Британії зіпсував відносини між двома колишніми союзниками і підштовхнув населення Франції на бік уряду Віші.

Гітлер наказав розпочати операцію Антон, для окупації Корсики, а пізніше неокупованої південної зони, що було безпосередньою реакцією на висадку союзників у Північній Африці (Операція «Смолоскип») 8 листопада 1942 року. Після завершення операції 12 листопада війська режиму Віші були розформовані. 7 вересня 1944, після вторгнення союзних військ у Франції, залишки кабінету уряду Віші втекли до Німеччини і створили маріонетковий уряд у вигнанні у Зігмарінгені. Цей уряд, було скасовано, коли місто було взято союзниками в квітні 1945 року.
Уряд США до певного часу і до деякої міри визнавав уряд Віші, висловивши своє невдоволення захопленням військами Вільної Франції колонії Сен-П'єр і Мікелон.
Тільки після проведення операції «Оверлорд» і операції «Драгун» і евакуації Вішістського уряду США, Велика Британія та Радянський Союз, нарешті, визнали Тимчасовий уряд Французької Республіки (GPRF) на чолі з де Голлем, як законний уряд Франції 23 жовтня 1944 року.

Після звільнення Парижа 25 серпня 1944 року, Петен і його міністри були вивезені в Німеччину німецькими військами, де Фернан де Бринон створив уряд у вигнанні (фр. Commission gouvernementale française pour la défense des intérêts nationaux) в Зігмарінгені. Петен відмовився від участі у цьому уряді. У Зігмарінгені була власна радіостанція (Radio-patrie, Içi la France), періодичні видання (La France, Le Petit Parisien) і розміщувалися посольства держав вісі (Німеччини, Італії та Японії). Населення анклаву було близько 6000 громадян, в тому числі відомі журналісти-колабораціоністи, письменники (Луї-Фердинанд Селін, Люсьєн Ребате), актори (Робер Ле Віган) і члени їхніх родин та 500 солдатів, 700 французьких есесівців, військовополонених та цивільних французів примусової праці.
07:53
+3
До речі, українські остарбайтери працювали і у Франції, на шахтах! Я знайшов в архіві декілька листів з Франції. З подивом дізнався, що в шахтах працювали на глибині від 650 м до 1 кілометра.
В Україні найглибша у світі шахта — «Шахтарська-Глибока», там вуглевидобуток йде з глибини 1,4 км!

Випадкові Дописи