До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

3 рівня складності в обстоюванні своїх меж

3 рівня складності в обстоюванні своїх меж
Джерело матеріалу:

Найскладніше — це обстоювати свої межі в разі, коли до вас прилаштовуються зверху і доброзичливо принижують на людях, щодо найважливіших життєвих сфер. Причому коли це робить авторитет, який періодично починає грати в жертву.


В одних випадках обстоювати свої інтереси складніше, ніж в інших. У цій статті я розповідаю про те, в чому відмінність цих ситуацій. А також які ускладнювальні фактори заважають вам давати відсіч недоброзичливцям.

Як обстоювати свої межі

Рівень 1: Сказати «сам дурень» і не померти від страху.

Деякі в принципі не можуть протиставити себе зовнішньому тиску. Або у них нема чого протиставити, або вони настільки бояться конфлікту, що пасують одразу ж, як він замаячив на обрії.

Розвиваючи свою автономність, розблоковуючи свою агресію і знаходячи віру в себе, можливо, підтримку, такі люди стають здатними долати зовнішній прямий тиск. Іноді можуть витримувати конфлікти. Все більше і більше. Доти, поки їм не стає нормально (хоч і з бурею емоцій, звісно) в будь-якому конфлікті. Навіть в ускладненому (див. нижче).

Рівень 2: Сказати «сам дурень», навіть коли людина не чинить опору, а ображається й ображається мовчки. Або навіть погоджується: «Так, я дурень».

Коли є прямий конфлікт — тут все просто. Ти поганий, я — хороший. Fight!

Але що, якщо ти починаєш бій, а твій опонент тут же підкидає лапки догори і прикидається, що ти на нього нападаєш і гамселиш?

Ти тоді виходиш поганим! До такого життя не готувало.

Виходить, що якщо ти продовжуєш воювати, то ти нібито розписуєшся в тому, що ти — погана людина (а він бути правим не може, як ми пам'ятаємо з казок і фільмів). І взагалі, егоїстичний і безсердечний. Позбавлений співчуття.

У підсумку, людина опиняється перед вибором: або обстоювати себе і свої межі, ризикуючи опинитися «поганим хлопцем» — або дозволяти іншим ці межі порушувати, терпіти цю всю справу, але зате бути хорошим.

Якщо людина відстежує цю справу, набуває необхідної психологічної компетентності, розуміє, що відбувається, змінює свої установки і дозволяє собі вже бути поганим, то вона стає здатною не вестися на ці маніпуляції з пасивною агресією.

Рівень 3: Сказати «сам дурень», коли ніхто не говорив «ти дурень», а говорили: «Ти дуже хороша людина. Продовжуй робити це отак. І отут тобі б порозумнішати — і тоді просто взагалі класно було б! Від серця раджу!»

Завуальоване знецінення — найскладніше для виявлення. Коли опонент моментально стає в позицію «зверху» і дивиться звідти ніжно і дбайливо. Навіть десь мудро. І зверхньо радить тобі, нерозумному, як виправити твої недоліки.

За будь-якою непроханою «доброю» порадою криється, по-перше — вказівка на те, що просто зараз ти якось не дуже хороший, а по-друге — вказівка на те, як тобі слід вчинити й яким бути. Тобто, пряме порушення меж.

Протистояти такому теж важко. Адже така людина ззовні начебто нічого поганого не робить. Про тебе піклується. Найогидніше те, що опонентові легко зберігати емоційну стабільність і не переходити в бійку. Навпаки, можна з посмішкою хитроср*кого Будди спостерігати за нерозумною поведінкою цього смішного чоловічка поруч. Тим самим підтверджуючи свою перевагу і жалюгідність та недорозвиненість цього чоловічка.

Тобто, відповідна (цілком адекватна) агресія нібито підтверджує статус «доброзичливця», як просвітленого нападника. Він завжди може сказати щось на кшталт: «Ну чого ти так розхвилювався? Я ж на тебе не нападаю, я від щирого серця про тебе дбаю. І навіть не говорив, що ти поганий. А ти так відчайдушно ручками махаєш, ніби просто вбити мене хочеш. Але куди тобі, так? Хто у нас тут милий дурненький-зайка-пуся? Тю-тю-тю!»

Тут головне — це здатність розпізнати наїзд на свої межі й залишити за собою права адекватно реагувати, попри всі ці хитросплетіння. Не погоджуючись на відведену роль знизу. Грубо кажучи, якщо людина сама не впевнена, що вона адекватна і добра, то їй буде дуже важко не погоджуватися з цим агресором. Важко щось протиставити.

Для протистояння потрібно мати високий рівень незалежності й розвинений внутрішній локус контролю. Тобто, здатність спиратися на себе і свою думку, свої почуття. Здатність самостійно вирішувати, який ти і що тобі можна і не можна. І прийняття тіньової частини: своїх слабких і небажаних сторін. Включно, наприклад, з «нерозумністю» й «невдячністю». Адже поводитися настільки нерозумно, коли такий мудрий чоловік дає поради — нерозумно і невдячно, так? :)

Ускладнювальні фактори

Будь-який рівень складності можна зробити ще складнішим, якщо додати до нього ускладнювальні фактори. Вони дуже збільшують складність, зберігаючи внутрішню структуру конфлікту.

На людях. Коли всі дивляться.

Це перший ускладнювальний фактор. Одна річ — протистояти сам-на-сам. Інша річ — робити це, коли є натовп глядачів. У компанії, публічно або в інтернеті, наприклад.

Один з найголовніших факторів невпевненої поведінки і нездатності обстоювати себе — це страх відчути сором. А сором — соціальне почуття.

Якщо мій опонент подумає, що я «невдячна невихована свиня, яка дбає тільки про себе» — то й нехай думає. Він же тупий селюк і взагалі нічого для мене не значить. А от якщо глядачі вирішать так само, то це вже біда. І свободи вибору в засобах ведення бою вже менше.

Вирішується це все кількома пунктами.

По-перше, примирення з тим, що вам не вдасться керувати чужими думками. Люди все одно подумають те, що захочуть і єдине, що лишається — це визнати той факт, що вони вирішать про вас щось все одно. І вам не вдасться це поміняти. Нехай вирішують самі. Потрібно визнати своє безсилля в цьому відношенні.

По-друге, потрібно мати сміливість вступити в бій і з ними теж, відкинувши, якщо треба, і їх разом з опонентом. Потрібно бути готовим втратити або якось зіпсувати і ці відносини. Тут, звісно, допомагає бекграунд відносин, в яких людину приймають, можливість (особливо перевірена досвідом) знайти нових людей та інше. Тобто, якщо світ клином на цій компашці не зійшовся, то можна легше знехтувати їхньою думкою.

Але потрібно розуміти, що повністю звільнитися від громадської думки неможливо. Нам все одно буде важливо, що про нас подумають люди. Особливо, з найближчого оточення. Особливо, важливі для нас, авторитетні люди.

Коли йдеться про важливе

Ми всі себе якось описуємо, зараховуємо до соціальних груп, відводимо собі якісь ролі. Це нормально.

Деякі ролі важливіші від інших. Наприклад, одна з головних ролей — статева ідентифікація. Жінці важливо бути жінкою, а чоловікові — чоловіком.

Тому знецінення та образи в цих сферах сприйматимуться більш болісно. Тому улюблена жіноча образа — «та ти не мужик». Не знаю, до речі, чому серед чоловіків «яка з тебе жінка» зовсім не настільки поширене. Не те щоб я за поширення цього. Просто спостереження за фактом.

Якщо важливою частиною життя жінки є материнство, наприклад, то немає гіршого знецінення, ніж «ти не вмієш піклуватися про дитину, ти погана матір».

Те ж стосується і професійної сфери. Якщо важлива частина життя тієї ж жінки — професійна самореалізація, то «ти хріновий професіонал і нічого не можеш» — це дуже болісно.

Відповідно, обстоювати себе в цих сферах особливо важко. Емоції зашкалюють.

Вирішується це через дозвіл собі бути не ідеальним кимось. А також прийняття тіньової частини. Тобто, якихось своїх недоліків і якостей, які не дуже хочеться в собі приймати. Наприклад, "іноді я дійсно вчиняю як погана матір. Мені неприємно це усвідомлювати, я намагаюся так не робити. Але іноді так виходить. Але це не означає, що я дійсно в цілому, погана матір. Я себе вважаю хорошою. А хто без гріха?"

Тобто, лояльне ставлення до себе, самоприйняття — запорука успішного подолання.

Авторитет

Якщо «ти — невдаха жебрак» говорить тобі гопник Вася на розбитій «шістці» та в одязі за 1500 рублів сумарно, то його думку легко знецінити.

Але що, якщо це говорить людина, у якої реально значно вищі життєві досягнення?

Що, якщо у відсутності розуму тобі дорікає реально дуже розумна людина, яка має об'єктивні докази цього? Та й просто користується вашою повагою?

Проста стратегія — це сказати: «Ти — ніхто. І думка твоя така ж. Залиш при собі, й якнайглибше».

Але це не спрацює у випадку з авторитетом, який ви самі визнаєте. На нуль таку людину не поділити помножити. І від її думки просто так не відмахнутися.

Що допомагає в цьому разі? Зрозуміло, зняття корони з авторитета і припинення ідеалізації. Якщо людина розумна, це не означає, що вона має рацію взагалі в усьому, наприклад. А якщо вона багато заробляє, це не дає гарантію того, що вона не козел при цьому.

Найкраща тактика — це почути думку і залишити її зовнішньою. «Ти думаєш так. Я з тобою не згоден. На тому й вирішимо». І залишити за собою право наполягати на цьому, відкидаючи будь-які спроби все-таки продавити і нав'язати свою думку.

Виходить, найскладніше — це обстоювати свої межі в разі, коли до вас прилаштовуються зверху і доброзичливо принижують на людях, щодо найважливіших життєвих сфер. Причому коли це робить авторитет, який періодично починає грати в жертву.

Автор — Сергій Смирнов

+1
92
RSS
14:21
+1
Корисний матеріал.

Випадкові Дописи