До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Поруч не було дорослих...

Поруч не було дорослих...

Сучасна притча невідомого походження


Подружжя мало двох синів, одному з яких було 5 років, іншому — тільки 2. Як це нерідко стається в наш час, не тільки батько сімейства, але й матір також вирішила не відмовлятися від кар'єрного зростання після народження дітей — отож і пішла працювати. А діточок доглядала няня — молода дівчина, яка вже мала хороші рекомендації від попередніх господарів.

Одного спекотного літнього дня, після прогулянки й обіду няня поклала дітей спати в їхній дитячій кімнаті на другому поверсі, а тим часом вирішила сходити за продуктами. Побоюючись, щоб з дітьми нічого не сталося, якщо вони раптом прокинуться за її відсутності, дівчина ретельно замкнула в дитячій спальні всі вікна, налаштувала кондиціонер на підтримання комфортної температури і про всяк випадок замкнула також двері дитячої спальні. Щоб малюків раптом не розбудив телефон — вимкнула і винесла у вітальню хатній апарат. Потім замкнула вхідні двері й відправилася за покупками.

Втім, купити все необхідне в найближчому гіпермаркеті не змогла, отож довелося відвідати ще один магазин. Немовби навмисно, в цей день дороги міста були закорковані, й автобус, яким няня поверталася з дальнього магазину, їхав дуже повільно. Отож у місті дівчина провела значно більше часу, ніж розраховувала попервах. А коли нарешті повернулася — то побачила, що будинок, в якому вона залишила двох дітей, охоплений полум'ям. Очевидно, через спеку багато хто користувався кондиціонерами і пристроями клімат-контролю, тому електромережі були перевантажені. Коли в будинку сталося коротке замикання, запобіжники не спрацювали належним чином...

Пожежа почалася на першому поверсі, й полум'я вже повністю охопило його та перекинулось на другий поверх. А там у спальні були замкнені двоє маленьких діточок!.. Сусіди викликали пожежників, зателефонували також обом батькам. Проте через корки на дорогах довго не було ні перших, ані других.

Коли рятувальники нарешті прибули, то лише руками розвели: на палаючому будинку вже навіть дах провалився — отож надії на порятунок дітей не було. Тим не менш, пожежники спробували для початку збити полум'я… Тут на місці трагедії з'явилася нещасна матір сімейства. Няня кинулася їй в ноги, повторюючи тільки одне:

— Пробачте, я ненавмисно!.. я ненавмисно!..

— Де діти?! Відповідай!!! — гримнула на неї жінка. Як раптом почула з-за спини:

— Не кричи, мамо, ми тут.

Всі озирнулися на голос… й отетеріли від несподіванки, бо позаду матері стояв її п'ятирічний син, а його дворічний братик, закутаний в легку літню ковдру, був прив'язаний у нього за спиною!!! Замурзані, із вкритими кіптявою обличчями, вони обидва, тим не менш, були живі та здорові. Коли шок від побаченого минув, усі накинулись на хлопчика із запитаннями, й він розповів наступне.

Малий прокинувся від того, що в дитячій кімнаті стало трохи спекотно й задушливо. Кондиціонер не працював, очевидно, через відсутність електрики. Принюхавшись, хлопчик вловив запах чадного диму. Він покликав няню, проте вона не відгукнулася. Вставши з ліжечка, пройшов до дверей і спробував відчинити їх — але двері були замкнені. Так само були замкнені й вікна. Пошукав телефон з наміром подзвонити комусь із батьків — однак його ніде не було. 

Тоді хлопчик зрозумів, що няня замкнула їх в кімнаті й, мабуть, пішла кудись у справах — а між тим, в будинку почалася пожежа. Поступово в кімнаті ставало дедалі спекотніше, димом пахло все сильніше. Це аж ніяк не подобалося хлопчикові! Й головне, він не знав, коли хтось прийде на допомогу їм з братиком, який продовжував спати?! Й головне — чи загалом прийде та допомога?! А раптом про пожежу ніхто не знає — що тоді?..

Зрештою, хлопчик зробив наступне. Він розстелив на підлозі свою літню ковдрочку, переніс на неї та міцно сповив і досі напівсонного братика. Дитяче простирадло він скотав у джгут, яким прив'язав імпровізований пакунок собі на спину на манір наплічника. В кімнаті стояв дерев'яний вішак для одягу, його хлопчик підтягнув до вікна, штовхнув — вішак впав і розбив віконну шибку. З-під зачинених дверей дитячої кімнати разом з протягом негайно поповз сизий дим. Це означало, що шляху назад немає...

Обережно, щоб не поранитися об друзки від шибки й не поранити братика (який, на щастя, продовжував мирно сопіти носом в «пакунку» за спиною), хлопчик вибрався через розбите вікно на карниз, який опоясував другий поверх їхнього будинку по периметру. Трохи вище до стіни прилягала якась труба невеличкого діаметру — чи то водогін, чи газогін… Тримаючись за цю трубу, хлопчик приставним кроком пішов по карнизу туди, де упритул до стіни будинку тулилася гілка дерева, що росло поруч. Вчепившись в гілку обома рученятами, хлопчик відштовхнувся від карнизу… Гілка виявилася занадто тонкою та зігнулася під його вагою. Проте нижня гілка була значно товстішою — відпустивши верхню, хлопчик опинився на ній, дістався стовбура та зліз на землю. Нарешті обійшовши будинок — побачив натовп, в центрі якого ридма ридали його мама і няня...

Вислухавши цю приголомшливу розповідь, всі заговорили разом. Кожен кричав, що це все неймовірно! Що зіткнувшись з пожежею, діти зазвичай ховаються під стіл, під ліжко чи під інші меблі, а не вибираються з кімнати. Дорослі не вірили, що п'ятирічний хлопчик може взятися рятувати не тільки себе, але і дворічного братика також. Не вірили, що він здогадається прив'язати братика собі на спину в «пакунку» з дитячої ковдрочки і що здогадається скрутити джгут із простирадла. Сумнівалися, що малий сам прив'яже «пакунок» собі на спину настільки міцно, щоб той не розв'язався під час усіх подальших маніпуляцій. Те, що хлопчик здогадається розбити віконну шибку вішаком — виходило за межі їхнього розуміння. Ну, а що дитина (та ще із вантажем за плечима!) може пройти по карнизу до гілки дерева і «по-мавп'ячому» спуститися на землю — загалом не вкладалося в головах дорослих!!! На їхню думку, на кожному кроці хлопчик міг зірватися вниз!!! Або пакунок на його спині все ж мав розв'язатися, і тоді на землю з висоти другого поверху впав би його братик!!! 

Загалом, це все було занадто ризиковано і безвідповідально!!! Хороші слухняні дітки так не поводяться!!! Не повинні поводитися так — вони повинні слухатися маму, тата чи няню й розраховувати тільки на них!.. І головне — п'ятирічний хлопчик не може самостійно придумати та здійснити настільки хитромудрий план порятунку!!! Не може!.. Не може!.. Нізащо не може!..

І лише коли всі трохи втомилися від власних скрикувань, раптом заговорив старий пожежник, який до того лише мовчки слухав усіх:

— Знаєте, чому у цього малюка вийшло врятувати себе та свого братика?! Бо там, в охопленому полум'ям будинку вони були самі! Поруч не було жодного дорослого — отож хлопчикові нікому було підказати, що він надто безпомічний і слабкий, аби діяти самостійно. Ніхто з дорослих не довів йому, що такий план порятунку надто складний, а тому нездійсненний. І що у нього нічого не вийде. Отож п'ятирічний хлопчик просто взяв та й урятувався, і братика свого урятував.

+2
85
RSS
19:12
+2
Знов-таки, як і з минулою оприлюдненою притчею: не можу пригадати, де прочитав її — отож переповідаю власними словами, як запам'ятав… _соромлюсь
00:32
+2
Мені здається, що той хлопчик колись, може граючись, сам собі обмірковував та фантазував, як можна вилізти з кімнати через вікно на вулицю. Коли я була маленька, я також собі фантазувала як можна вилізти на балкон, потім схопитися за гілку дерева, яке росло поруч та по ньому спуститися донизу. І я думаю, якщо була б така екстрена ситуація, може я так і зробила б, та врятувалася б.
У людини, хоч і у маленької, в період стресу відкриваються над-надзвичайні можливості. Один чоловік мені розповідав, що тікав від собак у молодості, та з переляку вистрибнув на дах гаражу. Але потім в спокійному стані, він не зміг на той гараж не те що вистрибнути, а просто вилізти, бо він металевий та слизький.

Випадкові Дописи