До Гармонії - Разом!      Детальніше про сайт

Погляд у минуле… Ч_б/н. Загальна порочність і Шлях до спасіння

Погляд у минуле… Ч_б/н. Загальна порочність і Шлях до спасіння

Вже у ранньому шкільному віці мені довелося пізнати, що таке Добро і що таке Зло.

Відтоді я неодноразово, в різні періоди життя, замислювався над питаннями:

Чи грішна людина від народження?

Чи порочна людина від народження?

Вже у першому класі довелося зіткнутися з несправедливістю з боку вчителів, образами з боку однокласників та учнів школи, крадіжками і грабунками серед учнів, знущаннями старших над молодшими… Оскільки я не ходив у дитячий садок, то мої спостереження темних сторін життя починалися тільки зі школи та з однокласників і учнів інших класів, а потім продовжувалися і продовжувалися… протягом життя. Прослідкувати ж у зворотному часі – з школи і до перших років життя дитини – щоб зробити якісь висновки я, безумовно, не міг.

В період подальшого навчання зіткнувся з наклепами, доносительством (ябєднічєством) та донощиками. Над цим явищем панувала аура Павліка Морозова, хоча жоден з викритих нами шкільних донощиків ніколи не виступав відкрито, наслідуючи приклад офіційно нав’язаного нам піонерського кумира. Ябєднічали таємно! Чи є доносительство характерною рисою людини від народження? І чому ця риса характеру у одних людей проявляється, а у інших ні?

Практично на кожному кроці доводилося і доводиться стикатися з проявами корисливості людей! Починаючи від крадіжок і грабунків до шахрайства і бажання збагатитися будь-яким способом.

Поступово я прийшов до думки, що людина і грішна від народження, і порочна від народження! Слабким місцем цього висновку було життя моєї сім’ї та власний шлях! Я ж не був порочним і не став грішником! Вірогідно у цій спотвореній природі залишається, так би мовити, острівець праведності. Тобто праведність у певному рудиментарному вигляді все ж зберігається в людській природі.

Навчання юриспруденції, вивчення кримінології, статистика злочинності, яка була мені доступна, підтверджували мої висновки, що людина і грішна від народження, і порочна від народження!

Великий обсяг літератури з історії радянської держави – СРСР, простудійований мною, теж підтверджував думку, що людина і грішна від народження, і порочна від народження!

Марксизм і більшовизм, Жовтневий переворот, атеїзм, Червоний терор, Громадянська війна, експорт революції в інші країни, концтабори ГУЛАГу, колективізація і Голодомор, військові операції проти сусідніх держав, окупація прибалтійських держав – незаперечно свідчили, що марксизм-ленінізм і комуністична ідеологія сприяли пробудженню і активізації в громадянах Радянського Союзу всіх можливих пороків і масове навернення людей на шлях гріха!

Здавалося, що розпад СРСР і ліквідація монополії комуністичної ідеології повинні були б навернути українське суспільство на повернення до Віри, Традиційних Цінностей та відмову від пороків і спокутування минулих гріхів. Але сталося зовсім не так! Ми залишаємося порочними і продовжуємо грішити!

Так чи грішна людина від народження?

Так чи порочна людина від народження?

Пошуки відповіді на ці запитання привели мене до вивчення кальвіністичної теології.

Загальна порочність з точки зору реформатської теології

Початок дискусії, яка поширилася усією Європою, а потім і всім світом, лежить у 1600-х роках. Почалася вона в Нідерландах, на теологічному факультеті одного голландського навчального закладу, що сповідував кальвіністичну теологію. Деякі з професорів цієї навчальної установи намагалися переосмислити проблеми, по­в’я­за­ні з поняттями «вибрання», «призначення Боже» та іншими. Спалахнула теологічна дискусія; вона почала поширюватися країною, завдаючи таких клопотів Церкві й богословам, що врешті-решт був скликаний синод. Ці проблеми було розглянуто, а погляди деяких людей визнано хибними; серед них була людина на ім’я Арміній. Цей рух проти традиційної реформатської теології дістав назву «Ремонстрація» (Remonstrance), бо його прихильники опиралися, тобто протестували [1] проти певних доктрин власного теологічного спадку. Найпалкіші суперечки вирували навколо п’яти суперечливих пунктів реформатської теології, які стали називати «п’ятьма засадами кальвінізму». Їх скорочують відомим акровіршем «TULIP» (тюльпан), — так їх простіше запам’ятати.

Найдоступніше для розуміння загальну порочність людства пояснює Роберт Спрол у своїй лекції «Загальна порочність» [2], якому я і передаю слово:

«Але ці п’ять пунктів — найсуперечливіші у реформатській теології. Часто їх вбачають відмітними особливостями суто цього віровчення. Отже, присвятімо певний час розглядові п’яти теологічних аспектів кальвінізму, закодованих в цьому акровірші. Тож перша його літера, «T», — це «загальна порочність» (total depravity); друга, «U» — «безумовна обраність» (un­con­dition­al election); третя, «L» — обмежене спокутування (limited atonement); четверта, «I» — «непереможна благодать» (irresistible grace), а п’ята, «P» — непохитність віри (perseverance of the saints). Раніше, згадуючи у своїх лекціях ці доктрини, я завжди наголошував, що кілька з них (якщо не всі) у такому формулюванні можуть ввести в оману. Втім, саме у такому формулюванні вони утворюють звичний і зручний акровірш. Отже, сьогодні ми почнемо короткий огляд доктрини, що переховується під літерою «T» в акровірш TULIP — «загальна порочність». <…>

Якщо людина дійсно погоджується з доктриною загальної порочності, то й із рештою чотирма доктринами вона зазвичай теж погоджується, — вони стають елементарними висновками з першої доктрини. Тож розгляньмо першу доктрину. Вперше ця доктрина набула неабиякої важливості і спровокувала чимало дискусій вже на початковому етапі церковної історії — під час викладацького служіння Святого Августина. Я переконаний, що ви вже чули хоча б щось про так звану дискусію щодо пелагіанства, що спалахнула наприкінці IV-го — на початку V-го століття. Вона почалася, коли один британський чернець на ім’я Пелагій висунув заперечення проти твердження, що містилося в одній із молитов Августина. У цій молитві Августин сказав: «О, Господи, накажи мені, чого Ти бажаєш, і надай мені сил виконати Твою волю!» Пелагія від цієї молитви мало параліч не розбив. Перша частина цієї молитви Августина — «накажи мені, чого Ти бажаєш» — незгоди у Пелагія не викликала. Будучи благочестивим ченцем, Пелагій повністю погоджувався з Августином у тому, що Бог має повне право керувати створеними Ним істотами і надавати їм будь-які накази. Але Пелагій заперечував проти другої частини Августинової молитви — «надай мені сил виконати Твою волю». На думку Пелагія, таке формулювання припускає, що істота не має моральної сили виконати волю Бога самостійно. Цей закид став початком тривалої дискусії, яка не вщухає й досьогодні. Ще й нині продовжуються обговорення щодо пелагіанства, поміркованого пелагіанства (semi-Pelagianism), августиніанства тощо. <…>

Вже побіжний огляд цієї проблеми викриває, що вона стосується питання первородного гріха.Доктрина повної порочності відбиває реформатське його бачення. Сьогодні поняття «первородний гріх» часто розуміють неправильно. Багато людей вважають, що первородний гріх — це найперший гріх Адама і Єви, прототип, оригінал, який всі інші люди повторюють багатьма різними способами. Але традиційне церковне вчення про первородний гріх стосується іншого. Вчення про первородний гріх визначає радше наслідки цього найпершого людського гріха. І фактично кожна церква, що має якийсь світогляд або віровчення, як правило, погоджується, що в результаті першого гріха з людством сталася дуже серйозна зміна: перший гріх породив первородний гріх. Тобто в результаті гріха Адама і Єви занепало все людство, і відтоді людська природа піддана впливові зла.

Давид у Старому Заповіті сказав: «Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 51.7). Давид не казав, що його матері і батькові гріх народжувати дітей; він також не стверджував, що саме народження — це гріх. Натомість він визнавав, що гріховною є сама людська природа, що падшість була притаманна й його батькам, що людина народжується на світ у гріху. Отже, первородний гріх пов’язаний із гріховністю людської природи. Головна ідея цього підходу така: люди є грішниками не тому, що вони грішать, а, навпаки, вони грішать тому, що вони — грішники. Люди — грішники за своєю природою.

Всі ми чули аксіому: досконалих людей не буває. Це твердження можна ще й посилити: досконалих людей не тільки не буває — жодна людина навіть не наближувалася до досконалості. Таким чином, доктрина загальної порочності описує й визначає особливий «вид» первородного гріха, який походить із вчення Святого Августина. Зауважте, що Святий Августин був настоятелем монастиря у Вітенберзі, де Мартін Лютер набув своєї віри і де він викладав. Лютер був ченцем-августиніанцем. Августина боготворив також Жан Кальвін. Таким чином, мислення Августина справило величезний вплив на формування вчення протестантської Реформації. Втім, у Реформатській традиції загальної порочність не передбачає так званої абсолютної порочності (utter depravity). Слово «загальний» часто використовують як синонім слова «абсолютний». Поняття «загальна порочність» асоціюється з ідеєю, що порочною є будь-яка людська істота. <…>

Наявність загальної порочності не означає, що природа всіх людей якнайзліша; вона радше означає, що гріхопадіння настільки серйозне, що воно впливає на всю людську природу. Наша гріховність охоплює всю людську природу і впливає навіть на тіла людей — саме тому ми хворіємо і вмираємо. Вона впливає на людський розум і людське мислення. Ми зберігаємо здатність мислити, але, за Біблією, наш розум затемнюється і слабшає. Людська воля позбавлена моральної сили; за Новим Заповітом, вона перебуває в рабстві. Ми — раби злих жадань і прагнень нашого серця. Таким чином, розум, воля, дух і вся людська природа перебувають під владою гріха. З таким визначенням загальної порочності більшість християнських спільнот, напевно, погодилася б. Я хочу сказати, що більшість із них погодяться, що людська природа гріховна, що ця гріховність вельми серйозна, і що будь-яка новонароджена людина перебуває під всебічним впливом гріха, що зачіпає всі аспекти людської природи. Більшість католицьких, і не тільки католицьких християнських віровчень це визнають. Тому дебати точаться здебільшого навколо ступеня цієї гріховності — наскільки гріховною є людська природа? Наскільки вона спотворена? <…>

Недавнє опитування професійних євангелістів показало, що переважна більшість респондентів вбачають людину переважно доброю. Таке формулювання — «переважно добра» — передбачає, що доброю є сама сутність людини. І хоча зазвичай всі погоджуються, що досконалих людей не буває, що всі люди — грішники, що всі ми зіпсовані і заплямовані усілякими вадами, проблема, пов’язана із твердженням, що пересічна людина «переважно добра», полягає в тому, що гріхи цієї людини вбачаються побічними, другорядними особливостями людської природи. Це, звичайно, оптимістичне бачення людства, яке має велике значення для традиційного гуманізму. Гуманіст визнає, що людська природа не безвадна, але вважає, що якщо людина одержить хорошу освіту, велику урядову допомогу тощо, то вона позбавиться цих вад, і тоді всі підстави для злочинів та інших виявів гріховності щезнуть. Коли я почув результати того опитування, мені здалося, що, можливо, ті, хто називає себе євангелістами, відповідали на питання про гріховність людської природи, виходячи не з традиційних біблійних поглядів, а радше з переконань власного світобачення.

Згідно з реформатським поглядом, гріхопадіння пронизує всю людину наскрізь. Сучасне слово «центр» — це, фактично, переклад латинського слова «серце». Тобто, за Біблією, гріх — це те, що походить із серця людини, від самої суті людського існування. Таким чином, аби людська природа відтворювала образ Христа, потрібні не незначні зміни, а повне внутрішнє оновлення, цілковите перетворення, створення наново; потрібне втручання життєдайної сили Святого Духу. Святий Дух має змінити природу людини, оживити її серце. Але навіть ця зміна перемагає гріх не миттєво. Остаточне зниження гріха потребує прославляння на небесах.

Обговорення доктрини загальної порочності, закодованої літерою «T» в акровірші TULIP, неминуче супроводжується обговоренням феномену свободи волі (free will). По суті, давня дискусія щодо ступеня первородного гріха, що заразив усе людство, зосереджується саме навколо питання свободи волі. Коли починається обговорення понять благодаті або доктрини вибрання, не проходить і п’яти хвилин, як хто-небудь ставить питання про свободу волі. Здебільшого у дискусіях і сперечаннях щодо свободи волі виокремлюються два русла. З одного боку, ідея людської свободи суперечить суверенності Бога, відповідальності людей і людській здатності виявляти свою власну волю. З іншого боку, свобода волі пов’язана з питанням співвідношення гріхопадіння, первородного гріха і людської свободи.

Тож наразі я хочу зачитати вам короткий підсумок цих дискусій, наведений у «Вестмінстерському віровченні» (“West­minster Confession of Faith”) — викладі реформатської теології, здійсненому в Британії ще у XVII-му столітті: «Коли людська природа стає гріховною, людина повністю втрачає свою здатність виявляти волю до будь-якого духовного спасіння. Тож за своєю природою людина, будучи несприйнятливою до добра і потонулою у гріху, нездатна ані навернутися, ані підготуватися до навернення за рахунок однієї лише власної волі».

Отже, це віровчення вказує на радикальну природу цієї доктрини. Воно підтверджує, що під час гріхопадіння людина втратила свою свободу. Вона не втратила здатності вибирати й ухвалювати певні рішення, але вона повністю втратила моральну силу. Зокрема, людина втратила здатність навернутися самостійно і волю до духовного добра. Важким питанням є також доктрина загальної порочності. Вона тісно пов’язана з доктриною так званого морального безсилля (moral inability). Це поняття варто пояснити. Знову-таки, ми звернемося до Августинового бачення феномену успадкованої гріховності (inherited corruption). Пелагій із ним не погоджувався; він казав, що у гріхопадінні Адама винен не тільки сам Адам, що майбутніх поколінь його гріх ніяк не стосується, і що нащадки Адама грішать не тому, що сама їхня природа «заражена» гріхом Адама, а лише «по інерції». Після того, як Церква прокляла Пелагія, з’явилося більш помірковане бачення — так зване помірковане пелагіанство (semi-Pelagianism). Його прихильники визнають, що гріхопадіння дійсно було, що гріх Адама справив вплив на все людство, і що природа всіх новонароджених людей спотворена, але, на їхню думку, у цій спотвореній природі залишається, так би мовити, острівець праведності. Тобто праведність у певному рудиментарному вигляді все ж зберігається в людській природі. Іншими словами, аби одержати спасіння, аби освятитися, людині потрібна допомога у вигляді божественної благодаті; втім, людина як істота зберігає волю, позаяк вона може сприяти Божій благодаті, а може її відкинути. Отже, остаточна причина того, чому одні люди приходять до Христа, а інші — ні, чому на когось очікує спокутування, а на когось — ні, переховується саме в людській природі; за це «відповідає» воля, яка залишилася в людині після гріхопадіння.


Christus Pantocrator — Artistic representation of Jesus Christ God, the second divine Person of the Most Holy Trinity (Cathedral of Cefalù, c. 1130.)


Пелагій стверджував, що людина здатна жити досконалим життям і без Божої благодаті. Він казав, що благодать полегшує спокутування, але не вбачав її обов’язково необхідною. Інакше кажучи, Пелагій твердив, що досягти досконалості можна і без Божої допомоги. Прихильники поміркованого пелагіанства відрізняються від «чистих» пелагіанців тільки тим, що вбачають благодать обов’язково необхідною. Для них вона є передумовою спокутування. Одержати спасіння без благодаті неможливо, але благодать — це не єдина передумова. Окрім благодаті, для спасіння потрібні ще й вияви людської волі, що залишилася в її природі після гріхопадіння. Августин був одним із фундаторів ідеї, що пережила друге народження під час Реформації XVI-ого століття, — однієї з тогочасних «тільки»-ідей, так званої «sola gratia» — «тільки благодаттю». Августин стверджував, що гріхопадіння людини настільки глибоке, а влада гріха над людським серцем настільки велика, що тільки Бог Своєю благодаттю — і тільки Своєю благодаттю — здатен перетворити людську душу і схилити людину до віри. Постає питання: чи здатна гріховна людина, чи має вона моральну силу прийняти від Бога допомогу і підтримку, чи може, Бог мусить спершу перетворити її гріховну душу, і тільки після цього людина набуде моральної сили сприйняти Євангеліє? Отже, йдеться про так звану божественну ініціативу (divine initiative). Августин стверджував, що перед тим, як людина приходить до Христа, Бог односторонньо, незалежно і суверенно перетворює душу грішника, визволяючи його з моральної тюрми, звільняючи його з морального рабства, в якому той був ув’язнений через свою гріховну природу. До людини, що перебуває у стані духовної смерті і морального безсилля воскреснути з духовно мертвих, мусить явитися Бог і вдихнути в її душу нове духовне життя і силу, або, за словами апостола Павла, оживити її і вселити віру в її серце, і тільки тоді людина набуде сили прийти до Христа. Люди дійсно вибирають Христа і приходять до Нього. Вони приходять охоче й добровільно, але перед тим Бог мусив оживити їхню душу Своєю суверенною благодаттю і надати їм духовне життя. Ми називаємо це монергістичним відродженням душі (monergistic). Це діяння здатен вчинити Один лише Бог, а оскільки людина не може його ані заробити, ані заслужити, ані спричинити, то вона мусить покладатися на Божу благодать — і тільки на Божу благодать. Щодо цього у Біблії, в Євангелії від Івана, є важливе місце. Ісус робить кілька дивовижних тверджень: «То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя. / Але є дехто з вас, хто не вірує. Бо Ісус знав спочатку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його. / І сказав Він: Я тому й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те» (Ів. 6.63–65). Ще раніше Ісус, розмовляючи з Никодимом, який прийшов до Нього вночі, казав, що людина мусить відродитися перед тим, як побачити царство Боже, не кажучи вже — увійти в нього. Ісус казав Никодимові: «Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух» (Ів. 3.6). Отже, Ісус протиставляє плоть і дух. Так само робить апостол Павло, метафорично описуючи війну між плоттю і духом в людині, що переживає навернення. Навіть при народжені від Духу плоть не знищується цілком — боротьба продовжується. Але поки Святий Дух не перетворить життя людини, нею керує плоть. Про це Ісус і говорив Никодимові. Природним станом людини під час народження є «sarx» — це біблійне поняття плоті, коли бажання людського серця тільки злі. Апостол щодо них говорить, що людина живе за звичаями цього світу і що вона духовно мертва у своєму гріху. Таким є стан плоті. У 6-му розділі Євангелія від Івана Ісус говорить: «То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого» (Ів. 6.63).

Сперечаючись з Еразмом Ротердамським, Мартін Лютер у своїй, імовірно, найвідомішій праці «Рабство волі» (“Bondage of the Will”) вмістив обговорення цього біблійного тексту. Він продовжував закидати Еразмові за те, що в його уявленні плоть у процесі спасіння відіграє не тільки суттєву, а й стрижневу роль, що вона, за Еразмом, не тільки щось породжує, — від неї залежить весь процес спасіння. Адже виходить, що врешті-решт люди все ж мають певну природну моральну силу, яка збереглася після гріхопадіння, і що плоть здатна самостійно схилити людину до духовного добра і забезпечити їй вічне життя. Лютер, який ніколи не уникав дебатів з Еразмом, наголошував, що «нічого» — це не таке собі маленьке «щось», і що Ісус мав на увазі саме те, що Він сказав: «тіло … не помагає нічого». У тому ж розділі Ісус говорив: «…до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те» (Ів. 6.65). Цей вірш надзвичайно важливий: він містить слово «ніхто». Ті з вас, хто знайомі з логікою, погодяться, що це так зване негативне поняття, протилежне поняттю «хто», тобто «людина». Може скластися враження, що тут ідеться про моральне безсилля не всіх людей, а саме чоловіків. На жаль, вихідне грецьке слово стосується не лише чоловіків, а й усього людства. Замість слова «ніхто» у вислові Ісуса можна поставити «жодна людина», бо Він говорить про всіх людей, про кожного з нас. Важливе також попереднє слово: «не може ніхто». Ісус не сказав: «нікому не дозволено…». Є суттєва різниця між «можливо» і «дозволено». <…>

Отже, вислів Ісуса означає, що жодна людська істота не має навіть можливості щось зробити. Ці сильні слова зійшли з вуст Господа, а не Августина, Кальвіна чи Лютера. Про людські здатності говорив Сам Христос. Він казав, що «до Мене прибути не може ніхто…» — тобто жодна людина не може, не має сили прийти до Нього. Іншими словами, людським істотам внутрішньо притаманна відсутність здатності певним чином прийти до Ісуса. Очевидно, що фраза «до Мене прибути» не означає «наблизитися у просторі». Безумовно, сьогодні жодна людина не має можливості підійти до Нього на землі, у Палестині, бо Його там вже немає. Зрозуміло, що Він також мав на увазі не місце, де Він живе. «Прибути до Мене» означає увірувати в Нього заради свого спасіння. Я не думаю, що знайдеться хоча б один вчений-біблеїст, який би заперечував таке розуміння цієї фрази Ісуса.

Читаємо далі: «до Мене прибути не може ніхто, як …». Слово «як», синонімічне слову «якщо», вказує на необхідну умову, яка мусить бути виконаною до того, як здійсниться бажаний наслідок. Отже, це слово вказує на «sine qua non» — певну обов’язкову умову, по виконанню якої людина зможе прибути до Ісуса. Тож що це за умова? — читаємо: «…до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те». Раніше Ісус говорив, що ніхто не зможе прибути до Нього, якщо його притягне Бог-Отець, хоча вжите тут слово у більшості англійських словників перекладене словом «примушувати», позаяк передбачається, що Бог має Сам зробити щось під час відродження людини. Бог Сам має надати людині можливість прибути до Нього. Це і є ключовий момент: згідно з доктриною загальної порочності, люди втратили свою природну здатність приходити до Ісуса. Вони зберегли можливість вибирати, але відтоді вони вибирають згідно зі своїми бажаннями. В цьому-то й полягає суть свободи — у можливості вибирати згідно з власними бажаннями і схильностями. Але ця можливість — двосічний меч. Люди вільні не тільки в тому смислі, що вони вибирають згідно своїх бажань, — вони й не можуть не бути вільними в такому розумінні. Люди не тільки можуть вибирати те, чого вони бажають, — єдиним «реальним» вибором є вибір, що здійснюється у відповідності зі своїми бажаннями. У такому розумінні ми й досі є вільними — адже ми можемо робити те, що хочемо. Втім, це не та всебічна свобода, про яку говорить Новий Заповіт, бо їй невідома проблема морального рабства.

Наявність первородного гріха в доктрині морального безсилля, зумовленого загальною порочністю, передбачає, що люди — раби власних бажань, і що за своєю природою вони не мають ніякого бажання приходити до Христа. Інакше кажучи, люди, керуючись власними бажаннями, добровільно відкидають Христа: вони вибирають те, чого вони хочуть, позаяк бажання приходити до Христа вони не мають — якщо Бог не перетворив їхнє серце. От чому це безсилля називається не природним, а моральним. Люди не мають сили або здатності любити добро. Аби виникла така любов, необхідно, щоб змінилася людська природа. Потрібне втручання Бога, Який у Своїй благодаті мусить врятувати людину від духовної смерті, або, за іншою метафорою, від духовного рабства. Він має дарувати людині віру, духовно відродивши її серце і душу.

***

Ми розглянули першу літеру акровірша TULIP — загальну порочність. Вона вказує, що ступінь гріховності людської природи надзвичайно високий, і що ніякого «острівця праведності» в людській душі не існує. Поки Святий Дух не відродив людину, вона залишається плоттю. Єдиним шляхом набути віру для неї є Божа благодать і тільки Божа благодать, якою Бог через творчу силу Святого Дугу звільняє людину і надає їй друге народження».

Далі буде...


P.S.

Я думаю, що в загальній порочності радянського і пострадянського суспільства і криються поразки наших національно-визвольних змагань, які не мають успіху вже протягом 102 років! У нашого суспільства не було покаяння за гріхи минулого, тож Святий Дух не відродив нас і ми залишаємося плоттю. Єдиним шляхом набути Віру для нас є Божа благодать і тільки Божа благодать, якою Бог через творчу силу Святого Дугу звільняє людину надасть нам друге народження, надасть нам можливість збудувати Вільну Українську Державу!


Посилання:

[1]. Англ. remonstrate — протестувати, заперечувати.

[1]. Роберт Спрол. Загальна порочність // https://reformed.in.ua/total-depravity-sproul/?v=3...


+3
84
RSS
04:20 (відредаговано)
+3
Чомусь світочани не беруться коментувати цю тему… Недобре це, ох, недобре! _соромлюсь Доведеться мені написати хоча б маленький коментар… _соромлюсь

Поступово я прийшов до думки, що людина і грішна від народження, і порочна від народження! Слабким місцем цього висновку було життя моєї сім’ї та власний шлях! Я ж не був порочним і не став грішником!

Ніякого слабкого місця тут нема, Ваш початковий висновок на 100% вірний: людина і грішна від народження, і порочна від народження!
_браво _браво _браво

Ви помилилися далі — в другій частині: я ж не був порочним і не став грішником!
_дідько _дідько _дідько
Ви теж і порочний, і грішний — як і всі!
_дідько _дідько _дідько
А те, про що Ви написали — це ніщо інше, як самовпевненість!
А якщо ще точніше — гріх гордині!!!
Один з семи смертних гріхів, між іншим — якщо ми вже аналізуємо духовну спадщину католицизму і протестантизм західного штибу, як pro et contra (св.Августин, Лютер, Кальвін).



Як сказано в Нагірній проповіді:

І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?
Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці?
Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого.

Отож Ваш гріх на місці, нікуди не дівся — заспокойтесь, мій друже!
_вибачаюсь _вибачаюсь _вибачаюсь
Вас просто логіка підвела…
_вибачаюсь
Втім, це не дивно. Адже вся Біблія побудована на пізнанні не логічному, а через Божественне одкровення! А Ви спробували скористатися хибною логікчною конструкцією:
1. … людина і грішна від народження, і порочна від народження!
2. Я ж не був порочним і не став грішником!
3. Слабким місцем цього висновку було життя моєї сім’ї та власний шлях!
--> _стежу --> _стежу --> _стежу
Отже, Ви кинулися шукати помилку у вихідному припущенні, не запідозривши навіть, що й самі здатні помилитися в другій частині!!! А це і є самовпевненість — або ж смертний гріх гордині…
_соромлюсь

Отакі справи, мій друже!..

UPD. До речі! Ваша гріховна самовпевненість напряму пов'язана з первородним гріхом… через самовпевненість праматері Єви, про яку я неодноразово писав на Світочі — востаннє це було зовсім нещодавно. Справді порівняйте:
— коли змій спитав Єву про дерево пізнання добра і зла, вона понесла відсебеньки: мовляв, Бог не дозволив нам не тільки їсти від плодів цього дерева, але навіть торкатися його, щоб не померти (хоча торкатися заповітного дерева Бог людям зовсім не забороняв)… а далі замість того, щоб засумніватися в своїх словах, Єва самовпевнено засумнівалася в справедливості й дієвості самої Божої заборони!
— коли Ви, мій друже, побудували описану вище хибну логічну конструкцію, Ви засумнівалися не в приписуванні самому собі непорочності (що було зроблено явно помилково), а у вихідній констатації людської грішності та порочності від народження.
_наляканий
Як бачите, основу дій як праматері Єви, так і Ваших складає самовпевненість, самовдоволеність, а отже — гординя!..
Дякую, друже Тимуре за початок дискусії!

Ви завжди подобалися мені (ще коли ми і не були знайомі особисто) за публічну відвертість!

Коли я написав, що «я не був порочним і не став грішником», то мав на увазі, що у дитячі і юнацькі роки я ще не помітив у собі порочності і не вчинив великих гріхів.
Дякую, друже Тимуре за початок дискусії!

Все ж таки перепрошую за її початок — я не втерпів, що така благодатна тема не рухається з мертвої точки…
_шкодую
Біда в тому, що я перебуваю на платформі юдаїзму, де проблеми «первородного гріха» та «гріховності людської природи»… загалом не складають жодної проблеми! Але на кожне таке зауваження Ви, друже Володимире, реагуєте стандартно: щоразу зауважуєте, що дотримуєтеся християнських поглядів і будете дотримуватися в майбутньому. Хоч я це знаю і без Вас, а тому не збираюся Вас ні в чому переконувати. Лишайтеся собі на полі християнських концепцій, будь ласка! Мені просто важко з Вами дискутувати на релігійні туми, от і все…
_вибачаюсь

не вчинив великих гріхів.

Оооооо!!! В рамках доктрини християнства, якого Ви свято дотримуєтесь, нема гріхів великих і гріхів малих: кожен (!!!) гріх заплямовує людину і робить недостойним райського блаженства…
_шкодую
А щодо категорії "смертний гріх" — то це окрема розмова…
_вибачаюсь
В підсумку ж виходить, як у Висоцького:
Мол, кроме водки — ничего!
Ответственный товарищ...


Біда в тому, що я перебуваю на платформі юдаїзму, де проблеми «первородного гріха» та «гріховності людської природи»… загалом не складають жодної проблеми! Але на кожне таке зауваження Ви, друже Володимире, реагуєте стандартно: щоразу зауважуєте, що дотримуєтеся християнських поглядів і будете дотримуватися в майбутньому. Хоч я це знаю і без Вас, а тому не збираюся Вас ні в чому переконувати. Лишайтеся собі на полі християнських концепцій, будь ласка! Мені просто важко з Вами дискутувати на релігійні туми, от і все…


Я стою на позиціях «позитивного християнства», тобто християнства не викривленого фарисеями. На жаль, я не можу цитувати вислови німецьких політиків і релігійних діячів Третього Райху щодо «позитивного християнства», оскільки шановний Модератор може угледіти в моїх цитатах «пропаганду нацизму»…

В рамках доктрини християнства, якого Ви свято дотримуєтесь, нема гріхів великих і гріхів малих: кожен (!!!) гріх заплямовує людину і робить недостойним райського блаженства…


Так я ж від народження грішний! _підморгування
От бачите! _не_знаю В підсумку ні Ви, ані я не можемо розгорнуто викладати свої аргументи, отож дискусія вийде явно обмеженою.
В підсумку ні Ви, ані я не можемо розгорнуто викладати свої аргументи, отож дискусія вийде явно обмеженою.


Спробуємо бути вільними всередині залежності!
04:44
+2
Щодо самої дискусії довкола літери «T» («загальна порочність») в акровірш TULIP. Прочитав. Дякую, мій друже Володимире! Від читання я отримав задоволення, як від келиха крем-лікеру «Baileys»:



Хоча в цілому це не більше, ніж яскравий зразок середньовічної християнської дискусії, що виникла практично на порожньому місці — там, де немає самого предмету для розгляду…
_зупиняю _ні _зупиняю
Втім, такою є переважна частина християнської теології: зачепитися за найнезначніший привід, протягом кількох століть громадити ажурні логічні конструкції в стилі pro et contra, сипати взаємними прокляттями, іноді розв'язувати цілі релігійні війни «гостроконечників з тупоконечниками»…

А в підсумку спокійно переступити через усе те, що «виїденого яйця не варте» — і йти далі, так ні до чого й не додискутувавши!
_вибачаюсь
04:51
+3
Я думаю, що в загальній порочності радянського і пострадянського суспільства і криються поразки наших національно-визвольних змагань, які не мають успіху вже протягом 102 років! У нашого суспільства не було покаяння за гріхи минулого, тож Святий Дух не відродив нас і ми залишаємося плоттю.

Ну так, ну так: весь нарід в цілому не бажає бачити колоду у власному оці, вишукуючи в інших трісочки й заскалки! Отож Ви є вірним сином і типовим представником цього народу…
_вибачаюсь

Єдиним шляхом набути Віру для нас є Божа благодать і тільки Божа благодать, якою Бог через творчу силу Святого Дугу звільняє людину надасть нам друге народження, надасть нам можливість збудувати Вільну Українську Державу!

Тут би я трохи додав: Божа благодать, отримана Божою милістю через Боже одкровення, яке треба захотіти отримати всім серцем своїм, всією душею своєю і всім єством людським!!!
_чудово
Отож Ви є вірним сином і типовим представником цього народу…


А ось тут я з Вами не погоджуюся!
Я не є частиною 73%, значить я не є «вірним сином і типовим представником цього народу…» _посмішка
Перепрошую! Як людина, причетна до мас-медіа, Ви мусите розуміти, що будь-який засіб масової інформації — це «човен». Якщо його хтось розгойдує — не має значення, робить це юнга, матрос, старпом чи капітан?! Якщо човен перекинеться — потонуть усі…
_стежу
Так і тут: неважливо, належите Ви до 73%, до 25% чи до 2% — в кожній категорії є свої типові представники! До того ж, у всіх категорій є спільні риси, які об'єднують всі ці категорії в єдиний нарід… От про ці типові риси і йдеться.
Все-таки я наголошую, що належу до 15% тверезомислячих людей!
14:16
+3
Дякую, друже Володимире. Отже шлях до спасіння. Починаю читати…
15:22 (відредаговано)
+3
Ого, та тут ціла християнська теологічна дискусія! А почитаю-но я ще коменти.…
17:53
+2
Для мене, є переконливими результати дослідницької роботи Майкла Ньютона і його учнів. Головний їхній висновок такий: Людина живе на Землі не раз, а багато разів. Визнання цього тягне за собою багато запитань:
1. А для чого треба душі змінювати багато тілесних оболонок?
— бо за одне життя людина не встигає усьому навчитися і вдосконалитися, а ще встигає наробити багато помилок;
2. А для чого Душі навчатися і вдосконалюватися?
Бо Творець схожий на Земний Океан і щоб він діяв ефективно і оберігаюче для Землі, потрібне його постійне оновлення. З Океану пара (душі) підіймається, перетворюється на краплини і випадає на Землю дощем (роди і народи). Ця дощова вода через струмки і ріки (роди, народи, раси) дорогою до Океану збагачується земним досвідом і повертається в Океан до Отця. Отак процес реінкарнації людей є безконечним, як і кругообіг води у природі.
Перепрошую, а яке відношення сказане тобою має до заявленої теми:
«Загальна порочність і Шлях до спасіння»?!
_наляканий _наляканий _наляканий
Друже Анатолію, ЗАГАЛЬНА ПОРОЧНІСТЬ і РЕІНКАРНАЦІЯ — абсолютно різні речі. Хоча і можливий зв'язок: Господь може дозволити реінкарнацію, якщо людина жила праведно!
Реінкарнація можлива за будь-яких обставин!
Хоч за праведного життя, хоч за неправедного!


Інша річ, що це справді окрема тема…
Господь може дозволити реінкарнацію, якщо людина жила праведно!

А для чого праведнику повторне життя? Це все одно, як у школі, залишати на другий рік відмінників, а двієчників переводити в наступний клас.
Праведнику необхідно повторно прийти на Землю, аби покращити тутешнє життя в правильному — праведному напрямі! _чудово
21:01
+2
До речі, теза:

"Ісус говорив: «…до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те» (Ів. 6.65).
Отже, вислів Ісуса означає, що жодна людська істота не має навіть можливості щось зробити. Ці сильні слова зійшли з вуст Господа, а не Августина, Кальвіна чи Лютера. Про людські здатності говорив Сам Христос. Він казав, що «до Мене прибути не може ніхто…» — тобто жодна людина не може, не має сили прийти до Нього. Іншими словами, людським істотам внутрішньо притаманна відсутність здатності певним чином прийти до Ісуса".

повністю розбиває твердження пана К. про можливість через Живе Слово стати «боголюдиною» поруч з Ісусом Христом!
«…до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те» (Ів. 6.65)

Якщо всім без виключення людям «підшита» Отцем Небесним можливість прийти до Ісуса — це всього лише констатація Ісусом того факту, що Отець Небесний у величезній милості Своїй «підшив» кожній людині таку опцію — можливість прийти до Ісуса! А людей без цієї опції просто не буває…
_сміюсь

повністю розбиває твердження пана К. про можливість через Живе Слово стати «боголюдиною» поруч з Ісусом Христом!

Друже мій Володимире, навіщо згадувати пана К. проти ночі?!
_стежу _наляканий _стежу _наляканий _стежу
Друже мій Володимире, навіщо згадувати пана К. проти ночі?!


Я відповім Вам, друже Тимуре, словами одного європейського політика…

«Мої почуття вказують мені, як християнину, що мій Господь і Спаситель – Воїн. Вони вказують на людину, яка одного разу, будучи самотньою і оточеною нечисленними послідовниками, розпізнав справжню сутність фарисеїв і закликав людей до боротьби проти них, і Він (правда Божа!) був найбільшим не тільки в стражданні, але і в боротьбі. У безмежній любові, як християнин і просто людина, я вчитуюсь в уривок, який розповідає нам, як Господь, нарешті, повстав у всій своїй могутності і, взявши батіг, вигнав із Храму виводок гадюк. Яка велична і жахлива була Його боротьба проти фарисейської отрути! Сьогодні, після двох тисяч років, охоплений сильними емоціями, я ще більш ясно розумію той факт, що саме для цього Він пролив Свою кров на Хресті. Як християнин, я зобов'язаний не піддаватися обману, але бути борцем за правду і справедливість».
11:59
+2
«Саме справжні патріоти мають священний обов'язок подбати про те, щоб віруючі кожної деномінації перестали тільки всує поминати ім'я Боже, а стали б на ділі виконувати волю Божу і зуміли б перешкодити фарисеям і політикам ганьбити справу Бога. Бо Божа воля дала людині її образ, суть і можливості. Хто руйнує справу Божу, той озброюється проти волі Бога і Його творіння.

Тому все – дитячий підручник і найменша газетка, кожен театр і кінотеатр, кожен рекламний стовп і дошка оголошень – все повинно бути поставлено на службу цій великій місії до тих пір, поки боязка молитва нинішніх домашніх патріотів «Господи, дай нам свободу!» не перетвориться в голові навіть самого юного… хлопчика в гаряче благання: «Боже Всемогутній, благослови нашу зброю, коли прийде час; будь так само справедливий, який ти був завжди; розсуди, чи заслуговуємо ми свободи; Господь, благослови нашу боротьбу!»
… священний обов'язок подбати про те, щоб віруючі кожної деномінації перестали тільки всує поминати ім'я Боже, а стали б на ділі виконувати волю Божу і зуміли б перешкодити фарисеям і політикам ганьбити справу Бога.

_шкодую Біда в тому, що в результаті здійснення цих благих намірів певні деномінації відправилися до концтаборів у повному складі. _шкодую

Випадкові Дописи